10 жахливих лівацьких аргументів проти українського опору

11598
Дутчак Оксана
Статьи автора

Дискутувати із деякими (переважно) західними лівими вкрай важко. Їхні аргументи розчаровують. Окремі тези є лицемірними й цинічними та, на мою думку, мають мало спільного з лівими принципами. Ці моменти не завжди на поверхні. Тому я вирішила заглибитись у приховані меседжі, що стоять за позиціями багатьох лівих, і з'ясувати, що насправді криється за їхніми словами.

Заувага №1: Хочу наголосити, що багато лівих висловлюють солідарність та підтримку, і цей текст їх жодним чином не стосується. Тому зараз йтиметься не про них.

Заувага №2: Дуже важливо, як саме озвучуються деякі з меседжів. Вони можуть звучати як заклик до дискусії, яка, безумовно, має місце. Але натомість ці меседжі часто є центральним елементом заздалегідь визначеної та категоричної політичної позиції проти українського опору. Тут я веду мову про другий варіант і не розглядаю нюанси — це полемічна колонка, а не аналітична стаття.

Заувага №3: Я засмучена, зла, а отже, часто саркастична у цьому тексті. І так, я маю на це право. І так, я використовую цей текст, аби виплеснути розчарування та гнів.

***

1. «Якби на мою країну напали, я просто втекла б»

Що ж, я зробила те саме, тому що маю двох дітей. Негласна повна версія твердження: «У гіпотетичній ситуації, яка є дуже малоймовірною, проте яку я таки проектую на вас, жодного колективного спротиву вторгненню я не підтримуватиму, і через цю свою проекцію виступаю проти українського спротиву». Таку претензію висловлюють переважно громадяни чи громадянки тих країн, що не мали недавнього досвіду імперського пригноблення чи загрози його встановлення. Але в Україні розгортається не абстрактна війна чи будь-яка версія ваших проекцій. Це дуже конкретне імперське вторгнення, підкріплене риторикою повного підпорядкування. Іноді ця риторика доходить до геноцидної. Будь-хто з марксистського середовища зловить потрійний фейспалм, якщо почує, що війна проти імперського пригноблення не має сенсу. Звісно, якщо щось подібне коли-небудь трапиться з вами, ви вільні обрати варіант не чинити опору, і я ніколи не стану вас засуджувати, поки ви не використовуєте свій вибір для засудження колективної оборонної боротьби інших у структурно інший реальності.

 

війна в Україні

Рятувальники дивляться на гуртожиток у місті Часів Яр Донецької області, з-під його завалів дістали 48 загиблих / Фото: Олександр Медведєв / НВ

 

2. «Я ніколи не воював би за свій уряд»

Негласна повна версія твердження: «1) українці борються за свою владу, 2) я вважаю так без жодної причини, і або не звіряв це твердження з українцями, або 3) не вважаю, що думку українців взагалі потрібно враховувати». Цілком зрозуміло: ця війна не має нічого спільного з нашою гівняною владою (як і в багатьох інших країнах). Перевірте грьобані опитування, які так подобаються деяким лівим тоді, коли вони підкріплюють їхні тези, і відразу забуваються, коли суперечать їм. Якщо ця війна колись і стосувалася виключно української влади, то ситуація змінилась принаймні тієї ж миті, коли російська пропаганда почала говорити про «вирішення українського питання» та «денацифікацію» широких верств населення.

Друга частина цього негласного твердження вказує на повну відірваність від матеріальної реальності та байдужість до неї — ну справжній матеріалістичний підхід! Третя частина твердження не має нічого спільного з лівими принципами і, на жаль, як і багато інших пунктів, є очевидним проявом західноцентричної, повчальної чи зверхньої «лівизни».

Мабуть, найбільш приголомшливими варіаціями цієї позиції є «аналітика» війни, повна численних фактичних помилок, від людей, які майже нічого не знають про регіон, і маніфести «проти війни», під якими немає жодного українського підпису. Якщо ви ліва «суперзірка» в академії, то люди все ще ставитимуться до ваших слів серйозно, незважаючи на волання матеріальної реальності і людські тіла, поховані під її уламками.

3. «Мій уряд підтримує Україну, а я ніколи не можу стати на бік свого уряду»

Негласний повний меседж цього твердження такий: «насправді я підтримую свій уряд багато у чому, але у такий спосіб я виправдовую свою позицію проти підтримки українського опору та/або покладаюся на політику ідентичності замість матеріалістичних принципів, щоби зробити своє життя конформним і простим». Очевидно, що в одних випадках ці люди підтримують свій уряд, а в інших — критикують і виступають проти нього. Реальність, типу, складна штука. Іноді навіть гівняні уряди роблять правильні речі, особливо під тиском прогресивної боротьби. Тобто ви будете проти мігрантів і біженців, лише тому, що це влада вирішила їх «приймати»? (Знаю, знаю, що дехто і справді виступає проти під гаслами «вони заберуть роботу у наших працівників»). Уявна принципова опозиція до власного уряду використовується, знову ж таки, як виправдання опозиції українському опору. Серйозно покладатися на це твердження означає покладатися на політику ідентичності, яка допускає сліпу універсалізацію замість аналізу матеріальної реальності подій в Україні.

4. «Замість того, щоби воювати одне з одним, українські та російські робітники повинні спрямувати зброю проти власних урядів»

Негласний меседж тут такий: «я краще нічого не робитиму у цій ситуації, поки немає прямої чи опосередкованої загрози моєму життю, я виступаю проти українського опору і хочу знайти гарненьке виправдання, щоб воно ще й звучало дуже по-лівацьки». Справді, краще прикинутися каменем і чекати всесвітньої пролетарської революції. Боюся, що одного дня ці люди дійдуть до думки, що немає потреби вести будь-яку соціальну боротьбу, поки не настане глобальна революція (знаю, знаю, що деякі майже так і роблять). Однак ця позиція є (часто) позицією привілейованої особи, яка приховує ідеологічний егоїзм за гарною риторикою. Це також наслідок тривалого занепаду лівої мобілізації та всіх реакційних поворотів глобальної системи. Непогане таке, універсальне лайно; якщо хтось має бажання зануритись у клоаку — рекомендую саме цей варіант.

 

Пошкоджена внаслідок російського обстрілу дев'ятиповерхівка в Сергіївці Одеської області, 1 липня / Iryna Nazarchuk / REUTERS

 

5. «Кому вигідна ця війна?»

Негласний меседж: «я знаю, що деякі верхівки капіталістичного класу отримують вигоду майже від будь-чого в цьому світі, бо так працює система, але я все одно використовую це питання (яке насправді не є питанням), щоби висловити свою опозицію щодо української боротьби за самовизначення». Протистояти такій боротьбі через те, що від неї виграють західні еліти, — все одно, що виступати проти страйків, тому що від них виграє капіталістичний конкурент. Варіації цього твердження є частиною дискусій про зброю від НАТО (хоча, звісно, я свідома того, що ця дискусія складніша). Вибачте, але ми живемо у світі, де немає прогресивної сили такого масштабу, щоби надати матеріальну підтримку будь-якій боротьбі такого масштабу та отримати користь від її перемоги. Якщо ви не вважаєте інші імперські держави, наприклад Китай, прогресивними.

Ця клоака — непогане місце, оскільки вона глибока і містить безліч варіацій. Більшість дискусій про «сфери впливу» так чи інакше сходять у цю діру. Сприймати таку позицію серйозно — означає стати на бік реакційного статус-кво, в якому ми живемо десятиліттями. Ця теза часто поєднується із запереченням, знеціненням чи навіть фаворитизмом російського (або будь-якого незахідного) імперіалізму. Іноді подібні твердження можуть приховувати ше й підтримку будь-якого канібалістичного режиму, який виступає проти західного імперіалізму. Щодо деяких лівих Глобального Півдня, то за цим аргументом може ховатися жага помсти — ця жага, хоч і набагато зрозуміліша за конформну політику ідентичності західних спостерігачів, огидним чином “списує” з рахунків український народ, за рахунок якого має відбутися помста західному імперіалізму.

6. «А як щодо українських ультраправих?»

Приховане твердження: «я використовую проблему ультраправих як фіговий листок, щоби приховати опозицію українському опору». Так, в Україні є ультраправі угруповання, як і в багатьох інших країнах, і так, зараз у них є зброя, тому що — сюрприз! — у нас війна. Але тих, хто повторює це питання, зазвичай не хвилюють ультраправі на боці російської армії чи загальний страхітливий ультраправий шлях російської політики, та відповідні наслідки для її внутрішніх і зовнішніх «політик» (типу ряду воєн, ага). Їм байдуже, що деякі ліві російські політологи тепер називають свій режим постфашистським. Вони не знають про масштаби участі ультраправих в українському опорі, їх не цікавить причетність інших ідеологічних груп до цього опору та й взагалі його розмах, вони не знають, як російська пропаганда використовує порожній означник «нацист» задля дегуманізації кого завгодно. Це лише фіговий листок, який, завдяки пропаганді та деяким іншим факторам, виріс у колос.

 

Війська РФ зруйнували майже всі будинки у Маріуполі, 3 квітня 2022 року / Олександр Єрмоченко / Reuters / Forum

 

7. «Росія та Україна повинні домовлятися. Просунута ​​версія: ось наші пропозиції щодо мирної угоди»

Це твердження має багато варіацій прихованого меседжу, які залежать від того, що пропонується у якості мирної угоди. Наприклад: «1) Україна повинна капітулювати або 2) ми відірвані від реальності і вважаємо наші відносно адекватні пропозиції щодо мирної угоди реалістичними сьогодні». Перший варіант – старий добрий «мир за будь-яку ціну»: пропозиція фактично передбачає, що Україна має відмовитися від новозахоплених Росією територій і виконати майже всі абсурдні політичні вимоги уряду РФ, покинувши ідею про незалежність країни та самовизначення народу. Дуже по-лівому, справді. Другий варіант мирної угоди близький до того, який звучав за столом переговорів навесні, коли повномасштабне вторгнення тільки почалося. Один із головних пунктів пропонованої мирної угоди — російська армія має відступити з новозахоплених територій до кордону 23 лютого. Проте такий варіант нині марний, і прихильники подібних угод не можуть дати розумної відповіді на питання, навіщо путінському режиму відступати зараз, також вони не в змозі пояснити - хто і як може його «переконати» це зробити.

Існує огидніша версія цього негласного меседжу: «ми свідомі того, що наші відносно адекватні пропозиції нині є нереалістичними, але все одно озвучуємо їх, аби показати, що ці дурні українці не хочуть вести переговорів».

8. «Захід повинен припинити підтримувати Україну, адже це може призвести до ядерної війни»

Прихований меседж: «будь-яка ядерна країна може робити все, що завгодно, тому що ми боїмося». Знаєте, я теж боюся ядерної війни. Але дотримуватися цієї позиції — означає підтримувати реакційний статус-кво та сприяти імперіалістичній політиці. У цій дискусії також не вистачає згадки про катастрофічні наслідки нападу Росії для глобального руху за ядерне роззброєння. Мені важко уявити, щоби якась країна добровільно відмовилася від ядерного арсеналу, тепер усі боятимуться повторити «долю» України (погугліть «Будапештський меморандум»). І тут не Захід винен.

9. «Ми навіть не будемо з тобою говорити, бо ти підтримуєш озброєння»

Прихований меседж: «нас не хвилює матеріальна реальність цієї війни, шкода (насправді — ні), що на вас напала незахідна імперська країна, просто не варто оце втручатися в наш уявний, монолітний, однополярний та західноцентричний інтернаціоналізм». Певним чином у цьому твердженні перетинаються попередні тези, але я вирішила винести його окремо, позаяк ці блискучі закиди, ми, українські ліві, інколи чуємо і замислюємося про солідарність, інтернаціоналізм, увагу до структур нерівності влади, антиімперіалізм і всякі інші, ну, важливі речі, які викидають на смітник серед білого дня просто на наших очах.

 

Евакуація після бомбардування армією РФ пологового будинку у Маріуполі / Associated Press / East News

 

10. «Хороший російський спротив vs поганий/незручний/неіснуючий український спротив»

Останнє, але не менш важливе. Насправді це зачіпає мене найбільше. Це лайно мене надзвичайно зачіпає і викликає такі ірраціональні емоції, за які мені соромно. Тут немає прихованого меседжу. Один із граничних прикладів — це коли на лівій зустрічі виступає російська антивоєнна активістка, і всі її слухають, а коли на тій самій події виступають українські ліві з практично такими ж меседжами — деякі люди демонстративно залишають зал, освистуючи виступ. Якщо на зустрічі немає бодай одного російського опозиціонера, то участь українських лівих ставиться під питання, — навіть якщо за кілька днів на черговій дискусії будуть присутні і ті, і інші. Як українські ліві сміють говорити про російське вторгнення без російських лівих, правда?

Це лише граничні приклади, але існує море поміркованих варіацій: підтримка й захоплення російським антивоєнним опором і замовчування українського. Поширення деяких меседжів російського антивоєнного руху та ігнорування меседжів українських лівих. Удавання, ніби українського опору взагалі не існує. Тексти про хоробрих і сильних російських опозиціонерів і, водночас, відведення українцям виключно ролі цивільних втрат, біженців, бідних жертв.

І байдуже, що російський антивоєнний рух часто озвучує схожі вимоги та підтримує українських лівих: вони вимагають зброї для українців, вони хочуть, аби Росія програла! Дивовижно, що ця схожість не має значення, правда? Однак, пояснення просте. Російський антивоєнний опір – зручний, він корелює із багатьма прихованими вимогами і меседжами. Вони виступають проти свого уряду. Вони не мають зброї в руках. Зрештою, вони сміливі і до них варто прислухатися, на відміну від бідних/упертих/націоналістичних/мілітаристських — іншими словами, незручних – українських лівих, які відмовляються бути комфортними жертвами. Знаєте, чому з’явилася різниця між українським лівим опором і російським антивоєнним опором? Бо це не Росія знаходиться під імперським ударом, і це не російська опозиція веде оборонну війну за самовизначення.

***

Я знаю, що це не всі приховані твердження та меседжі. Деякі з них — занадто очевидна дурня, щоби її обговорювати. Наприклад, «але США робили ще й не таке!», «соціалістична Росія», «нацистський режим у Києві», «14 000 мирних жителів, убитих українським урядом», «та не будьте такими емоційними», «в Україні немає нічого хорошого, що варто захищати» (правда, я чула це на власні вуха!). Є також деякі моменти, які мені зараз надто боляче підіймати.

Я знаю, що інтернаціоналізм і практика солідарності руйнуються не вперше. Але неможливо підступитися (знову) до їх реконструкції, ігноруючи те, що стоїть за прихованими меседжами: ідеалістичні омани, структури нерівності політичної влади, реакційні течії та все інше гівно, яке дозволяє багатьом відводити погляд від російського імперіалізму і української боротьби за самовизначення.


Португальською на Revista Movimento

Італійською на Ytali

Польською на 161 crew

Французькою на l'Anticapitaliste

Грецькою на Efsyn

Іспанською на Oriente Medio


 

Авторка: Оксана Дутчак

Переклад: Юлія Куліш

Обкладинка: Катерина Грицева

Поделиться