19 квітня 2023 у боях під Бахмутом загинув Дмитро Петров, російський анархіст, який воював на боці України.
За майже 20 років участі Діма зробив величезний внесок в анархічний рух в Росії та Україні. За останні 10 років ми зустрілися лише один раз, бо рідко мали спільні справи. Тому цілком ймовірно, що він міг уже переглянути свої погляди з якихось питань. Але, як свідчить його останнє повідомлення, багато в чому Діма не змінився.
Він був насамперед людиною дії, не теоретиком. Але в його практиці також видно досить цікавий синтез ідей, який заслуговує на широке обговорення в анархічному русі і який тепер треба буде розвивати вже без нього.
Я почав писати цей текст відразу, коли підтвердили смерть Діми, але процес написання затягнувся. І хоча сказано вже було дуже багато, я зосереджуся на тих аспектах діяльності Діми, про які поки писали менше: студентський активізм та інші (напів)відкриті проєкти в Москві нульових, релігійні погляди та перші етапи його підпільної діяльності.
Роки студентського активізму
Уперше я побачив Діму на лекторіях анархістської «Безпартшколи» у Москві, можливо, 2004 року або навіть раніше. Він був ще дуже молодий, десь 14-15 років; серйозний і мовчазний металіст, покритий нашивками. Уже через кілька років Діма, навпаки, майже завжди виглядав веселим і на позитиві. Таким він залишався до кінця. Наприпочатку в тусовці його прозвали «Металіст», але прізвисько «Еколог» швидко прийшло на заміну, десь у 2006 році.
Основна історія діяльності Діми описана у некролозі БОАК. Але ще перед участю в кампанії проти «уплотніловки» (точкової забудови), сміттєспалювальних заводів та вирубування лісу в Москві та Московській області, він намагався створити низову студентську профспілку. Мій спогад про першу акцію з Дімою належить до того часу. Біля московського педуніверситету ми роздавали листівки та незалежний студентський журнал «Єретик», який він видавав разом з кількома анархістами. Охорона МДПУ викликала мусорів, які потім затримали Діму та ще одну людину. Я швидко злився, коли прийшла охорона, але Діма вирішив вступити з ними в суперечку. Його заарештували і тримали в ментівці до приїзду матері, оскільки він був ще неповнолітній. Цей епізод описаний у спільноті Живого Журналу про студентську боротьбу, яку також створив він. Після подібних історій Діма, природно, почав досить швидко робити висновки про марність легальної боротьби у російських реаліях. Форум «Єретика» 2006-2008 року, який він створив, як не дивно, досі працює.
Діма Петров. Фото: Telegram-канал БОАК
У ті роки студентство було вкрай аполітичним і, окрім кількох рідкісних епізодів у МДУ, фактично жодного студентського руху не існувало. Можливо, Діма просто випереджав свій час. У процесі спроби створення незалежної студентської профспілки Діма брав участь, зокрема, в підтримці OD Group, групи студентів соціологічного факультету МДУ, які протестували проти слабкого рівня освіти та проти запрошення Олександра Дугіна як керівника катедри соціології міжнародних відносин.
Більшість учасників OD Group було відраховано, тому вже у 2008 році група припинила свою діяльність. Але в цій же кампанії взяв участь Михайло Лобанов, який перейняв досвід для створення Ініціативної групи МДУ у 2009, що спочатку займалася протестами проти обмеження проходу гостей до гуртожитку. Михайло Лобанов став всесвітньо відомим у 2021 році, після спроби балотуватися до Державної Думи. Ініціативна група МДУ існує досі — її історію можна прочитати тут.
Щодо створення альтернативної студентської профспілки, то принаймні щось вдалося зробити в Петрозаводську, де діяла невелика альтернативна студентська спілка «Альтерком». Ми з Дімою у 2007-2008 роках їздили до Петрозаводська спочатку на «Альтерком-фест», а потім на «Карельський лібертарний форум». Цим заходам заважало місцеве УБОЗ (Управління боротьби з організованою злочинністю), яке, мабуть, ніяких інших справ не мало. Петрозаводське УБОЗ навіть відправило московське УБОЗ до мене в гуртожиток для надання якихось пояснень.
Але такі перешкоди не зупинили Діму. Він знайшов свій ідейний дім у КРАС, Конфедерації Анархо-Синдикалістів російської секції Анархо-синдикалістського Інтернаціоналу, який на той час частіше діяв під лейблом МПСТ (Міжпрофесійна Спілка Трудящих). КРАС-МПСТ брала досить активну участь у протестах проти точкової забудови, які були на самому піку під час економічного буму перед кризою 2008-2009 років.
КРАС-МПСТ була невеликою організацією, яка зуміла об'єднати в собі дві багато в чому протилежні одна одній традиції: анархо-синдикалізм і ультралівий антипрофспілковий марксизм. КРАС-МПСТ намагалася брати участь в усіх ініціативах робітників і мешканців у Москві, області та не тільки. Восени 2008 року в організації були місцеві групи або прихильники у шістьох містах РФ. Вона скрізь просувала альтернативу прямої дії: проти будь-яких судів, звернень до політиків та чиновників і проти петицій.
Тоді захистом міської екології займалися переважно місцеві жителі, а не ГО. В онлайні досі є інтерв'ю для журналу «Лижний спорт» 2009 року, яке взяли в Діми на мітингу на захист Бутівського лісу, де він відверто говорить про шипування дерев (яким сам неодноразово займався).
Причини виникнення російського повстанського анархізму
Хвиля російського повстанського анархізму 2008-2013 років мала три джерела натхнення. По-перше, ментівське свавілля, з яким постійно стикалися анархісти, зокрема Діма — ось його розповідь про те, як його катували після мітингу проти точкової забудови у вересні 2007 року. Діма був ще неповнолітнім, коли п'ять ментів били його руками та ногами, тягали за волосся по відділенню та підносили запалену сигарету на 2 сантиметри до очей. Таке, звісно, складно пробачити, та і не треба.
2008 року відбулася перша кампанія московських анархістів нульових, яка набула широкого суспільного резонансу — протести проти тортур в ОВС «Сокільники». Тоді катували анархістів, які просто гуляли парком на початку квітня 2008 року. Катування набули суспільного резонансу, і анархісти організували мітинг на Китай-городі, який виріс у невелике зіткнення з ментами, а також у марш-перекриття Тверської в центрі Москви. У цій кампанії, звісно, брав участь і Діма.
Другою причиною радикалізації анархічного руху стали вбивства нацистами антифашистів, зокрема вбивство Станіслава Маркелова та Анастасії Бабурової неонацистами у центрі Москви 19 січня 2009 року. Після вбивства анархісти та антифашисти організували ходу з биттям вікон головними вулицями столиці — це був крок до радикалізації руху. Діма, звичайно, знав Стаса, а з Настею він брав участь у захисті жильців (грузинських біженців з Абхазії) від рейдерів на Ясному проїзді влітку 2008 року. Про це я можу розповісти докладніше, бо був там сам.
Журналістка Анастасія Бабурова та адвокат Станіслав Маркелов, убиті в центрі Москви у січні 2009 року. Фото: RFE / RL Graphics
Тюремники проти біженців
У районі Південне Медведково, в колишньому гуртожитку швацької фабрики «Зміна» (Ясний Проїзд, 19) після абхазької війни 1992 року оселилися грузинські біженці. На початку нульових влада передала гуртожиток до управління ФСВП (Федеральної служби виконання покарань), яка пообіцяла виселити мешканців. Перший конфлікт стався у 2004 році: тоді мешканцям вдалося прибрати контрольний пункт УФСВП всередині гуртожитку.
Влітку 2008 року конфлікт знову загострився, коли тюремникам вдалося домогтися судового рішення про виселення кількох сімей з гуртожитку. Виконувати рішення про виселення прибули чи то самі працівники УФСВП, чи то найняті бандюги (далі — гопники) у кількості близько 60 осіб. Бій тривав з 24 по 25 червня, 24 червня гопники вибили мешканців із третього поверху та встановили нові двері. Наша група анархістів та антифашистів прийшла туди почергувати вночі, бо чекали нового нападу вже на другий поверх, але цього не сталося.
Вранці ми відійшли у справах. Дещо пізніше гопникам роздали 7000 рублів за заслуги, після чого більшість пішла. Мешканці зайняли третій поверх, але невдовзі бій почався знову. У другій половині дня Діма, Настя та ще 13 анархістів уже без мене прийшли допомагати людям. На вулиці поблизу будівлі в ході бою полетіли пляшки та каміння. Анархісти були змушені відступити. Пізніше ввечері Діму та Настю заарештували й оштрафували, мешканці та УФСВП уклали перемир'я, другий поверх вдалося відбити. Розповідь Діми про ці події можна прочитати тут.
Колишній гуртожиток швацької фабрики «Зміна», 2008 рік. Фото: shraibman / LiveJournal
Перші акції нового повстанського анархізму в Росії
Третя, ключова причина виникнення нового повстанського анархізму — грецьке повстання 2008 року. 6 грудня 2008 року менти вбили 15-річного анархіста Александроса Григоропулоса в атенському районі Ексархія. У Греції негайно почалися масові заворушення, решта світу теж не відставала. Григоропулоса вбили в суботу, а вже наступної середи у посольство Греції в Москві кидали коктейлі Молотова. У четвер московські анархісти провели несанкціоновану ходу протесту: спочатку поряд із тим самим злославним ОВС-Сокольники, потім біля грецького посольства. Вони намагалися жбурляти коктейлі Молотова, а поряд із посольством — стрибали на дорогих іномарках.
Для Москви це була безпрецедентно радикальна демонстрація. Але насправді нова ера почалася навіть трохи раніше — у ніч з 30 листопада на 1 грудня московські анархісти напали відразу на 3 буржуазні будови, проти яких виступали мешканці на південному заході Москви, і підпалили там техніку. Судячи з усього, тієї ночі почалася підпільна діяльність Діми: якщо він і займався акціями прямої дії раніше, то він про них ніде не говорив.
За кілька місяців подібні акції почали супроводжуватися відеозйомкою. Це, можливо, взагалі було Дімине нововведення у практику повстанського анархізму. На Заході анархісти відеозйомки ніколи не вели, в цьому не було потреби, бо менти самі завжди визнавали й визнають акції саботажу. В Росії менти, навпаки, не охоче підтверджують, що відбувалися подібні акції. Свідчення того, що це справді сталося, було необхідне самим повстанським анархістам. Заразом можна було отримати потужні відео акцій саботажу, які ставали пропагандою прямої дії самі собою.
Ще до цього Діма вже брав участь в антифа-акціях. У ті роки більшість анархістів була зайнята нападами на ультраправих, і Діма не став винятком. Він був близьким до «банди Костолома», яка сформувалася навколо вбитого восени 2009 року Івана «Костолома» Хуторського. За розміром вона була меншою ніж «основна банда» московських антифа, сформована навколо Федора «Фєдяя» Філатова (його вбили у жовтні 2008 року). Але на відміну від прямої дії Діми проти забудови та ментів, його акції у складі антифа ніде не документовані, а писати про них має хтось інший, не я.
Акція пам'яті Івана «Костолома» Хуторського, Москва, 22 листопада 2009 року. Фото: Юрій Тимофєєв / Flickr
Сучасний повстанський анархізм зародився в Греції, Італії та Іспанії у 1970-1980-х роках, але дискусія про нього почала ширитися у західній Європі лише на початку нульових. Діма був знайомий з цією дискусією і популяризував її в Росії ще до того, як розпочав діяльність сам. У січні-лютому 2008 року він переклав на російську і опублікував на сайті МПСТ три тексти про теорію повстанського анархізму — «Повстання чи організація» (Insurrection vs Organization) Пітера Гелдерлуса, «Анархізм, бунти й повстанство» (Anarchism, insurrections and insurrectionalism) Джо Блека, вперше опублікований в журналі ірландських анархо-платформістів Руху Солідарності Робітників Red and Black Revolution №11, а також «Полум'я вночі — руїни на світанку: саботаж і соціальна війна» (Fire at Midnight, Destruction at Dawn: Sabotage and Social War) Казимира Брана, вперше опублікований у зіні Murder of Crows.
Ще 2006 року художники Александр Бренер та Барбара Шурц переклали на російську мову збірку текстів повстанських анархістів, насамперед Альфредо Бонанно. Ймовірно, Діма був знайомий із цією збіркою. Пізніше він переклав інші тексти повстанських анархістів, наприклад «Критику синдикалістського методу» Бонанно.
Новини про підривні акції Діма та його товариші спочатку публікували на Індімедії чи в одноразових блогах у Живому Журналі, потім на сайті «Чорного блогу», біля джерел якого він стояв. Останньою акцією, відповідальність за яку взяв на себе колектив «Чорного блогу», було знищення територіального пункту поліції у Повєдниках, Московська область, у ніч із 19 на 20 лютого 2013 року.
Тобто протягом понад чотирьох років Діма зі своїми соратниками займалися міською герильєю проти ментів і будівельників у Москві, у місті з більш ніж 50 000 ментів (без урахування ЧОПівців і чекістів) та з нескінченним числом відеокамер, при цьому їх так і не спіймали. Це вимагає максимально адекватної культури безпеки, а також фортуни. Навіть Дурруті був заарештований у Франції в роки його підпільної діяльності. Діма ніколи не попадався у зв'язку з цими справами. Плюсом до того, Дурруті жив задовго до епохи тотального стеження, камер відеоспостереження та моніторингу інтернету.
З іншого боку, на відміну від французьких ментів 1920-х років, російські менти 2000-х та початку 2010-х не сприймали анархістів серйозно. В той час головною загрозою вважалися ісламісти, націоналісти та партія НБП, найрадикальнішою акцією якої стало ненасильницьке захоплення адміністрації президента — тоді у вікно викинули портрет Путіна. При цьому багатьом активістам НБП дали реальні терміни, а деяких менти просто вбивали. Менти і чекісти почали сприймати анархістів та антифа серйозніше лише після того, як решта всіх радикальних сил була розгромлена. Ця увага також значною мірою була наслідком діяльності Діми.
Активісти НБП викидають у вікно портрет Путіна під час ненасильницького захоплення адміністрації президента РФ. Фото: з відкритих джерел
Діма про етнічність і релігію
Діма ніколи не уникав конфліктів та незгод, він міг досить різко висловитися про даремність якихось акцій чи тактик. Але коли справа доходила до реально деструктивних розколів, він тримався осторонь. Коли навесні 2022 року в Україні розколовся колектив «Operation Solidarity», Діма не зайняв жодної сторони у конфлікті. Також, коли у 2013 році стався деструктивний розкол в «Автономній дії» (у якій Діма ніколи не був), то він зберігав дружні взаємини з обома сторонами конфлікту. Можливо, Діма не хотів би згадувати той випадок, коли він сам виявився однією зі сторін розколу. Проте я вважаю за необхідне про це розповісти, оскільки ми всі можемо зробити деякі висновки.
У 2008 році в КРАС-МПСТ назрів внутрішній конфлікт, який розколов організацію повністю. Частина учасників звинувачували Діму в націоналізмі через його релігійні погляди — він був неоязичником, сповідував рідновірство.
Я вже 15 років не спілкувався з Дімою щодо його релігійних поглядів, тому не знаю, як вони з того часу еволюціонували. Ті, хто спілкувалися з ним ближче останнім часом, також казали, що він афішував їх менше. Але в своєму останньому посланні Діма наголосив, що він — росіянин, тому щонайменше етнічна приналежність йому досі важлива.
І воювати проти Росії він пішов не всупереч своїй російськості, а через неї. Для нього імперіалістична війна — ганьба Росії і всіх росіян; змити цю ганьбу кров'ю — його особиста відповідальність. Не думаю, що Діма вірив у колективну провину росіян, але він вірив у свою індивідуальну відповідальність як росіянина. Тобто ідентичність і, найімовірніше, релігійні погляди відіграли ключову роль у його виборі.
Я не думаю, що рідновірство вільне від проблем — прив'язка релігії до етнічної групи, звісно, проблематична, а також дивна з урахуванням того, наскільки швидко етнічні групи з'являються і зникають. Проте з усіх ключових питань щодо націоналізму Діма завжди посідав правильну позицію — він виступав проти будь-яких видів етнічної дискримінації, заперечував будь-яку перевагу одних етнічних груп над іншими, не підтримував жодних національних держав. Діма завжди був з-поміж перших, коли потрібно було захищати біженців або трудових мігрантів. Окрім захисту гуртожитку в Ясному проїзді, він також брав участь в акції на захист трудових мігрантів у січні 2009 року. На цих фронтах він має більше заслуг, ніж більшість анархістів, які його звинувачували в «націоналізмі».
Діма Петров. Фото: з відкритих джерел
При цьому сам Діма як аргумент використовував авторитет не абикого, а Рудольфа Рокера, головного анархічного теоретика націй та етносів. Рокерові навряд можна пред'явити за націоналізм. У своєму блозі Діма опублікував його текст про різницю між нацією та народом.
У 2006-2008, окрім інших проєктів, Діма мав онлайн-форум «Pagan Antifa». Його метою було відбити рідновірство в нацистів — у Москві антифа нападали, зокрема, на заходи рідновірів. Однією зі знаменитих акцій московських антифа був якраз зрив заходу рідновірів у 2005 році. Діма також не обмежувався лише онлайн-діяльністю. Вже 2006 року він звітував у своєму блозі про напад на нацистів-металістів.
Проєкт Діми не вдався — його форум налічував кілька прихильників, але він так і залишився фактично єдиним рідновіром не лише в анархістському, а й в антифашистському середовищі. Але проєкт сильно розлютив нацистів-рідновірів, які так і не змогли впіймати його творця.
Гадаю, неоязичницькі ідеї Діма почерпнув, зокрема, з блек-металу, який у ті роки був його найулюбленішою музикою. Більшість шанувальників блек-металу в Росії та в усьому світі — ультраправі, але бувають також лібертарні представники цієї субкультури. Дімі була близька, наприклад, творчість американської групи Panopticon, яка пов'язана з ідеями анархо-примітивізму.
Особисто для мене його практичні дії завжди були достатнім доказом того, на якій він був стороні. Духовне життя Діми чи когось іще — аж ніяк не моя справа. Анархізм — не тоталітарна ідеологія, він не повинен лізти у внутрішній світ людини.
Останні десятиліття до російського анархічного руху були залучені представники як мінімум різних видів християнства, юдаїзму і буддизму; частка релігійних анархістів у Росії значно більша ніж на Заході. Серед російських анархістів багато православних, попри тісний зв'язок православ'я з російською авторитарною державністю протягом останніх 300 років. Усі ці релігії мають суперечності з анархізмом. З іншого боку, вони відповідають на питання, на які анархізм не може і не повинен відповідати — анархізм це соціальна філософія та політичний устрій, який не розглядає проблеми духовності та метафізики. Православні були, зокрема, серед противників Діми всередині анархічного руху, але їм ніхто не пред'являв через протиріччя православного вчення та анархізму.
Діма Петров. Фото: Telegram-канал БОАК
КРАС-МПСТ розколовся на КРАС і МПСТ. У першому залишилися ортодоксальні анархо-синдикалісти, у другому — Діма і ті, кого цікавили ультраліві ідеї. КРАС фактично повністю пішов із соціального поля. Вони брали участь у міжнародних дискусіях усередині Інтернаціоналу МАТ, публікували новини про діяльність фракцій Інтернаціоналу в інших країнах та випускали книги про історію анархічного руху. МПСТ, зі свого боку, вів досить бурхливу онлайн-діяльність з перекладами і прокламаціями в дусі ультралівих ідей, але найактивніший його учасник Діма швидко зосередився на створенні ширшого підпільного фронту в особі «Чорного блогу». У «Чорному блозі» вже не було величезних статей про шкоду профспілок у дусі постретекомуністів: підхід був максимально простим і практичним. Окрім заяв про пряму дію, на сайті було мало текстів. Там навіть публікували матеріали про досвід підпільних леніністських груп минулого століття, можливо, аби ввести ментів в оману.
Діма не сумував після розколу, але, тим не менш, я вважаю, що багато анархістів вчинили з ним несправедливо. Анархічний рух має бути більш толерантним до тих поглядів та інтересів його учасників, які не мають безпосереднього стосунку до анархізму.
Діма ніколи не був учасником АД, але московська група «Автономної дії» у 2010 році випустила заклик із вимогою обґрунтувати звинувачення на адресу Діми у третейському суді (він опублікував заяву у своєму блозі). Але друга сторона дуже довго затягувала вибір суддів: очевидно, що реальних доказів «націоналізму» Діми не було. Після тривалого затягування АД-Москва посіла позицію, що інша сторона з власної волі вийшла з анархічного руху, оскільки фактично відмовилася від третейського суду. Протягом кількох років АД-Москва відмовлялася від будь-якої співпраці з КРАС, які самі фактично ізолювали себе від решти російського анархо-руху, за винятком любителів історії анархізму, які в Росії стоять трохи осторонь анархічного активізму.
Акція «Автономної дії». Фото: avtonom.org
Що сталося з російським повстанським анархізмом?
Взаємини повстанських анархістів з рештою анархічного руху завжди були напруженими. Багато хто вважали, що діяльність Діми надто ризикована.
Зокрема, великі суперечки виникли навколо нападу на газету «Комсомольська правда» у грудні 2009 року, після того, як її спецкор Дмитро Стешин назвав убитого в листопаді того ж року антифашиста Івана Хуторського «кримінальним авторитетом». Стешин також прославився расистськими статтями про мігрантів. Під час нападу офіс КП закидали димовими шашками та листівками.
Декілька років по тому розкрилися зв'язки Стешина з підпільною нацистською організацією «БОРН» — Стешин допоміг втекти вбивцям Маркелова, Бабурової, Хуторського та інших антифашистів, а також забезпечував їм знаряддя вбивства. Але йому так і не висунули жодних звинувачень за допомогу БОРН, і він протягом усіх цих 15 років був важливим пропагандистом ультраправих ідей та війни на Донбасі. Тоді журналісти-прихильники боялися, що напад на КП може дискредитувати антифа серед журналістів, але жодної особливої реакції не було. Походу, всім незалежним журналістам уже тоді було начхати на «свободу слова» КП та Стешина. Нині складно уявити, аби якийсь анархіст чи антифашист почав критикувати напад на Стешина.
У Росії також виник і другий напрям повстанського анархізму, який трохи відрізнявся від напряму Діми. Навколо блогу From Russia with love, що з'явився навесні 2012 року, сформувалася течія, яка була дещо ближчою до таких тенденцій західного повстанського анархізму, як-от італійська неформальна FAI та грецька «Змова Вогняних Осередків». Другі відкрито зараховують себе до прихильників анархо-індивідуалізму та сучасного анархо-нігілізму, заперечують значення суспільства та різко критикують «соціальний» анархізм. До появи окремого блогу заяви від цієї тенденції публікувалися також і в «Чорному блозі».
Час від часу в різних анонімних онлайн-дискусіях спостерігалося напруження між цією тенденцією і тенденцією Діми навколо «Чорного блогу», який все ж таки у перспективі прагнув до соціальної революції, навіть якщо на поточний момент вважав масовий соціальний протест у Росії скрутним. Тенденція Діми активно листувалася з міжнародною мережею повстанських анархістів, яких об'єднував насамперед англійський 325 magazine, але в загальному русі вони стояли трохи окремішньо, позаяк цей основний рух не був сильно зацікавлений у «пробудженні народних мас». Але взагалі Діма ніколи не публікував критики інших тенденцій повстанського анархізму, і це суто моя інтерпретація розбіжностей між різноманітними тенденціями.
Акція на підтримку арештованих антифашистів неподалік Луб'янки, Москва, 15 лютого 2018 рік. Фото: «Народная самооборона» в VK
На зламі 2010-х років повстанський анархізм у Росії був масштабною течією, напади траплялися у десятках різних міст та регіонів. З чим був пов'язаний його спад і фактичне зникнення?
Оскільки я сам у ньому не брав участі, я можу лише припускати. Найімовірніше, головною проблемою повстанських анархістів було залучення нових кадрів: це взагалі головна проблема всіх підпільних організацій повсюди.
Величезній машині ФСБ та Центру Е так і не вдалося нікого впіймати, але було кілька близьких випадків. Зокрема, у Москві співробітники Центру Е сховалися біля будинку молодої дівчини (ймовірно, пов’язаної з повстанськими анархістами) у машині швидкої допомоги, напали на неї і отримали відсіч із застосуванням ножа. За це їм було так соромно, що дівчині навіть не висунули жодного звинувачення.
І, можливо, однією з причин стала проблема залучення нових кадрів, через що Діма частково повернувся до відкритішої діяльності, зокрема до підтримки руху курдів. Крім того, повстанські анархісти поступово позбавлялися медіамайданчиків: усі російські сайти Індімедії поступово закрилися, а приблизно в середині 2010-х років «Автономна дія» ухвалила рішення не публікувати на своєму сайті заяв повстанських анархістів, щоб уникнути блокування сайту в РФ. Зараз сайт однаково заблокований, але проблеми від публікацій подібних заяв можуть бути набагато серйознішими, ніж 10 років тому. Якщо на початку десятих підпільна і (напів)відкрита діяльність анархістів могли співіснувати в симбіозі на тих самих спільних платформах, то тепер ситуація інакша. Це навряд чи головна причина спаду повстанського анархізму в Росії, але точно одна з причин.
Очевидно, що на початку десятих народ ще не був готовий до радикальних дій повстанських анархістів. Точніше, величезна кількість людей співчувала діяльності Діми та його друзів, але вони самі не були готові піти цим шляхом. Нині, з десятками підпалів військкоматів та прямою дією на залізничних коліях, суспільний попит на таку діяльність вже набагато вищий. Це взагалі повторюваний сюжет у житті Діми, від студентського активізму до радикальної прямої дії — він завжди був років на 5-10 попереду свого часу.
Діма Петров (ліворуч) з товаришем. Фото: Telegram-канал БОАК
Які головні уроки Діми для нас?
По-перше, анархічний рух має бути толерантним до духовних пошуків своїх учасників та учасниць. Ми не завжди можемо розуміти внутрішній світ одне одного, але маємо ставитись до цього з повагою.
По-друге, суспільні конфлікти та нові межі боротьби постійно виникають та зникають. Головне — ловити момент, гнучко відмовлятися від колишніх практик та засвоювати нові. Якщо якийсь проєкт провалився, то він цілком міг бути передчасним, а через 5 або 10 років увінчається успіхом.
По-третє, підпільна діяльність йде до успіху не всупереч суспільству, а тільки разом із ним. Навіть тоді, коли бійці через обставини змушені діяти в ізоляції від суспільства, їм потрібно звертатися до ширших верств.
І, по-четверте, надія є завжди. Дімі разом з невеликою кількістю бійців вдалося вести підпільну повстанську боротьбу в самому серці сучасної російської імперії чекістів, ментів та інших силовиків упродовж понад 4 років, і його так і не впіймали. Ніхто його не готував, всі необхідні навички конспірації Діма засвоїв сам. Ніхто його не спонсорував, ніхто не допомагав. Чого могли б досягти 100 чи 1000 подібних груп? Чого завгодно.
