Бог і матерія

Конопльов, Євгеній

  • 18 серпня 2020
  • 827

Євгеній Конопльов

Цей діалог я задумав у 2013–2014 роках як спосіб осмислення розриву з релігійною картиною світу, рефлексію переходу від християнства до матеріалізму. Перша частина, пов’язана з аналізом помилковості логічних аргументів на користь існування бога, була написана тоді ж. Діалогічна форма передбачає не тільки популярніший формат викладу думки, а й можливість розгляду обох позицій, а особливо концептуальних персонажів, що представляють їх, як зовнішніх автору. Хай там як, Сучасний матеріалізм може бути виражений різними способами. Йому не обов’язково обмежуватись атеїзмом, антигуманізмом й акосмізмом — тобто невірою в існування Бога чи людини й світу як метафізичних конструкцій і ідеологічних практик. Сучасний матеріалізм може включати також діяльнісну й інтелектуальну любов до природи та матерії.

 

Вступ. Спростування Парі Паскаля

Невідомий: Радий бачити тебе після такої тривалої відсутності! Скільки років ми з тобою вже не бачилися?

Матеріаліст: Навзаєм. А не бачилися ми з тобою зі школи років із десять.

Невідомий: Так, немало часу відтоді минуло! Чим ти зараз займаєшся?

Матеріаліст: Міждисциплінарними дослідженнями у сфері природничих наук, а у вільний час — філософією.

Невідомий: Яке лихо тебе спіткало!

Матеріаліст: А в чому власне справа? Мені й те, й інше приносить велике задоволення, та й платять за них непогано.

Невідомий: Річ у тім, що обидва цих заняття — смертний гріх.

Матеріаліст: Та що ти кажеш…

Невідомий: Саме так. Адже не дарма про них у Євангелії сказано: стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом, бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества. А ти, отже, і філософією захоплюєшся, і стихії світу вивчаєш.

 

 

Матеріаліст: А ти, я бачу, серйозно повірив у бога?

Невідомий: Звичайно, я тепер веду благочестивий спосіб життя й дотримуюсь усіх заповідей.

Матеріаліст: А хочеш я доведу тобі, що всяка релігія — пустий обман і омана невігласів?

Невідомий: Як же ти мені це збираєшся довести?

Матеріаліст: Виключно за допомогою логіки та фактів, якщо тільки ти приймаєш цей метод доказування.

Невідомий: Безумовно, приймаю. Чим же ще можна доказати існування чи не існування, користь або шкоду чого-небудь? Але й ти пообіцяй, що якщо я зумію довести логікою та фактами реальне існування творця всесвіту й користь віри в нього, ти не почнеш упиратися у своїй філософії.

Матеріаліст: Обіцяю, тільки боюся, як би твої аргументи швидко не вичерпалися.

Невідомий: Я думаю інакше: чи не затягнеться наш спір занадто надовго?

Матеріаліст: Тоді ми продовжимо його наступного разу.

Невідомий: Домовились.

Матеріаліст: Отже, ти стверджуєш, що бог існує. Але у світі існує велика кількість всіляких релігій — в бога якої з них ти віриш?

Невідомий: В бога Авраама, Ісаака та Якова, який потім зійшов на землю, яку сам же сотворив, і розіп’явся за наші гріхи.

Матеріаліст: Коротко кажучи, ти християнин?

Невідомий: Саме так.

Матеріаліст: Ну, це занадто загальне поняття: у світі існує понад десяти тисяч християнських церков — і в кожній тлумачать біблію по-своєму.

Невідомий: Ні, насправді є лише одна церква — православна, а всі інші не церкви, а лише сектанти та єретики.

Матеріаліст: Звідки ж їх взялося так багацько?

Невідомий: Я так думаю, що вони були спеціально встановлені дияволом, щоб відірвати людей від істинного поклоніння богу й щоб їхні душі після смерті провалилися до пекла — і прямісінько на сатанинську сковорідку!

Матеріаліст: От прямо-таки й на сковорідку… чи не занадто це круто? Однак ти говорив, що всі церкви, що називають себе християнськими, окрім однієї — оманливі, і той, хто буде вірувати в них і відправляти їхні обряди, не зможе спастися, якщо уявити, що якийсь бог все ж існує.

Невідомий: Так, безумовно. І ця єдина церква — східна православна.

 

 

Матеріаліст: В такому разі ти сам спростовуєш один із найзнаменитіших аргументів на користь віри в бога — Парі Паскаля.

Невідомий: Як так?

Матеріаліст: А ось так. Дивися: Блез Паскаль стверджував, що вірити в бога вигідніше, ніж не вірити, бо якщо бога немає, а людина вірить, то вона зазнає лише незначних незручностей, пов’язаних із витратами часу, сил та грошей на відправлення культу, але якщо бог є і людина в нього вірить, то нагородою для неї буде нескінченне блаженство в раю.

Невідомий: Так, я чув цей аргумент і розділяю його, але він має продовження для того випадку, що коли людина не вірить у бога, а він є, то покаранням їй будуть нескінченні страждання в пекельному полум’ї, в компанії чортів і демонів, а якщо бога немає — то незначна нагорода у вигляді грошей, зекономлених на церковному житті.

Матеріаліст: Однак в цьому парі міститься приховане припущення, логічно й фактично невиправдане.

Невідомий: Яке ж?

Матеріаліст: А ти вже й не пам’ятаєш, що раніше говорив про безліч релігій?

Невідомий: Ти маєш на увазі, що недостатньо вірити в бога, а важливо вірити в потрібного бога правильно?

Матеріаліст: Ага.

 

"Парі Паскаля ставить людину в скрутне становище необхідності обирати з-поміж нескінченної безлічі рівноможливих богів."

 

Невідомий: І в такому разі Парі Паскаля слід скорегувати таким чином, щоб замість двох можливих варіантів їх була незліченна безліч, так що позитивна нескінченність можливого виграшу буде розділена на нескінечність можливих богів, тоді як можливість потрапити в пекло, обравши неправильного бога, навпаки, буде наближатися до нескінченності.

Матеріаліст: Бачиш тепер, що Парі Паскаля після корегування ставить людину в скрутне становище необхідності обирати з-поміж нескінченної безлічі рівноможливих богів — і не тільки відомих на Землі, як, наприклад, Ягве, Ісус, Аллах, Шива, Вішну, Перун, Зевс, Аполлон, Венера, Кетцалькоатль та інші — але також з-поміж можливих богів, які з тих чи інших причин вирішили не відкривати своє існування землянам — наприклад, одинадцятиокий Шурпундамкук з Сіріусу, тисячоголовий Каріукаляг з галактики Андромеда, тризадий Засумпидхіц, що править Магеллановими туманностями, чи Рошкіндуко-Варесін, який мешкає в чорних дірах. І так можна до нескінченності вигадувати мільйони всіляких богів і так ніколи не дістатися до істинного. Чи не розумніше було б зрізати всю цю дурну божественну нескінченність бритвою Оккама і не молитися жодним богам, якщо вже неможливо знайти жодного істинного серед них, тим паче що навіть якщо якісь боги і є, то все одно жоден із них себе в нашому світі не проявляє!

 

Пам'ятник Блезу Паскалю

 

Невідомий: Так, тепер я бачу, що скореговане Парі Паскаля радше, навпаки, підриває віру в богів, зрівнюючи їхні шанси й зводячи їх до нуля, оскільки одиниця поділена на нескінченність, дає у підсумку нульову ймовірність знайти правильного бога у такий ось софістичний спосіб. Однак є багато інших доказів буття божого, як прямих, так і непрямих.

Матеріаліст: Може, ти їх перерахуєш, щоб нам було зручніше розібратися з ними всіма по черзі?

Невідомий: Мабуть, спробую. Перш за все, існування бога доводиться логічно — це аргументи Фоми Аквінського та інших вчених схоластів і богословів, потім докази Рене Декарта, Іммануїла Канта і Блеза Паскаля — останній, правда, як ми переконалися, нікуди не годиться. Потім йдуть аргументи  природничих наук та історії, в якій, як особисто мені цілком очевидно, незримо діють божественні та демонічні сили, так що за всіма значними історичними й космічними подіями видно впливи ангелів, злих і добрих.

Матеріаліст: Інакше кажучи, ти вважаєш, що на існування бога вказують закони логіки, а також розумна будова світу та доцільність історії?

Невідомий: Так, саме так я і думаю. Також на буття боже вказують мудрість, краса й пророча сила священного писання, висока моральність церковних законів та настанов, користь благочестивого способу життя й нескінченні дива, які бог, ангели й усі святі щоденно посилають вірянам.

Матеріаліст: Тобто ти думаєш, буття боже доводиться священними писаннями, моральністю церковних заповідей, користю від дотримання того й іншого, як природною, так і надприродною? 

Невідомий: Ти ухопив саму суть.

 

Спростування першого аргументу Фоми Аквінського — про причину руху

Матеріаліст: Так, було б цікаво пройтись по всім шести богословським аргументам. З якого почнемо?

Невідомий: Я думаю, що з першого, якщо ми вже й так розібрали один із логічних аргументів, а саме — Парі Паскаля.

Матеріаліст: Добре, отже, у нас на черзі п’ять доказів існування бога, сформульованих Фомою Аквінським.

 

Фома Аквінський

 

Невідомий: Ти не пам’ятаєш, як вони звучать?

Матеріаліст: Зараз подивлюся в планшеті… Ага, ось вони! Перший звучить так: «Respondeo dicendum quod Deum esse quinque viis probari potest. Prima autem et manifestior via est, quae sumitur ex parte motus. Certum est enim, et sensu constat, aliqua moveri in hoc mundo. Omne autem quod movetur, ab alio movetur…»

Невідомий: Зачекай, ти читаєш його латиною.

Матеріаліст: Звісно, латиною, адже ти запитав, як вони звучать, а оскільки їх автор був схоластиком і створював свої праці цією мовою, то я їх і озвучив мовою оригіналу.

Невідомий: А ти хіба сам розумієш сенс прочитаного?

Матеріаліст: Звісно. Я взагалі дотримуюся тієї думки, що знання латини, давньогрецької та санскриту як базових мов людської цивілізації, якими писали й говорили великі вчені й філософи древності, робить людині, що досконало володіє ними, велику честь.

Невідомий: Повністю з тобою згоден, але чи не міг би ти зглянутися над моїм невіглаством у цих областях і викласти перший і наступні докази українською, яку я знаю набагато краще.

Матеріаліст: Якщо ти наполягаєш, то безумовно, хоча на майбутнє тобі все ж вартувало б знайти час та бажання, щоб збагатити свою пам'ять знанням мов, як древніх, так і сучасних. Так ось, Фома пише в першому доказі: «Відповідаю, що існування Бога може бути доведено п’ятьма шляхами. Перший і найочевидніший шлях виходить із поняття руху. Дійсно, не підлягає сумніву й підтверджується показами відчуттів, що в цьому світі щось рухається.

Але все, що рухається, має за причину свого руху щось інше: адже воно рухається лише тому, що знаходиться в потенціальному стані щодо того, до чого воно рухається. Передавати ж рух щось може остільки, оскільки воно знаходиться в акті: адже передавати рух є не що інше, як переводити предмет із потенції в акт. Але ніщо не може бути переведеним із потенції в акт інакше, аніж як за допомогою деякої актуальної сутності; так, актуальна теплота вогню змушує потенційну теплоту дерева переводити в теплоту актуальну й у такий спосіб приводить дерево у зміну і рух. Неможливо, однак, щоб одне й те ж було одночасно й актуальним, й потенційним в одному й тому ж відношенні, воно може бути таким лише у різних відношеннях. Так, те, що є актуально теплим, може бути одночасно не потенційно теплим, проте лишень потенційно холодним. Звідси, неможливо, щоб щось було одночасно, в одному й тому ж відношенні і в один і той самий спосіб і тим, що рухає, і тим, що рухають, — іншими словами, було б саме причиною свого руху. Звідси, все, що рухається, повинно мати за причину свого руху щось інше. Звідси, оскільки предмет, що рухає, і сам рухається, його рухає ще один предмет і так далі. Але неможливо, щоб так тяглося до нескінченності, бо в такому випадку не було б Першорушія, а отже, й ніякого іншого рушія; бо причини руху другого порядку передають рух лише остільки, оскільки самі рухомі первинним рушієм, як-ось: посох передає рух лише остільки, оскільки є рухомим рукою.

Звідси, необхідно дійти до деякого Першорушія, який сам не рухається нічим іншим; а під ним усі розуміють Бога».

Невідомий: Звучить доволі переконливо. Як ти можеш заперечити це?

Матеріаліст: Проти таких роздумів можна заперечити наступне: першорушій, що є причиною руху, сам залишаючись нерухомим, має бути причиною самого себе. А причина самого себе, causa sui, за визначенням є Субстанцією. Оскільки субстанція володіє самобуттям, то всі окремі речі можуть існувати лише остільки, оскільки є властивими самій субстанції. Дійсно: всім існуючим речам властива певна незнищенна субстанція, що має властивість самобуття, а саме — матерія. Сутністю (essentia) матерії як субстанції є буття — через належність до якого й існують окремі речі, а способом існування (subsistentia) сутності є ніщо, а бо ж заперечення, завдяки якому буття не залишається рівним самому собі, нерухомим та таким, що не має в собі жодного розрізнення, а приймає форму безлічі речей, що різняться положенням у просторі, в часі та в їхньому взаємозв’язку, тобто — в русі. Звідси, оскільки буття й ніщо невід’ємно властиві субстанції, що складає всі речі, то з цього випливає, що немає жодної необхідності в якому-небудь першорушії, відмінному від матерії, яка рухається в усіх речах в усі моменти часу, а не протягом одного лише моменту першопоштовху, як це помилково передбачив Фома Аквінський, і яка, таким чином, іманентна природі в усьому багатоманітті її форм.

Невідомий: Я не встигаю за твоєю думкою. Чи не міг би ти висловитися простіше?

 

"Немає жодної необхідності в якому-небудь першорушії, відмінному від матерії, яка рухається в усіх речах в усі моменти часу."

 

Матеріаліст: Насправді все дуже просто: святий Фома стверджує, що всяка причина є абсолютно потойбічною, інакшою щодо свого наслідку. Говорячи по-філософськи, трансцендентною. Але це безглуздо, оскільки якби причина була тільки трансцендентною, то вона б не мала нічого спільного з наслідком, і тому, звісно, не могла б його продукувати.

 

«Тріумф святого Фоми Аквінського». Беноццо Ґоцоллі, 1471 рік

 

Невідомий: А, тобто ти маєш на увазі, що причина не тільки відмінна від наслідку, але й співпричетна йому, тому яблуня продукує подібні до себе плоди, земля та камінь тяжіють один до одного, тому що обидвоє мають гравітацію й так далі. Однак, на мій погляд, усе це справедливо тільки для світу природи, тоді як в суспільстві людина робить речі, відмінні від неї самої та менш досконалі. У біблії, коли описують, як бог сотворив Адама, йдеться про те ж саме, бога порівнюють із гончарем, а людину — з горщиком. Що ж спільного може бути у розумного, мислячого та діяльного духу з мертвою матерією? Здається, Аквінський все ж має рацію хоча б щодо людських і божественних дій, які залишаються трансцендентними стосовно пасивної матерії.

Матеріаліст: В такому разі я можу запитати тебе: ти коли-небудь ловив ангела за крило?

Невідомий: Ангела? Та як же можна його зловити, якщо він нематеріальний дух? Ясно, що якби він навіть з’явився, а я б спробував його схопити за крило, то моя рука пройшла б крізь нього, тому що він має іншу природу.

Матеріаліст: Ось ти сам і відповів на своє питання про гончаря й глини: вони обоє можуть взаємодіяти, тому що складені з одних і тих самих матеріальних елементів, тільки організованих по-різному. Якби людина була чимось тільки трансцендентним щодо глини, дерева, металу та решти матеріалів, а також рослин та тварин, то вона звісно, не змогла б із ними взаємодіяти та її руки проходили б крізь будь-які матеріальні предмети, як проходять ангели, чорти, привиди й тому подібні нематеріальні сутності у фантастичних фільмах та оповіданнях, до яких відноситься й ваше так зване святе письмо.

Невідомий: Що ж, звучить вельми переконливо. Однак що ж тоді робити з душею? Згідно з церковним вченням, душа, хоча і є привидом, живе в тілі та керує ним.

 

"Якщо душа насправді нематеріальна, то вона не може ніяк вплинути на матеріальне тіло, що спростовує церковну догму."

 

Матеріаліст: Тут спрацьовує та само логіка: якщо душа насправді нематеріальна, то вона не може ніяк вплинути на матеріальне тіло, що спростовує церковну догму, а якщо душа матеріальна, тобто складається з атомів, то це знову-таки суперечить християнському байкарству.

Невідомий: А що, якщо припустити, що душа частково матеріальна, а частково — нематеріальна? Тоді вона могла би бути причетною як до управління тілом, так і до ангельського світу, в який вона переселяється після смерті.

Матеріаліст: І як це приблизно виглядає на практиці — бути напівматеріальним, напівнематеріальним? Ти маєш на увазі, що нижче пупа душа складається з атомів, а вище пупа вона — привид?

Невідомий: Ні, не так.

Матеріаліст: А може, вона поєднує в собі матеріальну й духовну субстанції так само, як чай поєднує взаєморозчиненні частинки води та чайного листя?

Невідомий: Прошу, не знущайся. Я не знаю, як душа може бути одночасно матеріальною та нематеріальною, тільки стверджую, що це так і що духовна складова душі є активною щодо всієї душі, а вся душа — активною щодо тіла.

Матеріаліст: Ну, в такому разі в тебе виходить, ніби є дві душі — одна більш матеріальна та з’єднана з тілом, а друга — більш нематеріальна, яка командує першою.

Невідомий: Схоже на те…

Матеріаліст: Але в такому разі хто нам завадить додати до другої душі ще третю душу, ще більш нематеріальну, яка керуватиме другою? А до третьої — четверту, ще ближчу до ангельського світу; до четвертої — п’яту, до п’ятої — шосту, до шостої — сьому, до сьомої — восьму, що керує нею, і так до нескінченності.

 

Символ душі — птах — на візантійській мозаїці православного храму VI століття, Херсонес

 

Невідомий: Ти зведеш мене з розуму!

Матеріаліст: Та ні, любий, це ти сам себе з розуму зводиш. Бо не можна, приймаючи церковні догми, не прийти до подібних логічних суперечностей. А логіка тут, між іншим, та ж сама, що й у випадку доказів Фоми Аквінського. Допускаючи трансцендентність причини, потрібно або визнавати, що вона не може породити жодного наслідку, будучи щодо нього абсолютно сторонньою, як ангел не може вплинути на людину, людина — на ангела, бог — на природу, а природа — на бога. Однак кому потрібні такі безплідні та безсилі боги й ангели, які не можуть нічого вдіяти з матеріальним світом, навіть якщо захочуть? Або треба допустити нескінченний ряд проміжних форм між духовною та матеріальною субстанцією, що, зі свого боку, веде до різних смішних і безглуздих логічних суперечностей, так що душа перетворюється на якусь жахливу матрьошку вкладених одна в одну душ, кожна з яких керує наступною. Але оскільки число таких душ прямує до нескінченності, то якщо перша душа що-небудь подумає чи захоче зробити, то її наказ повинен пройти через нескінченну множину проміжних душ, на що знадобиться нескінченний час, так що в підсумку наказ до тіла так і не дістанеться. І навіть якщо ми припустимо, що дістанеться — то де гарантія, що проміжні душі його не перебрешуть і не переплутають по дорозі?

Невідомий: Неодмінно переплутають! Я нещодавно своїй дружині сказав, щоб вона приготувала вечерю, оскільки я прийду пізно, а вона витлумачила це так, що я піду до коханки і, поки буду з нею розважатися, зголоднію. Ось нащо мені суп і знадобився. Так що замість супу вона мені приготувала сварку на дві години, а потім все, що вона понавигадувала, ще й рознесла сусідам та подругам.

Матеріаліст: І те ж саме у випадку з богом як кінцевої нематеріальної світу — або така причина не в змозі породити світ, будучи від нього якісно відмінною, або треба уявити нескінчений ряд напівматеріальних богів, який, звісно, ніколи не зможе створити світ, бо перш ніж створити матеріальний світ, духовний бог має створити напівматеріального бога, а для того, щоб створити його — чвертьматеріального  бога, для створення якого потрібен бог, матеріальний на одну восьму, так що в підсумку процес створення світу нематеріальним богом так і не зрушить з місця, як стріла в апорії Зенона.

Невідромий: Так, тепер я бачу, що перший доказ Фоми Аквінського нікуди не годиться та що кінцева причина світу не може бути тільки трансцендентною. Однак ти не сказав, що в такому разі вона з себе представляє?

Матеріаліст: А представляє вона з себе не що інше, як матеріальну субстанцію, яка не тільки й не стільки трансцендентна світу й усім його подіям, скільки іманентна, яка присутня в ньому в будь-який момент часу і яка є середовищем взаємодії матеріальних тіл, які є її ж окремими проявами.

Невідомий: Про щось подібне писав голландський філософ Спіноза.

Матеріаліст: Так, Спіноза писав саме про це: що кінцева причина усіх подій, яку богослови, тобто попи та ті, хто попівничають, називають богом, насправді є не що інше, як сама матеріальна субстанція, або природа, іманентно властива всім речам на світі.

 

Пам'ятник Бенедикту Спінозі в Амстердамі

 

Невідомий: Напевне, що так. Однак як же бути з іншими чотирма доказами?

Матеріаліст: А приблизно так само. Для початку я їх зачитаю, а потім покажу, що всюди в них зустрічається одна й та сама хиба абсолютизації трансцендентності й заперечення іманентності.

Невідомий: Я тебе слухаю.

 

Спростування другого аргументу Фоми Аквінського — про діючу причину

Матеріаліст: «Другий шлях виходить з поняття діючої причини. Насправді, ми виявляємо в чуттєвих речах послідовність діючих причин; однак не спостерігається й неможливий такий випадок, щоб річ була своєю власною діючою причиною; тоді б вона передувала б сама собі, що неможливо. Не можна помислити й таке, щоб ряд діючих причин прямував у нескінченність, бо в такому ряді початковий член є причина середнього, а середній — причина кінцевого (при чому середніх членів може бути багато або тільки один). Усуваючи причину, ми усуваємо й наслідки. Звідси, якщо в ряду діючих причин не стане початкового члена, не стане також кінцевого та середнього. Але якщо ряд діючих причин прямував би в нескінченність, відсутньою була б первинна діюча причина; а в такому разі відсутніми були б і кінцевий наслідок, і проміжні діючі причини, що очевидно є хибним. Отже, необхідно покласти деяку первинну діючу причину, яку всі іменують Богом».

Невідомий: Ну, так це, насправді, майже те ж саме. Якщо в першому аргументі йшлося про причину руху, яку Фома вважав абсолютно відмінною від природи, то тут все те ж саме, тільки застосоване до виробництва.

Матеріаліст: Дійсно, цей аргумент є варіантом попереднього, і спростовується він так: хоча Фома спочатку заперечує можливість того, щоби деяка річ була своєю власною діючою причиною, надалі він висуває тезу існування якоїсь первинної діючої причини, яка породила у світ і саму себе, і всі інші речі, і яку іменують Богом. Однак схоже на те, як було доведено в попередній тезі, що causa sui є субстанцією, іманентною всім речам, і рухається у всіх видах руху в усі моменти часу, а не тільки в якийсь один «першопочатковий момент» — так само і тут, причинно-наслідковий зв'язок може існувати лише в тому випадку, якщо діюча причина не тільки трансцендентно, але й іманентно діє в усіх виникаючих речах. Значить, не може бути якоїсь первинної діючої причини — але діюча причина діє в усіх породжених формах в усі моменти часу, являючи собою субстанцію не тільки буття, але й причини, під такою субстанцією всі розуміють матерію.

Невідомий: Так, тут мені все зрозуміло, рухаємось далі.

 

Спростування третього аргументу Фоми Аквінського — про можливість і необхідність

Матеріаліст: Третій аргумент полягає в наступному: «Третій шлях виходить із понять можливості й необхідності й зводиться до наступного. Ми спостерігаємо серед речей такі, для яких можливо і бути, і не бути; виявляється, що вони виникають та гинуть, з чого явно, що для них можливо й бути, і не бути. Але для всіх речей такого роду неможливо вічне буття; оскільки щось може перейти в небуття, воно коли-небудь перейде в нього. Якщо ж все може не бути, то коли-небудь у світі нічого не буде. Але якщо це істинно, уже зараз нічого немає; бо неіснуюче не переходить до буття інакше, аніж як через щось існуюче. Отже, якби не було нічого існуючого, неможливо було б, щоб що-небудь перейшло до буття, і тому нічого не було б, що очевидним чином хибно.

Отже, не все існуюче випадкове, але у світі має бути щось необхідне. Однак усе необхідне або має деяку зовнішню причину своєї необхідності, або не має. Між тим неможливо, щоб ряд необхідних сутностей, що зумовлюють необхідність одна одної, прямував до нескінченності (таким же чином, як це відбувається з діючими причинами, що доведено вище). Тому необхідно покласти якусь необхідну сутність, необхідну саму по собі, яка б не мала зовнішньої причини власної необхідності, але сама б складала причину необхідності всіх інших; як усі думають, це є Бог».

Невідомий: На мою думку, цей аргумент за своїм смислом темніший від попередніх.

 

"Якщо виправити міркування Аквінського, то вийде, що він доводить не що інше, як абсолютну необхідність матерії, що є субстанцією всіх речей."

 

Матеріаліст: Аніскільки. Тут присутня все та сама логіка, що і в попередніх аргументах, і вирішується він у схожий спосіб. Фома стверджує, що причина є абсолютно зовнішньою, що хибно як для відносних причин, що мають зі своїм наслідком як єдину природу, так і точки дотику, через які передається рух — так і для причини абсолютної, тобто матеріальної субстанції, яка не тільки є актуальною нескінченністю, з глибин якої до нас приходять усі імпульси, які спонукають нас і всі інші речі діяти, але і є субстратом всякої речі, наповнюючи її форму, так що та поза субстанцією взагалі не має жодного існування. Так само й у випадку можливості й необхідності: якщо виправити міркування Аквінського, то вийде, що він доводить не що інше, як абсолютну необхідність матерії, що є субстанцією всіх речей, необхідно властивою всьому існуючому та для якої всяка випадковість є окремою формою, яка, втім, виражає всю її актуальну нескінченність.

 

Бог створює Всесвіт за допомогою циркуля. Мініатюра з французької біблії, 1220—1230 роки. Австрійська національна бібліотека, Відень
 

Невідомий: Виходить, що знову доводи святого Фоми кульгають на обидві ноги. Чого ж вони отримали таку велику популярність, якщо при найближчому розгляді виявляються нікуди не годящими?

Матеріаліст: Думаю, тут причина подвійна — невігластво мас і корисливий інтерес церковників.

Невідомий: Щодо невігластва погоджусь, а ось свята церква не може в собі містити нічого нечистого. Як же можуть священники, які стоять перед самим богом на молитві та літургії, що творять силою божої благодаті незчисленні дива та топчуть сили самого пекла, бути корисливими?

Матеріаліст: Та дуже просто. От скажи мені, чи знаєш, скільки коштує шапка у єпископа?

Невідомий: Чесно кажучи, ніколи не замислювався.

Матеріаліст: Але, напевне, немало, якщо вона вся прикрашена золотом, сріблом та коштовним камінням — смарагдами, сапфірами, рубінами, діамантами — хіба що не турмалінами!

Невідомий: Так, напевно, вона коштує шалених грошей.

Матеріаліст: А тепер подумай сам, чи може адекватна людина забажати надягати на себе таку шапку привселюдно й ходити в ній, не соромлячись, прекрасно знаючи, що вона одна коштує більше, ніж річний дохід будь-кого з більшої частини наших співгромадян? І це, не враховуючи того, що на ньому ще різних інших золотих, срібних і коштовних причандалів навішано більше, аніж гірлянд та цяцьок на новорічній ялинці?!

Невідомий: Звичайно ж, ні! Якби він був благочестивим християнином, то він зі сльозами на очах упав би на коліна й просив би в народу прощення за таку жахливу, протиприродну розкіш.

Матеріаліст: Бачиш тепер, що самі церковники — принаймні, найголовніші з них, не вірять ні в бога, ні в чорта, а тільки в буржуйський капітал. А золото й коштовності вони вішають на себе спеціально, щоб поглумитися над простими вірянами й ще сильніше принизити їх.

Невідомий: Так, видно, що, справді, єпископи — галімі безбожники, а інакше вони б побоялися Христа й не стали б глумитися так над людьми. Однак до чого тут доказ святого Фоми?

Матеріаліст: А до того, що чим більше людей церковні ієрархи зможуть переконати в тому, що нібито на небі є боженька, який все бачить, все чує, все знає й кожного контролює, тим більше зростуть їхні капітали від торгівлі свічками, пожертв та інших благочестивих спекуляцій. Тому що, згідно з християнськими догмами, хоча богу й підкорюється все на світі, сам він покірний раб попівських молитов та заклинань і негайно виконує все, чого тільки попи від нього не зажадають. А оскільки в буржуазному суспільстві у людини більша частина бажань нездійсненні, то люди, не розуміючи їхньої економічної природи, приписують свої невдачі злим силам — чортам, демонам, асмодеям, суккубам та інкубам, домовим, лісовикам, сатані й усім дияволам, приборкати яких може лише бог, який умилостивлюється попами за допомогою молитов, котрі священне начальство здійснює не просто так, а за грошову мзду. Ось для цього церковники й пропагують різні «докази» буття божого, щоб одурманювати ними не досвідчених у філософії людей та спустошувати їхні кишені.

Невідомий: Все ж, Аквінат був католицьким святим, і на православну релігію твоя критика його доказів не розповсюджується.

Матеріаліст: Хай так. Однак ти побачиш, що попи всіх релігій — і православні, і католицькі, і протестантські, і сектантські, і мусульманські, і які завгодно інші — на практиці самі несусвітні безбожники, які, втім, днями й ночами приносять жертви не своєму Ісусу, чи Аллаху, чи Вішні, чи Крішні, а всесвітньому безмозкому ідолу — буржуйському Капіталу, щоб долучитися до його благодаті, тобто прибутку.

 

 

Невідомий: Жахливі речі ти говориш. Однак мені не терпиться почути, що ти скажеш про четвертий аргумент Фоми Аквінського.

 

Спростування четвертого аргументу Фоми Аквінського — про ступені досконалості

Матеріаліст: Будь ласка. «Четвертий шлях виходить із різних мір, які виявляються в речах. Ми знаходимо серед речей більше чи менше досконалі, чи істинні, чи благородні; і такі справи й з іншими відношеннями такого ж роду. Але про більшу чи меншу міру говорять в тому випадку, коли є різноманітна наближеність до деякої межі: так, теплішим є те, що є більш наближеним до межі теплоти. Отже, є щось, що в граничній мірі володіє істиною, і досконалістю, і благородством, а отже, і буттям; бо те, що найбільшою мірою істинне, в найбільшій мірі є, як сказано в II кн. «Метафізики», гл.4. Але те, що в граничній мірі володіє деякою якістю, є причиною усіх проявів цієї якості: так, вогонь, як межа теплоти, є причиною всього теплого, як сказано в тій же книзі. Звідси випливає, що є деяка сутність, яка є для всіх сутностей причиною блага й усякої досконалості; і її ми називаємо Богом».

Невідомий: Цей аргумент вселяє в мене надію. Насправді, всюди в природі зустрічаються міри досконалості, які сходяться до точки нескінченного блага, яка і є жива особистість, що сотворила весь світ і нас з тобою. Поглянемо, як ти це будеш спростовувати?

Матеріаліст: Прикладами з твого ж життя. От скажи мені, що досконаліше, істинніше й блаженніше — мідна каструля, апельсин, злий собака, помаранчевий колір чи зелений покемон?

Невідомий: Ну і список же ти вигадав! Тут кожен об’єкт має власні якості, а спільних для них усіх, в яких можна було б чітко встановити міри досконалості, я особисто не бачу. Хіба що можна розташувати їх в такому порядку — спочатку помаранчевий колір як найабстрактніший предмет; потім каструля, бо вона має масу; потім апельсин, бо він має ще й смак; нарешті, собака не тільки має смак, якщо його засмажити, але й сам здатен ним насолоджуватися. А ось куди віднести покемона, навіть не знаю. Напевно, тут є якась заковика, так що не темни й розповідай, в чому суть твого прикладу й куди, насправді, слід віднести покемона в цьому ряді.

Матеріаліст: А по-моєму, в цьому списку ніякої заковики немає, а міститься вона в тексті попереднього доказу буття божого, з яким ти спробував підійти до об’єктивної реальності й вийшла дурня. Правильніше, міститься там не заковика, а цілком виразна логічна помилка, пов’язана з абсолютизацією лінійних послідовностей, які Фома домислює до природи, тоді як насправді вона влаштована складніше.

Невідомий: Тобто ти хочеш сказати, що в природі немає градацій речей за ступенями досконалості?

Матеріаліст: Саме так. Однак, щоб ти сам це краще зрозумів, дай відповідь ще на таке питання: що ти розумієш під словом «досконалість»?

Невідомий: Я вважаю, що досконалість — це деяка гармонія чи відповідність форми змісту, а змісту — формі.

 

«Шостий день творіння», Юліус Шнор фон Каролсфельд

 

Матеріаліст: Однак зміст і форма є якимись конкретними формою й змістом або формою й змістом «взагалі», безвідносно до їх конкретного змісту?

Невідомий: Звичайно, форма й зміст, коли ми ведемо мову про досконалість чи недосконалість, завжди конкретні. Інакше виходить, як у тій казці про дурня, який пішов шукати найдосконалішого зайця на світі, не маючи уявлення про те, що це таке та як виглядає, повіривши, що цей досконалий заєць і є «заєць взагалі». А закінчилося все тим, що його схопили розбійники й самого спожили як зайця — зідрали шкуру, засмажили та з’їли.

Матеріаліст: Так йому й треба. Однак той приклад, що ти навів, дуже хороший: він відсилає нас до проблем платонівських Ідей — нематеріальних, нерухомих та самототожних сутностей усіх речей, які нібито ширяють десь в астралі й проєктують в безформну матерію свої відображення; а також до критики цього концепту видатними французькими філософами-постструктуралістами Жилєм Дельозом та Феліксом Ґваттарі на початку їхньої книги «Анти-Едип». Там вони розбирають концепт «ідеального столу» чи «столу взагалі», які вигадав колись Платон, а від нього цю ідею перейняв і Фома Аквінський. І наводять інший приклад, а саме те, як шизофренік намагається цей платонівський «стіл взагалі» намалювати. Але оскільки очевидно, що ідеальний стіл повинен мати всі досконалості неідеальних столів, то шизік його так і зображає: стільниця вкривається неймовірними візерунками, шухлядками, ручками, ніжки столу множаться й мутують, перетворюючись то в лапи звіра, то в пташині крила, то в скіпетри, від яких відгалужуються ніжки другого порядку й перетинаються в глибині столу під неймовірними кутами; нарешті сама деревина (ύλη) столу починає текти, змішуючись з металом, пластиком, людською плоттю, проростаючи рослинними хащами, що кишать скаженими звірами та наповнені запустом.

Невідомий: Яка жахлива картина.

Матеріаліст: А все тому, що саме до таких висновків веде уявлення, наче існує якийсь «стіл взагалі», цілком аналогічне уявленню про те, наче є якесь «благо взагалі», «істина взагалі» й тому подібні нісенітниці, які нам розповідає святий Фома. Втім, жахливою вона здається для нетямущих у матеріалістичній філософії. Ось скажи мені, з чого складається ось цей стіл?

Невідомий: Ну, відомо з чого — стільниця, ніжки, мабуть, ще цвяхи.

Матеріаліст: І все?

Невідомий: Ну, а що ти ще хотів почути?

Матеріаліст: А чи не здається тобі, що окрім ніжок, стільниці та цвяхів, до складу столу входять також атоми й молекули?

Невідомий: Ні, не здається, бо перше стіл складений із названих мною частин, а ось вони вже й складені з атомів та молекул.

Матеріаліст: Однак усі вони знаходяться в об’ємі, окресленому межами столу, так що різниця лише в тому, де проводити межі. Можна провести переріз столу на названі тобою декілька елементів, можна провести детальнішу сітку, яка б відмежовувала кожну молекулу від іншої, або заглибитися на субатомні рівні. Але істина в тому, що під поверхнею столу одночасно існують усі способи його перерізів, бо сегментація є спосіб існування всіх об’єктів у всесвіті. Припустимо, стіл важить п'ятнадцять кілограмів. До його складу входять в основному атоми гідрогену (водню), оксигену (кисню), карбону (вуглецю), нітрогену (азоту), феруму (заліза) й інші в кількості, що нею можна знехтувати. Нехай середня молярна маса атома столу складає 20 грамів/моль, тоді до його складу входитимуть близько 4,515*1026 атомів, або чотириста п’ятдесят один септильйон і п’ятсот секстильйонів.

Невідомий: Це диявольськи величезне число. Мені такого й не уявити.

 

"Природа здійснює сегментацію об’єктів усіма можливими способами, так що якої-небудь єдиної ієрархії досконалості в ній немає."

 

Матеріаліст: Згоден. А тепер уяви, скільки можна провести різних кривих поверхонь, щоб розділити цю множину елементів усіма можливими способами? Спочатку ми виділимо один атом і відріжемо від нього решту атомів столу, потім візьмемо другий і вчинимо так само, потім третій, і так поки не переберемо все — число варіантів, очевидно, буде дорівнювати числу атомів, яке ми щойно назвали. Потім ми візьмемо два атоми й будемо перебирати всі можливі комбінації, що складе уже число атомів столу в квадраті. З трьома атомами це буде те саме число в кубі й так, поки ми не дійдемо до середини, а потім комбінації почнуть повторюватися. Але це ще не все, бо в цьому випадку ми перебрали всі способи поділу множини на дві частини — потім треба буде перебрати всі можливі варіанти поділу на три, на чотири, на п’ять частин і так далі, поки ми знову не вичерпаємо всі можливі способи сегментації.

Невідомий: Що ж ти хочеш довести своєю богоборчою, богохульною та богопротивною алгеброю?

Матеріаліст: А те, що між реальним столом і столом шизофреніка немає принципової різниці. І той, і інший складені запаморочливими множинами всіх можливих перерізів, будучи границею їх комбінаторики. У філософії така границя називається тілом без органів і являє собою реальну єдність речей, а не вигадану метафізиками, до числа яких відноситься й Фома Аквінський. Згадай той приклад, що я наводив спочатку — і про покемона, якого ти не знав, куди віднести. Природа здійснює сегментацію об’єктів усіма можливими способами, так що якої-небудь єдиної ієрархії досконалості в ній немає. І бути не може. Адже ми не можемо виділити один із численних гуголплексів, якими діляться множини елементів столу, і оголосити його єдино правильним, істинним і благочестивим і в міру подібності йому вибудувати ієрархію інших елементів. Точніше, звісно, можеш, але це буде не більш як ненауковим свавіллям і насиллям над фактами. Так само і з названими мною предметами — вони не вибудовуються в жодну ієрархію, залишаючись розрізненими на плані консистенції. Помаранчевий колір є характером відображення електромагнітних хвиль, мідна каструля блищить і в ній можна зварити смачний суп, апельсин — це плід дерева із триби цитрусових, злий собака тебе напевне вкусить, а зелений покемон був вигаданий японськими аніматорами. Що їх об’єднує, будучи границею їхньої сегментації, так це все та ж матеріальна субстанція, властива кожному з них, але аж ніяк не християнський бог.

 

«Чорний квадрат» Казиміра Малевича — метафора матерії як субстанції 

 

Невідомий: Так, правда твоя. Якщо в природі все виткано одними лиш множинами, то звідки в ній взятися ієрархії ступенів досконалості, через яку Фома доказує бога?

Матеріаліст: Саме про це я й веду мову. Ти, звісно, можеш спробувати виправдати бога, заявивши, що бог сам є множинним, тобто складеним з якихось матеріальних елементів, і тому він і породив матеріальний світ за своїм множинним образом. Але це суперечить не тільки католицьким, але й взагалі християнським церковним догмам, оскільки з матеріальності й тілесності бога випливає, що він був не завжди, а був колись матеріальними елементами складений і колись в майбутньому знову ж на них розпадеться. Втім, таке уявлення не дуже відрізняється від вірувань середньовічних східноєвропейських селян, які думали, начебто християнський бог і справді тілесний, що коли-небудь він помре, а після нього на небесах буде правити святий Миколай Чудотворець.

Невідомий: Добре, хоч не Фома Аквінський!

Матеріаліст: Я теж так думаю, що від правління святого Фоми, якби він ступив на престол небесної канцелярії, було б дуже багато шкоди й дуже мало користі, бо з логікою в нього великі проблеми.

 

Спростування п'ятого аргументу Фоми Аквінського — про впорядкованість природи

Невідомий: Розберімо його п’ятий і останній аргумент, щоб переконатися, чи не скаже він що-небудь логічне хоча б наостанок.

Матеріаліст: «П’ятий шлях виходить із порядку природи. Ми переконуємось, що предмети, позбавлені розуму, якими є природні тіла, підпорядковуються доцільності. Це явно з того, що їхні дії або завжди, або в більшості випадків направлені до найкращого кінця. Звідси випливає, що вони досягаються цілі не випадково, але будучи керованими свідомою волею. Оскільки ж самі вони позбавлені розуміння, вони можуть підпорядковуватися доцільності лише постільки, оскільки їх направляє хтось обдарований розумом та розумінням, як стрілець направляє стрілу. Отже, є розумна істота, що визначає мету для всього, що відбувається в природі; і його ми іменуємо Богом».

Невідомий: Справді, натхненна доцільність і розумна краса природи були для мене безперечним і духовним свідченням, що в неї є розумний творець, який належним чином влаштовує все для радості роду людського.

Матеріаліст: А якщо тебе, наприклад, вкусить муха цеце й заразить трипаносомою, від якої в тебе трапиться сонна хвороба, тобі буде в тому багато радості? А щороку, між іншим, тисячі людей помирають від цих «красивих» і «розумно влаштованих» божих створінь.

Невідомий: Визнаю, це питання заганяє мене в глухий кут. Взагалі, я чув у церкві таке пояснення, що коли Адам согрішив, з’ївши чарівний плід, то весь всесвіт струснувся, а у тварин всі органи переставились місцями, залози почали виробляти зовсім інші речовини й вся їхня будова трансмутувала, тому що гріхопадіння Адама спричинило безпрецедентні енергетичні хвилі по всьому духовному світу, так що коли ці хвилі гріховної енергії вдарялися об душі живих істот, то вони починали мутувати в найбільш гріховний та неблагочестивий бік. Звідси, згідно з вченням церкви, і виникли злісні якості тигрів, левів, скорпіонів, змій, хвороботворних бактерій, мух та комарів і всіх інших гадів земних і підводних, які тільки є в природі.

 

"Щороку тисячі людей помирають від цих «красивих» і «розумно влаштованих» божих створінь."

 

Матеріаліст: Ти забув сюди долучити паразитичних червів, кропиву, пирій, реп’ях, отруйні гриби та всілякі віруси.

Невідомий: Так, а до гріхопадіння всі вони були мирними та ласкавими тваринами й харчувались божою благодаттю, яку їм приносили в козубцях ангели. 

Матеріаліст: Дуже цікаво. А де про це написано в біблії?

Невідомий: В біблії про такі подробиці, звісно, не написано, однак вони випливають з логічних міркувань. Адже якщо бог не сотворив нічого лихого, а «все було вельми добре», як написано в біблії, то, виходить, всі тварини були не шкідливими, а приємними, і отже, один одного поїдати не могли, бо поїдання іншого організму є ознакою шкідливою для того, кого поїдають. Однак, оскільки тварини все ж були недосконалими, будучи сотвореними, то вони все ж потребували якоїсь їжі — і цією їжею могла бути тільки божа благодать.

 

«Вигнання з Едему», Джон Стенхоуп, 1900 рік

 

Матеріаліст: Ось ти говориш, що ангели приносили її в козубцях, а чому не в рюкзаках?

Невідомий: Так рюкзаків до потопу ще не винайшли.

Матеріаліст: А, тоді все ясно. Продовжуй.

Невідомий: І, відповідно, оскільки всі тварини харчувалися благодаттю, то й самі вони від неї ставали благодатними й святими. Святиня ж є щось таке, що дуже легко осквернити гріховним діянням і навіть помислом, на що вказують писання святих старців. І в той момент, коли Адам надкусив чарівний плід з Дерева Пізнання, то з нього випромінилася гріховна енергія в усіх напрямках з надзвуковою швидкістю й від опромінення її всі тварини й сам Адам в першу чергу мутували, набувши якості смертності, поїдання один одного та інші шкідливі властивості, про ти які ти сказав.

Матеріаліст: Тоді біблійна оповідь спростовує доказ Фоми Аквінського. Адже всі речі й тварини в природі виявляються не доцільними, а зіпсованими неблагочестивою енергією, що виділилася в момент гріхопадіння перших людей, що ця енергія, перебуваючи в них та їхніх нащадках, направляє їх не до найкращого кінця, про який пише Фома, а до найгіршого, а саме — пожирання один одного й людини зокрема.

Невідомий: Зачекай, мені здається, що хоча тварини й заражені нечестивими енергіями, божественне управління на них і на людей все ж діє, тільки не на окремих осіб, а на всю сукупність в цілому. Якби вони повністю були зіпсованими й направлялися демонами тільки до найгіршого, то вони би просто знищили один одного. Але оскільки цього не відбувається, то це вказує на дію божої благодаті, яка втримує рослинний, тваринний і людський світ у бутті.

Матеріаліст: Тоді скажи мені, що гірше — страждання, що має кінець, чи нескінченне страждання?

Невідомий: Авжеж, те, яке закінчується.

Матеріаліст: Ну, а ти кажеш, що найгіршим для вражених демонічною скверною тварин та рослин було б померти, тобто припинити свої взаємні страждання, тоді як божа благодать їх втримує в бутті, продовжуючи страждання тваринного світу без кінця.

Невідомий: Так, я про це не подумав. Як же бути в цій ситуації, якщо світ виявляється позбавленим доцільного управління згори?

Матеріаліст: Звернутися до теорії Дарвіна.

Невідомий: Так він же перед смертю сам зрікся її.

Матеріаліст: Нічого він не зрікся: цей анекдот про нього вигадала якась англійська релігійна фанатичка, яка угробила декілька тисяч фунтів стерлінгів, щоб навернути його у свою секту, але так нічого не домоглася. Коли ж Дарвін помер, вона пустила поголос, наче перед смертю його все ж навернула, однак родичі Чарльза спростували цю вигадку.

Невідомий: Але як же ти за допомогою його теорії поясниш порядок в природі, який існує поряд із незліченними та нескінченними стражданнями живих істот?

Матеріаліст: Дивися: тваринам властиво розмножуватися.

Невідомий: Ну, це я й без тебе знаю.

Матеріаліст: І в кожному поколінні нові особини дещо відрізняються від попередніх.

Невідомий: Це мені також відомо.

Матеріаліст: А якщо групу особин посадити в загін з обмеженими ресурсами, то тварини почнуть відбирати одна в одної їжу?

Невідомий: Неодмінно почнуть. Навіть люди, яких кидають за ґрати, так чинять, тому що тюремники за наказом начальства спеціально морять ув’язнених голодом та б’ють їх, щоб позбавити їх волі до спротиву та посіяти між ними ворожнечу, бо якщо ті об’єднаються, то неодмінно повстануть і звільняться від своїх мучителів.

 

«Адам називає тварин». Вітраж у Церковному соборі Христа, Дублін, XIX століття

 

Матеріаліст: А чи не здається тобі, що тварини, які народилися з кориснішими ознаками, зможуть здобути більше їжі й стануть ще сильнішими?

Невідомий: Так, саме так і буде: якщо тільки слабкі тварини не зіб’ються в зграю й не нападуть на сильнішу, але самотню тварину.

Матеріаліст: В такому разі у них, напевно, має бути корисна ознака, що дозволяє їм об’єднатися в зграю?

Невідомий: Ну, так – і наявність цієї ознаки буде робити їх сильнішими не прямо, а побічно й опосередковано.

Матеріаліст: Саме так. Так ось, ті тварини, які володіють кориснішими ознаками, не важливо, безпосередніми чи опосередкованими, і завдяки яким вони отримають більше їжі, ніж ті особини, які цих ознак не мають, адже вони зможуть породити й виростити здоровіше потомство?

Невідомий: Звичайно.

Матеріаліст: А як ти думаєш, в наступному поколінні ті ж самі закономірності збережуться — варіативність потомства, успішність власників корисних ознак і неуспішність власників ознак некорисних чи шкідливих?

Невідомий: Так, і через покоління, і через десять, і через сотню.

Матеріаліст: Але якщо в кожному з поколінь будуть виживати й давати потомство найпристосованіші особини, передаючи своїм потомкам корисні для виживання чи розмноження ознаки, то чи не вдосконалиться протягом багатьох поколінь цей вид?

Невідомий: Неодмінно вдосконалиться, і дуже!

Матеріаліст: Ось в цьому й полягає сутність еволюції шляхом природного відбору.

Невідомий: І це все? До цього я стикався з двома формами його тлумачення — одну давали церковники, аніскільки не пояснюючи його логічного механізму, і все більше говорили про те, що Дарвін був одержимим тисячею бісів і що його теорію використовували Гітлер, Сталін і Пол Пот; а іншу — різні професори, які відводили розмову в таку дурну термінологію й у такі хащі окремих випадків, в яких сторонній людині майже неможливо розібратися.

Матеріаліст: Це все тому, що ні ті, ні інші не знають матеріалістичної діалектики, і на її місце ставлять те, до чого звикли. Попи — небилиці про бога, ангелів, чортів та безбожників, а позитивістські професори — нескла́дні купи фактів, насильно позбавлених якого-небудь внутрішнього взаємозв’язку, а також теорії, не менш насильно відірвані від природної та політичної реальності. Я ж вважаю, що відхід у відірвану від життя схоластику шкідливий для здоров’я, безглуздий та антинауковий, тому й вважаю філософію діалектичного матеріалізму, що пов’язує факти й теорії одні з одними, з цією нескінченною природою, і з політичною практикою боротьби за комунізм, прогрес та торжество розуму, що, по суті, одне й те саме.

 

«Про походження видів». Автор ілюстрації: José Antonio Zapata

 

Невідомий: Так, все виглядає настільки логічно, що мені здається, до цієї дарвінівської теорії абсолютно неможливо підійти з жодного боку, принаймні, в логічному й теоретичному плані. Однак я чув чимало фактів, які спростовують цю теорію.

Матеріаліст: Добре, розгляньмо їх наступного разу разом із природничими науками, а сьогодні завершимо з логічними аргументами.

 

Повторення спростування аргументів Фоми Аквінського

Невідомий: Не стану заперечувати. Але ми, схоже, розібрали всі аргументи Фоми Аквінського?

Матеріаліст: Так, розібрали й переконалися в їхній логічній необґрунтованості та неузгодженості.

Невідомий: Чи можеш ти коротко повторити суть доказів і спосіб, у який кожний із них спростовується, щоб мені краще його запам’ятати. Маю визнати, я не чекав від тебе настільки переконливої аргументації й хотів би про них ще подумати на дозвіллі.

Матеріаліст: Звісно.

Перший доказ стверджує, що оскільки всякий рух має абсолютно зовнішню причину, то джерело всього руху у світі має бути зовнішнім світові, і його називають богом. Але такі міркування помилкові, бо джерело руху, щоб передати рух чомусь відмінному від себе, повинно мати з ним одну природу, так що нематеріальна субстанція взагалі й нематеріальний бог зокрема не здатні передати жодного руху світові. Відповідно, абсолютний рушій іманентно властивий природі та є сама природна субстанція, яку всі називають матерією.

Другий доказ подібний до першого й стверджує те ж саме щодо діючої причини: що всі предмети виробляються чимось абсолютно відмінним від них, відповідно і світ повинен був бути виробленим чимось відмінним від нього, тобто богом. Але це хибно з тієї ж причини, що й перший доказ, бо нематеріальний ангел чи привид не в змозі ані зліпити горщика, ані народити дитину, тому що його субстанція відмінна від матерії і не може з нею взаємодіяти. Значить, абсолютна виробнича сила іманентно властива природі та є сама природна субстанція, яку всі називають матерією.

Третій доказ стверджує, що все випадкове існує, долучаючись до необхідного й маючи в ньому свою причину, а значить у світі має бути абсолютно необхідна сутність, відмінна від нього, яка і є бог. Цей доказ також хибний, бо всяка необхідна причина не тільки трансцендентна, але передовсім іманентна до свого наслідку, а абсолютно необхідна причина абсолютно іманентна всім своїм акциденціям, що складають природу, і є сама природна субстанція, яку всі називають матерією.

Четвертий доказ стверджує, що у кожної властивості існує межа лінійної послідовності ступенів проявів ознаки, що є трансцендентною причиною ряду; а оскільки начебто всі речі світу також вибудовуються в чітку лінійну ієрархію за ступенем благості, то її межею та вершиною й буде християнський бог. Але таке міркування хибне, бо реальні границі речей чи властивостей включають до себе незліченні множини без центру та ієрархії, які з цієї причини можуть бути названими пласкими, а самі межі є іманентними речам поверхні, на яких ці фрагментарні множини реєструються. Тому реальні границі речей є тіла без органів, а повне ТбО природи і є сама природна субстанція, яку всі називають матерією.

П’ятий доказ стверджує, начебто в природі панує досконала гармонія, що має зовнішню причину. Але таке міркування хибне, бо в природі панує закон природного відбору, що з незліченних страждань, голоду й смертей виробляє все досконаліші форми живих організмів аж до людини й має свою іманентну причину в атрибутах самої природної субстанції, яку всі називають матерією.

Невідомий: Боюсь, якщо наші бесіди триватимуть і далі у тому ж дусі, ти мене таки навернеш у свою матеріалістичну й безбожну філософію.

Матеріаліст: Дуже на це сподіваюсь. Однак у нас залишилися ще логічні докази Рене Декарта та Іммануїла Канта.

Невідомий: Розберімо їх й закінчимо на сьогодні.

 

Спростування доказу Рене Декарта — про дві субстанції

Матеріаліст: Добре. Отже, доказ, що його висунув Рене Декарт, стикається з нашим міркуванням стосовно двох субстанцій, матеріальної та духовної, які ніяк не можуть одна з одною взаємодіяти й має такий схоластичний характер.

Невідомий: Прямо-таки й схоластичний?

Матеріаліст: Саме такий. Але не відволікайся, зараз я все поясню. Річ у тім, що Рене Декарт вірив, нібито існують дві субстанції, мисляча та протяжна, під якими він розумів дух та матерію. Як він в це повірив — чи винні в тому слабкий розвиток тодішньої науки, яка не вміла пояснити явища свідомості матеріалістично; чи фанатизм Декарта, який щиро вірив у бога та молився йому; чи він побоювався церковних інквізиторів, які могли його заарештувати й осудити за єресь та безбожництво; чи він не вгледів у своїх міркуваннях логічну помилку — не дуже важливо. Важливо тут те, що доказує існування бога як третьої субстанції, що забезпечує взаємозв’язок матеріальних та примарних сил чи принаймні схожий порядок слідування духовних і матеріальних явищ, які створюють видимість того, що примарна душа керує тілом, а тіло дає душі відповідні відчуття.

 

Пам'ятник Рене Декарту

 

Невідомий: Але це ж суперечить біблії, в якій сказано, що «бог є дух».

Матеріаліст: Ось тому я й припустив, що Декарт цілком міг знати про цю логічне нестикування й увів до своєї системи бога, щоб відвести очі тодішнім богословам-інквізиторам, які через свою неграмотність не тільки не спалили його за єресь, але згодом і підняли на знамено як поборника віровчення своєї клерикальної секти.

Невідомий: Але якщо ми все ж припустимо, що бог є третьою субстанцією чи метасубстанцією, що якісно перевершує й духовну, й матеріальну, то чи не доведемо ми тим самим його наявність?

Матеріаліст: Ні, не доведемо, і ось з якої причини. Якщо бог є третьою субстанцією, то для нього буде справедливим все те, що ми встановили щодо взаємодії духу та матерії, які через свою абсолютну чужість одна одній абсолютно не здатні взаємодіяти й не можуть  ніяк впливати одна на одну. Якщо ж бог є третьою субстанцією, властивою духу та матерії, то він також не здатен ніяк впливати на них і вже тим паче узгоджувати всі незліченні процеси в природі, яка є з процесами в астралі, який вигадали попи.

Невідомий: А якщо бог є метасубстанцією, то що тоді?

 

"Декарт замість бога довів існування Природи."

 

Матеріаліст: В такому випадку мислення й протяжність виявляються не субстанціями, а атрибутами нової божої субстанції, яка з цієї причини не має особистості, бажань, іпостасей та усій і всіх тих якостей, які святоші приписують своєму богові. При ближчому розгляді така субстанція, яка собою охоплює і дух, і речовину, і простір, і час, і все, що в них відбувається, виявляється, нічим не відрізняється від цієї нескінченної природи, що встановив голландський філософ-матеріаліст Бенедикт Спіноза, який у своїх творах спирався на тексти Декарта, але бога трактував матеріалістично, стверджуючи, що Deus sive Natura, тобто що картезіанський Бог — це і є Природа.

Невідомий: Схоже, що Декарт й, справді, умисно чи випадково, припустився у своєму доказі серйозної помилки й замість бога довів існування Природи.

Матеріаліст: Це, дійсно, так. Про це вже писав французький атеїст і комуніст Жан Мельє, у 83 главі свого «Заповіту», роз’яснюючи, що картезіанці плутають нескінченне буття, яким і є матеріальна субстанція, з нескінченно досконалою істотою, тобто богом, якого немає. Взагалі, весь його Заповіт — на мій погляд, кращий в історії підручник з наукового атеїзму, настільки блискучий за формою, наскільки й науковий за змістом, так що так звані «нові атеїсти» — Докінз, Деннет, Харріс, Хітченс, Стенджер і їм подібні не можуть навіть порівнюватися з ним, особливо враховуючи той факт, що Мельє показував соціальну сутність релігії та вказував на змову тодішніх церковників та тиранів, а «нові атеїсти» вдають, нібито сучасні попи не перебувають в союзі з капіталістами та бюрократами, чиї зусилля зі збереження капіталізму гальмують суспільний прогрес, перешкоджаючи встановленню загальної рівності, заснованої на спільності майна та загальній просвіті.

 

«Бог Отець». Чіма да Конельяно, 1510—1517 роки

 

Невідомий: Однак, наскільки мені відомо, Докінз спростовує релігію, спираючись на теорію еволюції, яку ти й сам поділяєш. У чому ж проблема, що ти його критикуєш?

Матеріаліст: Проблема в тому, що він намагається тлумачити еволюцію у позитивістський, схоластичний спосіб, відриваючи її від розвитку суспільства, яке від досуспільної природи відрізняється наявністю знарядійної діяльності, на розвитку якої базується вся суспільна історія. Докінз і компанія не знають, що історія суспільства є історія розвитку продуктивних сил та виробничих відносин, на певному етапі руху яких послідовно виникають три форми відчуженої, оманливої свідомості — магія, релігія та ідеологія. Відповідно, не можна їх усунути із суспільної свідомості, не експропріювавши спочатку приватну власність на засоби виробництва, яка лежить в основі капіталістичної формації, котра сьогодні створює голод та злидні для сотень мільйонів людей, утримуючи їх в принизливому стані найманого рабства. Ясно, що, зазнаючи щоденного жорсткого стресу, будучи підданими експлуатації та безправ’ю, маси будуть шукати примарної втіхи в магічних обрядах, в релігійних піснеспівах і літургіях, у ліберальних чи консервативних ідеологіях замість того, щоб експропріювати експропріаторів додаткової вартості. Ще Ленін писав, що науковий атеїзм — це азбука матеріалізму, але марксизм не є матеріалізмом, що зупинився на азбучних істинах. Звичайно, просвіта людей в рамках капіталізму — це корисно й необхідно, як іноді необхідно у хворого знизити жар і послабити алергічну реакцію, але це в жодному раз не заміна боротьби за комунізм, в якому тільки все суспільство й зможе остаточно звільнитися від усіх і всіляких пережитків та забобонів.

Невідомий: Ти хочеш сказати, що так звані «нові атеїсти» непослідовні у своєму атеїзмі і, борючись із симптомами, ігнорують причину їх появи?

Матеріаліст: Так, і тим самим відволікають маси від класової боротьби. А причина тому проста: самі «нові атеїсти» вірять у догми ліберальної та позитивістської ідеології — права людини, свободу волі, у світ як сукупність фактів, в непередбачуваність прогресу. Причому як правило не уточнюють, що під правами людини вони розуміють право фінансових олігархів володіти величезними капіталами та ще більше їх прирощувати через експропріацію додаткової вартості у робітників, а також менших капіталів не настільки багатих капіталістів; під категорією свободи волі вони контрабандою протягують релігійне повір’я про нематеріальну душу, яка нібито живе в організмі людини, ним керує й діє безпричинно; позитивістське розуміння світу як сукупності фактів неодмінно веде до соліпсизму, до якого нещодавно добазікався видатний фізик і нікчемний філософ Стівен Хокінг, на думку якого, «реальність сама по собі існує у свідомості спостерігача», тоді як насправді все навпаки — і це спостерігач разом зі свідомістю існує в реальності; нарешті, вони приймають догму історичного ідеалізму, яку проголосив колись затятий антирадянець та ідеолог позитивізму Карл Поппер, на думку якого, майбутнє непередбачуване і до хороших результатів приводить тільки повільний еволюційний відбір гіпотез, з чого він робить висновок про шкоду планової економіки та соціальних революцій, виправдовуючи тим самим тиранічну владу великого фінансового капіталу, що вже розв’язав дві світові війни, декілька сотень локальних війн та незліченну множину окремих випадків грабунку та насилля, з однією-єдиною метою — максималізацією прибутків.

 

"Самі «нові атеїсти» вірять у догми ліберальної та позитивістської ідеології — права людини, свободу волі, у світ як сукупність фактів, в непередбачуваність прогресу."

 

Невідомий: В такому разі цьому панству не варто особливо довіряти у справі поширення наукового знання й атеїзму, якщо у них самих і науковість, і атеїзм кульгають на обидві ноги.

 

Спростування доказу Іммануїла Канта — про моральність

Матеріаліст: Я теж так думаю. Але у нас із тобою залишився ще доказ Іммануїла Канта.

Невідомий: Так, я про нього чув, що він самостійно спростував п’ять доказів бога Фоми Аквінського, але замість них вигадав свій, шостий, який з тих пір жоден безбожник спростувати не в змозі.

Матеріаліст: Насправді, до суспільної свідомості цей анекдот потрапив із книги реакційного письменника-антирадянця Михайла Булгакова «Майстер та Маргарита», а в реальності все було значно складніше. Насправді, Кант намагався спростувати докази Фоми Аквінського не з позицій матеріалізму, як це я вам щойно продемонстрував, виділяючи в його міркуваннях здравомисляче зерно й відкидаючи містичне безглуздя, так що, будучи скорегованими й очищеними від логічних помилок, ці міркування перетворюються в докази нескінченної матеріальної субстанції й спростовують бога монотеїстичних релігій. Кант же намагався критикувати аргументи Аквінського з позицій агностицизму, що доходить іноді до суб’єктивного ідеалізму, так що, на його думку, бог, як і матерія, якимось чином все ж є, тільки пізнати ми їх ніяк не можемо. Само собою зрозуміло, що бог, який не творить див, не творить світ і не здатен злягатися з Марією, здатен надихати хіба що якогось реакційного інтелігента, запліснявілого та з’їхавшого з глузду від неперервного сидіння посеред чотирьох стін наодинці з позитивістською та пієтичною літературкою в дусі Достоєвського чи Карла Поппера.

 

Пам'ятник Іммануїлу Канту в Калінінграді

 

Невідомий: Але якийсь доказ бога Кант усе ж висунув?

Матеріаліст: Так, в тому то й річ, що якийсь. У своєму творі «Релігія в межах тільки розуму» він стверджує, що бога не можна доказати якими б то не було дивами, яких немає, що церковні догми, молитви, поклоніння іконам, пости, всеношні й тому подібне — всього лише грубі забобони, що ніяк не стосуються ні релігії, ні бога. А істинний бог, на його думку, — це всього-на-всього уособлений моральний принцип, що існує десь у себе в потойбічному світі й що проявляє себе лише тим, що прищепив до душ усіх людей етичне й моральне почуття, яке Кант називає категоричним імперативом та яке, на його думку, примушує всіх вихованих людей чинити щодо собі подібних згідно з такою максимою, яку вони би бажали зробити загальною або ж використовувати іншу людину завжди як ціль і ніколи як засіб і тому подібне; а якщо ми порушуємо цей імператив, змушує нас зазнавати душевних страждань, що називаються докорами сумління.

 

"Через свою половинчастість та непослідовність Кант не здатний переконати ані християн, ані матеріалістів в існуванні свого бога та користі віри в нього."

 

Невідомий: Я думаю, що за такий «доказ» бог заслав би душу Іммануїла Канта до вогненної геєни, бо це явне богохульство проти церковних догматів про боговтілення, розп’яття та воскресіння Ісуса Христа, а також проти запровадженого ним ритуалу літургії, під час якого священник за допомогою особливих піснеспівів та тілорухів закликає божу благодать, яка трансформує хліб і вино в м’язи й кров самого бога. Кожному християнину цілком очевидно, що вся суть нашої релігії полягає в тому, щоб правильно сповідатися й регулярно причащатися, щоб в організмі від цього накопичилася достатня кількість божої благодаті, випромінювання якої відлякує бісів, а після смерті підносить душу прямо до раю, де протягом вічності вона співатиме «Алілую» самому творцю разом із легіонами ангелів та святих угодників.

Матеріаліст: Я теж думаю, що через свою половинчастість та непослідовність Кант не здатний переконати ані християн, ані матеріалістів в існуванні свого бога та користі віри в нього. Для християнина найважливіше — це виконання літургійних ритуалів та обрядів благочестя, без огляду на протестантів, у яких все обертається довкола тексту біблії та ступеню віри в бога. А мені як матеріалісту добре відомі приклади людських суспільств, де ніякої «совісті» не просто немає, а навіть відсутнє слово, яким би люди називали це явище психічного життя. Наведу тобі приклад з книги Георга Бюхнера «Матерія та сила». Можливо, ти пам’ятаєш, її рекомендує почитати батьку свого друга головний герой роману Тургєнєва «Батьки й діти» Євген Базаров, вчений-безбожник, нігіліст і матеріаліст.

Невідомий: Так, нас змушували читати цю книгу в школі: чесно кажучи, я тоді нічого не запам’ятав, тому що немає нічого відразливішого, ніж виконувати накази сварливої та крикливої училки-невігласки.

Матеріаліст: Цілком з тобою згоден. У мене в школі літературу викладала Мартіна Антимоліївна — забув, яке в неї прізвище. Вона була дрібнуватою й ніби обкуреною, нагадувала відомого Манілова, так що на її уроках мої однокласники часто пили коньяк, а вона переставала читати матеріал, відверталася й до самого дзвоника дивилася у вікно, підперши голову рукою, щоб та не покотилась. Однак періодично в неї траплялися маніакальні напади, під час одного з яких вона зателефонувала моїй матері, щоб поскаржитися, що її син — тобто я — «ходить по школі з пихатим виглядом і дістав усіх учителів». У відповідь на це моя мати послала її на три букви, і правильно зробила. Була там ще якась ідіотка, яку звали Ірина Векторівна, — авторитарна істеричка, злісна, наче скажений пес. А Векторівною її прозвали тому, що вектор у неї в голові було повернуто явно не в той бік: замість того, щоб навчати дітей математики — важливій та цікавій науці, вона весь урок несамовито кричала й змушувала розв’язувати безглузді та некорисні рівняння. Проте, коли до нас приходила якась комісія з департаменту освіти й проводила анкетування, то на питання, чи подобаються мені вчителі, я написав, що математичка — Гітлер у спідниці, за що їй дали догану. Зрештою, вона до того дозлостивилася, що у неї трапилась чи то виразка, чи то рак шлунку — маю надію, її фанатизм скоро зажене її в могилу, якщо вже не увігнав, і вона більше не буде мучити й мордувати дітей у школі.

Невідомий: Повністю з тобою солідарний — мучити дітей, які залежать від дорослих — найогидніший злочин, який лише можна уявити. Але що за приклад із Бюхнера ти хотів мені навести?

 

Перше хрещення у Верхній Каліфорнії

 

Матеріаліст: А приклад такий: в якесь тубільне плем’я приїхав місіонер і вирішив долучити аборигенів до християнського благочестя. Але коли спробував пояснити місцевому жителю, що таке докори сумління й внутрішнє моральне почуття, наявністю якого Кант намагається довести свого морального бога, то зі здивуванням виявив, що тубільці з поняттям моральності, в принципі, не знайомі, а їхні погляди на те, що таке добре й що таке погано, зводяться до того, що коли вони вбивають ворогів, грабують їхнє майно й крадуть найкрасивіших жінок, то це добре, а коли те ж саме щодо них роблять вороги, то це погано. Що ж до докорів сумління чи морального каяття за вчинене проти ворогів, то їх тубільці ніколи не відчували, а в їхній мові були відсутні слова для їх позначення, так що палкі оповіді місіонера про вогонь, що виїдає людину-грішника зсередини й про м’язові спазми, що перехоплюють його груди, тубілець зрозумів як опис кишкових колік і розповів місіонеру, що для звільнення від них використовує як проносне якусь місцеву траву. А коли місіонер спробував прищепити їм основи християнської етики у сфері еротичних практик і розповів, що єдино правильною та богоугодною вважається одна-єдина поза, відома з того часу як «місіонерська», а всі інше — неблагочестиві та гріховні, то тубільці підняли його на сміх і вигнали зі свого села, не бажаючи слухати ці недоладні нісенітниці про бога та моральність, про які впусту байкарствує Іммануїл Кант, не в змозі довести їхню істинність.

Невідомий: Все сказане тобою — цілком логічно й узгоджується одне з одним. Насправді, якщо є народи, в мові й практиці яких взагалі немає жодних уявлень про моральність, то кантівський доказ виявляється ще більш необґрунтованим, аніж всі ті, що ми вище розглянули. Однак мені ще хочеться обміркувати наодинці все, що ти сказав, щоб не зробити поспішних висновків.

Матеріаліст: От і чудово. На сьогодні я пропоную закінчити, а завтра розібрати аргументи, які богослови — тобто попи та ті, хто попівничають — наводять для доказів бога з явищ природи, перебріхуючи дані природничих наук, що свідчать про нескінченну матеріальну субстанцію, яка є і яка сама продукує все багатоманіття матеріальних форм без допомоги й участі будь-яких потойбічних богів, яких немає.

Невідомий: Домовились. Завтра про це й поговоримо.

Переклав Роман Копилєв за публікацією: Коноплев, Е., 2020. «Бог и материя. Ч. 1». В: syg.ma. Доступ 13.08.2020 по ссылке: [link]

 

Читайте також:

Новий атеїзм, стара імперія (Люк Севедж)

Опіум народу? Критичний марксизм та релігія (Міхаель Леві)

Переосмислюючи Маркса і релігію (Альберто Тоскано)

Залишити коментар