Остаточне подвоєння

2891

Це есе присвячується пам'яті Германа Дейлі, батька екологічної економіки, який почав писати про абсурдність безперервного економічного зростання в 1970-х. Герман помер 28 жовтня 2022 року у віці 84 років.

Політики та економісти із завзяттям говорять про зростання. Вони хочуть, щоб наші міста та ВВП зростали. Робочі місця, прибутки, компанії та індустрії мають зростати — якщо ні, значить, щось не так, і ми повинні визначити проблему та виправити її. Проте мало хто обговорює «час подвоєння», хоча це важлива концепція для розуміння зростання.

Час подвоєння допомагає нам осягнути фізичну суть зростання, яке може сприйматися як невинне число, що позначає річну швидкість змін. При щорічному зростанні в 1% будь-яка задана величина подвоюється приблизно за 70 років; при 2% зростання — за 35 років; при 7% ­­— за 10 років і так далі. Просто розділіть 70 на річний темп зростання, і ви зрозумієте суть часу подвоєння. (Чому 70? Це округлення натурального логарифму 2. Але вам не треба знати вищу математику, щоб користуватися розрахунком часу подвоєння).

Ось чому неспроможність мислити категоріями часу подвоєння створює нам проблеми. Більшість економістів, схоже, вважають, що 2-3 відсотковий річний темп зростання економіки є здоровим та нормальним. Але це передбачає час подвоєння близько 25 років. Коли економіка розвивається, вона використовує більше фізичних матеріалів — від дерев до титану. Дійсно, світова економіка подвоїлася за останню чверть століття, як і загальний світовий видобуток матеріалів. З 1997 року ми використали більше половини невідновлюваних ресурсів, видобутих з часів виникнення людини.

Із розвитком економіки, кількість її відходів збільшується. За останні 25 років кількість твердих відходів, що виробляються в усьому світі, злетіла із близько 3 мільйонів тонн на день до приблизно 6 мільйонів тонн на день.

 

Глобальний видобуток та використання ресурсів з 1900 по 2015. Джерело: Arnulf Grubler, Technological and Societal Changes and Their Impacts on Resource Production and Use

 

Крім того, якщо економіка продовжуватиме зростати нинішніми темпами, у наступні 25 років ми приблизно подвоїмо кількість споживаної енергії та матеріалів. А через 50 років споживання енергії та матеріалів знову подвоїться, і отже, учетверо перевищить поточний рівень. Через сто років ми будемо використовувати в 16 разів більше. Якщо цей самий 2-3-відсотковий темп зростання збережеться протягом наступного століття, до 2222 року ми будемо використовувати приблизно в 250 разів більше матеріальних ресурсів, ніж зараз, і будемо генерувати приблизно в 250 разів більше відходів.

Зростання населення також можна описати в термінах подвоєння. За останні 200 років населення світу подвоїлося тричі, з 1 мільярда у 1820 році до 2 мільярдів у 1927 році, до 4 мільярдів у 1974 році та до 8 мільярдів сьогодні. Найвищий темп зростання населення був у 1960-х роках, понад 2% на рік — зараз цей показник знизився до 1.1%. Якщо зростання продовжуватиметься такими ж темпами, ми матимемо 18 мільярдів людей на Землі до кінця цього століття.

Усе це було б добре, якби ми жили на планеті, яка сама розширювалася, подвоюючи наявну кількість корисних копалин, лісів, риболовних угідь та ґрунту кожну чверть століття, а також подвоюючи свою здатність поглинати промислові відходи. Але ми не живемо на такій планеті. По суті, це та сама красива, але обмежена планета, яка оберталася в космосі задовго до появи людей.

Молоді люди можуть вважати, що 25 років є довгим терміном. Але, враховуючи необхідні для відновлення зрілого лісу століття, або тисячоліття, які потрібні для формування кількох дюймів верхнього шару ґрунту, або десятки мільйонів років, які знадобилися природі для утворення викопного палива — 25 років є відностною миттю. І впродовж цієї миті величезний вплив людства на тонко збалансовані екосистеми Землі подвоюється.

Оскільки ресурси обмежені, подвоєння темпів їх видобутку не може тривати вічно. Економісти намагаються обійти цю проблему, висунувши гіпотезу про те, що економічне зростання зрештою може бути відокремлено від більшого використання ресурсів. Так чи інакше, згідно з гіпотезою, ВВП (по суті міра кількості грошей, що протікають через економіку) продовжуватиме зростати, але ми витрачатимемо додаткові гроші на нематеріальні блага замість фізичних продуктів. Однак поки що докази свідчать, що відокремлення не відбувалося в минулому і навряд відбудеться в майбутньому. Навіть криптовалюти, здавалося б, найбільш ефемерні товари, виявляється, мають величезний матеріальний слід.

 

криптовалюта

Скульптуру Bitcoin, зроблену з металобрухту, встановлюють біля майнінгової ферми BitCluster у Норильську, Росія, 2020 рік. Фото: Андрій Рудаков/Bloomberg

 

Поки ми женемося за зростанням, ми лишаємося на шляху до подвоєння видобутих ресурсів і відходів. Але в якийсь момент це закінчиться. Із провалом цього остаточного подвоєння, розіб'ються безліч очікувань. Інвестиційні фонди розоряться, дефолти по боргам злетять, підприємства оголосять про банкрутство, робочі місця зникнуть, а політики захрипнуть, звинувачуючи одне одного в нездатності підтримувати розвиток економіки. У найгіршому випадку мільярди людей помиратимуть від голоду, а країни розпочинатимуть війни за будь-які ресурси, що лишилися.

Ніхто не хоче, щоб так сталося. Тому, звичайно, було б корисно знати, коли почнеться останнє подвоєння, щоб ми могли відповідно скоригувати наші очікування. Чи є у нас століття або два, щоб обдумати все це? Чи остаточне, злощасне подвоєння вже почалося?

Передбачати початок остаточного подвоєння — важко!

Одна з проблем експоненційного прискорення споживання полягає в тому, що тривожні сигнали наближення ​​нестачі ресурсів, як правило, з’являються доволі близько до моменту фактичної нестачі. Під час остаточного подвоєння людство використовуватиме ресурси з найвищими темпами в історії, тож більшості людей, ймовірно, здасться, що все йде як по маслу, саме тоді, коли вся людська корпорація буде за крок до обриву.

Намагатися визначити, коли саме ми впадемо з обриву, важко ще й тому, що оцінки ресурсів є приблизними. Візьмемо одну мінеральну сировину — мідну руду. Геологічна служба США оцінює глобальні запаси міді в 870 мільйонів тонн, тоді як річний попит на мідь становить 28 мільйонів тонн. Отже, поділивши перше число на друге, стає зрозуміло, що у нас залишилося міді на 31 рік за поточних темпів видобутку. Але ж ніхто не очікує, що глобальні темпи видобутку міді залишаться незмінними протягом наступного 31 року. Якби швидкість видобутку зростала на 2,5% на рік, поточні запаси вичерпалися б лише за 22 роки.

Але це спрощений аналіз. Гірших сортів мідної руди, які наразі не вважаються комерційно вигідними, вдосталь — і з додатковими зусиллями та витратами ці ресурси можна видобути та обробити. Крім того, певно існують і не відкриті поклади міді. Ключовим доказом щодо цього є той факт, що запаси міді за кілька років зросли, а не зменшилися. (З іншого боку, Всесвітній економічний форум зазначив, що середня вартість виробництва міді зросла більш ніж на 300% за останні роки, тоді як середній вміст мідної руди впав на 30%).

 

форум давос

Співробітники поліції охороняють вхід до конгрес-центру в альпійському курорті Давос у день відкриття Всесвітнього економічного форуму. Фото: Getty Images

 

А якби ми переробляли всю мідь, яку ми використовуємо? Що ж, звичайно, ми повинні спробувати. Але, попри будь-які практичні перешкоди, існує сувора реальність: доки темпи використання ростуть, нам все одно будуть потрібні нові джерела металу, і швидкість, з якою ми вичерпуємо запаси, зростатиме.

На крайній випадок існують інші метали, які можуть замінити мідь. Однак ці інші метали також піддаються виснаженню, і деякі з них не будуть працювати для певних задач так добре, як мідь.

Загалом ситуація настільки складна, що важко визначити достовірну дату «піку міді» чи коли дефіцит міді спричинить серйозний економічний біль. Ця невизначеність, узагальнена для всіх природних ресурсів, спонукає деяких ресурсних оптимістів до хибного висновку, що людство ніколи не зіткнеться з дефіцитом ресурсів.

Але ось у чому річ: якщо видобуток зростає на 3% щорічно для певного ресурсу, будь-яка занижена оцінка не матиме довгострокового впливу. Це сила зростаючого по експоненті видобутку. Для прикладу припустимо, що аналітик удвічі недооцінив поклади унобтанію. Іншими словами, в землі існує вдвічі більше унобтанію, ніж передбачалося. День видобутку останнього граму унобтанію буде лише на 25 років пізніше, ніж вважалося. Недооцінка обсягу ресурсу на три чверті означає зсув дати виснаження лише на 50 років.

Ми вже тут

Вичерпання ресурсів — не єдина межа для подальшого зростання людства. Зміна клімату — це ще одна загроза, здатна зупинити цивілізацію на її шляху.

Наша планета нагрівається внаслідок викидів парникових газів — забруднювачів, які в основному виробляються нашою енергетичною системою. Викопне паливо, основа цієї системи, є дешевим джерелом щільно накопиченої енергії, яке перевернуло суспільство. Саме завдяки викопному паливу індустріальна економіка розвивалася так швидко останніми десятиліттями. Окрім зміни клімату, джерела викопного палива також піддаються виснаженню: нафтові родовища та вугільні шахти зазвичай вичерпуються за лічені десятиліття. Таким чином, фактично ніхто не очікує, що через століття суспільства продовжуватимуть живити себе вугіллям, нафтою чи природним газом — насправді, деякі експерти очікують проблеми постачанням палива через кілька років.

 

нафта

Видобуток нафти у Саудівській Аравії. Фото: picture-alliance/dpa/A. Haider

 

Основним вирішенням проблеми зміни клімату є заміна суспільством джерел енергії — якнайшвидша відмова від викопного палива та перехід на сонячну та вітрову енергію. Однак ці альтернативні джерела енергії потребують інфраструктури (панелі, турбіни, батареї, розширені мережі та нові електричні машини, такі як електромобілі та вантажівки), яка повинна бути побудована з використанням мінералів і металів, багато з яких є рідкісними. Деякі експерти з ресурсів сумніваються, що є достатня кількість корисних копалин для створення альтернативної енергетичної системи в достатньо великих масштабах, щоб замінити нашу нинішню енергетичну систему на викопному паливі. Саймон Мішо з Геологічної служби Фінляндії категорично заявляє, що «світові запаси недостатньо великі, щоб забезпечити потрібну кількість металів для побудови індустріальної системи, яка використовує відновлювані джерела невикопного палива». Навіть якщо оцінки ресурсів Мішо є надто песимістичними, все одно вбачається нереалістичним, що енергетична система, заснована на відновлюваних джерелах енергії, зможе подвоїтися хоч один раз, а тим більш кожні 25 років.

Отже, якщо чергове подвоєння світової економіки неможливо, це означає, що останнє подвоєння вже відбувається і, можливо, навіть наближається до завершення.

Краще передбачити остаточне подвоєння занадто рано, ніж занадто пізно, тому що потрібен час, щоб змістити очікування з постійного зростання. Нам доведеться переосмислити фінанси та державне планування, переписати контракти і, можливо, навіть кинути виклик деяким основним принципам капіталізму. Такий зсув може запросто зайняти 25 років. Отже, ми маємо почати — або вже мали б почати — готуватися до завершення зростання на початку остаточного подвоєння, у той час, коли багатьом людям все ще здається, що енергії та ресурсів удосталь.

Поверніть локальність, помірність, повторне використання та турботу про речі у свої життя. Ставайте гнучкими до змін. Робіться більш незалежними від грошової економіки будь-якими доступними шляхами.

Оригінал: Richard Heinberg для Resilience.org, «The Final Doubling», 03.11.2022 р.

Переклад: ПЛЕМ’Я

Поделиться