Трансформація без справедливості. Яке майбутнє у вугільних регіонів України

3828
Ларіна Марина
Статті автора

З курсом європейської інтеграції українська влада заговорила про захист довкілля, клімат і необхідність реформувати енергетичний сектор. Ухвалення Паризької угоди поставило уряди в доволі незручне становище: зростання глобальної температури треба обмежити до 2°C і докласти зусиль для утримання її в межах 1,5°C до кінця XXI століття. Оскільки енергетика відповідає за ¾ усіх викидів, то зміни мають відбутися насамперед у цій сфері й передусім у її найбруднішій галузі. Йдеться про вугілля, видобуток і спалювання якого забруднюють повітря та воду, шкодять екосистемам та руйнують плодовиті сільськогосподарські землі. Вугілля небезпечне й для здоров’я людини: його спалювання — це основне джерело антропогенних викидів ртуті, миш’яку та інших важких металів. Зрештою, воно є рушійною силою кліматичної кризи. 

Однак вугілля пов’язане не тільки зі шкодою для довкілля й здоров’я людей. З нього виробляють ⅓ електроенергії у світі. Воно також відіграє ключову роль у металургії та сталеливарній промисловості. Суттєвою залишається частка вугілля у виробництві електроенергії в Україні ​​– більше ніж 30%. Але враховуючи його негативний вплив та зменшення вартості чистих відновлюваних джерел енергії, багато країн ставлять за мету поступово відмовитися від спалювання цієї копалини. Відповідно, закінчення епохи вугілля означатиме втрату великої кількості робочих місць, особливо у вугледобувних країнах. Про пом’якшення соціально-економічних наслідків відмови від вугілля говорять як про «справедливу трансформацію». 

 

Шахтарі

Джерело: Solidarity Center

 

Отже, в цій статті ми спробуємо розібратися з цією темою з різних точок зору. По-перше, ми подивимося на вугільний сектор і його основні тенденції у світі та в Україні. По-друге, ми з’ясуємо, що таке «справедлива трансформація» та як її можна реалізувати в Україні. По-третє, ми подивимось, що з міжнародного досвіду можна застосувати у нас.

 

Тенденції у вугільній галузі

Видобуток і споживання вугілля скорочуються в Європі та в Північній Америці. Але більше частина світового споживання припадає на Китай. Вугілля відіграє ключову роль в Індії, яка є третім найбільшим споживачем електроенергії у світі. За розрахунками Міжнародного енергетичного агентства, сукупне споживання вугілля в Європейському Союзі та США зараз складає приблизно 10% від світового. Але, враховуючи, що Китай, Індія та інші країни Азії відповідають за 75% глобального попиту, ця тенденція матиме лише обмежений ефект.

 

 

Вугілля ​​— найбільше джерело викидів діоксиду вуглецю. Це означає, що скорочення викидів нових енергетичних проєктів недостатньо для того, щоб обмежити зростання глобальної температури. Якщо наявна енергетична інфраструктура, зокрема електростанції, промислові об’єкти, будівлі та транспорт, буде працювати без змін, то тільки це спричинить зростання глобальної температури до 1,65°C. Отже, інфраструктура має бути декарбонізована. Щоб виконати мету Паризької угоди, треба закінчити епоху вугілля до 2040 року. 

Тому розвинуті країни беруть курс на відмову від вугілля. Наразі 20 із 27 членів Європейського Союзу оголосили про дату остаточної відмови від нього у виробництві електроенергії або вже його не використовують. Повністю припинили використання вугілля у виробництві електроенергії Бельгія, Австрія та Швеція. На черзі Португалія, яка планує закрити останню теплоелектростанцію в листопаді 2021 року. Все ж це насамперед країни, вугільна промисловість яких ніколи не була значною. 

 

Польські шахтарі

Польські шахтарі. Джерело: Bloomberg

 

Найбільше залежать від вугілля в ЄС Польща, Німеччина, Болгарія, Чехія та Румунія. Греція, яка планувала відмовитися від нього до 2028 року, оголосила про закриття останньої станції на бурому вугіллі вже 2025 року ​​— на три роки раніше, ніж було заплановано. Німеччина та Польща відповідають за 51% встановлених потужностей вугілля та 54% викидів, спричинених спалюванням цієї копалини. Але вони не поспішають від цього відмовлятися. Німеччина планує закрити останні теплоелектростанції до 2038 року, а Польща взагалі не має конкретної дати. Є тільки договір із шахтарями, за яким шахти закриватимуть у 2049 році, що суперечить меті ЄС досягти нульового балансу викидів до 2050 року. 

 

Щоб виконати мету Паризької угоди, треба закінчити епоху вугілля до 2040 року.

 

Показова ситуація склалася у Великій Британії ​​— колисці індустріальної революції, яка 200 років тому стала можливою завдяки вугіллю. Відмова від цієї копалини там запланована на 2024 рік. Швидко відбувається перехід на відновлювані джерела енергії. 2020 року частка вугілля в енергетичному балансі країни складала 1,8%, але ще десятиліття тому вона складала близько 40%. У тому ж році 43,1% електроенергії було згенеровано з відновлюваних джерел енергії, з яких більше ніж половина ​​— електроенергія, вироблена вітровими електростанціями.

 

Шахтарський страйк 1984 року

Протест шахтарів. Лондон, 1984 рік

 

Але десятки тисяч робочих місць у вугільному секторі Великій Британії були втрачені в період між серединою 1980-х і початком 1990-х років. Це відбувалося в роки правління прем’єр-міністерки Маргарет Тетчер, відомої неоліберальними реформами. 46% шахтарів стали безробітними, й тільки 9% отримували освіту або нову кваліфікацію. Все це відбувалося без пом’якшення соціально-економічних наслідків, натомість поразка шахтарів значно послабила британські профспілки. 

 

Розвиток вугільної галузі в Україні 

Вугільна галузь в Україні занепадає. 1991 року в країні налічувалося 276 державних шахт, сьогодні їх ​​— 33. Частково це пов’язано зі збройним конфліктом на Сході, адже 95 шахт залишилися на непідконтрольних територіях. Однак з 2004 року закрили 68 державних гірничих підприємств, а ще 19 державних шахт зараз перебувають у процесі ліквідації. На підконтрольній території діє 12 приватних шахт. Натомість найбільша приватна вуглевидобувна та вугільна електрогенеруюча компанія ДТЕК оголосила, що має на меті досягти нульового балансу викидів у виробництві електроенергії до 2040 року. І не дивно, адже поки інвестувати у відновлювану енергетику в Україні за високими «зеленими тарифами» прибутково

Оскільки бізнес зацікавлений у збільшенні прибутків, то, коли видобуток вугілля стає невигідним, починається диверсифікація. Про це свідчать і приклади інших країн, у яких енергетичні компанії вилучають вугілля зі свого портфоліо (як RWE у Німеччині) і переходять на відновлювані джерела енергії. З іншого боку, відмова приватного бізнесу від вугілля свідчить про безперспективність і невідворотність процесу трансформації.

Відповідно, скорочується й видобуток вугілля державними шахтами: з 2015 року по 2020 рік цей показник скоротився майже вдвічі.

 

 

Кількість працівників вугільної галузі скоротилася з близько 1 мільйона у 1991 році до 56 тисяч сьогодні.

Собівартість видобутку вугілля зростає. Державні вугільні шахти зазнають збитки в середньому у 230 євро на тонну видобутого вугілля. Тож держава продовжує субсидувати цей сектор. На нього держава витрачає більше, ніж на заходи з енергоефективності. Відповідно до звіту про прямі субсидії у вугільний сектор протягом 2018—2019 років серед договірних сторін Енергетичного Співтовариства, Україна ​​– лідер із надання субсидій для вугільного сектору. 2018 року прямі субсидії склали 275,44 млн євро, а 2019-го зросли майже вдвічі – до 476,08 млн євро. Цікаво, що за досліджуваний період 2015—2019 років розміри прямих субсидій зменшилися в усіх країнах-партнерах Енергетичного Співтовариства, крім України. В середньому за 2018—2019 роки прямі субсидії склали 8,99 євро за 1 МВт.год виробленої електроенергії. 

 

Україна ​​– лідер із надання субсидій для вугільного сектору.

 

За підрахунками, закриття збиткових шахт зменшить витрати держави на 35% навіть з урахуванням витрат на виведення шахт з експлуатації та компенсацію для робітників. Крім того, майже 96% шахт працюють без реконструкції понад 20 років. 

 

Шахта «Степова»

Шахта «Степова», Львівська область

 

Очевидно, вугільна галузь України терміново потребує реформ. Про них говорять десятиліттями, а одні концепції реформування вугільної галузі приходять на зміну іншим. Коли ж уже, зрештою, будуть реформи?

 

Між реформами вугільного сектору й «справедливою трансформацією» 

Влада визначала проблеми вугільної галузі в Концепції реформування та розвитку вугільної промисловості на період до 2020 року. Серед причин кризи називались відсутність коштів для новітніх рішень ведення видобутку вугілля та вкрай недостатні обсяги капітальних вкладень у нове будівництво та на відновлення фондів вугледобувних підприємств. Згадується й відсутність приватизації. 

Попри правильне визначення проблем сектору, їхнє вирішення вбачають тільки в приватизації. Відповідно до Енергетичної стратегії на період до 2035 року, плани реформування вугільного сектору стосуються насамперед приватизації перспективних шахт і закриття неефективних. Стратегія згадує про соціальну перебудову регіонів і закриття шахт «відповідно до найкращих європейських практик», але не надає деталей. Стверджується, що до 2035 року вугільна галузь має досягти конкурентних і прозорих умов функціонування.

 

Закриття шахт

 

 

Проєкт Концепції реформування вугільної галузі на період до 2030 року, розроблений Міністерством енергетики, має на меті поєднати процес приватизації та інтеграції державних шахт до «Центренерго» — державної електрогенеруючої компанії. Однак, зважаючи на невдалі спроби, від концепцій реформування повільно переходять до так званої «трансформації» вугільного сектору. Зрештою, зростання загроз від кліматичної кризи, кліматична політика ЄС, а ще й відсутність будь-яких реформ і модернізації галузі раніше — начебто все вказує на те, що час відмови від вугілля настав. 

Міністерство розвитку громад та територій України розробило проєкт Концепції справедливої трансформації вугільної галузі. Відповідно до неї, перехід торкнеться 5 регіонів видобутку вугілля, тобто більш ніж 60 населених пунктів, де проживає близько мільйона людей. Прем’єр-міністр Шмигаль наголошує, що трансформація вугільних регіонів — це про не про закриття шахт. Тут мова йде насамперед про створення нового виробництва, розвиток соціальної сфери, інфраструктури та перехід до безвуглецевої економіки. 

Концепція справедливої трансформації запровадить підтримку на законодавчому рівні інвесторів, які створюють робочі місця на вугледобувних територіях. Як і у випадку з відновлюваної енергетикою, де роль держави зводиться до створення сприятливого інвестиційного клімату, так і тут держава покладається на приватних інвесторів. Тільки якщо відновлювані джерела енергії приваблюють інвесторів високими «зеленими тарифами», то створення нових робочих місць для колишніх шахтарів навряд чи створить умови для отримання надприбутків. 

 

Самоусунення держави й покладання надій на приватних інвесторів, які створять нові робочі місця, — заздалегідь програшна стратегія.

 

Міжнародні партнери надають фінансування, щоб можна було покращити знання й можливості для проведення політики трансформації. Так, проєкт Енергетичного Співтовариства «Вугільні регіони в процесі трансформації» для країн Західних Балкан і України має на меті підвищити компетентність держави в цих питаннях шляхом обміну досвідом між державами, представниками вугільних регіонів і міст та експертної підтримки. Водночас самоусунення держави й покладання надій на приватних інвесторів, які створять нові робочі місця, — заздалегідь програшна стратегія. 

 

Шахтарський страйк

Страйк шахтарів у Києві 12 травня 2021 року.

 

Зрештою, навіть якщо прем’єр-міністр вважає за краще називати трансформацію вугільних регіонів по-іншому, це з такими стратегіями реформування й трансформації вугільної галузі не що інше, як закриття шахт. 

Влада стверджує, що поділяє цінності Європейського зеленого курсу й вбачає втілення «справедливої трансформації» за європейським зразком. Сьогодні Європейський зелений курс — масштабний план заходів, спрямованих на підвищення ефективного використання ресурсів шляхом переходу до чистої кругової економіки, збереження біорізноманіття та зменшення викидів парникових газів. Ці заходи мають дозволити ЄС стати кліматично нейтральним до 2050 року. Помітно, що ЄС має розуміння цілісності та взаємопов’язаності всіх сфер для «зеленої» трансформації. А як же виглядає там «справедлива трансформація»?

 

Що стоїть за «справедливою трансформацією» в ЄС?

В січні 2020 року Європейська Комісія запропонувала Механізм справедливої трансформації як один із ключових інструментів для досягнення цілей Європейського зеленого курсу. Він має допомогти найвразливішим регіонам і секторам економіки подолати соціальні, економічні та екологічні наслідки переходу на нульовий баланс викидів до середини століття. 

Механізм справедливої трансформації ЄС має зібрати до 65—75 млрд євро протягом 2021—2027 років для вугільних регіонів і має три складові.

1) Фонд справедливої трансформації. Зараз він налічує 19,3 млрд євро, але очікується до 30 млрд євро інвестицій. 

2) Програма InvestEU, яка передбачає близько 10—15 млрд євро приватних інвестицій.

3) Кредитна система державного сектору, яка об’єднає 1,5 млрд євро грантів із бюджету ЄС із 10 млрд євро позик Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) для забезпечення від 25 до 30 млрд євро державних інвестицій. Загалом очікується, що Механізм зможе забезпечити близько 150 млрд євро державних і приватних інвестицій. 

Щоб скористуватися Механізмом, держави-члени ЄС мають детально описати проєкти в територіальних планах зі справедливої трансформації. Це – стратегічні плани для задоволення потреб регіонів, які зазнають найбільш негативних економічних і соціальних наслідків внаслідок переходу до чистої економіки. Інституційні гранти ЄС можна буде використати для розбудови відновлюваних джерел енергії, програм перекваліфікації робітників, реновації будинків чи впровадження інновацій у енергетиці. До того ж енергетичні проєкти можуть отримати фінансування в рамках інших механізмів ЄС – модернізаційного та інвестиційного фондів ЄС. Модернізаційний фонд надає підтримку 10 найменш економічно розвинутим країнам ЄС у сферах відновлюваної енергетики, енергоефективності, накопичення енергії, енергетичних мереж і «справедливої трансформації» у вугільних регіонах. Кошти інноваційного фонду підуть на дослідження й розвиток новітніх технологій у сферах енергетики, технологій уловлювання та зберігання вуглецю та енергоємної промисловості. 

 

 

Як бачимо, країни ЄС мають різні можливості для фінансування кліматичних і енергетичних заходів. Хоча Україні й готові надавати фінансову підтримку міжнародні партнери, ми все ж не маємо доступу до цих великих фондів і механізмів ЄС. Навіть попри те, що дві третини зі 100—150 млрд євро Фонду справедливої трансформації буде спрямовано на перебудову вугільних регіонів східноєвропейських країн ЄС, висловлюється занепокоєння щодо майбутнього цих регіонів. Під час кліматичних переговорів у Катовіце у 2018 польська сторона запропонувала для підписання Сілезьку декларацію солідарності та справедливої трансформації. Так вона спробувала ще раз наголосити на тому, що кліматична політика неможлива без підтримки працівників. 

 

«Справедлива трансформація» по-українськи

Ситуація навколо «справедливої трансформації» в Україні виглядає доволі карикатурно. У Міністерстві розвитку громад і територій повідомляють, що за результатами проведення опитувань мешканців семи шахтарських міст Донецької області були визначені основні больові точки вугільних регіонів. Це економічні та екологічні проблеми, якість медичних і житлово-комунальних послуг, стан міської інфраструктури та складнощі з отриманням освіти й перекваліфікацією. Ці «больові точки» — насправді проблема всієї країни, в якій відсутня або вкрай застаріла інфраструктура, низька доступність медичних послуг, зростає енергетична бідність. 

Дослідження, на яке посилалося Мінрегіон, було проведено громадською організацією «Екодія» та Фондом імені Фрідріха Еберта. Воно представило результати про розуміння «справедливої трансформації» жителями вугільних регіонів. Умовами успішної трансформації мешканці називали необхідність проведення консультацій із місцевим населенням, створення нових галузей промисловості в регіоні, перекваліфікацію для робітників вугільної галузі, соціальний пакет тощо. 

 

Станом на квітень 2021 року борг заробітної плати перед шахтарями державних підприємств становив майже 1,5 млрд грн.

 

Для вирішення проблем вугільних регіонів влада обіцяє створити мультидонорський фонд. Все, що поки про нього відомо, — загальні фрази про те, що «фонд буде покликаний забезпечити прозорі та ефективні механізми фінансування проєктів громад та регіонів». Надії покладаються й на німецько-українське енергетичне партнерство, угоду про яке підписали 2020 року. Воно передбачає експертну підтримку та допомогу в трансформації вугільних регіонів. Для реалізації пілотних проєктів було поки обрано вугільні міста Червоноград у Львівській області та Мирноград у Донецькій області. 

Поки українські політики запозичують гарні терміни декарбонізації, кліматичної нейтральності та трансформації вугільних регіонів, трансформація відбувається вже давно – останні 30 років. І без жодної справедливості. Де опинилися й що отримали ті працівники вугільної галузі, яких 1991 року налічувалося близько мільйона? Колишні вугільні мономіста занепадають, а люди звідти їдуть. Справедливої трансформації не побачили не тільки колишні робітники. Її не відчувають і люди, котрі працюють у вугільній галузі сьогодні, перед якими держава роками накопичувала борги. Станом на квітень 2021 року борг заробітної плати перед шахтарями державних підприємств становив майже 1,5 млрд грн. 

 

Шахтарський страйк у Вугледарі, 2019 рік

 

Водночас державна підтримка енергоефективності є недостатньою. І якщо в інших країнах вона тільки зростає, то в Україні — навпаки. Так, фінансування, які виділялися урядом на програму «теплих кредитів», становило у 2020 році 400 млн грн проти 1,1 млрд грн у 2019 році. А вже на 2021 рік для мешканців індивідуальних будинків програмою було передбачено всього 150 млн грн. За 6 років існування програми з державного бюджету було відшкодовано всього лише 3,2 млрд грн. Крім того, держава гальмує розвиток малої генерації відновлюваної енергетики — приватних будинків, муніципальних будівель, ОСББ тощо потужністю до 1 МВт. Всі наявні механізми підлаштовані все ще під великих гравців, бо дизайн ринку «зелених тарифів» розроблявся під великий бізнес, який і був його першим учасником. Поки частка малої генерації ВДЕ становить менше 2,5% ніж встановленої потужності. Це суперечить ідеї енергетичної незалежності, яку влада постійно визначає ключовою.

 

Які є альтернативи? 

Досвід занепаду вугільної галузі не є унікальним для України. У 60-х роках у Рурському регіоні Німеччини вугілля й сталь почали втрачати своє колишнє важливе значення. Якщо 1960 року у вугільній галузі працювало ще 400 тисяч працівників, то 2018-го їх було трохи більше ніж 3 тисячі. До 60-х років у регіоні не було студентів. Перший університет було засновано у 1962 році – Рурський університет у Бохумі. Сьогодні у Рурському регіоні навчаються 270 тисяч студентів у п’яти державних університетах, академії мистецтв і 13 інших вищих навчальних закладів — інститутах і вищих технічних навчальних закладах. Більше ніж 30 тисяч людей працюють у різноманітних дослідницьких закладах. Крім того, за ці роки в регіоні розвивалися інші сектори економіки: насамперед сфера охорони здоров’я, логістика та хімічна промисловість. Тільки у сфері охорони здоров’я зараз працює більше ніж 330 тисячі працівників. Структурні зміни потребують активного втручання держави й створення перспектив для населення незалежно від приватних інвестицій — це чітко показує досвід Рурського регіону. Формування належної інфраструктури у регіонах, зокрема у сфері освіти та охорони здоров’я, стануть першим поштовхом і для приватних інвестицій.

 

Музей гірничої справи

Німецький музей гірничної справи в Бохумі

 

Чехія — єдина в Центральній і Східній Європі країна, яка запровадила програму з трансформації вугільних регіонів Re:Start у 2015 році. Re:Start створює рамкові умови для співробітництва міністерств, місцевої влади та інвесторів. Програма не тільки надає підтримку шахтарям, а й створює можливості для отримання освіти та роботи для молоді та безробітних. 

 

Трансформація має бути структурною: інвестиції повинні йти в нову інфраструктуру регіонів, розвиток нових галузей та на боротьбу з безробіттям.

 

Унікальним є приклад самоорганізації працівників для здійснення справедливої трансформації в Канаді. Організацію «Iron & Earth» створили колишні працівники нафтоносних пісків Канади. Вони об’єдналися після того, як більше ніж 100 тисяч працівників втратили роботу після різкого падіння світових цін на нафту у 2015—2018 роках. Організація здійснює кампанії на підтримку екологічної та соціальної трансформації, організовує курси перекваліфікації та забезпечує ресурси й зв’язки, необхідні для працевлаштування в «чистому секторі економіки», наприклад у сферах відновлюваної енергетики, енергоефективності, накопичення енергії та уловлювання вуглецю. 

Єдиного правильного рішення, як і в яких галузях створювати робочі місця, немає. Це пов’язано з тим, що такі регіони відрізняються один від одного та мають різні соціально-економічні умови. Розбудова сектору відновлюваної енергетики та втілення інших кліматичних проєктів відкриє можливості для створення великої кількості робочих місць. Але трансформація не має обмежуватися тільки соціальною підтримкою колишніх працівників галузі викопних палив. Вона має бути структурною: інвестиції повинні йти в нову інфраструктуру регіонів, розвиток нових галузей та на боротьбу з безробіттям.

 


Дослідження підготовлено в рамках проєкту «Справедливий енергетичний перехід для України» у співпраці із «Центром Економічної Справедливості».

Проєкт фокусується на двох аспектах: прогресивній екологічній політиці та її соціальних наслідках і шукає відповіді на такі питання:

• як має діяти держава під час переходу на відновлювальні джерела енергії та декарбонізації?

• якою має бути справедлива соціальна політика щодо працівників «традиційної енергетики»?

• як знизити вартість тарифів на комунальні послуги під час переходу на «зелену енергетику»?

• яким чином розвиток нових видів палива, таких як «зелений водень», може сприяти економічному розвитку України?

• які з кращих закордонних практик щодо переходу на більш чисту енергію можливі в Україні?

Здійснюється за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні з коштів Міністерства економічного співробітництва та розвитку ФРН.

Авторка: Марина Ларіна
Інфографіка: Олександр Кравчук

Поділитись