Політика

Демократія проти міфології: битва на площі Синтагма

6289

STURDYBLOG

Ніколи досі я не прагнув так відчайдушно пояснити щось і не сподівався так на ваше розуміння, як зараз: Протести в Греції прямо стосуються вас усіх.

Зараз в Афінах чинять опір вторгненню – вторгненню такому ж брутальному, як захоплення Польщі в 1939 році. Окупанти носять костюми замість уніформ і тримають ноутбуки замість пістолетів, але не знаджуйтесь – наступ на наш суверенітет такий самий жорстокий і всеохопний. Приватні інтереси диктують суверенній нації політику, яка виразно і прямо суперечить її національному інтересові. Що ж, ризикніть, спробуйте не звертати на це уваги. Коли хочете, втішайте себе, що все, можливо, на цьому і закінчиться. Що фінансова поліція, можливо, наступного разу не завітає до Португалії та Ірландії. А потім – Іспанії та Британії. Але це вже відбувається. Тому ви не можете собі дозволити ігнорувати ці події.

Сильні світу цього переконують, що є купа всього на продаж. Йозеф Шларман, старий член партії Анґели Меркель, нещодавно дав корисну пораду: нам треба продати деякі наші острови приватним покупцям, щоб виплатити відсотки за тими позиками, які нам нав’язали для стабілізації фінансових інституцій і порятунку провального фінансового експерименту. (Звичайно, те, що недавні дослідження виявили величезні поклади природного газу в Егейському морі, – не простий збіг).

Тут як тут і Китай, адже він має величезні валютні резерви і більше третини з них – у євро. Історичні місця, такі як Акрополь, можна приватизувати. Якщо ми не зробимо так, як нам кажуть, то іноземні – більш відповідальні – політики зроблять це силоміць. Давайте перетворимо Парфенон й античну агору на диснейленд, де низькооплачувані тубільці будуть позувати в костюмах Платона чи Сократа й виконувати фантазії багатіїв.

Зрозумійте, я не збираюся в усьому виправдовувати своїх співвітчизників. Ми припустилися багатьох помилок. Я поїхав із Греції 1991 року і не повертався аж до 2006-го. Перші кілька місяців я дивився навкруги й бачив геть іншу країну, не ту, яку я колись залишив. Кожен білборд, кожен навіс на автобусній зупинці, кожен журнал рекламували кредити під низькі відсотки. Це була безкоштовна роздача грошей. На вас висить непосильний кредит? Прийдіть і візьміть ще більший у нас, і ми на шару станцюємо вам стриптиз. Назви, що стояли під цією рекламою, були до болю знайомі: HSBC, Citibank, Credit Agricole, Eurobank і т. ін. На жаль, ми заковтнули цього живця разом із гачком. Грецька душа завжди мала Ахіллесову п’яту – неминучу кризу ідентичності. Ми сидимо на трьох континентах, і наша культура, усвідомлюючи це, завжди була плавильним казаном. Замість користатися з цього багатства, ми вирішили бути в усьому європейцями, капіталістами, сучасними і західними. І, чорт забирай, це нам більш ніж вдалося. Ми намагалися бути найбільшими європейцями, найбільшими капіталістами, найбільш сучасними та найбільш західними. Ми були підлітками з батьківською платиновою карткою.

Я не бачив жодної пари чорних окулярів без емблеми Дизель чи Прада. Я не бачив жодної пари в’єтнамок без логотипу Версаче чи Дольче & Ґабана. Машини навколо мене були переважно Мерседесами та BMW. Якщо хто-небудь проводив відпустку ближче, ніж у Таїланді, це трималося в таємниці. Не було ані найменшої ознаки здорового глузду, жодного попередження, що це благоденство може коли-небудь закінчитися. Наш народ уві сні йшов на глибину нашого новозбудованого пологого басейну, анітрохи не піклуючись про те, що десь ми перестанемо діставати до дна.

Та ця відповідальність була лише маленькою частиною проблеми. Набагато важливіше, що тоді виникла нова група іноземних бізнесових інтересів під проводом плутократії, церква, в якій домінувала жадібність, і династичний принцип у політиці, який зробив ім’я кандидата єдиним важливим критерієм голосування. І поки ми брали в борг і витрачали (що називалося пафосним словом «зростання»), вони витискали нас, як лимон, за допомогою системи, корумпованої настільки, що дала б фору будь-якій банановій республіці, всеохопною і безсоромною настільки, що кожен міг лише знизати плечима і прийняти її чи стати її частиною.

Я знаю, неможливо розповісти в одному повідомленні всю історію, географію та ментальність, що поставили на коліна найкрасивіший куточок нашого континенту і зробили одну з найдавніших цивілізацій світу предметом глузувань і джерелом пласких жартів. Я знаю, неможливо передати те щоразу більше почуття розпачу та безпорадності, які я відчуваю протягом останніх кількох місяців у кожній розмові з друзями та сім’єю. Але конче необхідно спробувати, тому що дегуманізація і демонізація мого народу в самому розпалі.

Із величезним зацікавленням я читав статтю у відомому виданні, де захищали мафію, яка, мовляв, знає, що робити з людьми, які не повертають борги: «Бейсбольна біта – це те, що треба, щоб покінчити з нескінченними грецькими боргами». Це виправдовувалося цілими ланцюгами узагальнень і передсудів настільки недбалих і злих, що, якби «греків» замінити на «негрів» чи «євреїв», автора б схопила поліція, звинувативши в злочині на ґрунті ненависті. (Я завжди даю лінки, але не в цьому випадку – будь я проклятий, якщо додам трафіку цій сволоті).

Тож давайте розберемося з цією медійною міфологією.

Греки ліниві. На цьому ґрунтується багато сказаного та написаного про кризу; із цього робиться висновок, що наша роздовбайська середземноморська трудова етика – то і є причина занепаду, в якому ми самі винні. Тим не менше, згідно з даними ОЕСР, у 2008 році греки працювали в середньому 2120 годин на рік. Це на 690 годин більше за середнього німця, на 467 годин більше за середнього британця і на 356 більше, ніж у середньому по ОЕСР. Тільки корейці працюють довше. Далі, оплачувана відпустка в Греції становить у середньому 23 дні, тобто менше, ніж у більшості країн ЄС, включно з Британією, де відпочивають мінімум 28 днів, і Німеччиною з її 30 днями.

Греки рано йдуть на пенсію. Ходять чутки про те, що в Греції йдуть на пенсію в середньому в 53 роки. Чутки настільки популярні, що їх подають як факт. Насправді цифру взято з малозмістовного коментаря на веб-сайті NY Times. Потім її підхопили Fox News та інші. Грецькі держслужбовці можуть звільнитися через 17,5 років служби, але за це вони отримують тільки половину пенсії. Число 53 – це результат неграмотного змішування тих людей, які користаються цією можливістю (найчастіше щоб продовжити кар’єру деінде) і тих, хто залишається на державній службі до отримання права на повну пенсію. За даними Євростату на 2005 рік, середній вік виходу на пенсію в Греції (див. нижче графу EL – Еллада) становив 61,7 року. Це більше, ніж у Німеччині, Франції або Італії, вище, ніж середній вік по Євросоюзу. Відтоді Греція в умовах кредитування міжнародними інституціями двічі була змушена підняти мінімальний вік виходу на пенсію, тож цифра, вочевидь, ще виросла.

Греція має слабку економіку, тому її не варто було пускати в ЄС. Зокрема, часто говорять, що вона отримала членство лише завдяки сантиментам до «колиски демократії». Нічого не може бути дальшим від істини. Греція стала першим асоційованим членом ЄЕС поза шістьма державами-засновницями (Німеччиною, Францією, Італією та країнами Бенілюксу) 1962 року, задовго до Британії. Вона є членом ЄС ось уже 30 років. Світовий Банк оцінює її як «економіку з високим рівнем прибутковості», а 2005 року вона посідала 22-й рядок у світовому індексі розвитку людського потенціалу та рівня життя. Навіть 2009 року, згідно з даними Світового Банку, вона була 24-ю країною світу за ВВП на душу населення.  Понад те, як випливає з досліджень Центру міжнародних порівнянь Університету Пенсильванії, продуктивність праці у ВВП на одну людино-годину тут вища, ніж у Франції, Німеччині та США, і на понад 20% вища, ніж у Британії.

Перший рятувальний пакет мав допомогти грекам, але цього не сталося. Ні, він не мав цього на меті. Перший рятувальний пакет мав на меті стабілізувати економіку єврозони та виграти для неї час. За його допомогою хотіли уникнути нового економічного шоку на кшталт викликаного банкрутством Lehman Brothers в період, коли фінансові інституції не могли власними силами впоратися з ним. За словами економістки ВВС Стефані Фландерс: «Інакше кажучи, Греція виглядає менш платоспроможною, ніж рік тому – хоча загальна система зараз у кращій формі, більш здатна витримати дефолт… З їхнього погляду, купівля часу спрацювала на єврозону. Це було не так добре для Греції». Якби рятувальний пакет був покликаний допомогти Греції вибратися з боргової ями, то Франція й Німеччина не наполягали б на майбутніх багатомільярдних військових контрактах. Даніель Кон-Бендит, депутат Європарламенту і лідер фракції зелених, пояснив: «Протягом останніх трьох місяців ми змусили Грецію підтвердити контракти на зброю на кілька мільярдів доларів. На французькі фрегати, які греки муситимуть купити за 2,5 млрд. євро. На гелікоптери, літаки, німецькі субмарини».

Другий рятувальний пакет має допомогти грекам і зробить це. Я дивився, як Меркель і Саркозі робили їхню вчорашню спільну заяву. Вона була всіяна фразами типу «Ринки схвильовані», «Інвесторам потрібні додаткові гарантії» і сповнена технічної мови монетаризму. Це було так, ніби група інженерів робила дрібні технічні приготування перед запуском безпілотного апарату в космос. Не було жодного сліду розуміння того, що в центрі обговорюваного питання – зростання злиднів, бідність, біль і навіть смерть, що їх має прийняти європейський партнер, ціла нація. Насправді більшість коментаторів погоджується, що другий пакет має таку саму мету, що й перший: виграти більше часу для банків за рахунок грецького народу. У Греції немає жодного шансу коли-небудь виплатити борг – дефолт неминучий. Він просто обслуговує чиїсь інтереси і робитиме це й надалі.

І найбільший з усіх міфів: греки протестують тому, що вони хочуть отримати рятувальний пакет, але не економію, яка є його умовою. Це зовсім не так. Греки протестують тому, що вони взагалі не хочуть ніяких рятувальних пакетів. Вони вже отримали такі скорочення, які важко собі уявити в Британії, – згадайте, що робить Камерон, і помножте на десять. Державна допомога не виплачується вже понад шість місяців. Базовий оклад зменшили до 550 євро (440 фунтів стерлінгів) на місяць.

Моїй мамі зараз близько 70, вона все життя пропрацювала в департаменті археології міністерства культури, платила з зарплати податки, державне страхування та пенсійні внески більше 45 років (як і робить більшість трудящих людей – це багатії можуть уникнути виплат). Їй зменшили пенсію, і тепер вона отримує менше за 400 фунтів стерлінгів на місяць. І це за такого самого подорожчання енергії та продуктів, як по всій Європі.

Дід мого хорошого друга, Панагіотіс К., 70 років тому брав участь у війні – на тому самому боці, що й інші західні демократії. Після повернення він 50 років працював на корабельні, платив податки, дбав про пенсію. У віці 87 років він мусив повернутися до свого села, де він вирощує овочі та тримає чотирьох курей на своїй «перволі» – маленькій господарській діляночці. Аби він і його 83-річна дружина мали що їсти.

Один лікар, який учора давав інтерв’ю Аль-Джазірі, розповів: терапевти й медсестри опинилися в такій безвиході, що мусять просити в людей хабарі за обслуговування в безкоштовних державних лікарнях. Хто не може заплатити, іде геть зі своєю хворобою, хай хоч помре. Клятву Гіппократа у відчаї порушують, причому відразу.

Тож греки більше не борються зі скороченнями бюджету. Там уже нічого скорочувати. Ніж МВФ наштовхнувся на голу білу артритну кістку. Греки розуміють, що другий рятувальний пакет лише відкладе проблему, але не вирішить її. Основний бюджетний дефіцит Греції насправді становить менше 5 млрд. євро. Решта 48 млрд. обслуговують борг, включно з першим рятувальним пакетом. При цьому третину суми складають чисті відсотки. ЄС, Європейський центральний банк і МВФ хочуть додати до неї ще один борг, який буде використано для виплати відсотків за інший рік. Але греки розкусили цей задум. Вони сказали: «Годі! Залиште свої гроші собі».

_________________________________________________________

Моя країна завжди притягувала агресивних окупантів. Її стратегічне положення вкупі з надзвичайною красою природи та історією завжди були привабливими для сил зла. Але ми міцний горішок. Ми повстали після 400 років османської окупації, коли протягом 25 поколінь наша національна ідентичність була заборонена під страхом смерті. І ми зберегли недоторканими нашу мову, традицію, релігію та музику.

Нарешті ми прокинулися та вийшли на вулиці. Моя сестра каже, що події на площі Синтагма красиві, сповнені надії, величні в своїй демократичності. Сотні тисяч людей зовсім різних переконань зайняли площу перед парламентом. Вони діляться невеликими запасами їжі та води. Посередині стоїть мікрофон, біля якого кожен може виступити, не довше 2 хвилин. Можна навіть поставити якесь питання на голосування – голосують показуванням великого пальця. Це і є громадянство.

І ось що вони кажуть: Ми не збираємося більше страждати лише для того, щоби зробити багатіїв ще багатшими. Ми не давали політикам, які провалилися з таким тріском, права позичати гроші від нашого імені. Ми не віримо ні вам, ні людям, що дають ці гроші. Нам потрібні підконтрольні люди у владі, не заплямовані старими провалами. У вас не залишилося ідей.

Де б у світі ви не були, їхні слова стосуються і вас.

Гроші вигадали для того, щоб допомогти людям обмінюватися. Самі по собі вони ще не є багатством. Багатство – це природні ресурси, вода, їжа, земля, освіта, навички, дух, винахідливість, мистецтво. І в цьому греки не бідніші, ніж два роки тому. Як і іспанці, ірландці чи британці. Тим не менше, нас усіх змушують проходити нові й нові кола страждань, аби перенести цифри (які позначають гроші, що ніколи й не існували) з однієї графи на папері в іншу.

Тому це стосується вас безпосередньо. Адже це війна між нашим правом самовизначатися, вимагати нової політики, бути суверенними, та приватними корпоративними інтересами, непохитними в своїй рішучості обходитися з нами як з бидлом, яке існує лише для забезпечення їхніх прибутків. Це війна проти системи, в якій тих, хто пройобує, ніколи не карають, – удар завжди приймають на себе найбідніші, найскромніші, найбільш працьовиті. Греки сказали: «Годі!» Що скажете ви?

____________________________________________________________

Допоможіть нам поширити це повідомлення – не дайте ЗМІ приховати нашу боротьбу, як вони приховали боротьбу мешканців Медисона в Вісконсині та іспанських «обурених». Висловлюйте свою солідарність з людьми Греції. Якщо у вас виникли питання, ставте їх у коментарях, і я докладу всіх зусиль, щоб відповісти. Піднімайте цю тему в розмовах з можновладцями. Ставте питання. Розмовляйте про це в шинках. А головне, прокиньтеся раніше, ніж опинитесь у нашій ситуації.

Насим Ніколас Талеб – лівансько-американський філософ, що сформулював теорію подій «чорного лебедя» – непередбачуваних, непрогнозованих подій, які мають величезний вплив і можуть бути пояснені тільки постфактум. Минулого тижня в програмі Newsnight Джеремі Пексмен спитав його, чи є вихід людей на вулиці Афін такою подією «чорного лебедя». Він відповів: «Ні. Справжня подія «чорного лебедя» – це те, що люди не бунтують проти банків у Лондоні та Нью-Йорку».

Джерело: Блог автора

Переклад Олексія Вєдрова під редакцією Володимира Артюха та Дениса Горбача

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Рыночная мистификация в капиталистических обществах и обществах рыночного социализма (Бертел Оллманн)

Уроки Ісландії (Роберт Вейд, Сітла Сігургейсдохтір)

Цикл і криза (Міхаель Гайнріх)

Марко Бойцун: В Украине неизбежно воскреснет рабочее движение

Беларусь: конец “социального” капитализма

Хунта чёрных банкиров (Денис Горбач)

 
Поділитись