Маніфест комуністичної партії (ІІ частина в переводі суржиком)

Пролєтарії і комуністи

У якому відношенні стоять комуністи до пролєтаріїв вообщє?

Комуністи не є якоюсь особеною партією, шо протиставляє себе другим робочим партіям.

У них немає ніяких інтересів, отдєльних от інтересів всього пролєтаріата в целом.

Вони не виставляють ніяких особених принципів, під які їм хотілося б підігнать пролєтарське двіженіє.

Комуністи отлічаються от остальних пролєтарських партій тіки тим, шо, з одной сторони, в борьбі пролєтаріїв разних націй вони виділяють і отстаюють спільні, незавісімі от національності інтереси всього пролєтаріата; з другой сторони, тим, шо на разних ступенях развітія, через які проходить борьба пролєтаріата з буржуазією, вони всігда є представітєлями інтересів двіженія в целом. 

Так шо по факту комуністи — це сама рішитільна часть робочих партій усіх стран, яка всігда спонукає до дальшого двіженія вперед всі остальні; а в теоретичному смислі вони мають перед остальною масою пролєтаріата те прєімущєство, шо понімають условія, ход і общі результати пролєтарського двіженія.

Найближча ціль комуністів та сама, шо і у всіх остальних пролєтарських партій: перетворення пролєтаріата в клас, повалення панування буржуазії, завоювання пролєтаріатом політичної власті.

Теоретичні положенія комуністів ні в коїй мєрі не основуються на ідеях, на принципах, видуманих або откритих тим чи іншим обновітілєм міра. 

Вони є тіки общим вираженієм дєйствітільних відносин сущєствующой класобої борьби, вираженієм історичного двіженія, шо проісходе на наших глазах. Унічтоженіє ранєє существовавших відносин власності не є чимось властивим ісключітєльно комунізму.

Всі майнові відносини зазнавали постоянної історичної заміни, постоянних історичних змін.

Напрімєр, французька революція отмінила феодальну власність, замінив її власністю буржуазной¹Рєчь іде про Велику Французьку революцію (1789–1794), яка унічтожила абсолютну монархію і панування дворян у Франції..

Отлічітєльной чєртой комунізма є не унічтоженіє власності вообщє, а унічтоженіє буржуазної власності.

Хотя соврімєнна буржуазна приватна власність є послєднім і найповнішим вираженієм такого виробництва і привласнення продуктів, яке держиться на класових антагонізмах, на експлуатації одних другими.

В цьому смислі комуністи можуть виразить свою теорію одним пунктом: унічтоженіє приватної власності.

Нас, комуністів, упрікали в тому, шо ми хочемо унічтожить власність, яка була лічно пріобрітьонна, добута своїм трудом, власність, яка становить основу всякої лічної свободи, дєятєльності і самостійності.

Зароблена, нажита, добута своїм трудом власність! Чи ви імєєте ввіду мєлкоміщанську, мєлкоселянську власність, яка передувала власності буржуазній? Нам нема чого її унічтожать, розвиток промисловості її унічтожив і унічтожає каждий день.

Чи, може, ви балакаєте про соврімєнну буржуазну приватну власність?

Але хіба наймана праця, праця пролєтарія, создає йому власність? Та куда там. Вона создає капітал, то єсть ту власніть, яка експлуатірує найману працю, власність, яка може увілічуваться тіки при условії, шо вона порождає нову найману працю, шоби опять її експлуатіровать. Власність у її нинішньому виді рухається в протилежності між капіталом і найманою працею. Роздивимось обидві сторони цьой протівоположності.

Буть капіталістом — значить занімать у виробництві не тіки чисто лічне, но і общєствєне положеніє. 

Капітал — це колективний продукт і може буть приведений в двіженіє тіки совмєсной діяльністю багатьох членів общєства, — в конєчном щоті тіки совмєсной дєятєльностю усіх членів общєства.

Ітак, капітал — не лічна, а общєствєна сила. 

Того, якшо капітал буде перетворений в колективну, прєнадлєжащу всім членам общєства власність, то це не буде прєвращєнієм лічной власності в общєствєну. Поміняється тіки общєствєний характер власності. Вона потіряє свій класовий характєр. 

Перейдемо до найманої праці.

Середня ціна найманої праці є мінімум зарплати, то єсть сума засобів існування, необхідних для того, шоб сохранить жизнь робочого як робочого. Получається, того, шо найманий робочий привласнює собі своєй дєятєльностю, хватає тіки на репродукцію його жизні. Ми зовсім не намєріні унічтожить це лічне привласнення продуктів труда, яке служить безпосередньо для відтворення жизні, привласнення, яке не оставляє ніякого чистого доходу, шо міг би создать власть над чужою працею. Ми хочемо унічтожить тіки жалкий характєр цього привласнення, коли робочий живе тіки для того, шоб збільшувать капітал, і живе тіки постільки, поскільки цього требують інтереси правлячого класа.

В буржуазном суспільстві жива праця є лише засобом для увєлічєнія накопленого труда. В комуністичному суспільстві накоплений труд — це лише засіб для розширення, обогащєнія, полегшення жизнєного процеса робочих.

Получається, шо в буржуазному суспільстві минуле панує над сучасним, в комуністичному суспільстві — сучасне над минулим. В буржуазному суспільстві капітал обладає самостоятєльностю й індивідуальностю, тоді як трудящийся ідивід несамостоятєльний і позбавлений індивідуальності.

І унічтоженіє цих відносин буржуазія називає унічтоженієм лічності і сободи! І вона права. Дійствітільно, рєчь іде про унічтоженіє буржуазної лічності, буржуазной самостоятєльності і буржуазної свободи.

Під свободою, в рамках нинішніх буржуазних виробничих відносин, понімають свободу торговлі, свободу куплі і продажі.

Но якшо іщезає торгашество, іщезає і свободне торгашество. Розговори про свободне торгашество, як і всі остальні високопарні розговори наших буржуїв про свободу, мають хоть якийсь смисл тіки по отношенію до несвободного торгашества, до порабощонного середньовічного горожанина, а не по отношенію до комуністичного унічтоженія торгашества, буржуазних виробничих відносин і самой буржуазії.

Ви ужасаїтесь тому, шо ми хочемо унічтожить приватну власність. Но у вашому нинішньому суспільстві приватна власність унічтожена для девʼяти десятих його членів; вона сущіствує іменно благодаря тому, шо для девʼяти десятих її не существує. Получається, ви упрікаєте нас в тому, шо ми хочемо унічтожить таку власність, яка передбачає в качістві необхідної умови отсутствіє власності у величезної більшості суспільства.

Одним словом, ви упрікаєте нас в тому, шо ми хочемо унічтожить вашу власність. Да, ми дійствітєльно хочемо це здєлать.

З того момента, коли нільзя буде більше превращать працю в капітал, в гроші, в земельну ренту, короче — в суспільну силу, яку можна монополізіровать, то єсть з того момента, коли особиста власність не зможе більше превращаться в буржуазну власність, — з цього момента, заявляїте ви, лічность унічтожена.

Значить, ви празнаєтесь, шо лічностью ви не признаєте нікого, кроми буржуя, то єсть буржуазного власника. Така лічності і правда должна буть унічтожена.

Комунізм ні у кого не забирає возможності привласнювати собі суспільні продукти, він тіки отнімає возможность посрєдством такого привласнення порабощать чужу працю.

Видвигали возраженіє, мол з унічтоженієм приватної власності прекратиться всяка дєятєльность і запанує всєобщє ледарство. 

В такому случаї буржуазне суспільство должно було б уже давно згинуть от ледарства, того шо тут той, хто трудиться, нічого не пріобрітає, а той, хто пріобрітає, не трудиться. Всі ці опасєнія зводяться до тавтології, шо немає більше найманої праці, раз не существує більше капітала.

Усі возраженія, направлені проти комуністичного способа привласнення і виробництва матеріальних продуктів, поширюється также на привласнення і виробництво продуктів розумового труда. Подобно до того, як унічтоженіє класової власності представляїться буржую як унічтоженіє самого виробництва, так само і унічтоженіє класової освіти для нього равносильно унічтоженію освіти вообщє.

Та освіта, потєрю якої він оплакує, є для огромної більшості превращенієм в машинний придаток.

Но не спорьте з нами, оцінюючи при цьому унічтоженіє буржуазної власності з точки зрєнія ваших буржуазних уявлень про свободу, освіту, право і так далі. Ваші ідеї самі є продуктом буржуазних виробничих відносин і буржуазних відносин власності, так само як і ваше право — це всього возведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої оприділяється матеріальними умовами жизні вашого класу.

Ваше упереджене представлєніє, яке заставляє вас превращать свої виробничі і майнові відносини з відносин історичних, в ході развітія виробництва минаючих, на вєчні закони природи і разума, — це представлєніє ви розділяєте з усіма погибшими панівними класами. Те, шо ви понімаїте, коли мова заходе про античну²Власність стародавнього рабовласницького світу (Греція, Рим), основана на експлуатації рабського труда. або феодальну власність, ви не можете понять, коли мова заходе про власність буржуазну.

Унічтоженіє сімʼї! Даже самі крайні радикали возмущаються цим позорним наміром комуністів.

На чому основана соврімєнна, буржуазна сімʼя? На капіталі, на приватній наживі. В полностю розвиненому виді вона существує тіки для буржуазії; но вона находе своє доповнення у винуждєній безсімейності пролетарів і в публічній простітуції.

Буржуазна сімʼя природно отпадає вмєсті з тим, як отпадає оце її дополнєніє, і обидва вони вмєсті іщєзнуть з іщєзновєнієм капітала.

Чи ви упрікаєте нас в тому, шо ми хочемо прекратить експлуатацію дітей їх батьками? Ми признаємся в цьому прєступлєнії.

Но ви кажете, шо, заміняя домашнє виховання суспільним, ми хочемо унічтожить найніжніші чєловєчєскі отношенія. 

А хіба ваше виховання не визначається суспільством? Хіба воно не визначається суспільними відносинами, у яких ви воспітуєте, не визначається прямим чи косвіним вмішатільством суспільства через школу і так далі? Комуністи не видумують вліяніє суспільства на виховання; вони тіки ізміняють характер виховання, виривають його з-під вліянія пануючого класа.

Буржуазні патякання про сімʼю і воспітаніє, про нєжні стосунки між батьками й дітьми тим більше внушають отвращєніє, чим більше із-за розвитку великої промисловості разрушаються всі сімейні связі для пролєтаріїв і чим більше діти превращаються в прості предмети торговлі й робочі інструменти.

Но ви, комуністи, хочете запровадить спільність жінок, — кричить нам хором вся буржуазія.

Буржуй дивиться на твою дружину як на просте знаряддя виробництва. Він чує, шо знаряддя виробництва должно іспользуваться спільно, і, канєшно, не може собі представить нічого другого, крім того, шо жінок постігне та же участь.

Він даже не подозріває, шо мова йде якраз про те, шоб скасувать становище жінки, у якому вона є простим знаряддям виробництва.

А вообщє, нема нічого смішнішого високоморального ужаса наших буржуїв по поводу будто би офіциальної спільності жінок у комуністів. Комуністам нема чого вводить спільність жінок, вона сущєствувала почти всігда.

Наші буржуї, не довольствуясь тим, шо в їхньому разпоряженії находяться дружини і дочки їх робочих, не кажучи вже про офіційну проституцію, находять главне утішеніє в тому, шоби соблазнять дружин друг друга.

Буржуазний шлюб є в реальності спільністю дружин. Комуністів можна було б упрікнуть тіки в тому, будто вони хочуть ввести замість лицемірно-прикритої спільності дружин офіційну, откриту. Але ж само собою понятно, шо з унічтоженієм нинішніх виробничих відносин зникне і витікающа з них спільність дружин, то єсть офіційна й неофіційна проституція.

Дальше, комуністів упрікають, будто вони хочуть отмінить батьківщину, національність.

У рабочих немає батьківщини. У них не можна отнять те, чого у них немає. Тому шо пролетаріат має насамперед завоювать собі політичне панування, підняться до положенія національного класа, зконституюватися як нація, він сам поки ше національний, хоча зовсім не в том смислі, в якому це понімає буржуазія.

Національна відособленість і протилежності народів все більше й більше іщезають уже з розвитком буржуазії, свободою торговлі, одноманітністю промислового виробництва і відповідних йому условій жизні.

Панування пролетаріату ще більше ускорить їх зникнення. Обʼєднана дєятєльность, по крайній мєрі цивілізованих країн, є одним з перших условій звільнення пролетаріата.

Постільки, поскільки буде унічтожена експлуатація одного індивідума другим, унічтожена буде й експлуатація одной нації другою. Вмєсті з антагонізмом класів всередині нації падуть і враждєбні стосунки націй між собою.

Обвінєнія проти комунізма, які видвигаються з релігіозних, філософських і вообще ідеологічних точок зрєнія, не заслужують детального розгляду.

Чи нада особе глубокомисліє, шоби понять, шо вмєсті з условіями жизні людей, з їх суспільними відносинами, з їх суспільним буттям ізміняться также і їхні представлєнія, взгляди і поняття, — одним словом, їхнє сознаніє.

Шо ж доказує історія ідей, як не те, шо духовне виробництво перетворюється вмєсті з матеріальним? Пануючими ідеями любого времені були всігда тіки ідеї пануючого класу.

Балакають про ідеї, які революціонізують усе суспільство; цим виражають тіки той факт, шо всередині старого суспільства утворились елементи нового, шо рука в руку з разложенієм старих условій жизні іде й разложеніє старих ідей.

Коли дрєвній світ ішов до загибелі, дрєвні релігії були переможені християнською релігією. Коли християнські ідєї у XVIII столітті були переможені під ударом просвітницьких ідей, феодальне суспільство вело свій смертний бой з революційною в те время буржуазією. Ідеї свободи совісті і релігії виражали в області знанія тіки панування вільної конкуренції.

«Але», скажуть нам, «релігійні, моральні, філософські, політичні, правові ідєї і т. д., канєшно, ізімінялися в ході істичного розвитку. Релігія ж, мораль, філософія, політика, право всігда сохранялися в цьому безперервному ізмінєнії.

До того ж, сущєствують вєчні істіни, як-от свобода, справедливість і т. д., общі усім стадіям суспільного розвитку. Комунізм же отміняє вєчні істіни, він отміняє релігію, мораль, вмєсто того щоб обновить їх; отже, він протіворєчить всьому попередньому історичному развітію».

До чого зводиться це обвінєніє? Історія всіх дотепер существувавших суспільств двигалася в класових протилежностях, які в разні епохи складались по-разному.

Но які б форми вони не принімали, експлуатація одної часті суспільства другою є фактом, общим для всіх минувших століть. Того й нічого странного нема в тому, шо суспільна свідомість усіх століть, попри всі разнообразія і всі разлічія, рухається в певних общих формах, у формах сознанія, які цілком іщезнуть тіки з окончатільним іщєзновєнієм протилежних класів.

Комуністична революція є найрадикальнішим розривом із унаслєдованими від минулого майновими відносинами; неудівітєльно, шо в ході свого розвитку вона самим рішитільним образом пориває з ідеями, унаслєдованими від минулого.

Оставимо, однак, возраженія буржуазії проти комунізма. 

Ми вже бачили вище, шо першим кроком в робочій революції є перетворення пролетаріата в пануючий клас, завоювання демократії.

Пролетаріат іспользує своє політичне панування для того, шоб вирвать у буржуазії крок за кроком весь капітал, централізувать усі знаряддя виробництва в руках держави, то єсть організованого в пануючий клас пролетаріата, і возможно бистріше увєлічіть суму продуктивних сил.

Це може, канєшно, случиться сначала тіки при помощі деспотичних втручань у право власності і в буржуазні виробничі відносини, то єсть за допомогою заходів, які економічно кажуться недостатніми і несостоятільними, но які в ході двіженія переростають самі себе і неминучі як засіб для переворота у всьому способі виробництва.

Ці заходи будуть, канєшно, разні в разних країнах.

Хотя в самих передових країнах можна буде почті віздє примінить такі мєри:

1. Експропріація земельної власності і возвращєніє земельної ренти на державні росходи.
2. Високий прогресивний налог.
3. Отмєна права успадкування.
4. Конфіскація майна усіх емігрантів і бунтовщиків.
5. Централізація кредіта в руках держави посрєдством національного банка з державним капіталом і з ісключітєльною монополією.
6. Централізація всього транспорта в руках держави.
7. Увєлічєніє числа державних фабрик, знарядь виробництва, превращєніє земель в орні і покращення земель по общому плану.
8. Одинакова обовʼязковість праці для всіх, утворення промислових армій, особено для землеробства.
9. Соєдінєніє землеробства з промисловістю, сприяння поступовому устранєнію протилежності між містом і селом.
10. Громадське і безплатне виховання всіх дітей. Устранєніє фабричного труда дітей у його соврімєнній формі. Соєдінєніє виховання з матеріальним виробництвом і т. д.

Коли в ході розвитку іщезнуть класові відмінності і все виробництво зосередиться в руках асоціації індивідів, тоді публічна власть втратить свій політичний характер. Політична власть в собствєному смислі слова — це організоване насилля одного класа для подавлєнія другого. Якшо пролетаріат в борьбі проти буржуазії непрімєнно обʼєднується в клас, якшо путьом революції він перетворює себе в пануючий клас і в качістві пануючого класу силою унічтожає старі виробничі відносини, то вмєсті з цими виробничими відносинами він унічтожає условія сущєствованія класової протилежності, унічтожає класи вообщє, а тим самим і своє власне панування як класу. 

На мєсто старого буржуазного суспільства з його класами і класовими протилежностями приходить асоціація, у які вільний розвиток каждого і каждої є условієм вільного розвитку всіх.