BON TON У СПЕКОТНОМУ КЛІМАТІ

  • 11 березня 2014
  • 2810
BON TON У СПЕКОТНОМУ КЛІМАТІ

Переклала Галина Герасим

Пан Вольду — загублена людина. Він чотири рази тікав із Конго, а потім вертався. «Чому пан так боїться?» — спитав я. Стенає плечима, наче не знає. Але він знає, і я знаю. Масове переселення набрало розмаху в липні, першому місяці незалежності Конго. В аеропортах був страшний тлум. У газетах — багато фотографій забитих залів очікувань, тюків і дітей на тих тюках. Газети були занепокоєні. На Заході з таких оказій завжди сильно непокояться. Бельгійці непокояться про французів з Алжиру, французи — про голландців в Ірані, голландці — про португальців в Анголі. Колоністи — явище міжнародне, їх всюди підтримують. Тих, хто недостатньо занепокоєний, швиденько дозанепокоять. Коли це, зрештою, хтось стверджує, що всі абсолютно занепокоєні — тоді газети змінюють тему.

Втеча відбувалася в паніці, а паніку створювали пересуди. Колоністи взагалі пліткарі, але в миті, коли в них під ногами горить земля, їхнє мислення стає цілковито пліткарським. Спершу пішли чутки, що катують бельгійців. Ніхто не буде перевіряти, вистачає, що прозвучало слово «катують» — і вже вирушає хвиля позеленілих від страху колоністів. «Пане Вольду, — кажу — то скажіть мені хоча б одну місцевість, де чорні катували бельгійців». Не зміг. Це, по суті, парадоксальний факт. Там, де бельгійці наробили стільки страшного, гинули пізніше італійці і ганці, шведи й індуси, зрештою, самі конголезці, але не загинув жоден чи майже жоден бельгійський колоніст. Рознесли новину, що гурт чорних зґвалтував бельгійку. Повна нісенітниця. Треба знати темперамент африканців — жодна європейка не пройшла би таких випробувань. Голосили, що палять білі квартали. Знову вигадки. Я бачив такі квартали в Стен 1. Збіса гарні, найновішої моди вілли, що тонуть в квітах, у велетенських, вічних квітах тропіків. Ніде ні душі. Тут і там відчинені вікна, автівки в гаражах. Я зазирав усередину. Все виглядало так, наче мешканці щойно вийшли. Срібний сервіз на столі, з якого не встигли доїсти, почата пачка папірос на письмовому столі, покинутий насеред кімнати elektrolux. Де-не-де вже заселилися ящірки: бельгійці втекли звідси дев’ять місяців тому. І ніхто нічого не чіпав.

Преса смакувала припущення, що то Брюссель організував втечу. Дуже сумніваюсь. Нічого не треба було організовувати, колоністів зірвав з місця їхній власний страх. Треба знати душу колоніста. Колоніст живе в ошатному будиночку, попиває холодні коктейлі, але сидить на пороховій діжці. Колоніст вдарить чорного по голові — чорний зсутулиться і відійде. Але запам’ятає собі. І колоніст пам’ятає, що чорний пам’ятає. Колоніст знає про цю бочку, знає про удари, знає, що посіяв бурю. Знання колоніста ґрунтовне. А як тільки нерухоме, загусле повітря Африки ворухнеться, колоніст німіє. Околиці ще спокійні, народ тихий, а слуги покірні, але уява колоніста вже працює. На нього находить час спогадів. Він собі згадує, і з’являються ті чорні, що хотіли би позгадувати разом із ним. Куди би колоніст не вирушив, за ним котиться діжка з порохом. Колоніст це погано переносить. Почувається загнаним у кут. Підступає млість, починають тремтіти ноги. Назовні наче нічого і не трапилось, але всередині у колоніста розбушувався справжній тайфун. Зрештою, він не витримує напруги, яку сам створив.

І тікає.

Життєпис колоніста банальний. Починається десь у Європі. Майбутній колоніст тягне тут своє мізерне життя. Наприклад, керує крамницею. Або працює в конторі. Може бути клерком. Або контролером з електростанції. Petit blanc, людина звичайна. Не для нього розкіш Рив’єри, не він купує лімузини. Бачить ситість, але його мучить недоїдання. Весь час чекає. На рух у справах. На добрий настрій шефа. На чудеса кон’юнктури. На Годо.

Іноді в ньому спалахує іскра ініціативи. Або починає відчувати жагу до пригод. Тоді починає заощаджувати гроші. Здійснює велику подорож і приземляється в Африці. Відразу піднімається на кілька щаблів вгору. Це найбільш блискавичний злет, який узагалі можливий. На його фоні бліднуть навіть запаморочливі кар’єри кінозірок. Колоніст робить кар’єру за день, без жодних зусиль. Летить собі зручним літаком і гризе курчатко, а з кожним кілометром його велич зростає. З ним, замкненим у тісній кабіні повітряного корабля, як із личинкою в коконі, відбувається метаморфоза: перетворюється з жебрака на короля. Він стає колоністом, а відтак — великим паном. А проте, як людина не змінився. Крамар залишився крамарем. Це та сама дрібненька, банальна персона з містечковими поглядами, консервативною ментальністю, вульгарним смаком. Він не заробив на себе. Це на нього попрацювала ідеологія: крамар зачерпнув із казана расизму. Petit blanc перетворився на Grand Blanca. Падайте ниць.

Колоністи мешкають у закритих кварталах. Чорний може туди зайти, але тільки вдень. Якщо білий має якусь справу, викликає чорного до себе. Тоді чорний мусить стояти за хвірткою, на вулиці. Колоніст сидить у фотелі на веранді. І так балакають. Слова долають середню відстань у двадцять-тридцять метрів. Ця віддаленість необхідна з огляду на гігієну: подих білого і чорного не можуть змішуватись. Після смерку вхід тубільцям заборонений: нічний вітерець очищає повітря, яке забруднили денні візити чорних.

Рум’янцю білим кварталам надають колоністки, дружини колоністів. З ними теж відбулась еволюція. Вони покинули свої професії касирок та модисток. Тепер колоністка провадить господарство. Сидить на канапі, відцвітає і керує слугами. Кількість слуг парна — шість, десять осіб. Чорні слуги, на жаль. Важка доля у колоністки: за кожного мусить думати, бо чорний — дурник. Постійно помиляється і кладе виделку не з того боку тарілки. Колоністка важко працює над таким чорним. Важливо, щоб той подавав до столу у білих рукавичках. Це створює приємну ілюзію, що беремо поживу з європейської руки. Якщо чорний впустить ложку, в колоністові вибухає гейзер філософської думки. Аналізує свою екзистенцію в світлі проблем особистості, яка, будучи повноцінною величиною, приречена на самотність у чужому світі дебілів. В такий спосіб колоніст говорить про відчуження, а отже, розробляє найбільш модну тему сучасної філософії. Отже, як бачимо, колоніст є чимось на кшалт інтелектуала.

Весь дім стоїть на голові, коли колоністка влаштовує party 2. Кожна party є справжньою подією. Тут є певні зобов’язуючі принципи. Білі кватрали — це замкнене гетто, але це гетто ще розпадається на закриті групи. Така група може налічувати до п’ятнадцяти родин. Зв’язок між ними відбувається завдяки party. Якщо приїздить особливий гість, для нього теж влаштовують party. Але ці party випадкові, нечасті, тоді як найчастіше відбуваються party, які можна назвати робочими. Вони необхідні, оскільки люди мусять розмовляти між собою, а поміж колоністами нема звички звичаю озиватись один до одного за межами party. Не раз можна побачити, як двоє сусідів-колоністів нудьгують, відпочиваючи на лежаках в своїх садочках, їх розділяє тільки сітка,  проте жоден із них до іншого навіть не писне: нема party. У колоніста є дуже мало слів, які він може сказати, і тому він мусить їх нечувано заощаджувати, щоб під час party мати можливість хоч парочку разів обізватись. Для колоністів головною справою є проблема тіла, регульована за допомогою корсету. Корсети, як і лінзи, бувають двох видів: опуклі і впуклі. Всі колоністи через ці корсети ходять запарені. Великою сенсацією на party є комуніст. Стоїть із господарем-колоністом на веранді, поки гості з’їжджаються. Колоніст представляє мене:

— Це пан Капусцінський, комуніст.

Тітки аж присідають. Ах, комуніст! Боже на небесах! Починають вертітися, щоб мене роздивитися. А я верчуся, щоб роздивитися їх. Вся party перетворюється на карусель. Вертимося і вертимося. Це щось на кшталт подвійного зоопарку. Вони належать до якогось виду, і я належу до виду. Не вистачає тільки, щоб ми почали годувати цукром одне одного. Така party вважається за особливо вдалу, і її потім ще довго коментують у кварталі.

Добре також, коли party відбувається в саду, а у товаристві присутній колоніст-ветеран. Дідусь-колоніст сидить в фотелі, закутаний в пледи, ним теліпає хронічна  лихоманка. Спершись на палицю, згадує в колі грона слухачів про свої геройські пригоди з епохи піонерії колоніалізму.

You know, — скрипить дідусь у тиші, — I killed him with stack. Like a snake 3.

Пожвавившись від спогадів, розкидає пледи, піднімається на кривих ногах, і палкою бух-бух-бух по землі:

Look, something like that! 4

Із землі піднімається курява, і колоністки відскакують, щоб не позапилювати своїх строїв. Але колоністи нахиляються, скупчившись, і дивляться на те місце, де дідок забив чорного палкою, як вужа. Дідок знову сідає в фотель, хвильку перебігає поглядом по обличчях, а тоді сміється: хееее-хеее-хе. Три рази. Всі решта вичікують ввічливу паузу і теж роблять: хееее-хеее-хе, і знову: хееее-хеее-хе. Шість разів, бо так наказує добре виховання.

Кожна учасниця-колоністка уважно слідкує, що подають під час party, і подумки підраховує. Коли настане її черга, подасть те саме і стільки само, щоб не бути марнотратною. З цих міркувань усі party кулінарно однакові. В програмі party передбачені також танці. Вигляд вальсу, який танцюють у серці Африки, зачаровує.

— Хіба це не надзвичайно?  — спитала мене одного разу колоністка.

— Надзвичайно, пані, — ґречно відповів я.

У колоністів, які підкоряються загальним і об’єктивно діючим законам фізіології, час від часу народжуються діти. Це колонятка. У дітей бувають нежитики, поносики і пітнички. Це природно. Колоняток оберігають від сонця, тому вони бліді, аж прозорі. Кожен дітвак має свою няньку.

Здорове колонятко, навчаючись ходити, опановує одразу і мистецтво биття чорних. Починає з  нянечок. Колоністи задоволені, бо таким чином дитина з юного віку набирається огиди до негрів. Колоняток, котрі підросли, відвозять автівкою до школи. Ксьондз із місіонерської школи каже: но, но, — а колонята сидять і слухають. Так минає лекція за лекцією. Потім колонят розвозять додому. В садочках їм бавитися заборонено — там можуть бути гадюки. На канікули колонятко їде до бабці, яка мешкає в Європі. Повертається звідти дуже горде, бо бачило дуже багато білих водночас. Такі відвідини виховують у ньому відчуття прив’язаності до раси.

Пізніше колонятко вчиться водити машину. Набирається хисту, і вже тоді може віддаватись улюбленій забаві: штовхати бампером чорних, під’їжджаючи до них і спихаючи їх з дороги. На такі забави колонятко бере свою колонівну. Обранка сидить у блаженстві, і дуже пишається своїм honey 5, який такий хвацький. Якщо юнак поцілує колонівну, вона зробить масні очі і шепне: Oh, darling! 6 — наче то її останній подих. Таке явище називається серед колоністів любов’ю.

Чи не щоденним заняттям є закупи. Тоді колоністи їдуть за кермом своєї чортопхайки. Оскільки вони їздять по крамницях в полуденну пору, то на цей час припадає найбільше нещасних випадків на дорогах. Колоністка купує завжди в одній і тій самій крамниці. Та виглядає дуже мальовничо. На полицях стоять тисячі розмаїтих коробочок, обклеєних кольоровим папером. Цей папір завжди блискучий. Хліб, масло, суп, м’ясо, цибуля, pudding — все в коробочках. Коробочки привозять з Європи літаки або кораблі. Науково доведено, що африканські кури несуть такі самісінькі яйця, як європейські. Одначе колоніст і пальцем не торкнеться яйця з Африки. Воно lousy, паршиве. Колоніст не знає, які на смак маніока чи пальмова олія. Банани їсть тільки в Європі. Чому в Африці ні? З принципу. Принцип колоніста полягає в тому, щоб не брати до рота нічого, що їсть чорний. Ївши те, що й чорний, колоніст би розбілювався, а цього він хоче уникнути. Я бачив у Конго колоністів, які голодували, хоча їжі було вдосталь. Але ця їжа була африканська. Жоден не хотів навіть глянути. Тому що колоніст принциповий.

Пасія колоніста — це economie, ощадливість. Якось я з колоністом забрів у глибокі хащі. Був вечір, і ми мусили там залишитися, в маленькій хатині. В мене закінчилися папіроси. Колоніст був щедрим. Витягнув дві папіроси і сказав:

— Ось, позичаю тобі до ранку. Вранці, коли купиш, то віддаси. Коли повернемось, не кажи, що я позичав. Бо з мене кепкуватимуть.

Колоніст шанує гроші та машини. Більше нічого. Білого, який не має автівки, — такого, як, скажімо, репортер із Польщі — трактує як покидька і відщепенця. Той компроментує расу. Тому колоністи возять його, куди забажає, аби тільки чорні не бачили, як білий іде пішака.

Колоніст на все має точку зору. Ці точки зору найкраще зондувати за пивом, тому що пиття пива сприяє концентрації.

— Що кажуть чорні? — питаю.

— А що мають казати? То злочинці.

— Так? А вкрали щось?

— Та ні, нічого. Що вони можуть вкрасти?

— Але, одначе, злочинці.

— Певне, що злочинці.

Так говорить колоніст, який двадцять років прожив в Африці, проте ніколи не розмовляв з чорношкірим.  Далі питаю:

— А як вони живуть?

— Як то — як? Весь час спаровуються.

— Що значить «спаровуються»?

— А як якийсь дорветься, то вже не знаю що.

Тепер треба перервати розмову, щоб у колоністовій голові дозріли нові думки. Ці запитання вичерпали вже всі запаси його мозку. Колоніст схиляється над склянкою пива. Нерухоміє, всі його зусилля спрямовані всередину. Його скроні пульсують, потирає чоло. На обличчі читається велике напруження. На шиї напинаються жили. Раптово наче прояснів. Очевидно, десь в темному закамарку знайшов крихту думки. Обережно витягує її на світло, дивиться, оглядає з усіх боків. Ні. Замала. Не вистачить навіть на одне повне слово. Насуплюється, здається. Махає рукою. Платить за пиво і виходить.

Grand Blanca, володар світу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: РАСИЗМ И КЛАССОВЫЕ ОТНОШЕНИЯ (Мальколм Браун, Роберт Майлз) ЖІНКИ З МАРІКАНИ (фото) (Надія Гусаковська) ПРОБЛЕМЫ НАМИБИИ (Анкома Бафур) НЕГРЫ В ЗООПАРКАХ ЕВРОПЫ АЛЕКСАНДР МИШИН: «Конфликты в Африке показывают, что в регионе необходима реанимация панафриканизма» СПРАВЖНІ ВОРОГИ, ФАЛЬШИВІ ДРУЗІ: ІМПЕРІАЛІЗМ ТА ГОМОФОБІЯ В АФРИЦІ

Notes:

  1. Скорочено від Стенлівіль.
  2. Англ. «вечірка». — Прим. ред.
  3. Англ. «Знаєте, я забив його ціпком. Наче гадюку». — Прим. ред.
  4. Англ. «Дивіться, приблизно ось так!» — Прим. ред.
  5. Англ. «солоденьким». — Прим. ред.
  6. Англ. «О, любий!» — Прим. ред.

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери