Вступ
Сьогодні синтетичні пестициди відіграють у виробництві продовольства в усьому світі важливішу роль, ніж будь-коли раніше [1]. Попри маркування органічної продукції, заборони та інші обмеження, зростання обізнаності споживачів і резонансні судові процеси, загальна тенденція очевидна: у новому тисячолітті застосування пестицидів різко зросло. Обсяги торгівлі дають змогу досить надійно, хоча й опосередковано, оцінити масштаби цього явища: імпорт готових пестицидних препаратів подвоївся — з 2,5 млн метричних тонн (МТ) у 2005 році до 5 млн МТ у 2023 році (COMTRADE 2025). Це зростання зумовлюють різні чинники, поєднання яких залежить від регіону. Прихильники генетично модифікованих (ГМ) просапних культур стверджували, що їх стрімке поширення, яке розпочалося у 1990-х роках, дасть змогу зменшити застосування пестицидів і водночас значно розширити території агропромислового освоєння (див., наприклад, Oliveira and Hecht 2016). Однак два десятиліття потому пестицидне навантаження під час вирощування стійких до гербіцидів (HT) ГМ-культур зростає. Для боротьби з бур’янами, що важко піддаються знищенню, компанії пропонують раніше розроблені хімічні препарати разом із насінням культур, у яких поєднано кілька генетичних ознак стійкості до гербіцидів (Flachs et al. 2025). Нині на агрохімічних ринках переважають діючі речовини (ДР), строк патентного захисту яких сплив. Їх виробляють і продають як компанії з Глобальної Півночі, що давно працюють у сфері наукових досліджень і розробок, так і нові транснаціональні агропромислові корпорації з Китаю та Індії (Shattuck 2021a). Фермери переходять на ці дешевші генеричні препарати (тобто, на копії оригінальних пестицидів, які випускаються іншими виробниками після того, як закінчується термін патентного захисту оригінального препарату) під впливом економічних, соціокультурних та екологічних чинників. Цей перехід відбувається в аграрному середовищі, яке змінюється через міграцію, невизначеність, зумовлену кліматичними змінами, та інфляційний тиск на ціну землі й інші виробничі ресурси. Загалом соціально-екологічні механізми закріплення залежності від пестицидів посилюють їх застосування там, де ця залежність існує вже давно, та сприяють розширенню меж сільськогосподарського освоєння, попри обіцянки, що інтенсифікація сприятиме збереженню природи. Водночас застосування пестицидів поширюється й на системи господарювання, у яких дотепер використовували мало таких засобів.
Хоча застосування хімічних засобів давно посідає центральне місце в аграрних дослідженнях, на межі тисячоліть критичні праці про пестициди відійшли на другий план, оскільки дослідники звернулися до нових явищ і підходів — наприклад, альтернатив конвенційному сільському господарству (Lave 2018; Shattuck 2021a). Проте впродовж останнього десятиліття науковці знову поставили пестициди в центр своїх досліджень (see Mansfield et al. 2024). У цій статті я розвиваю ключове поняття глобального пестицидного комплексу (ГПК), яке дає змогу аналізувати різні виміри пестицидів і взаємне посилення процесів їх виробництва, торгівлі, регулювання й застосування. Спираючись на широке коло міждисциплінарних досліджень, я окреслюю стислу критичну історію ГПК від завершення Другої світової війни до сьогодення, щоб висвітлити усталені закономірності хімізації сільського господарства й показати, як вони набувають нових форм у різні періоди політико-економічних змін. Розглядаючи ці процеси в тривалій історичній перспективі крізь призму ГПК, я з’ясовую їхнє значення для критичних аграрних досліджень. Нова динаміка ГПК порушує важливі питання для дослідження аграрних змін: дедалі більше фермерів покладаються на пестициди у своїх стратегіях забезпечення засобів до існування, хоча хімізація водночас підриває соціальне відтворення, що спирається на зв’язок із землею. Аналіз крізь призму ГПК показує значення пестицидів для розуміння сучасних аграрних змін. Йдеться, зокрема, про зв’язки між застосуванням пестицидів у господарствах, капіталом, що діє за їхніми межами, та державою; про відмінності у впливі пестицидів на людей, зумовлені гендерними й расовими відносинами; про класову мобільність у сільській місцевості та суперечки щодо регулювання.
Глобальний пестицидний комплекс (ГПК)
Пестициди використовують як для інтенсифікації сільського господарства, так і для того, щоб давати раду її наслідкам. Перехід від ручного прополювання до застосування хімічних гербіцидів зменшує потребу в робочій силі: наприклад, дає фермерам змогу вирощувати культури за умов скорочення сімейної робочої сили, зокрема через відтік населення (Haggblade et al. 2017). Але пестициди також використовують, щоб упоратися із соціоприродними наслідками інтенсифікації сільського господарства. Запровадження гібридного насіння кукурудзи у США на початку XX століття дало змогу подолати спад урожайності. Водночас норми висіву подвоїлися, а обсяги внесення добрив зросли. Це, своєю чергою, спричинило масове поширення шкідників, збудників хвороб і бур’янів, а отже, й збільшення обсягів застосування пестицидів (Goodman, Sorj, and Wilkinson 1987). У межах «зеленої революції» в Латинській Америці та Південній Азії вивели високоврожайні сорти (HYV), що збільшило попит на синтетичні добрива та пестициди. Запровадження карликових сортів із міцними стеблами, здатними витримувати важчі колоси, сформовані завдяки синтетичним добривам, збільшило надходження сонячного світла в міжряддя. Це сприяло зростанню бур’янів і підвищувало попит на гербіциди (Mesnage and Zaller 2021). Просування насіння високоврожайних сортів у комплекті з пестицидами й добривами відсувало місцеві екологічні знання на другий план, натомість утверджуючи героїчний наратив про американські агротехнології (Soto Laveaga 2021). Незалежно від того, чи пестициди є рушієм інтенсифікації, чи допомагають давати раду її наслідкам, чи поєднують обидві ролі, вони давно стали невилучним складником привласнення промисловістю окремих елементів сільськогосподарського виробництва (Goodman, Sorj, and Wilkinson 1987). Як і добрива, техніка та інші товари й послуги, пестициди — це не просто «виробничі ресурси»: природу у них перетворено на продуктивні сили, які продають як товари, а також постачають держави. Ці сили лежать в основі інтенсифікації сільського господарства (Boyd, Prudham, and Schurman 2001; Kloppenburg 2004).
З цього погляду очевидний і нерозривний зв’язок пестицидів із політикою: вони втілюють політичні домовленості щодо землекористування та розподілу капіталу; формують гендерні й расові владні відносини у сфері праці; їх використовують для реалізації проєктів національної та глобальної гегемонії. Наприклад, застосування пестицидів заохочували для підтримки як авторитарних режимів у Південній Європі, так і кампаній за продовольче самозабезпечення в Мексиці (Bertomeu-Sánchez 2019). Упродовж холодної війни пестициди посідали центральне місце в мальтузіанських дискурсах, сформованих під впливом расових уявлень. Їх поширення під час «зеленої революції» та після неї цілком відповідало геополітичній стратегії розширення впливу США (Cullather 2010; Patel 2013).
Хоча пестициди є показовим втіленням панування Людини над природою (Merchant 1983), у наземних і водних аграрних ландшафтах вони постають як технології, що не піддаються повному контролю (Castro-Vargas 2025; Roberts 2014). Пестициди потрапляють у ґрунт, повітря й воду та нерівномірно циркулюють в організмах людей та інших живих істот. Унаслідок цього виникають різноманітні соціоприродні явища: від формування стійкості в процесі еволюції до передчасної смерті. Використання пестицидів спирається на колоніальну епістемологію, що нормалізує «зони позбавлення власності, тобто зони, де не лише зростає вразливість життя до хімічного впливу, а й посилюються безправ’я та знецінення життя в ширшій системі політико-економічних відносин» (Murphy 2008, 698; також див. Hurtado and Vélez-Torres 2020).
Пестициди нерозривно пов’язані із суперечками щодо завданої ними шкоди та політичними домовленостями, досягнутими внаслідок десятиліть боротьби довкола їх виробництва, регулювання й застосування. Аграрні соціальні та екологічні рухи рішуче боролися проти перекладання тягаря хімічної шкоди на інших, а також проти економічних і правових механізмів, що дають корпораціям і державам змогу уникати відповідальності. Організації місцевих громад згуртовували коаліції міського й сільського населення, які вимагали від держави протидіяти передчасній смертності, спричиненій обприскуванням пестицидами (Leguizamón 2016). Неурядові організації, що виступають за скорочення застосування пестицидів і контроль за торгівлею ними, з 1980-х років об’єднуються в межах мережі Pesticide Action Network, домагаючись запровадження обов’язкових багатосторонніх норм (Dinham 1993). Проте обмеження щодо пестицидів не обов’язково відповідають прогресивній політиці, спрямованій на захист працівників (Guthman and Brown 2016). У періоди піднесення правого популізму можуть виникати незвичні союзи: пропозиції запровадити лише часткові обмеження щодо пестицидів — часом і ці пропозиції зрештою відкликають — підміняють всебічну підтримку фермерів і сільських громад.
Отже, пестициди є багатогранним явищем із матеріальним, соціоприродним, культурним і політичним вимірами. Поняття глобального пестицидного комплексу (ГПК), яке вперше запропонував Раян Ґолт (2008a), дає змогу осмислити цю багатовимірність і водночас сприяє діалогу між багатьма дисциплінами, що вивчають агрохімікати та контексти їх виробництва, застосування й регулювання. ГПК можна розуміти «як аналітичний інструмент для вивчення зв’язків між сферами виробництва, розподілу й застосування — зв’язків, що нерівномірно розгортаються в часі та просторі, — а також того, як соціальна та екологічна динаміка цієї нерівномірності змінює самі ці сфери» (Mansfield et al. 2024). Аналіз крізь призму ГПК може висвітлити масштабні перетворення в організації ланцюгів постачання та агрохімічного капіталу в певні періоди (наприклад, неоліберальної глобалізації), а також зв’язок між цими змінами й іншими явищами, що розгортаються на різних рівнях: регулюванням, еволюційним формуванням стійкості, аграрними змінами та екологічними рухами. Слово «глобальний» тут не означає ані «універсальний», ані «всеохопний». Означник «глобальний» вказує на аналітичну настанову виявляти зв’язки на різних рівнях, які визначають застосування пестицидів та їхню поведінку в довкіллі (див., наприклад, Hart 2018). Почати осмислення ГПК можна з розгляду поняття «пестицидного замкненого кола» та того, як у 1980-х роках чинили опір пов’язаним із ним моделям міжнародної торгівлі й токсичної залежності.
Історичні витоки ГПК: від пестицидного замкненого кола до «кола отрути»
Поняття пестицидного замкненого кола популяризував ентомолог Роберт ван ден Бош у своїй книжці «Пестицидна змова» (1989). Зосередившись на США, він докладно описав змову між науковою спільнотою, державними установами (передусім Міністерством сільського господарства США — USDA) та корпораціями, завдяки якій у 1970-х роках боротьбу з комахами почали ототожнювати з використанням хімічних засобів. У книжці, написаній після тривалої боротьби за заборону ДДТ, ван ден Бош наполегливо доводив, що «пестицидна мафія» нав’язувала «інсектицидне замкнене коло». Інсектициди порушували екологічну рівновагу, вбиваючи як цільових шкідників, так і інших організмів, які ними живилися. Це спричиняло «повторний спалах чисельності шкідників», адже їхні популяції відновлювалися швидше, ніж популяції їхніх хижаків. Крім того, застосування препаратів на великих площах сприяло еволюційному добору й у такий спосіб прискорювало формування стійкості комах до певної діючої речовини. З широким упровадженням ДДТ дослідницькі програми з біологічних методів боротьби зі шкідниками відсунули на другий план, а хімічні методи залишилися панівними й після заборони ДДТ та інших хлорорганічних сполук. Ба більше, зв’язки між пестицидним капіталом, державним регулюванням і наукою лише зміцнювалися, набуваючи дедалі глобальнішого характеру. Отже, пестицидне замкнене коло підтримувалося не лише еволюційним формуванням стійкості. Це коло формували й підтримували, стримуючи розвиток знань про альтернативні методи й обмежуючи їх інституційну підтримку, стимулюючи ринки та попит і звужуючи сферу регулювання задля досягнення цих цілей (see Guthman 2019).
Хімічні біоциди стали складовою колоніальних капіталістичних відносин. Пестициди вперше почали масово вносити за допомогою авіації в дельті Міссісіпі у 1920-х роках: літаки розпилювали арсенат кальцію над полями бавовнику й над чорношкірими фермерами-орендарями та робітниками, які працювали на цих полях (Williams and Porter 2022). Під час Другої світової війни війська союзників уперше застосували обприскування ДДТ у Тихоокеанському регіоні та Північній Африці для боротьби з переносниками інфекційних захворювань, адже від малярії помирало більше військовослужбовців, ніж гинуло в боях. Після війни (нео)колоніальні держави застосовували авіаційне обприскування гербіцидами проти антиколоніальних рухів, які набирали сили. У Малайзії в 1950-х роках британці використовували гелікоптери й літаки з нерухомим крилом для обприскування посівів, які забезпечували повстанців продовольством, і стерилізації ґрунтів арсенітом натрію та препаратами trioxene і diesolene (Buckingham 1982). Згодом, у 1960-х роках, США почали масово застосовувати у В’єтнамі та Лаосі нову суміш феноксигербіцидів (2,4-D, 2,4,5-T) — «Агент Оранж» — як дефоліант (Buckingham 1982; Russell 2001). Найбільшими виробниками «Агента Оранж» були Monsanto і Dow, причому ці компанії знали про високу токсичність діоксину, що містився в 2,4,5-T (Elmore 2021). За час війни ця сполука, здатна накопичуватися в живих організмах, забруднила понад 1,6 млн гектарів сільськогосподарських угідь і лісів, унаслідок чого мільйони людей зазнавали її шкідливого впливу протягом кількох поколінь (see Asselin 2017).
У XX столітті (нео)колоніальні плантації в тропіках стали ключовими осередками глобального поширення пестицидів. Монокультурні плантації ставали вразливими до шкідників і збудників хвороб, оскільки генетично однорідні сорти переносили з одного біорегіону в інший (León Araya 2023). Якщо повернутися до бавовнику, то в десятиліття після Другої світової війни на вирощування цієї культури припадала приблизно чверть глобального обсягу застосування пестицидів (Murray 1994). Виробники бавовни в Центральній Америці наслідували своїх американських колег і розпилювали арсенат кальцію для знищення бавовникового довгоносика та інших комах-шкідників, проте тропічні дощі змивали цю неорганічну сполуку з рослин, перш ніж комахи встигали її проковтнути. Синтез ДДТ — інсектициду контактної дії, який не розчинявся у воді, але накопичувався в жировій тканині, — започаткував нове пестицидне замкнене коло у вирощуванні бавовнику. Згодом з’явилися й інші синтетичні органічні сполуки, переважно отримані з відходів нафтопереробки: інші хлорорганічні сполуки та гостротоксичні, менш стійкі в довкіллі фосфорорганічні сполуки. Серед цих препаратів були паратіон і гептахлор. Від Перу до Гватемали впровадження синтетичних пестицидів, насамперед інсектицидів, у 1950-х роках збільшувало врожайність аж удвічі, даючи змогу задовольнити післявоєнний попит, що стрімко зростав. Наприкінці 1970-х років Центральна Америка стала третім за обсягами постачальником бавовни на глобальному ринку після США та Єгипту (Murray 1994) й одним з основних споживачів пестицидів, експортованих зі США. Латинська Америка загалом стала регіоном із найінтенсивнішим використанням пестицидів у Третьому світі (Murray 1994; Nicholls and Altieri 1997).
Виробництво бананів передувало бавовняному буму, однак динаміка пестицидного замкненого кола була тут подібною. На початку XX століття бананові монокультури в Центральній Америці сприяли масовому розмноженню тропічного ґрунтового гриба, що спричиняв фузаріозне в’янення, відоме як панамська хвороба. За відсутності хімічного біоциду, здатного стримати цю хворобу, транснаціональні компанії, як-от United Fruit Company (згодом Chiquita) і Standard Fruit (згодом Dole), вдалися до «переміщення плантаційного виробництва» (Soluri 2022), захоплюючи землі, ґрунти яких не були заражені цим збудником. Проте захоплення нових територій лише відтерміновувало поширення грибних збудників хвороб і шкідників на бананових плантаціях. Упродовж століття капітал бананової галузі змінював сорти й нарощував застосування хімічних засобів, докладаючи сізіфових зусиль, аби підтримувати нагромадження капіталу. Водночас утверджувалися расові й гендерні ієрархії, що визначали умови праці та те, хто зазнавав токсичного впливу (Castro-Vargas and Werner 2025). Упродовж значної частини XX століття на бананових плантаціях у величезних обсягах застосовували неорганічні пестициди, як-от бордоську рідину на основі міді, — зокрема й після того, як в США та Європі застосування окремих неорганічних пестицидів уже обмежували або припиняли (Davis 2014). У 1950-х роках запровадили сорт бананів «Кавендіш» завдяки його стійкості до фузаріозного в’янення. Згодом, однак, виявилася його вразливість до інших грибних хвороб, зокрема жовтої й чорної сигатоки, а також до інших шкідників. Як і у вирощуванні бавовнику, після Другої світової війни широко впроваджували інсектициди на основі нафтопродуктів, підтримуючи дію пестицидного замкненого кола. Авіаційне обприскування хлорорганічними та фосфорорганічними препаратами проводили за календарним графіком. Сорти групи «Кавендіш» були особливо вразливими до нематод, які уражали їхню кореневу систему й спричиняли захворювання, що супроводжувалися почорнінням коренів і виляганням рослин (Ploetz and Evans 2015). Нематицид DBCP розробили науковці Інституту дослідження ананасів на Гаваях, а компанії Dow і Shell вивели його на ринок (Romero 2022). Його широке застосування в 1960-х і 1970-х роках серйозно позначилося на здоров’ї десятків тисяч людей — від США до Латинської Америки, Карибського регіону та Західної Африки. Зокрема, воно спричиняло безпліддя в тих, хто виробляв цю сполуку, обробляв нею поля, прав забруднений одяг і мив оброблені плоди (Navas 2023; Slutsky, Levin, and Levy 1999; Thrupp 1991).
Вирощування бавовнику, бананів та інших експортних монокультур призводило до позбавлення землі корінних народів і селян, а також супроводжувалося токсичним впливом, низькою оплатою праці та продовольчою незахищеністю. Наприкінці холодної війни Центральна Америка пережила низку революцій і контрреволюцій, які підживлювала несправедливість монокультурного плантаційного виробництва: пов’язані з ним захоплення земель, расові й класові ієрархії та токсичний вплив (див., наприклад, Edelman and León 2013). Безпосередньою причиною занепаду бавовництва була не громадянська війна чи жорстоке придушення повстань, а інсектицидне замкнене коло. Обприскування за календарним графіком і хибна віра в можливість цілковитого знищення шкідників поглиблювали проблему еволюційного формування стійкості (Murray 1994; Nicholls and Altieri 1997; van den Bosch 1989). Фермери замінили хлорорганічні інсектициди, як-от ДДТ, фосфорорганічними препаратами й карбаматами, проте хімічне замкнене коло не встигало за змінами в живій природі. У Центральній Америці витрати на пестициди, переважно інсектициди, становили майже половину всіх витрат на виробництво бавовни (Murray 1994). На початку «втраченого десятиліття» 1980-х років у Латинській Америці виробництво бавовни зазнало краху. Плантаційне виробництво бананів також скорочувалося, хоча динаміка цього спаду була іншою. Хімізація вирощування бананів тривала, тоді як корпорації, як-от United Fruit, відмовлялися від вертикальної інтеграції свого плантаційного виробництва, щоб перекласти ризики на виробників, які працювали за контрактами (див., наприклад, Striffler 2002).
Ці просторові й часові виміри пестицидного замкненого кола — які виразно простежуються у вирощуванні бавовнику та бананів — були ключовою темою досліджень і активізму того часу. Національні заборони хлорорганічних і деяких фосфорорганічних сполук у США та Європі обходили за допомогою торгівлі й прямих іноземних інвестицій. У своїй популярній книжці «Коло отрути» (1981) Вір і Шапіро описали інтернаціоналізацію пестицидної індустрії як відносини токсичної залежності між Глобальною Північчю та Глобальним Півднем. Американські й європейські компанії продовжували виробляти заборонені пестициди у своїх країнах і експортувати їх до країн, що розвиваються, або ж виробляли їх на закордонних заводах. Кредити на розвиток і діяльність сільськогосподарських інституцій на Глобальному Півдні також сприяли застосуванню пестицидів, заборонених на Глобальній Півночі. Це посилювало політику «зеленої революції», орієнтовану на інтенсивне використання виробничих ресурсів. Вір і Шапіро дослідили «широку географію проблем» (Galt 2008a, 787): від впливу пестицидів на працівників і місцеві громади на полях, де вирощували продукцію на експорт, до споживання імпортованого продовольства із залишками заборонених пестицидів на Глобальній Півночі. «Коло отрути» привертало увагу громадськості до експорту заборонених пестицидів, спираючись на світ-системну модель капіталізму, у якій ядро виробляло й експортувало заборонені пестициди та фінансувало їхнє використання на периферії, де їх застосовували фермери й сільськогосподарські робітники. Як згодом зазначив Райт (1986), такий опис взаємозв’язків між глобальним виробництвом пестицидів, торгівлею ними, їхнім використанням і регулюванням не був помилковим, проте був неповним. Експорт заборонених пестицидів становив лише незначну частину загроз, з якими стикалися сільськогосподарські робітники, адже експортери переходили до більш токсичних, менш стійких у довкіллі хімічних засобів (див. нижче), а держави Глобального Півдня відігравали важливу роль у виробництві й просуванні пестицидів. Зі зміною агрохімічної індустрії та системи регулювання — частково під впливом кампаній громадянського суспільства, спрямованих на розрив «кола отрути», — жорсткий поділ на Північ і Південь, співвіднесений із моделлю «ядро — периферія», втрачав частину своєї пояснювальної сили.
Зміна вимірів ГПК в умовах неолібералізму
До 1980-х років у значній частині Глобального Півдня міцно утвердилася державна підтримка хімізації сільського господарства: розширювалося внутрішнє виробництво готових препаратів синтетичних пестицидів (і добрив), розвивалася мережа дорадчих служб і надавалися державні субсидії за умов відносно захищених внутрішніх ринків. Не всі держави мали однакові можливості підтримувати свої програми самозабезпечення. Проте до інтенсифікації сільського господарства долучалося багато державних установ. Згодом політика жорсткої економії руйнувала ці державні програми й підривала спроможність їхніх ключових інституцій — від сільськогосподарських відомств і дорадчих служб до державних університетів та освітніх програм. Неоліберальне регулювання сприяло розвитку торгівлі агропродовольчими товарами під контролем корпорацій. Воно також заохочувало експорт нових товарів, щоб збільшити валютні надходження для погашення боргів за умов падіння цін на так звані традиційні товари, як-от банани й бавовна (McMichael 2013; Otero, Pechlaner, and Gürcan 2013). Нові торговельні домовленості — насамперед Північноамериканська угода про вільну торгівлю (NAFTA), а згодом багатостороння торговельна система Світової організації торгівлі (СОТ) та її Угода про сільське господарство — втілювали неоліберальний торговельний режим. Ці угоди мали регулювати світове виробництво продовольства й сільське господарство за допомогою ринкових механізмів, які наполегливо обстоювали, хоча й застосовували вибірково (Clapp 2020).
Якщо розглядати продовольче виробництво й сільське господарство крізь призму пестицидів, вплив неоліберального регулювання можна описати через засадничу суперечність: з одного боку, посилювалася хімічна інтенсифікація сільського господарства, оскільки країни переходили до нових експортних культур, а з іншого — розвивалися зелений капіталізм та екологічне врядування (see Friedmann 2005 on the latter). У 1990–2009 роках обсяги застосування пестицидів у розрахунку на гектар істотно зросли в країнах із середнім рівнем доходу, особливо швидко — у Латинській Америці, на пострадянському просторі та в Південно-Східній Азії (Schreinemachers and Tipraqsa 2012). У більшості країн зі зростанням доходів від вирощування культур у розрахунку на гектар збільшувалися й обсяги застосування пестицидів. Найінтенсивніше їх застосовували в країнах, де великі площі відводили під вирощування тропічних фруктів на експорт. Банани залишалися важливим чинником цього зростання, проте його підживлювали й нові експортні товари, як-от «позасезонні» (для ринків Півночі) фрукти й овочі та зрізані квіти (Shreinemachers and Tipraqsa 2012). Гендерний поділ праці мав вирішальне значення для перебудови цих експортних галузей: знецінена праця сільських жінок, які обрізували рослини, збирали врожай і пакували продукцію, давала змогу знижувати ціни в глобальних товарних ланцюгах, які контролювали компанії роздрібної торгівлі й у яких панувала жорстка конкуренція.
Зі зростанням попиту на ці свіжі фрукти, овочі та квіти на ринках Півночі дедалі більше партій цієї продукції не допускали на ринок через перевищення максимально допустимих рівнів залишків пестицидів (МДР). Однак регулювання, що спиралося на контроль залишків пестицидів в експортній продукції, не сприяло зменшенню хімізації. Досліджуючи працю сільськогосподарських робітників із народу міштеки в мексиканській долині Кульякан, де у 1980-х роках вирощували від третини до половини всіх позасезонних овочів для ринку США, Енґус Райт виявив, що виробники замінювали хлорорганічні інсектициди, залишки яких зберігалися довше, менш стійкими у довкіллі фосфорорганічними інсектицидами й карбаматами з вищою гострою токсичністю (1986; 1990). Цю заміну зумовлював не лише контроль залишків пестицидів в експортній продукції: пестицидне замкнене коло продовжувало діяти, й багато хлорорганічних препаратів уже втратили ефективність. Перехід від хлорорганічних до фосфорорганічних інсектицидів мав трагічні наслідки для сільськогосподарських робітників, тоді як токсичний вплив, якого вони зазнавали, та їхні смерті залишалися поза суспільною увагою (1990).
Поділ між Глобальною Північчю та Глобальним Півднем залишався стійкою структурою. Дослідники спостерігали його прояви у двох взаємопов’язаних формах фрагментації регулювання. По-перше, оскільки фермери й експортні посередники зазнавали значних збитків через заборони на ввезення партій із високим вмістом залишків пестицидів, фермери переходили на менш стійкі у довкіллі, а згодом і менш гостротоксичні пестициди. Наслідком став дуалізм регулювання, зумовлений поділом на внутрішні та експортні ринки: пестициди інтенсивніше застосовували у виробництві для внутрішнього споживання й менш інтенсивно — у виробництві на експорт (Arbona 1998; Barling and Lang 2005; Galt 2008a; Williamson 2003). Як показав Ґолт на прикладі Коста-Рики, нерівномірність регулювання пестицидів — суворі обмеження для експорту й м’які правила для внутрішнього ринку — визначала рішення фермерів: продукцію, вирощування якої потребувало інтенсивнішого застосування пестицидів, вони збували на внутрішніх ринках (2008b). По-друге, за умов жорсткої конкуренції на ринках нових експортних агропродовольчих товарів екологічне маркування стало стратегією вирізнення продукції та отримання ренти. У 1990-х роках кількість таких систем сертифікації зростала, і їх запроваджували на різних ланках глобальних товарних ланцюгів. Ці добровільні стандарти, які спочатку розробляли приватні сертифікаційні організації, давали плантаціям і фермерським господарствам із достатніми ресурсами змогу отримувати більші прибутки, задовольняючи попит споживачів із високими доходами (Raynolds 2004). Суперечність між неоліберальною хімізацією та екологічним врядуванням виявилася в дворівневій продовольчій системі (Shattuck 2021a), що простежувалася на різних рівнях: поряд із панівною системою конвенційного сільського господарства, залежного від пестицидів, існували ніші органічного виробництва для заможних споживачів та агроекологічного виробництва для самозабезпечення. Хоча вартісні відносини, властиві цій дворівневій продовольчій системі, значною мірою відповідали поділу між Північчю та Півднем на рівні виробництва й торгівлі агропродовольчою продукцією (Otero, Pechlaner, and Gürcan 2013), географія виробництва й торгівлі пестицидами докорінно змінювалася, що вказувало на масштабні зрушення в глобальній агропродовольчій системі.
Дослідження міжнародної торгівлі небезпечними хімічними речовинами, внесеними до переліків Роттердамської конвенції (Zou et al. 2023), встановило, що у 2004–2019 роках 40% загального обсягу торгівлі цими речовинами припадало на операції з порушенням процедури попередньої обґрунтованої згоди (PIC). Тобто експортери постачали внесені до переліку хімічні речовини країнам-імпортерам, які «не дали згоди». У цих порушеннях не простежувалося сталих закономірностей торговельних потоків. За даними 2015–2019 років, США, які не є стороною Конвенції, експортували найбільший обсяг пестицидів із переліку Роттердамської конвенції порівняно з усіма іншими регіонами та країнами (Zou et al. 2023, Figure 2). Загалом не було сильної кореляції між належністю країн до певної групи за рівнем доходу та їхньою роллю в експорті й імпорті за процедурою PIC. Хоча США були великим експортером, помітну роль відігравали й такі країни, як Ізраїль та Китай, а багато великих експортерів водночас імпортували пестициди, внесені до переліків Конвенції. Ці закономірності радше відображають не «коло отрути», а нову багатополярну структуру галузі, яку виокремлюють дослідники. Її формування стало можливим завдяки зростанню значення генеричних речовин і компаній, що їх виробляють та продають.
Паракват, наприклад, є одним з основних гербіцидів, які експортує Китай, хоча його застосування заборонене в Китаї та на багатьох ринках, куди китайські компанії раніше експортували цю сполуку. Як наслідок, основними імпортерами стали такі країни, як Австралія та США, де паракват досі широко застосовують. У цьому ланцюгу постачання простежується проблематика «інтерсекційної екологічної справедливості» (Zhao and Rogers 2024, 12): від громад поблизу заводів із виробництва параквату в Китаї, які безпосередньо зазнають токсичного впливу, до мережевих зв’язків між компаніями й державою та динаміки громадянського суспільства, що зумовлюють вплив цієї речовини на фермерів, сільськогосподарських робітників і довкілля в Австралії та США.
Традиційні виробники зі США та Західної Європи залишаються важливими учасниками ринку, хоча межі між цими компаніями — Bayer, BASF, Corteva й особливо Syngenta Group — та виробниками генериків розмилися. Syngenta Group є найпоказовішим прикладом цього розмивання відмінностей на рівні власності. Політика китайського уряду була спрямована на консолідацію раніше роздрібненого пестицидного сектору та створення більших конгломератів, здатних діяти за межами країни. Унаслідок низки придбань державна нафтохімічна компанія ChemChina зрештою стала власницею ізраїльської MAI (перейменованої на Adama), найбільшого виробника генеричних пестицидів, та швейцарської Syngenta, найбільшої серед традиційних агрохімічних компаній, що проводять дослідження й розробки. Згодом обидві компанії увійшли до складу Syngenta Group (про ці та численні інші придбання див. Xu and Chen 2024). Проте тісні зв’язки компаній, що займаються дослідженнями й розробками, із транснаціональними виробниками генериків помітні й у звичніших моделях організації ланцюгів постачання, подібних до тих, що склалися внаслідок глобалізації галузей споживчих товарів. Наприклад, німецька компанія BASF відмовилася від власного вертикально інтегрованого виробництва глюфосинату амонію — широко застосовуваного гербіциду широкого спектра дії — і тепер закуповує як діючу речовину, так і готові препарати у сторонніх постачальників (Berndt et al. 2025). Приклад BASF вказує на загальну тенденцію. Вона пояснює, чому на агрохімічному ринку переважають сполуки, строк патентного захисту яких сплив, хоча майже дві третини продажів припадають на чотири найбільші традиційні компанії галузі: багато пестицидів, як генеричних, так і брендових, є продуктами географічно розгалужених виробничих мереж з узгодженим розподілом функцій. Хоча багато читачів знають про консолідацію насіннєвого та агрохімічного секторів (Clapp 2023), дослідницька перспектива ГПК дає змогу побачити динаміку появи й розвитку нових учасників ринку, яка лежить в основі цих процесів. Революція генериків зміцнила позиції транснаціональних компаній агробізнесу з оборотами понад мільярд доларів, які базуються переважно в Китаї (та Індії). 2022 року серед 50 найбільших агрохімічних компаній за обсягом продажів було 29 компаній з материкового Китаю (Berndt et al. 2025).
Якщо революція генериків і змінила структуру «кола отрути» між Північчю та Півднем, то лише частково. Це не заперечує того, що Діана Уртадо та Ірене Велес-Торрес називають токсичним позбавленням власності в межах (нео)колоніальних відносин влади й соціальних відмінностей (2020). Забруднення, успадковане з минулого, та подальше застосування пестицидів у сільському господарстві й військових цілях докорінно руйнують соціальні, культурні та екологічні зв’язки, які забезпечують засоби до існування сільського населення й підтримують продовольчий суверенітет на Глобальному Півдні. Наприклад, на французьких заморських територіях Мартиніці та Гваделупі широко поширені ендокринні порушення та канцерогенні ефекти: у вирощуванні бананів там ще довго після заборони у Франції застосовували стійкий хлорорганічний інсектицид кепон, також відомий як хлордекон. Реалізація чотирьох національних планів дослідження й подолання наслідків кепонової катастрофи досі не дала результату, а медики, громадянське суспільство й науковці продовжують вимагати відновлення справедливості та репарацій (див., наприклад, Agard-Jones 2013; Ferdinand and Molinié 2021; Resiere et al. 2023). У Колумбії селянські громади, громади корінних народів та нащадків африканців десятиліттями спільно домагаються припинення авіаційного й наземного обприскування незаконних посівів гліфосатом. Наголошуючи на шкоді мілітаризованого застосування гербіцидів, ці групи також ставлять під сумнів легітимність використання гліфосату в сільському господарстві (Rivera Amarillo et al. 2025). Вони вказують на матеріальні, дискурсивні та екологічні зв’язки між військовим застосуванням гліфосату та його використанням для інтенсивної експлуатації аграрних ресурсів, пов’язуючи географію боротьби з незаконним виробництвом наркотиків із географією позбавлення власності, зумовленого монокультурним виробництвом. Поки токсичні речовини накопичуються в тілах і ландшафтах, громадам залишається дедалі менше можливостей контролювати власні ресурси й відтворювати свій спосіб життя (Hurtado and Vélez-Torres 2020). Ці приклади та інші дослідження пестицидів і токсичного позбавлення власності вимагають підходу до вивчення нерівномірного розвитку, який враховує конкретний контекст: як усталені форми колоніальності у відносинах між Північчю та Півднем, так і нові виміри, пов’язані з геополітичними й геоекономічними зрушеннями у глобальній економіці.
Значення для критичних аграрних досліджень
Менш ніж за століття синтетичні пестициди стали ключовими продуктивними силами, що забезпечують інтенсивніше нагромадження капіталу в сільському господарстві, докорінно змінюючи агроекосистеми й посилюючи залежність від хімічних засобів. У цьому узагальненому огляді я простежила шлях від пестицидного замкненого кола й «кола отрути» до дуалізму регулювання та неоліберальної хімізації, революції генериків і токсичного позбавлення власності. Один із головних висновків полягає в тому, що агрохімікати відіграють ключову роль в аграрних перетвореннях і політиці. Вони сприяють перебудові зв’язків між землею, працею та капіталом — від процесів захоплення земель і контролю над ними до знань, які передаються між поколіннями. Пестициди діють «рекурсивно», формуючи засоби до існування сільського населення й довкілля. Їхній вплив рідко виявляється у формі видовищних чи резонансних подій: він виникає внаслідок щоденного, рутинного й сезонного застосування хімічних сполук, сумішей та комплектів пестицидів із насінням гібридних і ГМ-культур у наземних і водних ландшафтах. Багато з цих ландшафтів уже зазнали змін унаслідок попередніх етапів хімізації. Ці рекурсивні ефекти помітні не лише на полях, де розпилюють пестициди, а й у зв’язках між виробництвом, торгівлею та регулюванням на різних рівнях, які можна досліджувати крізь призму ГПК. Якщо скористатися формулюванням Мойо, Джхи та Єроса (Moyo, Jha, and Yeros 2013, 104), глобальний пестицидний комплекс породжує «безперервну перебудову» соціальних та екологічних відносин, а отже, і самих аграрних питань.
У нещодавній праці Шаттак та її співавтори (Shattuck et al. 2023) показують, як аграрне питання природи поєднується зі зміною клімату й можливостями забезпечувати засоби до існування завдяки землі. «Повсякденні виклики, з якими стикаються сільські мешканці, — пишуть вони, — вимагають від нас інакше осмислювати природу й екологію» (Shattuck et al. 2023, 493). Ключове для цієї праці — зрозуміти, як історії колоніального позбавлення власності, імперського вилучення ресурсів і капіталістичного виробництва нашаровуються й визначають засоби до існування сільського населення. Проте панування капіталістичного сільського господарства утверджується не лише силою. Як давно наголошують дослідники аграрних відносин, модерність і розвиток є не тільки етичними абстракціями — категоріями зовнішнього дослідницького аналізу. Це також емічні категорії, тобто категорії самих спільнот. Вони беруть участь у формуванні суб’єкта через прагнення, зумовлені конкретними умовами, та перспективи міжпоколінної соціальної мобільності (див., наприклад, Asher 2009; Ferguson 1999). Пестициди цілком уписуються в цю суперечливу картину як технології колоніального капіталізму й водночас як складова стратегій, за допомогою яких сільські виробники прагнуть кращого майбутнього або принаймні збереження засобів до існування, пов’язаних із землею, там, де мало інших гідних альтернатив. Як я вже зазначала, дрібні сільськогосподарські виробники переходять до гербіцидів разом із гібридним або ГМ-насінням за умов скорочення обсягів сімейної праці й нестачі робочої сили на сільських ринках праці. Обидві проблеми загострює міграція із села до міста. Темпи впровадження цих засобів у новому тисячолітті вражають. У Китаї річний обсяг застосування гербіцидів зріс із 74 тис. метричних тонн у 2000 році до понад 1 млн метричних тонн у 2015 році, тобто більш ніж у 13,5 раза (Huang, Wang, and Xiao 2017). В Етіопії за той самий період обсяг застосування гербіцидів зріс у 20 разів (Tamru et al. 2017). Таке зростання показує, що гербіциди починають застосовувати в багатьох сільськогосподарських системах, де раніше їх узагалі не використовували.
Переплетення хімізованого сільського господарства й засобів до існування сільського населення стає виразнішим у межах підходу соціального відтворення. Соціальне відтворення означає суспільно необхідну, проте структурно знецінену працю, яка забезпечує повсякденне й міжпоколінне відтворення робочої сили у зв’язку із землею (Ossome 2025). Для людей, чиї засоби до існування так чи інакше пов’язані із землею, значення пестицидів не можна звести до їхньої шкоди довкіллю й організму. З одного боку, вони дають домогосподарствам дрібних фермерів змогу зберігати засоби до існування, пов’язані із землею. З іншого — залежність від зовнішніх виробничих ресурсів і хімізація сприяють зростанню заборгованості домогосподарств та концентрації землеволодіння, водночас змінюючи стан здоров’я й екологічні системи, хоча характер і наслідки цих змін часто залишаються невизначеними (Castro-Vargas et al. 2025; Shattuck 2020). Прикладів цієї пестицидної дилеми чимало. Ліза Ґрандія (Grandia 2024) пише про «дилему мільперос» (ісп. milperos — традиційні фермери Месоамерики) у Мексиці та Гватемалі. Йдеться про спроби землеробів із корінних народів вирощувати кілька культур разом без пестицидів за умов, коли гібридна кукурудза, яку пропонують у комплекті з гербіцидами, дедалі ширше поширюється в сільськогосподарських ландшафтах і спричиняє розбіжності між поколіннями в родинах (див. також Choudhury 2024). Сини переходять до гібридної кукурудзи й гербіцидів, щоб заощадити час на очищенні ділянок від бур’янів за допомогою мачете, тоді як батьки вбачають у цьому рішенні ознаку лінощів і хибного духовного шляху. Зв’язок пестицидів із суперечностями міжпоколінного соціального відтворення виразно постає й у дослідженні Джессі Луни (Luna 2020) серед виробників бавовни в Буркіна-Фасо. Фермери впроваджують Bt-бавовна і нарощують використання гербіцидів як стратегію заміни ручної праці, хоча ставляться до цих змін неоднозначно. Культурні чинники сприяють індивідуалізації господарювання та скороченню обсягів сімейної праці. Гербіциди замінили працю дітей, які раніше прополювали поля, а тепер навчаються в школі. Говорячи про це, один фермер зауважив: «пестициди [гербіциди] — це тепер наші діти» (Luna 2020, 455; див. також Moseley and Pessereau 2022). Тут, як і деінде, пестициди дають дрібним виробникам змогу безпосередньо розв’язувати проблему нестачі робочої сили, водночас поглиблюючи культурні розриви в міжпоколінному соціальному відтворенні.
Шкода здоров’ю й довкіллю може змінити баланс у пестицидній дилемі, спонукаючи до переходу від суперечливого пристосування до організованого опору. В Аргентині учасниці руху «Матері Ітузаїнґо Анексо» з однойменного приміського району, оточеного полями ГМ-сої, скористалися методами епідеміологічного дослідження за участі самої громади, щоб нанести на мапу осередки високої захворюваності на рак. Зрештою, це сприяло формуванню ширшої неформальної коаліції сільських і міських громад проти обприскування пестицидами (Leguizamón 2016). Мексиканська коаліція, яка давно виступає проти ГМ-кукурудзи, додала до своїх вимог загальнонаціональну заборону гліфосату та, що особливо важливо, державну підтримку нехімічних альтернатив. За президентства Андреса Мануеля Лопеса Обрадора лідери громадянського суспільства почали працювати в різних органах державної влади й досягли істотних результатів, зокрема тимчасових квотних обмежень на імпорт гліфосату та закріплення принципу обережності в ключових проєктах нормативних актів. Нещодавно торговельні обмеження щодо ГМ-кукурудзи скасували в межах Угоди між США, Мексикою та Канадою (USMCA, також відомої як NAFTA 2.0) унаслідок тактичних дій транснаціональної агропромислової коаліції (Bazán Landeros and Rivera-Núñez 2025).
Нарі Сенанаяке характеризує суперечливий зв’язок між пестицидами та соціальним відтворенням як «агрохімічну спорідненість» (Senanayake 2022). Цей термін спонукає враховувати всю складність численних аграрних контекстів, «де можливості гідного життя й стратегії досягнення щастя парадоксально пов’язані з тим, щоб залишатися в токсичному просторі», та з подальшим використанням пестицидів (Senanayake 2022, 1052). В економічно маргіналізованих регіонах, де фермери не можуть ані прожити зі своїх урожаїв, ані обійтися без них, пестициди в комплекті з гібридним або ГМ-насінням дають змогу залишатися на місці навіть за погіршення стану довкілля й здоров’я (Senanayake 2022; Shattuck 2020). Агрохімічна спорідненість формується під впливом ієрархій соціальних відмінностей, які перетинаються. Токсичний вплив, якого зазнають працівники, що вносять пестициди (переважно чоловіки), часто трактують як вияв героїчної самопожертви, тоді як токсичний вплив на жінок у полях, під час прання забрудненого одягу й миття ємностей для зберігання препаратів залишається поза суспільною увагою (Shattuck 2021b). Крім того, внесення пестицидів зазвичай вважають кваліфікованою чоловічою роботою, що потребує довіри до працівника (тому на неї переважно наймають людей тієї самої етнічної групи). Її оплачують краще за інші види найманої польової праці. Проте працівники, які беруться за неї, часто не мають власної землі або покинули власне господарювання, бо їхня земля деградувала настільки, що стала непридатною для обробітку (Shattuck 2021b). Нарешті, революція генериків охоплює села й містечка через розгалужені ланцюги збуту, які відкривають новим поколінням можливості висхідної соціальної мобільності. Багато представників цих поколінь походять із домогосподарств дрібних виробників та соціальних груп із нижчим статусом (наприклад, кастових). У дослідженні Анікета Аґи в Махараштрі кредитні й боргові відносини між роздрібними продавцями та їхніми клієнтами регулярно вибудовуються через мову й практики спорідненості, зокрема через зв’язки, пов’язані зі шлюбом і народженням дітей. Продавці та їхні крамниці стали «[осередками] густої мережі соціальних та економічних зв’язків в аграрному житті» (Aga 2018, 668). Політико-економічні наслідки цього істотні: тоді як скупники врожаю часто приходять з інших місцевостей і формують виразні класові розмежування, дрібні фермери на Глобальному Півдні частіше належать до того самого культурного й соціального середовища, що й сільські продавці пестицидів (Aga 2021). Тісні соціальні зв’язки також можуть послаблювати публічний протест у регіонах із масштабним забрудненням пестицидами (Lapegna, Kunin, and Palmisano 2024).
Отже, у цій статті я обстоюю значення ГПК як дослідницької перспективи, а не як окремої сутності. Ця перспектива дає змогу розглядати пестициди як багатовимірний об’єкт дослідження. Вони є ключовими засобами інтенсифікації сільського господарства, розширення меж сільськогосподарського освоєння й управління наслідками обох процесів. Як генеричні хімічні препарати вони забезпечують зростання прибутків капіталу країн із ринками, що розвиваються. Водночас пестициди є джерелами забруднення та шкоди для сільськогосподарських робітників і сільських громад, а також технологіями, що не піддаються повному контролю й змінюють агроекосистеми та організми людей й інших живих істот. Зрештою, вони є суперечливими чинниками, що водночас підтримують і підривають пов’язані із землею засоби до існування сільського населення, активізують політичні процеси на селі й сприяють формуванню коаліцій сільських та міських громад. Нещодавнє пожвавлення критичних досліджень пестицидів відображає те, що дослідники аграрних відносин спостерігають у громадах, де працюють: зростання обсягів і розширення застосування пестицидів, появу нових ланцюгів збуту та капіталів і посилення екологічних зворотних зв’язків, зокрема, формування стійкості бур’янів і шкідників та забруднення води. Проте тенденції застосування пестицидів не зводяться до дедалі більшої інтенсифікації. Як ми бачили, пестициди циркулюють у фрагментованих просторах регулювання та в межах різних стратегій господарювання й водночас відтворюють цю фрагментацію. Увага до неї допомагає уникнути спрощених уявлень, що спираються на жорсткі бінарні протиставлення, наприклад, між агроекологією та виробництвом з інтенсивним застосуванням пестицидів. Польові дослідження серед фермерів у багатьох країнах показують, як домогосподарства дають раду ризикам і невизначеності сільськогосподарського виробництва. Деякі фермери забезпечують застосування агроекологічних практик за рахунок доходів від культур, вирощених з інтенсивним застосуванням пестицидів, та грошових переказів від членів домогосподарств, які мігрували (Castro-Vargas et al. 2025). Дослідницька перспектива ГПК також виявляє тривалу (нео)колоніальну несправедливість у розподілі токсичної шкоди між Північчю та Півднем. Водночас нові осі нерівномірного розвитку переплітаються з поділом на Північ і Південь, але також виходять за його межі, перебудовуючи відносини залежності.
Отже, майже через століття після початку широкого застосування синтетичних пестицидів критичні аграрні дослідження продовжують робити вагомий внесок у розуміння соціально-екологічних відносин, які пестициди сформували з часом, їхніх сталих закономірностей і мінливої динаміки. Дослідницька перспектива ГПК дає змогу вивчати застосування пестицидів у господарствах та екологічні зворотні зв’язки в контексті змін у діяльності держави й функціонуванні капіталу на різних рівнях. Вона також допомагає з’ясовувати, як ці процеси впливають один на одного. Цей підхід розкриває значення як старих, так і відносно нових процесів, ключових для розуміння сучасної динаміки аграрних змін.
Подяки
Щиро дякую учасникам Мережі дослідників пестицидів (Pesticide Research Network) за наші численні розмови про глобальний пестицидний комплекс. Також дякую моїм колегам із Цюрихського університету, Соледад Кастро-Варґас і Крістіану Берндту, за діалог, який ми підтримуємо; Енні Шаттак і Діані Охеді, які прокоментували попередню версію цієї статті; Юйнань Сюй за редакторські поради (і терпіння); а також трьом анонімним рецензентам за корисні пропозиції. За всі помилки в інтерпретації відповідаю я.
Примітка
1. Поняття «пестицид» охоплює фунгіциди, інсектициди, родентициди та інші біоцидні засоби, спрямовані проти організмів, які завдають шкоди сільськогосподарським культурам або є переносниками збудників хвороб. Гербіциди також часто зараховують до пестицидів, хоча в англійській мові це вживання не цілком точне: слово pest («шкідник») тут ужито в переносному, а не буквальному значенні, адже «бур’яни» не є «шкідниками» («Оксфордський словник англійської мови»; дата звернення: 21.01.2025). Термін «пестицид» часто вживають як синонім терміна «агрохімікат», хоча останній позначає ширшу категорію. Важливо, що ця категорія охоплює добрива та інші допоміжні хімічні засоби, які використовують у сільському господарстві, зокрема препарати для стимулювання дозрівання. У цій статті я обмежуюся розглядом пестицидів для сільськогосподарського застосування.
Джерело: Marion Werner (2026) Global pesticide complex, The Journal of Peasant Studies, 53:3, 702–719. https://doi.org/10.1080/03066150.2025.2547373
Список використаних джерел
Aga, A. 2018. “Merchants of Knowledge: Petty Retail and Differentiation without Consolidation among Farmers in Maharashtra, India.” Journal of Agrarian Change 18 (3): 658–676. https://doi.org/10.1111/joac.12249.
Aga, A. 2021. Genetically Modified Democracy: Transgenic Crops in Contemporary India. New Haven: Yale University Press.
Agard-Jones, V. 2013. “Bodies in the System.” Small Axe: A Caribbean Journal of Criticism 17 (3): 182–192. https://doi.org/10.1215/07990537-2378991.
Arbona, S. I. 1998. “Commercial Agriculture and Agrochemicals in Almolonga, Guatemala.” Geographical Review 88 (1): 47–63. https://doi.org/10.1111/j.1931-0846.1998.tb00095.x.
Asher, K. 2009. Black and Green: Afro-Colombians, Development, and Nature in the Pacific Lowlands. Durham: Duke University Press.
Asselin, M. 2017. Monsanto: A Photographic Investigation. Bönen: Verlag Kettler.
Barling, D., and T. Lang. 2005. “Trading on Health: Cross-Continental Production and Consumption Tensions and the Governance of International Food Standards.” In Cross-Continental Agro-Food Chains, edited by N. Fold and B. Pritchard, 39–51. London: Routledge.
Bazán Landeros, W., and T. Rivera-Núñez. 2025. Easier said than Done: the struggle for Glyphosate and Genetic Modified Maize eradication in left-wing Mexico. Manuscript on file with Author.
Berndt, C., M. Werner, F. Mempel, A. Shattuck, and Z. O. Dunivin. 2025. “The Generics Revolution and the New Economic Geography of the Global Pesticide Industry.” Journal of Agrarian Change: Early View. https://doi.org/10.1111/joac.70007.
Bertomeu-Sánchez, J. R. 2019. “Introduction. Pesticides: Past and Present.” HoST – Journal of History of Science and Technology 13 (1): 1–27. https://doi.org/10.2478/host-2019-0001.
Boyd, W., W. S. Prudham, and R. A. Schurman. 2001. “Industrial Dynamics and the Problem of Nature.” Society & Natural Resources 14 (7): 555–570. https://doi.org/10.1080/08941920120686.
Buckingham, W. A. 1982. Operation Ranch Hand: The Air Force and Herbicides in Southeast Asia, 1961-1971. Washington, DC: Office of Air Force History, United States Air Force.
Castro-Vargas, S. 2025. “Thinking within and beyond the Plantation: The Making of a Waterscape in Costa Rica.” The Journal of Peasant Studies: 52 (5): 951–977. https://doi.org/10.1080/03066150.2025.2452384.
Castro-Vargas, S., and M. Werner. 2025. “The ’Pesticide Chip:’ Chemical Legacies and Agrarian Futures in Costa Rica.” Antipode: A Radical Journal of Geography, Forthcoming.
Castro-Vargas, S., Y. Xu, G. Navas, E. Castañón Ballivián, D. Marini, and C. Hernández. 2025. “Pesticides and Food Sovereignty: (dis)Connections and Challenges for Agrarian Movements.” Journal of Peasant Studies, Forthcoming.
Choudhury, C. 2024. “Dismantling Agroecology: The Coming of the Genetically Modified Cotton-Agrochemical Complex in an Indian Highland Frontier.” Elementa: Science of the Anthropocene 12 (1): 00105. https://doi.org/10.1525/elementa.2023.00105.
Clapp, J. 2020. Food (third edition). Cambridge: Polity Press.
Clapp, J. 2021. “Explaining Growing Glyphosate Use: The Political Economy of Herbicide-Dependent Agriculture.” Global Environmental Change 67:102239. https://doi.org/10.1016/j.gloenvcha.2021.102239.
Clapp, J. 2023. “Concentration and Crises: Exploring the Deep Roots of Vulnerability in the Global Industrial Food System.” The Journal of Peasant Studies 50 (1): 1–25. https://doi.org/10.1080/03066150.2022.2129013.
COMTRADE. 2025. UN Comtrade Database. https://comtradeplus.un.org/ (last accessed April 11, 2025.)
Cullather, N. 2010. The Hungry World: America’s Cold war Battle against Poverty in Asia. Cambridge, MA: Harvard University Press.
Davis, F. R. 2014. Banned: A History of Pesticides and the Science of Toxicology. New Haven: Yale University Press.
Dinham, B. 1993. The Pesticide Hazard: A Global Health and Environmental Audit. London: Zed Books.
Edelman, M., and A. León. 2013. “Cycles of Land Grabbing in Central America: An Argument for History and a Case Study in the Bajo Aguán, Honduras.” Third World Quarterly 34 (9): 1697–1722. https://doi.org/10.1080/01436597.2013.843848.
Elmore, B. J. 2021. Seed Money: Monsanto’s Past and Our Food Future. New York: W. W. Norton & Company.
Ferdinand, M., and E. Molinié. 2021. “Des pesticides dans les Outre-mer français. État des lieux et perspectives.” Écologie & Politique 63 (2): 81–94.
Ferguson, J. 1999. Expectations of Modernity. Berkeley: University of California Press.
Flachs, A., G. D. Stone, S. Hallett, and K. R. Kranthi. 2025. “GM Crops and the Jevons Paradox: Induced Innovation, Systemic Effects and Net Pesticide Increases from Pesticide-Decreasing Crops.” Journal of Agrarian Change 25 (3): e70006. https://doi.org/10.1111/joac.70006.
Friedmann, H. 2005. “From Colonialism to Green Capitalism: Social Movements and Emergence of Food Regimes.” In New Directions in the Sociology of Global Development, edited by F. H. Buttel and P. McMichael, Vol. 11, 227–264. Leeds: Emerald Group Publishing Limited. https://doi.org/10.1016/S1057-1922(05)11009-9.
Galt, R. E. 2008a. “Beyond the Circle of Poison: Significant Shifts in the Global Pesticide Complex, 1976–2008.” Global Environmental Change 18 (4): 786–799. https://doi.org/10.1016/j.gloenvcha.2008.07.003.
Galt, R. E. 2008b. “Pesticides in Export and Domestic Agriculture: Reconsidering Market Orientation and Pesticide use in Costa Rica.” Geoforum; Journal of Physical, Human, and Regional Geosciences 39 (3): 1378–1392. https://doi.org/10.1016/j.geoforum.2007.12.003.
Goodman, D., B. Sorj, and J. Wilkinson. 1987. From Farming to Biotechnology. London: Basil Blackwell.
Grandia, L. 2024. Kernels of Resistance: Maize, Food Sovereignty, and Collective Power. Seattle: University of Washington Press.
Guthman, J. 2019. Wilted: Pathogens, Chemicals, and the Fragile Future of the Strawberry Industry. Berkeley: University of California Press.
Guthman, J., and S. Brown. 2016. “Whose Life Counts: Biopolitics and the “Bright Line” of Chloropicrin Mitigation in California’s Strawberry Industry.” Science, Technology, & Human Values 41 (3): 461–482. https://doi.org/10.1177/0162243915606804.
Haggblade, S., B. Minten, C. Pray, T. Reardon, and D. Zilberman. 2017. “The Herbicide Revolution in Developing Countries: Patterns, Causes, and Implications.” The European Journal of Development Research 29 (3): 533–559. http://doi.org/10.1057/s41287-017-0090-7.
Hart, G. 2018. “Relational Comparison Revisited: Marxist Postcolonial Geographies in Practice.” Progress in Human Geography 42 (3): 371–394. https://doi.org/10.1177/0309132516681388
Huang, J., S. Wang, and Z. Xiao. 2017. “Rising Herbicide Use and Its Driving Forces in China.” The European Journal of Development Research 29 (3): 614–627. https://doi.org/10.1057/s41287-017-0081-8.
Hurtado, D., and I. Vélez-Torres. 2020. “Toxic Dispossession: On the Social Impacts of the Aerial Use of Glyphosate by the Sugarcane Agroindustry in Colombia.” Critical Criminology 28 (4): 557–576. https://doi.org/10.1007/s10612-020-09531-3.
Jansen, K., and M. Dubois. 2014. “Global Pesticide Governance by Disclosure: Prior Informed Consent and the Rotterdam Convention.” In Transparency in Global Environmental Governance: Critical Perspectives, edited by A. Gupta and M. Mason, 107–131. Cambridge, MA: The MIT Press.
Kloppenburg, J. R., Jr. 2004. First the Seed: The Political Economy of Plant Biotechnology. London: Cambridge University Press.
Lapegna, P., J. Kunin, and T. Palmisano. 2024. “Between Regulation and Practice: Situated Pesticide Governance in Argentina.” Studies in Comparative International Development 59 (2): 288–312. https://doi.org/10.1007/s12116-023-09422-y.
Lave, R. 2018. “Not So Neo.” Environment and Planning E: Nature and Space 1 (1–2): 54–57.
Leguizamón, A. 2016. “Environmental Injustice in Argentina: Struggles against Genetically Modified Soy.” Journal of Agrarian Change 16 (4): 684–692. https://doi.org/10.1111/joac.12163.
León Araya, A. 2023. “Monocrops.” The Journal of Peasant Studies 50 (3): 797–808. https://doi.org/10.1080/03066150.2023.2174858.
Luna, J. K. 2020. “‘Pesticides are our children now’: Cultural Change and the Technological Treadmill in the Burkina Faso Cotton Sector.” Agriculture and Human Values 37 (2): 449–462. http://doi.org/10.1007/s10460-019-09999-y.
Mansfield, B., M. Werner, C. Berndt, A. Shattuck, R. Galt, B. Williams, L. Argüelles, et al. 2024. “A new Critical Social Science Research Agenda on Pesticides.” Agriculture and Human Values 41 (2): 395–412. https://doi.org/10.1007/s10460-023-10492-w.
McMichael, P. 2013. Food Regimes and Agrarian Questions. Black Point, NS: Fernwood Publishing.
Merchant, C. 1983. The Death of Nature: Women, Ecology, and the Scientific Revolution. San Francisco: Harper & Row.
Mesnage, R., and J. G. Zaller, (Eds.). 2021. Herbicides: Chemistry, Efficacy, Toxicology, and Environmental Impacts. Amsterdam: Elsevier.
Moseley, W. G., and E. J. Pessereau. 2022. “Mother’s Little Helper: A Feminist Political Ecology of West Africa’s Herbicide Revolution.” In Rural Transformations: Globalization and Its Implications for Rural People, Land, and Economies, edited by Holly Barcus, Roy Jones, and Serge Schmitz, 151–166. London: Routledge.
Moyo, S., P. Jha, and P. Yeros. 2013. “The Classical Agrarian Question: Myth, Reality and Relevance Today.” Agrarian South: Journal of Political Economy 2 (1): 93–119. https://doi.org/10.1177/2277976013477224
Murphy, M. 2008. “Chemical Regimes of Living.” Environmental History 13 (4): 695–703.
Murray, D. L. 1994. Cultivating Crisis: The Human Cost of Pesticides in Latin America. Austin: University of Texas Press.
Navas, G. 2023. “‘If There’s No Evidence, There’s No Victim’: Undone Science and Political Organisation in Marginalising Women as Victims of DBCP in Nicaragua.” The Journal of Peasant Studies 50 (4): 1569–1592. https://doi.org/10.1080/03066150.2021.2024517.
Nicholls, C. I., and M. A. Altieri. 1997. “Conventional Agricultural Development Models and the Persistence of the Pesticide Treadmill in Latin America.” International Journal of Sustainable Development & World Ecology 4 (2): 93–111. https://doi.org/10.1080/13504509709469946.
Oliveira, G., L. T. de, C. He, and J. Ma. 2020. “Global-local Interactions in Agrochemical Industry: Relating Trade Regulations in Brazil to Environmental and Spatial Restructuring in China.” Applied Geography 123:102244. https://doi.org/10.1016/j.apgeog.2020.102244.
Oliveira, G., and S. Hecht. 2016. “Sacred Groves, Sacrifice Zones and Soy Production: Globalization, Intensification and neo-Nature in South America.” The Journal of Peasant Studies 43 (2): 251–285. https://doi.org/10.1080/03066150.2016.1146705.
Ossome, L. 2025. “Gender and Development in the Agrarian South.” World Development 188:106876. https://doi.org/10.1016/j.worlddev.2024.106876.
Otero, G., G. Pechlaner, and E. C. Gürcan. 2013. “The Political Economy of ’Food Security’ and Trade: Uneven and Combined Dependency.” Rural Sociology 78 (3): 263–289. https://doi.org/10.1111/ruso.12011.
Patel, R. 2013. “The Long Green Revolution.” The Journal of Peasant Studies 40 (1): 1–63. https://doi.org/10.1080/03066150.2012.719224.
Ploetz, R. C., and E. A. Evans. 2015. “The Future of Global Banana Production.” Horticultural Reviews 43: 311–352. https://doi.org/10.1002/9781119107781.ch06.
Raynolds, L. T. 2004. “The Globalization of Organic Agro-Food Networks.” World Development 32 (5): 725–743. https://doi.org/10.1016/j.worlddev.2003.11.008.
Resiere, D., J. Florentin, H. Kallel, R. Banydeen, R. Valentino, M. Dramé, J.-L. Barnay, et al. 2023. “Chlordecone (Kepone) Poisoning in the French Territories in the Americas.” The Lancet 401 (10380): 916. https://doi.org/10.1016/S0140-6736(23)00180-0.
Rivera Amarillo, C., L. Arias-Solano, D. Ojeda, and S. Serna Botero. 2025. “One Glyphosate: Toxic Dispossession and the Agri-Military Regime in Colombia.” Political Geography 118: 103288. http://doi.org/10.1016/j.polgeo.2025.103288.
Roberts, J. A. 2014. “Unruly Technologies and Fractured Oversight: Toward a Model for Chemical Control for the Twenty-First Century.” In Powerless Science?: Science and Politics in a Toxic World, edited by S. Boudia and N. Jas, 254–268. New York: Berghahn Books. https://doi.org/10.1515/9781782382379-015.
Romero, A. M. 2022. Economic Poisoning: Industrial Waste and the Chemicalization of American Agriculture. Berkeley: University of California Press.
Russell, E. 2001. War and Nature: Fighting Humans and Insects with Chemicals from World War I to “Silent Spring”. Cambridge: Cambridge University Press.
Schreinemachers, P., and P. Tipraqsa. 2012. “Agricultural Pesticides and Land Use Intensification in High, Middle and Low Income Countries.” Food Policy 37 (6): 616–626. https://doi.org/10.1016/j.foodpol.2012.06.003.
Senanayake, N. 2022. “We Spray So We Can Live”: Agrochemical Kinship, Mystery Kidney Disease, and Struggles for Health in dry Zone Sri Lanka.” Annals of the American Association of Geographers 112 (4): 1047–1064. https://doi.org/10.1080/24694452.2021.1956295.
Shattuck, A. 2020. “Toxic Uncertainties and Epistemic Emergence: Understanding Pesticides and Health in Lao PDR.” Annals of the American Association of Geographers 111 (1): 1–15. https://doi.org/10.1080/24694452.2020.1761285.
Shattuck, A. 2021a. “Generic, Growing, Green?: The Changing Political Economy of the Global Pesticide Complex.” The Journal of Peasant Studies 48 (2): 231–253. https://doi.org/10.1080/03066150.2020.1839053.
Shattuck, A. 2021b. “Risky Subjects: Embodiment and Partial Knowledges in the Safe use of Pesticide.” Geoforum; Journal of Physical, Human, and Regional Geosciences 123:153–161. https://doi.org/10.1016/j.geoforum.2019.04.029.
Shattuck, A., J. Grajales, R. Jacobs, S. Sauer, S. S. Galvin, and R. Hall. 2023. “Life on the Land: New Lives for Agrarian Questions.” The Journal of Peasant Studies 50 (2): 490–518. https://doi.org/10.1080/03066150.2023.2174859.
Slutsky, M., J. L. Levin, and B. S. Levy. 1999. “Azoospermia and Oligospermia among a Large Cohort of DBCP Applicators in 12 Countries.” International Journal of Occupational and Environmental Health 5 (2): 116–122. https://doi.org/10.1179/oeh.1999.5.2.116.
Soluri, J. 2022. Banana Cultures: Agriculture, Consumption, and Environmental Change in Honduras and the United States. Austin: University of Texas Press.
Soto Laveaga, G. 2021. “Beyond Borlaug’s Shadow: Octavio Paz, Indian Farmers, and the Challenge of Narrating the Green Revolution.” Agricultural History 95 (4): 576–608. https://doi.org/10.3098/ah.2021.095.4.576.
Striffler, S. 2002. In the Shadows of State and Capital: The United Fruit Company, Popular Struggle and Agrarian Restructuring in Ecuador, 1900-1995. Durham: Duke University Press.
Tamru, S., B. Minten, D. Alemu, and F. Bachewe. 2017. “The Rapid Expansion of Herbicide Use in Smallholder Agriculture in Ethiopia: Patterns, Drivers, and Implications.” The European Journal of Development Research 29 (3): 628–647. https://doi.org/10.1057/s41287-017-0076-5.
Thrupp, L. A. 1991. “Sterilization of Workers from Pesticide Exposure: The Causes and Consequences of DBCP-Induced Damage in Costa Rica and Beyond.” International Journal of Health Services 21 (4): 731–757. https://doi.org/10.2190/25B9-QFMV-Y28P-L736.
van den Bosch, R. 1989. The Pesticide Conspiracy. Berkeley: University of California Press.
Weir, D., and M. Schapiro. 1981. Circle of Poison: Pesticides and People in a Hungry World. San Francisco: Institute for Food and Development Policy.
Werner, M., C. Berndt, and B. Mansfield. 2022. “The Glyphosate Assemblage: Herbicides, Uneven Development, and Chemical Geographies of Ubiquity.” Annals of the American Association of Geographers 112 (1): 19–35. https://doi.org/10.1080/24694452.2021.1898322.
Williams, B., and J. M. Porter. 2022. “Cotton, Whiteness, and Other Poisons.” Environmental Humanities 14 (3): 499–521. https://doi.org/10.1215/22011919-9962827.
Williamson, S. 2003. Pesticide Provision in Liberalised Africa: Out of control? (126; Agricultural Research and Extension Network Paper). Overseas Development Institute. https://citeseerx.ist.psu.edu/document?repid = rep1&type = pdf&doi = 358c993e7ee62c2de5155a29e640467e5a56850d.
Wright, A. 1986. “Rethinking the Circle of Poison: The Politics of Pesticide Poisoning among Mexican Farm Workers.” Latin American Perspectives 13 (4): 26–59. https://doi.org/10.1177/0094582X8601300403
Wright, A. 1990. The Death of Ramón González: The Modern Agricultural Dilemma. Austin: University of Texas Press.
Xu, Y., and Y. Chen. 2024. “The Agrochemical Complex of China: Historical, Global and Intersectoral Connections.” The Journal of Peasant Studies 51(1): 1–28. https://doi.org/10.1080/03066150.2022.2148526.
Zhao, Y., and S. Rogers. 2024. “Tracing China’s Agrochemical Complex.” World Development 181:106675. https://doi.org/10.1016/j.worlddev.2024.106675.
Zou, H., T. Wang, Z.-L. Wang, and Z. Wang. 2023. “Continuing Large-Scale Global Trade and Illegal Trade of Highly Hazardous Chemicals.” Nature Sustainability 6 (11): 1394–1405. https://doi.org/10.1038/s41893-023-01158-w.
