Планету спалює капіталізм, а не звичайні люди

2937

Кожні сім-вісім років Міжурядова група експертів зі зміни клімату (МГЕЗК) публікує свіжу доповідь, в якій аналізуються наявні наукові дослідження, що оцінюють стан кліматичних змін. Найновіша, Шоста оціночна доповідь, була оприлюднена посеред неймовірної літньої спеки та руйнівних паводків.

Ці доповіді здаються знаковими моментами в історії кліматичних змін. Поки політики, корпорації та активісти безрезультатно сперечаються, вчені обрубують їх тверезою та об’єктивною картиною того, де ми знаходимось і що ми ще можемо зробити.

 

Що нового

Отже, що нового нам повідомляє остання доповідь МГЕЗК, щоб допомогти в боротьбі зі зміною клімату? На фундаментальному рівні — не дуже багато. Викиди все ще зростають, а планета все ще нагрівається. Нам все ще потрібно терміново декарбонізувати економіку.

Заголовки Шостої оціночної доповіді, як правило, зосереджуються на широко розхваленій цілі — обмежити середнє глобальне підвищення температури до 1,5oC. Ця мета стала наріжним каменем Паризької угоди. Кліматичні експерти вважають її межею, за якою потепління стає небезпечним. Насправді ця ціль погано продумана: ми вже досягли 1,1o або 1,2oC потепління, а наш нинішній клімат навряд чи можна назвати безпечним.

 

Танення льодовиків

Джерело: Getty Images

 

Попри це, міжнародна спільнота зійшлася на позначці 1,5oC в якості колективної цілі, так чи інакше. Найприголомшливіші заголовки доповіді МГЕЗК були про те, що в усіх модельованих сценаріях ми досягнемо цього рівня до 2040 року. Цей момент настане набагато раніше (приблизно через десятиліття), якщо ми не почнемо швидко скорочувати викиди.

За 1,5oC рівень моря підвищиться на два-три метри. Імовірність аномальної спеки виросте приблизно в чотири рази. Сильні опади підвищать рівень вологості на 10%, а ймовірність опадів збільшиться в 1,5 раза. Питання в тому, як швидко це станеться.

 

Ми вже досягли 1,1o або 1,2oC потепління, а наш нинішній клімат навряд чи можна назвати безпечним.

 

Якщо у звіті МГЕЗК і є оптимізм, то він полягає в тому, що, якщо ми у всьому світі досягнемо нульових викидів до 2050 року, є хороші шанси стабілізувати температуру на рівні 1,5oC. Звичайно, є погана новина: клімат все одно буде набагато небезпечнішим, ніж сьогодні, а оптимістичний сценарій, звичайно, не найімовірніший. Модель сценарію з більшими викидами приведе нас до 1,9oC до 2040 року (тоді мені виповниться 46 років), 3oC — до 2060 року (тоді я навряд чи ще піду на пенсію) та 5,7oC до 2100 року (тоді мені можливо стукне 104, якщо раніше сильна спека не вб’є мене).

Ці цифри підкреслюють те, з чим зіштовхнеться моє покоління протягом життя, якщо ми не змінимо курс, хоча тут немає нічого, чого ми ще не знали. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш у відповідь на звіт виступив проти видобутку викопного палива: «Ця доповідь повинна стати смертним вироком для видобутку вугілля та викопного палива, перш ніж вони знищать нашу планету».

 

Пожежи в Австралії

Спустошений пожежею Національний парк «Фліндерс-Чейс» в Австралії, січень 2020 року. Джерело: Adam Ferguson/TIME

 

Це стало самоочевидною істиною для всіх людей, стурбованих зміною клімату, але простої заяви вже недостатньо. Незабаром відбудеться Конференція ООН зі зміни клімату (СОР26) у Глазго. Чи можна насправді сказати, що ця конференція буде якось відрізнятися? Попередні два великих заходи взагалі нічого не дали: COP15 у Копенгагені 2009 року та COP21 2015 року (Паризька угода), які хіба що зобов’язали країни добровільно поставити цілі скорочення викидів, що гарантувало б 2,9oC потепління, якщо мети вдасться досягнути. Глазго має стати не меншим провалом.

Ця доповідь настільки ж жорстка, як і будь-яка інша, але вона не дає нам нових підстав вважати, що усталені міжнародні процеси та нинішні уряди готові координувати глобальні економічні зрушення, які нам терміново потрібні. Джон Керрі, спеціальний представник президента США з питань клімату, каже, що Глазго має стати «поворотним моментом у цій кризі». Ми все це вже чули раніше. Єдиний поворотний момент, на який ми можемо розраховувати зараз, — це відхід від капіталістичної політичної економії, яка породила та вкорінила цю кризу, до нової економіки, заснованої на рівності, справедливості та загальному процвітанні.

 

Винний капіталізм, а не «людство»

Дані Шостої оціночної доповіді неможливо заперечувати, а сила їхніх наслідків дає нам поштовх поставити під сумнів придатність нинішньої політичної та економічної системи. Але сам звіт далі цих питань не заходить. Насправді, у всій доповіді ми можемо бачити формулювання, спрямовані на підтримку влади панівного класу.

У першому положенні «Резюме для політиків» стверджується, що зміна клімату «однозначно викликана людською діяльністю». Словосполучення «антропогенна зміна клімату» зустрічається в усій доповіді. Таким чином, у заголовках ЗМІ стали з'являтися слова про відповідальність людства за кліматичну кризу.

 

Жінки-шахтарки в Індії

 

На відміну від оцінок доповіді МГЕЗК ймовірних ступенів потепління, очікуваної надзвичайної спеки та прогнозованого підвищення рівня моря, припущення, що провину можна покласти на людство в цілому, не має наукового підґрунтя. Це ідеологічна заява. У цьому разі вона захищає від відповідальності панівний клас.

Навряд чи це було явним наміром вчених МГЕЗК. Тенденція говорити про антропогенну зміну клімату, безумовно, є відповіддю на добре фінансований кліматичний скептицизм. Але тепер головна перешкода — це не заперечення зміни клімату, а зволікання та бездіяльність класу капіталістів.

Саме капіталісти виграють від кліматичної кризи, а страждають найбідніші. Саме капіталістична система, що ставить над усе прибуток, блокує декарбонізацію, поки світ палає. Звичайно, технічно правильно сказати, що зміна клімату спричинена людиною. Наскільки знаю я, капіталістичний клас складається з людей. Але це не означає, що геть усі люди відіграли роль у виникненні цієї кризи.

 

Робітник на нафтопереробному заводі не поділяє вину з капіталістом, який експлуатує його, щоб отримати прибутки від видобутку нафти.

 

Звісно, деякі з нас отримують матеріальну вигоду від плодів капіталізму. Безперечно, видобуток викопного палива був основою сучасної цивілізації та покращив життя багатьох людей. Але більшість у цій системі також піддаються експлуатації, відчуженню та маргіналізації. Ми споживаємо вуглецевовмісні продукти капіталізму, але не маємо права голосу щодо фундаментальних умов виробництва, які змінюють клімат.

Робітник на нафтопереробному заводі не поділяє вину з капіталістом, який експлуатує його, щоб отримати прибутки від видобутку нафти. Громади корінних народів, які насильно витісняють зі своєї землі, щоб звільнити місце для вугільної шахти, не поділяють провину з урядами, які впроваджують ці проєкти. Тоді вже треба говорити про зміну клімату, спричинену ссавцями або землянами. Це було б такою ж правдою — тільки на ще вищому рівні абстракції від справжніх винуватців.

 

Протести корінних народів

Джерело: Kevin Light/Reuters

 

Звісно, зміна клімату не обов’язково притаманна лише капіталістичному способу виробництва. Якщо коротко вдатись до альтернативної історії, то, безперечно, будь-яка людська цивілізація, яка відкрила б викопне паливо і взялася його використовувати, ненавмисно б зрушила механізми зміни клімату. Унікальна шкідливість капіталізму полягає в його нездатності переломити тенденцію. Ми знаємо про причини та наслідки зміни клімату вже не один десяток років, але пріоритет капіталізму — максимізація короткострокових прибутків — витіснив необхідність переходу нашої енергетичної системи.

 

Наша індивідуальна поведінка не може сприяти швидкій та справедливій декарбонізації без запланованої трансформації економіки.

 

Ми не всі несемо однакову відповідальність за руйнування клімату. Наша індивідуальна поведінка, навіть уся загалом, не може сприяти швидкій та справедливій декарбонізації без запланованої трансформації економіки. Ми можемо або погодитися на людиноненависницьку кліматичну політику, яка ставить нас під загрозу, приховуючи справжню причину кризи, або можемо прийняти гуманістичне та соціалістичне бачення кліматичної справедливості, яке розповідає про людський потенціал та можливості побудувати кращий світ, якнайкраще використовуючи клімат, який нам дістався.

 

Світ на позначці 1,5

Якщо 1,5oC потепління — це найкраще, до чого ми можемо прагнути, і якщо, як каже нам Шоста оціночна доповідь, такі кліматичні зміни нині неминучі та незворотні, то лісові пожежі в Греції, Туреччині та Алжирі — це лише початок нової норми. У цьому контексті нам потрібно буде розкрити найкращі риси людства, а не підкреслювати найгірші. Окрім боротьби з кожною часткою градуса потепління, ми повинні також прийняти факт довговічності ще більш небезпечного клімату, ніж той, який маємо зараз. Саме в такій ситуації принципи солідарності та справедливості стають вирішальними.

 

Винуватці кризи не планують робити нічого суттєвого, тому в будь-якому разі все залежить від нас.

 

Наша основна місія — обмежити потепління шляхом декарбонізації якомога швидше й в якомога справедливіший спосіб. Ми також повинні подумати про те, як нам адаптуватися до цього нового клімату. Ліві та кліматичний рух повинні вимагати (та інтегрувати в нашу політичну платформу) програму справедливої адаптації до зміни клімату. Нам потрібно забезпечити стійкі будівлі та інфраструктуру, засоби захисту від повеней, плани евакуації, добре фінансовані аварійні служби, гарантоване державою страхування для покриття збитків та шкоди, а також політику прийому та підтримки біженців. Це не має бути кінцевим пунктом наших політичних амбіцій або служити виправданням для відмови від боротьби за декарбонізацію, але такі цілі повинні враховувати будь-яке бачення справедливості у світі на поділці 1,5oC.

 

Кліматичний марш 2019 року. Джерело: Політична критика

 

Як зрозуміло з доповіді МГЕЗК, існує кілька сценаріїв потепління протягом наступних десятиліть. У деяких із них ідеться про нездатність як урядів, так і кліматичних рухів скоротити викиди в необхідний термін. Звичайно, нашою метою має бути захоплення державної влади та використання її для трансформації економіки та забезпечення справедливості. Ми також повинні бути готовими діяти в рамках сценаріїв, у яких політики підтримують статус-кво й не збираються декарбонізувати економіку або в яких декарбонізація відбувається на користь багатих і приносить у жертву бідних та маргіналізованих. У цих сценаріях відносної поразки ми маємо бути готові захищатися, зміцнюючи наші громади та солідарність у них. Ми маємо бути готові з колективною стійкістю, якщо держава підведе нас, створити надійні системи розподілу харчових продуктів, забезпечення житлом у надзвичайних ситуаціях та системи порятунку.

Зрозуміло, що такі моменти, коли доповіді МГЕЗК публікуються в умовах невпинної та руйнівної екстремальної негоди, викликають колективне відчуття відчаю, тривоги та безсилля. У більшості модельованих сценаріїв МГЕЗК все моє трудове життя відбуватиметься в умовах нагрівання планети. Ми повинні визнавати та поважати ці почуття, не дозволяючи їм сповзати в безнадійність чи мізантропію.

Попри те, що говорять нам засоби масової інформації, панівний клас і навіть вчені, «ми» не винні в кліматичній кризі. Але винуватці не планують робити нічого суттєвого, тому в будь-якому разі все залежить від нас. Знаючи це, ми можемо створити войовничий і радикальний масовий рух, готовий побудувати нову економіку на основі рівності, справедливості та спільного процвітання. Ми знаємо, що нам все одно доведеться жити зі спадщиною капіталізму, але ми можемо спробувати лишити її на звалищі історії.

Автор: Кріс Солтмарш

Переклад Дарії Беззадіної за публікацією: Saltmarsh, C., 2021. "Capitalism Is What’s Burning the Planet, Not Average People". In: Jacobine. Available 22.09.2021 at: [link].

Поділитись