Джей Волджаспер
«Ми часто не беремо до уваги те, що здатні робити громадяни, а також важливість справжньої залученості».
– Елінор Остром
Нобелівський лауреат з економіки Елінор Остром довела, що люди можуть управляти і управляють ресурсами спільної власності, не руйнуючи їх.
Найбільшу перешкоду на шляху до визнання важливості спільного було подолано, коли професорка університету Індіани (США) Елінор Остром здобула Нобелівську премію в галузі економіки.
Гарет Хардін описав «трагедію спільного» через гіпотетичний приклад загального пасовища: якщо всі пастухи приймуть індивідуальне раціональне в економічному плані рішення збільшити поголів’я корів на пасовищі, то сукупний ефект виснажить або знищить спільне майно.
Впродовж багатьох десятиліть Остром збирала дані стосовно того, як різні спільноти управляють загальними ресурсами – пасовищами, лісами, зрошувальними системами, рибним господарством – справедливо та у спосіб, що не шкодить навколишньому середовищу. Визнання її роботи з боку Нобелівського комітету розвінчує популярні теорії «трагедії спільного», відповідно до яких приватна власність є єдиним ефективним методом, що здатен запобігти виснаженню та руйнуванню вичерпних ресурсів.
Присудження найпрестижнішої премії в галузі економіки дослідниці, яка відстоює кооперативну поведінку, значно підвищує легітимність спільного як основи для вирішення наших соціальних та екологічних проблем. Праця Остром також кидає виклик пануючій загальновизнаній економічній думці стосовно того, ніби не існує альтернативи приватизації та вільному ринку у творенні багатства та людського добробуту.
«Трагедія спільного» апелює до сценарію, за яким земля, що перебуває у спільному користуванні неминуче деградує, адже кожен зі спільноти буде випасати на ній свою худобу. Ця притча була популяризована біологом-дослідником живої природи Гаретом Хардіном в кінці 60-х років, та була сприйнята як принцип новоствореного екологічного руху. Але дослідження Остром спростовують цю абстрактну концепцію, наводячи реальні приклади з життя Непалу, Кенії та Гватемали.
«Коли місцеві користувачі лісових насаджень бачать речі у довгостроковій перспективі, зростає імовірність того, що вони контролюватимуть використання землі кожним із них, створюючи правила поведінки, – наводить приклад дослідниця. – Це та сфера, до якої стандартна теорія ринку не має стосунку».
Пізніше Гарет Хардін переглянув свою точку зору, уточнивши, що те, що він описав, насправді було «трагедією некерованого спільного».
Економіст Джозеф Стігліц із університету Колумбії (США), який також є Нобелівським лауреатом, прокоментував:
«Консерватори використали теорію трагедії спільного аби відстояти права власності та твердження, ніби ефективність може бути досягнута лише шляхом відмови від спільного… Натомість Остром показала існування механізмів соціального контролю, що регулюють користування спільним майном не вдаючись до прав власності».
Присудження Елінор Остром Нобелівської премії з економіки є визначним фактом, особливо зважаючи на те, що багато з лауреатів цієї премії з моменту її утворення у 1968 році були ревними прихильниками необмежених ринків. Серед них Мілтон Фрідман, який з 80-х років сприяв популяризації теорії ринків в якості економічної панацеї. Політика, заснована на цьому вузькому світогляді викликала зростання корпоративної влади та зменшення ролі уряду у справі захисту спільного.
В той час як мислителі правого крила доводили, що приватна власність є єдиною практичною стратегією для запобігання трагедії і знущалися над можливістю спільного володіння ресурсами, як шляху, що міг би призвести до загального блага, робота Остром доводить протилежне.
Класичним прикладом є acequias – багатовікова традиція існування колективних зрошувальних систем у штатах Нью-Мексико та Колорадо, де слабкий потік води для сільського господарства використовується спільнотою в рамках демократичної процедури.
Остром є першою жінкою, що стала лауреатом Нобелівської премії в галузі економіки. І саме це, на думку деяких оглядачів, допомагає пояснити той акцент, який вона робить на ролі людських стосунків в наших економічних домовленостях на противагу індивідуалізованим ринковим виборам, до яких були прихильні багато чоловіків-лауреатів Нобелівської премії.
Так само примітний і той факт, що Остром має не економічну, а політологічну освіту – це фактор, який може бути набагато кориснішим у поясненні її нетрадиційного підходу до економіки.
Економіст з Єльського університету Роберт Шіллер, цитований у Нью-Йорк Таймс, вітав об’єднання двох наук: «Економіка стала занадто ізольованою і застрягла на думці, що ринки є ефективними та саморегульованими. Це перервало наше мислення».
Елінор Остром завжди була однозначною у визнанні важливості спільного надбання – вона сприяла створенню Асоціації вивчення спільного, що існує на базі університету Індіани. Окрім того, її висновки як Нобелівського лауреата знаменують собою віху в зародженні суспільства, заснованого на принципах спільної власності. Її роботи показують, що наш соціальний, екологічний та особистісний розвиток залежать від життєздатності громад.
Переклад Дарини Ларіонової під редакцією Наталі Федорової