Террі Іглтон
Здавалося б, хвалити Маркса – таке ж збочення, як і закинути добре слівце за Бостонського Різника. Хіба на Марксових ідеях не лежить відповідальність за деспотизм, масові вбивства, табори примусової праці, економічну катастрофу та поневолення мільйонів людей? Хіба одним з його відданих учнів не був грузинський селянин-параноїк на ім’я Сталін, а іншим – лютий китайський диктатор, на чиїх руках, ймовірно, кров 30 мільйонів його співвітчизників?
Насправді ж Маркс не більше відповідальний за страхітливе гноблення людей в комуністичному світі, ніж Ісус – за Інквізицію. Насамперед, Маркс висміяв би уявлення, що соціалізм може прижитися в таких безпросвітно бідних, хронічно відсталих суспільствах, як російське та китайське. Бо він писав, що тоді залишились би самі «узагальнені злидні» , тобто стан, коли знедоленими будуть всі, а не лише бідні. А це всього лише повернення «старого непотребу». Марксизм – теорія того, як багаті капіталістичні держави за допомогою своїх величезних ресурсів можуть досягнути справедливості й процвітання для своїх народів. Це не програма того, як катапультувати в сучасну добу держави без матеріальних ресурсів, розквітлої громадянської культури, демократичного спадку, розвиненої технології, просвітлених ліберальних традицій та кваліфікованої й навченої робочої сили.
Звісно, Маркс хотів, щоб справедливість та добробут процвітали в таких богом забутих місцях. Гнівно й промовисто він писав про відсталі британські колонії, не в останню чергу Ірландію та Індію. І натхненний ним політичний рух більше за інші політичні течії зробив для того, щоб допомогти малим націям скинути своїх імперіалістичних господарів. Та все ж не настільки дурним був Маркс, щоб уявляти, ніби соціалізм можна побудувати в таких країнах без допомоги більш розвинутих держав. А це означає, що народ цих розвинених держав має вирвати засоби виробництва з рук своїх правителів і передати їх на службу гнаним та голодним всієї землі. Якби це сталося в Ірландії у ХІХ столітті, не було б голоду та його наслідків: смерті мільйону та еміграції ще двох чи трьох мільйонів людей.
В певному сенсі все, що написав Маркс, можна звести до кількох незручних питань. Як сталося, що капіталістичний Захід накопичив ресурсів більше, ніж коли-небудь бачено в людській історії, а все ж неспроможний подолати бідність, голод, експлуатацію та нерівність? Які механізми дають процвітання меншості, а величезній більшості – злидні та приниження? Чому особисте багатство йде пліч-о-пліч з бідністю для народу? Чи варто нам за порадою добросердих ліберальних реформістів не поспішати розгрібати завали людської злиденності, а дочекатися сповнення часів? Чи заспокоїтися на твердженні, що в самій природі капіталізму породжувати бідність і нерівність так само невблаганно, як Чарлі Шин породжує пліткй
Маркс – перший мислитель, який так поставив питання. Цей єврейський емігрант в латаному одязі, що, за власним свідченням, більше за інших писав про гроші, але менше за інших їх мав, залишив нам у спадок мову, здатну охопити як одне ціле систему, в якій ми живемо. Проаналізувати її суперечності, показати внутрішню динаміку, дослідити історичне походження та передбачити її потенційний занепад. Це зовсім не означає, що Маркс розглядав капіталізм як Погану Річ, щось подібне до захоплення Сарою Пейлін чи пихтінням сигаретним димом межи очі вашій дитині. Навпаки, із властивою йому екстравагантністю Маркс оспівував клас-творець капіталізму, – і цей факт як критики, так і учні Маркса приховували собі на догоду. Ніяка інша соціальна система в історії, писав він, не була настільки революційною. За якісь століття капіталістичні середні класи стерли майже всі залишки своїх феодальних ворогів з лиця землі. Вони накопичували культурні та матеріальні скарби, винайшли людські права, скасували рабство, скидали самодержців, руйнували імперії, боролися та помирали за людську свободу й заклали основу для справжньої глобальної цивілізації. Жоден документ – навіть «Вол-Стріт джорнел» – так не відпускає барвистих компліментів цьому величезному історичному досягненню, як «Маніфест комуністичної партії».
Але це не вся історія. Є ще такі, яким історія сучасності видається захопливою розповіддю про прогрес, і такі, яким вона ввижається довгим кошмаром. З властивою йому збоченістю Маркс вважав і так, і так. Кожен крок цивілізації вперед приносить із собою нові нагоди для варварства. Велике гасло революції середнього класу – «Свобода, Рівність, Братерство» – було й Марксовим девізом. Він просто шукав відповідь на питання, чому цих ідей ніколи не втілити в життя без насилля, бідності та експлуатації. Капіталізм розвинув людські сили та можливості поза будь-які попередні межі. Проте він не використав цих можливостей, щоб звільнити людей він безплідної тяжкої праці. Навпаки, він змусив їх гарувати тяжче, ніж коли-небудь до того. В найбагатших цивілізаціях з людей лилося не менше поту, ніж із їхніх неолітичних предків.
Причиною цьому, на думку Маркса, не природна обмеженість ресурсів, а особливо суперечливий шлях, яким капіталістична система породжує своє казкове багатство. Рівність для одних означає нерівність для інших, а свобода для дрібки приносить гноблення та нещастя для більшості. Жадібна погоня системи за владою та прибутком перетворила іноземні держави на уярмлені колонії, а людських істот – на іграшки економічних сил поза їхнім контролем. Вона вкрила планету забрудненням та масовим голодом, порила шрамами кровопролитних війн. Деякі критики Маркса зі справедливим обуренням вказують на масові вбивства в комуністичній Росії та Китаї. Як правило, вони не пригадують з таким самим обуренням про геноцидні злочини капіталізму: голод в Азії та Африці кінця ХІХ століття, що забрав незнану кількість мільйонів людей; м’ясорубка Першої світової війни, в якій імперіалістичні держави різали робітництво одне одного у боротьбі за глобальні ресурси; жахи фашизму – режиму, що якого, як правило, вдається капіталізм, коли його притискують до стінки. Без самопожертви серед інших також і Радянського Союзу нацистський режим досі міг би існувати.
Марксисти попереджували про небезпеку фашизму, доки політики так званого вільного світу ще вголос розважали, чи й справді такий страшний Гітлер, як його малюють. Майже всі послідовники Маркса сьогодні засуджують злодійства Сталіна та Мао, в той час, як багато немарксистів досі можуть енергійно захищати руйнування Дрездена чи Хіросіми. Сучасні капіталістичні держави здебільшого є плодами історії геноциду, насилля та руйнувань не менш жахливих, ніж комуністичні злочини. Капіталізм теж кувався в крові та сльозах, а Маркс був тому свідком. Просто система вже настільки довго працює, що більшість із нас про це забули.
Вибірковість політичної пам’яті подеколи набирає цікавих форм. Візьмімо, наприклад, 11-те вересня. Я маю на увазі перше 11-те вересня, а не друге. Йдеться про 11-те вересня якраз за 30 років до падіння Всесвітнього торгового центру, коли Сполучені Штати допомогли насильно скинути демократично обраний уряд Сальвадора Альєнде в Чилі та встановили на його місце одіозного диктатора, що загубив набагато більше людей, ніж померло того нещасного дня в Нью-Йорку та Вашингтоні. Скільки американців знають про це? Скільки разів про це згадували на «Фокс Ньюз»?
Маркс був не якимось там мрійливим утопістом. Навпаки, він розпочав свою політичну кар’єру жорсткою суперечкою з мрійливими утопістами, що його оточували. Йому було настільки ж цікаве ідеальне людське суспільство, як і герою Клінта Іствуда. І він ніколи не висловлювався такими абсурдними формулюваннями. Маркс не вірив, що люди можуть бути святішими за архангела Гавриїла. Він скоріше вірив у те, що світ можна перетворити на значно краще місце. В цьому він був реалістом, а не ідеалістом. Заперечують можливість радикальних змін ті, в кого голова справді глибоко в піску – моральні страуси цього світу. Вони поводяться так, ніби серіал «Сім’янин» та кольорова зубна паста існуватимуть і в 4000-му році. Вся людська історія заперечує цю точку зору.
Звісно, радикальні зміни можуть бути й не на краще. Можливо, нас чекає тільки силуваний соціалізм групки людських істот, яким вдасться пережити якийсь ядерний голокост чи екологічну катастрофу. Маркс навіть говорить про похмуру можливість «взаємного знищення всіх сторін». Людина, що була свідком жахів індустріально-капіталістичної Англії, навряд чи бачитиме людських істот в рожевому світлі. Маркс лише мав на увазі, що на планеті більш, ніж достатньо ресурсів, щоб розв’язати більшість наших матеріальних проблем, так само, як у Британії 1840-х років було достатньо їжі, щоб нагодувати змучене голодом ірландське населення, і ще б залишилося. Головне – як ми організуємо наше виробництво. Загальновідомо, що Маркс не залишив нам плану, як нам поводитися інакше. Всі знають, що йому мало що було сказати про майбутнє. Єдиний образ майбутнього – це поразка теперішнього. Маркс пророк не в сенсі чаклуна з кришталевою кулею. Він пророк у справжньому біблійному сенсі: він застерігає нас, якщо ми не змінимо наших несправедливих шляхів, майбутнє може бути дуже неприємним. Або не буде взагалі ніякого майбутнього.
Отож, для соціалізму не потрібно якоїсь дивовижної зміни в людській природі. Деякі захисники феодалізму проти капіталістичних цінностей у пізньому середньовіччі проповідували, що капіталізм не працюватиме, бо він суперечить людській природі. Деякі капіталісти зараз говорять те саме про соціалізм. Безперечно, десь у басейні Амазонки існує плем’я, яке вірить, що жоден соціальний порядок не виживе, якщо чоловікові заборонено одружуватися з жінкою загиблого брата. Всі ми прагнемо абсолютизувати умови, в яких живемо. Соціалізм не припинить ворожнечі, заздрощів, агресії, жадібності, дармоїдства, бажання влади та суперництва. У світі й далі буде своя частка задирак, крутіїв, дармоїдів, ледарів та психопатів. Просто ворожнеча, агресія та суперництво вже не будуть такими, коли деякі банкіри можуть скаржитися, що їхні бонуси урізали до нещасних 5 мільйонів доларів, в той час, коли мільйони інших людей у світі борються за виживання на менш, ніж два долари на день.
Маркс був глибоко моральним мислителем. У «Маніфесті комуністичної партії» він пише про світ, в якому «вільний розвиток кожного буде умовою вільного розвитку всіх». Це ідеал, який нас має вести, а не умови, яких ми коли-небудь повністю досягнемо. Але все ж мова, якою висловлено цей ідеал, важлива. Як щирий романтичний гуманіст Маркс вірив в унікальність індивіда. Цією ідеєю просякнуті його тексти від початку до кінця. У Маркса була пристрасть до чуттєво конкретного й підкреслена огида до абстрактних ідей, хоча він вважав, що в деяких випадках вони мають бути. Марксів так званий матеріалізм по суті стосується людського тіла. Знову і знову він говорить про справедливе суспільство як про таке, в якому чоловіки та жінки зможуть реалізувати свої окремі можливості та здібності у свій окремий спосіб. Марксова моральна мета – самореалізація, що приносить задоволення. В цьому він погоджується зі своїм великим вчителем Аристотелем, котрий розумів, що моральність стосується того, як жити наповнено та з насолодою, а не (як це собі на горе уявляє сучасний світ) законів, обов’язків, зобов’язань та відповідальності.
Чим ця моральна мета відрізняється від ліберального індивідуалізму? Різниця в тому, що, за Марксом, людські істоти досягають справжньої самореалізації, шукаючи її одні в одних та одні через одних. Справа не в тому, що кожен і кожна робить своє діло у повній ізоляції від інших. Це було б навіть неможливо. Людина повинна стати основою для самореалізації іншої людини тією же мірою, якою вона є умовою власної самореалізації. На міжособистісному рівні це називають любов’ю. На політичному рівні – соціалізмом. Соціалізм для Маркса — будь-який набір інституцій, що дозволяє якнайповніше розвинутися взаємності між людьми. Погляньте на різницю між капіталістичною компанією, де більшість працює заради вигоди меншості, і соціалістичним кооперативом, в якому моя власна участь у проекті збільшує благо всіх інших, і навпаки. Це не питання святенницької самопожертви. Процес вбудований у структуру інституції.
Марксова мета – це дозвілля, а не праця. Найкраща причина бути соціалістом, – крім як подратувати несимпатичних вам людей, – це відраза до того, що ви мусите працювати. Маркс думав, що капіталізм розвинув виробничі сили до тієї точки, в якій, за інших соціальних відносин, їх можна використати для емансипації більшості чоловіків і жінок від найбільш принизливих форм праці. Що б ми робили далі, на його думку? Все, що заманеться. Вирішили б ми, як великий ірландський соціаліст Оскар Вайлд, просто відлежуватися в просторих багряних шатах, посьорбуючи абсент і читаючи одне одному навмання відкриті сторінки Гомера, – то й на здоров’я! Суть у тому, що цей тип вільної діяльності має бути доступний усім. Ми б більше не терпіли ситуації, коли меншість має дозвілля, тому що більшість має працювати.
Іншими словами, Маркса цікавило те, що дехто може помилково назвати «духовним», нематеріальним. Матеріальні умови повинні змінитися тільки для того, щоб звільнити нас від тиранії економічного. Маркс сам непересічно знав світову літературу, захоплювався мистецтвом, культурою, світськими бесідами, отримував насолоду від дотепності, гумору та веселощів; одного разу Маркса навіть затримав поліцейський за те, що той ламав вуличного ліхтаря, вештаючись від пабу до пабу. Звісно, він був атеїстом, але, щоб бути високодуховним, не конче бути релігійним. Маркс був одним з багатьох великих єврейських єретиків, і його робота пронизана великими темами юдаїзму: справедливість, емансипація, Судний день, царство миру та достатку, звільнення бідних.
Що ж, все таки, зі страшним Судним днем? Невже Марксове бачення людства не вимагає кривавої революції? Необов’язково. Він сам вважав, що деякі країни – такі, як Британія, Голландія та Сполучені Штати – можуть досягнути соціалізму мирно. Хоча Маркс і був революціонером, але також і неабияким прихильником реформ. У будь-якому разі, люди, які стверджують, що вони проти революції, переважно мають на увазі, що їм не подобаються певні революції, – але не всі. Чи ставляться антиреволюційні американці так само вороже до Американської революції, як до Кубинської? Чи ламають вони з горя руки після останніх повстань у Єгипті та Лівії чи після тих, які скинули колоніальну владу в Азії та Африцї Ми самі є продуктами революційних зсувів минулого. Деякі процеси реформ забризкані кров’ю значно більше, ніж деякі акти революції. Існують як оксамитові, так і насильницькі революції. Сама більшовицька революція відбулася з прикметно малими втратами життів. Радянський Союз, який вона породила, розпався 70 років по тому без жодного кровопролиття.
Деякі критики Маркса відхиляють суспільство, в якому домінує держава. Але він теж його відкидав. Маркс відчував огиду до політичної держави не меншу, ніж «Tea Party», – хіба що з менш обивательських причин. Чи був він, як би спитали фемініст(к)и, вікторіанським патріархом? Без сумніву. Але, як зазначають деякі (немарксистські) коментатори, саме чоловіки з соціалістичного та комуністичного таборів, аж до виникнення жіночого руху у 1960-х, розглядали питання рівності жінок як життєво необхідне для інших форм політичного звільнення. Слово «пролетар» означає тих, хто були надто бідними, щоб служити державі будь-чим, крім плоду своєї утроби. «Proles» латиною значить «нащадок». Сьогодні на потогінних виробництвах і малих фермах третього світу типовим пролетарем є жінка.
Те саме стосується й національного питання. У 1920-х і 30-х практично єдиними чоловіками та жінками, що вимагали расової рівності, були комуністи. Більшість антиколоніальних рухів надихнув марксизм. Антисоціалістичний мислитель Людвіг фон Мізес описує соціалізм як «найсильніший реформаторський рух, який коли-небудь людство знало, перший ідеологічний напрям, не обмежений частиною людства, а підтримуваний всіма расами, націями, релігіями та цивілізаціями». Маркс, який дещо краще знав історію, міг би нагадати фон Мізесові про християнство, але ця точка зору все ж переконлива. Що стосується довкілля, Маркс дивовижним чином був попередником нашої власної політики руху «зелених». Природа, і потреба ставитися до неї як радше до союзниці, ніж як до суперниці, була однією з його постійних тем.
Чому Маркс може знову бути на часї Відповідь іронічна – через капіталізм. Щойно ви чуєте, як капіталісти говорять про капіталізм, знайте – значить, у системі проблеми. Здебільшого вони надають перевагу менш вибухонебезпечному терміну, приміром «вільному підприємництву». Останні фінансові катастрофи змусили нас ще раз подумати про обставини, в яких ми живемо, як про єдине ціле, і Маркс був першим, завдяки кому це стало можливим. Саме в «Маніфесті комуністичної партії» передбачено, що капіталізм стане глобальним і його нерівності різко загостряться. Чи були в Марксових роботах недолікй Сотні. Але він надто творчий і оригінальний мислитель, щоб відступати перед вульгарними стереотипами своїх ворогів.
Переклад Надії Парфан та Володимира Артюха
Джерело: The Chronicle of Higher Education
Читайте також:
Знаходити ідеологію в головах і структурах, у словах і діях (Олексій Вєдров)
Маркс і Енгельс про російський імперіалізм
Марксизм і гуманізм (Луї Альтюссер)
