Я трохи запізнююсь. Перш ніж забігти до найближчого входу в Палац спорту, встигаю побачити на фасаді велетенський банер із кимось, кого я спочатку сприймаю за Бориса Гребенщикова. Напис інформує мене, що це Стів Возняк, і що вже за кілька тижнів він проводитиме в цій же будівлі свій бізнес-тренінг. Але сьогодні я тут не через нього.
Вхід вільний. У дверях, за турнікетом та рамкою металодетектора, стоїть пара охоронців, що оглядають речі тих відвідувачів, які викликали пищання апаратури (мої, наприклад). Огляд виходить поблажливим і не дуже ретельним, мені дозволяють пронести з собою балончик дезодоранту, що лежав у наплічній сумці. Всередині чоловіки в сорочках або чорних футболках розсаджують новоприбулих. Мені радять піднятись на горішні ряди сектора, що розташований прямо навпроти сцени. Я погоджуюсь — це чудова спостережувальна позиція. Простора зала Палацу заповнена вже на понад дві третини (за даними офіційного сайту, вона вміщує приблизно сім із половиною тисяч осіб), але глядачі продовжують прибувати. Тому дійство не починають, поки всі не займуть свої місця.
Публіку, що зібралася тут, складно привести до якогось спільного знаменника. Присутні представники абсолютно всіх вікових груп – малечу приносять на руках, літнім людям допомагають занести візочки. Ліворуч від мене сидить молодий хлопець із парою костурів, але питома вага людей із видимими фізичними вадами тут, здається, не більша, ніж у київському метро. Це аж ніяк не зібрання принижених та упосліджених. Навіть більше, судячи з марок автомобілів, припаркованих на під’їздах до будівлі, значна частина присутніх належить до верхньої соціальної страти.
Посеред зали обладнано сцену з трьома велетенськими екранами та снопами прожекторів, котрі розкреслюють внутрішній простір Палацу твердим білим світлом. Попід краями сцени стоять музиканти, що видобувають із електрогітар, скрипки, синтезатора та ще кількох інструментів бентежну драматичну музику – приблизно таку, як у вступах до пісень пізніх «Scorpions». Ніде не помітно християнської символіки, чи символіки Центру «Відродження». І взагалі, якби не тематичні листівки на моєму сидінні (про них мова піде далі), це зібрання було б неможливо відрізнити від концерту, скажімо, Віктора Павліка.
Ізоморфія екстазу
Нарешті, зала заповнюється майже повністю, і «руйнування наведеного прокляття» (формулювання з рекламної брошури заходу) розпочинається. Першими на сцені з’являється кілька людей у безкомпромісно сріблястому (все ще жодної християнської символіки!) одязі та трупа танцівників котрі обрамляють їхній виступ. В супроводі жвавого мотиву та добре синхронізованого руху прожекторів, вони починають співати, виконуючи водночас уривчасті енергійні рухи. Я мимоволі шкодую про свій низький рівень обізнаності в царині сучасної української поп-музики – можливо, в людях на сцені вдалося б упізнати випускників чергової «Фабрики зірок». Принаймні, відрізняються вони не суттєво, хіба що декольте в жінок дещо скромніші, ніж у середньостатистичних українських кліпах. Навіть текст першої пісні майже не вибивається з тропів вітчизняної поп-музики зразка середини десятих років: «Оглянись, и увидишь ты. Что живешь среди мечты!».
"Представники Церкви «Відродження» називають такий тип заходів «крузейдом», але, як на мене, для опису цієї події з гучною музикою, світловими спецефектами та виступами зірок, краще підійшло б інше запозичення — «рейв»".
Зал реагує бурхливо. Люди з обох боків від мене притупцьовують на своїх місцях, а найбільш активні віряни танцюють у проходах чи у фан-зоні. Я одразу помічаю одну примітну відмінність від класичного православного богослужіння, яка викликає в мене симпатію – ніхто не обмежує дітей. Вони гасають між рядами, танцюють, граються один із одним. Загалом, це набагато більш толерантний до дитячого шалу простір, ніж ті християнські храми, в яких мені доводилося бувати. І не лише до дитячого – дорослі не просто тупцяють ногами, а й виробляють жваві па того типу, який зазвичай можна побачити на весіллях, чи на пізніх стадіях зустрічі випускників. Жінка літнього віку у фан-зоні дістає звідкись дві палиці, обмотані жовтогарячою тканиною, і, відійшовши на безпечну відстань від людей довкола, починає виводити в повітрі кругові симетричні візерунки. Виглядає це гарно і трохи незвично. На двомегапіксельній камері мого телефону фігура жінки перетворюється на розмитого вогнекрилого метелика.
Тим часом, тексти виконавців змінюються у все менш секулярному напрямку. Крізь приспів другої пісні гурту рефреном проходять слова «Все могу / Силой возлюбившего / Моего Царя / Все могу с Тобой!»; рядки третьої: «Аллилуйя, аллилуйя/ Седому Богу хвала!», зал речитативом проспівує разом зі співаками. Після цього на сцену виходить чоловік середнього віку в костюмі та вітає всіх присутніх. Це – пастор. У даному випадку це звання використовується не на позначення того, що людина на сцені займається душпастирською діяльністю, а радше для сигналізації внутрішньої ієрархії: главу церкви «Відродження» Володимира Мунтяна називають апостолом, його помічників – пасторами або проповідниками. Пастор нагадує нам, що сьогодні чудовий день, як і будь-який день, коли хто-небудь приходить до Бога. Він запевняє нас, що незабаром у цій залі на наших очах відбуватимуться дива. Але перш ніж передати слово апостолу, він викликає на сцену «народного артиста Украины и нашего большого друга»… Віктора Павліка. Усміхнений Віктор Павлік виходить із правої куліси в просторій білій вишиванці та вітає зал гучним «Алілуйя!». «Алілуйя!» — абсолютно щиро відповідаю я Віктору Павліку, в унісон зі значною частиною зали, від несподіванки.
Пританцьовуючи в такт християнських хітів Віктора Павліка (цікаво, чи виконує він їх на своїх «цивільних» концертах), я вкотре усвідомлюю, наскільки дійство перед моїми очима нагадує звичайну дискотеку. Представники Церкви «Відродження» називають такий тип заходів «крузейдом», чомусь надаючи йому перевагу перед питомо українським «хрестовим походом», але, як на мене, для опису цієї події з гучною музикою, світловими спецефектами та виступами зірок, краще підійшло б інше запозичення — «рейв». Якщо ж врахувати, що в концертному залі Палацу спорту й справді нерідко влаштовують концерти зірок сучасної естради, схожість перетвориться на пряму тотожність.
"два полюси сучасної культури — релігійний екстаз спілкування з Божественним, з одного боку, та кінетичний екстаз злиття із поп-музикою, з іншого, сплітаються в нерозривне ціле"
В сучасній антропологічній літературі на позначення цього явища використовують термін «ізоморфізм». Йдеться про те, що культурні практики, які домінують у не сполучених, але важливих регіонах певної соціальної системи, з часом починають використовувати тотожні способи організації та техніки впливу. Так, в публічних судових процесах Давньої Греції, підсудні та їхні захисники часто вдавалися до риторичних стратегій подібних до тих, що застосовувались авторами античних драм, звинувачуючи опонентів у неповазі до богів чи громади, інцестуальних намірах (Gagné 2009). От і в Палаці спорту два полюси сучасної культури — релігійний екстаз спілкування з Божественним, з одного боку, та кінетичний екстаз злиття із поп-музикою, з іншого, сплітаються в нерозривне ціле.
Дивуватися появі відомих публічних особистостей на крузейдах «Відродження» теж не випадає. В липні 2016 року гучний розголос спричинили відвідини віце-спікеркою Верховної Ради Оксаною Сироїд чергового молебню Церкви. Сироїд тоді не лише виступила зі сцени разом із Володимиром Мунтяном, а й запевнила вірян, що «нести Б-га в політику — це наше спільне завдання». Апостол відповів компліментом на комплімент і зазначив, що віце-спікерка мала б «стати одним із проповідників у нас»[1]. Віктор Павлік, у порівнянні з високопосадовцями держави, що прямо заперечує положення статті 35 Конституції України, на статус сенсації очевидним чином не тягне.
Тринадцятий апостол
Нарешті, на сцену виходить сам Володимир Мунтян, у стильному сліпучо-білому піджаку з еполетами та такій самій сорочці. Витративши кілька хвилин на вітання всіх, хто зібрався в залі (окремо і з особливою приязню згадуються ті, хто тут сьогодні вперше), апостол переходить до проповіді. Відкриває її стислий виклад теології прокляття, якою вона постає у версії Мунтяна. «Духовный мир — это мир причин, материальный мир — это мир следствий» — глибокодумно промовляє він. Згідно цієї максими апостол стверджує, що нерідко ланцюжок невдач, що спіткають людину, є наслідком заздрості та магічних дій із боку недоброзичливців. Щоби прояснити цю думку, він вдається до ілюстрації: «Есть много примеров, когда молодые успешные люди умирали не от того, что было что-то со здоровьем не так, а из-за духовных причин — Жанна Фриске, Есенин… Я еще много примеров приводить могу».
Апостол Мунтян переходить до чергового exempla і розповідає притчу (що, ймовірно, ґрунтується на реальних подіях) про те, як він у дитинстві випадково спалив будинок родини у селі, і вимушений був разом із бабусею переселитися до однієї з родичок. Втім, так і не дійшовши до розв'язки історії, проповідник знову звертається до метафізичних тем, запевняючи присутніх, що сьогодні в Палаці спорту будуть відбуватися дива, зцілення та вигнання лихих демонів силою Святого Духа. «Кто хочет быть здоровым?» — запитує він у зали. «Кто хочет быть счастливым?» — щоразу у відповідь на його репліку в повітря злітають тисячі рук і зал повниться радісними вигуками. «Кто хочет доминировать?».
Якщо сприймати за критерій богообраності саме показник «домінування», у Володимира Мунтяна справді є чому повчитись. Уродженець Дніпропетровської області пройшов довгий і тернистий шлях, перш ніж був покликаний Б-гом до служіння. Зокрема, за даними низки ЗМІ, він відбував трирічний термін у 10-й спецколонії міста Кривий Ріг, за статтями крадіжка та шахрайство. До того, як заснував Духовний центр «Відродження» в 1997 році та присвоїв собі звання «13-го апостола» (Segodnya 2016). Відтоді вчення Мунтяна завоювало сотні тисяч прихильників у (як він стверджує) 32-х країнах. Розміри пожертвувань від мирян, за підрахунками журналістів, сягають багатомільйонних сум (всі такі оцінки, зі зрозумілих причин, носять дуже приблизний характер). Не гребує апостол і діяльністю в миру, адже очолює ТОВ «Міліонер», що займається виробництвом макаронів у Дніпропетровській області (Comments.Ua 2017).
Нарешті, глава церкви «Відродження» переходить до руйнування родових проклять. Мушу зізнатись, виглядає це дійство точнісінько так, як репрезентується в популярних медіа. Але враження (принаймні, на мене) все одно справляє досить потужне. Апостол Володимир стоїть посеред сцени трохи примруживши очі і випроставши руку в бік глядацької зали. Все його тіло рухається вперед і назад, у той час, як він промовляє слова, які підхоплюють численні голоси довкола мене. «Аллилуйя, аллилуйя! Дух инсульта, я проклинаю тебя и изгоняю вон! Именем Святого Духа! Дэмон [саме так, через українську «е»] туберкулёза, покинь этот зал! Дух развода, дух одиночества, я связываю тебя именем Иисуса!». І, нарешті: «Дух шизофрении — прочь, во имя Иисуса! Халлилуйя!».
Апостол активно і вкрай професійно працює з глядацьким залом. Час від часу він вказує пальцем на один із секторів і говорить щось на кшталт: «Пятый сектор! Пятый сектор, молодой человек, 27 лет. Проблемы с простатой. Прямо сейчас — полное исцеление!» або «Вон там, верхние ряды, женщина около пятидесяти лет, онкология, шейка матки. Исцеление именем Святого Духа! Именем Иисуса!». Це свідомо тривожна мова. Переплітаючи словник анатомічного атласу з риторикою «Послання до Коринтян», вона навіює моторошну думку про пряме проникнення надприродного в людське тіло. На частину моїх сусідів це справляє дійсно могутнє враження. Вони закривають очі й простягають руки догори, намагаючись відчути дотик Святого Духа. Обличчям декого котяться сльози.
Вже з перших слів проповідника в залі починають лунати й зовсім інші звуки. В супроводі моторошних горлових вигуків із людей виходять демони. Вони кричать, піднімаються з власних місць, роблять спазматичні рухи всією поверхнею тіла. Спеціально навчені помічники збирають одержимих з усієї зали й обережно, взявши під руки з обох боків, супроводжують на сцену. Коли півколо з таких людей позаду апостола замикається, він повертається до них і розпочинає екзорцизм. Загальна схема процедури така: Мунтян підходить до одержимого, задає йому чи їй кілька запитань (як правило — повз мікрофон), а потім різко торкається його чи її чола, вимовляючи «Выйди!», «Пуш!» («Push»?) або «Аминь!». Одержимі падають назад (щоправда, не завжди з першої спроби), у руки помічників Мунтяна, котрі обережно кладуть їх на підлогу. Деякі віряни одразу ж піднімаються на ноги. Інші продовжують лежати. Телеоператор, що знімає хід молебню на камеру, чомусь виводить на основний екран саме кадри, в яких апостол височіє над розпростертими й непорушними тілами колишніх одержимих. Дивний, дуже дивний ракурс.
Нарешті, настає кульмінаційний момент усього дійства: сходження Святого Духа. Апостол просить абсолютної тиші. Невгамовних дітей перепиняють і, показавши на мигах, що треба мовчати, відправляють у руки батьків. Здається, затихають навіть останні біснуваті. Володимир Мунтян говорить, що відчуває присутність Б-га й бачить, як хвиля його енергії прокочується залом. Мої сусіди піднімають руки ще вище і промовляють щось, тихо ворушачи губами.
"Найбільший ефект справляє наявність матеріальних доказів — деякі зцілені віряни виходять на сцену з результатами аналізів та посвідками про проходження медичного огляду"
Насамкінець розпочинається врочиста частина крузейду: засвідчення чудес. На сцену, в супроводі пасторів Церкви, виходять люди, вилікувані від страшних недуг завдяки молитвам Мунтяна чи адептів Центру. Їхні історії будуються за однією й тією самою схемою. Спочатку розповідають про тяжку, невиліковну чи хронічну хворобу, діагностовану їм традиційною медициною. Нерідко до цього додається опис тривалого процесу лікування в медичних закладах, що не допоміг покращити ситуацію, або навіть призвів до протилежного ефекту. Потім мовець розповідає, як він відвідав один із заходів організованих Центром «Відродження», відчув дотик Святого Духа, і вже на найближчому медогляді в лікарні з'ясував, що його хвороба зникла або відступила. У цей момент залом котиться хвиля оплесків і вигуків «Алілуйя!». Найбільший ефект справляє наявність матеріальних доказів — деякі зцілені віряни виходять на сцену з результатами аналізів та посвідками про проходження медичного огляду. Тоді апостол чи один із його помічників зачитує в мікрофон: «маркеров рака не обнаружено!», «киста затянулась!» або «зрение полностью восстановилось!». Ніби замикаючи цитату з чотирнадцятого вірша «Євангелія від Йоана», проповідники прагнуть, щоб тіло перетворилось у слово, плоть хвороби стала папером довідки.
На просторах мережі Інтернет можна зустріти звинувачення в тому, що за всіма цими свідченнями стоїть трупа професійних акторів, яка подорожує разом із Володимиром Мунтяном та його послідовниками. Підтвердити чи спростувати цю версію мені не вдалося. Але якщо «жертви зцілень» — дійсно продукт режисури з боку керівників Центру «Відродження», їм точно не можна відмовити у вкрай своєрідному почутті гумору. Ось на сцену піднімається приблизно сорокарічний чоловік. Пастор, що супроводжує його, розповідає, що чоловік раніше страждав на хворобу колін. Нарешті, мікрофон передають самому зціленому: «Вы, апостол, организовывали фейсбук-молебен, и я смотрел его, и вдруг почувствовал что по коленям проходит такой сильный жар… И я исцелился! У меня прошли боли». Зал відповідає на це черговим сплеском оплесків, а тоді усміхнений апостол Мунтян промовляє: «Друзья, посмотрите что делает Б-г через фейсбук!».
Партнери Б-га
Втім, мій улюблений виступ зі сцени — не цей. Пальма першості належить пастору Валентину (так його представили залі). Перш ніж передати йому мікрофон, апостол Володимир повідомляє що перед початком цього крузейду Святий Дух повідомив йому, що хоче, щоб Мунтян організував такі самі молебні за зцілення в усіх обласних центрах України. Для цього потрібна лише одна невелика послуга з боку вірян.
Слово пастору Валентину. «Понимаете, “реклама” — это не духовное слово, но оно нужное. Даже Иисус, сын Божий, не пришел без рекламы! Перед ним пришел Иоанн Креститель, который проповедовал и говорил людям? что после него придет мессия. Поэтому нам тоже нужна реклама? чтобы рассказать о наших крузейдах, чтобы поведать людям о служении нашей Церкви!». І ще: «Апостолы любили всех христиан, но только в послании к Филиппийской церкви сказано, что верующие этой церкви находятся в сердце апостола Павла, и что они разделяют с ним благодать Божью. А знаете почему? Потому что Филиппийская церковь была партнером апостола!»[2].
"Зв’язок між пізніми типами християнської релігійності та капіталізмом був помічений ще століття тому, але, мабуть, ніколи він не був таким наочним і органічним"
«Партнерство». Саме цей термін застосовують служителі Церкви «Відродження» коли говорять про необхідність робити фінансові внески на спільну справу від вірян. В одному з бланків, що лежать на моєму сидінні (на кожному сидінні в залі), надрукована своєрідна анкета для «партнерів», де крім ім’я, прізвища, адреси та інших стандартних реквізитів пропонується обрати категорію «партнерства», до якої вірянин прагне вступити: 10$, 50$, 100$, 500$, чи 1000$. «Партнерські» пожертви, до речі, складають абсолютно окрему категорію, ніж десятина — для неї наприкінці крузейду рядами передадуть білі пластикові відра з дірками у кришці.
«Реклама», «партнерство», SMM-маркетинг, власний канал на YouTube та обіцянки навчити людей секретам «домінування». Я знову пригадую велетенське обличчя Стіва Возняка, що зустрічало мене над входом до Палацу спорту. Різниця між крузейдами Центру «Відродження» та тренінгами засновників «Apple» не принципова. Харизматичні церкви використовують лексику та техніки маркетологів, маркетологи та бізнесмени посуговуються дискурсом обраності і будують власні організації за зразками харизматичних церков. За тиждень у цій самій залі люди знову віддаватимуть власні заощадження, щоби навчитися «домінувати» та піднятися вгору соціальною драбиною. Чергові культурні ізоморфізми. Зв’язок між пізніми типами християнської релігійності та капіталізмом був помічений ще століття тому, але, мабуть, ніколи він не був таким наочним і органічним. А перехід між «тренінгом» та «крузейдом» таким гладким і безшовним.
1905 року світ побачила праця німецького дослідника, класика соціологічної та політологічної думки Макса Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму». Автор стверджував, що саме протестантська доктрина про обраність Б-гом одних душ для Спасіння, а інших — на одвічні муки, спричинила бурхливий розвиток капіталізму в німецьких землях у період після Реформації. Згідно з його лінією аргументації, фінансовий успіх у цій парадигмі мислення сприймається як підтвердження обраності Б-гом, а отже, метафізично легітимізується. Висновки Вебера нерідко піддавались критиці. Наприклад, було спостережено, що розвиток капіталістичної економіки більш виразно корелює з поширенням грамотності та освіти на німецьких землях, ніж із близькістю центрів протестантизму (Korotayev, Malkov and Khaltourina 2006). Але саме ця монографія першою спала мені на думку, коли я почув про Йоана Хрестителя як PR-менеджера Ісуса Месії та про партнерство з Богом. Друга річ, про яку я згадав — логотип «Apple», натхненний текстом «Книги Буття»[3].
Вирушаючи в Палац спорту 17 вересня, я сподівався знайти ізольований простір із витонченою мембраною між світом повсякденності та Надприродним. Загалом, побачене та почуте відповідає цій формулі. Віряни Центру «Відродження» складають окрему спільноту, об’єднану не лише загальною організаційною структурою, а й спільними практиками викликання екстазу, верифікації чудес, відтворення церковної ієрархії та монетизації Божественного. Але відносити такі групи й практики на соціальний маргінес, приписувати їм роль винятку із загалом секулярного та раціоналістичного правила, означало б не розуміти логіку сучасної суспільної формації. «Фейсбук-молебень» є настільки ж симптоматичним для сьогодення, як і старозавітний символ яблука на корпусі останньої моделі «айфона». Ореол незвичності та маргінальності, яким оточена діяльність «Відродження» та інших подібних організацій — ілюзія, що приховує їхню фактичну центральність та основоположність для функціонування економіко-політичної глобальної моделі початку XXI століття. Адже крузейд Духовного центру «Відродження» був не єдиним, що проводився в Києві 17-го вересня. Трохи більше, ніж через годину після його закінчення, всього за кілька кварталів від Палацу спорту, відбулася зустріч киян із Ніком Вуйчичем, людиною, яку її український сайт представляє як «живу легенду, автора бестселерів, мільйонера, люблячого чоловіка». Чомусь забуваючи додати, що до Києва Нік приїжджав як протестантський пастор. За твердженням організаторів подію відвідало приблизно 150 тисяч людей.
Читайте також:
Битва за планету Тіджиак: репортаж із Київської церкви саєнтології (Євгеній Осієвський)
Пісні Калі Юґи: репортаж з київського храму Міжнародного товариства свідомості Крішни (Євгеній Осієвський)
Посилання
Gagné, R. "Mystery Inquisitors: Performance, Authority, And Sacrilege At Eleusis". In: Classical Antiquity, vol 28, no. 2, 2009, pp. 211-247.
Korotayev, A., Malkov, A. and Khaltourina, D., 2006. "Reconsidering Weber: Literacy And The Spirit Of Capitalism". In: Introduction To Social Macrodynamics: Compact Macromodels Of The World System Growth., URSS, Moscow, pp. 87-91, at: [link].
Comments.Ua, 2017. Пастор Владимир Мунтян. «Возрождение». Доступ 2.10.2017 за адресою: [link].
Segodnya.Ua, 2016. Украинские политики и скандально известная секта: "Возрождение": чем занимается "апостол" Мунтиян. Доступ 2.10.2017 за адресою: [link].
Примітки
1. Оксана Сироїд Сергій Гусовський беруть участь у зборах скандальної секти "Відродження". Доступ 2.10.2017 за адресою: [link]. ↩
2. У перекладі Івана Огієнка: «Бо то справедливо мені думати це про всіх вас, бо я маю вас у серці, а ви всі в кайданах моїх, і в обороні, і в утвердженні Євангелії спільники мої в благодаті.» (Фил. 7).↩
3. За словами автора логотипу, «укус» на ньому з'явився просто щоб яблуко не плутали з вишенькою. Але існують ще принаймні три дуже популярні версії. Згідно з першою, надкушене яблуко там з'явилось на честь яблука що ніби то впало на голову Ньютону і надихнуло його на формулювання закону земного тяжіння. Згідно з другою, логотип відсилає до отруєного цианідом яблука за допомогою якого англійський математик (і гомосексуал) Алан Тьюрінг покінчив з собою у 1954 році. Тут мається на увазі третя версію, як найпоширеніша асоціація у більшості споживачів.
