Що змінить нова кліматична мета України до 2030 року?

2960
Акерманн Анна
Статьи автора

Липень 2021 року став найспекотнішим місяцем у світі за всю історію метеорологічних спостережень. Українці також сповна це відчули: температура вище ніж 30°C стала нормою, а новини про температурні рекорди вражають все менше.  

Те, що хвилі тепла та інші екстремальні погодні явища викликані передусім викидами парникових газів від людської діяльності, вже не викликає жодних сумнівів. Це підтвердила в серпневому звіті Міжнародна група експертів зі зміни клімату. Проаналізувавши 14 тисяч найактуальніших наукових досліджень, вона назвала антропогенний чинник головною причиною підвищення середньої температури на поверхні Землі та кліматичних змін, які ми спостерігаємо. 

 

Рекордна спека 2021 року

Джерело: TASS/Getty Images

 

За збігом обставин чи ні, саме наприкінці липня цього року після місяців гарячих дискусій уряд України затвердив нову кліматичну мету країни на наступне десятиліття: стабілізувати або й навіть трохи знизити викиди парникових газів у порівнянні з доковідним 2019-м. Ця мета була подана до Секретаріату Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату у вигляді так званого Національно визначеного внеску до Паризької кліматичної угоди, а отже, вона має не лише державне, але й міжнародне значення.  

 

Після місяців гарячих дискусій уряд України затвердив нову кліматичну мету країни на наступне десятиліття: стабілізувати або й навіть трохи знизити свої викиди парникових газів у порівнянні з доковідним 2019-м.

 

Україна була однією з перших держав, які ратифікували 2016 року Паризьку кліматичну угоду. Згідно з нею, всі країни-підписантки мають визначати на національному рівні свій внесок для глобального реагування на зміну клімату.  

Розберімося детальніше, що це означатиме для українців, розвитку окремих секторів нашої економіки та чи допоможе це в боротьбі зі зміною клімату.

 

«[Не]Значний внесок»

Протягом 2020–2021 років, напередодні міжнародних кліматичних переговорів у Глазго, країни ухвалюють рішення щодо оновлення своїх кліматичних цілей. Але «оновлення» не означає покращення. Деякі вирішили зробити свій внесок у протидію зміні клімату більш амбітним (ЄС, США, Чилі, Україна), інші — віддати перевагу збереженню статусу-кво (Бразилія, Росія, Австралія). 

Головна спільна задача для 192 сторін угоди (191 країни світу, а також Європейського Союзу) — утримати зростання глобальної середньої температури на рівні 1,5–2°С у порівнянні з доіндустріальними показниками. Поки що світ рухається в напрямку підвищення температури щонайменше на 3°С до кінця цього століття.

 

Викиди парникових газів

Джерело: Ted Wood / Cavan

 

Національно-визначений внесок України до Паризької угоди (НВВ) оголошує оновлену кліматичну мету так:  

«Загальноекономічне зниження викидів парникових газів на 65% до 2030 року порівняно з 1990 роком», —

а також констатує: 

«Україна [вже] зробила значний внесок у зменшення глобальних викидів парникових газів. У 2019 році викиди парникових газів в Україні були меншими на 62,4% у порівнянні з 1990 роком». 

У цих формулюваннях 1990 рік може збити будь-кого з пантелику. Варто пам’ятати, що після розпаду Радянського Союзу разом із занепадом промисловості зменшилися й викиди. Вони продовжували знижуватися й надалі через низку економічних криз, а з 2014-го — через початок воєнних дій на сході. Тож якщо взяти за точку відліку близький до нас 2019-й, то кліматична мета звучить вже не настільки дивовижно: Україна зобов’язується знизити викиди парникових газів на 7% до 2030 року в порівнянні з доковідним 2019-м. Тобто програма мінімум — стабілізувати викиди на нинішньому рівні, а програма максимум — трохи їх знизити. Багато це чи мало? Перемога це чи зрада? 

Щоб відповісти на ці питання, необхідно визначити критерії оцінки. Міжнародні аналітичні центри (World Resources Institute, Climate Action Tracker) та громадські організації (WWF International) користуються кількома ключовими критеріями для оцінки національно визначених внесків країн. Саме вони допоможуть нам зануритися у світ багатьох непростих питань, які необхідно вирішувати нинішнім та майбутнім поколінням українців у зв’язку з кліматичними змінами. 

 

Амбітність кліматичних цілей  

Процес підготовки НВВ тривав довго, але був достатньо прозорим та інклюзивним. До нього були залучені громадські організації, бізнес-асоціації, всі профільні міністерства, представники муніципалітетів та науковці. Попередній внесок України був менш амбітним і передбачав можливість нарощувати викиди парникових газів до 2030 року, а не знижувати їх. Головним аргументом такого рішення було те, що Україна має економіку, що розвивається й зростатиме, а отже — й викиди мають неодмінно підвищуватися. Така аргументація стрімко втрачає актуальність: все більше країн доводить, що зростання ВВП можна досягти й без підвищення викидів. Більшість секторів і послуг, якими ми користуємося щодня та які все ще прив’язані до спалювання викопних палив (електроенергія, опалення, транспорт, харчування), вже мають доступні кліматично дружні замінники.  

 

Все більше країн доводить, що зростання ВВП можна досягти й без підвищення викидів.

 

Для України головною альтернативою залишається ефективніше використання енергетичних ресурсів. Україна мала змогу обрати шлях модернізації економіки вже давно, але продовжувала його відкладати до сьогодні. НВВ України, власне, й робить ставку на сектор виробництва, постачання та споживання енергії. Уряд сподівається, що саме завдяки підвищенню енергоефективності та заміщенню викопних палив на відновлювані джерела енергії в енергетичному та дотичних секторах вдасться досягти вагомого скорочення викидів протягом цього десятиліття.  

 

Сонячна електростанція

Дунайська сонячна електростанція

 

Справедливість внеску в боротьбу зі зміною клімату 

Чи амбітним є НВВ України на глобальному рівні? Якщо коротко, то ні. Згідно з розрахунками науковців, людство має знизити свої викиди майже вдвічі до 2030 року в порівнянні з 2010-м, а до середини цього століття світова економіка має бути кліматично нейтральною. Для України це означає необхідність скорочення викидів приблизно на третину в порівнянні із сьогоднішнім рівнем, але аж ніяк не на заплановані 7%. Тож не дивно, що кліматична мета України оцінюється міжнародними дослідниками як «вкрай недостатня» для утримання глобального потепління на рівні 1,5–2°С, а отже — вона йде всупереч Паризькій угоді. 

 

Більше ніж половина українців переконана, що боротьба зі зміною клімату може мати позитивний ефект як для довкілля, так і для зростання економіки.

 

Можна посперечатися, чи справедливо вимагати від України масштабного скорочення викидів, якщо зважати на національні обставини. Серед усіх країн Європи ми залишаємося країною з одним з найнижчих ВВП на душу населення, при цьому майже чверть ВВП залишається в тіні, а мільйони українців знаходяться за межею бідності. Постійні військові витрати, а тепер і пандемія коронавірусу потребують додаткових бюджетних видатків, які б інакше могли йти на економічний та соціальний розвиток.  

 

 

Водночас не варто забувати й про цілий «букет» наслідків (не)контрольованого забруднення від спалювання викопних палив, забруднення ґрунтів та води від їх добування, що безпосередньо впливають на здоров’я та добробут населення по всій країні. Не дивно, що більшість українців вважають, що влада робить недостатньо для розв’язання екологічних проблем, більшість із яких (вирубка лісів, відходи, забруднення повітря та інші) перетинаються з кліматичною тематикою. Водночас більше ніж половина українців переконана, що боротьба зі зміною клімату може мати позитивний ефект як для довкілля, так і для зростання економіки. Дійсно, якщо розглядати сильну кліматичну політику як інструмент для позитивних системних змін у суспільстві, Україна може зробити свій справедливий внесок у боротьбу зі зміною клімату. 

 

Фінансові зобов’язання 

Зміни потребують коштів. За підрахунками Мінприроди, капітальні інвестиції для реалізації НВВ мають скласти 102 мільярди євро. В офіційному тексті документу, поданому в ООН, зазначено, що «...нестача необхідної міжнародної [фінансової] підтримки ставить під ризик досягнення мети НВВ». Але не тільки міжнародна допомога має значення. Роль держави в мобілізації цих ресурсів всередині країни складно переоцінити. 

Цікаво, що за оцінками Berlin Economics, близько 60% зазначеної суми будуть доступні Україні у будь-якому разі, головною задачею буде спрямувати ці кошти в правильному напрямку. Цього можна досягти шляхом відповідних політик державного регулювання, які б створювали умови для дивестицій у викопне паливо й інвестицій у, наприклад, відновлювану енергетику. У розрахунок закладений також економічний розвиток і зростання ВВП на 4%, який може сприяти виведенню економіки з тіні, та більш справедливе оподаткування — передусім великого бізнесу за забруднення довкілля й викиди парникових газів.

 

Вітряна електростанція

 

Тож додаткової мобілізації можуть потребувати тільки 40 мільярдів євро, або 4 мільярди на рік. Щоб залучити цю суму, уряд вже планує створення Українського кліматичного фонду, який має поповнюватися екологічними податками (зокрема, податком на викиди СО2) та коштами міжнародних фінансових організацій. Допомогти також може розвиток в Україні фінансової інфраструктури на зразок європейських, як-от інвестиційні фонди, банки розвитку, мобілізація ресурсів на місцевому рівні.

Не варто забувати про те, що Україна неодноразово відзначалася серед міжнародних партнерів як країна з низькою спроможністю абсорбувати гроші міжнародної допомоги. Маючи доступ до грантів та кредитів Європейської комісії, дешевих коштів міжнародних фінансових організацій (ЄІБ, ЄБРР, МБРР), Україна залишила невикористаними мільярди євро. Серед причин — відсутність єдиного органу, який би координував усі процеси й отримував гроші на необхідні для країни програми, а також недостатня кількість кваліфікованих спеціалістів і, відповідно, низька спроможність громад займатися міжнародними проєктами. Тож однаково важливо вирішити питання й наявності коштів, і спроможності їх використати.

«Сума [у 102 мільярди за 10 років] досить реальна, враховуючи, що зараз капітальні інвестиції складають майже 20 мільярдів євро щорічно. Але реальна за умов проведення реформ: екологічного оподаткування, завершення тарифної реформи та інших», — відзначає Сергій Масліченко, колишній заступник міністра енергетики та захисту довкілля. 

Поки що однією з основних причин екологічних проблем в Україні залишається пріоритетність економічних цілей перед цілями збереження довкілля та екологічними реформами. Податок на викиди СО2 в Україні — один із найнижчих у світі, він не стимулює підприємства знижувати викиди та не має цільового призначення, а направляється у загальний кошик державного бюджету. Втілення в життя багатьох кліматичних заходів та політик, які пропонуються в НВВ, буде неможливо без встановлення достатньо високої ціни на викиди СО2, з одного боку, а з іншого — надання державою фінансової підтримки для скорочення викидів тим, хто цього потребує найбільше. 

 

Системні зміни в усіх секторах економіки 

Але чи в усіх секторах НВВ передбачає скорочення викидів? Ні, не в усіх. Виробництво енергії, її постачання та будівлі — ось ті три кити, на яких тримаються головні сподівання в НВВ щодо досягнення мети скорочення у 7%. На противагу ним, у транспорті та промисловості очікується підвищення викидів. У секторі землекористування та лісового господарства, а також у секторі відходів зміни незначні. 

 

Кліматична політика України

Джерело: Міністерство захисту довкілля і природних ресурсів України 2021 року, згідно з розрахунками Інституту економіки і прогнозування НАН України

 

Виробництво електроенергії та тепла (енергетика) — перший за обсягом викидів сектор, який відповідає за більш ніж чверть усіх викидів в Україні. Скорочення викидів в енергетиці на пропонованих 26% є важливою й абсолютно досяжною ціллю. Тут головною задачею є поступова відмова від вугілля та грамотний перехід на відновлювані джерела енергії. Дослідження підтверджують, що поступова відмова від використання вугілля в Україні технічно здійсненна, а відновлювана енергетика може забезпечити понад половину виробництва електроенергії 2030 року. В НВВ зазначається досягнення набагато меншої частки електроенергії з відновлюваних джерел у 2030-му, тому залишається значний потенціал для ще більшого зниження викидів у галузі.

 

Хоча внаслідок поступової відмови від використання вугілля може бути втрачено 56 тисяч робочих місць, перехід на зелену енергетику відкриває можливість створити робочих місць втричі більше.

 

Енергетичний перехід створює економічні можливості та нові робочі місця, одночасно зменшуючи потребу в субсидіях на підтримку вугільної галузі. Хоча внаслідок поступової відмови від використання вугілля може бути втрачено 56 тисяч робочих місць, перехід на зелену енергетику відкриває можливість створити робочих місць втричі більше. Важливим аспектом енергетичного переходу є пом’якшення соціально-економічних наслідків відмови від вугілля та справедлива трансформація вугільних міст та регіонів, які мають за короткий термін віднайти нові вектори для розвитку.  

На жаль, НВВ не згадує про дату відмови від вугілля та не ставить питання про довго- чи середньострокові цілі енергетичного переходу, які залишаються невизначеними на державному рівні. Їхня відсутність зберігає статус-кво підприємств-забруднювачів та не дає можливість громадам планувати наперед. Це також не стимулює уряд системно розв’язувати питання енергетичної бідності. Адже вже давно існує потреба змістити фокус із надання прямих субсидій для оплат комунальних платіжок на масштабне впровадження заходів з енергоефективності в будівлях та відповідно підвищення комфорту життя та зменшення енергоспоживання населенням.

 

 

При впровадженні широкомасштабних заходів з енергоефективності можна зменшити навантаження частини з оплати комунальних послуг на бюджети домогосподарств, особливо тих, що належать до вразливих. Варто врахувати, що підвищення, наприклад, податку на викиди СО2, може спричинити підвищення вартості електричної енергії для кінцевих споживачів. Тому варто намагатися не допустити повного перенесення вартості екологічних податків на споживача, а також застосовувати підхід адресних монетизованих субсидій для підтримки вразливих груп.

Розвиток відновлюваної енергетики також має відбуватися з урахуванням соціальної складової: з фокусом не лише на будівництво великих сонячних та вітрових енергетичних потужностей, але й на розширення можливостей для створення енергетичних кооперативів у громадах, підтримці дахових сонячних станцій на багатоповерхівках та об'єктах соціальної сфери. Лише такий енергетичний перехід в Україні, з диверсифікацією права власності на енергетичні активи та системною державною підтримкою вразливих верств населення, можна буде назвати по-справжньому справедливим.   

Другий за обсягом викидів парникових газів сектор — промисловість. Разом з енергетикою він продукує половину всіх викидів парникових газів в Україні. Хоча представники бізнесу й заявляли, що НВВ начебто «... загрожує Україні повною зупинкою промисловості», нова кліматична мета не виглядає занадто вимогливою до цього сектору. НВВ дозволяє нарощування викидів підприємствами протягом найближчих років, хоча й пропонує кілька кліматичних заходів.  

 

Підвищення ж податку на викиди СО2 залишається політично непопулярним кроком, який критикують українські бізнес-асоціації.

 

Один з таких заходів — запуск системи торгівлі квотами на викиди (СТВ), який має розпочатися не раніше 2025 року. Самі представники промисловості розглядають СТВ як привабливішу альтернативу податку на викиди, адже в ній є чимало гнучкості та навіть можливість заробити. Підвищення ж податку на викиди СО2 залишається політично непопулярним кроком, який критикують українські бізнес-асоціації, називаючи його інструментом наповнення бюджету без будь-якого цільового використання. Водночас представники промисловості активно підтримують створення будь-яких державних фондів, які б у перспективі кошти від податку на СО2 повертали підприємствам у тому чи іншому вигляді для реалізації заходів з модернізації.  

У транспорті також допускається підвищення викидів. Уряд очікує, що 2030 року кількість приватних автівок значно збільшиться, водночас близько 90% українського автопарку будуть займати застарілі та імпортовані з-за кордону моделі транспорту, а електромобілі становитимуть лише 3% українського парку легкових авто. Незважаючи на те, що ключовим стратегічним документом державного рівня — Національною транспортною стратегією — зафіксована мета переходу на 50% транспорту на відновлюваних джерелах енергії, НВВ не очікує її досягнення. Тож натяку на кардинальні зміни, «зелений» перехід чи масштабну електрифікацію немає.

 

Транспорт

 

Підвищення екологічних стандартів чи введення податку на викиди в секторі автотранспорту — непопулярні для політиків рішення. Ситуація з «євробляхами» в Україні чудово це демонструє. Але варто пам’ятати, що екологізація транспорту є важливою в українському контексті не для вирішення проблеми зміни клімату. Контроль над викидами та розвиток належної інфраструктури громадського транспорту допомогли б значно покращити ситуацію із забрудненням повітря в містах, зменшити кількість заторів та відійти від автомобілецентричності, роблячи  міста комфортнішими та більш справедливими для життя. Все залежатиме від готовності політиків на державному та місцевому рівнях пріоритезувати громадське здоров’я та добробут більшості населення, особливо жінок, рівень користування громадським транспортом серед яких вищий у порівнянні з чоловіками, а рівень володіння приватним транспортом — нижчий. 

Ліси та землекористування — ще один сектор, на який варто звернути увагу в контексті НВВ та клімату. Не секрет, що ліси поглинають вуглекислий газ, тому їхнє збереження та примноження є важливим елементом сильної кліматичної політики будь-якої країни. На превеликий жаль, тренди в Україні тут негативні. Ліси висихають, стають вразливими до шкідників, збільшуються кількість і масштаби лісових пожеж. До 2018 року викиди від землекористування, зміни в землекористуванні та лісовому господарстві були негативними, тобто бодай якась частина викидів парникових газів від інших секторів економіки компенсувалася завдяки поглинанню лісами. Але з 2018-го цей важливий «мінус» змінився на «плюс», бо викиди від ріллі та пасовищ постійно зростали, а загальні обсяги поглинання парникових газів лісами зменшилися. 

Науковці підтверджують надмірну розораність земель в Україні, яка складає 80%, а у деяких регіонах — більше ніж 90%. Деградація ґрунтів та екосистем загалом відбувається внаслідок монокультурного сільського землеробства, орієнтованого на експорт, а також інтенсивного обробітку землі з недотриманням сівозмін та, відповідно, виснаженням ґрунтів.

 

Вирубка лісів

 

НВВ ставить за мету збільшити поглинання парникових газів лісами у 2030 році й зменшити викиди від землекористування. Для цього планується збільшити частку заліснених територій, посилити прозорість та контроль рубок, повністю інвентаризувати лісовий фонд країн (чого не було зроблено з початку 1990-х років). З іншого боку, зменшити викиди від ріллі та пасовищ допоможуть лише зміни в практиках ведення сільського господарства: розвиток органічного землеробства, технології мінімального обробітку ґрунту та інших. НВВ при цьому не передбачає зменшення викидів у цьому експортноорієнтованому секторі, але пропонує впроваджувати всі можливі заходи, щоб запобігти їхньому надто високому зростанню.

 

Висновки 

Українська кліматична мета ставить амбітні, проте реалістичні цілі. Щоб стримати зростання викидів парникових газів протягом наступного десятиліття, уряд планує зробити ставку на поступову відмову від вугілля в енергетиці, енергоефективні заходи та контроль за викидами у ключових секторах. Більша частина коштів, необхідних для реалізації цих кліматичних політик, мають бути доступні, а головним викликом (особливо політичним) буде їх спрямування в правильному напрямку, відмінному від збереження статусу-кво. Загалом можна сказати, що НВВ не пропонує нічого радикально нового, й більшість пропонованих заходів вже прописані в інших державних стратегічних документах.

 

Україна має поставити перед собою план мінімум: системно впроваджувати в себе вдома соціально відповідальну кліматичну політику.

 

Водночас національно визначений внесок України, де нова кліматична мета прописана та деталізована, все ще є надто слабким для утримання глобального потепління в рамках 1,5°С, чого вимагає Паризька кліматична угода. НВВ — це політичний консенсус, як і у будь-якій іншій країні. В Україні це виглядає як відтягування змін в експортно-залежних та приватних секторах (промисловості та сільському господарстві) і очікування досягнення мети за кошт тих секторів, де зміни вже десятиліттями назріли й перезріли (енергетика, будівлі). Це також не дає відповіді на питання, що робити після 2030-го з усіма секторами, де дозволялося нарощування викидів до цього.

Допоки кліматичні та екологічні цілі будуть залишатися вторинними після економічних та приватних інтересів, ризик недосягнення нової кліматичної мети залишається високим. Україна має поставити перед собою план мінімум: системно впроваджувати в себе вдома соціально відповідальну кліматичну політику. НВВ дає поштовх до цього, хоча однієї мети замало, необхідна її чітка й послідовна реалізація та фокус на зменшення викидів в усіх секторах.

Авторка: Анна Акерманн

Інфографіка: Вікторія Примак

Авторка висловлює вдячність за ідейний супровід й допомогу в підготовці матеріалу Оксані Алієвій, координаторці програми «Зміна клімату і енергетична політика» Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ - Україна

Обкладинка: Jasper Rietman/The Guardian

Підготовлено у рамках проекту «Кліматичні цілі України» у співпраці із Фондом ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.

Поділитись