Поверни собі ніч. Розмова з «Феміністичною майстернею» про локальний активізм

  • 08 декабря 2020
  • 1071
Поверни собі ніч. Розмова з «Феміністичною майстернею» про локальний активізм

До цьогорічної кампанії «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства» ми поспілкувалися з активістками львівської організації «Феміністична майстерня». Сьогодні, окрім серцевини організації — членкинь ГО, спільнота «Феммайстерні» налічує близько 60 учасниць. «Спільне» поговорило з Квіткою Косарчин, відповідальною за цифрову й фізичну безпеку в організації, і Славою Огороднік, організаторкою та модераторкою подій для підліткинь, про умови їхнього активізму у Львові та заплановані акції до кампанії.

Які події ви організовуєте до «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства»?

Квітка Косарчин: Найбільша подія всіх 16 днів — це марш «Поверни собі ніч», який ми проводимо кілька років поспіль. Він відбудеться 10 грудня, і це буде завершальна, підсумкова подія кампанії. Минулого року ми проводили його в спальному районі на Сихові, бо там є більше проблем, з якими треба боротися в міському просторі, ніж у центрі Львова. А цього року Марш пройде на Підзамче — теж досить небезпечному для жінок районі Львова. Ми організували дискусію про домашнє насильство за участі експерток, юристок, психологині й жінок, які безпосередньо постраждали від насильства.

8 грудня у нас буде дискусія про зв’язок капіталізму й гендерно зумовленого насильства, а організація «Жіночі перспективи» вже провела онлайн-марафон для протидії домашньому насильству й допомоги жінкам.

 

«Поверни собі ніч». Джерело: Facebook-сторінка «Феміністичної майстерні»

 

Яка головна ідея маршу «Поверни собі ніч»? Скільки він зазвичай збирає людей і як проходить?

Квітка Косарчин: Цей марш про те, що кожна людина має право гуляти, коли їй захочеться, а не коли громадськість дозволить. Особливо це стосується жінок. Якщо з жінкою щось трапляється, то перше питання не до насильника, а до неї: що ж вона робила вночі на вулиці? Ми розглядаємо також цей марш як спосіб висловити міській владі свої потреби й побажання — до процесів облаштування території, до забудовників, до нестачі освітлення в таких небезпечних районах. Марш також і про те, як має реагувати поліція на випадки вуличного насильства. 

«Поверни собі ніч» зазвичай збирає від 50 до 100 людей. Ці марші відбуваються, коли стемніє, і ми турбуємось про тих, хто прийде — про їхні шляхи приїзду та від’їзду з акції. Якщо ми попереджаємо, поліція також прибуває на марш.

 

"Коли з жінкою щось трапляється, то перше питання не до насильника, а до неї: що ж вона робила вночі на вулиці."

 

Як ви співіснуєте з правими? Як уникаєте або вирішуєте з ними конфлікти?

Квітка Косарчин: Мені здається, що праві якось перестали бути видимими у Львові, хіба що стікери клеять. А раніше, у 2016—2017 роках, на акціях з’являвся «Нацкорпус». Зараз таке враження, що вони або кудись виїхали, або пішли на пенсію, або стали дуже маргінальною групою. Якщо з’являється якась контракція, яка хоче вступити в словесний конфлікт, як це було на минулому марші «Поверни собі ніч», то зазвичай це гастролери, яких автобусами привозять з Києва чи з Харкова. Це переважно «Традиція і порядок». Вони радше роблять картинку для своїх журналістів, ніж конфліктують із нами: стають збоку, знімають відео про те, як гордо вони перемогли фемінізм, а потім сідають в автобус і їдуть далі. Тому не можу сказати, що в нас є відкриті конфлікти. 

 

Марш «Сестринство, підтримка, солідарність» 8 березня 2018 року. Фото: Катя Бенюк. Джерело: Facebook-сторінка «Феміністичної майстерні»

 

Слава Огороднік: Усе ж треба сказати, що минулого року акцію «Поверни собі ніч» закидали яйцями. По суті, це все одно фізичне насильство. 

Квітка Косарчин: Одна наша активістка також постраждала від нападу «Традиції і порядку» в червні в Києві. Наразі ведеться розслідування.

З якими групами ви працюєте? Кому «Феміністична майстерня» надає простір і підтримку?

Квітка Косарчин: Ми працюємо передовсім із львів’янками, бо в нас локальна організація. Але під час карантину ми більше знімали відео, ніж робили події, і наша аудиторія розширилась до цілої України, бо приходити на онлайн-заходи може будь-хто. Серед вікових категорій ми найбільше орієнтуємось на підлітків і молодих жінок, бо самі належимо до них й знаємо, який контент підбирати. Є й події, що збирають людей з усіх категорій: це може бути лекція, презентація книжки або ж виставка. Наприклад, нещодавня виставка з читанням поезії й різних творів, написаних у межах курсу феміністського письма. 

 

"Ми найбільше орієнтуємось на підлітків і молодих жінок, бо самі належимо до них й знаємо, який контент підбирати."
 

Слава Огороднік: Ще в складі нашої організації є соціологині, яких ми запрошуємо презентувати свої дослідження. Зокрема, вони працюють із групами людей, яких можна назвати найманими працівницями. Наприклад, Аня Оксютович, активістка «Феміністичної майстерні», вивчала роботу швачок на фабриках, і ми презентували та обговорювали результати дослідження. Інша дослідниця, Альона Ляшева, займається темою житла, і у нас була презентація на цю тему. Ще була виставка про грудне вигодовування, до якої ми залучали матерів.

 

Лекція соціологині Альони Ляшевої про житло і нерівність, 16 жовтня 2019 року. Фото: Бумі. Джерело: Facebook-сторінка «Феміністичної майстерні»

 

Чому підлітки взагалі приходять до вас і як узагалі відбувається робота з ними?

Слава Огороднік: Мені здається, що дівчата приходять до нас, щоб провести класно час. Коли я читала їхні анкети, то вони так і писали: хочуть затусити, знайти подруг. Вони зацікавлюються в цьому середовищі, тому що в ньому підтримується ненасильницька комунікація, а конфлікти вирішуються одразу. 

 

"Є багато запиту на психотерапію, розуміння себе, бо школа не пропонує ніякого курсу з психології."

Мені здається, що «Майстерня» дуже дружня до людей, у яких є проблеми з ментальним здоров’ям. Тут є простір, де можна поговорити про свої емоції. Є багато запиту на психотерапію, розуміння себе, бо школа не пропонує ніякого курсу з психології. У нас є події й про ненасильницьку комунікацію, й про розрізнення й вираження своїх емоцій, зокрема про розлади харчової поведінки. З нами працювали й дві психотерапевтки, які підтримують феміністичні ідеї.

Я сама долучилася до «Феміністичної майстерні» через схожу подію: коли була підліткинею, то прийшла на воркшоп «Як навчитися виражати свою думку».

 

Дводенна школа для дівчат-школярок про фемінізм та емоції, організована «Феміністичною майстернею». Джерело: Facebook-сторінка «Феміністичної майстерні»

 

А наскільки для вас важливі соціально-економічні проблеми? Чи працюєте ви з цими темами?

Слава Огороднік: У нас нещодавно вийшов текст на сайті про активісток, Covid і його вплив на соціально-економічні умови. Мене теж скоротили на роботі й лишилась лише зайнятість у «Майстерні». Тому з початку пандемії ми фокусувались на подіях, присвячених тому стресу, який створив Covid. Наприклад, у нас була гостя, яка розповідала про свій досвід життя з хронічною хворобою й те, що їй допомагає. Ще був англомовний клуб, де ми спілкувались з учасницями з України, США й Росії про стрес від початку пандемії та рівень захищеності населення. Ми також пропонували охочим прийти до нас у «Майстерню», відпочити, провести час. 

 

"З початку пандемії ми фокусувались на подіях, присвячених тому стресу, який створив Covid."

 

Ще ми публікували матеріал про феміністичний фандрейзинг і залучених до нього жінок, від яких вимагається бути привітними й милими. Насправді ж, це зазвичай складна робота. 

 

Презентація зіну «Праце(не)влаштована» про жінок у прекарній праці, 7 березня 2020 року. Джерело: Facebook-сторінка «Феміністичної майстерні»

 

Квітка Косарчин: У нас також була подія про гідну працю. Вона спочатку планувалась як просвітницька: розказати, що таке це таке, які є інструменти й механізми. Але прийшли жінки, які хотіли отримати якусь, зокрема юридичну, допомогу. Довелося модераторці в онлайн-режимі шукати необхідне в законодавстві й допомагати їм прямо на події.

У Львові діє згадана мною організація «Жіночі перспективи», що надає юридичну й психологічну підтримку жінкам, які постраждали від домашнього насильства. Тож у нас існує своєрідне розділення: ми займаємося просвітництвом, коли ця ніша надання прямої допомоги зайнята. Але якби її не було, то нам би доводилося більше працювати з цією темою.

 

"Ми здебільшого позиціонуємо себе як інтерсекційна організація і щоразу наголошуємо, що розуміємо фемінізм ширше, ніж просто подолання дискримінації жінок."

 

Яка течія фемінізму переважає у вашій організації?

Квітка Косарчин: Загалом нема такого, щоб усі зараховували себе до якоїсь однієї течії фемінізму. Але ми здебільшого позиціонуємо себе як інтерсекційна організація і щоразу наголошуємо, що розуміємо фемінізм ширше, ніж просто подолання дискримінації жінок. Якщо до нас звертається людина, яка хоче розказати свою історію, а ми не працювали з цією темою, то ми завжди підтримаємо ініціативу. Так, минулої зими у нас виступала інтерсекс-активістка. Якби вона сама не зголосилася, то ніхто б із нас не бралася за цю тему, бо ми не є інтерсекс-людьми.

 

Зустріч з Іриною Куземко, інтерсекс-активісткою і фільммейкеркою родом зі Львова. Джерело: Facebook-сторінка «Феміністичної майстерні»

 

А як би ви загалом охарактеризували феміністичне середовище в Україні і яким бачите його розвиток? Оскільки ви вже існуєте шість років, то можете спостерігати як позитивні, так і негативні тенденції.

Квітка Косарчин: Мені здається, що фемінізм стає менш маргінальним. З’являється покоління, для якого не обов’язково знати про фемінізм, щоб застосовувати його у своєму житті. Стають популярними блогери й блогерки, виникають ініціативи в різних містах, яким цікаво поширювати інформацію про фемінізм і проводити різні події. 

 

"Феміністичні організації лишаються тими, хто говорить про найбільш маргіналізовані теми."

 

Коли я прийшла у «Феміністичну майстерню» в середині 2016 року, феміністки дуже багато говорили про планування міського простору. Ставились проблеми браку пандусів, незахищеності матерів, труднощів жінок з інвалідністю. А зараз я бачу, що про пандуси говорять урбаністки, про проблеми матерів — матері, про проблеми жінок з інвалідністю — самі ці жінки. Виникли окремі організації, які працюють над вирішенням власних проблем. А феміністичні спільноти лишаються тими, хто говорить про найбільш маргіналізовані теми.

 

Міжнародна виставка «Материнство», 2015 рік. Джерело: Facebook-сторінка «Феміністичної майстерні»

 

А які теми лишаються маргіналізованими? 

Квітка Косарчин: Ми видавали, наприклад, посібник для дівчат про менструацію. Я не пам’ятаю, хто б ще у Львові говорив про такі теми. 

Ще ми порушуємо маргіналізовані проблеми, коли стикаємось із хейтом. Наприклад, коли критикуємо мілітаризм або проводимо подію російською мовою, і про це навіть не задумуємося, бо всі її розуміємо. Але у Львові на нас чіпляють маркер «агенток Кремля». І це клеймо можуть ставити інші феміністки чи феміністські групи. Останнім часом, коли планую події, я попереджаю, що, якщо спікеркам зручно говорити українською, то пріоритетно, щоб подія була українською мовою. Те ж саме стосується й мови транспарантів. Доводиться пояснювати, що це не тому, що я нетолерантна, а через небезпеку зіткнутися з хейтом, що це завжди матиме додаткове значення — і для нашої аудиторії, і для тих, хто побачить це в інтернеті. Хоча мені б не хотілось, щоб так було. 

Розмовляла Дарія Пугач

 

Читайте також:

Повага до потреб та гідне ставлення: чого бракує українським школяркам (Йош)

Квірення історії (Йош)

Гендерне насильство в Україні: інтерв’ю з експерткою Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда Україна»

Оставить комментарий

Поддержать нас

  •  

Наши выпуски

Блоги

Facebook

Хто потурбується? Недитячі проблеми дитсадків в Україні

  • Хто потурбується? Недитячі проблеми дитсадків в Україні

Наши партнёры