Товариш, який загинув на фронті. Пам’яті Юрія Лебедєва

Російські окупанти забрали ще одну непересічну і близьку нам людину. При виконанні бойового завдання загинув Лебедєв Юрій Володимирович (1985-2024), киянин із позивним «Товариш». Він був переконаним соціалістом, громадським діячем, професійним адвокатом, сміливим офіцером ЗСУ. Його героїчна смерть підбила підсумки життю, присвяченому служінню суспільству.

Завдяки таким, як Юра, Україна продовжує стримувати окупаційну армію і має шанси добитися процвітання. Але його шлях борця розпочався ще у відносно спокійні роки, коли український капітал набивав кишені завдяки розграбуванню промисловості, соціальної інфраструктури та публічного простору. Він долучався до розвитку таких феноменів лівої активістської сцени нульових, як «Ліва Ініціатива», «Збережи Старий Київ», «Пряма Дія», «Захист Праці», «Соціальна Альтернатива» і врешті журналу «Спільне», починаючи з участі в мережі «Ліва думка». Він легко ставав душею колективу, але через вроджену скромність помітити його на перших ролях було важко.

Першотравневий марш, Юра ліворуч, 2007 рік

Сама приналежність до ліворадикальних груп, які значно програвали своїм ідеологічним візаві у ресурсах і статусі, вимагала неабиякої сміливості. За вміння й наполегливість Юру поважали не тільки однодумці. Як переконаний романтик, він вірив у альтернативне суспільство без нав’язаних ієрархій та майнової нерівності. Не просто вірив, але й був готовий розкривати його на рівні деталей, ніби щойно повернувся з майбутнього. Коли праві опоненти дорікали нам, лівим, у недостатньому патріотизмі, Юра напівжартома міг згадати про свій статус офіцера запасу. Наприкінці мирних 2000-х це було рідкістю. Виходячи з Юрою пліч-о-пліч на акції протесту, ніхто з нас не могли уявити, що нашому Товаришу судилося загинути, командуючи військовим загоном, в одній з найгарячіших точок планети — біля Бахмуту.

Юра був готовий іти на ризик, що дуже вирізняло його поміж цивільних і вкрай цінувалося в армії. Він руйнував будь-які стереотипи про межі людських можливостей, невпинно розвиваючись та навчаючи інших. Попри максимальне робоче навантаження, він був готовий прийти на допомогу у критичний момент. Відпочивав він теж знатно — занурюючись в атмосферу концертів, поетичних вечорів і мандрів.

Протест проти антисоціальних змін до Трудового та Житлового кодексів, комерціалізації освіти, обмеження права на мирні зібрання, гомофобії та расизму, Юра праворуч, 2010 рік

Отримавши диплом юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Юра показував, як використовувати правничі знання на благо суспільства. Навчання у такому статусному виші його аж ніяк не зіпсувало, як і отримання адвокатського свідоцтва та робота у корпорації «Київгаз». У будь-якій ролі він намагався наблизити егалітарне суспільство, де соціальні пріоритети переважають над меркантильними і шкурними. Його критика неоліберальних проєктів Трудового^[1] і Житлового кодексів^[2] надихала людей на опір. 

«Звичайно, як громадянину, мені абсолютно не хочеться, аби в державі відбувалися соціальні катаклізми», — так чітко й недвозначно Юра застерігав проти ерозії механізмів соціальної підтримки, вже зайнявши високу посаду^[3].

«Товариш» переконав ціле покоління юних українських лівих, що затримання правоохоронцями на акції проти незаконної забудови — це не кінець, а пригода — якщо знаєш Конституцію України. Він на практиці показував, як добиватися справедливості легальними методами, і займався спортом на випадок, якщо вони не спрацюють. Коли почалося вторгнення, він без будь-яких роздумів долучився до армії. Тверді переконання у Юри йшли поруч із готовністю ризикувати власним життям.

Юра Лебедєв

«Як юрист я не можу цього порадити, але на війні точно: бий першим і всім, що під руку потрапляє», — так він окреслив свою філософію, повністю підпорядкувавши життя військовому обов’язку^[4]. Враховуючи глибину занурення у «матеріал» та притаманний йому ступінь рефлексії, товариш Лебедєв цілком міг би стати світилом української воєнної науки.

Насамкінець додам, що для мене Юра виконував роль старшого брата, з якого хочеться брати приклад: настільки старанно і пристрасно він брався за нові починання. За 20 років нашого знайомства він мене навчив писати (позови), читати (закони), уявляти (революцію), вчитися (політекономії), малювати (транспаранти), ходити (до суду), виступати (на мітингу), рахувати (комунальні тарифи), мислити (критично), жартувати (у скрутну хвилину). Він умів все, крім одного: зупинятися перед труднощами.

…Востаннє ми побачилися на «Марші за Київ» у жовтні 2021 року, куди він прийшов разом із тисячами інших людей, закоханих у столицю. Всім, хто знав Юру, ще довго бракуватиме його енергії та спокою, який панував поруч із ним. Зникнення такої життєрадісної людини не проходить безслідно. Але ми можемо брати з Юри приклад і продовжувати його боротьбу: як проти окупантів, так і проти нового Трудового кодексу, який покликаний умертвити багато соціальних гарантій і важелів захисту прав.

«Марш за Київ», 2021 рік. Фото: Іван Вербицький

P.S. Висловлюю щирі співчуття мамі, доньці та коханій людині. Ваш біль поділяє незчисленна кількість людей, але для вас він справді непоправний.

P.P.S. Я мав необачність поздоровити Юру раніше дня народження, бо заплутався у профілях соцмереж, що створені з метою конспірації. Як тепер не вірити у забобони? Юра, вибач вже за це. Колись іще з тобою про це договоримо.