В Україні триває загальнонаціональний карантин. Декого відправляють у неоплачувані відпустки, когось переводять на віддалену роботу, а над багатьма іншими нависла загроза звільнення. Від таких заходів страждатимуть найвразливіші категорії, зокрема жінки, які виконують безоплатну доглядову працю вдома.
Ми поговорили з експертками про те, який додатковий тягар лягає на жінок під час карантину. Як вплине на це система дистанційної освіти? Що має робити держава для захисту жінок в часи соціально-економічної кризи та яких змін нам потрібно вимагати?
Олена Стрельник, соціологиня
Сподіваюсь, що поточна ситуація з COVID-19 нарешті приверне увагу уряду й суспільства до того, що в соціології називають економікою піклування. Це окрема сфера економічної діяльності, до якої входить як оплачувана, так і неоплачувана робота вдома, пов'язана з доглядом за дітьми та дорослими. І коли у держави, особливо в екстремальні періоди, не вистачає на це ресурсів, навантаження компенсується, передусім за рахунок жінок. Якщо говорити про оплачувану роботу, то це професії, які стосуються доглядової праці. Зокрема, в галузі охороні здоров'я жінки становлять 82% персоналу. Тому в разі погіршення епідеміологічної ситуації навантаження на них та ризик інфікування зростуть у рази. Крім того, саме для цих жінок гострим стане вибір між роботою та сім'єю, бо перейти на дистанційну роботу лікарки й медсестри не зможуть, а в школах і дитсадках оголошено карантин. Відповідно, виникає питання: «На кого вони можуть покластися в догляді за дітьми?».
Зростає також кількість неоплачуваної доглядової праці, яку в українських сім'ях виконують переважно жінки. Є декілька варіантів, як можна вирішити цей конфлікт на рівні родини. По-перше, можна взяти забезпечену законодавством оплачувану відпустку. Але ми розуміємо, що ця опція доступна небагатьом. Другий варіант — взяти неоплачувану відпустку по догляду за дитиною. Парламент ухвалив закон, згідно з яким ця неоплачувана відпустка у зв'язку з карантином не входить до обмеженої перед цим тривалості відпустки. Третій варіант — мама переходить на дистанційну роботу й намагається поєднувати роботу та догляд за дітьми дошкільного віку. В особливо важкому становищі перебувають одинокі мами, яким часто немає кому допомогти в догляді за дітьми.
"В галузі охороні здоров'я жінки становлять 82% персоналу. В разі погіршення епідеміологічної ситуації навантаження на них та ризик інфікування зростуть у рази."
Можна припустити, що додаткове навантаження на жінок у родині може бути пов'язане з тим, що переважно вони піклуються про убезпечення членів сім'ї від інфікування, слідкують за чистотою та навіть власноручного виготовляють захисні маски та антисептики. Думаю, що на підприємствах, де жінки й чоловіки продовжують працювати, від жінок можуть очікувати того ж самого.
Ніна Потарська, координаторка «Міжнародної жіночої ліги за мир та свободу»
Як завжди, у періоди криз, війн та негараздів у нас поляризуються гендерні ролі й жінки компенсують брак соціальної інфраструктури. Через карантин у школах і садках багатьом жінкам доводиться поєднувати догляд за дітьми, хатні обов’язки й виконання шкільних домашніх завдань.
На щастя, цей рік моя донька навчається дистанційно, але я часто чую скарги від колег по всій Україні про те, що в багатьох школах на період карантину просто наперед роздали завдання для домашньої роботи, і батьки, крім своєї роботи, мають ще забезпечити навчальний процес. Така ситуація лише оголила проблему недофінансування освіти та низький інформаційно-технологічний рівень навчального процесу. Важко вичерпно сказати, як держава має захищати жінок у цій ситуації. Але навіть поверховий аналіз ситуації говорить про брак коштів та соціальних гарантій. В Італії громадян звільнили від податків та оплати комунальних послуг, в деяких штатах Америки школи роздають щоденні обіди для дітей, причому для багатьох категорій — безкоштовно. У нас же втрата доходу практично нічим не компенсується, і дуже багато людей можуть опинитися на межі виживання або будуть саботувати карантин через відсутність грошей.
"Жінки, які працюють на найбільш незахищених та гнучких роботах, можуть протриматись, тоді як чоловіки, зайняті в реальних секторах економіки, можуть втратити роботу."
Історія криз показує, що для жінок це може бути викликом і шансом на здобуття прав. Будуть змінюватись також економічні відносини. І жінки, які працюють на найбільш незахищених та гнучких роботах, можуть протриматись, тоді як чоловіки, зайняті в реальних секторах економіки, можуть втратити роботу.
Вже сьогодні можна помітити ідеологічні зсуви «атлантів», які раніше «контролювали своє життя та навколишній світ», у бік суспільства солідарності та взаємодопомоги. Бо такі спільноти ледь не єдині, які можуть забезпечити виживання під час драматичних змін у суспільстві. Кілька разів за тиждень я чула або читала про необхідність впровадження мінімального базового доходу, хоча ще недавно такий підхід критикували за марнотратство.
Оксана Дутчак, соціологиня
Перш за все, на жінок ліг посилений тягар репродуктивної праці, особливо на жінок з дітьми. Догляд за дітьми, готування їжі тощо — це все і в «нормальних» умовах непропорційно лягає на плечі жінок. У зв’язку з тим, що школи й садки закриті, кількість хатньої та доглядової праці різко зросла. І це за умов, якщо жінка не працює. Якщо ж вона продовжує працювати дистанційно, їй потрібно суміщати це з роботою, часу на яку залишається катастрофічно мало. Коли ж її робота не з дому, то в сім’ях з дітьми саме жінка, найімовірніше, бере відпустку, якщо такий варіант передбачений її працевлаштуванням. А якщо матеріальне становище сім’ї не дозволяє їй припинити працювати, то постає питання: що робити з дітьми та з ким їх залишати. Частина залучає бабусь. Частина вирішує цього не робити — через страх заразити старше покоління або віддаленість самих бабусь. Тоді діти залишаються вдома самі. У одній із найгірших ситуацій опиняються самотні матері, для переважної більшості з яких карантин створює найважчий і майже безальтернативний вибір між доглядом за дітьми та заробітком.
Дистанційну освіту організовують зараз в авральному режимі. Це важко навіть назвати системою. Безперечно у шкільній освіті це збільшує навантаження на жінок, у яких діти молодшого та середнього шкільного віку, бо саме вони переважно доглядають за дітьми. Тепер вони займатимуться і їхнім навчанням. Шкільна освіта має низький рівень технологізації та не передбачає проведення занять онлайн, наприклад у вигляді групових конференцій. Тому все навчання відбувається зараз у рамках сім’ї. Але я не впевнена, що тут можна щось змінити. Вимагати від вчительок проводити уроки онлайн, зважаючи на те, що в частини з них є власні діти, теж не дуже раціонально.
Важко говорити про заходи захисту з боку держави, спрямовані конкретно на жінок. Якщо зачинені дитсадки й школи, а долати гендерні стереотипи про розподіл репродуктивної праці вже пізно, то матеріальна підтримка сімей із дітьми може хоча б зменшити фінансовий удар. Це може дати змогу батькам відмовлятися від частини роботи без страху різкого падіння добробуту. Почати варто було б хоча б із самотніх матерів чи інших сімей, у яких є лише один годувальник. Більш проактивні заходи можуть передбачати зобов'язання роботодавців до переведення працівників і працівниць з дітьми на дистанційну роботу або ж забезпечення їх додатковою оплачуваною відпусткою на період карантину. Якби ж держава справді зайняла активну позицію, то можна було б впроваджувати збереження хоча б частини зарплат на період карантину, подовження оплачуваної відпустки на період карантину тощо. Звісно, це було б можливо лише в ситуації, якби ми мали реальний контроль зайнятості, ринку праці та умов працевлаштування, а соціальні виплати не трималися б штучно заниженими ось уже кілька років.
"Тут не обійтися без продуманої промислової та соціально-економічної політики, яка б дозволила вийти з кризи на інших засадах, ніж постійна жорстка економія."
Загрози для жінок будуть, найімовірніше, пов’язані із заходами жорсткої економії, які влада буде застосовувати, щоб «боротися» з економічною кризою. На ринку праці це може вилитися в подальші скорочення державного сектору економіки, де працюють переважно жінки. В умовах глобальної економічної кризи це означатиме втрати шансів для жінок на стабільне й соціально захищене працевлаштування, а також зменшення доступу до репродуктивної інфраструктури, зокрема дитячих садків. Сюди ще можна додати ймовірний колапс трудової міграції через закриття кордонів та кризи у сусідніх країнах.
Інакше кажучи, якщо раніше жінкам, особливо з дітьми, було важко знайти роботу, то в посткарантинний період ситуація може стати ще гіршою. Що з цим можна зробити? Тут не обійтися без продуманої промислової та соціально-економічної політики, яка б дозволила вийти з кризи на інших засадах, ніж постійна жорстка економія. Але я не покладаю на це особливих надій.
Ситуація з пандемією, як і будь-яка кризова ситуація, вкотре підкреслила структурні нерівності та проблеми. У ситуації ж пандемії всі ці нерівності й проблеми загострилися, ставлячи під удар вразливі групи, які виконують більшість праці та мають мало ресурсів. Потрібно продумано працювати над їх подоланням через системну боротьбу з нерівним розподілом репродуктивної та «продуктивної» праці, забезпечувати реальний соціальний захист, активно й продумано втручатися в ринок праці та економіку.
Головна ілюстрація: Sarah Mazzetti/The Guardian
Читайте також:
Політичне випробування пандемією (П’єр Дардо, Крістіан Лаваль)
Залишся з домом. Що робити з орендною платою в часи карантину (Альона Ляшева)
Летучие мыши, медреформа, коронавирус и все-все-все (Александра «Renoire» Алексеева)
