На захист кондиціонерів

Філіпс, Лі

  • 18 июня 2019
  • 1600

Лі Філліпс

Палючі температури, що вкрили світ цього літа, є не просто некомфортними — вони справді вбивають.

У липні 2018 року хвиля спеки у Квебеку забрала життя не менше дев’яноста людей. Лише в Монреалі загинули принаймні п’ятдесят три людини, ставши жертвами температури вище 40 °С. Міський морг повідомив про те, що він переповнений — це вперше сталося через смерті внаслідок спеки.

Більшість постраждалих були представниками вразливих груп населення, жили самотньо й мали хронічні або психічні хвороби. Бідні, хворі, старі. Немовлята, внутрішні механізми регулювання температури яких залишалися недорозвиненими. Відсутність кондиціонерів мала смертельні наслідки.

По всій планеті пекельні температури зводять людей у могилу. Близько сорока чотирьох людей загинули у липні 2018 року в Токіо, одинадцять — лише за одну суботу. В місті Кумаґая поблизу столиці зафіксували найгарячішу температуру за всю історію спостережень у країні: 41,1° С.

За три дні травня 2018 року в Карачі, Пакистан, сталися шістдесят п’ять смертей, коли температура сягала 44 °С. На півдні Ірану сили безпеки придушили бурхливі протести, коли температура піднялася вище 50 °С.

 

 

Ми не можемо приписати зміні клімату жодного окремого надзвичайного погодного явища — існує просто забагато природної мінливості, а багато видів катастроф (включно з посухами, повенями та лісовими пожежами) мають соціальні та економічні причини, а не тільки метеорологічні. Візьмемо нещодавні лісові пожежі в Греції. Ми не маємо применшувати роль жорсткої економії, нав’язаної Європейським Союзом, у загостренні становища. Як нещодавно повідомив Янніс Бабуліас у The London Review of Books: «Пожежники часто працюють за сезонним контрактом, а в деяких випадках їхній бюджет такий напружений, що їм доводиться купувати власні чоботи». Подібно під час нещодавніх безпрецедентних лісових пожеж у Британській Колумбії провінція короткий час мала найгіршу якість повітря у світі — принаймні частково це результат півторадесятирічної роботи консервативних урядів, які скоротили бюджетні витрати і проігнорували попередження від фахівців лісового господарства та пожежної служби про необхідність усунення небезпечних лісових палив.

Але навіть якщо ми припустимо, що окремі надзвичайні погодні явища та їхній вплив залежать від численних чинників, усе одно можна сказати, що збільшення частоти, тривалості та інтенсивності хвиль спеки у всьому світі узгоджується з потеплінням планети. Сімнадцять з останніх вісімнадцяти років були найтеплішими на Землі за всю історію спостережень.

2003 року значна частина Західної Європи постраждала від найтеплішого літа в історії регіону з 1540 року, що призвело до сімдесяти тисяч надмірних смертей по всьому континенту. Особливо сильно постраждала Франція — 14 802 смертей, пов’язаних зі спекою (більшість із них — літні люди). Використання кондиціонерів було на той час, і все ще значною мірою залишається, незвичним для країни.

Зі зміною клімату ми повинні зробити такий самий наголос на пристосуванні до потепління, якого вже не уникнути, як ми робимо на пом’якшенні його причин. І в контексті цієї адаптації ми маємо розглядати кондиціонування повітря в більшості місць як право.

 

 

Право на кондиціонування повітря

Що б означала наявність права на кондиціонування повітря? Якщо говорити точно, це має бути право вільного або дешевого й надійного доступу до теплових умов, оптимальних для метаболізму людини (температура повітря між 18 °С і 24 °С відповідно до Всесвітньої організації охорони здоров’я). Ані занадто спекотно, ані занадто холодно. Право на «кашу Золотоволоски», так би мовити.

Нові будівлі мають бути устатковані кондиціонерами в рамках будь-якого «Нового зеленого курсу» (New Green Deal — популярне гасло західних лівих - прим. ред.). Мета будь-якої програми бюджетного субсидіювання масової модернізації старих будівель має полягати не лише в енергетичному переході з газового опалення та покращенні ізоляції, а й у встановленні тихих та ефективних систем кондиціонування повітря. У масштабах електромережі ця вимога має також включати умову, що кондиціонери будуть працювати на дешевій та чистій енергії.

Основна мета — зберегти якомога більше життів. З усіх стихійних лих хвилі спеки найбільш смертельні, адже вбивають більше, ніж повені, урагани або землетруси. Нині близько 30% населення світу стикається з умовами, що перевищують поріг, коли температура і вологість повітря є небезпечними для життя більше ніж двадцять днів на рік. Навіть за сценаріями, які передбачають радикальні скорочення викидів парникових газів, дослідники дійшли до висновку, що до кінця століття цей відсоток зросте майже до половини. А якщо викиди продовжуватимуть зростати як і раніше, він збільшиться до майже трьох чвертей людства.

Вимога кондиціонування повітря для всіх не є примхою.

Поза тим, що кондиціонування повітря має бути істотною частиною охорони суспільного здоров’я, яка може рятувати життя, існує досить вузький діапазон температур, у межах якого всім нам комфортно і затишно, коли ми найбільш продуктивні. Це не естетична прихильність або культурний артефакт. Це продукт тієї самої біологічної вимоги підтримувати метаболічні умови якомога ближче до оптимальних. Більшість здорових людей не вріже дуба, якщо вони перебувають безпосередньо за межами цього діапазону, але перегрів усе одно може завдати їм серйозної шкоди — спричинити лихоманку, головні болі, нудоту, теплові висипи, перенапруження серця, зневоднення, тепловий удар, схвильованість і дезорієнтацію.

Десятки мільйонів людей страждають від некритичних для життя, але важких наслідків для здоров’я та порушення життєдіяльності. Нас охоплює апатія, ми стаємо менш продуктивними та суттєво втрачаємо когнітивні здібності. У крайніх випадках люди не мають сили працювати.

Ми маємо технології, що дозволяють кожному жити хорошим, гідним, процвітаючим життям — в оптимальних, комфортних теплових умовах. Коли занадто холодно, технології, які ми використовуємо, щоб наблизитися до температури сприятливої для життя, досить старі — одяг і вогонь (або ж більш сучасне рішення — опалення). А коли стає надто спекотно, технологія, яку ми використовуємо, набагато новіша — кондиціонер. Але крім своєї відносної новизни, кондиціонер морально нічим не відрізняється від одягу чи вогню.

 

 

Аскети проти кондьорів

Не всі підтримують цю ідеєю. Літо завжди, здається, провокує напади на кондиціонування повітря як розкішну забаганку багатого світу, приклад надмірного споживання або й залежність.

«Кондиціонер зробив американців жадібними і тупими, — написала Карен Геллер у The Washington Post декілька літ тому. — Після того як країна підсіла на кондиціонування повітря, з’явилися дивні речі: вікна, які не відкриваються, офісні светри в серпні, літні застуди, Лас-Вегас, американський футбол у Феніксі». Потім вона скромно похвалилася, що її сім’я має «вищу толерантність, менший вуглецевий слід і мізерні рахунки за електроенергію, які вдвічі менші за температуру на вулиці».

Звісно, доцільно запитати, чи є футбол у Феніксі в середині липня найбільш раціональним використанням кондиціонування повітря (хоча якщо кондиціонер живиться чистою енергією, чим це відрізняється від опалення хокейного стадіону в Монреалі взимку?). А поза тим, чому це не просто ще одна форма явного упередженого споживання — або скоріше явного анти-споживання? Чи бездомні в місті Дентон на півночі штату Техас «жадібні і тупі», оскільки поспішають до притулку з кондиціонером, щоб захистити себе від надзвичайної спеки? Чи повинні жителі Нью-Делі просто змиритися зі стражданнями (навіть якщо вони ризикують знепритомніти від спеки)?

Інші з табору Геллер наполягають, що замість кондиціонерів ми маємо покладатися на стельові вентилятори й тінь від зелених насаджень або зводити будинки, які використовують пасивні системи охолодження, що застосовують «протягом тисяч років» у тропічних і пустельних регіонах. Іще інші просять нас встановити термостат улітку на «найвищу температуру, яку ви можете витримати» і вмикати кондьор, лише коли спека стає «дійсно нестерпною». (Останні також пропонують перейти на саморобний холодильник із глиняних горщиків, піску і води.)

Ці ненависники кондьорів пропонують літній аналог Національного дня светра в Канаді, прибічники якого закликають нас носити більше светрів замість посилення опалення.

Ґрінпіс Східної Азії протестував проти кондиціонування повітря в торгових центрах, а еко-понтифік Папа Франциск засудив кондьори у своїй енцикліці «Laudato Si’» як приклад культури миттєвого задоволення людства:

«Посилилася чуйність населення до екології, хоча цього недостатньо для зміни шкідливих споживчих звичок, які не зменшуються, а навпаки, поширюються і зміцнюються. Досить навести лише один простий приклад: збільшення кількості кондиціонерів повітря та інтенсивність їхнього використання. Ринки, прагнучи миттєвої вигоди, ще більше стимулюють попит. Хто глянув би збоку на світове співтовариство, здивувався б такій поведінці, що нерідко справляє враження самогубства».

Святіший Отець, можливо, забув, що в Сікстинській капелі 2014 року встановили нову систему кондиціонування повітря, щоб захистити фрески від спеки й вологи через потіння і дихання її шести мільйонів відвідувачів, і що 400-літній секретний архів Апостольського палацу також кондиціонується, аби зберегти тисячі історичних документів, включно з проханням Генріха VIII скасувати його шлюб із Катериною Араґонською і матеріалами судового процесу над єретиком Ґалілеєм.

Папа Франциск явно переймається тим, що люди порушили роботу екосистем, від яких залежить цивілізація — від зміни клімату до втрати біорізноманіття. І це треба вітати. Він є першим главою католицької церкви, який поставив проблеми навколишнього середовища у центр свого служіння. Але його рішення, подібне до пропозицій декого з активістів екологічного руху, не є гуманним. Це мораліте, в якому людина після гріхопадіння знову вчиняє гріхи обжерливості і гордині, а щоб спокутувати свою провину, вона має навчитися смиренності перед законами природи.

Краще було б відкинути одержимість індивідуальним аскетизмом і натомість підтримати заходи, які дійсно скоротять викиди та поліпшать життя людства: регулятивне сприяння швидкому переходу на нові технології, щедре фінансування для країн, що розвиваються, і розширення державного сектору, що забезпечує надійну, недорогу, чисту енергію для всіх.

 

 

Чотири заковики

Справді, радикальне поширення використання кондиціонерів по всьому світу викликає чотири серйозні проблеми. Вже зараз кондиціонування повітря складає близько 10% світового попиту на електроенергію. А до 2050 року використання кондиціонерів має зрости втричі, згідно з нещодавньою доповіддю Міжнародного енергетичного агентства — насамперед внаслідок зростання попиту в країнах з економікою, що розвивається, таких як Індія та Китай.

Перша проблема полягає в тому, що гідрофторвуглеводні (ГФВ), хімічні речовини, що часто використовують у кондиціонерах, є потужними парниковими газами. На щастя, відповідно до поправки 2016 року до Монреальського протоколу, ГФВ мають вийти з ужитку та будуть замінені на альтернативи. Угода пропонує тимчасово зробити виняток для країн, що розвиваються, з дуже високими середніми температурами — вони можуть відкласти поступове згортання аж до наступного десятиліття. Хоча країни, що розвиваються, більше постраждали від підвищення температури — тому що в них зазвичай уже тепліше, — вони стурбовані тим, що вибір більш дорогих систем охолодження, сприятливих для клімату, призведе в короткостроковій перспективі до більшої кількості смертей, якщо їх зможуть собі дозволити менше людей.

 

 

Це розкриває суть підступної динаміки в кліматичній політиці. Країни, що розвиваються, стали б прихильнішими до більш амбітних кліматичних цілей, якщо багатий світ стане краще виконувати свої обіцянки щодо фінансування переходу на чисту енергетику. Проте на кожному кліматичному саміті ООН країни-члени Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) виступають проти збільшення того, що мовою дипломатичного рекету називається «кліматичним фінансуванням» — коштів для придбання та підтримки часто дорогих технологій чистої енергії. Вони поступаються мільярдом тут або там, а потім протягом кількох років уникають виконувати власні ж мізерні обіцянки. Активізація боротьби за адекватне кліматичне фінансування для бідних країн має стати частиною будь-якої стратегії досягнення кліматичної справедливості.

Друга проблема полягає в тому, що якщо дуже ймовірне збільшення використання кондиціонерів живитиметься електроенергією з викопних джерел, ми охолоджуватимемо себе, нагріваючи планету. І будемо робити це з використанням найбільш вуглецевомістких засобів, оскільки викопне паливо, як-от вугілля, як і раніше залишається головним джерелом у країнах з економікою, що розвивається. Третя, споріднена проблема, — це забруднення повітря тими самими джерелами. У липні 2018 року дослідники з Університету Вісконсин-Медісон прийшли до висновку, що лише в східних регіонах США до однієї тисячі людей щороку вмирають внаслідок підвищеного вмісту дрібнодисперсних часток у повітрі через збільшення використання викопного палива для охолодження будівель. Рятуючи себе, ми себе ж убиватимемо.

Якими б значними не були ці два виклики, ми вже зараз здатні подолати їх через швидку декарбонізацію постачання електроенергії. Ми просто не можемо покладатися на приватні ринки для інвестицій.

Хоча це може здатися фантастикою у більшій частині США, на північ від кордону країни канадські провінції Онтаріо, Британська Колумбія та Квебек мають електромережі, які майже зовсім не залежать від викопного палива (91%, 95% і 99% чистої енергетики відповідно). У першу чергу вони покладаються на гідроелектростанції та ядерну енергетику. Найбільш екологічно чисті штати в США (Вермонт, Вашингтон, Орегон і Айдахо) також залежать від гідро- та ядерної енергетики. Франція, Швеція, Норвегія та Фінляндія також мають високу частку чистої електроенергії з тим самим набором джерел. І вони показують, що перехід на чисту енергетику можна зробити швидко. Франція декарбонізувала більшу частину своєї електромережі приблизно за десять років, розширивши використання атомних станцій.

 

 

Майже у всіх випадках будівництво цих енергетичних потужностей відбулося декілька десятиліть тому, до того, як неолібералізм поклав йому край, а лібералізація енергетики відсунула на другий план державний сектор. Ключовим фактором як тоді, так і зараз, залишається втручання держави. Гідро- і ядерна енергетика можуть забезпечити найдешевшу і найнадійнішу електроенергію у світі, але будівництво гребель і реакторів є капіталомістким. Приватні підприємства неохоче інвестують без значних державних субсидій або цінових гарантій. Для того щоб зрушити з мертвої точки скорочення викидів парникових газів, нам потрібен державний сектор для керування цим процесом.

Остання проблема полягає в тому, що кондиціонування повітря — це енергетична діра, що робить його страшенно дорогим. Нью-йоркська компанія з постачання електроенергії Con Edison попереджає споживачів, що за кожний градус зниження температури на термостаті їхній рахунок зростає на шість відсотків. І поки електроенергія значною мірою залежить від вуглецю, запровадження прямого податку на його викиди (форма пропорційного податку, яким обкладають споживання, а не дохід або багатство) ще більше обтяжить бідних, послаблюючи їхню спроможність сплатити за кондиціонування повітря.

Який би механізм ми не обрали, щоб усунути викиди парникових газів, він повинен бути егалітарним. Ми не можемо змусити бідних розплачуватися за проблему, за яку вони відповідають менше за всіх. Однак, ті самі регіони — Британська Колумбія, Квебек і Франція — мають найдешевшу електроенергію у світі. Враховуючи величезну кількість електроенергії, необхідної для масового впровадження систем кондиціонування повітря, ядерна енергетика здається єдиним засобом, що може його забезпечити та зробити це дешево.

Можна зробити такий висновок: право на кондиціонування повітря є морально справедливим та цілком досяжним — ми просто повинні переконатися, що забезпечуючи це право, ми не посилюватимемо зміну клімату, забруднення повітря та енергетичну бідність.

 

 

Нічого не шкода для робітничого класу

Від Монреаля до Карачі багато тих, хто загинув в останніх хвилях спеки, жили самотньо, були похилого віку або страждали на психічні чи хронічні захворювання. Часто їм просто бракувало когось, хто достатньо би їх любив, щоб переконати піти туди, де є кондиціонер.

Неолібералізм вимагав для свого успіху знищення масових організацій і глибокої атомізації суспільства. Руйнування візуальних, тактильних, укорінених солідарних спільнот, де всі один одного знають — це всесвітньоісторичне і дуже дивне нове відокремлення нас від наших товаришів і товаришок — це, безумовно, один із великих недооцінених актів капіталістичного вандалізму. У певному сенсі нас вбиває не надлишок тепла, а нестача добра.

Проте кондиціонер, хоча його і недостатньо, є абсолютно необхідним.

Насправді, якщо замислитися, аскетичні зелені альтернативи — зміни способу життя, відмова від споживання, нехтування матеріальними потребами — здаються досить сумісними із суворою економією і сорокалітнім поступом неолібералізму. Якщо хороші хлопці ліберали розповідають нам, що ми вже маємо занадто багато, то чи нашим начальникам не стає ще простіше сказати нам те ж саме?

Але вони помиляються. Нічого не шкода для робітничого класу, включаючи затишну, прохолодну спальню з кондьором у спекотну літню ніч. Тож відправимо прихильників стельових вентиляторів на смітник історії!

 

Переклав Павло Шопін за публікацією: Phillips, L. "In Defense of Air Conditioning". In: Jacobin. Available 18.06.2018 at: [link].

 

Читайте також:

Капитализм vs. климат (Наоми Кляйн)

Нобелевская премия за климатическую катастрофу (Джейсон Хикел)

Забудьте про коротший душ: чому особисті зміни не дорівнюють політичним (Деррік Дженсен)

Як завдяки Фукусімі я припинив хвилюватися та полюбив ядерну енергетику (Джордж Монбайот)

Оставить комментарий