Принципи повоєнної відбудови енергетичної системи України з позиції робітничого і громадських рухів

5093
Пірані Саймон
Статьи автора

Важко говорити про повоєнну відбудову, коли у країні вирує війна. Це не лише загибелі та поранення щодня, а й руйнування цивільної інфраструктури, зокрема електростанцій та котелень.

Цієї зими українці намагатимуться не тільки захиститися від бомб і куль, але також зберегти тепло та здоров’я, стикаючись із перебоями газопостачання та електроенергії. Але навіть за цих обставин на конференції в Луґано розпочалася дискусія про повоєнну відбудову, насамперед між українським та європейськими урядами. Вони будують плани на довгострокову перспективу.

Робітничий і громадські рухи потребують такого підходу до цих питань, який би працював на користь робітників і суспільства, а не економічних чи політичних еліт. Я запропоную кілька принципів, на яких робітничий рух і громадські рухи в Україні могли б базувати свій підхід до енергетичної системи.

1. Енергію слід постачати переважно з відновлюваних джерел.

Міжнародним спільнотам потрібен енергетичний перехід, тобто перехід до системи без викопного палива, зосередженої на електричних мережах, з електроенергією, виробленою з відновлюваних джерел, таких як сонячна, вітрова та водна. В Україні також є певний потенціал для виробництва біопалива з сільськогосподарських відходів.

 

сонячна станція

Фотоелектрична сонячна електростанція поблизу села Старокозаче у Одеській області, збудована групою компаній «Activ Solar». Фото: flickr.com

 

Я впевнений, що всі присутні знають, чому це так: тому що глобальне потепління може завдати серйозної шкоди суспільству, а головною причиною глобального потепління є спалювання викопного палива. Протягом останніх 30 років найвпливовіші уряди світу доклали чимало зусиль, щоб затримати енергетичний перехід, водночас вдаючи, що намагаються вирішити проблему.

 

Робітничий рух і громадські рухи повинні виступати за перехід, який служить інтересам суспільства, а не капіталу.

 

У випадку України варто наголосити на двох моментах:

- вугілля історично посідало центральне місце, зокрема на Донбасі. Споживання вугілля зменшується від 2016 року, переважно через військову агресію Росії. Зараз політичні сили на Донбасі обговорюють майбутнє без вугілля. Наприклад, у нещодавньому відкритому листі мерів Мирнограда, Червонограда та інших міст. Я сподіваюся, що робітничий рух і громадські рухи підключаться до цієї дискусії;

- газ також відіграє ключову роль. Уряд намагався зменшити залежність від російського газу, тож від 2015 року прямого імпорту не було. Проте в Україні, як і всюди, газові компанії висувають хибний аргумент, що газ є частиною вирішення проблеми викидів парникових газів, оскільки він виробляє енергію з меншими викидами, ніж вугілля. Насправді, це частина проблеми. Енергетичний перехід означає відхід від газу.

 

Фото: facebook.com.verkhovna.rada.ukraine

 

2. В інтересах суспільства зменшити потік енергії у технологічних системах.

Щоб зрозуміти це, ми повинні передусім відкинути ідею про «потреби в енергії». Люди не хочуть «енергії». Їм потрібні речі, які вона забезпечує, — тепло, світло, електрика для роботи комп’ютерів, можливість подорожувати тощо. Ці потреби можна задовольнити, споживаючи набагато менше енергії, ніж зараз, якщо ефективніше використовувати технології, що існують десятиліттями.

Яскравий приклад — опалення житлових приміщень. В Україні тепло надходить здебільшого від газових котлів або систем централізованого теплопостачання, заснованих на теплоелектроцентралях (ТЕЦ).

 

У довгостроковій перспективі пріоритетом інженери бачать створення інтегрованих міських енергетичних систем.

 

Уряди не лише в Україні, а й у всій Європі можуть почати вирішувати цю проблему вже зараз. По-перше, нам потрібна теплоізоляція будинків, щоб зменшити кількість необхідного тепла. По-друге, потрібні електричні теплові насоси, які в чотири-п’ять разів ефективніші за газові котли. Це зігріє людей, зменшить споживання природного газу та знизить викиди парникових газів. Ці технології дуже прості, однак запровадження їх у старих будівлях може викликати труднощі.

Це короткострокові заходи. У довгостроковій перспективі пріоритетом інженери бачать створення інтегрованих міських енергетичних систем. У таких системах буде кілька джерел відновлюваної електроенергії. Вони будуть інтегровані з низкою накопичувачів електроенергії, від гідроакумуляторів до електромобілів. Ці системи можуть бути інтегрованими, а також децентралізованими. Це робить їх більш сумісними з колективними, недержавними формами суспільної організації, яким віддають перевагу соціалісти.

 

енергетика

Фото: Alexander Usenko / Anadolu Agency via Getty Images

 

Громадські організації в Україні, які виступають за такі системи, висувають ідею «енергетичної свободи», тобто «максимально можливої здатності громадян, організацій та громад виробляти енергію та управляти нею у своєму господарстві». На мій погляд, соціалісти повинні взяти участь у дискусії про те, що це означає на практиці.

 

Ми повинні йти далі та поставити під сумнів думку про те, що паливо або електроенергія є товарами, які купуються та продаються.

 

3. Ми повинні вимагати, щоб паливо та електроенергія розглядалися як послуги, як права для всіх, а не як товари.

Нині, після десятиліть неолібералізму, нафту, газ і електроенергію розглядають як товар не тільки для міжнародної торгівлі, але в багатьох країнах і на роздрібних ринках.

В Україні компанії зобов’язані надавати комунальні послуги з постачання електроенергії та газу домогосподарствам за фіксованими цінами. На урядовому рівні ведуться дискусії щодо того, як змінити цю систему під приводом підвищення її ефективності.

Основним принципом робітничого руху є те, що ці зміни не повинні відбуватися за рахунок домогосподарств. Однак ми також повинні йти далі та поставити під сумнів думку про те, що паливо або електроенергія є товарами, які купуються та продаються.

 

газпром

Труби з природним газом на складах «Газпрому». Фото: Depositphotos 

 

4. Ми повинні віддавати перевагу технологіям, сумісним з нашими цілями соціальної справедливості, і протистояти нав’язуванню технологій, які служать державі та капіталу.

Це актуально для повоєнної відбудови.

ЄС має свій «Зелений новий курс», який передбачає обмежений перехід до технологій постачання відновлюваної енергії, але захищає потужні енергетичні корпорації та лібералізовані ринки. Чимало українських політиків задоволені цією політичною структурою та деякими технологічними рішеннями, які вона передбачає. Це веде їх шляхом, якому, на мою думку, робітничий рух і громадянське суспільство повинні протистояти.

Наприклад, ЄС обговорює плани генерації електроенергії з великих вітрових і сонячних електростанцій в Україні та використання її для виробництва водню на експорт. Водень буде вироблятися шляхом електролізу води, а це дуже енергоємний процес.

 

Доцільно прагнути до створення системи, що забезпечить потрібну Україні електроенергію з відновлюваних джерел без нових атомних станцій.

 

Це грінвошинг у його найгіршому прояві. Очевидно, Україні потрібна вітрова та сонячна електроенергія, щоб припинити свою залежність від вугілля та газу. Використовувати її для виробництва водню на експорт було б формою неоколоніалізму. Я сподіваюся, що робітничий рух і громадянське суспільство в Європі та Україні заблокують цей план.

Інше актуальне політичне питання — чи варто будувати нові АЕС, зокрема Хмельницьку-3 і Хмельницьку-4. Це в інтересах деяких українських політиків і бізнес-еліти, але не в інтересах суспільства. Доцільно прагнути до створення системи, що забезпечить потрібну Україні електроенергію з відновлюваних джерел без нових атомних станцій. Тож інвестиції в них будуть перешкоджати цій меті.

Звісно, за цим стоять ширші дискусії щодо того, чи взагалі атомна енергетика повинна бути частиною енергетичних систем після відмови від викопного палива. Я не в захваті від атомної енергетики, тому що вона за своєю природою тісно пов'язана з потужними державними і військовими структурами. Навпаки, децентралізовані відновлювані технології за своєю природою сумісні з колективними, егалітарними способами організації суспільства.

Автор: Саймон Пірані

Переклад: Вероніка Склонна

Обкладинка: Катерина Грицева

Поделиться