Червона зона — прийдешнє чи теперішнє?

  • 15 вересня 2014
  • 2189

Захар Попович

Рецензія на книжку: Артем Чапай, 2014. Червона зона. Київ: Нора-друк.

redzoneВ одній із попередніх книжок Артема Чапая, виданій ще 2008 року «Авантюрі», є місце, де герой згадує: наснилося йому, «що Росія напала на нас на кордоні, й почалася прикордонна війна. Мене разом з іншими послали на схід Луганської області». Можливо, це типове юнацьке марево нашого покоління. Мені чомусь, пам’ятаю, снився Харків і зруйнований ворогом наш український Держпром. Цього року Чапай потрапив на схід і побував там у полоні — не як солдат, а як журналіст «Інсайдера». Зараз він, можливо, один із небагатьох, кому вдається писати правду про війну на Сході. «Авантюра» — це щоденник мандрівника на далекий Захід.

Видана ж цього року «Червона зона» — книга про війну тут, у нас, в самісінькому центрі (якщо його можна так назвати). Це правдивий щоденник з майбутнього, який не залишає жодних сумнівів у його достовірності. Кожне речення хай сухо, але точно фіксує події середини ХХІ століття в Києві. Жодних сумнівів у тому, що автор був безпосереднім їх свідком (а інколи й учасником) у мене немає. При цьому важко сказати, що більше вражає документальною точністю деталей: описи допитів ув’язнених «ворогів свободи (підприємництва)», чи обставини життя героя, якому доводиться через відсутність коштів на оренду житла ночувати в тому самому хлібному кіоску, де він працює вдень вантажником. В обох випадках це не вигадані історії, а власний, сказати б, автобіографічний досвід автора.

Війна, яка відбувається у червоній зоні REE-17 (об’єднує київську агломерацію), сильно відрізняється від тої, яку автор описує у своїх журналістських репортажах зі Сходу. Ця війна не менш кривава, така ж не по-людському жорстока, можливо, навіть трохи більш підступна, але інша. Українці ведуть її зовсім не проти закордонних загарбників, а проти українських же нащадків наших сьогоднішніх провідників у «зелених зонах». Останні, правда, розмовляють між собою тим самим «глінгом» (мовою Global English), хіба що з трохи слабшим українським акцентом, ніж прості українці з «червоних зон».

Дехто, можливо, назве «Червону зону» черговою «антиутопією» та ще й буде «придовбуватися», що у змальованій автором дійсності забагато явищ та персонажів, надто добре відомих нам із сьогодення. Ба навіть деякі епізоди будуть нагадувати такому читачеві недавні події. Хтось побачить у книзі Майдан, а хтось протести проти незаконної забудови, організовані у 2000-х ініціативою «Збережи старий Київ». Це правда, що Артем Чапай був ініціатором її створення, але цей досвід скоріше допоміг йому зрозуміти, що таким чином зрештою нічого не зміниш. Тож події 2050-х він висвітлює вже як досвідчений уважний спостерігач, який надто добре розуміє, чого може досягнути його головний герой Антон Ципердюк, а що так і залишиться за залізною стіною нездійсненності для кожної «вільної людини на вільному ринку» — навіть якщо вона «досягла успіху», пролізши таки через свою «точку G» до омріяного благополуччя в «зеленій зоні». А успіху, як відомо, без зради не буває. Звісно, це зрада делікатна — це навіть не зрада, а такий собі надзвичайно вигідний продаж себе… включно з думками та ідеалами, а також із можливістю відкупитися за співучасть у вбивстві єдиного друга, перерахувавши частину гонорару його сім’ї. Цей омріяний успіх означає для головного героя і втрату коханої, яка залишається живою і, здається, здоровою. Можливо, вона так і живе десь поруч, за кількасот метрів, але за стіною, і зустріч із нею неможлива, бо означала б злочин проти «свободи (підприємництва)», відмову від «Успіху»…

При цьому не тільки навколишній світ «антиутопії» вийшов у Чапая об’ємним та переконливим в деталях. В образах основних героїв є внутрішній конфлікт і розвиток, що, власне, і створює інтригу та затягує в читання. Головний герой попадає в халепу через те, що наважується вдарити (ледь не вбивши) поліцейського, який брутально знущається над старшою жінкою. Але наступного разу, коли він, здається, вже майже майже виплутався з цієї халепи, герой потрапляє в ситуацію, коли спасти життя його кращого друга можна, лише вбивши тут і зараз поліцейського… чи зробить він це? Не переказуватиму книги, але зауважу, що хоч у книжці є й ретельно вибудувані зовнішні перипетії гостросюжетного детектива, та цей внутрішній «саспенс» мене особисто чіпляв сильніше.

«Червона зона» — це надзвичайно лірична та добра книжка про Київ часів Олімпіади 2050 року. Ви зустрінете тут і любовно змальовані розумноморді чеські трамваї, що зійшли з конвеєрів CKD ще наприкінці ХХ століття, і маршрутки, зібрані в Черкасах вже на початку ХХІ. Всі ці історичні транспортні засоби рухаються серед нескінченного базару, який трохи нагадує часи першої перемоги вільного ринку в дев’яностих роках ХХ століття. Ви побачите старий торговий Поділ, який починається вже за якихось сто метрів від хмарочосу «Гостинний двір», затишну Глибочицьку, якою повільно, розганяючи дзвіночками вуличних торговців, пливуть у натовпі трамваї. Побачите КПП на «Індустріальній», відчуєте атмосферу заклопотаної Південної Борщагівки та сморід сламів на печерських схилах Дніпра.

Так Київ 2050-х розділений стінами на сектори, переміщення людей між якими жорстко контролюють добре озброєні та ефективні охоронні структури, а громадян розділено на кілька категорій з різними видами паспортів та внутрішніх віз (як це вже зараз робиться в Ізраїлі). Однак це тільки сприяє розвитку вільного ринку та підвищенню економічної ефективності, адже навіть охорона стін, що розділяють зони, віддана приватним підрядникам на конкурсній основі.

За вільного ринку, через більш суворе дотримання прав інтелектуальної власності, у нашій зоні зросли ціни на ліки, і низка цілком виліковних хвороб розвинулися в постійну епідемію. Тисячі людей гинуть щороку від туберкульозу та холери (утримання централізованої системи водопостачання та каналізації виявилися економічно не ефективними, як це вже трапилося в багатьох містах Латинської Америки). Однак усіх цих «видатків» не уникнути, якщо серйозно, як це робить зараз наш новий уряд, підходити до питання підвищення ефективності економіки та її інтеграції до зони вільної торгівлі з Європою та Північною Америкою.

Іммануїл Валлерстайн не раз казав, що він впевнений, що сучасний капіталізм довго не протягне, однак не впевнений, що соціально-економічна та політична система, яка прийде на зміну цьому недосконалому регульованому капіталізмові, буде більш егалітарною. Прочитавши «Червону зону», можна скласти про цю нову систему більш конкретне враження. З гумором, звісно, але без карикатури та перебільшення. Просто, сухо, точно — як воно є і має бути за «вільного ринку».

І це не тільки про нас. Як радив мені два роки тому той же таки Валлерстайн: нема чого мірятися, в кого в країні гірше живеться, є навіть і в Європі бідніші за Україну. Справа в тому, що за цієї системи всім буде гірше… Так, здається, поки що і виходить.

Не скажу, що я впевнений в існуванні паралельних світів, але і прихильником жорсткого соціального детермінізму назвати себе не можу. Люблю з цього приводу цитувати класиків. Того ж таки Енгельса — дід казав, що альтернатив усього дві: соціалізм або варварство. Його онук Троцький уточнював про соціалізм та фашизм. Чапай дав нам правдиву картину розвитку з використанням другої опції — логічного продовження послідовних ринкових «реформ». Що ж стосується першої опції, то тут аналізом об’єктивних ринкових тенденцій не обмежишся. Жоден письменник чи науковець не здужає. Тут треба разом свідомо, а не посилаючись на «об’єктивні ринкові обставини», творити майбутнє. Саме майбутнє, а не прийдешнє.

Рекомендую всім. А особливо рекомендуватиму моїм дітям і передусім Ігорю Потарському як найбільш читючому. Може, йому сподобається, а тоді й інші зацікавляться?

А ще закликаю всіх рекомендувати цю книжку іноземцям, які хочуть зрозуміти, звідки виникли «Майдан» і «анти-Майдан» і чому все це трапилося в Україні. Думаю, буде корисніша багатьох нудних статей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

РОБОТИ І РОБІТНИКИ: ХТО ПОВСТАНЕ ПЕРШИМ? (Ірина Когут)

ЗАЗИРНУТИ У МАЙБУТНЄ (Тарас Саламанюк)

КИБЕРПАНК КАК ЗЕРКАЛО ПОЗДНЕГО КАПИТАЛИЗМА (Светлана Попова, Дмитрий Райдер)

 

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери