Тарас Білоус, Олександр Кравчук
Загальна паніка, інформаційний шум та загроза економічного колапсу може дозволити владі ухвалити низку непопулярних та небезпечних рішень. А ось їхні негативні наслідки, як і пандемія коронавірусу, вдарять перш за все по соціально незахищених верствах населення. Одним із таких рішень, вочевидь, стане земельна реформа.
Запровадити ринок сільськогосподарських земель уже давно вимагає МВФ, і він робить це умовою отримання нового кредиту. Окрім того, у 2018 році Європейський суд із прав людини ухвалив рішення, що мораторій порушує права власників землі, тож його скасування стало лише питанням часу. Але ключове питання: якими будуть нові правила.
У цьому тексті ми спробуємо коротко пояснити, які ризики може нести скасування мораторію для економіки та екологічної ситуації, та обґрунтувати, якою має бути земельна політика в інтересах більшості.
Хто виграє від запровадження ринку землі — агрохолдинги чи власники паїв?
Мораторій мав запобігти концентрації земель у руках великих агрохолдингів, але не виконав цього завдання. Попри формальну заборону на купівлю-продаж, за останні два десятиліття в Україні відбулася разюча концентрація земель. Це сталося, бо мільйони власників землі не можуть самостійно обробляти свої паї, тому здають їх в оренду за низькими цінами, переважно великим агрохолдингам. У сфері оренди земель немає юридичних механізмів демонополізації. В Україні є десятки агрохолдингів із земельними банками на десятки й сотні тисяч гектарів, які постійно впливають на державну політику. На перший десяток найбільших агрофірм припадає приблизно 10% сільськогосподарських земель, на першу сотню — майже чверть (приблизно стільки ж припадає на понад 4 млн дрібних землевласників).
Якщо порівнювати українську ситуацію з Європейським Союзом, то у нас середній розмір агрогосподарства — 1058 га, тоді як в ЄС — 16,6 га. Цікаво поглянути на а́кторів цього ринку. Один із найбільших олігархів у сфері виробництва зерна — скандально відомий Олег Бахматюк. Олігарх, який винен мільярдні суми приватним вкладникам своїх банків, українському бюджету і навіть іноземним інвесторам. Водночас володіє компаніями з величезними посівними площами навіть для монополізованого агроринку України. У його компанії «Ukrlandfarming» зосереджено 570 тисяч га землі.
Другий найбільший гравець на аграрному ринку України — компанія «Kernel» із 600 тисячами гектарів землі. Компанію контролює Андрій Веревський, чиї статки оцінюють у понад 1 млрд доларів США. Цікаво, що цей олігарх, який володіє одним із найбільших агробізнесів у Східній Європі, був депутатом чотирьох скликань парламенту поспіль від різних партій і навіть входив до Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин. Сьогодні цей комітет очолює Микола Сольський, засновник Українського аграрного холдингу (має в обробітку понад 50 тисяч га).
"Тільки при експорті пшениці й кукурудзи через офшори було виведено з-під оподаткування 1,5 млрд доларів США за 2015—2017 роки."
Великий агробізнес контролює 60% українських сільськогосподарських земель, продовольчі ринки, виробничо-збутові ланцюги, а також отримує 60% державних субсидій на підтримку сільського господарства. Тож у фермерських сімей залишається мало можливостей для успішного розвитку. В Україні відсутні дієві механізми захисту дрібних фермерів, суттєво монополізований і криміналізований посередницький бізнес. Агрохолдинги зацікавлені в експортноорієнтованому виробництві монокультур (пшениці, ячменю та кукурудзи). Їхня продукція продається за кордон переважно через офшорні схеми. Тільки при експорті пшениці й кукурудзи через офшори було виведено з-під оподаткування 1,5 млрд доларів США за 2015—2017 роки. Агрохолдинги уникають таких часо- і працезатратних продовольчих товарів, як картопля, овочі, фрукти, м’ясо та молочні продукти. Цю ринкову нішу в Україні зайняли в основному дрібні селянські господарства.
Водночас сільське населення України перебуває на межі бідності, 30,1% людей отримують дохід нижче фактичного прожиткового мінімуму. Це змушує багатьох здавати землі в оренду за дуже низькими цінами, а значна частина власників паїв хоче їх продати. Водночас існує тіньовий ринок землі з напівлегальними способами змінити право власності на пай. Дослідження показують, що середня ціна на тіньовому ринку становить 1365 євро/га, при чому за 2016–2019 роки ціна впала на 25%. Навіть ліберальні економісти визнають, що після зняття мораторію на ринку землі пропозиція буде значно перевищувати попит, що може обвалити ціну на землю. Ситуація ще більше ускладнюється через поширеність рейдерства бізнесу в Україні, а також плани уряду продати частину державних земель. В умовах кризи сумнівно очікувати й дешевого кредитування для дрібних власників. Все це загрожує тим, що після зняття мораторію значну частину земель скуплять за безцінь.
Екологія та земельна реформа. Або чому треба діяти прямо зараз
Орні землі становлять 54% території України, тоді як середній показник розораності в ЄС — 25%. Це одна з головних екологічних загроз в Україні. Водночас 53% площі країни перебувають у приватній власності, через що держава ризикує втратити контроль над станом ґрунтів, земельною та екологічною політикою. Ситуація ускладнюється через промислову модель сільського господарства — інтенсивне використання хімічних добрив, пестицидів та важкої техніки, вирощування монокультур, яка має нищівний вплив на довкілля. Це призводить до деградації ґрунтів, ерозії та втрати родючості, зниження біорізноманіття. Як наслідок, третина сільськогосподарських угідь, зазнають сьогодні впливу водної ерозії (10,6 млн га), щорічне зростання площ еродованої ріллі сягає 60−80 тис. га, щорічні втрати гумусу становлять 0,65 т/га. Окрім того, за останні 20–30 років відбулися значні негативні зміни з малими річками. Якщо не змінити ситуацію, то річки зникнуть і почнеться опустелювання.
"Якщо не змінити ситуацію, то річки зникнуть і почнеться опустелювання."
Щоб запобігти таким процесам, у 1990-х роках українські науковці пропонували вивести з обігу 9 млн га орних еродованих земель та перевести їх у луки, степи, ліси. Але ці землі були передані в приватну власність. Сьогодні завдяки мораторію держава ще має шанс викупити їх і перевести в природно-заповідний фонд, поки ці землі не скупили агрохолдинги. Для цього замість мораторію треба ввести тимчасову монополію держави на купівлю земель. Саме це може стати компромісним рішенням — врівноважити бажання дрібних власників продати пай та запобігти скуповуванню землі великими компаніями. Гроші на це можна взяти частково з екологічних податків, які часто використовуються не за цільовим призначенням. Варто також законсервувати й перевести в природно-заповідний фонд частину державних сільськогосподарських земель.
Загальні рекомендації для аграрної політики у зв'язку із мораторієм:
• Не допустити розпродажу державних земель.
• Не передавати територіальним громадам еродовані землі державної власності.
• Ввести тимчасову монополію держави на купівлю сільськогосподарських земель.
• Підняти податок на еродовані орні землі в обробітку.
• Розробити екологічні закони, що захистять довкілля від безвідповідального агровиробництва.
• Здійснити викуп еродованих орних земель у приватних власників та законсервувати ці землі.
• Розробити стратегію стимулювання дрібних землевласників — від стартового фінансування для молодих фермерів до розвитку інфраструктури, яка б полегшила дрібним виробникам доступ до ринків. Держава також могла б віддавати свої родючі орні землі в оренду на пільгових умовах дрібним фермерам. Це допоможе запобігти монополізації оренди агрохолдингами.
Паралельно з цим необхідно передбачити суворе застосування антимонопольного регулювання: одному суб’єкту може належати не більше 35% площ сільськогосподарських земель об’єднаної територіальної громади. А також підвищити ставки податку на землю для боротьби зі спекулятивним землеволодінням. Лише після цього можна буде знімати заборону на купівлю сільськогосподарських земель приватними власниками.
Екологічний опис проблеми підготовлений на основі інтерв’ю з українським екологом і агрономом Олексієм Бурковським.
Стаття підготовлена на основі публікації для Rosa Luxemburg Stiftung та фракції лівих GUE/NGL у Європейському Парламенті. Версія англійською мовою: на сайті Rosa Luxemburg Stiftung в Україні
Читайте також:
Природа не знає про лінію розмежування. Екологічні проблеми Донбасу в умовах війни (Інтерв'ю з Анастасією Бондаренко)
Мораторій і концентрація земель: якою має бути справедлива земельна політика (Михайло Амосов)
Мовчання та пристосування: відповідь українських селян на захоплення землі та експансію агробізнесу (Наталя Мамонова)
