За мізерну зарплату: як працюють українські педагоги та чому залишаються у професії

4292
Александр Китраль
Статьи автора

Особливість роботи освітян полягає в тому, що результати їхньої праці стануть помітними лише через багато років. Так само будуть накопичуватись і наслідки проблем, якщо влада нехтуватиме цим сектором. На жаль, українська сфера шкільної та дошкільної освіти з року в рік стикається з одними й тими ж труднощами: неналежне фінансування, низькі зарплати, завелике навантаження. Під час повномасштабного вторгнення до них додалися — недостатня кількість укриттів, ризики обстрілів, руйнування. До Дня працівників освіти ми розповідаємо про умови, в яких сьогодні продовжують працювати українські педагоги. 

Перша ланка

Система освіти в Україні починається з дошкільних закладів, які чи не найбільше обходять увагою в суспільних дискусіях. І хоча цей сектор називається дошкільна освіта, він виконує набагато більше функцій, ніж просто підготовка дітей до засвоєння шкільної програми. Адже у дитсадках діти отримують базові знання, соціалізуються, навчаються самообслуговуванню. Крім того, дитсадки — це найбільш універсальний і доступний варіант догляду за дітьми, завдяки якому молоді мами після народження дитини отримують можливість повернутися до навчання або роботи.

Директорка закладу дошкільної освіти (ЗДО) у селищі Заболотці Львівської області Галина Черніховська впевнена, що дитячі садки багато в чому впливають на формування світогляду дитини.

«Дошкілля — це перша ланка освіти, де важлива роль належить вихователю. Адже від того, що ми закладемо в дитинстві у характер дитини, в її особистість — те матиме продовження у школі та інших навчальних закладах», — поділилася вона своїми думками зі «Спільним».

Попри те, що дитячі садки виконують важливу функцію, держава їх підтримує недостатньо. Основний тягар покладений на місцеві громади — більшість з них, особливо в сільській місцевості, не мають достатньо коштів на підтримку дошкільної освіти. Галина Черніховська каже, що місцева влада у їхньому селищі завжди фінансово допомагає дитячому садочку, проте з початком війни робити це стало важче. Адже у громаді зросли витрати на соціальні програми, зокрема на підтримку військовослужбовців та переселенців. При цьому бюджетні надходження залишился майже на тому ж рівні, що й до війни. Директорка наголосила, що адміністрація дитсадка принципово не хоче брати гроші з батьків.  

«Ми намагаємося в себе цього не допускати і обходитися тим, що дає нам місцева влада. Я намагаюся шукати спонсорів, а не просити батьків щось дати. Такий підхід для мене є неприйнятним», — розповіла вона.

 

діти в садочку

Діти граються з вихователькою в садочку. Ілюстративне фото: Getty Images 

 

Але треба визнати, що через брак фінансування проблема «благодійних внесків» у дитячих садках залишається актуальною. За даними соціологічного дослідження, проведеного Центром соціальних і трудових досліджень у 2020 році, 36% опитаних матерів повідомляли, що сплачували «благодійний внесок» при вступі до садочка. Ще 63% відзначали, що в них практикуються неформальні внески. 

Також батьки додають, що адміністрація дитсадків нерідко просить посприяти з ремонтом, та вказує, що для цього потрібно докупити. Часто батькам навіть доводиться купувати в дитсадок посуд, різні господарські товари, товари гігієни, як-от серветки чи папір. Усе це є наслідком системного недофінансування сфери дошкільної освіти. 

Друга мама

Мешканка міста Тальне на Черкащині 35-річна Юлія Цимбал каже, що завжди мріяла працювати з дітьми. Після закінчення педагогічного університету вона стала вихователем — працює на цій посаді дотепер в місцевому садочку «Берізка». Юлія стверджує, що за всі роки жодного разу не засумнівалася у своєму виборі. 

«Коли йдеш на роботу і знаєш, що на тебе там чекають — це справжня професія. А для мене немає нічого кращого, ніж посмішки дітей. Деякі малюки навіть називають мене “мама”. І навіть коли діти підростають, побачивши мене, біжать і кидаються на руки. Вони відчувають, коли їх по-справжньому люблять... Я сама мама двох дітей. І я вважаю, що до всіх малюків потрібно ставитися з позиції: як би я повела себе по відношенню до власної дитини?» — розповіла вона нашому виданню.

Попри значне навантаження, більшість виховательок, як і Юлія, відзначають, що люблять свою роботу. За даними вже згаданого дослідження, 54% працівниць дитсадків високо оцінювали загальну задоволеність роботою (4-5 балів за шкалою від 1 до 5, де 1 — дуже незадоволена, 5 — дуже задоволена). І це незважаючи на вкрай низьку оплату праці та величезну відповідальність. За даними, які обласні державні адміністрації надали «Новій українській школі», зарплата у вихователів без категорії в середньому становить трохи більше 7 тис. грн і 11 тис. грн для вихователів вищої категорії, або 5,5-6 тис. грн та 9 тис. грн відповідно після всіх відрахувань.

 

діти на майданчику

Діти на майданчику. Ілюстративне фото: з відкритих джерел

 

Юлія Цимабл вважає, що дошкільна освіта потребує серйозної фінансової підтримки, адже нерідко доходить до того, що вихователям доводиться вкладати власні кошти.

«На кожну дитину потрібен матеріал для розвитку. Якщо старшим діткам у школі достатньо того, що вчитель показав на дошці, то малюку потрібно все помацати, почути. А оскільки ігор не вистачає, кожен вихователь змушений вирізати, ламінувати, щоб був матеріал для розвитку. Дітям потрібні розвиваючі ігри. При цьому всі розуміють, що на це потрібні певні фінанси. Але, якщо коштів виділяють недостатньо, вихователь змушений купувати матеріали за власний рахунок. І часто буває, що ми вкладаємо власні кошти», — зазначила вона.

Тож, навіть при вкрай низьких зарплатах, педагоги в дитсадках, які хочуть дати дітям новий і цікавий матеріал, часом змушені витрачатися на нього з власної кишені. Це не лише демонструє відданість багатьох працівниць своїй професії, але і вкотре підкреслює хронічні проблеми з фінансуванням закладів.

Оплата праці завжди на часі

Ситуація з дошкільною освітою в Україні суттєва ускладнилася через війну. Не всі дитячі садки мають укриття, особливо у сільській місцевості. А тому частина з них залишаються закритими або працюють дистанційно, як, скажімо, заклад дошкільної освіти у селі Білозір'я Черкаської області. Лише днями садочок відкрили для відвідування, оскільки місцевій владі вдалося облаштувати укриття на 200 місць (у садочку навчається 165 дітей).

Як розповідає директорка Світлана Загранічна, з початку війни всі групи працювали дистанційно.

«Форма навчання складалася зі звіту батьків. Вони займалися з дітьми вдома і надсилали відомості про виконану роботу до нашої групи у Viber», — розповіла вона «Спільному».

За словами Світлани Загранічної, дистанційне навчання хоч і не могло замінити дітям живого спілкування, проте давало змогу допомагати батькам у розвитку дітей. Наприклад, своєчасно виявити відставання розвитку звукової культури мовлення. Проблеми можна було визначити за відео- та аудіозвітами, які надсилали батьки. Зі свого боку вихователі рекомендували для дітей всілякі вправи. 

Утім, дистанційний садок не виконує однієї зі своїх основних функцій — догляд за дітьми поза домом, що дає змогу матерям навчатися та працювати. Тому подібне рішення може мати лише тимчасовий характер, допоки не буде вирішена ситуація з облаштуванням укриттів для дітей та вихователів.

 

укриття дитсадок Полтава

Укриття Веприцького дитсадка, опорного закладу Веприка та Краснолуцької гімназії, Полтавсько область. Ілюстративне фото: Полтавська ОВА

 

Світлана Миколаївна запевняє, що фінансування їхнього дитсадка відбувається на гідному рівні. Усі вихователі з початку війни отримували повну ставку. Також значну частину ставки отримували няні та технічний персонал, які з весни минулого року перебували у простої. Зазначимо, що заробітна плата вихователів у Білозір'ї значно вища, ніж у багатьох дитячих садках області. За словами Світлани Загранічної, селищна рада доплачує педагогам додатково 50% від їхньої ставки. І якщо середня зарплата вихователя у країні становить в 7 тис. грн, то у Білозір'ї мінімальний заробіток вихователя — 10 тис. грн «чистими» (після відрахувань) та 13 тис. грн для вихователя вищої категорії. Зазначимо, що додаткові витрати на соціальну сферу громада може собі дозволити, оскільки після реформи децентралізації її бюджет зріс у кілька разів за рахунок великих підприємств, розташованих на території громади. Проте навіть така зарплата не мотивує людей працювати у дитячому садку. Світлана Загранічна каже, що нещодавно двоє співробітниць звільнилися, тоді як нових знайти не так просто. Тобто навіть більш ніж середньої зарплати у секторі дошкільної освіти геть недостатньо для гідного життя.

Також відзначимо, що не всім громадам так пощастило з фінансуванням, як Білозірській. Для багатьох децентралізація означала зменшення бюджету. І, на жаль, поки немає жодного механізму, який би міг врегулювати нерівність, зокрема у доступі до дитсадків між регіонами, між селом і містом. Особливо посилення нерівності загострюється в умовах війни у прифронтових регіонах, де складна економічна та демографічна ситуація.

У риториці влади без змін

Через низькі зарплати у дошкільній освіті спостерігаємо велику плинність кадрів та брак персоналу, як наслідок — навантаження на вихователів збільшується. Кандидатка соціологічних наук, дослідниця Оксана Дутчак зазначає, що нерідко вихователям доводиться працювати по 50 годин на тиждень у групах, де кількість дітей перевищує допустимі норми.

«Поки проблеми з зарплатами й умовами праці не вирішаться належним розвитком і фінансуванням дитсадків — буде хронічний брак та плинність кадрів. А для цього систему дошкільної освіти необхідно належно фінансувати. Непогано було б виконувати також закон «Про освіту», згідно з яким зарплата педагогічного працівника (а сюди входять і виховательки) має бути не меншою, ніж три мінімальні зарплати. Вкрай необхідна індексація мінімальної зарплати. Потрібні нові дитсадки, щоб вирішити проблему переповнених груп. Зараз дитсадки майже повністю фінансуються з місцевих бюджетів, і, боюся, без фінансування з центрального бюджету проблеми навряд чи вирішаться. Зрозуміло, що наразі у нас триває війна і економічна криза. Але, на жаль, у риториці влади я не бачу жодних ознак, що у них є хоч якесь бачення необхідності, не кажучи вже про конкретні кроки, вирішення проблем із фінансуванням “державного” сектору дошкільної освіти у майбутньому», — розповіла вона. 

 

дівчата в садочку

Діти бавляться в дитячому садочку. Ілюстративне фото: з відкритих джерел

 

Всупереч труднощам

Недостатньо фінансується й сфера середньої освіти. За словами голови Профспілки працівників освіти та науки України Георгія Труханова, за роки незалежності у державі так і не створили умов для гідної праці вчителів. Щодо законодавчих норм, то вони, за його словами, не завжди виконуються. Наприклад, у статті 78 закону України «Про освіту» від 2017 року зазначено, що держава забезпечує асигнування на освіту у розмірі не менше ніж 7% валового внутрішнього продукту (ВВП). Проте максимальний рівень фінансування, який був у 2021 році, становив 6,6%. Зазначимо, що у старій редакції закону розмір фінансування передбачав не менше 10% від ВВП, але й тоді норма не виконувалася. Та ж норма закону «Про освіту» стосовно трьох «мінімалок» для вчителів найнижчої кваліфікації — так само залишається на папері.

Що стосується нинішньої заробітної плати, то у молодого педагога разом із окладом, доплатами та надбавками вона, за даними МОН України, в середньому становить 10,5 тис. грн. А у педагога вищої категорії — 13,7 тис. грн (до відрахувань). Зазначимо, що середня зарплата в Україні на вересень цього року становила 17 тис. грн.

Георгій Труханов впевнений, що вчитель в Україні, відповідно до своєї кваліфікації, не повинен відчувати, що отримує низьку зарплату. Якщо ж держава в майбутньому все ж розгорне широку програму підтримки освіти, то лише будівництва й ремонту закладів та забезпечення їх матеріально-технічною базою, на думку експерта, буде недостатньо. Тільки суттєве підвищення зарплат вчителів може вплинути на ставлення до професії та педагогічної освіти, а також запровадження позитивного відбору до педагогічних вузів, що матиме позитивні наслідки для суспільства.

«У педагогічні вузи має бути найвищий конкурс, як сьогодні на юристів. Коли це станеться, і коли майбутній учитель чітко бачитиме, що після закінчення навчання він зможе зробити кар'єру й гідно утримувати сім'ю, тоді у нас зросте рівень освіти, а професія вчителя буде в пошані. А чим більше будуть захищені вчителі, чим більше держава турбуватиметься про освіту, тим міцнішою буде країна. Це аксіома», — розповів він «Спільному».

Незважаючи на наявні труднощі, українська середня освіта, вважає Георгій Труханов, залишається на гідному світовому рівні. Особливо це стосується фундаментальних наук, таких як фізика, хімія, математика. Втім, без належного фінансування справа буде погіршуватися, адже через дефіцит кадрів вчителі часто змушені викладати суміжні предмети, що позначається на якості викладання.

На думку голови профспілки, багато з тих, хто сьогодні перебуває в системі освіти — віддані своїй справі.

«Ніхто не йде до школи заради високої зарплати, чудово розуміючи, що її немає. Є поклик душі. Адже, займаючись з дітьми, вчитель згодом бачить результат своєї роботи і від цього отримує задоволення. Водночас багато педагогів продовжують вірити в краще, у те, що держава гідно оцінить їхню працю», — підсумував він.

 

бомбосховище у школі

Іграшки в бомбосховищі, підготовленому для школярів у державній школі в Києві, 29 серпня 2022 року. Фото: GENYA SAVILOV/AFP via Getty Images

 

Праця за покликанням

Назар Ракитянський кілька років працював у школі в невеликому селі Ціпки на Полтавщині. Будучи директором навчального закладу, він одночасно викладав інформатику та фізику. І лише місяць тому залишив шкільну кар'єру та очолив відділ освіти місцевої Краснолуцької громади. Проте, каже наш співрозмовник, він інколи сумує за минулими часами. Назар Ракитянський упевнений, що праця вчителя відіграє величезну роль в житті дитини, особливо у молодших класах. Вчитель, вважає він, не лише дає знання, а й бере участь у формуванні особистості учня. І тут багато залежить від того, як педагог побудує навчальний процес.

«Особисто я завжди намагався бути на одній хвилі з дітьми. Не ставився до них з позиції — я вчитель, і мені ваша думка не цікава. Намагався завжди відповідати на запитання учнів, хоча якісь із них були недоречними, а іноді — провокаційними. І я прийшов до висновку, що це вже не ті діти, які були, коли я навчався в школі. До них потрібен сучасний підхід. Дітям вже не вистачає того, що я буду розповідати словами, їм це не так цікаво, бо Інтернет може розповісти набагато більше. Тому вчителю необхідно з кожним днем ​​вдаватись до новацій», — зазначив він.

Назар Ракитянський постійно намагався супроводжувати інформацію, яку розповідав дітям, відеоматеріалом. Як директор, ініціював флешмоби, всілякі заходи з нагоди святкових днів, які діти записували на відео та викладали в Тік-Ток, який їм порадив створити директор. Місцеві батьки розповідали нашим журналістам, що подібні підходи підвищують інтерес до навчання серед школярів, а тому діти справді любили та поважали директора. Також Назар Ракитянський намагався підтримувати ініціативи педагогічного колективу, який, за словами самих вчителів, перетворився на згуртовану команду. Вчителі волонтерили, в'язали шкарпетки і займалися заготівлею чаю для армії.

Назар Іванович вважає, що сьогодні є чимало молодих людей, які готові йти працювати до школи за покликанням, але запропоновані зарплати багатьох зупиняють.

«І мені дуже шкода, що через це багато молодих людей не йдуть у професію. Тому що зарплата все ж є вагомим стимулом. Тим не менш, є чимало тих, хто йде працювати тому, що ними рухає любов до дітей, бажання навчати. ​​У мене є надія, що вчителів надалі не ображатимуть зарплатою, і у сфері освіти все буде добре. Я на це сподівався з першого дня, як у 2017 році прийшов працювати до школи», — розповів він.

 

зруйнована школа

Зруйнована школа. Ілюстративне фото: Fotoreserg/Depositphotos

 

Війна багато змінює

Із надією дивляться у майбутнє і вчителі, які живуть та працюють на прифронтових територіях. Незважаючи на гуманітарні труднощі, періодичні обстріли, працівники освіти продовжують виконувати свою роботу. Вчитель географії та директор школи у селищі Тернувате Запорізької області Валентин Орловський розповів «Спільному», що за час війни жоден працівник їхньої школи, і навіть технічний персонал, не виїхав з населеного пункту. Хоча працювати доводиться в непростих умовах, оскільки сам населений пункт знаходиться за 30 км від лінії фронту. Трапляються й обстріли. Одного разу великокаліберний снаряд потрапив у фермерську будівлю поруч зі школою, через що обвалилася стеля у їдальні навчального закладу. Лагодити пошкодження персоналу школи довелося самотужки.

Із початку повномасштабного вторгнення школа працює дистанційно. Хоча діти та вчителі до такої необхідності вже звикли, проте є свої труднощі. Особливо взимку, коли відбувалися постійні відключення електроенергії та перебої з Інтернетом. Також не всі батьки можуть забезпечити дітей необхідною технікою для дистанційного навчання, тому що заробити в прифронтовому селищі складно. 

З іншого боку, Валентин Орловський вважає, що труднощі спонукають людей ставитись одне до одного більш уважно. Він переконаний, молоді сьогодні бракує позитивних прикладів із життя, і це необхідно виправляти через систему освіти.

«На вчителя покладено велику відповідальність — виховати майбутнє покоління нашої держави. Подальший розвиток країни залежить від того, як вчитель упорається зі своєю нелегкою роботою. Адже сьогодні дитина — першокласник, а через 11 років — доросла людина», — підсумував він.

***

Тож навіть без гідної зарплати і в непростих умовах багато українських педагогів залишаються в професії, оскільки розуміють її важливість. Звісно, для розвитку системи освіти одного ентузіазму недостатньо. Тому необхідно приділяти багато уваги комплексній підтримці працівників освіти, перейматися підготовкою висококваліфікованих кадрів, належно фінансувати навчальні заклади та будувати нові. Безсумнівно, в умовах війни всі ці заходи реалізувати вкрай важко. Але, оскільки від цього залежить майбутнє українського суспільства, вже сьогодні освіта, її повоєнне відновлення та належна державна підтримка мають бути в пріоритеті.

Автор: Олександр Кітраль

Обкладинка: Катерина Грицева

Поделиться