Передмова Дениса Пілаша
До 50-річчя смерті Романа Роздольського (1898–1967) публікуємо некролог цьому українському вченому, який написав його однодумець і товариш за листуванням Ернест Мандель (1923–1995) — бельгійський економіст, один із провідних марксистських політекономів XX століття й теоретиків Воз’єднаного Четвертого Інтернаціоналу.
Сумлінно викладаючи основні віхи життя та значення творчості нашого видатного земляка, цей текст є також і документом свого часу. Він несе відбиток атмосфери буремного 1968 року, коли здавалося, що по обидва боки «залізної завіси» визріває нова ліва альтернатива й антисталіністська лівиця сподівалася на глобальну антикапіталістичну й антибюрократичну революцію.
Згадуючи наприкінці статті про постання інакодумства в ПНР і УРСР, яке наприкінці життя встиг застати і Роздольський, автор розглядає його як відродження комуністичної опозиції «зліва», свого часу ліквідованої сталінським терором. І справді, як Яцек Куронь і Кароль Модзелевський у Польщі, так і Іван Дзюба чи Леонід Плющ в Україні тоді критикували політику режиму з марксистських позицій. Однак уже після придушення Празької весни траєкторія дисидентських рухів загалом полишила ідеї демократичного соціалізму, і після колапсу радянської моделі на теренах «Східної Європи» запанував не він, а «дикий» капіталізм.
Оригінал статті вийшов у журналах Четвертого Інтернаціоналу: французькою — у «Quatrième Internationale» у квітні 1968 року, англійською — в «Intercontinental Press» у червні 1968 року.
Роман Роздольський, який помер у Детройті, штат Мічиган, в листопаді минулого року[1], був останнім із живих засновників комуністичного руху в Західній Україні та одним із найвидатніших марксистів останніх десятиліть.
Доля Роздольського була характерною для цілого покоління європейських революціонерів; винятковою вона була лише тим, що йому вдалося пережити переслідування доморощеним фашизмом, нацизмом і сталінізмом.
Він народився в місті Львові (Лемберг) у 1898 році. У той час це українське місто належало Австро-Угорській імперії. Після 1918 року воно було анексоване Польщею. У вересні 1939 року його захопила радянська армія. У 1941 році воно було окуповане нацистами. 1944 року його звільнила радянська армія, і з того часу воно входить до Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Роман Роздольський
Батько Роздольського був відомим українським вченим[2]; він передав синові гостре національне почуття своєї пригнобленої національної групи. Ще в старшій школі юний Роздольський став соціалістом й інтернаціоналістом. Призваний до австро-угорської армії в 1915 році, він брав участь у формуванні підпільної соціалістичної організації для боротьби проти імперіалістичної війни[3]. Ця група висловлювала солідарність з австрійськими соціалістами, зокрема Фрідріхом Адлером[4], у їхньому бунті проти «соціал-патріотизму». Він видавав невеликий журнал[5] і від самого початку з ентузіазмом зустрів Жовтневу революцію[6].
Роздольський долучився до міжнародного комуністичного руху, щойно той був заснований. Він був одним із перших організаторів Комуністичної партії Західної України, чий ЦК у повному складі був винищений Сталіним під час сумнозвісних чисток 1930-х років. У 1925 році Роздольський відмовився голосувати за засудження Троцького та радянської Лівої опозиції, оскільки йому бракувало достатньої інформації, щоб робити судження. Тоді він ще не був «троцькістом», а симпатизував радше тенденції Бухаріна. Він був виключений з КПЗУ наприкінці 1920-х[7].
Тим часом він переселився до Відня, де став кореспондентом Інституту Маркса-Енгельса в Москві; йому доручили підготовку наукового видання повної збірки творів Маркса й Енгельса (Marx-Engels Gesamt Ausgabe) під керівництвом Рязанова. Він отримав завдання шукати в австрійських архівах документи, що стосувалися Маркса, Енгельса та витоків соціалістичного руху. Саме під час свого перебування у Відні він переконався у правильності критики Троцьким як сталінської політики в СРСР, так і катастрофічного курсу Комуністичного Інтернаціоналу, що уможливив захоплення Гітлером влади в Німеччині.
Придушення австрійського робітничого руху Дольфусом у лютому 1934 року змусили його залишити Відень і повернутися до Львова. Там він приєднався до троцькістського руху й був одним із редакторів троцькістського журналу українською мовою[8], який розповсюджувався переважно серед працівників нафтових родовищ у східній Галичині.
Початок Другої світової війни обернувся для нього довгою й трагічною одіссеєю: пройшовши через ув’язнення в концентраційних таборах Освенцима (Аушвіца), Равенсбрюка та Оранієнбурга, він зрештою опинився в Сполучених Штатах[9]. Хоча він мав докторський ступінь і напередодні Другої світової війни працював професором Львівського університету, атмосфера «холодної війни» закрила перед ним двері американських університетів. Він працював переважно як публіцист, зрідка отримуючи стипендії для наукових досліджень.
Роман Роздольський та його дружина Емілія
За освітою та особистими інтересами Роздольський був насамперед істориком-марксистом. Поєднуючи широкі знання та володіння марксистською методологією, яку застосовували майстри марксистської історіографії — власне Маркс, Мерінг і Троцький — з мистецтвом академічних прийомів, йому вдалося написати кілька книг, які з часом здобули визнання як класика у своєму роді.
У 1930-х роках він написав дослідження сільської громади в Галичині, а також двотомну історію кріпосного права в цьому ж краї, яка була видана лише 1959 року в Польщі. У 1940-х роках він написав глибоке дослідження хибних позицій, які Фрідріх Енгельс і «Нова Рейнська газета» (Neue Rheinische Zeitung) займали щодо малих слов’янських народів під час революції 1848 року. Це дослідження було опубліковане лише в 1964 році. У 1950-х роках він написав книгу про велику фіскальну й аграрну реформу австрійського імператора Йосипа II, яку було видано в 1961 році Польською академією наук у Варшаві. В останні роки свого життя він збирає матеріал для книги на тему величезного історичного значення: реакцію австрійських робітників на заклики Троцького до світової революції під час мирних переговорів у Брест-Литовську та причин, чому в січні-лютому 1918 року в Австрії та Німеччині не вибухнула революція.
З-поміж усіх цих робіт, поза всяким сумнівом, найблискучішою можна вважати книгу «Фрідріх Енгельс і проблема "неісторичних" народів»[10].
Застосовуючи марксистський аналітичний метод до праць самих Маркса і Енгельса, Роздольський переконливо продемонстрував, що двоє засновників наукового соціалізму припустились помилки через недостатній аналіз соціальних сил, що діяли в революції 1848 року. У результаті, як він показує, у них сформувалися негативні судження щодо таких народів, як чехи, хорвати, українці та словаки, що засуджувалися вкупі як «контрреволюційні».
Роздольський довів, що в деяких регіонах на кшталт Галичини політичний поділ між «революційними» поляками та угорцями з одного боку і «контрреволюційними» хорватами, чехами, словаками й українцями з іншого представляв насправді класовий поділ між дворянами-землевласниками та селянами. Це селянство не було наперед приречене перейти в табір контрреволюції. Навпаки, воно направило революційних представників до Віденської асамблеї, які були готові приєднатися до революції, якщо головна вимога селянства — «земля — селянам» — буде задоволена. Проте «революційне» земельне дворянство вперто відмовлялося її виконати. Отже, розчарованих селян штовхнули до обіймів імператора.
Цю книгу слід перекласти на багато мов як класичний приклад марксистської історіографії, дослідження настільки ж добросовісне, як і глибоке.
Роман та Емілія Роздольські
Хоча Роздольський був істориком за освітою, його наукові інтереси в останні двадцять років життя звернулися до сфери політичної економії. Перебравшись до Нью-Йорка як емігрант одразу після Другої світової війни, він випадково виявив один із трьох або чотирьох примірників Марксових «Економічних рукописів 1857-1859 років» (Grundrisse, або ж «Нариси критики політичної економії»), що на той момент дісталися Заходу[11]. Цей монументальний «попередній начерк» «Капіталу», який до цього часу лишався невідомим для фахівців із Маркса, захопив Роздольського до кінця його днів. Як він сам зазначав, це дозволило йому зазирнути в лабораторію, де Маркс зробив відкриття, які сколихнуть світ.
З того часу аналіз Grundrisse та популяризація його головних аргументів стали для нього ключовим завданням. Він написав безліч статей на цю тему, які з’являлися в таких виданнях, як «Kyklos» (Швейцарія), «Arbeit und Wirtschaft» (журнал австрійських профспілок), «Science and Society» (США) тощо. Він також під псевдонімом Лернер розмістив статтю на цю тему у випуску часопису Четвертого Інтернаціоналу «Quatrieme Internationale» за січень-лютий 1954 року.
Ці статті заклали основу для його magnum opus: Zur Entstehungsgeschichte des Marxchen Kapitals («Історія витоків Марксового "Капіталу"»)[12]. Ця книга є другим аналізом «Економічних рукописів 1857-1859 років» (перший належить японському професору[13]). Але це не просто аналіз. Це також скрупульозне й ретельне вивчення розвитку думки Маркса в 1850-х роках, а отже й аргументований та дієвий захист базових засад марксистської економічної теорії проти спроб її ревізії як у робітничому русі, так і в академічних колах.
Роздольський скромно назвав себе «дослідником Маркса», тобто вченим, який спеціалізується на визначенні того, що Маркс мав або не мав на увазі під тим чи іншим поняттям у тому чи іншому уривку своїх творів. Але його власне визначення не передає всього. Мало марксистів так заглиблювалися в думку Карла Маркса. Далеко не обмежуючись кількома науковими примітками, його коментарі до Grundrisse пропонують реальні відкриття щодо загального методу Маркса та значення його теорії.
Після еміграції в США Роздольський припинив активну політичну діяльність; але він ніколи не припиняв вважати себе прибічником міжнародного троцькістського руху. Хоча він і був довіреним другом покійного Ісаака Дойчера[14], та не поділяв Дойчерових надій на поступову трансформацію бюрократичної диктатури на соціалістичну демократію в Радянському Союзі. Його розбіжності з Четвертим Інтернаціоналом стосувалися, до прикладу, оцінок таких подій, як Корейська війна та Угорська революція. Але в останні роки його життя ці відмінності викристалізувалися навколо питання про те, як правильно визначити державу, в якій капіталізм було скинуто, але пролетаріат не здійснює політичну владу.
Він вважав, що формулювання «деформована робітнича держава», розроблене Троцьким за тридцять років до того, більше не відповідало дійсності і що, якщо соціалістична революція й надалі затримуватиметься в передових капіталістичних країнах, не можна виключати можливості того, що бюрократія стане класом. Іноді, щоб cхарактеризувати подібного роду держави, він використовував формулу «державний соціалізм», але з багатьма ваганнями та застереженнями.
Роман Роздольський
Нагальність, з якою він поспішав завершити свої наукові праці, переважала його інтерес до повсякденної політики; однак напередодні своєї смерті Роман Роздольський застав дві події, що підживили його повну впевненість у перемозі ідей Леніна та Троцького, за яку він протягом півстоліття не припиняв боротися: відродження лівої комуністичної опозиції в Польщі, що втілилося у «Відкритому листі» Куроня та Модзелевського[15], і масовий студентський бунт проти В’єтнамської війни в Сполучених Штатах Америки[16]. Його реакція на ці події довела, що він помер, як і жив — революціонером класичної школи інтернаціоналістичного марксизму.
І ще одна посмертна сатисфакція для Роздольського: національні утиски, яких українці зазнали від сталінського режиму, вже визнані кількома офіційними комуністичними партіями, передусім канадською, у лавах якої чимало членів українського походження[17]. А в самій Радянській Україні, незважаючи на всі відверті та приховані спроби русифікації, розгортається боротьба за відновлення прав української як офіційної мови Української Радянської Соціалістичної Республіки[18]. Справа Романа Роздольського не була марною.
