МЕХАНІЗМ С-19

  • 17 вересня 2013
  • 2518
МЕХАНІЗМ С-19

Скільки себе пам’ятаю, я завжди цікавився технікою, хоч і не завжди міг зрозуміти принцип роботи того чи іншого приладу. Свою поламану електроніку я здаю на ремонт, через що з мене час від часу кепкує друг-інженер. Я не вмію користуватися паяльником, не знаю, як виглядає комп’ютерний вінчестер, а нещодавнє перевстановлення «Віндовса» для мене було подвигом. Але після зустрічі з С-19 я вирішив, що не заспокоюсь, поки не зрозумію як він влаштований.

На перший погляд ви не помітите в С-19 чогось дивного. Нормальна поведінка, акуратна зачіска, джинси, осіння тепла курточка, навушники, кеди. Можливо, ви мало не щодня повз нього проходите, може, ви вчитеся поруч або, може, він навіть ваш сусід. Ось він спокійно сидить, слухає музику, поки потяг метро мчить його до університету. Іноді холодним поглядом дивиться на екран — не хоче пропустити свою станцію. Я підходжу до нього, щоб привітатися.

— Привіт! Як твої справи?
— Привіт… Нормально…
— Ходив сьогодні на фізкультуру?
— Ні…
— Я теж не був. Слухай, не в курсі, коли в нас там змагання будуть? — роблю я спробу зав’язати розмову.
— Не знаю… — парирує він. Після ще кількох спроб діалогу і таких самих відповідей я лишаю його. Він дивиться у простір перед собою — мабуть, аналізує якусь ситуацію або задачу, час від часу перемикає музику на плеєрі. Якби я зараз встав і вийшов, не попрощавшись, це його зовсім би не занепокоїло і не зацікавило. Модуль цікавості у нього просто відсутній.

Раптом С-19 підхоплюється, та прямує до дверей вагона. Потяг прибув на нашу станцію, потихеньку гальмує, двері відчиняються. Різкими кроками С-19 іде до виходу, а я ледве встигаю за ним через натовп. Я додаю ходу, але все ще не можу наздогнати однокурсника. Той стрімко йде, і лиш іноді озирається, щоб глянути, де я — але не уповільнює хід. Ну от, завжди так… агов! Я тут! Максимально прискорююсь, оминаю кількох бабусь із фірмовими сумками на коліщатках і нарешті рівняюся з ним.

— Слухай, — звертаюсь я до нього, коли ми вже вийшли на поверхню — а сьогодні у нас є якісь контрольні?

Він на хвилину знімає свої навушники, я повторюю запитання.

— Ні…
— А завтра?
— Не знаю.

Він повертається до музики. Всю решту шляху до корпусу ми йдемо мовчки.

У мене часто були думки зарахувати мого однокурсника до розряду роботів. Загальна сухість, холодний аналітичний погляд, постійна відмежованість від інших підштовхували мене до цієї теорії. Постійно так і з’являлася підозра, що десь усередині в нього викарбувана табличка: «Студент — 19 років, життєва позиція “матеріаліст”, гарантія ___». Що твориться в душі у мого однокурсника — я не можу навіть і гадати, надто вже хороший у нього «фаєрвол». Він активує цей «фаєрвол» щоразу, як я про щось у нього цікавлюсь. Іноді мені таки вдається зазирнути в деякі довірені файли, та трапляється це вкрай рідко.

Внутрішній світ С-19 складається з низки модулів, які і визначають його сутність. Не знаю, чи ці модулі були з ним із народження (дати виробництва?) чи, може, були інтегровані протягом життя. Найкраще працює модуль логіки та аналізу, також добре функціонує модуль навчання і модуль жартів. У чудовому стані модуль наполегливості, а от модуль емоцій давним-давно дав збій, тому на обличчі С-19 може бути всього близько чотирьох виразів: радість, серйозність (також сконцентрованість), спокій та збудженість (виникає, коли ми говоримо про якісь технічні новинки чи згадуємо бізнес). Цей самий модуль сильно впливає на його мову. Без достатнього емоційного забарвлення його мова пряма, як операції комп’ютерної програми. Мабуть всередині все відбувається приблизно так:

begin
— запит від суб’єкта «Тарас Ковтун»: У тебе домашка зроблена?
— Аналіз — відповідь негативна, then to do жарт, що розважить оточуючих
— say answer : Домашка? Пф-ф-ф-ф!! Та хто її взагалі робить?
— while do веселе обличчя протягом 10 сек.
— then do серйозне обличчя
end

Отримавши відповідь, я починаю крутитися по аудиторії, в пошуках того, хто мені позичить відповіді тесту. В аудиторії стоїть звичний гамір. Викладачка поки не прийшла, і в мене є ще трохи часу. Тільки би встигнути…

Оскільки це наше перше заняття з новим викладачем англійської мови, нам зробили поступку, і було вирішено не перевіряти нашу домашню роботу. У мене аж з душі відлягло. Коли почалася пара, нам ставили різні питання про наше життя, хобі, інтереси і таке інше. Щоб нас не особливо обтяжувати, викладач роздала листочки із завданням написати на них свою мрію на найближчий час.

Що мені писати? Що взагалі потрібно мені у житті, що настільки важливо? Мрії та бажання змінюються так швидко. У голову нічого не лізе. Куди буде лежати мій шлях найближчими роками? Що є моєю мрією? Аудиторія швиденько здає роботи.

— Скільки часу? — лунає питання. 
— Що, скільки часу?
— Скільки нам це писати?
— Приблизно дві хвилини.

Мене підганяють, листочок і досі порожній. Ось час вийшов, і я, нашкрябавши бажання отримати на екзаменах усі п’ятірки, здаю. Тепер їх тасують, і кожен отримує чийсь листочок, з чиїмось бажанням. Нам треба розказати, що це за бажання, і як його досягти. Англійською мовою, звичайно.

Так багато варіантів. Щоб була здорова сім’я, подорожувати, моя записочка про екзамени… Я розгортаю записку, що мені попалась. Там написано всього два слова: «More money». Просто, як комп’ютерна команда.

— Почнімо з вас, — звертається до мене викладач. — Ви знаєте, чий це листочок?
— Так, я думаю це…

Мобільний телефон С-19 вже давно став частиною його самого. Сучасний засіб зв’язку перетворився на найкращого друга. Ось мій однокурсник сидить, гортає якісь сторінки в мережі, паралельно слухає електронну книгу. Наче абстрагувався від усього світу, зовсім не реагує на оточуючих. Може, він таким чином заряджається? Із навушників доноситься ледве чутний сухий голос диктора, який розказує щось про ведення бізнесу. У мене не було сумнівів, що «більше грошей» — це його мрія. Хоча він далеко не один такий, це відбувається з усіма.

Нічого дивного, що С-19 завантажив життєву позицію «меркантиліст». Усе цілком логічно: в нашому світі перемагають ті, хто йде до своєї мети. Напролом, як бульдозер. Хто не зважає на емоції, що можуть завадити. Хто вводить команду «more money». Гроші та матеріальні блага стали для нас більше, ніж всім. Тепер це не просто засіб, а єдина осмислена річ у житті. Ми вже виводимо у все більш комп’ютеризованому мозку цю команду. Варто дбати лише про те, як би зберегти свій статок та примножити. Ще і ще, і досить з тебе на все життя. Допомагаємо іншим дедалі рідше, гроші полюбляємо більше, ніж людей, які лишились десь за високою вогненною стіною. Фраза «життя вдалося» тепер стосується тільки мільйонерів.

Людство перетворюється на механізми. Їх безліч навколо. Прислухайтесь, і почуєте, як вони гримлять своїми внутрішніми електросхемами. Як вони запевняють нас, що процесор кращий, ніж голова, а насос зручніший, ніж серце.

День тягнувся доволі довго, і ось вечір, ми сидимо з друзями на лавочках під корпусом. Ми балакаємо, говоримо, як пройшов день, ділимося враженнями. Сонце вже майже сіло, вітерець стих і настали приємні сутінки. С-19 розповідає якусь веселу історію з життя, і раптом я помічаю, що його «фаєрвол» опущено. Його оповідь справді цікава та смішна, і ми регочемо на все горло. Ця історія йде не з модуля жартів, а саме із душі. Зараз він дивиться не холодним поглядом камери, а дійсно живими очима. Трохи вдивившись в них, я бачу ту саму табличку, і помічаю там три пункти написані дрібним шрифтом, про які я раніше ніколи і не здогадувався:

Народився: 1994
Почато механізацію: 2007
Остаточне перетворення на механізм: до — 

Конференція «Фоєрбах 11»

  •  

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери

Допомогти