Наталка Чех
Цей текст — напіврозвідка зсередини, напівспроба аналізу того, яким чином гетеронормативні середньокласові чоловіки із заможних країн шукають через інтернет дружин / рабинь / коханок / домогосподарок, і в яку системну пастку вони через це потрапляють.
Історія виникнення сайту
Про сайт Anastasiadate дізнатися можна з двох джерел — зі слів її директора та з англійської (і лише англійської) Вікіпедії. Інформація дублюється майже слово в слово.
Отже, за легендою, в далекому 1993 році, коли стіни Союзу впали, двоє закоханих (росіянка й американець) захотіли поділитися своїм щастям інтернаціонального партнерства і заснували шлюбне агентство. Вони організовували екскурсії з США до Москви, Петербурга, згодом — до Києва та деяких інших українських міст. А вже з 1997 року вирішили осучаснити технології сватання й перенесли свій бізнес у віртуальну реальність.
У 2003 вони створили ще 3 сайти, напрями яких можна прослідкувати за назвами: AmoLatina.com, AsianBeauties.com та AfricaBeauties.com. Зараз усі напрями живуть автономним життям, мають різних директорів та власників. Цікаво, що назви трьох останніх вказують лише на походження учасниць, а от щодо Anastasiadate у кожному інтерв’ю засновники наголошують: ім’я Анастасія вибрано на честь Анастасії Романової, котру позиціонують як рольову модель для наслідування. Не знаю, чи то вони всім жінкам бажають розстрілу в підвалі, чи, може, посмертної церковної канонізації…
Станом на 2013 рік сайт разом із усіма сестринськими філіями налічував понад 4 мільйони користувачів зі 110 країн світу. Але переважно відвідувачі — американці.
З 2014 року Anastasiadate відкрила ширші та гнучкіші можливості для співпраці шлюбним агентствам із Балтики, Балкан та Греції. Свій офіс компанія тепер має і в Україні — в Одесі.
Рис. 1. Відвідуваність сайту за день, у світі (9 063) та в США (9 671)
Треба завважити, що всі нові проекти описуються лише як кращі можливості для дівчат із будь-якого куточка світу комунікувати з майбутніми нареченими. І мало де сказано про те, що насправді тримає цей бізнес на плаву, — величезний прибуток. Основні та прозорі доходи сайт отримує від продажу своїх послуг: чати, відео-чати, листування, перегляд додаткових «закритих» фотографій, можливість купити та дізнатися номер телефона дівчини, надіслати подарунок тощо. Ще один спосіб заробітку — партнерські програми, які й залучають шлюбні агентства по всьому світу до співпраці. Тобто, сайт фактично не працює безпосередньо з дівчатами: усі анкети жінок, викладені там, оформлено через місцеві шлюбні агентства. До речі, цим і користуються в захисті адвокати, коли на сайт подають до суду за шахрайство — відповідальність перекладено на кожне конкретне агентство, а систематичність таких звернень заперечується.
Як це працює?
Якщо ви дівчина. Етап перший: реєстрація
У кожного з чотирьох перелічених сайтів є свої власні відгалуження в регіонах. Від Anastasiadate для України це svadba.com.
Рис. 2. Представленість відвідувачів та відвідувачок на сайті svadba.com: Україна (55.7 %), Сербія (22.6%) і Росія (2.6%)
Якщо ви дівчина й вашу анкету від агентства зареєстровано на Anastasiadate, доступу до неї у вас не буде. Важливо розуміти, що більшість анкет там перебувають у розпорядженні сотень шлюбних агентств, адже наразі в партнерській програмі Anastasiadate їх приблизно 500: це розмаїття в Україні може оцінити будь-хто, варто лиш зробити запит про вакансії «перекладачка» через рядок пошуку на work.ua. Тут із 15 результатів на сторінці хіба дві-три вакансії не стосуються роботи на таке агентство. Часом пропозиції можуть і не містити прямого опису роботи, ховаючись за «гнучким графіком», та «роботою з дому».
Отже, якщо ви все-таки наважитеся на цю працю та зареєструєте через агентство свій профіль, то отримуєте доступ до певної кількості функцій (обмеженої, адже спілкування для дівчат тут безкоштовне, платять за все чоловіки).
Оформлення документів на співпрацю зазвичай відбувається в режимі онлайн. Агентство надсилає вам пакет документів, які необхідно заповнити. Якщо ви будете працювати від свого імені / зі власної сторінки, пакет міститиме довжелезні анкети з питаннями про те, яке кіно та спорт ви любите, скільки дітей хотіли б мати, який на зріст ваш ідеальний партнер, яке ваше віросповідання й колір очей.
В найбільш дивних агентствах у договорах прописано неможливість відмовитися від зустрічі з іноземцем — саме це може налякати. І, фактично, перед усіма агентствами ви зобов’язуєтеся відповідати на кожен лист від чоловіка.
Власне, вже на етапі оформлення починаються хитросплетіння. Оскільки працювати можна і з власної анкети, і з готової чужої. З готової робота коштуватиме дешевше, зате ваші дані, включно з паспортними, не висітимуть у базах даних сайту. Схожа практика поширеніша на сайтах-сателітах, із невеликим потоком чоловіків. А ще там, де немає чату, а є лише листування, а отже — змога прикидатися до останнього і довгоногою Валерією, що вивчає журналістику й хоче вдосконалювати цей світ, і жагучою брюнеткою Катериною, чий ідеальний вечір — сидіти біля каміна в пледі з коханим (принаймні, логіни та паролі на таких персонажок видали мені з сайту Natashaclub). Безперечний плюс цієї роботи — те, що попри чітке дотримання обмежень створеного образу (не може романтична Катерина писати сленгом м’ясників), немає потреби розкривати власну особистість. Праця дівчат, котрі надали свої дані та фото, також оплачується — зазвичай із ними навіть укладають контракт на щомісячне надсилання своїх селфі, щоб сторінка виглядала живою.
Прибутковіший варіант, той, за яким працювала я, — власна анкета. Після всіх етапів «зливу» персональних даних, включно з напівіронічними відповідями на стандартні питання, треба було надати свої фото. Українські агентства часто навіть готові оплатити квитки та проживання (найчастіше в Одесі), якщо ви погоджуєтеся на професійну фотосесію.
Але моя ситуація трохи відрізнялася: агентство, що випадково мене привабило, — проект дівчини Іви з Чорногорії, котра якось сама на мене вийшла через міжнародний сайт фрілансу. Вона та її хлопець, до речі, і є типовими представниками покоління шлюбних агентств, створених після 2014 року за легшою схемою, про яку йшлося на початку. Вони зареєструвалися та оформилися до співпраці через мережу, не покидаючи Подгориці, а зараз уже мають у штаті приблизно 20 анкет, їх ведуть плюс-мінус 10 дівчат (Іва, наприклад, зробила фотосесію молодшій сестрі та веде і її сторінку, а не лише свою власну). На початку ми з нею навіть домовилися, що ніяких спеціальних фото я не робитиму — просто пришлю якісні з тих, що вже є. Але після 30 забракованих фотографій із усіх моїх Коктебелів та Моршинів стало зрозуміло — сайт абсолютно не налаштований приймати мене такою, яка я є.
Після героїчного фотографування власними силами серед дерев та природи, у стереотипних позах, які рекомендує сайт, я відіслала знімки разом із текстом і (!) відео-зверненням, у якому проголошую, що реєструюся до такого-то агентства. Минуло понад тиждень, поки мене схвалили в російському офісі (якому підпорядковано одеський) і мій профайл було відкрито.
А потім почалася робота.
Якщо ви дівчина. Етап другий: «хочу заміж» — настройки, додатки, пошук чоловіків
Основний і незмінний алгоритм роботи: зайти на сайт із власного профіля й запустити додатки — щоб розсилати два види запрошень, які, за вдалих обставин, будуть виводити чоловіків на вашу сторінку. Є два види запрошень — презентація себе та запрошення в чат, кожен вид має свої особливості.
Лист. У листі треба писати про себе так, щоби сподобатися якомога більшій кількості різних чоловіків. У мене написання таких листів викликало асоціацію зі складанням гороскопів — текст ніби й адресовано певній групі чи індивіду, але водночас згодиться для тисяч інших людей. У моєму випадку обсяг аудиторії коливався в проміжку від трьох до п’яти тисяч чоловіків — це одне з найбільших охоплень у нічний та ранковий час вихідного дня.
Чат. Листи — це довготривала приманка. У короткотривалій перспективі вигідніші запрошення до чату. До того ж, додаток для чату не лише надсилає запрошення: якщо чоловік переходить на вашу сторінку та читає ваш профайл певну кількість секунд, ця програма надішле йому ще три повідомлення (які також прописуються заздалегідь).
Як я зрозуміла, дівчата в запрошеннях на чат (на відміну від довгих листів, у яких пишуть, як вони гарно і смачно готують та прагнуть ростити дітей у хижі в лісі з коханим) трансформуються в образ суккубів. І хоч би як не декларував сайт спрямованість на пошук партнерів для створення сім’ї, чоловіки приймають запрошення, що містять натяки й прямі заклики до кібер-сексу, в рази частіше. Втім, припускаю, це спілкування все одно менш прибуткове, ніж інтимні веб-камери, індустрія яких також стрімко розвивається — в ній працюють цілі офіси, забиті дівчатами з позмінними графіками.
Додатки. Мені довелося мати справу з двома. «Chat Optimizer» — корисніший додаток, оскільки він не лише розсилає запрошення, а й керує статистикою та прямим відображенням заробленого за годину розмови.
А « Svadba-письма» — нехитрий механізм спам-розсилки довших листів із універсалізатором імені. Тобто, якщо на початку я напишу «Дорогий {Name}!», програма щоразу підставлятиме власне ім’я чоловіка (якому це часто лестить).
В обох програмах можна виставляти специфічні налаштування для пошуку чоловіків — вік, матримоніальний статус, достаток, країну проживання. Хоча поради від досвідчених наставниць завжди однакові: вік від 30 — починаючи із 30 років чоловіки на таких сайтах умовно маркуються як більш надійні та готові викласти гроші. Все інше — неважливо.
Варто зазначити, що все листування жорстко цензурується, і то в різні способи для чоловіків та жінок. Жінка може писати в листах про секс та інтим, проте не може вказувати цифри (адже це може бути її номер телефона чи карти для переказу грошей). Натомість чоловічі випади в бік сексуалізованих розмов цензуруються. В обидва боки цензура заміняє зірочками гугл, скайп, ютуб та будь-які інші популярні інтернет-сервіси чи соціальні медіа. Електронні листи від жінок можуть іти кілька днів (!), бо їх ретельно вичитують, чоловічі ж приходять із затримкою дві-три хвилини. В онлайн-чаті все менш суворо — там спрацьовує тільки автоматичне «запікування» назв соціальних медій. Тобто, обмінятися прямими контактними даними, за бажання, можливо. Хоча якщо це буде відстежено, ваші з партнером профайли видалять без права відновлення.
Улюбленими — зі сфери «нагляду та покарання» — для мене стали щомісячні дзвінки з російського офісу: у розмові треба підтвердити своє ім’я, назвати чоловіків, із якими листувалася найчастіше, вказати теми листування. Телефонують «наглядачі» скайпом, звучать лунко й далеко, наче з МКС, тому найпересічніші розмови затягуються на десятки хвилин.
Якщо ви дівчина. Етап третій: рибальство
Отже, коли всі додатки запущено, лишається сидіти й чекати. Звісно, абстрагуватися не вдається. Почасти тому, що камера має бути увімкнена, і її всепроникне зелене світло відволікає від усіх починань. Архаїчний, проте дієвий вихід запропонувала мені та ж таки Іва — затуляти камеру на час, поки не з’явиться запит на розмову. Варто сказати, що пропустити цю автоматичну сирену — «у вас нове повідомлення» — і за бажання дуже важко. Мене щоразу підкидало вгору від несподіванки.
Найзручніше мати постійних «друзів» для листування. Наприклад, із одним американцем, назву його Malcolm Y, я спілкувалася приблизно п’ять місяців, і поступово він став моєю основною роботою. Зручність у тому, що немає ніяковості й уже навіть виникає певна симпатія до людини, а контакт може бути цікавим. Ще один величезний бонус — можливість узгодження графіку. Спілкуючись із липня виключно з Malcolm Y, з першої до другої ночі – після його роботи, я отримувала по 20 доларів за годину і спокійно (умовно) жила власним життям удень. Тотальний мінус пов’язаний із, як сказав би один мій прекрасний знайомий (він так називає все, що йому не подобається), «буржуазним пережитком» — мораллю.
Попри те, що я жодного разу не давала очевидних (ключове слово) надій на спільне майбутнє, не писала, що Malcolm Y — любов мого життя, насичене віртуальне спілкування та сайт із назвою «свадьба» все ж мають певні вектори, що й без моєї активної участі ведуть у закоханість. Етичний дискомфорт полягає в тому, що такий стан закоханості в чоловіка у цій системі вигідно підтримувати, адже людина тоді перестає рахувати кожну копійку, що витрачає. І як би я не будувала для себе відчужене ставлення до власної праці, переконуючи себе, що це лиш «платне емоційне обслуговування», «логіка розвитку капіталізму в умовах зосередження економічного ресурсу в руках чоловіків / країн першого світу», – спокійніше не ставало.
Якщо ж говорити про спілкування на сайті з незнайомцями, то часто воно досить гарно ілюструє жіноче місце в цьому ланцюжку: чоловіки відповідають односкладовими реченнями на довгі фрази, камера у них вимкнена (а моя — працює), і можна лише здогадуватися, чим зайняті їхні руки.
Якщо ви чоловік. Етап перший і єдиний: сядьте й розслабтеся
Привілейованість позиції чоловіка, за яку на цьому сайті він платить чимало, демонструє навіть інтерфейс. Якщо моя сторінка виглядає як келія черниці — лиш основний набір функцій, то чоловіча — це Діснейленд. Купа опцій, а збоку випадають запрошення від сотень дівчат, усі як на підбір моделі й усі звертаються до нього особисто, на ім’я, запобігають його уваги й любові. Ця ілюзія вибору деяких приваблює, але здебільшого тільки на початку — дуже швидко листи починають повторюватися, як і самі дівчата. Методично шукати наречену також не вдасться, адже щосекунди випадають нові й нові сповіщення від жінок, вони заповнюють весь екран.
Капіталізм і патріархат: навіки разом
Ще до початку роботи на сайті мені було зрозуміло, що заходити туди можна тільки в скафандрі антропологині для збору польових даних. Даних зібралося небагато, а скафандр уже майже роз’їло. Отже, проміжні висновки такі.
Усупереч тому, що кажуть директори та засновники «Анастасії», для наживи її використовують не ситуативні крадії та грабіжники, із якими варто боротися. Нею систематично користуються дівчата, на яких таке сватання й орієнтоване — тільки як на ресурс із далеких колоній. Будь-яка взаємодія тут — це стосунки підпорядкування, на які, за більшої, ніж на наших теренах, середньої економічної емансипації жіноцтва в США та Канаді, там погодяться хіба що мігрантки та соціально незахищені жінки. А вони для цих білих чоловіків (тут бувають переважно білі) не годяться, на їхню думку, як дружини. І пострадянський простір виступає ідеальним постачальником жінок.
Варто зазначити, що перша хвиля знайомств, про яку згадують і власники сайту, відбувалася ще поза інтернетом і була успішнішою для «білих лицарів». У 90-х жінки справді масово поривалися чкурнути з країни й хапалися за будь-яку можливість. Зараз же таке трапляється рідше — жінки освоїли інструменти викачування грошей із умовно меншими збитками для себе. Скажімо, обслуговування приїзду іноземця в Одесу, якщо він повідомляє про це агентству, за яким закріплена дівчина, включатиме послуги перекладача-супровідника, поселення в найдорожчому готелі, та й ресторани дівчина обиратиме з захмарними цінами, і таке інше. А на останньому побаченні вона скаже: «Ех, усе добре – а іскри між нами нема!».
Із кожним роком намалювати портрет працівниці такого сайту стає важче — це й самотні мами, що шукають підробітку у вільний декретний час, і студентки, для яких це наразі основна зайнятість. Відрізняється й рівень англійської — хтось потребує перекладачки, а хтось — вільно послуговується мовою. Спільного у цих жінок — їхня стать і бідність.
Портрет чоловіка намалювати легше — це самотні, за нашими міркам заможні люди, які або овдовіли, або й не були одружені, в основному через своє прагнення отримати (придбати) не більше й не менше, як всепрощаючу материнську любов, опіку та господиню в одній особі. І неформальний девіз сайту їх у цьому підтримує.
«Це як зустрічатися з моделлю, що має цінності моєї бабусі», — із головної сторінки Anastasiadate запевняє нас 45-річний Натан Адамс, мешканець Юти, якого там нудило від місцевих жінок, – і оповідає історію свого кохання до української Олени.
Водночас закордонні ЗМІ на кшталт The Guardian, Times, Daily mail уже не раз (а року так із 2012 навіть регулярно) проводять розслідування та публікують матеріали про постійне шахрайство української (і не тільки) сторони. Навіть в особистому спілкуванні на сайті чоловіки частенько висловлювали тривожні припущення, що оці всі дівчата, мабуть же, несправжні. Але на сайті лишалися. Видно, така солодка ця мрія про володіння Попелюшкою, що низку поразок можна й стерпіти. Показовими для мене є цитати двох чоловіків: у першого брали інтерв’ю перед поїздкою в Україну до жінки, з якою він листувався, а другий — речник компанії Anastasiadate, що давав інтерв’ю у відповідь на закиди про шахрайство на сайті.
«Я хочу компаньйонку, адже є речі, які мені хочеться робити там, у себе вдома, проте я не хочу робити їх сам… Я хочу побачити Великий Каньйон, але не хочу дивитись на нього наодинці. Я втомився від того, що не маю з ким розділити життя».
«Ларі Сервантес, речник компанії, написав мені після подорожі: “Це правда, що деякі з цих чоловіків витрачають більше коштів, ніж мають. Проте чоловіки банкрутують і в США, ганяючись за американськими жінками, так само й британці, ганяючись за британками. То в чому різниця? Протягом усієї історії чоловіки прагнули недосяжного, і протягом усієї історії шилися в дурні. У чому ж різниця?”»
З цікавого — знайти більш-менш повну інформацію про те, за які саме послуги сайт отримує чималі фінанси, — неможливо. Попри те, що зараз це корпорація, яка вже тяжіє до статусу транснаціональної. За 2012 рік компанія заробила 110 мільйонів доларів і продемонструвала зростання трафіку на 220% за рік, а на 2013 було заплановано фінансовий приріст 140 мільйонів доларів. Питання можливого залучення до проституції, траффікінгу (торгівля людьми) лишається відкритим.
Крім того, думаю, зрозуміло, що формально я ніде не була на обліку як працівниця, ба більше — картка американського банку, яку мені довелося замовити, робить мене правопорушницею в очах української держави (як і більшість фріланс-працівників та працівниць, що мають справу з закордонними замовниками).
Вище вже сказано про те, чому важко намалювати портрет середньостатистичної працівниці. До цього ще хотілося б додати, що освіта відіграє невелику роль — вона вже давно не є перевагою в працевлаштуванні, особливо гуманітарна, особливо для дівчини: у мене, наприклад, за плечима закінчена аспірантура. Як мені це допомогло? Так, мої запрошення в чат набагато іронічніші та вишуканіші.
Час від часу в соціальних мережах порушують тему камінг-аутів, говорять про їхню необхідність. Але чомусь ідеться лише про сексуальну орієнтацію. Ця стаття — мій камінг-аут як працівниці сфери (емоційного?) обслуговування. Як соціально незахищеної молодої жінки. Як людини без окресленого майбутнього. І я не хочу «вигризати» собі краще життя, виживати і дертися вгору по соціальній драбині. Я хочу гідної праці, що міняє світ на краще, захисту, можливостей. Для всіх.
Читайте також:
Старий патріархат, новий капіталізм: глобалізація інтимності та міжнародний шлюбний бізнес (Надія Парфан)
Прекарна праця і фемінізація бідності (інтерв’ю з робітничого архіву)
Пацієнт радше мертвий, ніж живий: Права жінок та боротьба за них в Україні
