Корупція в порівнянні з чим? Греція, капіталістичні інтереси і дзеркальна чистота держави

  • 05 вересня 2011
  • 4846
Корупція в порівнянні з чим? Греція, капіталістичні інтереси і дзеркальна чистота держави

Пітер Бреціс

Публікуємо переклад завершальної частини роботи Пітера Бреціса про зв’язок «боротьби з корупцією» під егідою багатьох міжнародних організацій з інтересами накопичення глобального капіталу. Об’єктом дослідження виступила, насамперед, грецька політика, однак, як не важко буде побачити, висновки роботи великою мірою застосовні і до українського суспільства.

Демократична республіка є найкращою можливою оболонкою капіталізму.

В. І. Ленін «Держава і революція»

Непрозорість прозорості

Пояснення важливості та значення того, про що зараз йтиметься щодо питання корупції в Греції, буде розвинуте у висновках до цієї статті, проте, насамперед, потрібно продемонструвати читачеві основне слабке місце в аргументації. Незважаючи на наведені в попередній частині статті аргументи, сучасне захоплення корупцією та недавнє виникнення організацій на зразок Transperency International (TI) залишається загадкою [1]. Зрештою, якщо головною функцією явища корупції є підтримка чистоти таких категорій як публічне та приватне, кожен може очікувати, що проблеми корупції є питаннями суто внутрішніх справ окремих країн і не становлять особливого інтересу для міжнародних організацій чи глобальних корпорацій і фінансових інституцій. Чому і Світовий банк, і Enron, і працівники добре оплачуваних технократів з хорошими зв’язками повинні докладати стільки зусиль для складання списків і прес-релізів, що вказують на те, що Греція є найбільш корумпованою країною ЄС? Подібною загадкою є та, чому ТІ – організація, покликана боротися виключно з корупцією – називає себе Transparency International (тобто «Міжнародна Прозорість» – прим. пер.)? Яким чином брак прозорості співмірний з корумпованістю?

 

І це не кажучи вже про те, що потуги TI, USAID (Агенція Сполучених Штатів з міжнародного розвитку) та інших відокремлені від питання легітимності і уже розглянутої проблеми розрізнення нормального і патологічного. Немає жодного сумніву, що ці організації розглядають культури й інституції «корумпованих» суспільств як нефункціональні та меншовартісні. Думка, що бідність та слабкий розвиток є, здебільшого, наслідками корупції, добре пасує до усталеного бачення глобальних периферії і напівпериферії переповненими культурою і традиціями, які обмежують їх розвиток. Дуже ймовірно, що Редьярд Кіплінг симпатизував би позиції ТІ. Він міг би навіть замовити собі примірник Corruption Fighters’ Tool Kit («Інструментарій борців з корупцією» – підручник на основі досвіду локальних організацій ТІ – прим. пер.). Він містить плани уроків для вчителів, котрі хочуть навчити своїх темношкірих учнів антикорупційним цінностям, плани того, як почати вільний від корупції день у їхньому загальнокорумпованому куточку світу, ідеї створення та розповсюдження антикорупційних мультфільмів тощо. Навряд корупція є продуктом політичних традицій і місцевих культур, які, якщо коротко, не є достатньо західними і буржуазними. Тягар білої людини все ще є реальністю, і некорумпована спільнота робить все в своїх силах, щоб оцивілізувати чорних, коричневих і жовтих нашого світу. Немає причин сумніватись, що ті, хто стоять за ТІ, справді вірять у свої звіти, у те, що корупція (як вони її сприймають) є причиною бідності та слабкого розвитку. Але це не більш ніж заповіт тою мірою, в якій вони розглядають світ виключно з точки зору фінансового капіталу. Логіка тут в тому, що будь-які обмеження для вільного потоку капіталу ведуть до менших інвестицій, що, очевидно, призводить до слабшого розвитку. От якби тільки ці огидні та жадібні грецькі, китайські, алжирські та бангладеські політики та чиновники були чеснішими, тоді б було більше інвестицій, менше безробіття, менше бідності і всі були б задоволеними і добре забезпеченими.

Не зважаючи на ці очевидні подібності до колоніального погляду на світ і його академічних проявів, сучасний рух проти корупції не зводиться до представлення периферії та напівпериферії як патологічних в певному сенсі. Для того, щоб зрозуміти вибір часу початку цієї війни проти корупції, потрібно наголосити на її зв’язку з поточною стадією глобалізації. Крім того, аніж зосереджуватися виключно на питаннях культури, дослідження антикорупційного руху і його зв’язку з державою і капіталістичним накопиченням є необхідною умовою строгого розуміння проблеми.

У цьому контексті цікавими є згадані ознаки того, що, з точки зору ТІ і їх прибічників, питання корупції є суміжним з питанням прозорості, що проблеми з корупцією полягають не стільки в тому, що певні інтереси можуть або не можуть домінувати в певному контексті, скільки в тому, що процеси адміністрування та прийняття рішень мусять бути відкритими та зрозумілими для зацікавлених спостерігачів. Саме тут ми вбачаємо основні мотиви ТІ та багатьох інших недавніх заходів проти так званої корупції. Корупція як така, зловживання (subversion) публічними благами в приватних інтересах, відійшла на задній план порівняно з бажанням передбачуваності, нижчими транзакційними витратами для капіталу і усунення всієї неформальності в статутах та правилах. Дуже показовою складовою Індексу сприйняття корупції ТІ є Індекс Непрозорості (Opacity Index, OI) компанії PricewaterhouseCoopers (PWC). [2]. PWC не переобтяжує себе цими милими деталями на кшталт розмов про громадянське суспільство, глобальну бідність, як це робить ТІ. Компанія є дуже прямолінійною і чесною в тому, що стосується мети її досліджень та індексу – допомогти власникам капіталу в прийнятті інвестиційних рішень. ОІ намагається врахувати всі тіньові, приховані витрати в процесі інвестування в усьому світі. Їх «непрозорість» включає «корупцію» у вузькому значенні хабарництва, але у своїх вимірах також враховує тенденцію невідповідного впровадження або непередбачуваних змін у політиці та правилах. Вимір «непрозорості» можна також виразити в термінах «винагороди за ризик», коли йдеться про купівлю державних облігацій, або в термінах «податкового еквіваленту», коли йдеться про прямі інвестиції [3]. Отже, коли розглядається можливість прямого іноземного інвестування, на додаток до всіх формальних виплат та податків потрібно враховувати додаткові витрати, пов’язані з хабарами, неочікуваними змінами в законодавстві тощо. Згідно з недавнім ОІ для Греції податковий еквівалент її непрозорості відповідає 22%, для Сполученого Королівства 7%, для США 5%, для Італії 15%, Росії 43%, Туреччини 36% і для Китаю 46% [4] [5].

У цьому світлі як корпоративні та урядові спонсори ТІ, так і дивна назва організації стають чудово зрозумілими. І це зовсім не якась всеосяжна ідея громадського інтересу, який захищається від приватних зазіхань, радше це певний вид приватного інтересу (здебільшого, міжнародного капіталу), який захищається від зазіхань держслужбовців, а також від будь-якої непередбачуваної зміни публічної політики, котра може трапитися внаслідок злетів і падінь конкуруючих клієнтелістських мереж, популістських тенденцій тощо. Показово, що слід за крахом Enron’у ТІ передрукували передовицю з Financial Times, яка запевняє, що немає потреби в жодних суттєвих змінах через вплив корпоративних інтересів на законодавчий процес:

Бізнес в Америці насправді є бізнесом і цей найбільш показовий факт засновується на конституційних та культурних умовах, які не так просто скасувати. … Дійсно шокуючою річчю є те, що ніщо з цього не робить Америку фундаментально більш корумпованою. Цей симбіоз між компаніями і урядовцями насправді може привести до кращого врядування, корисних законів і стабільно зростаючого процвітання. Правильними висновками з справи Enron’у повинні стати заходи, які уточнюють та покращують це партнерство, а не які руйнують його [6].

Ні USAID, ні ТІ, ні Світовий банк, ні їх патрони з великих корпорацій не сперечаються стосовно того, що корпоративні інтереси визначають державну політику. З перспективи, що прирівнює корупцію до непрозорості, присутність приватних інтересів в процесах визначення політики є нормальною. Вона лише тоді означає корумпованість, коли стає причиною браку прозорості.

 

Інструментальний розум і відносна автономія держави

Вищезгадане вказує на більш базовий елемент сучасних форм врядування – раціональну бюрократію. Трьома знаменитими ідеальними типами влади у Макса Вебера є харизматична, традиційна і раціонально-правова [7]. Вони розрізняються за підставами коритися наказам [8]. Простіше кажучи, за умов харизматичної влади причиною підкорятись владі є афективна реакція на особистість, яка віддає накази; за традиційної влади наказам підкорюються за звичкою, а при раціонально-правовій – на основі раціонального розрахунку. Раціональність означає проведення аналізу витрат і вигод, що стає основою для дії. Відповідно, особа буде слухатися конкретного наказу або правила, тому що вважає таку поведінку найкращою для своїх інтересів, тобто вигоди перевищують витрати. Однак, щоб такий інструментальний розум був можливий, особа мусить бути здатна оцінювати вигоди та витрати. Інструментальна раціональність передбачає закони і послідовне виконанняя та тлумачення цих законів бюрократичними організаціями. Наприклад, якщо ви не знаєте про величину покарання за неправомірне паркування, то в більшості випадків неможливо прийняти раціональне рішення щодо того, виконувати правила паркування чи ні, оскільки витрати є невідомими. Можливі випадки, коли в питаннях життя і смерті або ж інших екстремальних ситуаціях покарання завжди буде меншим за виграш, однак, в переважній більшості випадків різниця між тим, чи штраф буде два, двадцять, п’ятдесят чи навіть сто євро є дуже суттєвою і це має бути відомо і передбачувано для уможливлення інструментального розуму.

Відповідно, тиск до прозорості може розумітися як спроба забезпечити умови, необхідні для інструментального розуму. Капіталістичні підприємства схильні використовувати логіку інструментального розуму, максимізуючи корисність і беручи участь в діяльності, де вигоди перевищують витрати. Але коли йдеться про державу та її правила, капітал стає залежним від наявності законів і бюрократії для отримання можливості приймати раціональні рішення стосовно інвестування. Відсутність «корупції» з цієї перспективи є рівносильним зрозумілості та передбачуваності державного управління. Дії ТІ та подібних організацій ілюструють заходи, які капітал та його слуги здійснюють з метою захистити необхідні умови для інструментального розуму. Потреба в прогнозованості вимагає, щоб державні установи були створені настільки бюрократичними, наскільки можливо, а прийняті закони формулювалися чітко і послідовно виконувалися. Усі неформальні домовленості, неоднозначні закони і непослідовне виконання визначаються як корумповані.

Складовою цього процесу раціоналізації і бюрократизації держави є захист її відносної автономії. Під нею розуміється автономія, яку капіталістична держава отримує від окремих приватних інтересів [9]. Як знаменно вказав Пулантцас, для того щоб держава функціонувала як капіталістична, вона повинна мати змогу діяти всупереч окремим групам інтересів для того, щоб забезпечити загальні умови, необхідні для капіталістичного накопичення. І хоч він не наголошував на питанні прогнозованості, бажання «прозорості» і формування відносної автономії йдуть рука в руку. Приймемо проблему клієнтелізму як важливий та показовий приклад цього зв’язку. Можна не сумніватися у тому, що капіталістичні інтереси є визначальною частиною клієнтелістських мереж у Греції чи деінде. З точки зору капіталістичного класу як такого і загальних умов, необхідних для відтворення капіталістичних виробничих відносин, можуть виникнути проблеми в тому, що просування інтересів, виняткових для певної політичної партії чи групи, часто може конфліктувати з потребами капіталізму в цілому, ускладнюючи процес раціоналізації економіки шляхом, який інкорпорує інтереси і потреби конкуруючих фракцій капіталу та пригноблених класів тощо [10]. На додачу до цих широко відомих аргументів існує інша проблема, що політики стають менш стабільними і більш схильними до непередбачуваних змін. Опозиція клієнтелізму існує не через те, що капіталісти не хочуть мати доступ та отримувати послуги від державних службовців, вони хочуть, щоб цей процес був стабільним і прогнозованим. Що стається, коли відбувається зміна правлячої партії? Що станеться з усіма домовленостями, послугами і напрямами політики, які впроваджувалися попередньою керівною партією? Внаслідок клієнтелізму можливе непрогнозоване, гостре, раптове нанесення шкоди інтересам капіталістичних установ. Окремі корпорації та інвестори мають вагому мотивацію обирати корпоративістські та плюралістські структури, типові для розвинутого капіталізму, замість клієнталістських структур, що переважають в суспільствах, які ТІ та її плеяда визначають як корумповані.

Звичайно, вищесказане нічого не каже про зміст законів і політики. Гарною ілюстрацією може послужити те, що у Фінляндії дуже стабільна держава політика і дуже сильна та надійна бюрократія, але, тим не менше, саме зміст цієї політики зменшує привабливість для багатьох форм прямих іноземних інвестицій, порівняно, наприклад, з Китаєм чи Польщею. Більше того, потенціал для вигод може бути таким високим, що він переважує «тіньові» витрати. Згідно з Індексом Непрозорості, втрати від непрозорості в Китаї еквівалентні 46% податків. Тим не менше, чимало капіталу перетікає в Китай, тому можна припустити, що очікувані доходи від цих інвестицій перевищують плановані витрати і ризики. Тим не менше, форма держави є вагомим фактором політики і зусилля трансформувати існуючі державні структури в усе більше буржуазні і бюрократичні форми – це ключовий момент у поширенні капіталу і його внутрішньої логіки.


Глобалізація капіталістичної держави

Таким чином, сучасний рух проти корупції і тенденція установ міжнародного капіталу виступати агентами цього руху має критичні наслідки для процесу глобалізації та інтернаціоналізації окремих державних форм. Оскільки капітал стає більш мобільним і більш транснаціональним у своїх можливостях, вимоги до всіх держав якнайшвидше уподібнитись до розвинутих капіталістичних суспільств стають чіткіше вираженими та у спосіб, який виходить за рамки звичайних дискусій щодо тиску прийняття неоліберальної політики. На противагу сучасним поглядам, що глобалізація призведе до послаблення держави і поступової втрати її правоздатності і автономії, наведені вище аргументи вказують на протилежне. Капіталісти у вузькому сенсі і капіталізм уцілому вимагають, щоб держави були відділені від обмежених інтересів задля того, щоб встановити послідовну політику та правила і щоб впровадження цієї політики було передбачуваним і узгодженим. Як і докапіталістичні організаційні форми, що конфліктують із цими вимогами, сучасні способи поєднання інтересів на кшталт клієнтелізму почали вважатися непрозорими і корумпованими.

Саме в цьому контексті найкраще розглядати сучасні антикорупційні рухи. Він не лише пояснює час їх появи, але також і їх зв’язок із капіталом, і їх своєрідне розуміння корупції як непрозорості. На противагу звичним поглядам, що питання корупції має і продовжує ставитися в зв’язку з інституціоналізацією і підтримкою чистоти категорій публічного і приватного, ідея корупції зараз також функціонує як інструмент тиску на національні держави задля їх пристосування до вимог капіталу шляхом посилення бюрократизації,  передбачуваності і відносної автономії. «Найкращою можливою політичною оболонкою» для капіталізму може бути, як наголосив Ленін, демократична республіка, але держава, що має відносну автономію і належно працюючий бюрократичний апарат є більш ніж достатньою оболонкою для глобального капіталізму сьогодні, а забезпечення необхідних умов для її існування видається безумовною метою для  Transparency International та інших антикорупційних реформаторів.

 

Висновок: майбутні напрями дослідження корупції в Греції

Якщо щось і можна почерпнути з аргументів, які тут представлені, то це те, що для того, аби зрозуміти питання політичної корупції в Греції, необхідно вийти за межі самої Греції і дослідити всеосяжний процес, що підтримує явище корупції. Усі намагання збагнути корупцію в Греції ізольовано, як самостійний «особливий випадок», приречені призводити до банального і наївного розуміння. Як продемонструвала ця стаття, існує два взаємопов’язаних процеси базові для розуміння того, як так сталося, що грецьких політиків почали сприймати як корумпованих: по-перше, у розвинутих капіталістичних суспільствах існують правила поділу, що регулюють категорії публічного і приватного, і створюють усвідомлення того, що є нормальним і патологічним стосовно публічного і приватного. Ці правила не лише допомагають структурувати уявлення всередині кожного суспільств, а й також визначають, як люди будуть схильні сприймати та оцінювати інші суспільства. По-друге, із посиленням глобалізації установи світового капіталу почали прирівнювати ідею корупції до ідеї непрозорості і пропагувати її через ЗМІ та міжнародні організації.

Обидва процеси мають серйозні наслідки для питань, які необхідно задати щодо корупції в Греції. Найважливішим у грецькому контексті є спостереження, що категоризація чогось як корумпованого/патологічного лише відсилає до категорій буржуазної онтології і нічого не говорить про бажаність та цінність того, що категоризується. Назвиати грецьку політику корумпованою каже лише про те, що вона схильна суперечити певному упорядкуванню ідей щодо публічного і приватного. Формалістському і технократичному прирівнюванню «корумпованого» до «небажаного» необхідно опиратись. Щось може бути «корумпованим» і бажаним, або «чистим» і небажаним. Розглянемо питання грецької національної медичної системи. Традиція давати «конверти» задля отримання першочергового або дбайливого догляду є добре відомою [11]. З типово західної точки зору на таке повсюдне «хабарництво» точно буде навішено ярлик прикладу корупції і ця форма розподілу медичного догляду скоріше за все буде оцінена як небажана. Насправді, я підозрюю, що й більшість греків вважали б це корупцією і тим, із чим потрібно покінчити. Однак, якщо ми винесемо за дужки неформальну природу такого обміну і зосередимося на ширших питаннях, наскільки егалітарним є поширення медичного догляду і які передбачаються витрати (включно з хабарами) на медичний догляд порівняно з іншими системами, ми матимемо хороші підстави дати вищу оцінку грецькій медичній системі порівняно з тими, що вважаються «некорумпованими». Чи справді неформальний обмін між лікарем і пацієнтом є більшою проблемою, ніж та влада, яку має Американська медична асоціація чи фармацевтична індустрія у рамках законодавства США? Може, й так. Але суть у тому, що потрібні докази, а просте якликування чогось як «корумпованого» не може замінити справжню політичну дискусію і аналіз. А якби ми легалізували «конверти» і назвали їх доплатами? Вони б тоді, ймовірно, підпали під категорію «некорумпованого», але чи стала б грецька медична система від цього хоча б трохи кращою?

Аналогічно, враховуючи, що визначення корумпованого/некорумпованого відсилають до чистоти класифікації, що є доречним чи недоречним, пояснення корупції мусять зосереджуватися саме на цьому – як такі категоризації та уявлення формуються та регулюються. Дослідження американського та австралійського випадків була почасти спробою виявити, як працюють ці правила розмежування, і наголосити на тому, що навіть там, де політика вважається «чистою», досі існує приватне у межах публічного якраз у формі, що є прийнятною відповідно до правил розмежування. Всеосяжна політична функція правил розмежування, враховуючи вищезазначене, полягає у виправданні та легітимації всіх тих випадків прояву приватного у межах державних органів, які не вважаються патологічними. Для грецької політики це означає, що приватне присутн в межах державних органів ані більшою, ані меншою мірою, аніж у Сполучених Штатах, Австралії, Фінляндії, Сполученому Королівстві чи Іраку чи деінде. Проблемою для Греції є те, що хоч вона й може мати свої власні правила поділу, як у формі етичних норм та кримінального права, так і в формі культурних установок і практики, що довгий час регулювали поділ між публічним і приватним, в країну були перенесені уявлення, характерні для Німеччини, США, Сполученого Королівства та інших розвинутих капіталістичних суспільств, за допомогою ЗМІ, грецької діаспори, грецьких інтелектуалів, норм ЄС тощо. З одного боку, такі запозичені уявлення сприятимуть тому, що греки самі оцінюватимуть власне політичне життя як пронизане корупцією, що, в свою чергу, призведе до зниження легітимності грецької держави. З іншого боку, будь-яка спроба викорінити корупцію з грецької політики приводитиме до подальшого руйнування підтримки того, що клієнтелістські мережі, на яких засновується більшість грецьких політичних партій, вимагають, щоб послуги та ресурси спрямовувалися лояльним до партій особам. Такі конфлікти і напруження в сучасній грецькій політиці можуть і повинні розглядатися в контексті того, як сприйняття корупції впливає на політичний процес, як трансформуються правила розмежування в Греції, і як довго існуючі механізми артикуляції інтересів починають слабшати і замінюватися більш типовими і «чистими» формами артикуляції інтересів (наприклад, лобістськими групами). Більше того, ймовірний відхід від традиційних моделей політичного життя, які почали сприймати як корупційні, найімовірніше призведе до нових форм політичної участі і розподілу державних ресурсів. Щодо Америки часто стверджували, що занепад системи патронажу та електоральних машин призвів до значно меншого рівня політичної мобілізації, а також менш егалітарного розподілу політичних благ. Як це розвиватиметься в Греції, побачимо в майбутньому. Крім того, питання чи відбудеться – і якщо так, то як саме – трансформація уявлень серед грецької бюрократії, теж стане чудовою темою для дослідження [12]. Коротше кажучи, закостеніння буржуазної політичної онтології в Греції відкриває багато нових питань та проблем для дослідження.

Проблема накопичення також відкриває нові простори для дослідження. До якої межі капіталістична вимога «прозорості» та передбачуваності обмежує можливий ступінь зміни політики новообраними партіями? Чи стане грецька держава більш автономною від своїх традиційних клієнтів і все більше управлятиме від їхнього імені, аніж за їхнім наказом? Чи зведуться до мінімуму уявлення про ризик заради залучення більшого обсягу прямих іноземних інвестицій?

Нарешті, аргументи у цій статті послідовно вказують на шляхи, якими питання корупції слугувало розширенню інтересів капіталістичного класу та утвердженню буржуазної політики. В ідеалі у Греції та в інших місцях категорії публічного і приватного у їх теперішньому вигляді будуть відкинуті як політична теологія та обмеження для справжньої політики. Можливо, цього не станеться і сучасна політика так і зосереджуватиметься на розставлянні речей по «своїм» місцям та на технократичних завданнях регламентації, передбачуваності і управління ризиками. Тим не менше, поняття корупції є симптоматичним для протиріч всередині структур сучасної політики і капіталістичного суспільства. Як показав австралійський випадок, протиріччя буржуазної політики часто можуть стати очевидними, незважаючи чи навіть всупереч намаганням замаскувати та витіснити їх. Конфікти і протиріччя, виопуклені питанням корупції, можуть, однак, призвести до радикальної і непередбаченої політичної зміни.

Переклад Ірини Світящук та Ірини Клевцової за редакцією Володимира Іщенка

Оригінал: Bratsis P. Corrupt Compared to What? Greece, Capitalist Interests, and the Specular Purity of the State. – Discussion Paper No. 8. – London School of Economics and Political Science, 2003. – P. 40-53.

 

Читайте також:

Порочний союз у Сомалі: ЗМІ, донори і благодійні організації (Расна Варах)

О хитрости империалистского разума (Пьер Бурдье, Лоик Вакан)

Демократія проти міфології: битва на площі Синтагма

Хунта чёрных банкиров (Денис Горбач)

 


Примітки

1. Окрім спроб ТІ (заснованої в 1993 р.), в останньому десятилітті великі антикорупційні кампанії ініціювалися такими значними організаціями, як Інститут Відкритого Суспільства, USAID, ОЄСР, Світовий банк, ООН, ЄС.

2. Індекс сприйняття корупції є індексом індексів. Версія 2002 р. використовує п’ятнадцять індексів, серед яких є й Індекс непрозорості PriceWaterhouseCoopers. Решта включає в себе індекси, розраховувані Світовим економічним форумом, Economist Intelligence Unit, Political & Economic Risk Consultancy. Повний перелік можна знайти на [link]

3. Див. PricewaterhouseCoopers. 2001. The opacity index.

4. PricewaterhouseCoopers. 2001. The opacity index, 2.

5. Окрім вищесказаного, є й інформаційні витрати, що супроводжують «непрозорість». Компаніям на зразок PWC платять за розробку інструментів оцінки ризиків і наймають на роботу осіб, добре знайомих з місцевими неформальними правилами і клієнтелістськими мережами. Знання скільки і кому треба дати на руку коштують недешево.

6. Baker, Gerard. 2002. The business of America is not corruption. Financial Times, February 21.

7. Weber, Max. 1978. Economy and society. Berkley: University of California Press, 212-254.

8. Weber, Max. 1978. Economy and society. Berkley: University of California Press, 36.

9. Poulantzas, Nicos. 1973. Political power and social classes. London: New Left Books.

10. Для повного обговорення питання відносної автономії та її функцій для накопичення капіталу, див. Poulantzas, Nicos. 1973. Political power and social classes. London: New Left Books; Jessop, Bob. 1990. State theory. London: Polity Press; Jessop, Bob. 2002. The future of the capitalist state. London: Polity Press.

11. «Конверти» – евфемізм у Греції на позначення хабарів лікарям та іншому медперсоналу.

12. Голова однієї грецької агенції сказав мені, що при наймі на роботу він віддає перевагу тим, хто навчався і жив закордоном, оскільки вони знайомі із «належним» бюрократичним ставленням.

 

Рекомендовані

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери