Екосистеми України: Ціна глобальної продовольчої безпеки

3533
Бурковский Алексей
Статьи автора

Україна є важливим гравцем на світовому ринку сільськогосподарської продукції. Вона належить до десятки провідних експортерів зернових у світі, а також є світовим лідером із вирощування та експорту соняшника та олії. У 2021 році в Україні зібрали 85 млн т зернових, 67 з яких планувалося експортувати протягом 2021 – 2022 маркетингового року. 46 мільйонів тонн зерна вдалося продати, однак 21 млн т досі очікують на експорт.

На жаль, цю проблему неможливо вирішити швидко, адже українські морські порти наразі заблоковані внаслідок російської агресії. Минулого року населення України складало 43,5 мільйони осіб, а 21 мільйон тонн зерна, що залишилися, перевищували її річні внутрішні потреби (18 – 20 мільйонів тонн). Проте кількість людей, яким загрожує голод, у кілька разів перевищує населення нашої держави. Країни третього світу здебільшого купують українське зерно для продовольчих потреб, тоді як 70 – 75 % зернових, які споживаються Україною, йдуть на потреби тваринництва.

 

 

Україна робить цінний внесок у глобальну продовольчу безпеку, але українські вчені, екологи та відповідальні політики не хизуються цією роллю країни у світі. Навпаки, це велика трагедія України, оскільки вона сплачує страшну ціну: руйнування природних екосистем, втрата біорізноманіття, деградація ґрунтів та поступове опустелювання. Сільськогосподарські землі займають 71 % території України. У 2012 році орні землі охоплювали 53,8 % території України, а у 2018 році — 56,8 % (для порівняння, у ЄС цей показник становить лише 25 %). Отже, площа орних земель збільшилася на 3 % території країни, або на 1,8 млн га. Наша держава посідає третє місце у світі за часткою орних земель.

 

 

 

Площа суттєво деградованих та малопродуктивних орних земель становить не менше 6,5 млн га, хоча загалом необхідно вивести з використання 9 млн га еродованих орних земель (таких, які втратили родючість через пошкодження верхнього шару ґрунту — прим. ред.). Аграрії та ґрунтознавці стверджують, що ці площі потрібно перетворити на степи, луки та ліси, але сільськогосподарський бізнес продовжує їх обробляти. Щорічний приріст еродованої ріллі становить 60 – 80 тис. га, а щорічна втрата гумусу в знаменитому українському чорноземі складає приблизно 0,6 т/га.

 

Карта еродованих грунтів України. Джерело: https://geomap.land.kiev.ua/  

 

Агросектор забезпечує 12 % українського ВВП. Цей високий відсоток треба розглядати не як показник успішності, а як ознаку економічної відсталості, оскільки частка сільського господарства у ВВП розвинених країн становить 1 – 2 %. Низька економічна ефективність агросектору вражає ще більше, якщо усвідомлювати, що всього 12 % ВВП забезпечується завдяки експлуатації 71 % площі країни як сільськогосподарських угідь! У недавньому минулому Україна вважалася житницею Радянського Союзу, але вона не має залишатися сировинним придатком на сучасному світовому продовольчому ринку. Наприклад, у 2019–2020 маркетинговому році Україна експортувала 57 млн т зерна й лише 334 тис. т борошна. Це означає, що країна експортувала в 170 разів менше продукції з доданою вартістю (борошна), ніж сировини (зерна).

Економісти стверджують, що сільське господарство не може забезпечити подальший економічний розвиток України, оскільки його потенціал вичерпано, і що настав час відмовитися від його домінування в національній економіці. Диктатура агросектора у формуванні земельної політики віддаляє Україну від моделей економічного розвитку та екологічної політики країн ЄС. Екологи стверджують, що аграрний сектор України експортує не зернові, а природні екосистеми, ґрунти, воду, біорізноманіття та майбутнє країни.

Найбільших втрат зазнали українські степи. Степова зона займає 40 % території країни, але лише 4 % території держави вкриті справжніми степами. Степова зона фактично повністю розорана. Знищення лучно-степових ділянок триває, незважаючи на нормативно-правові акти, що проголошують скорочення частки орних земель та розширення лучно-степових екосистем у вигляді пасовищ та сіножатей на 2,8 % від площі країни до 2030 року. Водночас, за даними Мінохорони довкілля, агросектор є причиною викидів 92 млн т парникових газів, що дорівнює викидам енергетичного сектору України, включно із транспортом, тепло- та електроенергетикою.

 

Крейдова флора

Заповідник «Крейдова флора» на правому березі річки Сіверський донець поблизу міста Лиман. Станом на 16 червня 2022 року на окупованій території / Фото: Вікіпедія

 

Відповідно, настільки інтенсивне сільське господарство є найнебезпечнішим сектором для довкілля України й основним фактором знищення природних екосистем, зміни клімату, забруднення ґрунтів та вод. Той факт, що 57 % території країни займають орні землі, означає, що більше половини території країни зазнає постійного обробітку пестицидами. Однак головною екологічною проблемою є втрата природних екосистем, оскільки сільське господарство охоплює майже три чверті площі країни.

Природні та напівприродні ландшафти займають не більше 22 % території України. Вільного простору для розширення лісів, лук і водно-болотних угідь немає. Причиною такої ситуації є помилки перших етапів земельної реформи 1990-х років. Вони не виправлені й досі. Саме через них Україна не може досягти цільових показників природоохоронних територій, які мають становити 15 % площі країни. Влада мала намір досягти цього показника в період із 2010 по 2020 рік, але у 2019 році довелося перенести ці плани на 2030 рік. Сьогодні він становить лише близько 7 %, і його повільне збільшення супроводжується скороченням природних екосистем, які не мають охоронного статусу. Тим часом, у країнах ЄС природоохоронні території охоплюють не менше 26 % території.

ООН проголосила 2020 – 2030 роки десятиліттям відновлення природних екосистем, але це відновлення неможливе без вирішення фундаментального питання — земельного. Щоби зменшити екологічний відбиток та вивільнити великі антропогенні території для дикої природи, необхідно змінити глобальні системи виробництва та споживання продуктів харчування. Для досягнення цієї мети у виробництві продовольства ми маємо покладатися на нові біотехнології, а не на класичні індустріальні методи ведення сільського господарства, які працюватимуть лише в короткостроковій та середньостроковій перспективі.

Зараз ми можемо спостерігати активний розвиток таких харчових біотехнологій, як виробництво культивованого (клітинного) м’яса та морепродуктів, а також дріжджового молока; вертикальні ферми, штучний синтез крохмалю та інші технології, що вимагають значно менше землі та ресурсів для виробництва. Понад те, подібні підприємства можуть за потреби бути перенесені з одного місця на інше. Продовольча безпека не має залежати від географії. Саме тому виробництво продовольства мусить стати мобільним, як і будь-яке інше виробництво, на зразок фабрик побутової техніки або одягу.

 

Бурковський

Олексій Бурковський

 

Гарантією продовольчої безпеки на планеті мають стати біотехнології, локальне виробництво продуктів та відповідальне споживання. Усе це дозволить звільнити величезні антропогенні території для «ревайлдінгу» — відновлення природних екосистем та біорізноманіття. Агросектор також має узяти в цьому участь і інвестувати в харчові біотехнології, аби трансформувати виробництво продуктів харчування, а отже, не втратити свого місця на ринку продовольства в майбутньому.

Російська агресія в Україні показала, наскільки небезпечною є залежність від імпорту енергоресурсів та підтвердила правильність європейського Нового зеленого курсу. Війна проти України та пов’язана з нею загроза глобальній продовольчій безпеці також вказує на те, що всі країни мають серйозніше поставитися до ідеї посилення незалежності у виробництві продуктів харчування.

Загроза продовольчій безпеці може полягати не лише у війні, але й в інших глобальних загрозах, як-от зміна клімату, природні та техногенні катастрофи. Будь-яка з таких подій може спровокувати голод та поставити під загрозу мільйони людських життів. Населення будь-якої країни не має настільки сильно залежати від подій в іншій країні, розташованій на іншому континенті, і жодна країна не мусить знищувати своє довкілля, щоби нагодувати інших.

Автор: Олексій Бурковський

Переклад: Ольга Папаш

Інфографіка: Олександр Кравчук

 

Поделиться