Волхви спальних районів: репортаж зі світу комерційної магії Києва

Автор висловлює подяку дослідниці магічних субкультур Катерині Зорі, а також всім, хто підтримував його протягом п’яти майже останніх днів життя.

Складнощі розпочались рано. Виявилось, що значна частка провайдерок магічних послуг столиці мігрувала онлайн, обслуговує клієнтів прямо з мережі і в більшості випадків здатна вирішити проблему без будь-якого фізичного контакту. 

— Дайотє мнє імя, дату рождєнія, сбрасиваєтє фоткі в вайберє, і я вам всьо скажу, —  запевнила одна з них під час телефонної розмови^[1]. 

От тільки фізичний контакт – найцікавіший аспект магії: жести і словесні формули, вигляд мага і її способи взаємодії з відвідувачами. Тут мало відбуватись щось цікавіше, ніж в онлайні: реклама, що передається з уст в уста, архаїчні техніки, питання життя та смерті. Принаймні, такими були сподівання автора.

Тому за контактами окультних спеціалісток я звернувся до друкованих видань і відривних об’яв на стінах зупинок, мостів та підземних переходів. Простота завдання виявилась оманливою. На шпальтах нібито «фахових» журналів — «Магия денег» [напис на обкладинці: «Денежная масленица»], «Любовная магия» [«Соль отвадит соперницу!»], «Магия и красота» [«Молодильное полотенце»] (та його додатку «Магические истории» [«Жертвы кровавой барыни»]) — не виявилось жодного оголошення від надприродних експертів. Всередині «цивільних» рекламних газет на кшталт «aviso.ua», «Експрес об’ява» чи «Робота й навчання» зразки магічного маркетингу траплялись вкрай рідко, в середньому кілька разів на двадцятисторінковий випуск, сховані між розділами «Він чекає її» та «Прийму в дарунок». Але вилазка не була доконечно марною. Автор, наприклад, відкрив для себе пристрасне (скільки знаків оклику!) містичне видання «Доктор Нострадамус», у якому заголовок кожної статті на першому аркуші був побудований у вигляді римованого лімерика: «Мужа по форме носа надо выбирать,/ Тогда развода удастся избежать!», «Отпечаток святого лика появился!/ Кто здесь молился — тот исцелился!», «7 звуков вашего тела, которые могут/ О серьезных недугах предупредить!».  

Але цього все ще було замало. Справжній прорив стався на чотирнадцятій сторінці газети «Ваша судьба». Окрім більш чи менш стандартного змісту для періодичних видань із неспеціалізованою аудиторією — телепрограма, гороскоп, політичні та кримінальні новини, реклама підозрілих лікарських засобів і не менш підозрілих італійських оперних співаків — тижневик мав кілька шпальт, присвячених повідомленням про знайомства (так, люди досі це роблять), та ще одну, повністю віддану рекламі магічних спеціалісток. Придбавши два випуски «Вашей судьбы», а також долучивши знахідки з інших видань та вуличних оголошень, автор назбирав зо три десятки контактів. З цим вже можна було працювати.

Третина не відповіла на дзвінок. Серед решти виявилось багато чаклунів з інших регіонів країни (лідерство чомусь здобуло Запоріжжя). Одного разу жіночий голос по той бік слухавки повідомив автора, що рекламодавиця «приймає тільки діток і тяжкохворих людей». Іншого —  досвідчена віщунка нервово виголосила «Мы вообще не принимаем, не принимаем!», перш ніж перервати зв’язок. Коло звужувалось, поки в мене не залишилось усього п’ять магів. Я відвідав їх усіх^[2].

Порча^[3] та «ПриватБанк»

— Алло, добридень. Це пані Богдана^[4]? 

— Да. А хто це? 

— Мене звати Євгеній. Я знайшов вашу об’яву в газеті, хотів дізнатись, чи можна потрапити на прийом. Ви з Києва?

 — Сейчас я... е-е-е… в монастире в Чернигове, но я вас могу и так посмотреть. 

— Можете? 

— Конечно. Что у вас?

 — У мене… проблема в особистому житті. 

— Ага. Перекреститесь, Женя. Я сейчас прочитаю молитву. 

Автор слухняно хреститься. Якийсь час чутно лише рівне дихання знахарки. 

— Перекрестились? В общем, Женя, я вижу, что на вас порча. Скажите мне, кто такая Татьяна. — М-м-м… Тетяна? Ніби не знаю таких. 

(Мовчанка.) 

— Подумайте. Я віжу… 

— Ні, здається, не пригадую. 

(Тиша по той бік слухавки.) 

— Хорошо, а Наталья кто такая? 

— Точно не знаю. Немає жодної знайомої з таким іменем. 

(Ще одна пауза, після якої жіночий голос значно пришвидшується.) 

— В общем, слушайте. Все, что я говорю, сбывается. На вас наложена страшная порча. Сделано на смерть. Если ничего не сделать, вы умрёте через пять дней. 

— О! А з цим можна щось зробити? 

— Вообще у меня уже все занято. Ко мне люди даже с других стран ездят. У меня на списке две тысячи человек сейчас. 

— То… 

— Но вам я могу помочь. Результат вы увидите уже через два дня. 

— А-а-а… скільки це буде коштувати? 

— Четыре тысячи гривен. Но вы сразу почувствуете результат. 

— О, це великі гроші. Треба подумати. 

— Но жизнь дороже! 

Почувши, що останній аргумент мене не переконав, чаклунка рвучко кладе слухавку.

Ворожка

Альберт Анкер, 1880

Пізніше я все ж пригадую кілька Тетян (колишню колегу, кількох одногрупниць і однокласниць, подругу дитинства) і навіть одну Наталю. Але під час короткої та гостросюжетної, транскрибованої тут майже без скорочень телефонної розмови всі вони чомусь вилетіли з голови: я не обманював пані Богдану. А от те, що намагалась зробити вона, на професійному жаргоні називається «холодним зчитуванням» («cold reading»). Як правило, запитавши людину «Хто такая Татьяна?», у відповідь можна почути, що це сусідка, родичка чоловіка, знайома лікарка. Відштовхуючись від цієї інформації, а також від тону, яким вона була надана та супутніх даних, комерційний маг, «співпрацюючи» («І давно ви її знаєте? Нічого дивного не помічали?») з клієнтом, може «розповісти» йому про його життя дуже багато. Для холодного зчитування підходять будь-які абстрактні зауваження, здатні викликати реакцію «впізнавання». Класичний перелік включає ремарки про вигляд помешкання («Бачу у вас в столі шухляда западає»), фізіологічні особливості («Шрам на животі, так?»), дитинство («Було якесь нещастя, з водою зв’язане») або навіть щось настільки загальне, як «бачу білу машину» (Shermer 2010: 67—68).

"Телефонні магічні сервіси складають занадто суттєву частину надприродного ландшафту столиці, щоб її можна було оминути."

Розмова з пані Богданою допомогла автору зрозуміти дві важливі речі. По-перше, життя коротке й кожен його день потрібно зустрічати як останній. По-друге, телефонні магічні сервіси складають занадто суттєву частину надприродного ландшафту столиці, щоб її можна було оминути. Тому, з’ясувавши у редактора «Спільного», як на долі статті відіб’ється передчасна загибель її автора («Клас! Оформимо як посмертний матеріал. Буде дуже зворушливо»), я призначив телефонний сеанс із віщункою на ім’я Тамара Олегівна. Під час нашої першої розмови вона безапеляційно попередила: «Тіки я говорю все. Все, шо скаже книга, все, шо скаже планета. Є такі, шо говорять тіки хароше, а я говорю все, як єсть. Ви тоді не обіжайтесь». Які там образи! Про найстрашніше автор все одно вже знав.

Виявилось, що екстрасенсорика, як і більшість інституцій сучасної України, гармонійно інтегрована у платіжну систему «ПриватБанку». Послуги Тамари Олегівни коштують двісті гривень. Я перерахував цю суму на названий нею особистий рахунок, на її вимогу повідомив власне імʼя й дату народження. «Ясновідящая», як охарактеризувала себе Тамара Олегівна, попросила дати їй трохи часу й перетелефонувати за двадцять хвилин. Втім, вона подзвонила першою.

— Я провірила всю вашу планєту. Шо я скажу, минуле пройшло, як бурею перейшло. 

За допомогою подібних коротких і містких, схожих на приказки фраз маг переповіла те, що вважала моєю біографією. Ефект міг би бути сильнішим, якби Тамара Олегівна постійно не перепиняла себе уточнювальними запитаннями та пояснювальними ремарками: 

— Од Бога родився щасливий, а од людей — нє. Розумієш? Понімаєш, шо я говорю? Це значить, шо судьба у тебе хароша, а от люди…

Знахарка також дала мені кілька корисних порад («Женя, пожалуста, всім не довіряйся»), поділилась психологічними спостереженнями («Замічаєш же по друзям своїм? Замічаєш, шо комусь з них лучше, чим тобі?»), напророкувала двох «разнополих» дітей, а одного разу навіть, справді, влучила у ціль («Ви один у сім’ї»). Решта її прозрінь мали або надміру загальний («Бачу, шо рідні твої дуже переживають за тебе»), або надміру загадковий («Ти должен вірити в те, шо ти робиш») характер.

Потім діагностували «наговор»:

— На тобі пороблено. На недовгий вік. Шоб недовговічний був, понімаєш?

Саме він, наговор, був причиною і «чорної смуги», яка, як виявилось, настала в житті автора, і його особистих проблем («Якшо знімеш наговор, у тебе буде вибор з двох дам»). Тамара Олегівна, звісно ж, могла його зняти. Всього за шість тисяч гривень. 

— Бачу, шо ти про гроші задумався, — проникливо сказала вона після оголошення суми. — Но ти не думай, я грошей вообщє не беру, це не для мене. Це того, шо мені треба, з Ізраїля привозять, спеціальні свєчі з воску з пєщєри, де Ісус лежав і вознісся. Вони один метр у висоту і один метр у ширину.

 — Але, але ж… я вже заплатив вам. 

— То тоже не для мене. На ті гроші я купляю свічки й ставлю тобі за здравіє. В трьох церквях будуть пєвчі співать твоє ім’я сьогодні.

Розуміючи, що розмова підходить до кінця, я влаштував Тамарі Олегівні останню перевірку. — То шо, будем наговор снімать?

— М-м-м… А ви ж ясновидиця? 

— Да. 

— То ви вже маєте знати, погоджусь я чи ні, так?

 — Да, да, я вже знаю. 

— То я погоджусь?

 — Ну-у-у, я бачу, шо ти сумніваєшся. 

— Погоджусь чи ні? 

— Мабуть, нє. 

— Це єдина правильна річ з усього, що ви сказали. 

Після цього я спробував переконати майстриню, що телефоную їй виключно для збору інформації, вигадав частину наданих відомостей і не потребую магічної допомоги. Це виявилось непростим завданням. Пані Тамара відмовилась визнати, що у мене в житті немає ніякої «чорної смуги», а потім трохи ображено зауважила: 

— Я тобі сказала всьо, шо я побачила, а ти потом, коли поймеш, перезвониш мені сам. 

Перш ніж завершити діалог, я кілька хвилин розпитую чаклунку про ту частину її одкровень, яка стривожила мене найсильніше: 

— Ви ж розумієте, якщо ці свічки метр у ширину та метр у висоту, вони мають бути квадратні? 

— Да, квадратні, так шо з того? 

— А як ви їх підпалюєте?

Біоенергетикиня з Вишгорода

«Магістр-біоенерготерапевт» Таїсія справила враження вже після другої репліки:

 — Ні-ні, я не кожен день приймаю. Я ж в аспірантурі навчаюсь, у мене небагато часу. 

Я вирішую за першої ж нагоди з’ясувати, якою є академічна спеціальність моєї співрозмовниці або який з українських вишів —  нарешті! — відкрив аспірантуру за напрямом «біоенергетика». Обтічно пояснивши, що в мене проблеми з особистим життям, я домовляюсь про прийом найближчими вихідними. Пані Таїсія працює у Вишгороді, одному з невеликих — півгодини маршруткою — містечок неподалік столиці. Як і попереднього разу, сеанс обходиться у двісті гривень.  

«Магістр-біоенерготерапевт» (формулювання з об’яви) не є ані найбільш чудернацьким, ані найбільшим за кількістю складів самовизначенням мага. Наприклад, у статті про рекламу окультних послуг у Одесі 2016 року дослідниця Н. Серебряннікова наводить повний текст об’яви «біокосмоенерготерапевта вищої категорії Бориса», який доречно буде передрукувати тут мовою оригіналу: «Биокосмоэнерготерапевт высшей категории Борис проводит диагностику и коррекцию на уровне ДНК и информационно-энергетическом уровне. Определяем, поврежден ли числовой код пространства крови. Определяем поврежден ли периферийный биокомпьютер, управляющий пространством крови. Изгоняем тонкоматериальные сущности из многомерного информационно-энергетического каркаса человека. Готовим супружеские пары (и не только) к зачатию ребенка на информационно-энергетическом уровне» (за Серебряннікова 2016: 105). Тож «біоенергетик» —  це ще досить стримано.

Офіс пані Таїсії розташований у житловій п’ятиповерхівці. Біля входу мене зустрів та попросив зачекати чоловік, що називав майстриню на ім’я та здався її подружжям, хоч і представився адміністратором. Десь за півгодини двері офісу біоенергетикині відчиняються, мене запрошують всередину. Пані Таїсія вибачається за затримку — спілкування з попередньою відвідувачкою затягнулось, — а ще що через ремонт у приміщенні «все виглядає якось так темно». Як на мене, якраз навпаки: блакитні в білу смужку шпалери на голих стінах, велике вікно, за яким видніється травнева зелень, кілька свічників та лампад на столі. А ще ікона, складені в колоди старі карти, приблизно півдесятка яєць (два чи три досі у прозорому пластиковому лотку з супермаркету).

— То що у вас? Розказуйте. 

Я стисло переповідаю власну особисту драму. Біоенергетикиня заходиться працювати. Перш за все, просить назвати імена та дати народження. 

— О, так ви ж мій син! У мене син народився в 93-му, —  з непідробною чуйністю говорить пані Таїсія, розкладаючи перед собою карти. Це не «звичайні» таро, а «ленорман» — модифікована гральна колода, нібито натхненна пророцькими методами Марі Ленорман, найвідомішої французької ворожки першої половини ХІХ століття. Майстриня викладає всю колоду на столі й висновує спостереження з того, як далеко один від одного (та у якому оточенні) знаходяться карти «Чоловік» і «Жінка». Я запитую, чи адаптована ця колода до роботи з «особистими» проблемами. Пані Таїсія підтверджує здогадку.

Карти «ленорман»

Співрозмовниця називає себе цілителькою, кар’єру вона розпочала ще за радянських часів. У відповідь на моє запитання наголошує, що займається лише «білою» магією: 

— Ви ж бачите, що в мене молитви тут. Якщо з таким і приходять, я кажу, що це не за адресою. 

«Таким» — тобто пропозиціями накласти на когось закляття або силоміць приворожити людину. Тема спливає після того, як ми з’ясовуємо, що принципових перешкод для моїх відносин (тут варто повідомити читачу, що вони від початку до кінця вигадані) немає й особу, про яку я запитував, можна повернути. Щоб здійснити магічну операцію, потрібно десь два-три місяці регулярних відвідин і приблизно дві тисячі гривень. Принаймні частина «терапії» має психологічну природу: «Я вам скажу, шо треба робити по мірі того, як ми будемо з вами працювати». Серед перших порад — обраниці «не треба надоїдати». Та й загалом пані Таїсія дає на диво «мирські» рекомендації щодо стосунків і, якщо я не помиляюсь, одного разу навіть згадує Юнга.

"Злиття окультизму з психологією — досить поширене на пострадянському просторі явище."

Тож коли ми нарешті дістаємось до запитання про її аспірантську спеціальність, відповідь «психолог» видається очікуваною. Навіть логічною, на думку співрозмовниці: «Це ж все пов’язано. Я хочу допомагати людям на всіх рівнях». Ще пані Таїсія розповідає мені про навчальний заклад під назвою «Київський медичний університет», відомий тим, що надає освіту з «нетрадиційної та альтернативної» медицини. Пізніше, зайшовши на сторінку закладу у «Вікіпедії», я знаходжу серед напрямів підготовки одне незнайоме — «Іридологія» — та одне знайоме до болю — «Гомеопатія» — слово. Університет, на щастя, виявляється приватним, а іридологія — напрямом — кге-кге — «альтернативної» медицини, який стверджує, що стан здоров’я людини можна діагностувати за виглядом візерунків на райдужній оболонці її ока.

Злиття окультизму з психологією — досить поширене на пострадянському просторі явище. Фейт Віґзел, дослідниця феномену, зібрала свідчення одразу кількох російських магів, що не бачать принципової відмінності між цими галузями знання й навіть цілеспрямовано здобули формальну психологічну освіту, щоб «дізнатися, що офіційна наука про це пише» (Wigzell 2009: 76). За твердженням респондента Віґзел, «если кто-то решил, что у него сглаз или порча, и он убежден на сто процентов, что это так, и ему ничто не поможет кроме так снять у него это колдовство, тут бесполезно говорить. Бесполезно. Послушает и пойдет к другому специалисту. […] А для отвода глаз можно […] провести ритуал, просто формально, без реальных каких-то действий. Тогда человек успокаивается… и дальше выполняется нужная работа… Главная задача, чтобы человеку стало хорошо…» (Wigzell 2009: 76-77).

Серед моїх власних знахідок чи не найяскравішим свідченням спорідненості психології та чарівництва стало загадкове рекламне повідомлення, помічене на шпальтах «Експрес об’яви». Воно складалось з імені рекламодавиці, стокового фото кількарічної дівчинки оточеної хмаринками та наступного тексту: «С о/р^[5] более 20 лет. Поможет в решении сложных ситуаций в семье, в личной жизни, в работе, в бизнесе и других важных сферах. Поможет обрести душевную гармонию, выведет на правильную, счастливую дорогу». Увага, читачу, це весь текст оголошення. Тобто, ані даних про сферу спеціалізації людини, котра її замовила, ані того, як саме вона зібралась виводити клієнтів на правильну, щасливу дорогу повідомлення не містило. Навіть дзвінок за вказаним номером дозволив прояснити ситуацію не одразу. Спершу співрозмовниця по-свійськи запропонувала «просто опішитє вашу проблєму». І лише після прямо поставленого запитання щодо меж її кваліфікації підсумувала: «Я займаюсь психологієй. Психологія, самі понімаєтє, ето очєнь важно, но я могу і на картах таро раскінуть. Посмотрєть на судьбу».

Екзорцист із Троєщини

На зустріч з екзорцистом я, звичайно ж, запізнююсь. Підступи до його будинку — Тимофій живе та приймає клієнтів у типовій «хрущівці» — рясніють синьо-білими кольорами та фанатськими графіті найрізноманітнішого рівня майстерності. Складається враження, що вся ця частина міста, подолавши гендерні та вікові бар’єри, самовіддано і хронічно вболіває за «Динамо». Хазяїн зустрічає мене біля під’їзду та проводить до квартири. Судячи з передпокою та кухні (до інших кімнат я не потрапив), це вкрай типове двокімнатне помешкання, жодна деталь якого не вказує на надприродну спеціальність господаря. Квіти у вазонах, магніти з назвами міст на холодильнику, паркет і віконечко під стелею ванної кімнати, знайоме всім, хто коли-небудь жив у старих п’ятиповерхівках. Дослідницька й критична література про комерційну магію наголошує на важливості створення особливої атмосфери: таємничі та екзотичні предмети додають авторитету та спонукають клієнта довіряти. Те, що Тимофій повністю ігнорує цю рекомендацію, може вказувати або на досвід та впевненість у власних силах, або на недосвідченість та незнання елементарних правил гри.   

— Ну, рассказывайте. У вас семейка?

— Так, — підтверджую я, — сімейка.

За приворотним зіллям

Михайло Нестеров, 1888

Цим словом співрозмовник описує ситуації, котрі мають стосунок до особистого життя. Я переповідаю «проблему» — розлучення з дівчиною, з якою ми довгий час зустрічались, і простягую два жіночих фото, котрі Тимофій ще під час нашої телефонної розмови наказав принести. За легендою, на світлинах зображено даму серця. Насправді ж, це епізодична знайома, з якою ми востаннє бачились більш ніж п’ять років тому. Світлини я завантажив з Фейсбуку задля чистоти експерименту. Тимофій дістає з чорного мішечка колоду карт таро, просить мене потриматись за них лівою рукою, тасує, а потім починає розкладати їх на вкритому скатертиною столі. На картах зображені єгипетські боги виконані у пласкій техніці «текстів пірамід». Золотий і жовтий на глянцевому чорному. Я запитую, чи мають саме ці карти якесь особливе значення.

— Нет. Кому с какими образами удобно, тот с теми и работает. Эти у меня для семейки. Есть еще по Лавкрафту, но я их использую для экзорцизма, когда серьезное что-то. 

"Справжній приворот, як я дізнаюсь дещо пізніше, коштує набагато дорожче. Тимофій назве цифру у тридцять тисяч гривень, але, як на мене, принаймні половину цієї суми потрібно списати на бажання справити враження. "

Сімейка — це не серйозно: «Ко мне в основном приходят женщины за сорок, у которых там любовь до гроба к какому-то охраннику. Вот все это семейное, я вам скажу, это как унитаз починить. Экзорцизм — это действительно сложно. Это болезнь. Там ты сам болеешь». Тим часом на поверхню підіймаються подробиці моїх абсолютно вигаданих, але, виходить, досить драматичних відносин. Дівчина, як з’ясовується, приймала багато подарунків, але не ставилась до мене аж надто серйозно. Зараз у неї хтось є. Попри це, принципових перешкод між нами немає, і Тимофій пропонує провести «гармонізацію» —  магічним чином прибрати перепони для продовження відносин. Кошторис — сімсот гривень. Фото потрібно буде залишити екзорцисту, він проведе з ними ритуал, а потім, якщо я захочу, продемонструє відеосвідчення з церемонії. Справжній приворот, як я дізнаюсь дещо пізніше, коштує набагато дорожче. Тимофій назве цифру у тридцять тисяч гривень, але, як на мене, принаймні половину цієї суми потрібно списати на бажання справити враження.   

Паралельно майстер розповідає трохи про себе та власні погляди на природу магічного ремесла. Частково йому можна навчитись, але особливий дар все ж має бути вродженим. У Тимофія він виявлявся ще в університеті: 

— Я никогда на экзамен билеты не учил: всегда знал какой вытяну. 

Ще одна примітна риса екзорциста — панібратська мізогінія. Вислуховуючи історію мого життя, Тимофій час від часу глибокодумно додає: «Бабы есть бабы». Він називає частину вигаданих мною на ходу спогадів про спілкування з обраницею «вот этот бабский треп обычный», а обличчя дівчини, зображеної на фото, «мордашкой». Навряд чи у цьому варто вбачати якусь специфічну для магічної спільноти особливість. Такі «проникливі» спостереження в наших широтах сприймаються як свідчення «понимания жизни» не лише серед екзорцистів, а й, скажімо, серед таксистів. Врешті, я прошу трохи часу на роздуми. Ми домовляємось побачитись за тиждень. На прощання Тимофій дає мені візитівку, на звороті якої зображено окультний символ оточений латиномовними надписами, а я йому — триста гривень.

Дорогою до метро я розмірковую про Говарда Філіпса Лавкрафта, американського фантаста першої половини XX століття, батька глибоководної восьминогоподібної почвари на ім’я Ктулху. Саме картам таро, заснованим на його (Лавкрафта, не Ктулху) творах, Тимофій надає перевагу, коли доводиться мати справу з вигнанням духів. Взаємопроникнення «високого» окультизму зі світами фентезі та наукової фантастики — химерна прикмета сучасної магії. Дослідниця пострадянських магічних субкультур Катерина Зоря, наприклад, згадує про особисте знайомство з окультистами, котрі використовували як керівництво у своїх практиках фантастичний цикл Роджера Желязни «Хроніки Амбера» та дискутували про дієвість чар з аніме «Аватар: легенда про Аанга» у реальному світі. Деякі чарівники пішли ще далі: «… після виходу “Денної” і “Нічної варти” Сергія Лук’яненко [серед респондентів] траплялись “Світлі” й “Темні” вартові, а окрему групу складали ті, хто боявся Інквізиції^[6]» (Зоря 2013: 161).

Я знову зустрічаюсь із Тимофієм за тиждень. Але замість того, щоб замовити «гармонізацію» або «приворот», називаюсь журналістом і повідомляю, що особиста драма, з якою я приходив до нього минулого разу вигадана. Рівень напруги у розмові помітно підвищується, екзорцист запитує, з якого я видання та про що буде матеріал. Я пояснюю, що пишу про надприродних спеціалістів Києва. Врешті-решт, ми сідаємо на бильця біля Тимофієвого під’їзду та починаємо затяжну розмову, вмить відкинувши кілька мовних формальностей. 

— Да, я же еще сразу подумал, что на пиздострадальца ты не похож, — каже екзорцист. 

— Я намагався, — трохи похнюпившись, відповідаю я.

"На більшості людей, котрі приходять до нього із «сімейкою» маг просто заробляє гроші: «Что я могу сделать, если они дебилы?»"

Світогляд співрозмовника виявляється ще більш макіавелістським (хоча інший прикметник на «м» підійшов би точніше), ніж мені здалось під час попередньої розмови. Двадцятисемирічний Тимофій зізнається, що десь 65 відсотків усіх звернень —  це «бізнес». Мається на увазі, що на більшості людей, котрі приходять до нього із «сімейкою» маг просто заробляє гроші: «Что я могу сделать, если они дебилы?» А от до решти він ставиться вкрай серйозно. Розповідає, що збирає відомості про важкі й цікаві випадки одержимості та збирається написати демонологічний трактат. Я цікавлюсь, чи не спонукає щоденний контакт з потойбічними силами приділити більше уваги питанням етики. 

Екзорцизм

Автор невідомий

— А им все равно, чем мы занимаемся. Нет такого понятия, как грех. Это все навязано христианством.

Єдине, чого надприродні сутності не терплять — втручання в їхні плани. 

— Вот почему, например, я не могу себе много денег сделать? Потому что деньги — это власть. Если они у меня будут, я смогу повлиять на общество, на историю. 

Знахарка з Шулявки

Дев’ятиповерхівка Марини Олегівни тоне в кущах бузку та квітучих каштанів. Навпроти височіє школа, побудована за космічним, здається, пізньорадянським проєктом — блочний колос з вкрапленнями скла, що наче проситься відправляти ракети на орбіту. З іншого боку майданчика згуртувались сіруваті багатоповерхівки, прикрашені якимись вигадливими башточками. Цей спальний район не схожий на новітні дизайнерські квартали, які рекламують в метро, але, безсумнівно, наділений власним буркотливим шармом.

Під час телефонної розмови Марина Олегівна наказала взяти із собою двісті гривень та «буханочку хлєба бєлого», і я тримаю її, загорнуту у паперовий пакет, під рукою, поки тисну на гудзик дзвінка. Знахарка виявляється приблизно п’ятдесятилітньою низькорослою жінкою, що зустрічає мене в халаті та капцях. Кудись забравши хліб, Марина Олегівна запрошує до невеликої вітальні. Ліжко, шафа, плазмовий телевізор, вихід на балкон, стіл. На столі три ікони, колода карт таро під назвою «78 дверей судьбы», скляна куля, мініатюрні металічні статуетки Будди та Ганеші. На ТБ ввімкнений канал «Індиго», де саме показують американський поліцейський серіал. Господарка притишує звук, але чомусь не вимикає екран, і протягом усієї нашої зустрічі в мене за спиною безголосі детективи у шкірянках женуться через доки за черговими порушниками громадського спокою.

"Як би там не було, серед професійних магів до творів Степанової заведено ставитись зі зверхньою гидливістю."

На шухляді поруч з місцем, на яке мене запросили сісти, лежить добряче пошарпана «Большая книга магии» Наталії Степанової. Доробок цієї людини (наскільки Степанову можна вважати людиною — питання швидше до теоретиків літератури постмодерну) — віха в історії пострадянської популярної магії. Збірники замовлянь «сибірської цілительки» з’явились у продажу наприкінці девʼяностих і стали неймовірно популярними. Видавані нібито від імені спадкової російської відьми, вони містили найрізноманітніші закляття та рецепти — від «заговоров» «На лютую свекровь» та «Чтоб не изменял в командировках» до порад про «Снятие приворота месячной кровью» і «Как заговорить копчиковую боль» (Степанова 2000: 63; 556; 544; 528 250). Популярність бренду Степанової не спала й досі. Готуючись до написання цієї статті, я придбав собі «Белую книгу защитной магии», надруковану трьохтисячним тиражем у 2017 році.       

Найімовірніше, ніякої Наталії Степанової не існує. По-перше, дуже складно уявити, щоб одна людина змогла акумулювати таку неймовірну — а сукупний рахунок лише тих заклять, що містяться у придбаних мною виданнях, складає понад тисячу — кількість магічних рецептів, на яку б тривалу народну традицію вона не спиралась. По-друге, «люди, що приїжджали [до Степанової] на особисту консультацію, стверджують що її роль виконують різні жінки» (Фетисова 2014: 218, перекладено з російської автором). Екзорцист Тимофій, про якого йшлося вище, стверджував, що за степанівськими творами стоїть цілий колектив копірайтерів. Як би там не було, серед професійних магів до творів Степанової заведено ставитись зі зверхньою гидливістю. Отже, я потрапив на прийом до справді народної чаклунки.

Я використовую ту саму легенду та пару фотографій, що й минулого разу. Марина Олегівна розкладає колоду звичайних гральних карт і заходиться розповідати. Ми з’ясовуємо досить багато деталей про моє майбутнє: у мене буде двоє дітей (знахарка виявляє це, просто додавши у стовпчик цифри дати мого народження), я власноруч зароблю собі на квартиру, працюватиму в «казьонном домє» (трохи пізніше установа конкретизується до банку) та машину. Відьма потрапляє в ціль, сказавши, що батьки автора цього репортажу розлучились (швидше демографічне, ніж екстрасенсорне прозріння). Двічі нашу розмову перериває дзвінок. Марина Олегівна бере слухавку і відповідає нерішучому чоловічому голосу по той бік телефону: 

— А что делать с сахаром? 

— Будете ложить в чай. А соль в ванную бросите, когда будете купаться. 

Вдруге той самий голос інформує, що вже придбав якийсь рушник. 

— Так, у меня люди здесь! —  вибухає співбесідниця. 

— Ой, понял-понял, извините.

Перебіг моїх вигаданих відносин чаклунка описує трохи по-іншому, ніж попередні спеціалісти, але результат все-таки виходить таким самим: справді суттєвих перешкод для наших стосунків немає, хоч у моєї обраниці й «єсть два мужчіни: один — король, а другий —  валєт», насправді вона все ще кохає мене та її можна повернути. Тим паче, як формулює Марина Олегівна, «дєвочка хорошая, нє курва». З’ясовується, щоправда, цікава деталь. Перш ніж перепитати, чи справді мені потрібна людина на фото, відьма застерігає, що «по судьбі тобі йде брюнетка, но ти можеш ще вернуть цю». Я перепитую, чи дійсно долю можна змінити. Марина Олегівна відповідає ствердно.

Порчу, відшукану кількома попередніми магами, відьма теж помічає. Накладено її чи то на мене, чи то на когось з моїх батьків. Зняття обійдеться в п’ять тисяч гривень, приворот людини, про яку ми говорили раніше, — аж у тридцять (Марина Олегівна одразу ж додає, що це приворот «без гріха»). Втім, ймовірність останньої транзакції чарівниця вочевидь оцінює невисоко, бо починає надиктовувати список речей, котрі знадобляться для ритуалу зняття порчі: мед, рушник, чорний хліб («тіки невеликий, бо тобі його їсти»), три десятки яєць, свячена вода, несвячена вода…

Варто Марині Олегівні закінчити перелік, як я «виходжу з шафи», —  розповідаю, що прийшов до неї з журналістською метою та використаю нашу розмову для свого тексту. 

— Так, а я ж бачу, чого карти не лягають, — каже чаклунка у відповідь і переходить до завуальованих погроз вже більш чи менш чистою російською. — Ты смотри, а то тут была одна девочка, записала меня, так я ей такое устроила…

Я нагадую співрозмовниці про формулу «я никому не делаю зла», якою вона поділилась кілька хвилин тому. Марина Олегівна пропускає зауваження повз вуха. Вочевидь, ница підступність, яку я приніс із собою (до її дому!), виправдовує радикальні акти відплати.

— Но ты молодец, что сам признался, — вже м’якше каже вона. 

А потім за якихось двадцять хвилин Марина Олегівна власноруч прорубується крізь зведену стіну недовіри та розповідає про величезні шматки вже своєї — довгої та незвичної — біографії. Її мати теж була знахаркою, до якої навіть тоді, за радянських часів, цілодобово стояла черга з людей, що прагнули допомоги. Співрозмовниці дуже не вистачало материної уваги в дитинстві, а тому вона ще замолоду вирішила, що не піде її шляхом. Марина Олегівна дотримувалась цього рішення, поки якось, їдучи поїздом до рідної Одеси, підкорившись незрозумілому внутрішньому поклику, вона не допомогла дитині однієї з пасажирок, просто потримавши її на руках. Після цього відвідувачі почали приходити самі. Майстриня розповідає про випадки неймовірних зцілень та карколомних змін доль викликаних, на її переконання, надприродним даруванням. Жінка, що змогла завагітніти, хоч «у нее одна трубка была пластиковая. Пластиковая! Ты понимаешь, что это такое, Жень?». Три колишніх наркомани з Гостомеля, що повернулись до нормального життя і навіть стали таксистами («Все три таксистами, представляешь?»). Розповідаючи про чоловіка, котрий на віддяку за магічну допомогу, подарував Марині Олегівні величезний букет троянд. Вона встає зі стільця, підіймається навшпиньки та ши-и-ироко розкидає руки: «Во-о-от такой букет роз, огромный!». 

Очі чарівниці світяться, видно, що те, про що вона зараз говорить і є її життям.

 — Слушай, — раптом каже вона. — А может, ты обо мне книжку напишешь? Я тебе столько могу рассказать… Даже с настоящими именами.

Марина Олегівна вважає свій дар (у існуванні якого, звичайно, не сумнівається) Божою милістю та бачить своїм призначенням допомогу людям. Я питаю, чи доводиться їй виконувати замовлення, що викликають неприйняття та відразу. Відповідь ствердна.

 — Курв этих ненавижу! Знаешь, вот иногда приходит: у нее и муж все ей делает, а она все равно, другой ей нужен и приворот… Женя, я их терпеть не могу, но все равно делаю. 

На кого в такому випадку лягає гріх? 

— На обеих. Грех всегда на обеих. 

Я ще раз перепитую, чи вірить маг у те, що долю можна змінити. Вона знову відповідає ствердно та впевнено. Чомусь це заспокоює. Перш ніж зачинити за мною двері, Марина Олегівна вже зовсім іншим тоном — довірчим та майже товариським — підсумовує: 

— Но дітей у тебе і правда буде двоє. І жінка руса.

Екстрасенс із готелю «Гість»

Тараса я навмисне залишив на кінець. Він один із кількох надпопулярних чаклунів, чию рекламу шукати не потрібно. Вона знайде вас сама: великі кольорові оголошення в метро та на маршрутках, «розтяжки» в найбільших містах країни, власний сайт. Ключова перевага Тараса — участь в одному із сезонів української версії телешоу «Битва екстрасенсів». Успішний виступ на проекті — золотий квиток для чарівників, що миттєво піднімає рівень престижу, а отже — і вартість послуг. Вплив цього фактору настільки значний, що одразу кілька магів, з якими я контактував, намагались видати себе за учасників або консультантів «Битви». Зателефонувавши за вказаним на сайті екстрасенса номером, я потрапляю на адміністратора — ще одна ознака того, що це вища ліга.

Виявляється, Тарас приїжджає до Києва лише на одну добу, записуватись на прийом потрібно завчасно, і на момент мого дзвінка вільними залишились лише два вікна — о пів на дев’яту та о пів на десяту ранку. Я погоджуюсь, вислуховую інструкції (екстрасенсу не можна ставити питання про вбивства, викрадення майна та зникнення людей; в разі якщо потрібно дізнатись про третю особу, потрібно мати її фото, зроблене не давніше, ніж чотири роки тому). Майже кладу слухавку, аж тут пригадую запитати про вартість відвідин. 

— Півтори тисячі гривень, — рівним тоном відповідає адміністратор. 

Новину про те, що мені залишилось жити п’ять днів, я сприйняв помітно легше.

Чаклуни
Микола Реріх, 1905

Зустріч відбуватиметься у готелі «Гість», розташованому (як можна здогадатись з назви) далеко не у центрі міста, тому в призначений день я виходжу з дому завчасно. Поки маршрутка занурюється все глибше в лабіринти передмість, ловлю себе на думці, що магія змушує абсолютно по-іншому читати міський простір. Наприклад, більшості читачів напевне доводилось бачити «невинне» дизайнерське рішення, подибуване в інтер’єрах клубів, кафе та інших комерційних закладів пострадянської України: дзеркала, розташовані з обох боків дверей до вбиральні. Автор цього тексту завжди вважав його нехай не до кінця раціональним (навішо аж два?), але абсолютно мирським способом меблювання. Аж поки не прочитав у монографії Галини Ліндквіст про магічний світ Москви середини нульових, що відгородження туалету за допомогою пари дзеркал — спосіб «нейтралізувати енергетику» місця, символічно пов’язаного з витіканням та зникненням благ.  Якщо до такого запобіжного заходу не вдатись, заклад може розоритись (Lindquist 2006). Статуетки жабок на столах офісів і «обмахування» товару грошима першого покупця на ринку — все це магічні практики й інструменти, покликані забезпечити прихильність надприродних сил (Архипова и Фрухтманн, 2013). Навіть маленька іконка, що гойдається над сидінням водія моєї маршрутки — амулет від нещастя в дорозі. Повз скільки ще невпізнаних артефактів і ритуалів я проходжу щодня?

За кілька метрів від готелю я помічаю на стовпі запилений і вибляклий дорожній знак із написом «міська смуга», перекресленим безапеляційною червоною лінією. «Гість» виявляється непримітною чотириповерховою будівлею посеред приватного сектору з металічними воротами, щоб потрапити за які потрібно натискати на кнопку електронного дзвінка. Так виглядають місця, до яких у американських фільмах російська мафія привозить людей, що винні їй багато грошей («Тєбьйя здєсь нікто нє услишит, Дімітрій»). У фоє закладу мене просять зачекати. Нарешті адміністратор запрошує піднятись на третій поверх, де на мене вже чекає Тарас.

Заходжу до кутового номеру. Тарас сидить на стільці біля дзеркала й виглядає набагато більш приязно, ніж на рекламних плакатах. Я вітаюсь, сідаю на стілець, розповідаю історію про нещасливе кохання. Етап, на якому екстрасенс каже, що справді значних перешкод для моїх стосунків немає, ми минаємо досить швидко, і я потихеньку починаю розпитувати співрозмовника про те, як він уявляє своє призначення та природу магії. 

— Що це у вас таке? — запитую, вказуючи на дерев’яну скриньку наповнену невеликими кутастими предметами кольору яйцевої шкаралупи. 

"Тарас каже, що це уособлення двох аспектів реальності — святий і демон потрібні, щоб осягнути її у всій повноті."
 

— Это кости из позвоночника лисы, — по-змовницьки відповідає Тарас.

«Працює» маг за допомогою карт таро, але перед ним, спиною до дзеркала стоять дві ікони й статуетка в лікоть заввишки з косою в кістлявій руці та черепом замість обличчя. 

— Я работаю с магией смерти, — каже він. 

Цим пояснюється й зображене на іконах. На першій з них канонічний Святий Миколай, на другій — значно старішій, більш пошарпаній та залитій по краях червоним воском — фігура, схожа на Миколая, але з чорними очима без білків і перегорнутим хрестом на грудях. В німб істоти на зображенні вписано пентаграму. Тарас каже, що це не сатанинський символ, а уособлення двох аспектів реальності — святий і демон потрібні, щоб осягнути її у всій повноті. 

«Грошова» жаба

Спитавши про своє майбутнє (двоє дітей, одруження в тридцять), я остаточно відкидаю прикриття та кажу, що прийшов, щоб написати статтю. Екстрасенс — єдиний з моїх респондентів — не просто не виглядає здивованим, а навіть не змінює тону. Втім, справа не в надприродних здібностях, а в тому, що автор цього тексту — нікудишній актор.

— Я еще раньше заметил. Вы вопросы ставите как журналист. 

Ми продовжуємо. Я питаю, чи займається Тарас чорною магією. Він це підтверджує, але каже, що у таких випадках спершу намагається з’ясувати обставини справи. Для прикладу розповідає таку історію. Якось він зробив людині, порівняно молодому чоловіку, порчу на смерть. Про це попросила мати дівчини, яку той зґвалтував. Хлопець зміг відкупитись від суду за допомогою грошей чи зв’язків і, залишаючись на волі, психологічно знущався над жертвою, нагадуючи їй про скоєне. 

— Я навел на него порчу. Вы, конечно, можете думать, что это какое-то совпадение, но он погиб в аварии. Ноги зажало обломками машины так, что он не мог двигаться. А потом он медленно сгорел живьем. 

Звичайно ж, я думаю, що це збіг, але слабшим враження від цього не стає. Чи є щось, чого Тарас принципово не робить? 

— Я никогда не делаю выкидыши. Но это, наверное, связано, чисто психологически, с тем, что мы с женой долго не могли забеременеть.

Ще кілька хвилин ми говоримо про долю й передбачення, техніки гадання й участь в «Битві екстрасенсів». Потім до кімнати заглядає адміністратор і каже, що час прийому вичерпано.

Як складно не стати шаманом

Знову опинившись у міській смузі, я запитую себе, чи вірив Тарас у те, що розповідав. Я можу покладатись лише на справлене ним враження — найоманливіший аспект людського спілкування. І все ж екстрасенс, як і всі магічні спеціалісти, з якими я говорив особисто за останні кілька тижнів, видались мені людьми щиро переконаними в тому, що володіють надприродною силою та можуть використовувати її аби впливати на чужі життя. Французький антрополог Клод Леві-Строс у «Структурній антропології» цитує унікальний документ, перекладений Францес Боасом з мови квакіутль (Леві-Строс, 1997: 165—168). Йдеться про уривок з автобіографії індіанця на ім’я Квесалід з острова Ванкувер у Канаді. Історія головного героя розпочинається з того, що він, переконаний скептик, йде до місцевих шаманів із твердим наміром довести, що вони шахраї, обдурюють своїх пацієнтів і не володіють надприродною силою.

"Одного лише бажання бути скептиком недостатньо, щоб ним залишатись. Потрібно постійно відсіювати власні враження та пояснювати «неймовірні» події."

Але за час поки Квесалід знаходиться в шаманській спільноті та вивчає її «трюки», його самого починають вважати шаманом. До нього приходять місцеві жителі, і той, справивши необхідні ритуали, в дієвість яких він не вірить, здобуває репутацію надзвичайно могутнього спеціаліста, здатного вилікувати майже будь-який недуг. Поступово Квесалідова слава шириться, він перемагає в шаманських поєдинках із представниками сусідніх племен і стає дедалі більш відомим та успішним цілителем. Квесалід стає дивним скептиком, переконаним в існуванні «більш» і «менш фальшивих» різновидів магії, і з гордістю розповідає про власні зцілення та магічні здобутки.

Мораль історії в тому, що одного лише бажання бути скептиком недостатньо, щоб ним залишатись. Потрібно постійно відсіювати власні враження та пояснювати «неймовірні» події. Щоб зберегти чистоту власного скептицизму, Квесалід мав би знати не лише, як «випльовувати» хворобу пацієнта, а й що таке вибіркове сприйняття, пророцтва, що самосправджуються, ефект плацебо та навіювання. Він мав би постійно вносити корективи у власне сприйняття реальності, як це доводиться робити капітану, що прокладає курс за несправним компасом. Фігура людини, котра водночас використовує систему пояснення світу — магію, наприклад  — у щоденній практиці і повністю не піддається її впливу, мала б бути справді інтелектуально винятковою. Таким магом міг би стати Річард Докінз. Жоден із моїх співрозмовників і співрозмовниць не справив подібного враження. Для всіх них магія — центральна складова життя. Спосіб впливу на навколишній світ, визначення себе, відновлення справедливості і, звичайно ж, заробляння грошей. Кишенькові всесвіти, що ховаються в глибинах спальних районів і передмість, потрібні екстрасенсам не менше, ніж їхнім клієнтам.

Посилання

Архипова, А., Фрухтманн, Я., 2013. «“Приманю деньги быстро и дешево”: денежная магия в современной России». В: Антропологический форум Online, (18), С. 134—190.

Зоря, Е., 2013. «От заговора к ритуалу: краткий очерк трансформации понятия «магия» на постсоветском пространстве». В: Государство, религия, церковь в России и за рубежом, (4 (31), С. 144—167.

Леві-Строс, К., 1997. Структурна антропологія. Київ: Основи.

Серебряннікова, Н., 2016. «Реклама окультних послуг у сучасному місті: досвід антропологічного дослідження у м. Одеса». В: Вісник Харківського національного університету Імені В. Н. Каразіна, (23), С. 102—108.

Степанова, Н., 2000. 777 заговоров сибирской целительницы. Москва: Рипол Классик.

Фетисова, Т., 2014. «Михаил Алексеевский. Денежная магия для чайников: конструирование заговоров на богатство в постсоветской России». В: Вестник культурологии, (4 (71)), С. 216—219. Доступ 02.07.2019 по ссылке: [link] 

Hyman, R., 2010. «Parapsychollogy's Achilles Heel: Persistent Inconsistency». In: S. Krippner & H. Friedman, Debating Psychic Experience: Human Potential or Human Illusion? Santa Barbara, Denver, and Oxford: Praeger, pp. 43-53.

Lindquist, G., 2006. Conjuring Hope: Magic and Healing in Contemporary Russia. New York and Oxford: Berghahn Books.

Radin, D., 2010. «A Brief History of Science and Psychic Phenomena». In: S. Krippner & H. Friedman, Debating Psychic Experience: Human Potential or Human Illusion? Santa Barbara, Denver, and Oxford: Praeger,  pp. 13—29.

Shermer, M., 2010. «How I Became a Psychic for a Day». In: S. Krippner & H. Friedman, Debating Psychic Experience: Human Potential or Human Illusion? Santa Barbara, Denver, and Oxford: Praeger, pp. 65—77.

Wigzell, F., 2009. Traditional Magic or European Occultism? Commercial Fortune-Telling and Magic in Post-Soviet Russia and their Relationship to Russian Tradition. Folklorica, XIV, pp. 57—90.