Павло Шопін
Нещодавній скандал навколо однієї наукової статті вкотре поставив важкі питання про те, хто виробляє експертні знання, чому й навіщо.
Минулого місяця академічний журнал «Перехідна економіка та інституційні зміни» опублікував статтю «Ожиріння політиків і корупція в пострадянських країнах». У ній стверджується про виявлення корисного зв’язку між індексом маси тіла політиків у пострадянських державах та політичною корупцією. Дослідження використовує алгоритм комп’ютерного зору для ідентифікації ІМТ міністрів у 15 пострадянських країнах 2017 року, вимірює 299 фронтальних зображень обличчя, а потім порівнює результати із загальноприйнятими показниками корупції.
У своїй статті Павло Блавацький, співробітник кафедри підприємництва та інновацій Університету Монпельє, робить висновок, що «фізичні характеристики політиків, такі як індекс маси тіла, можуть використовуватися як проксі-змінні для визначення показників політичної корупції, коли останні недоступні, наприклад, на дуже місцевому рівні».
Я бачив багато коментарів, які критикують дослідження та підкреслюють його ненауковий характер. Я також бачив, як люди радіють із його висновків: ця академічна праця, здається, доводить, що політики — це «в буквальному сенсі жирні коти», і тому їх треба присоромити за ожиріння та корупцію. Інтуїтивною реакцією на цю статтю може бути загальне заперечення її результатів та списання її публікації на низький рівень процесу рецензування й недбалі дослідницькі практики. Але все ще гірше.
Джерело: Transparency International
Визначення індексу маси тіла за допомогою комп’ютерного аналізу зовнішніх рис людських облич не використовували б для вимірювання політичної корупції на Заході, бо такі методи суперечать етичним нормам, але їх дозволяється застосовувати деінде, бо це відволікає нашу увагу від невтішних наслідків капіталістичної політики розвитку в цьому регіоні. (Та й справді, журнал, де опублікували статтю, пов’язаний з Європейським банком реконструкції та розвитку, а фінансує Блавацького уряд Франції.) Незважаючи на використання штучного інтелекту, дослідження має більше спільного з фізіогномікою та роботою італійського кримінолога Чезаре Ломброзо, який вважав, що злочинність можна визначити за фізичними ознаками людини, ніж із сучасною наукою.
Уявіть собі, що західні бюрократи, інвестори та банкіри можуть використовувати алгоритми для встановлення ІМТ політиків у бідних країнах, щоб вирішити, чи надавати кредити, підтримку або фінансування місцевим громадам або ж місцева влада занадто корумпована й не слід їй довіряти. Бюрократам не потрібно залишати свої офіси в Лондоні чи Брюсселі, натомість вони можуть відсканувати кілька фотографій місцевих політиків десь у Киргизстані чи Україні, щоб вирішити, як розподілити ресурси, використовуючи проксі-змінні для політичної корупції, схвалені науковими дослідженнями. Але все стає ще гірше, якщо врахувати результати такої політики.
"Вимірювання соціальної реальності за допомогою технології ШІ для розпізнавання облич та ІМТ мало чим відрізняється від наукового расизму."
Чому міжнародна політика масової приватизації призвела до збільшення смертності в пострадянських країнах? На думку економістів-лібералів, невдачі міжнародного розвитку сталися не через згубну економічну політику, а через усіх тих червоних керівників: пострадянські авторитарні начальники не впоралися з викликами раннього капіталістичного переходу.
Джерело: TNS.
Це повертає нас до давньої дискусії про причини, через які певна політика міжнародного розвитку призвела до соціальної дезінтеграції, зростання смертності та нестримної корупції. Вину покладають на місцеві культури та владу, бо вони небезпідставно вважаються корумпованими. Важко не погодитися з тим, що чиновники можуть бути корумпованими, авторитарними та часто поводять себе як феодали «на дуже місцевому рівні» (якщо говорити словами статті), але вимірювання соціальної реальності за допомогою технології ШІ для розпізнавання облич та ІМТ мало чим відрізняється від наукового расизму. Ця дискримінація не є випадковою. На неї є попит.
"Політика міжнародного розвитку в пострадянських країнах привела до руйнівних наслідків в галузі суспільного здоров’я, а не до унікальних відносин між політичною корупцією та ожирінням."
2009 року Девід Стаклер, Лоуренс Кінг і Мартін Маккі опублікували в медичному журналі Lancet видатну статтю «Масова приватизація та посткомуністична криза смертності. Міжнародний аналіз». Висновок полягав у тому, що «програми масової приватизації були пов’язані зі збільшенням короткотермінових показників смертності серед чоловіків на 12,8% [...] з аналогічними результатами для альтернативних показників приватизації Європейського банку реконструкції та розвитку». Ця стаття показала, що політика приватизації промисловості в пострадянських країнах призвела до підвищення рівня смертності.
У 2017 році ретельне емпіричне дослідження Айталіни Азарової, Дарії Ірдам та інших в Lancet показало, що «між 1992 і 1998 роками швидка приватизація була тісно пов’язана з вищими показниками смертності серед чоловіків працездатного віку». Під час дослідження враховувалися такі змінні, як вік, сімейний стан, досвід матеріальної депривації, куріння, вживання алкоголю та соціально-економічний статус. Політика міжнародного розвитку в пострадянських країнах привела до руйнівних наслідків в галузі суспільного здоров’я, а не до унікальних відносин між політичною корупцією та ожирінням.
Автор: Banksy
Причиною бідності може бути культура, в якій ми живемо, — культура жадібності, насильства та пригноблення. Ці системні проблеми охоплюють все людство в глобальному масштабі й впливають як на індивідуальну, так і на колективну взаємодію.
Західні вчені можуть продовжувати пояснювати невдачі міжнародного розвитку, тоді як світ навколо нас вщент згорить у полумʼї нестримної капіталістичної експлуатації людей і видобутку ресурсів. Ми можемо створити глибокі трактати про нездатність місцевих культур пристосуватися до чудового глобального поступу капіталізму, але сенс наукового дослідження полягає в тому, щоб змінити світ, а не лише зрозуміти його.
"Проблема — це сам капіталізм, а не людська зовнішність."
У своєму есеї під назвою «Які відчуття, коли тебе вивчають? Погляд із Середньої Азії» для політичного сайту openDemocracy Сийнат Султаналієва звертається до проблеми колоніалізму та привілеїв у західній науці й говорить, що «для зміни статус-кво потрібна цілком нова політична економія, створення якої може виявитися складним завданням. Як і багато інших наразі актуальних глобальних викликів, питання колоніальності у виробництві знань може йти всупереч інтересам тих, хто має владу впливати на його вирішення, не кажучи вже про те, щоб щось серйозно змінити».
У пострадянських країнах домінують міжнародний капітал, авторитарні лідери та олігархи, які добре організовані та працюють разом. Їхньому пануванню неможливо покласти край без чіткого розуміння проблеми, а стаття Блавацького доводить, що професійні економісти натомість відволікають громадськість та один одного від реальних причин корупції, бідності, масової еміграції та соціальної дезінтеграції. Як говорить відома американська приказка, «важко змусити людину щось зрозуміти, якщо її зарплата залежить від нерозуміння цього». Проблема — це сам капіталізм, а не людська зовнішність.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Fat shaming politicians won’t end capitalism» на сайті openDemocracy 3 серпня 2020 року.
Читайте також:
Проти «антикорупції» (Бенджамін Фогель)
Перевернути міф про корупцію (Джейсон Гікел)
Демократія та корупція: філософія рівності (Ален Бадью)
Корупція в порівнянні з чим? Греція, капіталістичні інтереси і дзеркальна чистота держави (Пітер Бреціс)