Безмовна Весна: світове усвідомлення проблеми пестицидів
Після Другої світової війни, коли багато країн відновлювалися, пестициди почали сприймати як символ наукового прогресу. ДДТ (дихлордифенілтрихлоретан, dichlorodiphenyltrichloroethane) — синтетичний хлорорганічний інсектицид, який під час війни успішно застосовували для боротьби з комахами, що переносять малярію та висипний тиф, — швидко став одним із наймасовіших інсектицидів в історії. Його почали використовувати практично без обмежень: у сільському й лісовому господарстві, для обробки водойм, будівель, худоби та навіть безпосередньо людей під час кампаній боротьби з вошами й малярійними комарами. Масові авіаційні обробки охоплювали цілі регіони, а екологічні наслідки такого використання майже не оцінювалися.
За період найбільшого поширення — приблизно з середини 1940-х і до початку 1970-х років — у світі було вироблено та застосовано сотні тисяч тонн ДДТ. За різними оцінками, сумарне світове виробництво перевищило 3–4 млн тонн діючої речовини, що робить його одним із найбільш використовуваних інсектицидів в історії людства. Пік застосування припав на 1950–1960-ті роки, коли ДДТ вважався практично універсальним засобом боротьби зі шкідниками.

Перші наукові повідомлення про негативні наслідки використання ДДТ зʼявилися ще у 1950-х роках. Переломним моментом стала публікація 1962 року книги «Мовчазна весна» (Silent Spring) американської біологині Рейчел Карсон. Узагальнивши результати численних наукових досліджень, вона показала, що пестициди не залишаються в межах оброблених полів, а поширюються, накопичуються в живих організмах і здатні руйнувати цілі екосистеми. Саме ця книга стала одним із найважливіших поштовхів до формування сучасного природоохоронного руху та реформування державної політики щодо регулювання хімічних речовин.
Дійсно, ДДТ надзвичайно повільно розкладається у природі, накопичується в жировій тканині організмів, а його концентрація багаторазово зростає на кожному наступному трофічному рівні харчового ланцюга. Саме тому найвищі концентрації виявляли у хижих птахів, морських ссавців та інших хижаків, навіть якщо вони жили далеко від місць застосування препарату. Одним із найвідоміших наслідків стало різке потоншення шкаралупи яєць великих птахів: це призводило до масових невдач у розмноженні та катастрофічного скорочення їхніх популяцій. Рейчел Карсон виявила ДДТ у китах, які ніколи не підпливали до берегів, у крові антарктичних пінгвінів і у молоці матерів на всіх континентах. Саме її книга сколихнула екологічну свідомість людства, разом із працями Баррі Коммонера та першими знімками Землі, зробленими з орбіти Місяця. Результатом стала перша масштабна акція на захист довкілля, що відбулася в багатьох країнах 20 квітня 1970 року і увійшла в історію як День Землі. Відтоді щороку його відзначають саме в цю дату.
Шлях від «найпоширеніший» до «найнебезпечніший»
Розголос наукових фактів про шкоду ДДТ призвів до того, що вже в 1960-х роках багато країн поступово почали обмежувати його використання. Одним із перших і найвпливовіших рішень стала заборона в США. 14 червня 1972 року адміністратор новоствореного Агентства з охорони довкілля США (EPA) Вільям Ракелсгауз ухвалив рішення скасувати майже всі реєстрації препаратів на основі ДДТ. Заборона набула чинності 31 грудня 1972 року; лишилися тільки окремі винятки для боротьби з переносниками небезпечних хвороб. Рішення ґрунтувалося не на гострій токсичності препарату, а передусім на його здатності переноситися на великі відстані, накопичуватися в живих організмах, посилювати концентрацію в харчових ланцюгах і шкодити дикій природі.

У наступні десятиліття більшість розвинених країн також відмовилася від використання ДДТ у сільському господарстві. Кульмінацією цього процесу стало ухвалення 22 травня 2001 року Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі, яка набула чинності 17 травня 2004 року. Так ДДТ, найпоширеніший пестицид в історії, було включено до переліку найнебезпечніших стійких органічних забруднювачів, виробництво й використання яких підлягають ліквідації або суворому обмеженню.
Однак після припинення виробництва та використання ДДТ проблема не зникла. Через надзвичайну хімічну стійкість залишки цього пестициду та його метаболітів досі виявляють у ґрунтах, донних відкладах, болотах, озерних мулах, льодовиках, тканинах диких тварин і людини. Особливу роль у його накопиченні відіграють донні відклади водойм, торфовища та ґрунти, які стають довготривалими резервуарами забруднення і можуть повторно вивільняти пестициди під час повеней, ерозії, пилових бур та інших порушень екосистем. Атмосферні потоки переносять ДДТ на великі відстані, тому пестицид досі виявляють навіть у регіонах, де його ніколи не застосовували.
Як ДДТ змінив екологічну науку
Саме дослідження ДДТ та інших хлорорганічних пестицидів зробило поняття стійкості забруднювача та біоакумуляції центральними в екологічній науці. Біоакумуляція означає поступове накопичення речовини в організмі, коли швидкість її надходження перевищує швидкість розкладання або виведення. Біомагніфікація — це зростання концентрації забруднювача під час переходу від одного трофічного рівня до наступного. Тому навіть невеликі концентрації ДДТ у воді, ґрунті або організмах безхребетних могли зрештою перетворюватися на значне токсичне навантаження для рибоїдних і хижих птахів, ссавців та людини. У наш час ці процеси є очевидними, але історично саме вивчення наслідків застосування ДДТ уперше показало, до чого призводить використання пестицидів.
Історія ДДТ також продемонструвала обмеженість підходу, коли безпечність хімічної речовини визначають переважно за результатами короткотривалих лабораторних дослідів. Завдяки ДДТ під час оцінювання пестицидів дослідницькі лабораторії почали враховувати їхню поведінку в ґрунтах і водоймах, швидкість розкладання, утворення стійких сполук у довкіллі, накопичення в організмі людей та тварин, перенесення харчовими ланцюгами, вплив на розмноження та наслідки багаторазового або хронічного впливу малих доз. Всього цього не було ще 60 років тому! Ба більше, завдяки досвіду ДДТ вплив на довкілля почали вивчати не через призму однієї піддослідної тварини, а з погляду на екосистему загалом.
Кінцевим результатом міжнародного переосмислення проблеми стало формування окремої категорії стійких органічних забруднювачів. До неї віднесли речовини, які тривалий час не руйнуються, поширюються на великі відстані, накопичуються у тканинах живих організмів і завдають шкоди людині та довкіллю. ДДТ увійшов до початкового переліку дванадцяти найнебезпечніших таких речовин, охоплених Стокгольмською конвенцією.
Залишки пестицидів навколо нас
Попри заборону використання, залишки ДДТ, гептахлору, гексахлорбензолу та інших стійких органічних забруднювачів і сьогодні виявляють під час державного екологічного моніторингу у воді, донних відкладах і ґрунтах України. Минуло стільки років, а кількість цих речовин досі щорічно контролюється. Національний план виконання Стокгольмської конвенції містить узагальнення досвіду багаторічного моніторингу довкілля. Лише у 2005 році гранично допустимі концентрації були перевищені у 7 із 472 аналізів ґрунтів на ДДТ (1,5%), у 5 зі 160 аналізів ґрунтів на гептахлор (3,1%), у 6 із 351 аналізу ґрунтів на γ-гексахлорциклогексан (1,7%), а також у 4 із 6165 аналізів харчових продуктів на ДДТ.
Ще показовішими є результати багаторічного державного моніторингу. За даними Держгідромету України, за 1993–2003 роки проведено 18 317 аналізів поверхневих вод та 2385 аналізів ґрунтів і виявлено перевищення нормативів щодо ДДТ у 10% аналізів. Тобто йдеться навіть не про вміст речовини, а про перевищення гранично допустимої концентрації.
Теракт, який вчинили російські війська на Каховській ГЕС у 2023 році, актуалізував тему накопичення пестицидів у донних відкладах водойм. Після руйнування ГЕС багато державних лабораторій, міжнародних місій та громадських організацій відбирали проби донних відкладів. Це стосується і самої поверхні колишнього водосховища, і відкладів, що були перенесені до зони тимчасового затоплення, Дніпро-Бузького лиману та Чорного моря. Лабораторні дослідження підтвердили наявність залишків історичних пестицидів, зокрема ДДТ і його метаболітів, β-гексахлорциклогексану та оксихлордану. Після багатьох десятиліть зберігання в донних відкладах ці речовини поширилися в зону затоплення та розповсюдилися на великій площі в Чорному морі (наразі щонайменше 35 тис. км²).
Клин клином: військовий екоцид зупинив екоцид сільськогосподарський
Тема впливу повномасштабної війни в Україні на довкілля є надзвичайно актуальною. Дослідники шукають нові методи документування її наслідків. Державна екологічна інспекція разом із контролюючими органами обчислює завдані довкіллю збитки, обсяг яких сягає трильйонів гривень. Ці дослідження значно ускладнені відсутністю доступу до більшості територій, що зазнали ушкоджень. Тож усі масштабні суми нарахованих збитків стосуються лише невеликої частини території України, яку було деокуповано після активних бойових дій.
Проте є й інший бік медалі. Неймовірно стрімке відновлення рослинності перетворює постраждалі й покинуті території на величезну зону дикої природи, недоступну людям. Дійсно, мінні поля — не проблема для комах, рослин та більшості інших живих організмів. І їхній розквіт на цій території означає одне — відсутність господарської діяльності людини. Звісно, це не можна трактувати як «позитивну» сторону війни, адже руйнування довкілля, спричинене нею, несумірне з жодною екологічною шкодою, якої Україна зазнавала раніше. Проте механізми відновлення природних екосистем дозволяють численним видам живих організмів стрімко повертатися на територію, щойно зникає антропогенний фактор, який їх стримує. Для багатьох видів таким фактором є масове застосування пестицидів. У межах окупованих та пошкоджених війною територій знаходиться понад третина всіх орних земель України, тобто близько 110 тис. км². Відповідно, на цій території більше не вирощують сільськогосподарські культури.

Супутникові знімки ілюструють: там, де поля не обробляють — навіть попри посушливі кліматичні умови, — природа заполонила весь простір. Колишні поля вздовж лінії фронту перетворюються на величезний зелений пояс. Але ж ми пам’ятаємо, як вони виглядали раніше. Для порівняння варто розглянути фото:


Достатньо поглянути на будь-яке фото українських полів, щоб зрозуміти: на такому ґрунті не росте жодна рослина, окрім висаджених культур — соняшнику, кукурудзи, сої чи іншої. Решту знищують пестициди перед початком посівної або вже під час неї. З тієї ж причини на полях майже не буває тварин, починаючи з комах. Звичайне українське поле є найкращою ілюстрацією того, наскільки тотально пестициди знищують все живе на величезних територіях. І ця «зброя масового ураження» десятиліттями застосовується в усіх куточках України. Площа, на якій пестициди знищують більшість видів дикої флори і фауни, співмірна з площею Німеччини, Фінляндії, Японії або Польщі. Інакше кажучи, щороку дикі види не мають жодних шансів на території, рівновеликій Німеччині!
Проте вже чотири роки на цих полях не застосовують пестициди. І вперше за багато десятиліть ми спостерігаємо зміни. Тисячі видів живих організмів починають конкурувати за можливість першими повернутися на територію, яка так давно була недоступна для диких рослин та тварин. Для прикладу, дослідження на місці колишнього Каховського водосховища виявили понад 400 видів рослин, що повернулися сюди всього за три роки. Тож «в черзі» на повернення стоїть дуже багато видів. Без сумніву, зарослі поля в зоні бойових дій також вперше за багато років наповнилися великим різноманіттям життя.
Окрім рослин, одними з перших на припинення використання пестицидів відреагували дрібні гризуни. Уже навесні та влітку 2022 року соціальні мережі й медіа були переповнені повідомленнями про справжні «нашестя мишей». Для військових це стало повсякденною проблемою: у численних відео з окопів і бліндажів видно десятки, а інколи й сотні мишей, які буквально кишіли довкола позицій.
Утім, цей ефект виявився нетривалим. Уже приблизно за рік повідомлення про масове розмноження гризунів майже зникли: природа швидко відновила баланс. Там, де з’явилася велика кормова база, стрімко зросла чисельність лисиць, ласок, тхорів, сов, канюків та інших мисливців на дрібних ссавців.
Особливо цікаво це могло позначитися на перегузні (Vormela peregusna), одному з найрідкісніших і водночас найяскравіше забарвлених ссавців Європи. Цей степовий хижак спеціалізується на полюванні на дрібних гризунів. В умовах війни його кормова база різко зросла саме в тих регіонах, де він поширений. До того ж значна частина гризунів більше не зазнавала впливу родентицидів та інших пестицидів, які десятиліттями застосовували в агроландшафтах і які загрожували самим перегузням.

За роки повномасштабної війни повідомлень військових про зустрічі з перегузнею в медіа та соцмережах з’явилося, здається, більше, ніж наукових публікацій про цей вид за попереднє десятиліття.