Уроки дефолтів: соціальний вимір

Оксана Дутчак

Ця стаття підготовлена в рамках роботи економічного відділу Центру соціальних і трудових досліджень

Загальноприйняті показники економічного розвитку на зразок ВВП – це добре, і вони впливають на життя людей, але часто цей вплив є досить опосередкованим. Зростання валового внутрішнього продукту саме собою не обов’язково покращує ситуацію для більшості населення, адже, в умовах значної соціальної нерівності та концентрації капіталу, додатково створені багатства майже повністю осідають на банківських рахунках найбагатших 10%. Тож у цій статті ми проаналізуємо, які соціальні наслідки може мати ймовірний дефолт для широких верств населення України. Свої висновки ми базуватимемо на аналізі динаміки основних показників соціального добробуту в країнах, що оголошували дефолт. Ми спробуємо перенести ці висновки на Україну, спрогнозувавши ймовірні короткострокові та довгострокові соціальні зміни у разі оголошення дефолту.

Для аналізу наслідків дефолту ми обрали три країни. ¹ Це Мексика, яка оголосила дефолт 1982 року, Російська Федерація, яка оголосила дефолт 1998 року та Аргентина, яка оголосила дефолт на початку 2002 року. Наш вибір обґрунтовано кількома причинами. Перш за все, це одні з небагатьох країн, які офіційно оголошували дефолт за останні десятиліття. Крім того, доступна різноманітна інформація про соціальні показники та їхню динаміку в цих країнах за цей період, хоча вже навіть для Мексики, на жаль, немає в наявності всіх даних, доступних для двох інших країн. Друга причина теж стосується часового періоду, але пов’язана не з даними, а із загальною економічною фазою неоліберальних перетворень, яка почалася близько 1973 року. Цей період, який триває і досі, характеризується поширенням певної економічної парадигми і панівних інструментів економічної політики.

До принципів, якими керується неоліберальна економічна парадигма і політика, можна віднести: ідею вільного ринку, здатного до саморегуляції, мінімізацію втручання держави, лібералізацію ціноутворення і фінансових потоків, приватизацію та ін. Оскільки для цієї фази характерні певні економічні інструменти і своєрідна економічна політика (безперечно, з варіаціями, але і загальними тенденціями), логічно аналізувати кейси в рамках цього проміжку часу, з його характерними тенденціями, які тривають і досі й напряму стосуються ситуації в Україні та її можливого розвитку. І остання причина, якою можна обґрунтувати географію вибору кейсів – напівпериферійне становище перелічених країн на момент дефолту, яке близьке й Україні. З цією тезою можна сперечатися, доводячи краще становище вибраних країн та гірше становище України зараз, а також загальну унікальність кожної історичної ситуації. Але загалом ми вважаємо набагато доцільнішим робити прогнози на основі систематичних даних саме з цих країн.

Деякі дослідники наслідків дефолту [Levy-Yeyati and Panizza, 2006] роблять цікаві висновки про те, що згубний вплив на економіку, її короткострокову й довгострокову динаміку та, відповідно, на добробут населення країни, має не так сам дефолт, як його очікування. Замість того, щоб аналізувати річну динаміку, дослідники звертаються до поквартальної динаміки і показують, що дефолт не є причиною скорочення економічних показників, хоча б тому, що економіка зазвичай починає відновлюватися одразу після його оголошення. Ми спробуємо проінтерпретувати цю гіпотезу у кейс-стаді з вибраних країн з точки зору не так показників загального економічного зростання, як показників соціально-економічного добробуту населення. Перед тим, як інтерпретувати деякі показники, необхідно зробити одну ремарку: вибір показників частково залежить від наявності даних про країни, що нас цікавлять, за період, який нас цікавить. Ці дані (якщо не сказано інше) взяті з офіційної інтернет-сторінки Світового банку [World Bank].

Один із показників, за допомогою якого можна інтерпретувати соціальні наслідки дефолту – це індекс помірної бідності (табл. 1).

Таблиця 1. Порівняння рівня бідності, безробіття та продуктивності праці в Аргентині за 1998-2011 рр. [The World Bank]

У цьому показнику частка населення, яка живе менш ніж на 2 долари в день (з поправкою на паритет купівельної спроможності) вважається такою, що живе у помірній бідності. Ми вважаємо доречнішим брати такий універсальний показник, ніж локальну межу бідності, яка варіюється від країни до країни, а тому дані по ній важко порівнювати між країнами. Більше того, з багатьох країн, у тому числі Мексики й Аргентини, дані про локальну межу бідності і населення, яке живе за нею, відсутні. Як бачимо з таблиці, кількість населення, що живе у бідності, сильно зростає в Аргентині перед дефолтом, збільшуючись у 2,8 разів від 1998 року, і сягає свого піку на момент оголошення дефолту. Після цього показник бідності починає падати — вже 2006 року він стає меншим, ніж був 1998 року, а в довгостроковій перспективі, вже за 9 років, індекс помірної бідності стає у 2,7 разів меншим, ніж у кращі роки перед дефолтом.

Дані про індекс помірної бідності в Мексиці, на жаль, мають уривчастий характер (табл. 2).

Таблиця 2. Порівняння рівня бідності, безробіття та продуктивності праці в Мексиці за 1981-1994 рр. [The World Bank]

Перші дані існують лише за 1984 рік і потім з’являються епізодично. Однак висновки, зроблені по Аргентині, підтверджуються. Показник 1994 року, за два роки після дефолту, є найвищим із наявних даних, а далі кількість бідного населення поступово зменшується. За десять років після дефолту цей показник у 2,2 рази менший, ніж через два роки після дефолту, а ще через два роки він менший у 2,7 разів, ніж у 1984 році. На жаль, дані про цей показник до і в момент дефолту відсутні. Однак можна припустити, що, як і у Аргентині, кількість бідних зростала за кілька років перед дефолтом, сягнула свого піку на момент дефолту, і почала поступово зменшуватися одразу після нього.

Щодо динаміки цього показника у Російській Федерації, то тут ми бачимо дещо іншу тенденцію (табл. 3).

Таблиця 3. Порівняння рівня бідності, безробіття та продуктивності праці в Російській Федерації за 1996-2009 рр. [The World Bank]

Основна особливість, яка відрізняється від картини у двох інших країнах – це значно нижча частка людей, що живуть у помірній бідності. Однак загальний висновок підтверджується. Дані за період дефолту також носять уривчастий характер, але можна припустити, що загальна тенденція зберігається — індекс бідності зростав перед дефолтом, сягнув піку у рік дефолту, і почав падати одразу після нього. Наявні дані не суперечать такій інтерпретації. Якщо це так, то кількість бідних впала до переддефолтної частки майже зразу після дефолту (1999 року), і продовжувала падати до нульового рівня у 2008 році – через десять років після оголошення дефолту.

Отже, дані щодо Аргентини, Мексики і Росії з індексу помірної бідності вказують на тенденцію погіршення цього показника, зростання бідності, перед дефолтом, піку в рік дефолту і падіння частки бідних одразу після нього. В короткостроковій перспективі частка бідних повертається до переддефолтних років, а в довгостроковій – значно скорочується, стаючи меншою як мінімум у 2,7 разів буквально за десяток років.

Інший показник, який дозволяє інтерпретувати динаміку соціального добробуту – це рівень безробіття. Оскільки офіційні дані держав часом далекі від реальності, для оцінки реального рівня безробіття ми скористаємося даними Міжнародної організації праці (МОП), які враховують не лише частку населення, яка офіційно зареєстрована у службах зайнятості.

Як видно з табл. 1, рівень безробіття в Аргентині поступово зростав до 2001 року, а потім почав падати. Вже через два роки після дефолту рівень безробіття скоротився до переддефолтних показників і продовжував падати, з невеликим зростанням 2009 року, яке, безперечно, пов’язане з економічною кризою, що зачепила багато країн. Через 9 років після дефолту безробіття в Аргентині було в 1,8 разів менше, ніж за кілька років до дефолту. На жаль, дані МОП про безробіття доступні лише з 1991 року, тому проаналізувати динаміку безробіття в Мексиці перед та після дефолту на основі цих даних неможливо.

Як видно з табл. 3, рівень безробіття в Росії теж зростав перед дефолтом, сягнув максимуму в рік дефолту і поступово почав падати. Вже через три роки після дефолту кількість безробітних стала меншою, ніж перед дефолтом. Через десять років після оголошення дефолту їхня кількість була у 1,6 разів менша, ніж перед дефолтом. Як і в Аргентині, спостерігається деяке зростання частки безробітного населення у рік загальної економічної кризи.

Отже, наявні дані про рівень безробіття в Аргентині та Російській Федерації підтверджують тенденцію погіршення ситуації перед дефолтом, піку безробіття в роки дефолту, перших позитивних тенденцій одразу після його оголошення, та продовження цих тенденцій у довгостроковій перспективі. На відміну від попереднього показника – частки людей, що живуть у помірній бідності – показник безробіття демонструє певні (доволі незначні) коливання у період економічної кризи 2009 року. Така різниця з попереднім показником дозволяє зробити обережні висновки, що кількість безробітних, на відміну від кількості бідних, більше залежить не лише від локальних процесів, а й від коливань глобальної економіки.

Ще один показник, який ми пропонуємо розглянути для оцінки наслідків дефолтної ситуації у вибраних країнах – це ВВП на працевлаштованих. По-суті, цей індекс показує продуктивність праці – яка частка ВВП, виробленого в країні, приходиться на одну працюючу людину.

Як видно з табл. 1, в Аргентині показник ВВП на працевлаштованих падає перед дефолтом, сягає мінімуму в роки дефолту і починає зростати наступного року, досягаючи переддефолтних показників через п’ять років після оголошення дефолту, і продовжує зростати. Деяке коливання у бік падіння продуктивності можна спостерігати 2009 року, очевидно, внаслідок загальносвітової економічної кризи.

У Мексиці, як видно з табл. 2, ситуація суттєво відрізняється від аргентинської. Показник ВВП на працевлаштованих тут падає перед дефолтом і продовжує суттєво знижуватися ще шість років. Лише 1990 року, через сім років після оголошення дефолту, продуктивність праці в Мексиці починає зростати, хоча так і не повертається до переддефолтного максимуму. Можемо додати до даних в таблиці, що відмітки в 21 тис. дол. на одного працівника так і не було досягнуто (станом на 2012 р.).

Дані з Російської Федерації, як видно з табл. 3, підтверджують тенденцію, яку ми спостерігали в Аргентині лише частково. Зокрема очевидно, що рівень продуктивності праці в Росії не зазнав такого значного падіння перед дефолтом, як в Аргентині — він навіть дещо зріс перед самим дефолтом. Потім, все-таки, цей показник впав до мінімуму в рік дефолту і почав зростати зразу після його оголошення. На відміну від Аргентини, продуктивність праці фактично за рік перевищила переддефолтні показники. Як і в Аргентині, тенденція до зростання збереглася у довгостроковій перспективі, відхилившись від позитивного курсу у рік початку загальної економічної кризи.

Отже, можна зробити висновок, що продуктивність праці (за показником ВВП на працевлаштованих) має складнішу динаміку, ніж попередні показники. Хоча випадки Аргентини і Росії підтверджують негативну динаміку продуктивності перед дефолтом та позитивну динаміку після дефолту, випадок Мексики вказує на дещо інші тенденції. Можна зробити обережний висновок, що рівень продуктивності сильніше залежить від локальних особливостей і динаміки всередині країни, ніж рівень безробіття та частка бідного населення. В той же час рівень продуктивності, як і рівень безробіття, теж піддається впливу глобальних економічних коливань.

Ще один парний показник, який ми хотіли б використати для дослідження впливу дефолту на соціальний добробут, це розподіл частки доходу між населенням країни – якщо конкретніше, то нас цікавить частка доходу, яка випадає на долю найбагатших 10% населення і на долю найбідніших 10% населення. Безперечно, можна було б використати коефіцієнт Джині, який показує співвідношення цих двох показників, однак ми вважаємо важливим глянути на динаміку кожного з них окремо (табл. 4).

Таблиця 4. Аргентина: розподіл доходу між найбагатшими і найбіднішими 10% населення у загальному обсязі [The World Bank]

Як видно з таблиці, в Аргентині відносні статки найбагатших зростали у переддефолтні роки, сягнули піку в момент оголошення дефолту і почали скорочуватися одразу після нього. Ця тенденція до скорочення збереглася в довгостроковій перспективі. Фактично протилежна ситуація має місце з відносною часткою доходів найбіднішого населення — їхня частка доходу, з деякими коливаннями, падає перед дефолтом і починає зростати після його оголошення. Ця тенденція до зростання також зберігається в довгостроковій перспективі.

Таблиця 5. Мексика: розподіл доходу між найбагатшими і найбіднішими 10% населення у загальному обсязі [The World Bank]

Дані про частки доходу в Мексиці, на жаль, починаються лише з 1984 року та носять уривчастий характер. З них неможливо зробити висновки про переддефолтну динаміку, однак очевидно, що загальна картина відрізняється від динаміки цих показників в Аргентині. В довгостроковій перспективі (з певними коливаннями) спостерігається зростання частки доходу найбагатших і зменшення частки доходу найбідніших. Однак уривчастий характер даних дозволяє робити лише найзагальніші висновки про несхожість динаміки з аргентинською ситуацією.

Таблиця 6. Російська Федерація:розподіл доходу між найбагатшими і найбіднішими 10% населення у загальному обсязі [The World Bank]

З таблиці видно, що динаміка частки доходів у Росії не має чіткої тенденції чи прив’язки до дефолту. Спостерігаються хвилеподібні спади і підйоми частки доходу як у найбагатших, так і в найбідніших громадян.

Можна зробити певні висновки про розподіл доходу між категоріями населення. Перш за все, ці показники та їхня динаміка у розглянутий період найбільше варіюються між країнами, якщо порівнювати з іншими показниками. Найбільш відносно позитивна тенденція, з точки зору динаміки перерозподілу доходів, спостерігається в Аргентині та має чітку прив’язку до моменту дефолту. Тут спостерігається концентрація доходів у руках найбагатших перед дефолтом та падіння цієї концентрації після оголошення дефолту. Відповідно, протилежну тенденцію деякого збільшення частки доходів можна спостерігати для найбідніших громадян Аргентини. Однак дані з Мексики та Росії вказують на складніші, хвилеподібні коливання концентрації доходу, які не мають видимої прив’язки до моменту дефолту. Загалом, можна зробити обережний висновок, що соціальна рівність, перерозподіл доходів, найменше з усіх розглянутих показників відноситься до моменту дефолту і найбільше залежить від локальних особливостей. Можна припустити, що нерівність у даному випадку найбільше залежить від післякризової економічної політики кожної з країн.

Отже, дефолт у сучасному світі може бути не таким страшним, як його малюють. Аналіз наявних даних про показники соціального добробуту не вказує на довгострокову кризу, яка мала б іти за дефолтом, згідно із загальноприйнятим баченням. Більше того, після оголошення дефолту ситуація з ключових показників, таких як безробіття чи помірна бідність, починає покращуватися, і навіть у короткостроковій перспективі доволі швидко повертається до показників переддефолтних років. Однак, необхідно наголосити, що ці дані не свідчать про те, що дефолт став причиною покращення ситуації у Мексиці, Аргентині чи Росії. Дефолт просто є однією із можливих стратегій поведінки у кризовій економічній ситуації. Дані щодо індексу помірної бідності, особливо з Аргентини, підтверджують гіпотезу про очікування дефолту як один із можливих негативних чинників дефолтної ситуації для економіки і соціального добробуту населення. Сам момент дефолту скоріше є маркером, економічні ж рішення, які можуть погіршити економічну ситуацію (закриття підприємств, втеча інвестицій, масова панічна купівля валюти) зазвичай приймають і вводять в дію перед дефолтом, в його очікуванні, коли економіка іде вниз [Levy-Yeyati and Panizza, 2006]. В такому випадку, наголошують дослідники, зусилля для уникнення дефолту можуть бути недоцільними – вони не покращать ситуацію, а лише поглинуть частину ресурсів. Загальний позитивний вплив дефолту на добробут населення можна впевнено розглядати лише у цьому ключі, решта надто сильно може залежати від локальної політики.

Тож наступний висновок – інші показники соціального добробуту, наприклад показники розподілу доходу в країні, можуть вказувати на важливість локальних політичних рішень і стратегій виходу з дефолтної ситуації та економічної кризи, яка є її причиною. Від цього в першу чергу залежить, яка частина населення країни найбільше відчує на собі наслідки кризи.

Також хотілося б ще раз наголосити, що дефолт не є кінцем світу, а є лише однією з можливих стратегій поведінки у кризовій ситуації. Більше того, як стверджують історичні дослідження боргових криз, негативна кореляція між економічними показниками і дефолтами є несподівано низькою [Tomz and Wright 2007]. Іншими словами, не всі країни оголошують дефолт коли їхня економіка перебуває у великій кризі. Хоча більшість вдається до такого кроку справді у кризовій ситуації, є значна кількість випадків, коли країни оголошували дефолт у відносно стабільній економічній ситуації, і навіть у періоди економічного процвітання, в той час як інші не зважувались на подібний крок навіть в найгірших економічних ситуаціях. Це лише ще раз вказує на той факт, що дефолт є однією з можливостей, політичним кроком. Наслідки ж подібних рішень, як показує аналіз статистики, можуть сильно залежати від подальшої соціально-економічної політики. Подібні висновки дещо ускладнюють наше завдання, адже нашою метою було спрогнозувати можливі наслідки оголошення дефолту для соціального добробуту населення України. Однак деякі основні тези з цього приводу ми спробуємо сформулювати далі.

Перш ніж це зробити, обов’язково варто наголосити на першоважливості стабілізації воєнного конфлікту на Сході країни. Без такої стабілізації оголошення дефолту може мати катастрофічні наслідки. Неоголошення, варто додати, теж не гарантує порятунку від соціально-економічної катастрофи, спричиненої гарячим варіантом конфлікту.

Далі ми проаналізуємо динаміку вибраних показників соціального добробуту та спробуємо дати оцінку ситуації, в тому числі з точки зору можливого оголошення дефолту. Наші інтерпретації також ускладнюються стрімкими змінами соціально-економічної ситуації з кінця 2013 року, які не зафіксовані в даних. Однак деякі оцінки можна зробити (табл. 7). Як бачимо з таблиці, кількість населення, що жила у помірній бідності в Україні є досить низькою. Більше, того, вона нижча, ніж у сусідній (в табличці Світового банку) Великобританії. Однак треба пам’ятати про те, що це індекс з поправкою на паритет купівельної спроможності, який може суттєво змінитися за дуже короткий проміжок часу в умовах високої інфляції, підвищення тарифів на комунальні послуги, комерціалізації  медичних та освітніх послуг.

Таблиця 7. Порівняння рівня бідності, безробіття та продуктивності праці в Україні за 1996-2013 рр. [The World Bank]

Тож за теперішніх умов кількість населення, яка живе у помірній бідності в Україні, може суттєво зрости, не в останню чергу через вимоги міжнародних фінансових інституцій.

Що стосується безробіття, то його рівень в Україні після виходу з кризи 90-х залишався доволі низьким. Знову ж таки, за останні роки він був співвідносним із рівнем безробіття у тій таки Великобританії. Однак тут варто пам’ятати про важкі наслідки конфлікту на Сході України у двох аспектах. Перш за все, це руйнування промисловості, виробництва та інфраструктури, як внаслідок воєнних дій, так і внаслідок загальної економічної кризи. По друге, треба пам’ятати про велику проблему, котра даватиметься взнаки ще роками після врегулювання конфлікту — внутрішньо переміщених осіб. Їхнє працевлаштування є додатковим питанням у рівні добробуту населення України у випадку дефолту чи без нього.

Однак найбільш критичну роль у питанні соціального добробуту — не лише за умов дефолту, але й без нього, може зіграти низька продуктивність праці в Україні. Обсяг ВВП на працевлаштованих в Україні завжди був низьким, на відміну від вищезазначених показників. За ним Україна незрівнянно відстає не тільки від Великобританії, а й навіть від більшості країн колишнього Радянського Союзу (Білорусь, Азербайджан, Грузія, Російська Федерація).

І хоча ми робимо дослідження наслідків оголошення дефолту, у світлі нашого дослідження варто також коротко розглянути наслідки реструктуризації державного боргу 1999 року в Україні. Хоча б тому, що дані підтверджують попередні висновки, зроблені про наслідки повного дефолту. Бідність в Україні зростає перед реструктуризацією, сягає піку (за наявними даними) у рік реструктуризації і починає падати після неї. Вже через три роки бідність скорочується більш ніж у три рази, якщо порівнювати з роками перед реструктуризацією. Аналогічну картину можна спостерігати щодо рівня безробіття. Воно зростає перед реструктуризацією, сягає максимуму в 1999-2000 роках і починає падати, зазнаючи подальших коливань у роки загальної економічної кризи. Продуктивність праці дещо падає перед реструктуризацією і починає зростати після неї. Загалом можна сказати, що реструктуризація мала для соціального добробуту країни схожі наслідки, що і оголошення дефолтів країнами, які ми аналізували.

Розглянемо динаміку соціальної нерівності в Україні за останній час (табл. 8)

Таблиця 8. Розподіл доходу між найбагатшими і найбіднішими 10% населення в Україні  у загальному обсязі [The World Bank]

Як бачимо з таблиці, розподіл прибутку в Україні значно рівномірніший, ніж у Мексиці та Аргентині (за аналізовані періоди) і дещо рівномірніший, ніж у Росії. Більше того, з роками можна було спостерігати позитивну тенденцію до зменшення концентрації прибутку і його більш рівномірний розподіл. Також бачимо, що рік реструктуризації став роком, коли дохід дещо перерозподілився на користь найбідніших, а не найбагатших.

Загалом можна припустити, що наслідки дефолту для соціального добробуту населення України можуть не відрізнятися від його наслідків для Мексики, Аргентини, Росії. Ці висновки у локальному контексті можна підкріпити даними про динаміку соціально-економічних показників в Україні в період реструктуризації. Тобто є всі шанси, що при оголошенні дефолту бідність чи безробіття не стануть критичними, повернуться до переддефолтних показників у короткостроковій перспективі, і позитивні тенденції у соціальному добробуті можуть зберегтися у довгостроковій перспективі. Але для цього необхідна, як мінімум, стабілізація ситуації на Сході країни і системна робота над вирішенням соціально-економічних проблем, які виникли внаслідок воєнного конфлікту. Також – з дефолтом чи без нього – необхідна системна робота у напрямку збільшення продуктивності праці в країні. З іншого боку, варто зробити все можливе для збереження позитивних тенденцій у збільшенні рівномірності розподілу доходу в країні, як мінімум – запобігати виведенню капіталу в офшори та уникненню оподаткування, розробити прогресивні схеми оподаткування. Без збільшення продуктивності праці не буде збільшення прибутку, який можна буде рівномірніше розподіляти, без рівномірного розподілу прибутку збільшення продуктивності праці суттєво покращить становище лише олігархічної верхівки суспільства.

Читайте також:

Чому один дефолт буває краще, ніж десять реструктуризацій (Захар Попович)

Взаємозв’язок бюджетної та боргової політики України (Олександр Одосій)

Посилання:

Eduardo Levy-Yeyati, Ugo Panizza, The exclusive Costs of Sovereign Defaults, 2006

Michael Tonz, Mark L.J. Wright, Empirical Research on Sovereign Debt and Default, 2013

The World Bank