Усі чинять хаос: Трамп робить це по-своєму, медіаексперти — по-своєму, ультраправі прикриваються фейковими сторінками антифа в соцмережах, губернатори штатів посилаються на теорії змов і неправдиву інформацію про «сірих кардиналів» протестів проти поліцейського вбивства Джорджа Флойда. Здається, настав час поговорити про історію, пов’язану з терміном «агенти зовнішнього впливу».
Саме поняття вигадали поліція й Ку-клукс-клан, які боролися проти учасників руху за громадянські права. Проте расистська практика пов’язувати боротьбу за свободу чорних із «комунізмом» і «сіоністським впливом» пустила коріння ще задовго до того.
У пошуках інформації ми звернулися до Спенсера Саншайна, досвідченого дослідника ультраправих рухів.
Звідки в ультраправих взялася ідея про те, що чорні не здатні на власну боротьбу й нею обов’язково мусять диригувати зовнішні сили? І що їм дає цей наратив?
Цю ідею радо підхоплюють мейнстримні консерватори на зразок Fox News або праві євреї й небілі. Але наратив усе одно походить від прихильників вищості білих (супремасистів) — антисемітів. Момент суттєвий: у гучних заяв сумнівні основи.
Для білого супремасиста чорна людина — це звіроподібна субстанція, неспроможна на складне мислення та організацію. Відповідно, темношкірі ніяк не могли б побудувати свої визвольні рухи. Зате євреї в тому ж наративі — хитрі махінатори, лялькарі, що гребуть жар чужими руками. Звідси картинка єврейських маніпуляцій чорними активістами з метою протистояння інтересам білих неєвреїв (при цьому небілі євреї просто відсутні у світогляді прихильників вищості білих). Сьогодні це дуже чітко простежується у твердженнях, що за протестами стоїть Джордж Сорос — єврей, ліберальний фінансист і філантроп.
Ця антисемітська основа дуже зручна для супремасистів. Завдяки їй вони:
- використовують демонізуючі наративи, і так відтворюють їх;
- пояснюють, чому «нижчі» чорні народи можуть перемогти білих, взагалі-то покликаних панувати;
- відволікають людей від реальної проблеми: са́мий сповідуваний ними білий супремасизм і є першопричиною повстань.
Твердження «євреї контролюють чорні визвольні рухи» дає правим змогу звинувачувати інших, мобілізуватися, ніколи не визнавати соціальної реальності й не брати відповідальність за власні дії.
"Деякі праві стверджують, що за рухом за скасування кордонів стоїть Сорос, тоді як деякі ліві вбачають у ньому верховного неоліберала, який підтримує м’яку силу США."
Наскільки давні подібні теорії змови?
Добре знайомий нам первинний конспірологічний наратив створили двоє письменників, прихильників християнського феодалізму, наприкінці XVIII століття. Вони всіляко заперечували нові демократичні структури, впроваджені Французькою революцією, і звинувачували в розпалюванні революції масонів. У Європі антисемітизм також давно існував у схожій формі: євреям закидали змову проти християн. На початку XIX століття ці дві картинки злилися у відомому нам сучасному антисемітизмі. Як пише Мойше Постон, євреїв звинувачують у маніпуляції умоглядним, наприклад, фінансами й медіа. Якщо звернути увагу на походження сучасних теорій змови, величезний пласт або є вихолощеною версію антисемітизму, або прямо веде до нього.
Але без конспірології не обходяться й прогресивні рухи. Аболіціоністи проголошували, що метою «рабократії» (Slave Power, Slaveocracy) було поширення рабства. Пізніше книжки на кшталт «Раса і глузд» («Race and Reason») Карлтона Патнема — найпопулярнішого сегрегаціоністського твору ери боротьби за громадянські права — звинувачували євреїв у поширенні ідей расової рівності.
Теоріями змови інколи послуговуються і ліві, і праві. Обидві сторони залюбки підтримують рух «Правда про 9/11» (9/11 Truth), інколи спрямовують його аргументи одна проти одної. Деякі праві стверджують, що за рухом за скасування кордонів стоїть Сорос, тоді як деякі ліві вбачають у ньому верховного неоліберала, який підтримує м’яку силу США.
Що Ви можете сказати про Товариство ім. Джона Берча? Воно не лише відіграло поворотну роль у побудові ультраправої опозиції до боротьби за громадянські права й свободу чорних, але й висунуло теорію про комуністичний слід.
Чомусь від самого свого заснування у 1958 році Товариство ім. Джона Берча не дістає заслуженого визнання, зважаючи на його роль у формуванні ультраправих ідей. А це важливо, адже велика могутня організація, загорнута в американський ультрапатріотизм, насправді була в корені антидемократичною. Зате «берчери», як їх називали, радо приймали і євреїв, і небілих людей. Тому мені подобається називати організацію Proud Boys «вуличною бандою “берчерів”».
Але головна роль Товариства ім. Джона Берча полягала в наданні антисемітським теоріям змови прийнятної форми — так «євреї» у них стали «інсайдерами». Товариство було своєрідним аналітичним центром для ультраправих. Воно постійно вигадувало й підв’язувало все нові теорії до діяльності правих, а вони не лише протистояли руху за громадянські права, а навіть були одними з перших противників екологічних законів та ідеї про громадські землі (public lands). Рух ополчення 1990-х суттєво спирався на їхні ідеї, а сучасний «Альт-лайт» («Alt-Lite») — це те ж Товариство Берча, тільки естетично вивірене. Як і Alt-Lite, «берчери» спромоглися набрати до своїх рядів темношкірих, нагодувати їх підпільними антисемітськими побрехеньками й переконати протистояти десегрегації за «комуністичним сюжетом». Якщо задуматися, це вже мистецтво.
Недвозначний антисемітизм Американської нацистської партії (АНП) із Джорджем Лінкольном Рокуеллом на чолі підняв теорії змови на наступний рівень. Чи могли б Ви розповісти про вплив АНП?
Ось іще одна організація із незаслужено недооціненим впливом. Не випадково прямого попередника АНП заснували того ж року, що й Товариство ім. Джона Берча. Усі вони демонстрували два різних напрямки антисемітського білого супремасизму: відкритий і зашифрований. Власне, третя важлива група, також заснована 1958 року, — Партія за права національних штатів Дж. Б. Стоунера (J.B. Stoner’s National States Rights Party) — обрала серединний шлях: продавала Ку-Клукс-Клану й іншим сегрегаціоністам зашифрований націонал-соціалізм.
"Чимало лідерів білих супремасистів починало політичну кар’єру непримітними «берчерами», перш ніж перейти до відкритого расизму."
Джордж Лінкольн Рокуелл, засновник Американської нацистської партії, розчарувався в ультраправому конформізмі й вирішив, що настав час відкрито проголосити свої погляди, щоб правим було довкола чого гуртуватися. Він гидував, за його ж словами, «полохливими нацистами», не готовими визнати свої переконання, тож відповіддю їм мало б стати «підняття свастики». Але в деяких рисах Рокуелл був типовим білим супремасистом свого часу й не сприймав багатьох специфічних курсів гітлерівського націонал-соціалізму. Наприклад, він виступав за вільний ринок і мріяв про Християнську республіку, що дуже схоже на мрії ополченців та Руху патріотів. Хіба що його расистська політика базувалася на відкритому антисемітизмі.
Коротко кажучи, якщо антисемітизм потрібно зашифрувати, — це до «берчерів», якщо відкрити — до Рокуелла. Чимало лідерів білих супремасистів починало політичну кар’єру непримітними «берчерами», перш ніж перейти до відкритого расизму.
Хоча Рокуелл не був у свій час надзвичайно популярним, його вплив мав тривалі наслідки. Його партія досі існує, хіба що сьогодні має назву «Новий порядок», практикує езотеричний нацизм і поклоняється Гітлеру ніби божеству. Але справжній вплив Рокуелла простежується в іншому. Він самотужки створив політичний простір для відкритого неонацизму, табуйованого з часів Другої світової війни. Його специфічна «американізація» націонал-соціалізму, включно з визначенням «істинного білого», рання адаптація заперечення Голокосту, зв’язки з християнською ідентичністю, провокативна риторика, мітинги для привернення уваги громадськості, при́зови, гроші — послідовниками все це практикувалося в арифметичній прогресії. Звісно, для Рокуелла антисемітизм був ключовим на противагу іншим білим націоналістам.
"Деякі ліві стверджують, що насильство й мародерство на протестах чинять білі супремасисти, праві ж валять усе на антифа."
Сьогодні подібні аргументи від правих цілком очікувані, але ними ж послуговуються центристи й ліберали. Як вони відбивають риторику ультраправих у соцмережах?
У 90-х роках теорії змови поширилися й залишили свою праворадикальну бульбашку. Ними іронічно бавилися навіть ліві й деякі анархісти. Теорії змов про вбивство Кеннеді були популярні серед слекерів (slacker) — і не лише жартома. А для таких конспірологів, як Алекс Джонс, нова аудиторія була опорою для росту й поширення. Хоча Джонс відтоді помітно значно зсунувся праворуч, конспірологи в той же час не пасли задніх і пішли вліво. Конспірологія бере на озброєння теми, популярні десятиліттями. Вона і в лівих дискусіях про глобалізацію, і неолібералізм, і деіндустріалізацію, і консолідацію ЗМІ, і ГМО, і політику США на Близькому Сході.
У протестах після вбивства Джорджа Флойда і ліві, і праві обмінюються конспіративними звинуваченнями. Деякі ліві стверджують, що насильство й мародерство на протестах чинять білі супремасисти, праві ж валять усе на антифа.
Звичайно, чимало прогресистів використовують ті ж теорії. Очам не віриш, коли ліберальні протестувальники закидають «білим анархістам» та антифа «присвоєння» демонстрацій аргументами Дональда Трампа. Подібні закиди завуальовано констатують, що гнів темношкірих через гноблення ніколи не вилився б у майнову шкоду чи подібне. Нагадує антисемітські теорії: чорношкірі не здатні організувати власний визвольний рух. Усе це смішно.
Переклала Женя Перуцька за публікацією: It's going down, 2020. The Anti-Black and Anti-Semitic History of “Outside Agitators”: An Interview with Spencer Sunshine. Available 22.06.2020 at: [link].
Читайте також:
«Вони просто не хочуть працювати!»: расові стереотипи та протести в США (Марта Гавришко)
Протесты в США: страшно, но важно (Александра «Renoire» Алексеева)
Скромное обаяние работорговцев. Почему рушат памятники «отцам нации» (Денис Пилаш)
Раса: от научной классификации до социального конструирования (Марина Ларіна)