У середині лютого на сайті парламенту з’явився законопроект, який пропонує скасувати святкування 8 березня, а натомість запровадити День української жінки. Посилаючись на економічні втрати від вихідного, а також на необхідність «позбавлення від радянської спадщини», політики успішно ігнорують політичне значення дня, присвяченого боротьбі за права жінок.
Українські феміністки багато років боролися за політичні, економічні та особисті права й можливості для жінок. Вони привертали увагу до гендерно зумовленого насильства, різниці в оплаті роботи, знецінення доглядової праці. Ці проблеми нікуди не зникли під час війни та кризи, навпаки — лише поглибилися і створили нові виклики для феміністичного руху.
Ми поговорили з низовими активістками про становище жінок під час війни, про проблеми та виклики, з якими стикається феміністичний рух, та про те, які загрози можуть спіткати українське суспільство після війни.
Як війна впливає на гендерну нерівність?
Серед найважчих проблем, з якими зіштовхнулось українське суспільство після 24 лютого 2022 року, — сексуальне насилля, яке вчиняють російські військові.
«Ризики таких воєнних злочинів як сексуальне насильство постійно нависають над українськими жінками. Ми можемо лише здогадуватися, що відбувається на окупованих територіях», — коментує учасниця «Феміністичної майстерні» Анастасія Юрченко.
Активістки «Феміністичної майстерні» та діти з прихистку під час екскурсії в простір Розсадник. Фото: Facebook «Феміністична майстерня» | Таня Джафарова
Окрім прямої фізичної загрози обстрілів та насильства, війна призводить до важких соціально-економічних наслідків. Поблизу лінії фронту населення часто опиняється на межі гуманітарної катастрофи, але проблеми загострюються повсюдно. Від них насамперед страждають вразливі групи, адже скорочується фінансування соціальної сфери.
«Зменшення зарплат у держсекторі — під вплив потрапляють жінки, які представляють значну частину «бюджетників» різних щаблів (медсестри, лікарки, вчительки, працівниці бюрократичного апарату). Недостатньо грошей на забезпечення дитячих садків — додаткове навантаження на жінок. За відсутності фінансування можуть скорочуватися окремі програми щодо протидії насильству тощо», — пояснює Анастасія.
Активістка ініціативи «Білкіс» Яна також підкреслює, що війна поглиблює економічну нерівність: збільшується навантаження на доглядову сферу, до якої залучені переважно жінки. Саме на них лягає основний тягар низькооплачуваної, або неоплачуваної, доглядової праці.
«Більша частина побутових справ покладена на жінок. Коли немає доступу до газу, електроенергії, води та тепла — вони зіштовхуються з викликами: як помити дитину, повчити уроки в темряві, як приготувати їсти, прибрати в квартирі і так далі», — вважає Яна.
Активістки «Білкіс» з перших тижнів повномасштабного вторгнення активно займалися гуманітарною допомогою. Фото: Facebook «Білкіс»
На тлі таких проблем відбуваються і деякі оптимістичні законодавчі зміни — ратифікація Стамбульскої конвенції, за яку роками боролися українські феміністки, а також активізація співпраці довкола Резолюції ООН «Жінки. Мир. Безпека».
«Якщо дивитися на державний рівень, то тут ми бачимо, що євроінтеграція стає тим позитивним впливом і важелем для влади. Остання не може дозволити собі ігнорувати питання гендерної рівності», — наголошує учасниця «Феміністичної ложі» Анастасія Чеботарьова.
Резолюція ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека», вважає Анастасія, має колосальне значення під час війни:
«Ця резолюція важлива, адже вона визнає, що війна по-різному впливає на жінок та чоловіків, і концентрується на заходах безпеки, протидії насильству та включенні жінок у миротворчий процес. Україна була першою країною, яка ратифікувала 1325 вже під час воєнних дій. А повномасштабне вторгнення стало поштовхом до оновлення Національного плану дій. Якщо раніше порядком денним жінок, миру та безпеки опікувались переважно активістки та влада у східних і центральних областях України, то тепер ми бачимо, як утворюються нові коаліції у всіх регіонах України», — резюмує активістка.
Аліса Шампанська з ініціативи «ФемСолюшн» також вважає ріст рівня видимості жінок у лавах ЗСУ та використання фемінітивів на державному рівні позитивними змінами.
Активістки «ФемСолюшн» збирають гуманітарну допомогу / Фото: Іван Заєць
Якою буде післявоєнна перспектива для феміністичного руху?
Правозахисниця та голова центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало виділяє чотири загрози, які можуть спіткати суспільство найближчим часом. Насамперед — це наступ на репродуктивні права. Правозахисниця вважає, що варто очікувати спроб заборонити аборти, які апелюватимуть до людських втрат на фронті, під час обстрілів, а також до виїзду українок за кордон. Загрозою також є посилення праворадикального дискурсу, що традиційно пов'язаний з наступом на права жінок. Радикалізація націоналізму — дуже частий наслідок війн. Можливий ріст випадків домашнього насильства, пов'язаний з поверненням із фронту чоловіків, які отримали психологічні травми внаслідок бойових дій. Такоє існує ризик, що ключові рішення щодо відновлення і відбудови на вищому рівні прийматимуть переважно чоловіки.
Анастасія Чеботарьова погоджується з можливою проблемою ігнорування потреб жінок та дівчат у процесі післявоєнної відбудови:
«Це стосуватиметься і відбудови міст, і доглядової інфраструктури, а також критичних галузей країни. Важливо вже шукати шляхи для включення в цей процес. Громадські організації та фонди мають шанс заручитися підтримкою своїх міжнародних партнерів», — каже активістка.
Вже зараз українське суспільство потребує дієвих реабілітаційних програм для ветеранів, які допомагатимуть долати як фізичні, так і психологічні травми:
«Серйозний виклик — це система реабілітації та допомоги, яку треба створити та налагодити. Можливо, феміністичний рух частково візьме в цьому участь», — вважає Аліса Шампанська.
При цьому Марта Чумало вказує на загрозу посилення традиційних гендерних ролей в суспільстві — як жіночих, так і чоловічих:
«Поведінка, яка випадає з цих двох нормативів, часто не схвалюється іншими. Якщо чоловіки уникають мобілізації, чи жінки, постраждалі від домашнього насильства зі сторони демобілізованих, звертаються по допомогу — вони наражаються на нерозуміння та осуд. Це, відповідно, збільшує гендерні розриви».
Мешканки притулку, організованого «Жіночими перспективами», займаються волонтерством і допомагають формувати продуктові набори в рамках проекту «Жінка для Жінки». Фото: Facebook «Жіночі перспективи»
Які феміністичні практики унеможливила війна, і що виникло натомість?
Більшість феміністичних ініціатив, за словами активісток, із початку повномасштабного вторгнення розгорнули кампанію гуманітарної допомоги, дещо змінивши напрямок своєї діяльності. Наприклад, у центрі «Жіночі перспективи» діє вже сім притулків для жінок із вразливих категорій: жінки ВПО старшого віку, з психічними розладами, багатодітні, з інвалідностями, постраждалі від гендерно зумовленого насильства. Ініціатива «Феміністична ложа» також приділяє значну увагу саме гуманітарній допомозі.
«Часто це стосується важкодоступних локацій, куди не доїдуть великі гуманітарні фонди — села, прифронтові та тимчасово окуповані території. Ми розвинули розгалужену мережу волонтерок та партнерок — у Краматорську, Херсоні, Запоріжжі та Запорізькій області, а також на Харківщині», — розповідає Анастасія Чеботарьова.
Активістка Іванка з ініціативи «Білкіс» також підкреслює, що діяльність їхньої організації спрямована переважно на малозабезпечених та бездомних людей:
«Зараз працюємо над двома соціально орієнтованими проектами. «Простір речей» — місце, куди можна принести зайве й взяти потрібне. «Годівничка» — годування малозабезпечених чи бездомних людей. Ми є інтерсекційною феміністичною ініціативою, тож вважаємо, що гендерна нерівність перетинається з іншими видами нерівностей, наприклад, фінансовою. Окрім того, плануємо серію кінопоказів про жінок та війну й знімаємо освітні тік-токи про фемінізм в Україні».
Активістки «Білкіс» організували у Львові соціальний проєкт взаємопідтримки «Простір речей», де всі бажаючі можуть безкоштовно взяти одяг та інші речі. Фото: Facebook «Білкіс»
Те, що феміністки почали активно займатися гуманітарною допомогою не означає, що вони припинили говорити про проблеми гендерної нерівності. Натомість саме через допомогу населенню вони зараз можуть розширити свою аудиторію. Аліса Шампанська також розповідає про те, як «ФемСолюшн» поєднує гуманітарну діяльність із просвітництвом:
«Зараз основна наша праця в цьому напрямі — це інформаційний вплив на аудиторію у соціальних мережах. Тобто ми займаємося гуманітарною допомогою жінкам та їхнім сім’ям, і на нас підписуються люди, які просто бажають отримати допомогу, не через феміністичні погляди. Тому згодом ми стали писати і робити просвітницькі картинки, наприклад, брали участь у кампанії «16 днів проти насилля», агітували людей голосувати в Дії за збереження вихідного дня 8 березня, аби надалі мати змогу вільно ходити на марші».
Важливою підтримкою є адвокатування потреб української спільноти тими активістками, що виїхали за кордон:
«Зараз я знаходжусь за кордоном, і моя основна діяльність спрямована на пошуки міжнародної солідарності, а також на розповсюдження правдивої інформації та боротьбу з пропагандою. Протягом року я дистанційно працювала із різними спільнотами всередині країни: від пошуку та забезпечення фінансової допомоги до організації закритих рефлексивних заходів», — ділиться досвідом активістка «Соціального руху» Валерія Зубатенко.
Солідарність та співпраця — в Україні та за її межами
Більшість активісток погоджуються, що з початку повномасштабного вторгнення зв’язки поміж низовими феміністичними колективами стали міцнішими.
«Організовуємо прихисток чи гуманітарну програму — зв’язуємося з активістками, які мають більше досвіду, отримуємо консультації, допомогу. Потрібні умовні памперси для дітей в прихистку — написали в чати активісток — знайшли необхідне», — розповідає про свій досвід Анастасія Юрченко.
25 червня відбулося офіційне відкриття прихистку «Феміністичної майстерні» для жінок* та дітей у Львові. Фото: Facebook «Феміністична майстерня»
Прикладів співпраці різних рухів безліч, і мова про солідаризацію не лише між феміністками, а й з іншими громадськими діячками, ЛГБТ+ спільнотою. Активістка вважає, що суспільство продемонструвало багато позитивних кейсів, серед яких — резонансні обговорення про насильство щодо жінок та об’єктивацію, про становище жінок в армії, потужний волонтерський рух, який формують зокрема й феміністки. Водночас активістка розповідає про випадки ворожого ставлення з боку представників муніципальної влади.
«Наша організація опинилися в ситуації тиску з боку консервативного депутата, він агресивно перешкоджав нашій діяльності. На жаль, від влади ми не отримали жодного адекватного рішення з цього приводу», — ділиться Анастасія.
Анастасія Чеботарьова підкреслює, що низові українські феміністки отримали значно більше уваги від міжнародної спільноти.
«Нас запрошують на конференції, про нас частіше пишуть статті, ми можемо їздити на програми обміну та на навчання. Тому я вірю, що ми маємо всі шанси проактивно відповісти на виклики, які готують наші ідеологічні опоненти».
Про отриману матеріальну допомогу від європейських феміністок говорить і Женя з «Білкіс»:
«Влітку до нас завітали феміністки з Франції, подарувати деякі важливі речі для нашого офісу, підтримали донатом. Інші активістки з Європи також надсилали різні гуманітарні речі, технічну допомогу для офісу».
При цьому багато хто з опитаних активісток згадали маніфест «Феміністський спротив проти війни», у якому закордонні активістки та академічні діячки виступили проти постачання зброї Україні. Серед викликів, з якими зіткнувся феміністичний рух у пошуках солідарності, Валерія Зубатенко називає те, що частина західних лівих не усвідомлює власного привілею безпеки.
«Поки весь цей рік в Україні фемінізм та антифашизм реалізовувались через дію, на Заході ці ж питання багато для кого лишались предметом теорії та довгих розмов — як от спір про те, чи давати Україні зброю. Хоча вони могли б зосередитись, наприклад, на зборі коштів на гуманітарну допомогу. Це стало одним із викликів під час пошуку солідарності з західними лівими».
На противагу проблемним заявам деяких західних феміністок, ініціативна група українських активісток опублікувала маніфест «Право на спротив». Цей заклик підписали майже 900 активісток і понад 70 колективів з усього світу, що вказує на неабияку підтримку позиції українських феміністок.
Суттєві зрушення відбулися з початку війни і в українському суспільстві. Як резюмує Марта Чумало, значно збільшився рівень взаємопідтримки, чутливості до потреб феміністок з різних регіонів країни, посилилася співпраця і, справді, значно зросла солідарність та підтримка феміністок з-за кордону.
«Фемінізм стає трендовою ідеологією. Феміністками себе ідентифікують зараз багато жінок, які раніше цього не робили».
Насамкінець ми запропонували активісткам виокремити слогани, якби сьогодні таки відбувся марш за права жінок. Ось ці гасла могли би бути на їхніх протестних плакатах:
