Житлове – це політичне

Прояви житлової кризи сьогодні спостерігаються всюди. Вартість життя тисне на домогосподарства. Зростає кількість безпритульних. Виселення й позбавлення права власності стають звичною справою. Сегрегація та бідність поряд із витісненням та недоступністю — вже характерні риси сьогоднішніх міст. Спекулятивна забудова трансформує райони міста та передмістя, питання розвитку яких вирішуються на нарадах десь на іншому кінці світу. Маленьким містам, як і старим індустріальним, доводиться боротися за виживання.

В Америці житлова криза досягає найбільшого загострення у Нью-Йорку. Нині в місті більше безпритульних, ніж будь-коли з часів Великої Депресії. Більш ніж половина домогосподарств не можуть винаймати доступне для них житло. Витіснення, джентрифікація та виселення досягли загрозливих масштабів^[1]. Соціальне житло та регулювання орендної плати, на яких тримається житлова система Нью-Йорку, опинилися під загрозою.

Бездомний чоловік у Нью-Йорку
Джерело: Jewel Samad

Житлові проблеми є не лише в Нью-Йорку. У Сполучених Штатах нестача житла є повсюдною проблемою^[2]. Відповідно до стандартних показників доступності, у жодному штаті США ті, хто працює повний робочий день за мінімальну оплату, не можуть дозволити собі оренду однокімнатного помешкання. Близько половини домогосподарств країни, які орендують житло, витрачають непомірну частину свого доходу на оренду (очікується, що це число лише ростиме). Це стосується не лише великих міст. Для близько 30% сільських домогосподарств їхнє житло не є доступним, зокрема для майже половини домогосподарств, що орендують житло у сільській місцевості^[3].

"За даними Організації Об’єднаних Націй, безпритульними є від 100 мільйонів до мільярда людей, залежно від того, як визначається безпритульність."

Насправді житлова криза — глобальне явище. Лондон, Шанхай, Сан-Паулу, Мумбаї, Лагос — майже в кожному великому місті справді триває боротьба за житло. Захоплення земель, примусові виселення, виключення та витіснення набувають загрозливих масштабів. За даними Організації Об’єднаних Націй, безпритульними є від 100 мільйонів до мільярда людей, залежно від того, як визначається безпритульність. Було підраховано, що нині в світі 330 мільйонів домогосподарств — або понад мільярд людей —  не мають змоги знайти гідне або доступне житло^[4]. Деякі дослідження свідчать, що протягом останніх десятиліть житлове витіснення через розвиток міст, виселення та будівництво відбуваються в таких обсягах, що їх можна порівняти з витісненням через катастрофи та збройні конфлікти. Лише в Китаї та Індії очікувана кількість населення, витісненого через проекти забудови протягом останніх п’ятнадцяти років, становить 100 мільйонів людей^[5].

І все ж, хоча існування житлової кризи є загальновідомим, бракує глибокого розуміння того, чому вона виникає і тим паче що з нею робити. Сьогодні переважає думка, що коли житлова система не працює, ця криза тимчасова та її можна подолати за допомогою поодиноких цільових заходів. У мейнстрімних дискусіях розуміння житлового питання часто досить обмежене. Достатнє забезпечення житлом розглядається як технічна проблема, яку можна вирішити відповідними методами: кращі технології будівництва, розумніше територіальне планування, нові техніки управління, збільшення рівня власності на житло, різноманітні закони про зонування та слабше регулювання землекористування. Житло вважається сферою компетенції забудовників, архітекторів чи економістів. Авжеж, технічні поліпшення житлової системи – можливі та деколи вкрай необхідні. Однак ця криза є значно глибшою.

Джерело: Christopher Furlong

Ми дивимося на житло ширше — як на політичну та економічну проблему. Житлове — це політичне, а значить, що житлова система завжди є наслідком боротьби різних груп та класів. Житло обов’язково породжує питання про дії держави та ширшу економічну систему. Але шляхи, якими суспільні протистояння формують житлову сферу, надто часто залишаються в тіні. Ця книжка є спробою пролити світло на них.

Сьогодні житло зазнає нападів. Воно потрапляє одночасно в ряд суспільних конфліктів. Перш за все, це конфлікт між житлом як соціальним простором та як інструментом отримання прибутку — між житлом як домівкою та як нерухомістю. У ширшому сенсі житло — це предмет боротьби різних ідеологій, економічних інтересів та політичних проектів. У ще ширшому сенсі криза житла виникає з нерівностей і суперечностей класового суспільства.

"Житлове — це політичне, а значить, що житлова система завжди є наслідком боротьби різних груп та класів."

Багато прикладів, наведених тут, стосуються житлових труднощів у добре знайомому нам місті — Нью-Йорку^[6]. Однак наша ціль значно ширша — це роль житла в сучасному суспільстві, економіці та політиці. Житло неминуче порушує питання про владу, нерівність та справедливість у капіталістичному суспільстві. Так, значну частину цієї книжки присвячено відновленню мови, яка б допомагала розуміти житлові конфлікти й боротися з несправедливістю. Ми хочемо змінити фокус дискусії довкола таких політико-економічних процесів як комодифікація, відчуження, експлуатація, пригноблення та звільнення. І ми прагнемо розвинути критичне розуміння акторів і сил, які створювали й створюють житлову систему.

Поставити житлове питання знову

Класичну працю про політико-економічні аспекти житлової сфери написав 1872 року Фрідріх Енгельс. Тоді не виникало сумнівів щодо нестерпних житлових умов промислових пролетарів. Те, що Енгельс називав «житловим питанням», було питанням про те, чому робітничий клас опинився в таких житлових умовах і що слід із цим робити (Engels 1936).

Енгельс загалом сумнівався в перспективах житлової боротьби як такої. Критикуючи буржуазні спроби житлової реформи, він стверджував, що проблеми житла слід розуміти як лише деякі з «численних невеликих, другорядних бід, що їх породжує сучасний капіталістичний спосіб виробництва» (Engels 1936: 18, курсив за оригіналом). І підсумовував: «Поки капіталістичний спосіб виробництва продовжує існувати, безглуздо сподіватися на ізольоване вирішення житлового питання, як і будь-якого іншого соціального питання, що стосується долі робітників» (Engels 1936: 73). Для Енгельса боротьба за житло — похідна класової боротьби. Відповідно, житлові проблеми можна вирішити лише шляхом соціальної революції.

Домівки робітників, Уельс, XIX століття

Ми запозичуємо в Енгельса ідею про те, що житлове питання вкорінено у структурі класового суспільства. Поставити цю проблему сьогодні означає розкрити зв’язки між суспільною владою й житловим досвідом. Це означає запитати, для кого й для чого існує житлова система, хто контролює її, кого вона наділяє владою, а кого пригноблює. Це означає взяти під сумнів функцію житла в умовах глобального неоліберального капіталізму^[7].

Проте житловий конфлікт є не просто похідною інших конфліктів. Житлові рухи самі по собі є важливими політичними акторами. Це питання не буде вирішено за капіталізму. Але ми можемо діяти відповідно, модифікувати й змінювати житлову систему.

Соціальний теоретик Анрі Лефевр (Henri Lefebvre) допомагає нам зрозуміти політичну роль житла й можливості її змінити. У праці «Право на місто» (The Right to the City, 1968) Лефевр стверджує, що бунт на робочому місці був не єдиною силою, що впливала на суспільні перетворення. «Міська стратегія» також стала б у пригоді для революційних соціальних змін^[8]. З огляду на зміни характеру праці та міського розвитку, промисловий пролетаріат вже не був єдиним чи навіть основним агентом революційних змін. Лефевр говорить про появу нового політичного суб’єкта — міського жителя. Говорячи загальніше, Лефевр залучає політику «мешканця» — категорію, яка розглядає будь-якого робітника (у найповнішому сенсі) з точки зору суспільного та житлового повсякдення^[9].

Лефевр не надто розлого пояснює, чого може досягнути мешканець як політичний суб’єкт за допомогою міської революції. Але він вказує на інакший спосіб мешкання. Він уявляє майбутнє, в якому суспільні потреби не підпорядковуються економічній необхідності, в якому невідчужений житловий простір є доступним у всьому світі, де рівність і різноманіття є базовими принципами суспільного та політичного життя^[10].

Незалежно від того, чи щось на зразок міської революції Лефевра вже майорить на обрії, його ідеї можуть допомогти нам зрозуміти основне: житлова політика охоплює складнішу мережу акторів та інтересів, ніж йдеться в мейнстрімних дискусіях чи традиційних політико-економічних аналізах, як-от у запропонованому Енгельсом. Традиційно вважається, що вагомими є лише ті конфлікти, які виникли довкола експлуатації та вартості. Однак панівному класу також необхідно затвердити своє становище, і збереження можливості експлуатувати —  лише один з аспектів. Політичні, соціальні та ідеологічні імперативи теж великою мірою впливають на житлові умови.

У фінансіалізованій глобальній економіці, яка тільки зароджувалася тоді, коли писав Лефевр, нерухомість набула нового значення відносно промислового капіталу. Житло та міський розвиток сьогодні не є другорядними явищами. Навпаки, вони стають одними з головних рушіїв сучасного глобального капіталізму. Якщо Лефевр має рацію, житло стає все важливішою сферою для відтворення системи. Ці зміни можуть відкрити для житлових рухів нові стратегічні можливості досягнення соціальних змін.

Чия криза?

Критики, реформатори й активісти вживають поняття «житлова криза» вже понад сто років. Вислів знову поширився після світової економічної кризи 2008 року. Але варто бути обережними з таким використанням поняття кризи.

Ідея кризи полягає в тому, що нестача або недоступність житла є лише тимчасовим відхиленням від норми, яка загалом функціонує добре. Однак для робітничих та бідних спільнот криза житла — це і є норма^[11]. Нестача житла завжди була ознакою пригноблених груп. Саме на цьому наголошував Енгельс:

Так звана нестача житла, якій преса у наш час відводить таку важливу роль, включає не лише той факт, що робітничий клас загалом живе у поганих, переповнених помешканнях або шкідливих для здоров'я житлових умовах. Ця нестача не є своєрідною рисою сьогодення; вона не є навіть однією із характерних проблем сучасного пролетаріату, від яких не потерпали усі пригноблені класи минулого. Навпаки, всі пригноблені класи усіх часів більш-менш однаково потерпали від нестачі житла (Engels 1936: 17).

Пригноблені постійно знаходяться в умовах житлової кризи. Поява поняття «житлова криза» у заголовках відбиває досвід власників житла середнього класу та інвесторів, які зіткнулися з неочікуваною житловою нестабільністю внаслідок фінансової кризи 2008 року.

Соціальне житло, Саутерк, Лондон
Джерело: Independent

Ідея житлової кризи політизована. Хоча поняття кризи має тривалу історію в критичній теорії та радикальній практиці, його можуть використовувати й для інших цілей. У Сполучених Штатах дискурс житлової кризи часто використовується задля засудження «втручання» держави в житлові ринки. В Об’єднаному Королівстві на кризу часто посилаються, щоб надати нові повноваження забудовникам, аби ті могли обійти місцеві правила планування.

"Криза житла виникає не тоді, коли система виходить з ладу, а тоді, коли система працює за призначенням."

Окремі моменти, коли криза житла загострюється, зазвичай інтерпретуються як винятки з в цілому справної системи. Однак це ідеологічне викривлення. Досвід кризи в житловій сфері відбиває та посилює ширші тенденції до нестабільності у капіталістичному суспільстві. Криза житла є передбачуваним, послідовним результатом основної ознаки просторового розвитку за капіталізму: виробництво й розподіл житла відбувається не з метою забезпечити всіх. Це виробництво й розподіл товару задля збагачення небагатьох. Криза житла виникає не тоді, коли система виходить з ладу, а тоді, коли система працює за призначенням^[12].

Необхідно відкинути ідеологічні версії поняття житлової кризи, однак сам термін стане в пригоді. Для тих, кому доводиться мешкати в умовах гніту та відчуження, житлова криза — це не порожні слова. Це щоденна реальність. Для мільйонів домогосподарств криза — поняття, що описує хаос, страх і безправ’я, з якими вони живуть. Стан їхніх житлових умов дійсно критичний.

Отже, ми не маємо на меті мети стверджувати про необхідність подолати певну тимчасову кризу й повернутися до статусу-кво. Ми використовуємо поняття кризи, аби підкреслити, що сучасна житлова система хитка за своєю природою. Ми вказуємо на тенденції до житлової кризи в умовах сучасного капіталізму, щоб привернути увагу до невідкладного, але водночас системного характеру цих проблем.

На захист житла

Ми не прагнемо захищати нинішню житлову систему, яка багато в чому цього не заслуховує. Захисту потребує житло як домівка, а не нерухомість. Ми зацікавлені в захисті житла як ресурсу, що повинно бути доступним для всіх.

Житло має різне значення для різних груп. Це домівка для своїх жителів, а також місце соціального відтворення. Для багатьох це найбільший  економічний тягар, для декого — джерело багатства, статусу, прибутку чи контролю. Житло — це робота для тих, хто будує, керує та обслуговує. Це спекулятивний прибуток для тих, хто купує й продає. Це дохід для тих, хто це фінансує. Це джерело податкових надходжень та предмет податкових витрат для держави, а також головний компонент структури і функціонування міста.

Джерело: Independent

Нас цікавлять ті, хто користується житлом, — люди, для яких житло має радше споживчу вартість, аніж мінову. З точки зору його мешканців, житло відкриває ряд соціальних, культурних та політичних благ. Це загальна життєва потреба, у певному сенсі продовження людського тіла. Відсутність житла практично унеможливлює участь у суспільному, політичному та економічному житті. Житло — це більше ніж прихисток; воно може дарувати особисту безпеку та онтологічну захищеність. Хоча домашнє середовище може бути місцем пригноблення й несправедливості, воно також може слугувати підтвердженням агентності, культурної ідентичності, індивідуальності та творчих здібностей людини.

"Архітектурна форма житла завжди розглядалася як відчутне, візуальне відбиття організації суспільства. Вона розкриває класову структуру та владні відносини."

Архітектурна форма житла завжди розглядалася як відчутне, візуальне відбиття організації суспільства. Вона розкриває класову структуру та владні відносини. Але за допомогою неї також уявляють альтернативний суспільний лад. Кожен емансипаційний рух так чи інакше має справу з житловим питанням. Ця здатність стимулювати політичну уяву також є частиною суспільної цінності житла.

Житло є передумовою як для роботи, так і для дозвілля. Контроль над житлом означає контроль над працею та вільним часом, тож боротьба за житло завжди є боротьбою й за автономію. Житло більше за будь-яку іншу одиницю споживання структурує те, як індивіди взаємодіють одне з одним, зі спільнотами та з іншими колективами. Де і як ми живемо визначає ставлення держави до нас, а також це може сприяти відносинам з іншими громадянами та з суспільними рухами. Жоден інший сучасний товар не має такого значення для організації громадянства, роботи, ідентичностей, солідарностей і політики.

Саме цей бік житла необхідно захищати – житло як елемент безпосереднього досвіду, як універсальну потребу, як соціальне явище та як домівку. Наше завдання як аналітиків, мешканців та учасників житлової боротьби — зрозуміти причини і наслідки багатовимірної атаки на житло. Наша ціль — забезпечити критичне бачення політико-економічної природи житла, щоб ми могли краще розуміти, як необхідно боротися з житловою кризою сьогодні та в майбутньому.

Читайте також:

Джентрификация: красивое слово или реальный процесс? (Алёна Ляшева)

Советское жильё: история и перспективы (Лев Шевченко)

Жилье в Киеве: почему мне негде жить? (Алёна Ляшева)

Жилищный вопрос в Киеве и социальное неравенство: история проблемы (Семён Широчин)

Посилання

Bratt, R. G., Stone M. E., and Hartman, C., 2006.“Why a Right to Housing Is Needed and Makes Sense: Editors’ Introduction”. In: . In: Bratt, R. G., Stone, M. E., and Hartman, C. (eds). A Right to Housing: Foundation for a New Social Agenda. Philadelphia: Temple University Press, pp.1—19.

Brenner, N. and Theodore, N. (eds), 2002. Spaces of Neoliberalism: Urban Restructuring in North America and Western Europe. Oxford: Blackwell.

Charette, A., Herbert, C.,  Jakabovics, A., Marya, E. T. and McCue, D. T., 2015. “Projecting Trends in Severely Cost-Burdened Renters: 2015– 2025”. In: Enterprise Community Partners and Joint Center for Housing Studies, 6.

Coalition for the Homeless, 2015. New York City Homelessness: The Basic Facts. New York: Coalition for the Homeless.

Davies, W., 2014. The Limits of Neoliberalism: Authority, Sovereignty and the Logic of Competition. London: SAGE.

Engels, F., 1936 [1872]. The Housing Question, ed. C. P. Dutt. London: Lawrence and Wishart.

Goodman, L., Pendall, R. and Zhu, J., 2012. Headship and Homeownership: What Does the Future Hold? Washington, DC: Urban Institute.

Harvey 2007. A Brief History of Neoliberalism. Oxford: Oxford University Press.

Housing Assistance Council, 2012. Taking Stock: Rural People, Poverty, and Housing in the 21st Century. Washington, DC.

Kothari, M., 2015. The Global Crisis of Displacement and Evictions: A Housing and Land Rights Perspective. New York: Rosa Luxemburg Stiftung.

Lefebvre, H., 1996  [1967]. “The Right to the City”. In: Writings on Cities. Malden, MA: Blackwell, pp. 63—181.  

Lefebvre, H., 2003 [1970]. The Urban Revolution, trans. Robert Bononno. Minneapolis, MN: University of Minnesota Press.

Liberti, S., 2013. Land Grabbing: Journeys in the New Colonialism. London: Verso.

Madden, D. J., 2012. “City Becoming World: Nancy, Lefebvre, and the Global–Urban Imagination”. In: Environment and Planning 30.5, pp. 772–87.

Marcuse, P., 1988. “Neutralizing Homelessness”. In: Socialist Review 88.1.

Marcuse, P., and Keating, D. W., 2006. “The Permanent Housing Crisis: The Failures of Conservatism and the Limitations of Liberalism”. In: Bratt, R. G., Stone, M. E., and Hartman, C. (eds). A Right to Housing: Foundation for a New Social Agenda. Philadelphia: Temple University Press, pp. 139–162.

Marcuse, P., 2009. “From Critical Urban Theory to the Right to the City”. In: City 13.2–3, pp. 185—97.

Marcuse, P., 2014. “Reading the Right to the City”. In: City 18.1, pp. 4–9.

McKinsey Global Institute, 2014. A Blueprint for Addressing the Global Affordable Housing Challenge. MGI.

National Low Income Housing Coalition, 2015. Out of Reach 2015: Low Wages and High Rents Lock Renters Out. Washington, DC: NLIHC.

NYU Furman Center, 2014. State of New York City’s Housing and Neighborhoods in 2014. New York: Furman Center.

Office of the Comptroller Scott Stringer, 2014.The Growing Gap: New York City’s Housing Affordability Challenge. New York.

Peck, J., 2013. Constructions of Neoliberal Reason. Oxford: Oxford University Press.

Purcell, M., 2002.  “Excavating Lefebvre: The Right to the City and Its Urban Politics of the Inhabitant”. In: GeoJournal 58 , pp. 99–108.

Sassen, S., 2014. Expulsions: Brutality and Complexity in the Global Economy. Cambridge, MA: Harvard University Press.

Stone, M. E., 2006. “Housing Affordability: One-Third of a Nation Shelter-Poor”. In: Bratt, R. G., Stone, M. E., and Hartman, C. (eds). A Right to Housing: Foundation for a New Social Agenda. Philadelphia: Temple University Press, pp. 38—60.

United Nations Centre for Human Settlements, 1996. An Urbanizing World: Global Report on Human Settlements. UN-HABITAT.

Wyly, E.,  Newman, K.,  Schafran, A. and Lee, E., 2010. “Displacing New York.” In: Environment and Planning 42.11, pp. 2602–23.