Це інтерв'ю з кашмірською історикинею Гафсою Канджвал присвячене питанню колоніальної політики Індії в Кашмірі. Окрім деталей щодо еволюції кашмірського питання, в інтерв'ю висвітлюються подібності та відмінності між тривалими окупаційними проєктами Кашміру та України Індією та Росією відповідно. Це порівняння показує, що навіть такі різні в культурному, політичному та ідеологічному плані утворення, як Кашмір та Україна, можуть мати напрочуд схожу історію опору імперським державам, які застосовували як пряме насильство, включно з військовими вторгненнями, тортурами та масовими вбивствами, так і структурні утиски, такі як цензура, пропаганда та маніпулятивна політика, щоби підкорити місцеве населення. Ми віримо, що такий схожий досвід уможливлює діалог і може сприяти колективному опору.
Інтерв'ю складається з двох частин. Перша зосереджена на загальній історії Кашмірського питання — боротьбі кашмірського народу за автономію від індійської держави. У цій частині розглядаються ключові історичні моменти сучасної історії Кашміру, різні політичні реакції на насильницьке панування Індії над регіоном, а також вплив індійської окупації на кашмірську ідентичність, культуру і життя.
У другій частині проаналізовано три окремі періоди потрясінь і політичних змін у Кашмірі: маріонеточний режим Бакші Гулама Мохаммада у 1953-1963 роках, збройний повстанський рух 1990-х років і правління Нарендри Моді після скасування 370-ї статті Конституції Індії. Тут підкреслено конкретну організаційну боротьбу кашмірського народу за самовизначення, роль індійської цензури, кашмірський культурний опір і ширші геополітичні зв'язки, зокрема, із українським та палестинським питаннями.
Гафса Канджвал — доцентка історії Південної Азії в коледжі Лафайєт (Істон, Пенсильванія), авторка книги «Колонізація Кашміру: Державотворення під індійською окупацією» (Видавництво Стенфордського університету, 2023). Її робота пропонує читачам історіографічний огляд та ґрунтовний аналіз колоніальної та державотворчої практики Індії в Кашмірі в 1950-1960-х роках. Інтерв'ю провели Салік Башарат Ґілані, кашмірський докторант кафедри англійської літератури Вандербільтського університету, США, та Юлія Куліш, докторантка кафедри літературознавства Києво-Могилянської академії.
Ви нещодавно опублікували книгу «Колонізація Кашміру: розбудова держави під індійською окупацією», яка простежує основні політичні, юридичні та культурні події 1953-1963 років у Кашмірі під час правління Бакші Гулама Мохаммада. Розкажіть, будь ласка, трохи про ваше дослідження.
Коли я працювала в архівах, мою увагу привернуло десятиліття поміж поділом, що стався в 1947 році, коли було написано багато матеріалів про історію Кашміру, і 1980-1990-ми роками, коли відбулося збройне повстання, мілітаризація та порушення прав людини. Я відчула, що цей період кашмірської історії 1950-1970-х років недостатньо вивчений.
Але причина мого фокуса саме на правлінні Бакші Гулама Мохаммада, яке тривало з 1953 по 1963 рік, полягає в тому, що кашмірці в інтерв’ю зі мною цікавим чином відгукувалися про його правління. З одного боку, його зображували як зрадника, оскільки він змовився з індійською державою й очолив переворот проти шейха Абдулли, першого прем'єра Джамму і Кашміру за незалежної Індії, а отже як того, хто ще більше закріпив індійську окупацію Кашміру. За його часів Законодавча асамблея Кашміру ухвалила Конституцію штату, яка підтвердила приєднання Кашміру до Індії. З іншого боку, багато людей хвалили його за розвиток Кашміру і, зокрема, за розширення прав та можливостей кашмірських мусульман, адже той піклувався про забезпечення мусульман роботою і освітою, а також перспективою висхідної соціальної мобільності. Мене особливо зацікавив парадоксальний аспект цієї людини.
Книжка Гафси Каджвал «Колонізація Кашміру: розбудова держави під індійською окупацією»
Одна з моїх центральних тез полягає в тому, що колоніальна окупація Індії в Кашмірі відбулася через встановлення маріонеточних режимів, подібних до режиму Бакші, і через конкретні форми державного будівництва та розвитку, які ці режими впроваджували. Деспотичні держави часто керують політичними прагненнями або розробляють певні способи контролю в колоніальних або поселенських колоніальних контекстах за допомогою прямого або некрополітичного насильства. Хоча пряме і некрополітичне насильство перебуває на першому плані навіть у Кашмірі, одна з речей, яку, на мою думку, показує цей період, полягає в тому, що риторика «розвитку» або те, що я називаю політикою життя[1], також може відігравати певну роль у закріпленні колоніальної окупації. І хоча в цей період індійська окупація виглядала зовсім інакше, ніж згодом, в часи мілітаризації та збройних повстань, вона однаково мала на меті підкорити політичні прагнення кашмірців.
Щодо Бакші і того, як його влада формує Кашмір та відносини з Республікою Індія, я зосереджуюся на тому, як його правління повністю закріплює правову, культурну, політичну, економічну, фінансову, освітню сфери життя Кашміру в Індійському Союзі. Не зважаючи на це, Бакші не вдається емоційно інтегрувати кашмірців до Індії, адже через десять років після завершення його правління в Кашмірі знову відбуваються масові мобілізації з вимогою самовизначення.
Однією з головних подій періоду, який я досліджую — і СРСР відіграє в цьому важливу роль — є гучний візит до Кашміру в 1956 році радянських прем'єрів Хрущова і Булганіна. Хрущов і Булганін офіційно відвідують Кашмір, щоби побачити «розвиток», який там просувається, їм влаштовують гарний прийом, показують різні державні проєкти та туристичні об'єкти. Наприкінці візиту вони оголошують, що, видається, Кашмір остаточно вирішив приєднатися до Індії! Вони також стверджують, що це піде на благо кашмірському народу. Отже, на міжнародній арені Радянський Союз відіграє важливу роль у накладанні вето на будь-які наступні резолюції щодо Кашміру і певним чином одомашнює цей конфлікт, який насправді був міжнародним.
Збройне повстання 1990-х років напевно є найбільш значущим періодом (і символом) руху опору Кашміру. Чи не могли би ви пояснити механізми та апарати державного пригноблення (наприклад, інститути тортур, обшуки, масові вбивства, армійські зґвалтування, насильницькі зникнення, безіменні поховання), які застосовувалися тоді у Кашмірі?
Тоді кашмірці взяли зброю в руки і наприкінці 1980-х — на початку 1990-х розгорнули масові мобілізації проти індійського правління. Індійська держава поступово почала зміщувати фокус правління до більш некрополітичних форм. На початку 1990-х років у Кашмірі відбуваються гучні протести, що охоплюють різні міста, містечка та села. У відповідь індійська армія розстрілює натовп, внаслідок чого сталася низка гучних масових вбивств. Мета Індії полягала в тому, щоби ускладнити спротив населення, покарати його як за опір, так і за підтримку збройного повстання, і зробити ціну цього опору надзвичайно високою. Існує безліч історій про те, як молодих людей затримували або викрадали за підозрою у приналежності до бойовиків. Армія оточувала цілі райони, зосереджуючи сили в одній зоні, вривалася в будинки мешканців з обшуками. Є свідчення, як вони перекидали усе догори дригом, навіть перевіряли контейнери з рисом на предмет зброї або інших прихованих предметів.
Окрім того, існувала практика зігнання людей у місцеві парки для швидкої ідентифікації прихильників бойовиків. Інформатори відігравали у цьому вирішальну роль. Додатково, тоді сексуальне насильство і зґвалтування знову почали застосовувати не лише проти кашмірських жінок, а й проти кашмірських чоловіків. Тисячі з них були ув'язнені та піддані тортурам. Катування проводилися у спеціальних центрах, як-от «Папа I» і «Папа II», але і деінде: у будинках колишніх чиновників, школах. Близько 10 000 людей зникли безвісти, багато з них, ймовірно, опинилися у масових могилах, виявлених на початку 2000-х років. З'явилася навіть категорія так званої «напіввдови». Це жінки, які не знали, чи живий їхній чоловік, чи мертвий, чи, зрештою, мають вони право на повторний шлюб — тобто їхній сімейний статус був незрозумілим. Цей термін, по суті, відображає ту невизначеність, з якою доводилося мати справу багатьом жінкам. Позасудові вбивства і вбивства високопоставлених кашмірських лідерів та інтелектуалів траплялися постійно. Це був неймовірно жорстокий час, стратегічно розрахований на те, щоби витіснити із людей бажання чинити опір і підкреслити, що його ціна — надто висока.
Окрім збройного опору, які ще форми протистояння практикували кашмірці у 1990-х роках?
Кашмірці постійно вдаються до різних форм громадянської непокори, зокрема страйків, відомих як «гартаали» («хартали»). Особливо після таких інцидентів, як масові розстріли, вони закривали підприємства, магазини і школи, а також зупиняли транспорт на кілька днів або навіть місяців. Незважаючи на економічні та фінансові труднощі, люди йшли на жертви, щоби зберегти дух опору. Уряд вводив комендантські години. Я пам'ятаю, як дізналася про протести, коли сотні тисяч людей зібралися перед офісом ООН у Срінагарі [столиця Кашміру — прим. пер.], пишучи петиції та листи із закликами. Небагато було справді досягнуто, але це були спроби місцевих форм опору, і міжнародна спільнота також звернула увагу на ситуацію. Окрім того, кашмірські фотографи та журналісти відіграли вирішальну роль у документуванні масштабів насильства. Вони продемонстрували неабиякі журналістські навички, ризикуючи власним життям. Ця документація вийшла далеко за межі 1990-х років. Гадаю, що це важливо, адже частина пропаганди індійської держави полягає у просуванні наративу про нормалізацію, ніби все гаразд, всі щасливі. Тому навіть просто бути свідком того, що відбувалося з кашмірцями, було дуже важливою формою опозиції.
Фото: Асоціація батьків зниклих безвісти
Нині цензура і насильницьке придушення інакомислення є основними елементами підходу індійської держави до питання Кашміру. Окрім того, насильство з боку індійської влади часто маскується риторикою прогресу, спрямованою на створення ілюзії нормального життя для широкої національної та міжнародної громадськості. Що ви можете розповісти про функціонування індійської пропагандистської машини? Зважаючи на те, що простір для інакомислення в Кашмірі постійно зменшується, як інакодумці адаптуються і реагують на ці виклики?
Як на мене, усі форми індійського суспільства сходяться у підкресленні важливості окупації Кашміру. Політики, громадянське суспільство, науковці, засоби масової інформації — усі погоджуються, що Кашмір є невід'ємною частиною Індії, його мешканці задоволені Індією, і лише спонсорований Пакістаном тероризм несе проблеми. Кашмірцям принципово відмовляють у створенні власної політичної організації. Військова присутність Індії в Кашмірі обґрунтовується необхідністю твердої руки та захисту Кашміру від Пакистану.
Щодо пропагандистської машини, то прикладів тут дуже багато. Можна згадати роль індійського кіно у формуванні сприйняття Кашміру. Туризм і різноманітні культурні заходи також відіграють важливу роль у цьому наративі. Візьмемо, наприклад, День Республіки, мета якого культивувати згоду на місцях. Індійська армія також бере участь у цих заходах, долучаючись до культурних проєктів з метою вплинути на серця і уми людей.
Гадаю, нещодавній інцидент, що стався на початку цього року, яскраво ілюструє ступінь божевілля на місцях і те, як стрімко скорочується простір для інакомислення. Будь-яка форма політичної мови чи письма, що безпосередньо документує ситуацію в Кашмірі чи критикує індійський штат, є криміналізованою. Також, у Кашмірі існує величезна самоцензура, особливо з 2019 року. На початку цього року там відбулася зустріч G20 — перший міжнародний захід за участі представників з усього світу. Індія провела її в Кашмірі, щоби зайвий раз продемонструвати міжнародній спільноті контроль над регіоном і чудовий стан справ.
Молодь Кашміру прореагувала на це дописами у соціальних мережах, з’явилося багато мемів, що підважували цей наратив про нормальність. Влада штату стверджувала, що Срінагар — це розумне місто, яке постійно розвивається; у відповідь ці молодики розмістили світлини різних світових пам'яток на місці власних схожих: приміром, замість Годинникової вежі на центральному майдані Срінагара дофотошопили лондонський Біг-Бен. У такий спосіб, люди намагалися критикувати наратив про нормалізацію та розвиток. І все ж навіть така форма самовираження була заборонена. За кілька годин після публікації багато з цих зображень було видалено, що свідчить про широкі можливості державного нагляду у визначенні та відстеженні авторів контенту. Люди відчули загрозу і видалили їх. Наразі, здається, неможливо знайти місця, де кашмірці можуть практикувати навіть найдрібніші форми критики, оскільки простору для такого самовираження просто немає.
Юлія: Хіба що виїхати з Кашміру і робити щось за кордоном.
Саме так. Проте це також проблематично, адже це, найімовірніше, означає, що вас не впустять назад. Багато людей також не можуть виїхати з Кашміру, оскільки держава наклала на це заборону або просто анулювала їхні паспорти. Якщо людям зрештою вдається втекти, їхні сім'ї опиняються під загрозою та особливим наглядом. Тому кожен повинен двічі подумати про наслідки для своїх родин.
Громадянське суспільство відіграло важливу роль у висвітленні та викритті злочинів індійської держави. Чи не могли би ви пояснити історію Асоціації батьків зниклих безвісти, а також Коаліції громадянського суспільства Джамму і Кашміру, які сьогодні перебувають під постійним наглядом і загрозою?
Ці дві організації відіграли важливу роль у документуванні різних порушень прав людини за останні кілька десятиліть. Парвіна Агангер, засновниця Асоціації батьків зниклих безвісти, сама пережила зникнення свого сина у 1990-х. Вона робила все можливе, зверталася до різних юридичних осіб, щоби принаймні з'ясувати, що з ним сталося. Парвіна зв'язалася з іншими людьми, чиї родичі також зникли. Разом вони сформували мережу постраждалих родин і провели важливу документальну роботу. До 2019 року вони регулярно організовували щомісячні акції протесту, збираючись у парку з фотографіями членів своїх родин та виходячи на демонстрації, щоби вимагати від держави підзвітності.
Коаліція громадянського суспільства Джамму і Кашміру на чолі з Хуррамом Первезом та Парвезом Імрозом також відіграла ключову роль. Наразі Хуррам перебуває під арештом за звинуваченням у тероризмі та пособництві тероризму. Робота цієї коаліції має вирішальне значення для документування різних порушень: катувань, Закону про особливі повноваження збройних сил (AFSPA), безкарності індійських солдатів та деградації навколишнього середовища, спричиненого діями індійської держави. На жаль, з 2019 року коаліція стала головною мішенню державних репресій. Значна частина цієї роботи зайшла в глухий кут, оскільки і групи, і пов'язані з ними люди систематично переслідуються. Це дуже лякає, адже Індія може робити у Кашмірі що завгодно, а це навіть не документується, немає ніякої можливості навіть проводити таку роботу. Тому багато хто стурбований тим, як взагалі відстежувати ці злочини.
Хуррама Первеза ведуть до в'язниці. Фото: Sameena Mir
Видається, що за останні кілька років у Кашмірі багато чого змінилося на законодавчому рівні, а саме після скасування статті 370 Конституції Індії у 2019 році до слухань у Верховному Суді з цього питання. Враховуючи характер законодавчої системи в Індії та прецеденти рішень, що суперечать бажанням кашмірської громадськості, чого реально можуть очікувати кашмірці від індійської правової системи?
На жаль, індійська правова система є непоступною, починаючи від самої Конституції і завершуючи Верховним судом та судами нижчих інстанцій. Один із важливих прикладів — це випадок 2013 року, коли Верховний суд Індії стратив Афзала Гуру. Він був помилково звинувачений в участі у нападі на парламент 2001 року в Делі. Незважаючи на відсутність доказів, держава наполягла на його страті, посилаючись на необхідність заспокоїти індійську громадськість, яка бажала якоїсь спокути за напад. Це гарна ілюстрація ставлення індійської правової системи до кашмірців. Окрім того, такі закони, як Закон про громадську безпеку, Закон про запобігання незаконній діяльності та Закон про особливі повноваження збройних сил (PSA, UAPA та AFSPA) дозволяють державі утримувати людей під вартою роками без пред'явлення звинувачень, і дедалі більше уможливлюють свавілля індійської держави.
Головний суддя Індії Д. Й. Чандрачуд під час винесення вердикту щодо пакету петицій, які оскаржують скасування статті 370 Конституції, Нью-Делі. Фото: PTI
Культурне та мистецьке самовираження є дуже важливим у контексті збереження політичної свідомості. Як би ви описали роль кашмірського культурно-мистецького опору в широкому контексті боротьби?
Безперечно це так, навіть якщо культурний рух часом применшується. Навіть у 1947 році кашмірські поети, такі як Мехджур та Абдул Агад Азад, зверталися до умов і політичних викликів, з якими стикалися кашмірці. В одному з розділів своєї книжки я стверджую, що багато митців і культурних діячів були, на жаль, корумповані державою. Однак у їхніх роботах, не прямо пов'язаних із політикою, прочитується очевидна критика наративів про нормалізацію. Культурне та мистецьке самовираження, особливо англомовне, спрямоване на міжнародну аудиторію, набуло популярності після літніх протестів 2010 року. Це робиться у різних формах, як-от хіп-хоп, спогади, література, фотографія та кіно. Молоді кашмірці намагалися донести свою історію до світу. На сьогоднішній день значна частина цього самовираження є обмежена і криміналізована, тому важливо стежити за тим, як розвиватиметься культурне виробництво.
Чи можете ви намалювати портрет типового сучасного прихильника руху за свободу Кашміру? Які спільні риси притаманні людям, які за неї виступають? Чи відбулися зміни в уявленнях кашмірців про форми опору та реакцію на них?
Насправді досить важко намалювати такий портрет, оскільки інформації надходить не так багато. Але, з огляду на обмеженість традиційних заходів опору, кашмірці висловлюють свій опір інтегрованими в повсякденне життя способами. Це можуть бути невеликі дії: наприклад, обмін поглядом, коли люди проходять повз армійський бункер. Один з моїх колег, Могамад Джунаїд, стверджує, що навіть те, як кашмірці пересуваються містом відображає їхній опір військовим. Цей тілесний опір глибоко вкорінений у більшості людей, хоча, на жаль, є багато колабораціоністів або компрадорів, що отримають особисту вигоду від окупації. Відповідно, вони не вважають себе частиною руху, оскільки їхній соціальний статус нерозривно пов'язаний з присутністю Індії. Втім, відчуття уречевленого, тілесного опору переважає, хоча виражати його стало набагато складніше через підвищений рівень страху. Збільшення кількості інформаторів, місцевих шпигунів, змусило людей остерігатися обговорювати свої погляди. Люди бояться навіть говорити зі своїми друзями про те, чим вони або навіть члени їхніх родин займаються, бо не знають, кому можна довіряти.
У цьому проєкті під назвою «Діалоги периферій» ми досліджуємо такі регіони, як Кашмір — ті, що хронічно перебувають у стані політичної, економічної та культурної маргіналізації і пригноблення. Ми можемо провести паралелі між Кашміром та іншими регіонами, як-от Палестина, Іран, курди, деякі російські території, які мають власне бачення політичного майбутнього, деякі латиноамериканські держави та Україна, серед інших. Однак наратив Кашміру, здається, менш помітний на глобальній арені. Чому, на вашу думку, історія Кашміру часто залишається осторонь, тоді як наративи Палестини та України привертають більше уваги?
У книзі я досліджую інтернаціоналізацію кашмірського питання у 1950-1960-х роках, яке згодом локалізували і змусили сприймати лише як суперечку між Індією та Пакистаном. Досі не казали, що це був також антиколоніальний рух або боротьба народу за свободу. Це нерозуміння випливало з уявлення про усього лиш міждержавний конфлікт, де основна увага зосереджена на двох країнах, а не на тому, чого справді хотіло населення регіону. Ба більше, ідея про Індію як колоніальну державу для багатьох досить складна, зважаючи на значну роль цієї держави у світових антиколоніальних рухах. Індія мала славну історію опору британцям, позиціонуючи себе як лідера країн Третього світу. Тобто країна, яка очолювала інші визвольні змагання, а тепер сама є окупантом — досить важко для розуміння. Ігнорування цієї історії пояснюється не лише інтересами Заходу в регіоні та діловими угодами з Індією, але й ширшою динамікою «холодної війни» з Китаєм. Індія є суперником Китаю, а отже безпечнішим союзником для Заходу. Крім того, країни з мусульманською більшістю населення, за винятком Пакистану, історично не висловлювалися з приводу Кашміру, оскільки їм також вигідні тісні зв'язки з Індією.
Яку роль відіграє індійська пропаганда у формуванні наративу про Кашмір у світі, і як це впливає на сприйняття та досвід кашмірців, які живуть/працюють в Індії?
Індія володіє значною «м'якою силою» завдяки тому, як її сприймають на Заході та історично розуміють як культурно багату і незвичайну країну. Вона приваблива для Заходу своїм ставленням до духовності, такими постатями, як Ганді, позитивними асоціаціями з Боллівудом, кіном та йогою. Цей позитивний імідж ускладнює сприйняття Індії як країни, що бере участь у колоніальному пануванні. До того ж, індійська діаспора дуже помітна в бізнесі, технологіях, науці та медіа і так відіграє певну роль у формуванні наративу на світовій арені. Щодо того, як це впливає на сприйняття, особисто я не жила і не працювала в Індії у статусі уродженки Кашміру, але можу поділитися досвідом моїх друзів. Деякі індійські ліві сприймають кашмірців як жертв, але серед загалу населення таки присутня величезна дискримінація, приміром, коли мусульманську ідентичність кашмірців розглядають як загрозу, що лише посилює ширшу логіку війни з тероризмом.
Прем'єр-міністр Джамму і Кашмір Бакші Гулам Мохаммад годує Хрущова кашмірським мʼясним делікатесом під назвою гуштаба (gushtaba). Пізніше вираз «дипломатія Гуштаби» почали використовувати, аби означити способи, якими режими Кашміру експлуатують аспекти культури регіону для досягнення своїх цілей або нормалізації окупації Індії. Фото: з відкритих джерел
Салік: Я хотів би додати, що сексуалізація кашмірців, особливо кашмірських жінок (яких символічно порівняють із яблуками та феями) — стійкий троп в індійській культурній уяві. Ця символічна взаємодія між типізацією кашмірців як насильницької загрози для нації і водночас як еротизованих тіл, якими можна володіти, ще більше ускладнює уявлення про кашмірців, маніпулює загальним уявленням про Кашмір як для місцевого індійського населення, так і для міжнародної аудиторії. Іншими словами, образ кашмірки, яку хоче індійський Інший, працює на знецінення власне кашмірців.
Розподіл глобальної уваги до воєн і тривалих конфліктів породив певну тенденцію: замість того, щоби розробляти стратегії колективних дій проти глобальної імперської влади, існує тенденція припиняти будь-які дискусії, виділяючи окремих осіб чи групи, які можуть вважатися більш привілейованими серед пригноблених. Приміром, це помітно у соціальних мережах, де часто обурюються тим, що певні групи, як-от українці, отримують більше міжнародної підтримки від Заходу порівняно з іншими, наприклад, сирійцями. Легко зробити висновок, що це стосується і кашмірців, які взагалі майже не отримують такої уваги. Хоча розуміння цих нерівностей справді є важливим аспектом соціальної критики, але факт полягає у тому, що цим можна і маніпулювати для створення додаткових розколів поміж людьми.
Які аргументи, на вашу думку, можуть сприяти єдності між цими спільнотами? На яких спільних принципах має будуватися солідарність?
Я намагаюся позитивно дивитися на ці речі, але мені важко уявити єдність або спільні принципи, якщо нинішній світовий порядок збережеться. Проблема не лише в увазі, яку приділяють конкретним випадкам, але й у нерівномірній підтримці, яку деякі спільноти отримують від Заходу — це теж утворює розколи. Звісно, загрожені громади часто змушені приймати підтримку з будь-якого доступного джерела, але коли ті самі країни, що цю підтримку надають, вчиняють насильство в інших місцях — розбудовувати солідарність стає надзвичайно важко. Показовим прикладом є нинішня ситуація з Україною та Палестиною. Висловлена президентом Зеленським підтримка Ізраїлю змусила ширший палестинський рух солідарності призупинити підтримку України. Частково проблема полягає в тому, що залежність від держави, на яку покладаються загрожені громади усього світу — це та сама залежність, що й уможливлює цю напругу. Можливо, нам варто замислитися над культивуванням етики солідарності, яка руйнує державно-центричну залежність і зосереджується на спільній історії колонізації або обмеженні волевиявлення. Однак цього не станеться доти, доки ми не кинемо фундаментальний виклик як сучасному ліберальному міжнародному порядку, так і самій формі національної держави.
Вторгнення Росії в Україну спровокувало дискусію про незахідні імперіалізми. Як ви бачите роль Росії, Китаю та Індії в сучасному світі з кашмірської перспективи?
Гадаю, деякі люди досі формують свої політичні погляди на основі політики національних держав, вбачаючи в них вихід із ситуації. Наприклад, через суперництво Китаю з Індією деякі кашмірці підтримують Китай на міжнародній арені, вважаючи, що він зможе протистояти Індії, хоч сам Китай — досить ісламофобний і має колонію у Східному Туркестані, де проживають уйгури. На жаль, ці державно-центричні залежності — те, до чого прив'язані колонізовані спільноти. Перед обличчям великих західних імперіалізмів, навіть у лівих рухах, існує тенденція романтизувати такі країни, як Росія, Китай та Індія, сподіваючись на те, що вони здатні повпливати на створення більш багатополярного світу. Але я вважаю, що вкрай важливо протистояти цьому, оскільки національні держави нас не врятують. Факт полягає у тому, що загрожені громади часто опиняються в мішках для трупів внаслідок холодних воєн. Тому важливо уявляти нові можливості та солідарності поза межами різних імперіалізмів.
Атака ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня і геноцид у Газі призвели до загибелі близько 28 000 палестинців (~70% з яких — жінки і діти) і понад 1000 ізраїльтян, а також до переміщення 1,4 мільйона палестинців. Кілька держав, таких як Болівія, Чилі, Колумбія, Туреччина, Бахрейн, Йорданія та інші, або розірвали дипломатичні відносини, або відкликали своїх представників з Ізраїлю, а сотні тисяч людей по всьому світу виявили протест проти воєнних злочинів Ізраїлю, що свідчить про серйозність знущань над життями палестинців. Однак, незважаючи на міжнародний тиск, ізраїльська держава, схоже, продовжує ігнорувати міжнародне гуманітарне право. Як ви розумієте і бачите роль глобальної правової та політичної системи в цей історичний момент, коли національні держави, такі як Ізраїль, Росія чи Індія, безкарно здійснюють навмисні демографічні зміни, поселенський колоніалізм і геноцид?
На мою думку, цей приклад дій Ізраїлю в Газі, і те, що зробила Росія в Україні, або безкарність Індії в 2019 році — усі підкреслюють неспроможність нинішньої глобальної правової та політичної системи. Очевидно, що цей порядок був створений виключно для захисту інтересів потужних урядів, і ці закони та норми вибірково застосовуються до країн, які цьому порядку кидають виклик. Проблема безкарності виходить на перший план, коли якась країна може грубо порушувати міжнародні закони і не отримувати ніякого покарання. Боюся, що ця безкарність може ще більше вмотивувати Індію, яка уже раз змогла вийти чистою із води після повної анексії Кашміру в 2019 році. Тоді не сталося особливого міжнародного резонансу, а тепер Індія продовжує переслідувати мусульман. Мене лякають потенційні кроки, до яких Індія може вдатися далі. Однак також важливо визнати роль, яку відіграють світові рухи солідарності у забезпеченні підзвітності своїх країн і налагодженні зв'язків у різних контекстах. Деякі з цих зв'язків дають мені надію, але рівень безкарності урядів просто лякає. Тому Газа може стати тестовим прикладом для багатьох інших частин світу.
Яким ви бачите майбутнє кашмірського опору?
Важко сказати, враховуючи міжнародні фактори та розгортання індійського поселенсько-колоніального проєкту в Кашмірі. Ситуація залежатиме від того, наскільки люди зможуть вийти за межі самоцензури та усвідомити наслідки. Історично склалося так, що рухи опору та мобілізації виникають і згасають, набувають різних форм. Нинішній високий рівень репресій та спроби вчинити останній колоніальний крок Індії додають до невизначеності, тож ми повинні почекати і подивитися, що з цього вийде. Я хочу зберігати надію на ширшу світову обізнаність щодо випадку Кашміру та солідарність із населенням. Як ми бачимо сьогодні на прикладі Гази, люди в усьому світі повинні мобілізуватися, щоби зруйнувати колоніальні утворення і працювати над тим, щоби покласти край злочинам власних держав.
Примітки
- ^ Термін, позичений у Ніва Гордона.
