Саміра Аббасова
Як тільки що-небудь в мистецтві починає працювати заради грошей — прощавай, надіє на хороший твір.
Семюел Батлер
5 жовтня на аукціоні Sotheby’s картина відомого стріт-художника Бенксі «Дівчинка з кулькою» була продана за 1 млн фунтів стерлінгів. Як тільки молоток аукціонера вдарив по столу й прозвучало «Продано», в рамі картини активувався механізм і вона самознищилася. Від полотна лишилася дрібка довгих клаптиків паперу. Бенксі вже не вперше епатує публіку, висміявши багате та перенасичене суспільство. Однак цього разу перфоманс мав неоднозначні наслідки. Мистецтвознавці зазначають, що подія вже увійшла в історію сучасного мистецтва, а отже — залишки картини стали ще ціннішими. Видання «Daily Mail» зібрало думки акціонерів і зробило висновок, що пошматована робота художника може подорожчати удвічі. Бенксі хотів посміятися з капіталістів. Схоже ж, що капіталістична система посміялася з нього.
Ідея мистецтва як форми протесту стара, як цей світ. Тому вчинок Бенксі яскравий, але не унікальний. Історія знає не один випадок нерівного протистояння митця й капіталізму. Це часто було на грані з вандалізмом, однак завжди ставало символічним і викликало значний резонанс у публіки.
Одним з перших «хуліганів» у мистецтві став Марсель Дюшан. Художник належав до течії дадаїстів, які чи не першими перетворили знищення своїх витворів на частину мистецького процесу. На кельнському Дада-ярмарку 1920 року до скульптури роботи Макса Ернста додавалася сокира, якою можна було трощити експонати. А найвідоміша робота Дюшана, «Фонтан», стала класичним, підручниковим прикладом авангардного мистецтва. У 1917 році Дюшан представив публіці звичайний пісуар з підписом невідомого художника «R.Mutt». Спільнота незалежних художників, яка декларувала цінність вільного, необмеженого упередженнями мистецтва, відмовилася виставляти роботу, але «Фонтан» все одно «вибухнув» у мистецькій спільноті. Невдовзі після демонстрації пісуар зник. Біограф Дюшана Келвік Томкінс вважає, що художник викинув його як сміття, адже не надавав вартості фізичному об’єкту, лише символу. У 1964 році було зроблено вісім копій «Фонтану» для експозицій у різних музеях. Дюшан сприймав ажіотаж навколо своєї витівки з гумором: «Жбурнув їм в обличчя полицю з пісуаром, а вони тепер захоплюються його естетичною досконалістю». Він навіть лишив своєрідну інструкцію для подальших копій: потрібно купити нову найдешевшу модель і просто поставити на неї підпис «R.Mutt», щоб не перетворювати «Фонтан» на дорогий «ностальгічний антикваріат». У результаті одну з восьми копій було продано в 1999 році за 1,7 млн доларів.
Марсель Дюшан, «Фонтан» (копія), 1917 р.
Культуріндустрія, за словами Герберта Маркузе, комерціалізує предмети мистецтва, бо це дозволяє їй пом’якшувати критичні імпульси нонконформістів. Наприклад, історія рваних джинсів починалася з хіпі та андеграундних рокерів 80-х, які буквально носили старі штани на знак протесту проти споживацької культури. А потім рвані джинси потрапили на сцену з концертами рок-гуртів. У 90-х Dolce & Gabbana перенесли їх на подіум, зробивши з рваних джинсів високу моду, «фешн гранж». І ось уже сотні й тисячі людей марширують в однакових джинсах з лейблами дорогих брендів. Проблема культурних протестів у тому, що вони з часом стають модними. Тому протест добре продається.
Поламати цю логіку можна хіба що знищивши об’єкт мистецтва, але тоді це стане актом вандалізму. У 1997 році Олександр Бренер, один із найяскравіших акціоністів 90-х, провів кричущу й дуже ефектну акцію, намалювавши на полотні Малевича зелений знак долара й продемонструвавши результат своєї праці охоронцеві в музеї. Той, до речі, не відразу зрозумів, в чому різниця. Вандалізм Бренера протягом декількох місяців був на перших шпальтах європейських газет. Акціоніст отримав п'ять місяців в'язниці і стільки ж умовно, а головне — піддався дуже жорсткій критиці з боку кураторів музею і навіть своїх однодумців. Обвинувачі вимагали для нього жорстокого покарання саме тому, що цей художній жест не пішов далі акцій дадаїстів вісімдесятирічної давності. «Якби це було нове слово в мистецтві, художнику б нічого не загрожувало», — практично в один голос говорили голландські куратори й директор музею Стеделейк, де відбувалася акція. Сам же художник трактував свій долар зеленим балончиком як спільну роботу з Малевичем. Мовляв, що заважає намалювати щось разом зі знаменитим майстром через п'ятдесят років після його смерті. Долар, посаджений на білий хрест, став викриттям і капіталізму, і величезного цінника, який повис на славнозвісному Малевичі.
Олександр Бренер, «Долар на Малевичі», 1997 рік
Бренер одним із перших почав говорити про проблему капіталістичної системи зірок — коли продається не робота, а прізвище автора. Наприклад, 1958 року з аукціону Christie's була продана картина Леонардо да Вінчі «Рятівник світу». Тоді її авторство ще не було встановлено, тому покупець придбав її усього за 45 фунтів. Після підтвердження пензля да Вінчі картину було перепродано за 80 мільйонів доларів.
У 2008 році Роман Мінаєв поступився авторством своєї роботи «DeLogo» творчому колективу Electroboutique (Аристарх Чернишов, Олексій Шульгін), скріпивши цю подію «Договором про передачу виключних і особистих немайнових прав на використання твору». Йшлось про юридичну передачу авторства, а не просто авторських прав, хоча така дія неможлива з погляду логіки і закону. Так три художники «викрили» капіталістичну систему зірок. Коли саме ім'я автора стає товаром, для мистецтва залишається занадто мало місця. Доводиться, як каже Демієн Герст, «робити і продавати, робити і продавати».
До речі, про найдорожчого художника сучасності, Демієна Герста. Митець, який заробляє за сезон на Sotheby’s 200 млн доларів, абсурдністю цін за свої роботи, по суті, також стверджує абсурдність капіталізації мистецтва.
Демієн Герст, «За любов Господа», 2007 р. Найдорожчий витвір мистецтва від нині живих художників. Череп виконаний із платини, інкрустований діамантами. Робота обійшлася Герсту в 14 млн фунтів стерлінгів. У 2007 році була придбана як інвестиція консорціумом, в який входять сам Герст, його менеджер Френк Данфі та Віктор Пінчук за 100 млн доларів.
Однак вибір Герста створювати роботи з діамантів і продавати їх все ж лишається вибором на користь капіталістичної системи.
А ось французький вуличний художник Паскаль Боярт (PBOY) вважає, що митець має існувати незалежно від підтримки товстосумів і аукціонних домів. Щоб бути фінансово незалежним, він почав залишати QR-коди, в яких зашифрований його біткоін-гаманець. Боярт заявив, що свою мету бачить не в збагаченні, а в тролінгу фінансової системи й протистоянні капіталізму. Враховуючи те, що PBOY просто придумав ще один спосіб капіталізації, з цим можна посперечатися, але принаймні він залишив традиційні капіталістичні арт-інституції за бортом.
Перелік подібних акцій можна продовжувати довго, але спільна ідея в них одна — протест проти капіталістичної системи зірок, посередництва третіх осіб між художником та глядачем і капіталізації мистецтва. Тому що недоцільно в егалітарному суспільстві рівних прав і можливостей, до якого прагне наша цивілізація (або принаймні декларує), перетворювати мистецтво на вигідне капіталовкладення.