Як стало відомо, інцидент із тортом довів суспільству радикальність намірів студентства у відстоюванні права на отримання стипендій і став крапкою в розмовах про економію на сфері освіти. З початком навчального року Прем’єр-міністр заявив, що Кабмін визначив освіту одним із пріоритетних напрямів у формуванні бюджету на наступний рік. Гройсман обіцяє збільшити фінансування освітньої галузі на 10 млрд гривень. Кошти планують витратити на зарплати робітникам освіти вже з наступного року.
Тим не менше, в інтернеті вже почалася кампанія цькування студентів, котрі обурилися перспективами урізань, у зв’язку з чим редакція звернулася до юриста, правозахисника й філософа, аби вони прокоментували цю ситуацію.
Віталій ДУДІН (юрист, активіст ГО «Соціальний рух»):
Мінфін чітко заявив, що хоче позбавити більшість студентів-бюджетників стипендій. Посягання Уряду на те, що йому не належить, рівнозначне оголошенню війни студентству. По-перше, це звуження конституційних прав та свобод усупереч статті 22 Конституції. По-друге, це не розв’яже економічних проблем України й не забезпечить сталого розвитку. По-третє, це негативно позначиться на мотивації до навчання. У студентів виникне враження, що держава не дбає про їхні інтереси й це стане останнім приводом для еміграції. По-четверте, це підриває національну безпеку. Мінфін усвідомлює, що студенти є найактивнішою частиною суспільства й ситуація може вийти з-під контролю. Отже, бажання перетворити круглий стіл на солодкий виглядало доречним: якби не кинутий у заступника міністра фінансів торт, то позицію на користь студентів навряд чи почули б. Захід 30 серпня міг стати першим і останнім актом публічного обговорення скасування стипендій.
Проміжний політичний підсумок: влада уголос заявила, що виконувати демократичну Конституцію нинішня ліберально-капіталістична економіка не дозволяє. Чиновники вочевидь вирішили актуалізувати соціалістичні ідеї: лише податковий тиск на найбагатших дозволить виконати ці норми.
«Вишенькою на торті», безумовно, стала маніпуляція навколо гасла студентів «Гроші на освіту, а не на війну». Вражає, як провладний мейнстрім імітує дискусію: рішення про скасування стипендій вони ухвалили давно, але тепер пояснюють це покаранням за «неправильну» поведінку.
Здається, що молодь бажала висловити протест проти урізань в ім’я «патріотичних» міркувань. «Війна» стала сакральним прикриттям грабунку. Студенти ж вважають, що виправдання новим антисоціальним реформам не може бути. Дію статті 53, що гарантує стипендію, може бути призупинено лише під час воєнного стану (а не АТО). Хочеться нагадати, що у Росії кошти накопичувальної системи було виділено на підтримку Криму. Там люди промовчали. Непопулярні рішення можна обґрунтувати цими мотивами і в нас.
На мою думку, саме олігархізація є проблемою №1. Можна погодитися з одним із учасників акції: капітал виводить гроші з країни й сплачує податки в бюджет Швейцарії (на безкоштовну освіту швейцарців) та у бюджет Росії (на військові навчання російської армії). Гроші йдуть і на освіту, і на війну, але повз бюджет.
Нагадати про війну – це додатково вказати на її «ненормальність». Якщо держава веде оборону, то вона повинна принаймні припинити війну проти власного народу за допомогою тарифів, урізань та інших «реформ». Держава, що змагається за визволення, відрізняється передусім цінностями: мілітаризм та переслідування за інакодумство явно нам не личать. Не мілітаризм, а реалізація соціальних прав сприятиме консолідації народу. Якщо 50% юнаків, за даними Кабміну, не бажають служити у війську, то, можливо, час припиняти шкідливі реформи?
Про межі свободи висловлювання можна сперечатися. Проте спроби надати слову «війна» позитивного змісту виглядають відверто «по-оруелівськи». Нагадаю, що закликати до війни в Україні заборонено (ст. 436 «Пропаганда війни» Кримінального кодексу). Закликам до ведення війни протидіє Служба безпеки України: наприклад, 21.08.2014 р. СБУ в Києві «вилучила тираж агіток із закликами до війни». За один день літа 2014 року було ухвалено рішення про обмеження трансляції 8 російських ЗМІ через «заклики до розв’язання агресивної війни». Безперечно, народ має підстави вважати витрати на оборону (а не «війну») найважливішими. Але «травля» протестувальників – це спроба поміняти місцями жертву та винуватця. Багатьом варто запитати себе: війна для них – це погано чи добре? Для когось вона видається природним станом, який і переривати немає сенсу. Показово, що соціально-економічні аргументи влади були ще слабкіші, адже вони до них вдавалися менше.
Якщо студенти відмовляться від боротьби, то це означає, що громадяни не готові захищати свій інтерес. Більше, ніж війни, маси бояться визнати свою атомізацію та безсилля перед певними явищами (війна, реформи). Які цінності чи, точніше, страхи переможуть в суспільстві? Поки що привладний клас може спокійно їсти торти, бо суспільство лишається маніпульованим. І важко однозначно сказати, які шаблони мислення переважають: «ліберальні» 1 чи «націоналістичні». Тому доводиться сподіватись на інстинкт самозбереження привладного класу. Показово, що міністр освіти Лілія Гриневич підтримала вимогу залишити стипендії без жодних «але».
Володимир ЧЕМЕРИС (правозахисник, засновник ВГО «РЕСПУБЛІКА»):
Факт того, що представники привладної коаліції почали дещо істерично коментувати акцію студентів проти урізання стипендій, означає, що акція досягла мети.
Вони злякалися студентського руху, який може стати провісником соціального вибуху, що змете цю владу й припинить ринкові експерименти над українцями. Аргументи у них уже заїжджені: хто проти дій влади, той «агент Путіна».
Те, що нічого нового не придумали, свідчить: війна – це єдине, на чому тримається влада олігархів. Про те, що акція активістів «Соціального руху» та «Прямої дії» досягла мети, свідчить і факт, що уряд, боючись широкомасштабних протестів, змушений заявити про згортання планів урізати стипендії.
Андрій РЄПА (філософ, культуролог):
Під час акції студенти скандували декілька гасел, але одне з них найбільше збурило емоції, нерозуміння та полеміку: «Гроші на освіту, а не на війну». Подальша дискусія виявила, що дискутанти по-різному – а деколи навіть діаметрально протилежно – розуміють саме концепт «війни». Для одних це – священна війна слабкої держави за свою реальну незалежність і ганебний факт військової агресії з боку сусідньої держави, факт, якому за жодних обставин не можна потурати й співчувати. Звідси кампанія в соціальних мережах із дискредитації «антивоєнного» торто-перформансу, яка змістила акценти акції, що, власне, замислювалася як протест проти майбутніх намірів уряду скасувати стипендії. Симптоматично, що в фейсбуку саме це гасло дехто перекрутив (і спотворив), мовляв, студенти вимагали: «Гроші на освіту, а не на Армію». Отже, зрада і т.д. Але студентські активісти, якщо уважно до них прислухатися, характеризують поняття «війни» дещо інакше. Вони не проти підтримки української армії і їх не можна запідозрити, ніби вони крадькома підтримують іншу сторону конфлікту, зокрема, Кремль. Це, звісно, маячня. Треба розуміти позицію тих, хто не розділяє сучасної «гегемонії» щодо мілітаризму, ура-патріотизму, парадів у стилі Північної Кореї тощо. Сьогодні «війна» – це, на жаль, симптом хвороби, послідовного руйнування та деградації соціальної держави.
У сучасному світі війни – це насамперед бізнес-проекти. Війни розпалюються елітами, допоки вони їм вигідні. А це мільярдні прибутки. Війни приносять багатіям безперечні політичні бонуси: покірні та керовані маси, ура-патріотизм простого народу, віра в вождів і прості рішення, чорно-біла картина світу між своїми та чужими, фаллократичний мілітаризм від дитячих садочків до казарм, пропаганда замість освіти, уславлення ієрархії, культу сили, зброї, стадних інстинктів та жертовного мислення. Війни сіють страх, хаос, фанатизм, смерть, невігластво, жорстокість, цензуру, покору, пристосуванство, лицемірство, егоїзм. Зупинити все це ще однією війною означає тушити пожежу бензином. Це повернення в середньовіччя.
У сучасному суспільстві перемагає не сила, а розум. Саме в нього треба інвестувати. Мілітаризм неприпустимий у цивілізованому суспільстві вільних, свідомих, зрілих людей. Так, сильна, некорумпована, професійна армія цьому суспільству потрібна. Так само як їй конче потрібні чесна, некорумпована поліція, пожежна служба, якісні дороги та регулювальники, доступна медицина, вища освіта, інноваційна наука, новітні технології тощо. Це все елементи одного організму. Не можна фінансувати й розвивати в державі тільки армію, це як у спортзалі качати тільки праву руку, занедбавши всі інші органи суспільного тіла, – тоді деградує мозок, атрофуються й задубіють інші кінцівки. Не можна сплановано формувати суспільство-ацефала: величезні м’язи й манюсінька голова.
Президенти-мільярдери Путін і Порошенко стравлюють наші сусідні народи в мілітарному ідеологічному угарі, перетворивши Схід України та Донбас у беззаконну та безправну «сіру зону» довготривалого воєнного конфлікту та перманентного надзвичайного стану. Щомиті там безкарно вбивають, знущаються, грабують, ґвалтують або принижують. Насамперед страждають найнезаможніші, найнезахищеніші верстви населення, зубожілий люмпен-пролетаріат, яким байдуже або немає куди й за що втекти. Водночас процвітають ринкові спекулянти, рекетири та мафіозі. Обидві країни в особі деяких спритних олігархів і державних чиновників і з Росії, і з України продовжують торгувати між собою, і на це всі заплющують очі. Горе-державні «діячі» колись будуть відповідати за все в Гаазі, як і їхні «бояри», місцеві князьки, заслані козачки та професійні душогуби-терористи. Не забуваймо, що з їхніх рук годуються сонмища мародерів, садистів, дрібних стерв’ятників, що під шумок зароблять на крові та нещасті місцевих людей.
За таких умов державцям у «тилу» можна проводити будь-які антинародні ліберальні реформи. Наляканий, отуплений, зневірений народ більше не має власної думки, власної волі до влади. За нього все вирішують вожді та підспівувачі режиму. А ті вбивають у голови ази нової тоталітарної ідеології: про приватну власність, про бізнес, про атлантів, про лібертаріанство з одного боку – та лузерів, люмпенів, пролів, 2 совків і соціальну державу як найбільше зло з другого. Офіційна докса тепер така: мілітаризований старий добрий консерватизм + євроатлантичне лібертаріанство, умовні Донцов і Бандера + Тетчер і Айн Ренд. «Нам потрібно сьогодні знову створити ОУН(б), – каже одна співчиня режиму Оксана Забужко, – це має бути ОУН(бізнес)». Кінець цитати.