Оксана Дутчак
Статтю підготовлено в рамках роботи економічного відділу Центру соціальних і трудових досліджень
продуктивність праці, про яку вже згадувалося в дослідженні можливих соціальних наслідків дефолту (Дутчак 2015).
В українській економіці стільки проблем, що говорити про «найважливішу» ― справа невдячна. Загрузнувши в болоті економічного спаду і спіральної кризи, система дає збої на кожному кроці, спрацьовує ефект снігової лавини, і в цьому хаосі помилкових рішень, хибних політик і кривого виконання важко докопатися до першопричин. Але, тим не менше, в українській економіці є важливий параметр, який (у рамках сучасної економічної теорії) відображає її ефективність і загальне функціонування, і який невигідно вирізняє Україну на фоні більшості пострадянських країн. ЦеТож що ж таке продуктивність праці, що і як із нею робити для покращення динаміки української економіки? І як пропоновані урядом та міжнародними фінансовими інституціями плани реформувати українську економіку методами «затягування пасків» можуть вплинути на продуктивність?
Є кілька способів виміряти, а отже й оцінити продуктивність (Baily and Bosworth 2015). Так, можна вимірювати продуктивність праці, ділячи вартість випущеної продукції на кількість працевлаштованих людей або на кількість відпрацьованих годин за певний період часу. Цей показник сильно впливає на якість життя і відображає технологічний розвиток та ефективність, а також інтенсивність капіталовкладень (Mwine). Інший спосіб ― це вимірювання загальної факторної продуктивності (TFP), яка обраховується діленням вартості випущеної продукції на комбінований показник капіталу і праці. Цей показник виключає вплив зростання інтенсивності капіталу, більше відображаючи зміни в технології та ефективності.
Загальноприйнятим є бачення, що ключовим фактором росту продуктивності є технологічні інновації, інвестиції у технологію, їх ефективне використання. Однак не всі дослідження однозначні.
Проблеми звільнених власника не турбують
Так, деякі емпіричні дослідження (Schmitz 2001) наголошують на важливості ринкової конкуренції та інституційних механізмів на виробництві ― того, як організоване виробництво. Разом із тим, у таких дослідженнях заперечується вплив типу продукції, технології, кваліфікації робітників на продуктивність. Вони наголошують, що ключовим фактором є конкуренція, оскільки у підприємств має бути стимул вдаватися до зміни інституційних механізмів виробництва, що може вимагати масових звільнень, які наражатимуться на опір з боку робітників.
Такий неоліберальний погляд зміщує акцент із оптимізації капіталу та капіталовкладень, фокусуючись майже винятково на оптимізації процесу праці, а отже, ― робочої сили, яка і стає головною жертвою «оптимізації». Логіка такого підходу іде нога в ногу з логікою «затягування пасків». Її перевага в тім, що вона передбачає майже негайний результат, не вимагає суттєвих затрат з боку власника виробництва і відповідає панівній економічній парадигмі з її короткостроковим плануванням, негайною оптимізацією, мантрою конкуренції.
А вади такої логіки збільшення продуктивності, перш за все, у тому, що ціну реформи перекладено винятково на працю, довгострокова перспектива до уваги не береться, як не береться до уваги і перспектива рівня економічної системи ― поле зору звужується до підприємства. І, повертаючись до формули обрахування продуктивності, така логіка схожа на спробу підвищити показник продуктивності шляхом механічного обрізання знаменника ― зменшення кількості працевлаштованих. Зважаючи, що вищезгадане дослідження заперечує вплив технології і кваліфікації на продуктивність, його висновки справді схожі на механічне урізання.
Безперечно, виробництво часом необхідно реорганізовувати. Але керуючись своїм вузьким, приватним, короткостроковим інтересом, який виходить із перспективи одного підприємства чи окремого власника, сам цей власник не стане найкращим агентом реорганізації виробництва в сучасних умовах. Він не буде прораховувати довгострокові та системні наслідки своїх рішень і не намагатиметься компенсувати або хоча би пом’якшити наслідки звільнення людей. У кращому випадку ця функція ляже на державу. Але в умовах «затягування пасків» держава такі проблеми, швидше за все, просто ігноруватиме.
Більше купувати, щоб більше виробляти
Інші дослідження, які виходять за рамки бачення на рівні підприємств, пропонують альтернативні (якщо не протилежні) відповіді. Так, деякі приходять до висновків, що головним чинником продуктивності виступає попит (Millemaci and Ofria 2012), досліджуючи дію закону Вердоорна, за яким більший ріст виробництва приводить до більшої продуктивності праці. Ці дослідження в першу чергу цікаві тим, що концентрують увагу саме на довготривалій перспективі рівня економічної системи. Вони стверджують, що збільшення виробництва приводить до здешевлення продукції, перерозподілу капіталовкладень у експортноорієнтовані галузі, що в підсумку збільшує конкурентоспроможність. У цій інтерпретації рівень інвестицій не грає суттєвої ролі, як і вартість робочої сили, зате попит є одним із визначальних чинників, оскільки від нього залежить довготривала динаміка обсягів виробництва в країні.
З точки зору таких досліджень, глобальна економічна криза 90-х років була спричинена перш за все кризою попиту. І саме у попиті, на думку прихильників такої інтерпретації, криється різниця в зростанні продуктивності між індустріальними країнами та країнами, що розвиваються (Vogel 2009).
Загалом таке трактування методів підвищення продуктивності праці повністю випадає з логіки «затягування пасків» і пропонує щось суттєво протилежне. Адже скорочення соціальних видатків, збільшення гнучкості ринку праці та інші заходи жорсткої економії не сприятимуть збільшенню купівельної спроможності населення, а отже, і не збільшать попит.
Цікаво, що саме експортноорієнтованою економікою деякі економісти (Awan 2014) пояснюють так зване «китайське диво» ― нечуваний ріст продуктивності китайської економіки. У панівному дискурсі випадок Китаю цікавий ще й тим, що йдеться про нечуваний ріст планової економіки.
Навіть загалом неоліберальні рекомендації, які наводять аргументи в рамках політики МВФ (Dabla-Norris and others 2015), наголошують на необхідності враховувати локальну специфіку, на важливості інвестицій у технології та людські ресурси, а також на важливості інфраструктурних проектів. У останніх, як вони наголошують, у багатьох випадках лідерську роль має відігравати держава ― як у питаннях планування та забезпечення цих проектів, так і в питаннях інвестування в них.
Дешева робоча сила як вихід в нікуди
Якщо повернутися до українських реалій і специфіки, то однією з ключових рис української економіки, особливо в останні роки кризи, є здешевлення робочої сили відносно європейських показників. Цікаво, що водночас ліберальні лідери думки часом згадають про цю особливість як про перевагу української економіки, як чинник можливого притоку інвестицій у країну (Корреспондент 2015).
Така логіка знову ставить під удар економічного «розвитку» саме найманих працівників, віддаючи пріоритет абстрактній «інвестиційній привабливості», «конкурентоздатності». Роблячи ставку на зовнішні джерела фінансування економічного розвитку, ці методи відкидають можливості внутрішнього ринку. Адже для нього потрібен внутрішній попит, а це означатиме необхідність збільшення купівельної спроможності громадян, а отже, і вартості їхньої робочої сили. Але навіщо, якщо за логікою неолібералів дешева робоча сила ― це національна перевага?
Є ще один дуже вагомий аргумент проти такої логіки. Дешева робоча сила дає власникам підприємств можливість отримувати прибуток і бути конкурентоспроможними на ринку лише за рахунок цього чинника. У таких умовах вони не мають стимулів інвестувати у технологічний розвиток виробництва. Саме це часто відбувалося в 90-х, особливо в експортних сировинних секторах (Mandel 2004).
Разом із тим варто пам’ятати, що більшість досліджень усе-таки вказують на ключову роль технологічних інновацій для росту продуктивності. Ті ж дослідження, які не знаходять або знаходять лише незначний зв’язок між інвестиціями в технології та продуктивністю, зазвичай проводяться в розвинених країнах, котрі й так перебувають на технологічному фронтирі.
Загалом же, аналізуючи глобальні тренди продуктивності, дослідники найчастіше шукають інтерпретації саме в технологічних інноваціях (Baily and Bosworth 2015), припускаючи, що існує кілька варіантів пояснення загального сповільнення росту продуктивності: брак інновацій, відкладений ефект інновацій, неправильне вимірювання їхнього ефекту для продуктивності. Цікаво, що альтернативним поясненням зменшення позитивної динаміки продуктивності є те, що за достатньої інновативності економік робочій силі не вистачає кваліфікації, а це впливає на ефективність використання нових технологій. Кваліфікація робочої сили, а отже й освіта, є особливо важливим фактором для країн, що розвиваються (Mwine). Адже саме в цих країнах існують проблеми не лише з якістю, доступністю й адекватністю освіти, а й із виїздом найбільш кваліфікованих та освічених людей із країни.
Спіралі зростання
У таких умовах політика «затягування пасків» в Україні може мати суттєвий негативний ефект на й без того низьку продуктивність праці. Зменшення соціальних виплат, зростання нерівності та безробіття може суттєво вплинути на купівельну спроможність громадян, а отже й на внутрішній попит на вироблену продукцію. Дерегуляція трудових відносин та послаблення позиції профспілок (виносячи за дужки специфіку українських профспілок), ускладнення працевлаштування молоді (через пенсійну реформу та зменшення кількості робочих місць) ― усе це призводитиме до того, що робоча сила в Україні залишатиметься дешевою й у власників підприємств не буде гострої необхідності технологічно вдосконалювати своє виробництво. Зменшення видатків на освіту та відсутність грамотного плану її реформування означатиме, що кваліфікація робочої сили теж не матиме позитивної динаміки. Рівень життя більшості громадян не покращиться ― їхній добробут принесуть у жертву заходам, які, ймовірно, не спрацюють.
Основна причина такої ситуації в тому, що неоліберали заходять на петлю економічних залежностей не в тій точці. В умовній спіралі економічного зростання вони роблять ставку на те, що капітал рине в Україну, приваблений незахищеністю й дешевизною нашої праці, і вже це приведе до зростання продуктивності й (нібито) ― до покращення соціальних умов. Та є альтернативний шлях: покращити життєві умови, піднімаючи соціальні стандарти та оплату праці, що приведе до збільшення купівельної спроможності, а отже й попиту, а це позитивно вплине на продуктивність та економічне зростання системи в цілому, а не лише на прибутки кількох відсотків найбагатших.
Читайте також:
Продуктивність праці і класова експлуатація в Україні (Денис Горбач)
Наглядати та виробляти: автоматизація на українських підприємствах (Оксана Дутчак, Андрій Гладун)
Посилання:
Дутчак, О. (2015). Уроки дефолтів: соціальний вимір. Спільне - [link].
Корреспондент (2015). Будут работать за $300. Лещенко объяснил инвесторам «преимущества» Украины - [link].
Awan, Abdul Ghafoor. Shifting Global Economic Paradigm / Asian Business Review, Volume 4, Number 3/2014 (Issue 9).
Baily, Martin Neil and Barry P. Bosworth. (2015). Productivity Trends: Why is Growth So Slow? - [link].
Dabla-Norris, Era, Si Guo, Vikram Haksar, Minsuk Kim, Kalpana Kochhar, Kevin Wiseman, and Aleksandra Zdzienicka. (2015) The New Normal: A Sector-Level Perspective on Growth and Productivity Trends in Advanced Economies - [link].
James A. Schmitz, Jr. (2001). What Determines Labor Productivity?: Lessons From the Dramatic Recovery of the U.S. and Canadian Iron-Ore Industries Since Their Early 1980s Crisis - [link].
Mandel, David . (2004). Labour After Communism – Black Rose Books.
Millemaci E., Ofria, F. (2012). Kaldor-Verdoorn’s Law and increasing returns to scale: a comparison across developed countries - [link]
Mwine, Catherine Harriet. Human Capital and Development: a Dynamical Evolution view of Labor productivity and an indicator Framework for Assessing a Country’s Development in Africa and Asia - [link].
Vogel, L. (2009). The Endogeneity of the Natural Rate of Growth – an Empirical Study for Latin-American Countries / International Review of Applied Economics, vol. 23, issue 1, pages 41-53.