В сучасному суспільстві музика виконує функцію ідентифікації для молодіжних субкультур. Ідеологія неонацизму, яку суспільство відкинуло на маргінес, через музику намагається здобути визнання, втертися в довіру та викликати звикання. Таке собі «повзуче відродження правого екстремізму» 1, яке зараз є доволі актуальним як у Європі, так і на пострадянському просторі і в Україні зокрема. Музика є одним із методів відродити маргіналізовану ідеологію і набути популярності. Неофашистські організації навмисно чи несвідомо беруть на озброєння пісні, в яких є прямі чи непрямі заклики до певних дій: консолідуватися, відроджувати історію, боротися за націю і расу, протистояти політичній верхівці, нищити ворогів тощо.
Загалом, у радикальній музиці висвітлено основні постулати неонацистської ідеології, — це і пропаганда насильства як засобу політичної боротьби, і расизм (для якого цінність становить нордична арійська раса), і антисемітизм, ієрархічна будова суспільства на чолі з елітою та одноосібним лідером, апеляція до історії (Третого Рейху/Європи/Русі) як ідеалу для наслідування (Ластовский, 2012). Такий собі «рок проти комунізму», що увібрав різноманітні стилі, від класичного року до hate-metal’у, музики ненависті.
Умовно можна виділити три типи праворадикальної музики. Перша неприховано пропагує насильство і виконує роль вербування до певної політичної групи. Друга не пов’язана з діяльністю радикальних/екстремістських політичних груп, партій чи інших організацій і не містить прямих закликів до насильства, проте має потенціал мобілізувати до боротьби. І нарешті, популістська музика, що має «сліпі» хаотичні заклики до насильства, проте вони не здатні мобілізувати своїх слухачів через безструктурність, необґрунтованість, позірність тощо.
Звичайно, цей поділ доволі умовний, але структуризація потрібна для кращого розуміння впливу радикальної музики на суспільство. Про перший тип, який ми виділили, можна доволі впевнено сказати, що його прихильники вже є або ж прагнуть стати членами екстремістської групи чи радикальної політичної сили — тобто вони вже реалізовують почуті заклики до боротьби й насильства. Небезпечним є другий тип, адже складно передбачити, по-перше, коли даний музичний гурт встановить зв’язок із політичною силою, і по-друге, коли його магнетизм матиме достатньо сили, аби пересічний поціновувач музики став реалізовувати почуті гасла, радикалізувати свої погляди, вступив до расистської організації тощо. Обидва види музики відносяться до вайтнойзу 2. Двома яскравими рисами вайтнойзу є неприкритий расизм чи раціональний ультранаціоналізм (самі вже назви груп свідчать про це, до прикладу, Race War — «Расова війна», Jew Slaughter — «Різня євреїв», Angry Aryans — «Грізні арії», «Білий шквал» тощо) та зв’язок із прямим насильством щодо «Іншого» (або з політичною дією, яка заохочує подібне насильство).
Третій тип дослідник Антон Шеховцов (Shekhovtsov, 2009) називає «folkstorm»: «ніякої політики» серйозно, хоч очевидно наявна сутність правих поглядів. Прикладами такої «аполітичної музики» є неофолк та мартіал-індастріал, які найчастіше використовуються групами для поширення аполітичних ідей. Аполітична музика та вайтнойз є культурними відображеннями різних політичних стратегій, яким фашизм був вимушений слідувати у «ворожих» умовах повоєнного періоду. Далі дослідник твердить, що ні неофолк, ні мартіал-індастріал не можна розглядати як «фашистські музичні жанри». На відміну від вайт-нойзу, який особливим способом вказує на ідеологічно мотивовану музику, ці два жанри є типологічними конструктами, що описують комбінації різних звуків. Можна припустити, що соціальна база перших двох типів має групускулярний характер. Пропаганда через мистецтво (музику) дозволяє навернути більше адептів. Фани певного музичного гурту, що проголошує радикальні гасла, відчувають солідарність із однодумцями. Це своєрідні спільноти-в-собі, де відбувається перетравлення закликів. І оскільки вони солідарні між собою (хоча, можливо і не мають прямих зв’язків та контактів), їх легко мобілізувати до участі в конкретних діях, до вступу у праві організації.
Загалом, українським «профільно-неонацистським» гуртам притаманні ті ж загальні тенденції, що і європейським, а також яскраво виражені національні мотиви та прив’язки до локальної історії. Наприклад, повернення до язичництва; це проявляється у зневажливому тоні щодо християнства:
Жалюгідний нащадок Великого Князя Святослава син нікчемний Братовбивця й зрадник Віри, «Святим» за зраду наречений 3.
Ностальгія за тими часами, коли слов’яни були могутнім неподільним народом, коли вони мали єдний пантеон богів:
Хто зганьбив ім’я своїх Дідів?!
Хто занапастив Прадавню Віру?!
Хто віддав у лапи ворогів Слов’янську землю?! Володимир! 4
Саме язичництво, як вважають виконавці, є запорукою державної міці та непереможності:
Без бою здалися христові паскуди,
Побачили щит із Свастям…
Час пройшов та підлотою взяли:
Помер Князь й Русь укрилась нещастям 5.
Апеляція до героїчного минулого:
Стяги Аріїв — над раттю віють.
Вороги про перемогу най не мріють!
Велич витязів слов’янських перемагає рабів.
Гордо і гучно над світом гримить Аркона – у віках тисячоліть! 6
Ідея возвеличення битви, війни, воєнної атрибутики та ритуалів:
Могутня Аркона 7 — наш Бастiон
Перед навалою — форпост
Коли нечисть нахабніла
Рука Воїв їх била
Кожен раз давали вiдсiч руяни
Вороги втiкали — наче барани
Слов’янський Бог Свентави
Всiх мечем хрестить! 8
Апеляція до природніх явищ, що символізують велич і силу Русі і руських богів:
Перші скажені грому розкати
Чисте повітря пронизують
Так завжди навесні на Нашій землі.
То грози сніг останній змивають… 9
Блистіли мечі та штандарти Перуна
Стихали Дніпровські пороги!
Стрімко летіли човни Святослава
Несли ж бо їх внуки Стрибожі 10.
Ідентифікація себе з аріями, ототожнення слов’янських богів із арійськими:
Хто пробудив Арійських Богів! 11 Сварог! Арійський Бог Великий Пан Pусі моєї… 12
Профанізація історії та внутрішній еклектизм, адже поряд проголошуються гасла повернення до слов’янської формації держави і одночасно возвеличуються вояки УПА:
Кров’ю святою ви окропили свою землю
Ви бились за славу за волю
На смерть ви йшли та не зрадили ви Русі
Провід вождя у бій вас водив
І ворог не міг — відходив,
Генерале Шухевич, ти герой навіки Слава тобі! 13
Так, слов’яни — це братній єдний народ, а Шухевич — генерал армії українських повстанців, що боролися проти частини цього братнього слов’янського народу — росіян в Червоній армії. Або ж у тій самій пісні:
На луках цих, полях,
Поляг мій дід, під Бродами в боях
За неньку величну, славну
Віддав життя не марно і далі
Непереможний Воїн-слов’янин
Переміг у змагу ворогів 14.
Також змішуються героїзм часів слов’янства і козацької доби:
Вітер реве, радіє земля
В бій іде дружина Перуна
На прапорах символ величний
У серцях мужність вічна
Ординець хижак реве
В бій полки веде
Все дарма, все не так
Бо перемага наш козак 15.
Українські екстремістські музичні колективи проявляють солідарність із європейськими, переймають їхні міфи та ідеологічну базу. Так, можна побачити відсил до расистських конотацій:
Білий кельтський Хрест над світом майорить
Переможний гімн лунає, нас до бою закликає
Буде бій за нашу мрію — Білу Гордість, Білу Силу
Щоб від Сяну до Дунаю Біла Ліга панувала 16.
Приміром, гурт «Сокира Перуна» у своїй піснi «Pride of Europe» 17 закликає узагальнений образ White Man не зраджувати славне минуле Європи як скарб нації. Чи можна це вважати даниною моді й традиції гейт-металу, а чи це свідоме ототожнення українців із європейською спільнотою — доволі спірне питання. Адже також неоднозначно можна трактувати апеляцію до Яна Стюарта 18:
Народжений перемагати, воїн білої раси…
Ти написав наш гімн
Та ми відчули силу у слабких руках…
Арійський син, ти завжди поруч з нами 19.
Бачимо заклики до расових чисток:
Вже сходить зоря європейських народів,
Скінхедів колони на захист встають!
Кулак замахнувся — вбивайте уродів!
або
Вмер чорний урод — легше дихає моя Батьківщина! 20
Присутня також одвічна тема антисемітизму та заклики до нищення євреїв (також незрозуміло, чи це наслідування традицій європейських радикальних гуртів, чи дійсно ненависть до євреїв). Існування явища голокосту євреїв ставиться під сумнів:
Шість мільйонів слів брехні
Які придумали жиди
Про голокост та Zyclon B
А ти спитай: де докази? 21
Також українські радикальні гурти позиціонують себе як антисистемних суб’єктів, які борються проти системи (капіталізму, лібералізму, комунізму, мультикультуралізму — чого ще?).
Ця музика звучить на різноманітних фестивалях, концертах і просто підвальних збіговиськах. Так, наприклад, гурт «Сокира Перуна» взяв участь у таких фестивалях як «Слов’янсько-германське братерство ІІІ» (Київ, 2011), Концерт пам’яті Яна Стюарта Дональдсона (Харків, 2011), WBC (Київ, 2011) та ін. За словами одного із членів гурту «Білий шквал», всі чи майже всі групи такого штибу між собою пов’язані і тісно співпрацюють. Морфологія музичних виконавців, нехай вона має групускулярний (міксоміцетний) характер чи становить собою злагоджену систему, є, по суті, не важливою (Griffin, 2003: 38). Ця музика знаходить свою аудиторію, що пристає на привабливий запал радикальних ідей, просякнутих націонал-соціалізмом, антисемітизмом, расизмом та купою інших «ізмів» ненависницького характеру. І вона так чи інакше має зв’язок із групами скінхедів, ксенофобів, радикальних націоналістів з різними фашизоїдними ухилами. Звичайно, радикалізм і молодечий запал українських підлітків можна пояснити з точки зору вікової психології. Схожа ситуація мала місце в Ірландії — я маю на увазі ІРА. Один із дослідників цього руху Роджеліо Алонсо (Alonso, 2007) пояснює запал (екстремізм, ненависть, бажання вбивати і нищити) з точки зору вікової психології: учасниками IRA була молодь, яка у своєму специфічному віці прагне самореалізуватися, вивищитися, на диво швидко захоплюється найбільш радикальними ідеями, не задумуючись про їхню раціональність і т.п. У випадку з Україною можна з упевненістю сказати, що цей радикальний запал існує, оскільки бачимо багато радикально налаштованої музики, що користується попитом. Питання лише, наскільки пошановувачі цієї музики готові виступати за свої ідеї.
Все ж останнім часом радикально налаштовані виконавці менш активно залучені до співпраці з правими політичними силами, їхня популярність дещо знизилася. Наприклад, те саме ВО «Свобода» до участі у концертах залучає такі гурти, як «От Вінта», «Кому вниз», «Тартак». Сам Олег Тягнибок зізнається, що увійти в кураж перед публічним виступом йому допомагає «Кому вниз». Можливо, Свобода таким чином намагається збільшити свій соціальний капітал, адже ті гурти, з якими вона співпрацює, користуються більшою популярністю і попитом, ніж вузькоспеціалізована радикальна музика, яка зараз «залягла» у групускулах.
Посилання:
Alonso R., 2007. The IRA: an Armed Struggle. London and NY: Routledge.
Attali J., 1985. Noise: The Political Economy of Music. Minneapolis: University of Minnessota Press.
Ластовский А., 2012. Роль музыки в неонацистской пропаганде среди молодежи. Институт социологии НАН Беларуси.
Shekhovtsov A., 2009. Apoliteic music: Neo-Folk, Martial Industrial and “metapolitical fascism”. Patterns of Prejudice, Vol.43, No.5, pp. 431-457.
Griffin R., 2003. From slime mould to rhizome: an introduction to the groupuscular right. Patterns of prejudice, Vol.37, No.1, pp.27-50.
