Порочний союз у Сомалі: ЗМІ, донори і благодійні організації

  • 15 серпня 2011
  • 1601
Порочний союз у Сомалі: ЗМІ, донори і благодійні організації

Расна Варах

До Різдва ще далеко, а сезон подарунків уже розпочався. Провідні міжнародні організації, що займаються наданням гуманітарної допомоги, в т.ч. ООН, Oxfam, «Save the Children» та «Islamic Relief UK», запустили масштабні кампанії з порятунку тисяч сомалійців, яким загрожує голод у їхній країні та в таборах для біженців у сусідніх Кенії та Ефіопії.

Генсек ООН Пан Гі Мун попросив у донорів $1,6 млрд. на допомогу Сомалі, і Світовий банк уже пообіцяв виділити більш ніж $500 млн.

Заклики допомогти з продовольством супроводжуються кадрами, від яких стискається серце: діти з опухлими від недоїдання животами; виснажені матері з висохлими грудьми, в яких більше нема молока; табори, які тріщать по швах від натовпів скелетоподібних біженців. Майже всі великі агентства, що займаються гуманітарною допомогою, поспішають у кенійський табір для біженців Дадааб, щоб побачити, сфотографувати й відзняти на відео цю кризу. Ми бачили такі картини й раніше: в середині 1980-х, коли Мохамед Амін зробив фільм про голод в Ефіопії, який започаткував серед рок-зірок модний тренд благодійності. З тих пір голод став головним африканським сюжетом – і однією з найбільших індустрій.

Благодійники, що знаються на піарі

Образи голодуючих африканців є такою ж невід’ємною частиною фандрейзингових кампаній, як і журналісти. Як сказав кореспонденту BBC Ендрю Хардінгу один провідний «гуманітарний» посадовець, ООН може видавати нескінченні доповіді, але політики почнуть діяти лише тоді, коли на телеекрани або передові шпальти газет потраплять фото голодуючих людей.

Проблема в тому, що сюжет, який вони бачать або читають, є не таким об’єктивним, як їм хочеться думати. У більшості випадків історію розповідають працівники благодійної організації, що працюють на місці, або незалежні документалісти. Служби новин, які не мають ресурсів на те, щоб відправити репортерів у такі віддалені місця катастроф, як табір у Дадаабі, уклали порочний союз із благодійними організаціями, за умовами якого представники цих організацій – у майках і бейсболках із відповідними логотипами – роблять «репортажі» про катастрофу по супутниковому телебаченню для міжнародної аудиторії. Навіть коли на місці присутні журналісти, вони майже цілком покладаються на версію гуманітарних агенцій. Тому наратив про голод у Сомалі став настільки ж передбачуваним, наскільки й одностороннім.

Голландська журналістка Лінда Полман вважає, що «нездорові» стосунки між журналістами та благодійними організаціями унеможливлюють незалежні, об’єктивні репортажі, і часто прихильні до організацій, які роблять «репортажі».

Працівники благодійних організацій, що знаються на роботі з пресою, сповна використовують готовність, з якою журналісти приймають їхню версію катастрофи або кризи. Зі свого боку, журналісти «некритично приймають запевнення гуманітарних агенцій у власному нейтралітеті, ставлячи надійність і досвідченість працівників цих агенцій вище за журналістський скепсис», каже пані Полман.

Таке позбавлене нюансів, спрощене переповідання африканських катастроф має наслідки в сфері зовнішньої політики, стверджує Карен Ротмаєр у дискусійному дослідженні, опублікованому в цьому році Центром Джоан Шоренстайн при Гарвардському університеті.

«Відповідальні за африканську політику американські високопосадовці, що починають день зі зведень ЗМІ, які непропорційно зосереджуються на проблемах Африки, навряд побачать потенціал цього континенту».

Близькі стосунки між працівниками благодійних організацій і журналістами, таким чином, спотворили манеру подачі інформації про Африку. Журналісти часто не добираються до суті історії або не витрачають час на дослідження причин конкретної даної кризи. Африканці в їх сюжетах майже не фігурують, хіба що як жертви.

«У дискусіях на соціально-політичні теми термін «голодуючі африканці» (або «голодуючі ефіопи», або «голодуючі сомалійці») зривається з язика настільки ж природно, як і «блакитне небо», – пише колишній працівник благодійного агентства Майкл Марен у своїй книзі «Дорога в пекло», написаній у 1997 році.

«Благодійні агенції збирають гроші для голодуючих африканців. Що роблять африканці? Голодують. Та переважно вони голодують у нашій уяві. Голодуючий африканець – такий же західний культурний архетип, як жадібний єврей або улесливий араб».

Розмовляючи недавно зі мною по телефону, пані Полман сказала, що історію про «голодуючого африканця» не тільки найлегше розповісти, особливо на континенті, який не користується особливою увагою міжнародних ЗМІ; це ще й найбільш «політкоректна» історія. Зрештою, хто, будучи при здоровому глузді, захоче, щоб його звинуватили в тому, що він нічого не робить для помираючих людей?

Можливості для бізнесу

Ще більш тривожним є те, що ЗМІ не докладають майже жодних зусиль для незалежної перевірки фактів і цифр, які поширюють благодійні організації – між тим, як я з’ясував співпрацюючи з одним агентством ООН, вони дуже часто перебільшені або ґрунтуються на помилкових даних.

Спокуса перебільшити масштаб кризи для того, щоб зібрати побільше грошей, є завжди, каже Ахмед Джама, сомалійський економіст і експерт з питань сільського господарства, що живе в Найробі. Джама вважає цілком імовірним, що багато оголошених зоною засухи регіонів Сомалі, таких як родюча долина в нижній течії річки Шебелле – де торік зібрали величезний врожай – насправді можуть мати достатньо продовольства, а люди, які там страждають, можливо, не є місцевими, а мігрували туди з посушливих областей.

Він додає, що в інтересах ООН та інших благодійних агенцій демонструвати найгірший із можливих сценаріїв, тому що це дозволяє наповнювати донорські фонди. Джама каже, що деякі регіони Сомалі завжди страждали від циклічних засух, але через відсутність нормальної політики в галузі землеробства і тваринництва засухи миттєво перетворюються на голод, хоча так було не завжди. У 1980-х, наприклад, Сомалі сама задовольняла власні потреби в зерні на 85%, завдяки інвестиціям у сільське господарство з боку держави і міжнародної спільноти, каже він.

Катастрофи на кшталт голоду в Сомалі розкручують «гуманітарний» бізнес, і кожна гуманітарна агенція прагне «позиціонувати» себе як найбільш компетентну в приборканні лиха. У своїй недавній книзі «Караван кризи» Полман описує, як кризи стають «бізнесовими можливостями» для благодійних агенцій.

Благодійні організації, що хочуть залишити за собою зайняті висоти, мають майстерно володіти мовою позиціонування продукту, написання бізнес-планів і стосунків з клієнтами, додає вона. Фізична присутність у зоні катастрофи є критично необхідною, бо «благодійні організації, які не відмічаються на місці кожної нової гуманітарної катастрофи, не отримують підрядів по виконанню благодійних проектів, фінансованих державами й установами-донорами. Їх зліва, справа і по центру обганяють конкуруючі організації, які там замальовуються».

Справжня історія

Благодійні агенції рідко розповідають про корінні причини голоду, хоча в випадку Сомалі є тенденція звинувачувати громадянську війну й ополченців на кшталт «Аль-Шабааб», які донедавна забороняли благодійним агенціям доступ на території, які вони контролюють.

Протягом більш ніж двох десятиліть громадянська війна і голод домінують у наративі про Сомалі. Але сомалійський романіст Нуруддін Фарах, що живе в Кейптауні, вважає, що велика частина коментарів на тему сомалійської громадянської війни, ґрунтується на «хибному засновку» – що ця війна є наслідком старого як світ кланового конфлікту. На жаль, каже він, таке бачення поширене і серед багатьох сомалійців, які не пам’ятають Сомалі часів його дитинства, в якому космополітична столиця Могадішо «була не лише одним із найкрасивіших і найрізнобарвніших міст у світі, але й безумовно найстарішим в Африці південніше Сахари і старішим за багато які найвидатніші європейські середньовічні міста».

Справжній конфлікт у Сомалі, за його словами, точиться не стільки між кланами, скільки між міськими і скотарськими громадами, особливо тими, які мігрували в Могадішо й які влаштували розорення столиці в 1991 році, сформувавши контингенти, очолені міськими жителями й «апелюючи до старих несправедливостей, наново перекутих в обґрунтовані вимоги».

«Сомалійські скотарі, в яких від природи закладена фобія щодо міста, бачили його як чужорідне і паразитичне утворення, і оскільки воно займало в їхніх серцях і умах двозначну позицію, вони поступово накопичували вороже ставлення до міста, доки не стали рішуче налаштовані його знищити», – пише він.

Втім, деякі економісти вважають, що в сомалійській кризі переважно слід звинувачувати міжнародну спільноту. Майкл Чосудовський, професор економіки Оттавського університету, у своїй книзі «Глобалізація бідності і новий світовий порядок», написаній у 1993 році, стверджував, що МВФ і Світовий банк похитнули стабільність у Сомалі, нав’язавши в 1980-х програми структурного пристосування. Ці програми примусили Сомалі вжити заходи суворої економії, які дестабілізували національну економіку і зруйнували сільське господарство.

Він звинувачує бреттонвудські інституції, зокрема, в посиленні залежності Сомалі від імпортного зерна, в періодичних девальваціях валюти, які призвели до підвищення цін на паливо, добрива і зростання витрат фермерів, і в приватизації ветеринарних служб. Постачання американського зерна, яке потрапило в країну у вигляді продовольчої допомоги, також зруйнувало місцеве сільське господарство, каже він. Продовольча допомога, в свою чергу, часто продавалася урядом на місцевому ринку для того, щоб покрити власні витрати.

У перенаправленні продовольчої допомоги на інші цілі немає нічого нового. Дослідження пані Полман показує, що майже в кожній охопленій кризою зоні в світі військові ватажки, ополченці та солдати отримують своє, обкладаючи гуманітарні агентства «податком» або розкрадаючи й розпродаючи продовольчу допомогу з тим, щоб купити зброю. Дуже часто табори біженців стають безпечним притулком для ополченців, які використовують безпеку табору, щоб перегрупуватися і підлікуватися. Так табори біженців непрямим чином продовжують громадянські війни.

Нагоди для хабарництва

У закликах до пожертв не згадується ще й той факт, що значна частина фондів витрачається на відкупи або хабарі чиновникам і ополченцям, щоб вони пропустили конвої. (У Сомалі, як стверджує пані Полман, «плата за вхід», яку стягують ватажки бойовиків, раніше сягала 80% вартості допомоги.) У багатьох країнах гроші крадуть не ополченці, а держслужбовці.

Інший факт, про який забувають згадати, полягає в тому, що велика частина зібраних коштів використовується на покриття адміністративних і логістичних витрат благодійних організацій. Потрібно наймати працівників, купувати джипи, відкривати офіси, консультуватися з високооплачуваними міжнародними експертами, які отримують чималі добові. Все це коштує грошей, дуже і дуже великих. За оцінками Д.Т. Крюгер, колишньої співробітниці Організації ООН з питань продовольства і сільського господарства (ФАО), ця агенція витрачає виключно саме на себе три чверті фінансування, яке отримує. Велика частина допомоги також залишається в країні-донорі у вигляді зарплатні експертам-громадянам даної країни та у вигляді витрат на необхідні закупки, що здійснюються у тій самій країні-донорі.

Попри всі ці вражаючі вади і недоліки, індустрія гуманітарної допомоги не загинається; насправді, вона лише міцнішає і здоровішає. Статистика показує, що чисельність благодійних агенцій і громадських організацій після закінчення Холодної війни росте шаленими темпами: в одній лише Кенії, наприклад, діє більш ніж 6 тис. зареєстрованих міжнародних і місцевих громадських організацій, які вкладають у кенійську економіку більше $1 млрд.

За моїми оцінками, існує міцний зв’язок між кількістю донорів і благодійних організацій у певній країні і рівнем бідності в ній: чим більше там донорів і благодійних організацій, тим менше країна має шансів значно скоротити рівень бідності.

І ось чому. Допомога державам в кінцевому результаті часто призводить до придушення місцевих економік та ініціатив. У Сомалі, наприклад, Марен зауважив, що виробництво продовольства було витіснено продовольчою допомогою, бо фермери не мали стимулів вирощувати власну їжу. Допомога також робить державу менш підзвітною перед власним народом. Коли роботу держави роблять благодійні агенції і громадські організації, і коли державні бюджети щедро субсидуються (або повністю фінансуються) зарубіжними донорами, держава стає менш підзвітною перед власними громадянами і більш підзвітною перед донорами. Крім того, урядам стає легко списувати на брак донорського фінансування власну неспроможність реалізувати програми економічного розвитку. Це породжує порочне коло взаємних звинувачень, де жертвою завжди є звичайний громадянин.

Донорська допомога, до того ж, послаблює суверенітет країн. Це найбільш ефективний (і економний) спосіб, у який зарубіжні країни-донори можуть керувати іншими країнами, не будучи затавровані як колоніалісти. Це приводить до збочених ситуацій, коли країна-донор – і навіть, що ще більш тривожно, міжнародна гуманітарна агенція – розробляє державну політику для бідної країни, тоді як президенти, міністри й державні секретарі безпорадно дивляться на це. Тому донори дуже сильно матеріально зацікавлені в тому, щоб індустрія гуманітарної допомоги працювала як годинник. Тут вони не можуть обійтися без допомоги своєї піхоти, благодійних агенцій – які також залежать від донорського фінансування – і журналістів, які відмовляються від будь-яких претензій на нейтральність і об’єктивність, перетворюючись на прес-секретарів цих самих благодійних агенцій.

Утім, ані донори, ані благодійні агенції не могли б робити свою справу без співучасті африканських урядів, які без жодних питань взяли на себе роль жертв і жебраків.

Переклад Дениса Горбача

Оригінал: The East African

Читайте також:

Голод в Восточной Африке продолжается

Африка. Эхо арабской весны (Александр Панов)

Africa Unite. Колонизация 2.0 (rabbies_rabbit)

Нигерия: как живут элиты, хипстеры и «средний класс»

Кровь в мобильном (Дмитрий Колесник)

Гуманітарний імперіалізм: нова доктрина імперського права (Ноам Хомський)

Гаїті: кредитор, а не боржник (Наомі Кляйн)

 

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери