Кеті Рейллі
Гоуп Браун може заробити 60 доларів за плазму своєї крові, яку вона здає двічі на тиждень, і ще трохи, якщо у неї вийде продати щось зі свого гардеробу в комісійному магазині. Цього зазвичай вистачає рівно на те, щоб заплатити за електроенергію чи покрити витрати на машину. Такі виверти з фінансами стали частиною її повсякденного життя, про що вона ніколи не могла б і подумати двадцять років тому, коли отримала ступінь магістра середньої освіти і почала викладати історію у старшій школі. Зазвичай з п’ятої години ранку до четвертої години дня Гоуп працює у своїй школі у місті Версаль (штат Кентуккі), а потім їде на другу роботу у «Рапп-арені» в Лексінгтоні, де чергує біля металодетекторів і заспокоює надміру галасливих відвідувачів, щоб щось додатково заробити до своєї річної платні у 55 тисяч доларів. Крім того, разом із чоловіком вона керує компанією, яка організовує історичні тури, що також приносить їй якийсь заробіток.
«Мені справді подобається викладати, — говорить п’ятидесятидворічна вчителька. — Однак нам не платять за роботу, яку ми виконуємо».
Ці слова цьогоріч стали об’єднавчим гаслом для багатьох американських учителів й учительок державних шкіл, які організували страйки та вийшли на демонстрації перед капітоліями шести штатів. Від Аризони до Оклахоми — у «синіх», «червоних» і «фіолетових»[1] штатах — вчителі та вчительки виступили з вимогою збільшити заробітну плату, обсяг соцпакету і витрати на освіту. Їхні гнів і обурення зачепили всіх за живе і відновили суспільні дебати про значення й вагу вчителів і вчительок, а також про майбутнє державної освіти.
Гоуп Браун на роботі в «Рапп-арені», Лексінгтон (Кентуккі), 31 серпня 2018 року.
Медді Макгарві для TIME / Economic Hardship Reporting Project\f
Для багатьох учителів й учительок цьогорічний виступ назрівав десятиліттями. Згідно з даними міністерства освіти США, показники стагнації заробітної плати майже 3,2 мільйона штатних учителів й учительок, що працюють у державних освітніх закладах (від дитячих садків до старшої школи), одні з найгірших серед усіх професій: з урахуванням інфляції вчителі й вчительки заробляють в середньому менше, ніж заробляли у 1990 році.
"Цього року законодавці в Колорадо проголосували за збільшення пенсійного віку для вчителів і вчительок і скоротили обсяг соцпакету."
Водночас різниця в оплаті праці між учителями й учительками та фахівцями з аналогічним рівнем освіти найвища за всю історію, відколи такі дані почали фіксувати. За підрахунками Інституту економічної політики (Economic Policy Institute), аналітичного центру лівої орієнтації, у 1994 році тижневий заробіток шкільних учителів й учительок у США був на 1,8 % менший, ніж у інших працівників з аналогічною кваліфікацією. Станом на минулий рік вони заробляли вже на 18,7 % менше. На 2016 рік, відповідно до даних Міністерства освіти, найневтішніша ситуація у таких штатах, як Оклахома, де з урахуванням інфляції заробітна плата вчителів і вчительок зменшилася майже на 8 тисяч доларів до середнього показника у 45 245 доларів на рік. У Аризоні середня річна платня з урахуванням інфляції зменшилася на 5 тисяч доларів.
Я сплю на одному ліжку зі своєю дитиною в невеличкій квартирці, витрачаю тисячу доларів на шкільне приладдя, мене тричі звільняли через скорочення фінансування. Я — вчителька в Америці.
У мене ступінь магістра і 16 років досвіду роботи, я працюю на двох додаткових роботах і здаю плазму крові, щоб оплатити рахунки. Я — вчителька в Америці.
У мене 20 років досвіду роботи, однак я не можу дозволити собі відремонтувати машину, сходити на прийом до лікаря проконсультуватися про мій головний біль і заощадити на майбутнє моєї дитини. Я — вчителька в Америці.
Зниження рівня фінансування освіти не обмежується лише заробітною платою. Згідно з висновками Центру бюджетних і політичних пріоритетів (Center on Budget and Policy Priorities), у 2015 році 29 штатів на одного учня витрачали з урахуванням інфляції менше, ніж вони витрачали до Великої рецесії. Через це приміщення багатьох державних шкіл перебувають у вкрай занедбаному стані, класи в школах часто переповнені, доводиться користуватися старими підручниками та покладатися на зношене обладнання.
Причиною таких змін для багатьох учителів й учительок стала війна з державною освітою, яку вже десятиліттями ведуть обидві партії. Цю війну породили невдоволення профспілками вчителів, бажання стандартизувати навчальні плани й позірна прихильність до ідеї жорсткої економії бюджетних коштів. Це призвело до зростання кількості чартерних шкіл, які фінансуються з державного бюджету, але перебувають у приватному управлінні, а також до таких кроків, як спроба у 2011 році у Вісконсині через законодавчі збори штату позбавити вчителів пенсій і обмежити права на укладення колективного трудового договору. Цього року законодавці в Колорадо проголосували за збільшення пенсійного віку для вчителів і вчительок і скоротили обсяг соцпакету.
Стоси книжок у класній кімнаті Біня Тая у Середній школі Юніверсіті нейборгуд, Нью-Йорк.
Джордж Етеридж для TIME
Одночасно з тим, як соцпакети для вчителів повсюдно взяли у залізний кулак, більшість штатів також впровадили нові критерії оцінки учнівської успішності з відповідними стандартизованими тестами, змінами в навчальних планах і оцінюванням роботи вчителів і вчительок. Втрата контролю у класах на додачу до відчутного удару по їхніх гаманцях стала для більшості вчителів і вчительок останньою краплею.
"Мені справді подобається викладати, — говорить Гоуп Браун. — Однак нам не платять за роботу, яку ми виконуємо".
Хвиля зародилася у Західній Вірджинії, де у лютому й березні в усьому штаті на роботу не вийшли майже 20 тисяч учителів й учительок. Тамтешні освітяни, які у 2016 році, за даними Міністерства освіти, заробляли в середньому 45 701 долар, відмовилися повертатися у свої класи, доки штат не виконає їхні вимоги покривати фінансування страхових пакетів у повному обсязі й підвищити платню. Натомість вони вийшли маршем до капітолія, роздавали пакети з обідами учням і ученицям з малозабезпечених родин, які зазвичай розраховують на безкоштовне харчування у школах, і відчули масову підтримку їхньої ходи. Через дев’ять навчальних днів законодавці капітулювали й ухвалили підвищити заробітну плату на п’ять відсотків. За кілька тижнів передвістя такого ж страйку в Оклахомі змусило місцевих законодавців ухвалити рішення на рівні штату про перше за майже тридцять років значне підвищення податків з метою забезпечити прибавку до зарплатні вчителям і вчителькам, які однаково вийшли з вимогою збільшити фінансування. Учителі й учительки у Кентуккі й Аризоні, штатах з переважною підтримкою республіканців, наслідували їхній приклад.
Однак учителі й учительки нерідко стикаються з опором керівництва штатів і протидією на федеральному рівні. У квітні міністерка освіти Бетсі Девос розкритикувала страйкарів, натякнувши, що вчителі й вчительки неспроможні належним чином виконувати свої обов’язки перед учням і ученицям, і закликала їх «тримати чвари дорослих» якомога далі від класних кімнат.
Вчитель гуманітарних наук Бінь Тай у своєму класі Середньої школи Юніверсіті нейборгуд, Нью-Йорк, 16 серпня 2018 року.
Джордж Етеридж для TIME
Коли ж школи закрилися на літо, момент для вчителів був втрачений. У червні Верховний суд США постановив, що профспілки працівників державного сектора не мають права розпоряджатися внесками, отриманими не від своїх членів. Це рішення, припускають експерти, може позбавити впливові профспілки вчителів грошей і пробивної сили. У серпні вже верховний суд Аризони заблокував ініціативу виборців, за якою передбачалося виділяти щороку додаткових 690 мільйонів доларів на фінансування освіти у штаті.
Учителі й учительки докладають значних зусиль, щоб повернути собі ініціативу. Декотрі вже вийшли на страйк у штаті Вашингтон, інші — у Лос-Анджелесі й у штаті Вірджинія — погрожують це зробити. І можна очікувати, що вони стануть помітною силою на проміжних виборах у листопаді, коли сотні вчителів і вчительок балотуватимуться на виборні посади з задекларованими у їхніх політичних платформах обіцянками більшої підтримки державним школам. Вони також намагаються нагадати громадськості, що саме вчителі й вчительки стоять на передовій занедбаної американської системи соціального захисту населення і опікуються дітьми, які зазнали впливу епідемії опійної наркоманії, живуть у злиднях і страху від розстрілу одним з учнів своїх однокласників у сусідній школі.
Останні опитування свідчать про те, що громадськість на боці вчителів. За даними оприлюдненого 12 вересня соціологічного опитування, проведеного Ipsos на замовлення USA Today, майже 60 % населення вважає, що вчителям недоплачують, а більшість прибічників як республіканців, так і демократів переконані, що вчителі і вчительки мають право на страйк.
«Нам слід організовуватися ще наполегливіше і ще масовіше, — говорить Роза Хіменес, вчителька з Лос-Анджелеса. — Люди зараз на піднесенні».
Вчителька соціальних дисциплін Роза Хіменес у Муніципальній школі при Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі, Лос-Анджелес, 21 серпня 2018 року.
Алекс Велш для TIME
Коли у 1970 році мама Елейн Гатчисон почала вчителювати в Оклахомі, вона заробляла близько 7 тисяч доларів на рік. У перерахунку на ціни 2018 року це приблизно 45 тисяч доларів — майже стільки, як і платня Елейн, «Учительки року — 2013» в Оклахомі, яку вона отримує, пропрацювавши на цій роботі чверть століття. Сорокавосьмирічна Елейн Гатчисон, педагогиня в четвертому поколінні, донька якої також планує стати вчителькою, говорить, що не йшла викладати заради грошей, однак «хотіла б отримувати гідну платню».
Від часу, коли 1647 року в Массачусетсі запрацювала перша в Америці система державних шкіл, у багатьох місцях виникали проблеми з оплатою праці вчителів і вчительок, і там шукали тих, хто згодився б виконувати цю роботу за менші гроші. У середині ХІХ століття інспектор державних шкіл Джон Світт нарікав, що робота вчителя була не «настільки добре оплачуваною, як розумова праця правника, лікаря, священика, редактора».
«Від них не можна очікувати, що вони ділитимуться хлібом духовним із чужими дітьми, а своїх годуватимуть камінням», — писав Світт у 1865 році, передрікши актуальні й досі аргументи вчителів і вчительок.
У педагогіці віддавна переважають жінки, й експерти вбачають причини порівняно низького рівня оплати праці в галузі в сексизмі. Як стверджує Сьюзен Мур-Джонсон, професорка освіти в Гарварді й експертка з питань політики у педагогічній сфері, явище «прихованої субсидії на державну освіту» полягає в тому, що вже багато років учителі й учительки змушені працювати за занижену заробітну плату, оскільки у них насправді немає інших варіантів, окрім викладання.
"Нам слід організовуватися ще наполегливіше і ще масовіше, — Роза Хіменес, Каліфорнія."
У 1960 році, згідно з даними Інституту економічної політики, для жінок вчителювання було більш вигідною опцією, у порівнянні з іншими професіями такого рівня. Однак так було не через високу заробітну плату, а через обмежені можливості. Після того як жінки отримали ширший доступ до інших професій, вибір на користь викладання ставав програшним варіантом. Наприклад, за даними Бюро статистики праці США, зареєстровані медсестри (ще одна професія, у якій історично переважали жінки) у 2017 році в середньому заробляли 73 550 доларів. Нестача середнього медичного персоналу в деяких регіонах країни спонукала забезпечувати працівників підйомними, надавати їм службове житло, компенсувати їхні витрати на навчання й пропонувати їм інші пільги, у той час як дефіцит педагогічних кадрів у деяких штатах призвів до збільшення розмірів класів, скорочення тривалості навчальних тижнів і запровадження практики запасної сертифікації осіб без попередньої педагогічної підготовки.
За даними Національного центру статистики освіти США, приблизна середня річна заробітна плата вчителя / вчительки у державній школі наразі становить 58 950 доларів — гідний дохід для багатьох місцевостей, однак фактичний рівень платні відчутно відрізняється залежно від штату й часто ніяк не співвідноситься з вартістю життя. На тлі заробітних плат фахівців із таким самим освітнім рівнем платня вчителів і вчительок просто губиться. У 2016 році, наприклад, середня початкова заробітна плата вчителя / вчительки становила 38 617 доларів, що на 20 % менше заробітку на інших посадах з обов’язковою вищою освітою.
"Державне фінансування шкіл полетіло в прірву десять років тому, коли уражені кризою штати урізали витрати на освіту та знизили податки."
Реакція громадськості на протести вчителів і вчительок свідчить про певні зміни в ставленні до професії. Навіть у консервативних штатах значна кількість виборців висловилася на користь збільшення податків для підтримки державної освіти та закликала законодавців припинити скорочувати шкільні бюджети. Державне фінансування шкіл полетіло в прірву десять років тому, коли уражені кризою штати урізали витрати на освіту та знизили податки. Виступи у Західній Вірджинії, здається, стали переломним моментом у підтримці громадськістю вимоги знову наповнити казну.
Утім, як і у більшості таких ситуацій, у боротьби за заробітну плату вчителів і вчительок є безліч відтінків сірого. Щедрі пенсійні виплати й медичні страховки, про які в часи достатку вдалося домовитися профспілкам учителів, стали тягарем для більшості штатів. Ті, хто вважає, що вчителі й вчительки у своїй переважній більшості отримують справедливу платню, на підтримку своїх доказів вказують на ці бонуси, як і на тривалі літні відпустки.
Проте вчителі й вчительки зазначають, що ці, на перший погляд, безсумнівні пільги на ділі зазвичай виявляються позірними. Багато хто з учителів й учительок влітку зайняті: вони розробляють навчальні плани, відвідують курси з підвищення кваліфікації й професійного розвитку, ведуть літні програми у своїх школах. Таким чином, їхня робота перетворюється на цілорічну. Крім того, вчителі й вчительки, майже на 40 % яких не поширюється загальнодержавна програма «Соціальний захист» через обрану їхнім штатом систему пенсійного забезпечення, повинні жити в одному штаті, щоб потім отримувати пенсію. Як свідчать дослідження, більшість молодих учителів і учительок лишаються в одному окрузі недостатньо довго, щоб отримати право на пенсію. Але навіть тим, хто лишається, щоб її заробити, непросто знайти заспокоєння у віддаленій допомозі при виході на пенсію, якщо платня не поспіває за вартістю життя.
Нашонда Кук у Спеціалізованій середній школі Керролла «Лідерство у технологіях», де вона викладає, Ралі (Північна Кароліна).
Джаред Соаріс для TIME / Economic Hardship Reporting Project
«Комунальним підприємствам байдуже, що сьогодні ви провели чудовий день з кимось із ваших учнів чи учениць. Їм байдуже, що ви тренуєте футбольну команду. Вони хочуть, щоб ви сплатили за послуги, які вони вам надають, — говорить вчителька й матір-одиначка двох дітей з міста Ралі у Північній Кароліні Нашонда Кук. — Я навіть не можу точно сказати, скільки листів зі словами “останнє попередження” я отримала цього літа». Кук, яка заробляє близько 69 тисяч доларів на рік, часто пропускає прийом у лікаря, щоб зекономити на співоплаті за медичною страховкою, і переживає за те, щоби було чим заплатити за навчання своєї старшої доньки в коледжі для здобуття вищої освіти. «Йдеться не про бажання отримати прибавку до зарплати чи мати додатковий дохід, — говорить вона. — Мова лише про бажання отримувати заробітну плату, на яку можна жити».
Стагнація заробітної плати — одна з причин, через яку, на переконання вчителів і вчительок, шкільні округи по всій країні постали перед кризою набору кадрів. Цього року в Оклахомі рекордна кількість учителів й учительок отримала запасні педагогічні сертифікати, незважаючи на відсутність у них стандартної підготовки. В Аризоні шкільні округи, щоб вирішити проблему з браком кадрів, почали набирати на роботу людей з-за кордону. Згідно з урядовими даними, минулого року американські державні школи найняли 2 800 іноземних учителів й учительок за спеціальними візами, тоді як у 2012 році — 1 500.
Тим часом джерело пересихає. За даними Американської асоціації педагогічних коледжів (American Association of Colleges for Teacher Education), з 2008 до 2016 року кількість майбутніх педагогів, які закінчили підготовчі програми, впала на 23 %. А після того, як учителі й учительки потрапляють до класів, ми спостерігаємо високу плинність кадрів: як свідчить дослідження 2015 року, за перші п’ять років принаймні 17 % вчителів і вчительок полишає професію.
Елейн Гатчисон каже, що її донька має намір продовжити родинну традицію, однак такий шлях для дитини із середнього класу стає дедалі проблемнішим. Рідні брати й сестри Елейн здобули вищу освіту, як і вона, і працюють адвокатом, інженером і фізіотерапевтом, але Елейн заробляє вдвічі менше, ніж вони. «Мій молодший брат — інженер, і його премія більша за мою зарплату», — відзначає вона.
Нашонда Кук (у центрі) вранці вдома зі своїми доньками, Ралі (Північна Кароліна).
Джаред Соаріс для TIME / Economic Hardship Reporting Project
З початком нового навчального року багато хто продовжує те, на чому зупинилися під час весняних протестів. У серпні вчителі й вчительки Лос-Анджелеса проголосували за те, щоб санкціонувати страйк, якщо переговори з усіх питань, зокрема про заробітну плату і розміри класів, не зрушать із мертвої точки. У Вашингтоні вчителі й вчительки кількох округів уже вийшли на страйк із вимогою прибавки до своєї платні за кошт нового фінансування, виділеного на освіту. А вчителі й вчительки Вірджинії розглядають можливість страйку всього штату.
Гоуп Браун, учителька з Кентуккі, каже, що битва або має відбутися зараз, або вона вже не відбудеться ніколи. Якщо спроби скоротити фінансування і приватизація шкіл триватимуть й далі, застерігає вона, вчителювання перестане бути привабливою професією для освічених, активних й амбітних людей. Вона говорить про те, чим займається, не як про роботу, а як про покликання. «Я далеко не віруюча людина, однак я вірю, що мені тут призначено бути вчителькою, — ділиться вона. — Я лише хочу бути фінансово спроможною займатися цим».
Проте Гоуп Браун говорить не лише про те, чого вона та її колеги й колежанки варті, адже вони в класах не самі. Якщо громадськість на їхньому боці, кажуть вони, то, зрештою, причина цьому — діти.
Післямова Дениса Новікова
Освіта — це фундамент усього соціального прогресу. Це абсолютна умова втілення глобального лівого проекту. І навпаки, її знищення, придушення веде до двох невтішних наслідків: тотальної капіталістичної експлуатації або тотальної правої диктатури. І той, і той режим бачить соціально-політичну систему у варварському вигляді так званого природного стану речей, де або кожен сам за себе, або усі ніщо — головне нація, партія, фюрер. Для обох систем освіта та розумні люди — це перепона, яку потрібно подолати шляхом витіснення зі сфери впливу на суспільство. Якщо насправді ми прагнемо лівого повороту, то саме час про це подумати (і на це нам натякають наші американські колеги), коли вороття до нього не буде, а суспільство поглине неуцтво нових «темних століть». Тому ми маємо вже зараз докласти спільних зусиль, щоб життя українських вчителів стало кращим, а їхня праця дійсно стала однією з головних справ життя.
У статті використано репортаж Гейлі Світленд-Едвардс (Нью-Йорк).
Фотографії Гоуп Браун і Нашонди Кук зроблені у співпраці з Проектом репортажів про економічну скруту (Economic Hardship Reporting Project).
Переклав Олександр Надтока за публікацією: Reilly, Katie, 2018. “‘I Work 3 Jobs And Donate Blood Plasma to Pay the Bills.’ This Is What It’s Like to Be a Teacher in America”. In: Time, 192 (12). Available 13.09.2018 at: [link].
Читайте також:
Бідність змушує американських викладачів-сумісників заробляти секс-роботою та спати в машинах (Аластер Гі)
Кінець американської академії (Сара Кендзьор)
Чим академія нагадує наркокартель? (Александре Афонсо)
Примітки
- «Сині» і «червоні» штати — штати, що переважно підтримують Демократичну і Республіканську партії відповідно. «Фіолетові» штати — штати з менш поляризованою підтримкою, де прихильників демократів і республіканців приблизно порівну. — прим. пер. ?
