Соціально-економічний протест у Києві: аполітичні неформальні ініціативи

6536
Тарас Саламанюк
Статті автора

У першій статті, базуючись на даних моніторингу Центру дослідження суспільства, ми дійшли до висновку, що в Києві досить специфічна ситуація з протестами на соціально-економічну проблематику. З одного боку, в цій тематиці, як і загалом по всіх протестах, столиця впевнено лідирує — тут сконцентрована найбільша їх кількість в абсолютному і відносному вимірах. З іншого боку, чимала частка негативних, репресивних реакцій на такі протести змушує засумніватися в успішності таких активних протестних дій. Частково, як ми також з’ясували, причиною такої надмірної кількості репресій у Києві може бути незвично популярна у столиці тактика насильства, а також подрібнення чисельності учасників протестів.

Водночас такий опис ще не є вичерпним, адже в попередньому огляді  зовсім не було зачеплене питання про те, хто ж проводить усі ці протести. А таких охочих — діячів — багато, і це робить описану ситуацію по Києву неоднорідною. Такі оглянуті в першій статті характеристики протестів як кількість, тематика, реакції, тактики 1 та чисельність відрізняються поміж різних груп протестних діячів. Для простоти розподілимо досить розлогий список цих діячів за формою організації та ідеологією на три основні категорії: аполітичні неформальні ініціативи, партії і праві, профспілки і «нові ліві». За участі кожної з цих категорій діячів сталося більш ніж 40 протестів за останній рік. У даній статті ми обмежимося розглядом протестів за участі виключно аполітичних неформальних ініціатив, чи просто «аполітів». Маються на увазі протести, де не була повідомлена участь жодної формальної організації (партії, профспілки, громадської організації) або навіть неформальної ініціативи з чіткою політичною ідеологією, а тому ймовірно, що брали участь виключно неформальні аполітичні ініціативи. Вони є цікавими, насамперед, саме як потенційна сфера для політичної інтервенції, за яку конкурують праві і ліві 2.

Кількість протестів

Організовані такими ініціативами протести є прикметним атрибутом соціально-економічних протестів. Розсудіть самі: виступи «аполітів» у Києві — щонайменше 355 протестів за останні 3 роки — не просто кількісно випереджають інших діячів у протестах по «соціалці», а й становлять майже половину цих протестів (близько 46%). І це при середній частці лише в 32% участі «аполітів» у протестах на всі тематики загалом по Києву.

 

Рік Кількість соціально-економічних протестів ВАНІ* Частка ВАНІ* у соціально-економічних протестах Кількість протестів ВАНІ* загалом Частка ВАНІ* у протестах загалом
2011 77 38% 112 28%
2012 147 55% 220 34%
2013 131 43% 267 33%
Всього 355 46% 599 32%

*ВАНІ (скорочення) – протести за участі виключно аполітичних неформальних ініціатив

Таблиця 1.1. Кількість та частка протестів за участі виключно неформальних аполітичних ініціатив у Києві з соціально-економічної проблематики та загалом.

 

Тактики, чисельність і теми протестів

Для протестів неформальних аполітичних ініціатив характерне частіше використання конфронтаційних тактик. Разом із тим, для Києва така тенденція дещо млява: частка конфронтацій серед протестів «аполітів» тут — лише 25%, при середній по всіх протестах частці конфронтацій у 20% (для всієї України — 29% і 21% відповідно). Крім того, тут, порівняно з Україною, аполітичні ініціативи істотно частіше використовують насильство. Таку особливість тактик можна чітко простежити в найпопулярнішій серед виключно неформальних аполітичних акцій темі протесту — антизабудовній, яка вирізняється значною часткою як конфронтацій, так і насильства.

Що ж до решти потенційно гострих (конфронтаційних чи насильницьких) тем «аполітів» у столиці, то вони виявляються або надто слабкими (як от протести по довкіллю), або переважно конвенційними (як протести через фінансові афери). Єдиний виняток становлять протести за права дрібних підприємців і соціальні виплати, але вони здебільшого лунали в попередні роки (особливо в 2011). Водночас необхідно відзначити, що протести на ці дві теми вирізнялися тільки складовою конфронтаційних тактик. Насильство в них було або на низькому рівні, або його взагалі не було. Таким чином, соціально-економічні протести «аполітів» у Києві вирізняються тривожною тенденцією наростання відносної частки насильства і зниження відносної частки конфронтацій (див. детальніше рис. 1). При чому все це відбувається за рахунок тих самих домінантних антизабудовних протестів, тактика участі в яких «аполітів» істотно відрізняється від інших соціально-економічних тем.

На додаток зазначимо, що чисельність учасників аполітичних протестів по «соціалці» в Києві теж нічим значним не виділяється. Радше навпаки, повсякчас питому більшість (навіть під час мобілізаційного 2011 року) тут становили протести від 10 до 100 учасників. Очевидно, що такою дрібною чисельностю завдячуємо поточному низькому рівню солідаризації киян навколо соціально-економічних проблем — це оптимальна за розміром неформальна група, що може самоорганізуватися на протест.

 

Характеристика Протести на провідні теми        
  Конфлікти навколо забудов Права дрібного бізнесу Соціальні виплати Фінансові афери Всього
Загальна кількість 151 31 21 21 355
Конвенційні тактики 79 19 11 19 238
Конфронтаційні тактики 48 10 10 2 87
Насильницькі тактики 24 2 0 0 30
Чисельність до 10 осіб* 10 3 4 0 34
Чисельність від 10 до 100 осіб* 49 9 9 11 123
Чисельність від більше 100 осіб* 18 8 6 6 58

*Вказуються лише протести із відомою чисельністю.

Таблиця 1.2. Загальна кількість, тактики та чисельність учасників протестів виключно аполітичних неформальних ініціатив на провідні теми і загалом.

 

Результати протестів

Врешті, аполіти пожинають закономірні плоди своїх протестів. Регулярно, щороку в Києві реакцій добиваються дві найпопулярніші протестні теми «аполітів» — антизабудови і права дрібного бізнесу. Інші напрями їхньої «соціалки» перемагають чи спричиняють репресії тільки раз на рік під час певних збурень (як от протести по соціальних виплатах у 2011). Або на них не зафіксовано майже жодних реакцій взагалі. Іншими словами, доволі стихійні старання неформальних і аполітичних протестувальників у Києві на менш популярні соціально-економічні теми виявляються, за великими рахунком, безвислідними.

Прикметно також, що провідна за результативністю (як і за кількістю) протестів тема  — тема антизабудов — вирізняється значним рівнем насильства, яке, як було встановлено в попередній статті, сприяє негативним реакціям на протест. Їх і спостерігаємо на загальній статистиці київських «аполітів» — у середньому 10 поступок на 100 протестів (в порівнянні з тими ж 10 поступками «аполітам» по Україні), але аж 21 репресія (в порівнянні з загальноукраїнським показником в 11 репресій!).

 

Київ     Україна    
Роки Поступки(і на 100 протестів) Репресії(і на 100 протестів) Роки Поступки(і на 100 протестів) Репресії(і на 100 протестів)
2011 17(22 на 100) 22(29 на 100) 2011 80(13 на 100) 76(12 на 100)
2012 13(9 на 100) 28(19 на 100) 2012 94(11 на 100) 103(12 на 100)
2013 6(5 на 100) 23(18 на 100) 2012 95(9 на 100) 101(9 на 100)
Всього 36(10 на 100) 73(21 на 100) Всього 269(10 на 100) 280(11 на 100)

Таблиця 1.3. Реакції на соціально-економічні протести за участі виключно аполітичних неформальних ініціатив у Києві та Україні.

 

Висновки

apolits

Рис. 1.Загальна характеристика соціально-економічних протестів виключно аполітичних неформальних ініціатив у Києві.

 

Про що це все нам говорить? Насамперед, про виняткове значення містобудівних проблем, особливо антизабудов, для рядових киян. Саме по цій темі їхні неформальні аполітичні ініціативи протестували за минулі роки найбільш охоче й настирно. Такі кількісні звитяги — заслуга, окрім самого нахабного забудовницького капіталу, ще й громадських ініціатив, як-от «Збережи старий Київ» чи «Форум порятунку Києва». Вони подекуди скоординовували протестні зусилля місцевих жителів, а головно — підхопили антизабудовний дискурс у медіа-мейнстрімі, переважно в дусі «незаконності» і «цінності старовини». Однак у якісному вимірі все це виявилося не таким уже й успішним. Масової солідаризації та мобілізації навколо антизабудовних тем не відбулося 3, і «пересічними киянами» виявлялися або сусідні жителі, інтереси яких забудова безпосередньо і зачіпала, або громадські активісти, що замість публічного блага захищають «антикварність» будівель старого Києва.

Крім того, такі протести ще й щороку вироджуються в плані результативності. Вони дедалі рідше перемагають і дедалі частіше зазнають репресій. Прикметно, що репресії в більшості випадків ідуть не від державних силових структур, а від приватних компаній, їх охоронців або «невідомих осіб» (яких, звісно, слід пов’язувати з першими двома). Силовики втручаються переважно лише тоді, коли з боку протестувальників було вчинене насильство, а до того — навіть при рішучих конфронтаціях, таких як окупації чи блокування — вони тримаються осторонь (єдиний виняток — Гостинний двір). Таким чином бачимо, що, допускаючи насилля, рядові антизабудовні протестувальники ставлять себе у вкрай незручне становище, фактично марно відкриваючи «другий фронт» — їм доводиться мати справу не тільки з найманцями, але й із силовиками. Забудовники ж навчились ефективно використовувати групи найманців, які не тільки безкарно репресують протестувальників, але й провокують їх на карні насильницькі дії у відповідь.

Отож, зважаючи на таке невигідне становище при антизабудовах та в цілому безвислідний характер інших протестів «аполітів», можна зробити висновок про необхідність в організаційному лікнепі для цих діячів. Насамперед слід ділитися досвідом дієвих протестних тактик і фізичної допомоги у протидії найманцям (але не насильству у відповідь на насильство!). Крім того, важливим видається й політичне просвітництво неформальних аполітичних ініціатив, яке вказало би їм на більш об’єднуючі і солідаризуючі концепти для протестів, як от «право на місто» замість протестів проти «незаконних» чи «антиархітектурних» забудов.

Чому ж за це мають взятися ліві? На це є щонайменше три причини. По-перше, аполітичні неформальні ініціативи, попри свою дрібноту, є провідним джерелом невдоволених наявним порядком і (найголовніше!) активних людей. Так, у нашому атомізованому суспільстві вони часто не дивляться далі свого носа, обмежуючись вирішенням хоч і гострих, але особистих чи вузькогрупових проблем. Але надавши їм адекватні масштабніші пояснення злиденності ситуації, можна розраховувати якщо не на масовий політичний рух, то хоча б на притік нових активістів. Як буде показано в наступних статтях, це чудово розуміють деякі праві сили, намагаючись згуртувати «аполітів» під націонал-популістичними гаслами. У протидії такому розвитку ситуації й полягає другий мотив для участі лівих. Врешті, третім мотивом серйозно взятися за аполітичні неформальні ініціативи є поточний кустарний підхід до них. Як засвідчує статистика, що буде наведена в майбутніх статтях цього циклу, «нові ліві» вкрай шаблонно підходять до соціально-економічних протестів, ігноруючи цілі пласти аполітичних протестних ініціатив, де вони за правильного поводження могли би скористатися своєю перевагою перед правими в цій проблематиці.

Детальніше аспекти всіх цих мотивів ми розглянемо в наступних статтях, присвячених ультраправим та партіям, а особливо «новим лівим» і профспілкам. Однак уже зараз видно, що дрібноти і локальності протестів виключно неформальних аполітичних ініціатив не варто цуратися. З ними потрібно працювати, бо без затрати зусиль не буде і результатів.

 


Примітки

1. Загалом моніторинг ЦДС вирізняє 3 типи тактик протесту:

— Конвенційні — відомі й загальноприйняті форми протесту, які не чинять безпосереднього тиску на цілі протесту (наприклад, пікети, мітинги, демонстрації, перформанси).

— Конфронтаційні — протестні дії, що передбачають безпосередній тиск на цілі протесту («пряма дія»), але не супроводжуються завдаванням безпосередньої шкоди людям або майну (наприклад, блокування, перекривання руху, страйк, голодування).

— Насильницькі — протестні дії із завдаванням (або погрозою завдавання) безпосередньої шкоди людям або майну (наприклад, побиття або вандалізм).

2. Нагадаємо, що тут, як і в попередній статті, період 2011–2013 років буде найбільшим часовим проміжком, який підлягає розгляду. Тож під такими часовими означеннями як «увесь час», «в цілому», «загалом» тощо варто розуміти саме ці три роки.

3. Із 151 антизабудовного протесту «аполітів» з відомою кількістю учасників у Києві тільки у 18 протестах взяли участь більше 100 осіб. При цьому не відбулося жодного антизабудовного протесту чисельністю більше 1000 учасників.

Автор: Тарас Саламанюк

Поділитись