Минулого тижня українські та західні високопосадовці зустрічались у Швейцарії, щоб обговорити відновлення України. Конференція з відновлення України в Лугано збирала представників уряду і бізнесу задля обговорення інвестицій та необхідних для них реформ. Російсько-українська війна не лише призвела до загибелі та переміщення тисяч людей – вона також стала надзвичайним викликом для економічного добробуту України. І розплачуються за це працівники.
Поки українські роботодавці розбираються зі знищеним майном та інфраструктурою, статистика показує, що після 24 лютого понад 80% смертей на виробництві сталися з вини російських військових. За офіційними даними, щодня в Україні на виробництві помирає одна людина: це можуть бути залізничники, медики та інші працівники державного сектору.
Очікується, що через російське вторгнення Україна цьогоріч втратить приблизно 50% свого ВВП. Сотні компаній було знищено, внаслідок чого втрачено 30% робочих місць. За даними «Financial Times», до кінця року рівень безробіття в Україні становитиме 25%, – це рекорд у Європі.
Наразі українським роботодавцям дали свободу в тому, як саме боротися із викликами російського вторгнення. Держоргани послабили нагляд за ринком праці. Урядовці намагалися проштовхнути радикальні трудові реформи, що позбавили би українських працівників їхніх прав.
Але поки мільйони людей намагаються з’ясувати, як пережити економічний спад, на горизонті виникає інше питання: що буде, коли закінчиться війна?
Ймовірно, майбутній баланс економічного добробуту визначатиметься тими змінами, які відбуваються в Україні зараз.
Майбутні демографічні зміни
Як і очікувалося, російська війна знизила вартість робочої сили в Україні. У травні заробітна плата знизилася в середньому на 10% порівняно з довоєнним періодом. Оголошені зарплати для робіт у таких сферах, як видобуток сировини, охорона та фізична праця, зменшилися майже вдвічі.
Дедалі частіше лунає думка, що негативні наслідки кризи ринку праці більше відчувають працівники, ніж роботодавці. Українці були готові до будь-яких труднощів, які несло з собою російське вторгнення. Але оскільки хід війни змінився, сьогоднішня ситуація, коли бізнес має переваги над працівниками, не є справедливою.
Ця перевага проявилася у рішенні Верховної Ради України урізати для українських роботодавців значну частину трудового законодавства України. Найголовніше, що роботодавці можуть призупиняти трудові угоди: у цих випадках працівники не отримують заробітну плату, але все одно вважаються працевлаштованими. Тисячі працівників приватних компаній місяцями залишаються фактично безробітними, не маючи на те офіційної причини через відсутність правозастосування. Станом на 1 квітня 2022 року близько п’яти мільйонів громадян звернулися за одноразовою допомогою, що надається у зв’язку з втратою доходу, а станом на кінець травня кількість зареєстрованих безробітних становила 308 тисяч осіб, що в 16 разів менше.
Українські парламентарі розглядають нові трудові закони, які можуть позбавити робочих прав до 70% робочої сили країни. Фото: Sipa UPA / Alamy Stock Photo.
Отож, Україна стала ще більше нагадувати такий собі рай для «тіньових роботодавців», які не працевлаштовують людей офіційно. Після російського вторгнення держава скасувала всі інспекції праці і більше не відстежує заборгованість із заробітної плати – постійну проблему українських працівників.
Водночас близько шести мільйонів українців, більшість із яких жінки, покинули країну. У Європі деякі з них – хоча далеко не всі – опинилися в країнах, де зарплати вищі, законів дотримуються, житло та дитячі садки є доступними. Тому повернення молодих матерів у відносно спокійні міста задля роботи – малоймовірне.
Соціологи прогнозують, що після закінчення воєнного стану, який нині забороняє чоловікам віком до 60 років перетинати кордон, Україна може зіткнутися з новою хвилею еміграції: чоловіки виїжджатимуть на заробітки, аби возз’єднатися із родиною чи у пошуках безпеки.
Щоби запобігти цим демографічним змінам, Україні потрібно зосередитися на соціально-економічній політиці й заохотити людей залишатися в країні, а не виїжджати.
Реконструкція чи антиутопія?
Такі завдання, як відбудова інфраструктури, запуск промислового виробництва та задоволення людських потреб, можна вирішити у широкому соціогуманітарному контексті реконструкції.
Хоча існує передова міжнародна практика, наприклад Міжнародна організація праці, навряд при відбудові України буде враховано думку та довгострокові інтереси населення.
Поки плани реконструкції України здебільшого засновані на неоліберальних традиціях. Один з них, розроблений українськими урядовцями, провідними експертами та бізнес-асоціаціями, значною мірою спирається на принципи дерегуляції та лібералізації. Безперечно, ці принципи ляжуть в основу так званого аналога «плану Маршалла», який запропонують європейські партнери.
Травень 2022: ремонт Ірпінського мосту під Києвом. Фото: Abaca Press / Alamy Stock Photo.
Тим часом український уряд вживає певних заходів. Приміром, після того, як Росія знищила великі промислові підприємства, держава зосередилися на розвитку мікробізнесу як способу перезавантаження економіки. Пропозиції українського уряду щодо реконструкції зводяться до кредитування мікропідприємців або навчання людей ІТ-навичкам. У мирний час це могло би спрацювати, але сьогодні розвиток самозайнятості гальмуватиметься через зруйновану інфраструктуру України, низьку купівельну спроможність і загальну нестабільність. Ці структурні фактори можуть перешкодити малим підприємствам у налагодженні ланцюгів поставок і виході на споживачів.
Розширений план, який цього тижня буде представлено в Лугано, базуватиметься (принаймні частково) на ідеях, викладених у «Плані реконструкції України», опублікованому групою міжнародних економістів у квітні.
Цей план передбачає: 1) запровадження більш гнучких трудових угод та скасування трудового законодавства, що перешкоджає розвитку ліберальної економічної політики; 2) надання державних субсидій з метою залучення іноземних компаній; 3) масштабну приватизацію, в тому числі найбільших банків України; 4) пріоритетну кредитну підтримку експортного сектору; 5) використання малокваліфікованих і трудомістких громадських робіт для налагодження інфраструктури; 6) заснування технократичного агентства, що розподілятиме міжнародну допомогу.
Основні ризики полягають у тому, що приватизація та скорочення державних службовців можуть призвести до зникнення захищених робочих місць, а новостворені будуть нестабільними. Також існує загроза, що інфраструктурні проєкти просто збагатять іноземні корпорації, а українська економіка збереже свій переважно видобувний характер замість того, щоби розвивати нові інноваційні галузі. Ігнорування ролі робітничих організацій у процесі реконструкції лише посилить проблеми тіньової зайнятості, безробіття та нерівності.
Однак існують альтернативні шляхи відновлення України
В остаточному підсумку, метою має бути не відбудова периферійного капіталізму, а впровадження елементів соціальної та солідарної економіки:
1. Стійка економічна основа. Пріоритет має бути наданий будівництву виробничих потужностей та інфраструктури, що сприятиме появі великої кількості захищених робочих місць, підвищенню технологічного рівня економіки та зосередженню на внутрішньому попиті, а не на експорті. Основним інвестором має бути держава, здатна мобілізувати необхідні ресурси.
2. Підвищення суспільної довіри. Щоби гроші були спрямовані в правильне русло, до процесу прийняття рішень має бути залучене все українське суспільство. Профспілки мають брати участь в розробці інфраструктурних проєктів та налагодженні інвестиційних пріоритетів.
3. Забезпечення працевлаштування. Закон воєнного часу, який надає українським роботодавцям право призупиняти виконання зобов’язань за індивідуальними та колективними угодами, має бути скасований. Інспекторам праці мають бути надані необхідні ресурси та повноваження для здійснення нагляду за робочими місцями в Україні. Масові громадські роботи мають супроводжуватися підвищенням кваліфікації працівників для покращення їхніх кар’єрних перспектив. Повинні бути дотації для українських підприємств, які працевлаштовують незахищені верстви населення, підвищують зарплати або залучають профспілки до прийняття рішень.
Приватний бізнес виявився вкрай безвідповідальним у кризовий час. Повоєнне українське суспільство потребує інтеграції, а це буде забезпечено розвитком державних і кооперативних підприємств, які не отримують прибутків на шкоду суспільству та довкіллю.
Перед Україною стоїть колосальне завдання впоратися з масштабними руйнуваннями та відновити промисловість, але неоліберальна політика для цього не підходить. Потрібна стратегія, заснована на державному втручанні в економіку та фінансуванні програм зайнятості. Це своєю чергою вимагає політики перерозподілу шляхом оподаткування та конфіскації надбагатств у найбагатших людей України. Це було би конкретним виявом давно обіцяної українською політикою деолігархізації, яка, видається, із війною зникла з політичної агенди.
Отже, у короткостроковій перспективі уже бачимо, що війна послабила українських робітників. Але в довгостроковій перспективі робочий рух в Україні може активізуватися та покращити умови зайнятості. Попри весь песимізм, українське суспільство вірить у більш справедливу модель реконструкції.
