Нові технології і глобальна нерівність

Нові можливості, старі нерівності

Заводи і фабрики без промислових робітників, надшвидкісні потяги і метро без водіїв, роботи-прибиральники й автоматизовані будинки, мультифункціональні гаджети та 3D-принтери, електронний маркетинг, фрілансинг та sharing economy ¹. Сучасність стає дедалі ближчою до уявного світу письменників-фантастів. Із переходом у цифрову еру та появою онлайн-сервісів автоматизація не лише спрощує процес індустріального виробництва, замінюючи машинами людську працю. Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) і розбудова інфраструктури зробили можливими проникнення цифрових технологій у всі ланки виробничого процесу: від оптимізації операцій на локальному рівні до транснаціональних ланцюгів виробництва товарів і послуг, що залу

чають працю людей із різних частин світу.

Завдяки використанню цифрових технологій ті самі операції в процесі виробництва можна виконувати швидше та продуктивніше. Рутинна механічна робота вже не потребує залучення людської праці, а мережа Інтернет відкриває глобальний доступ до інформації та механізмів прямої участі в ухваленні рішень. Автоматизація мала б слугувати відкриттю нових можливостей і розширенню демократії, скороченню робочих годин і вивільненню часу для творчої діяльності.

Однак в умовах ринкової економіки доступ до вигод від упровадження новітніх технологій, як і доступ до будь-яких інших ресурсів, не є рівномірним. 60% населення землі досі не мають доступу до мережі Інтернет, тому не можуть брати участі в цифровій економіці (World Bank 2016, 2). Крім того, як показують дослідження, на відміну від упровадження інновацій у минулому, теперішні вигоди від технологічних змін не є розповсюдженими. Реальна середня заробітна плата відстає від зростання продуктивності виробництва, а соціально-економічна нерівність лише поглиблюється (Citi & Oxford Martin School 2016, 7).

Конкуренція за доступ до новітніх технологій не нівелює нерівності між суспільствами на макрорівні та між індивідами за їхніми соціально-економічними можливостями, а лише відтворює наявну ієрархію, створюючи нові механізми для експлуатації. Це, у свою чергу, значним чином обмежує потенціал можливих суспільних вигод від автоматизації. Незважаючи на технологічний розвиток, у країнах із розвиненою економікою зростання продуктивності праці сповільнилося від 4% у 1965-1975, до 2% у 1975-2005 і впало до 1% у 2005-2014 (Citi & Oxford Martin School 2016, 9).

Звісно, в силу соціально-економічних передумов економічно розвинені суспільства мають більше можливостей для впровадження новітніх технологій. Однак із розвитком механізмів координації та контролю над географічно розведеними ланцюгами виробництва процес автоматизації сповільнюється навіть у країнах ядра. Адже з’являється можливість наймати дешеву робочу силу на периферії з вищим рівнем експлуатації і нижчими стандартами захисту праці. Таке рішення пояснюється простою логікою капіталістичних відносин: мінімізація витрат задля максимізації прибутку. Власникам індустріальних підприємств у США чи Німеччині дешевше перенести виробничі потужності в бідні суспільства Африки та Азії, ніж технологічно переоснащувати виробництво вдома (Dyer-Witheford 2015, 135).

На рівні класової структури результатом автоматизації в капіталістичних умовах виробництва є поляризація ринку праці та поглиблення соціально-економічної нерівності. Це змушує некваліфікованих робітників із низьким рівнем доходу конкурувати за низькооплачувані види праці, створюючи ризик залишитися без роботи. Тож закономірно, що користуватися вигодами від автоматизації мають змогу індивіди з вищим рівнем освіти та доходу й цілодобовим доступом до швидкісного інтернету (World Bank 2016).

У нашій дослідницькій розвідці ми маємо на меті детально розглянути нерівність у розподілі вигод від автоматизації між суспільствами з різним рівнем економічного розвитку. Також ми хочемо звернути увагу на соціальні наслідки автоматизації та фрагментації виробництва і їхній вплив на умови праці в різних країнах. Крім того, ми проаналізуємо перспективи економічного розвитку суспільств, що розвиваються (і зокрема України) в умовах поширення нових технологій.

Нові технології та нові механізми експлуатації

Оптимістичні прогнози прихильників ринкової ідеології базуються на існуванні механізмів протидії зростанню рівня безробіття, що компенсують потенційні загрози від автоматизації для рівня й умов зайнятості. До таких механізмів відносять:

• Використання новітніх технологій стимулює появу нових робочих місць. Сфера ІКТ, зокрема, є однією з рушійних сил економічного розвитку країн ОЕСР. У цих суспільствах у 2008-2013 рр. від 15% до 52% інвестицій спрямовувалися саме на сферу інформаційно-комунікаційних технологій (Arntz et al. 2016). Дослідження також показують, що на кожне робоче місце, створене за допомогою новітніх технологій, створюється близько п’яти додаткових робочих місць (Moretti 2010; Goos et al. 2015).
• Розвиток технологій може підвищувати конкурентоздатність підприємства, оскільки це підвищує його продуктивність. Нижчі витрати на виробництво та ціни підвищують попит на продукцію. Це, у свою чергу, веде до підвищення попиту на працю (Arntz et al. 2016).
• Автоматизація має сприяти підвищенню продуктивності праці, що веде до підвищення заробітних плат чи підвищення зайнятості, або до зростання обох цих факторів одночасно. Як результат, працівники можуть споживати більше продуктів і послуг, а це, знов-таки, підвищує попит на працю (Arntz et al. 2016).
• Якщо в якомусь суспільстві зменшується потреба в праці, це може трансформуватися у скорочення робочого дня. Такий досвід за останні десятиліття став характерним для багатьох європейських країн (Spiezia & Vivarelli 2000).

Така позитивна картинка добре відображає процеси, що відбуваються в економічно розвинених суспільствах. Однак аналіз соціальних наслідків автоматизації лише в межах розвинених економік лишає поза увагою побічні ефекти технологічного розвитку країн ядра у суспільствах, яким в умовах ринку не вдалося накопичити достатньо ресурсів, щоб наздогнати лідерів у переході до «постіндустріальної ери» ². Тож спробуємо з’ясувати, якими є глобальні тенденції технологічної перебудови економіки, виходячи за рамки так званого «західного світу».

Як влучно зазначає Нік Даєр Візфорд, незважаючи на претензії інформаційного суспільства, загальна частка індустріальної праці в глобальній зайнятості лишається приблизно сталою впродовж останніх десятиліть. Мало того, загальний обсяг індустріального виробництва зріс більше ніж утричі за останні чотири десятиліття – з 1970 по 2014 рік (United Nations 2014), тоді як кількість населення землі збільшилася менше ніж удвічі. Реальність далека від фантазій про суспільство «нематеріальної» цифрової економіки. У час, коли великі обсяги індустріального виробництва виведено з Західної Європи та Північної Америки, індустріальна та інша праця не зникла, а, навпаки, почала зростати в умовах слабкості профспілок, низької й нестабільної заробітної плати та незахищеної й неврегульованої зайнятості (Dyer-Witheford 2015, 135).

Рис. 1.Темп зростання промислового виробництва у 2000-2014 роках за регіонами (за даними United Nations 2014) ³.

Як добре видно з діаграми (Рис.1), темпи зростання індустріального виробництва за останні 15 років суттєво відрізняються за регіонами. Вони найнижчі в країнах Південної, Північної та Західної Європи, а також Північної Америки, які можна віднести до економічно розвинених суспільств ядра. У свою чергу, обсяги промислового виробництва продовжують активно зростати здебільшого в суспільствах, що розвиваються: Східна та Південна Азія, Східна та Західна Африка, а також постсоціалістичні суспільства Східної Європи.

Незважаючи на те, що низка не-західних суспільств успішно дає собі раду з процесом індустріалізації, нерівність у доходах між країнами світу помітно поглиблюється з часів Промислової революції (друга половина 18 століття). 1820 року дохід у західних суспільствах в 1,9 разу перевищував відповідний показник у не-західних країнах (Maddison 2004). За наступні 180 років Захід суттєво відірвався від решти світу: у 2000 році дохід на душу населення в західних суспільствах був вищим, ніж у не-західних, уже в 7,2 разу. Як показують дослідження, хоча суспільства, що розвиваються, покращили свою здатність до впровадження технологій, розповсюдження технологій стає дедалі складнішим. Це, у свою чергу, стало однією з основних причин нерівномірного розподілу ресурсів між регіонами світу (Citi & Oxford Martin School 2016, 16).

Тенденцію нерівномірного розподілу вигод від імплементації нових технологій добре ілюструє ринок виробництва роботів. Економічно розвиненіші суспільства з вищим рівнем заробітних плат загалом більш схильні до автоматизації. По-перше, обслуговування роботів потребує вищого рівня компетенцій, ніж індустріальна праця. По-друге, автоматизація є вигідною з точки зору максимізації прибутку лише за умови, що витрати на придбання й обслуговування роботів є нижчими від заробітних плат робітників відповідної галузі. До прикладу, за підрахунками Boston Consulting Group, оперування роботизованими системами коштує приблизно 10-20 доларів на годину в США, це вже зараз є нижчим за середню заробітну платню в промисловому виробництві. І тенденції показують, що в найближчі 10 років заміна людської праці машинами стане ще вигіднішою і частка виконання виробничих завдань роботами зросте від менш ніж 10% до 40-45%. Топові постачальники індустріальних роботів, що в першу чергу виграють від цього зростання, сконцентровані в економічно розвинених суспільствах: Японія (Yaskawa, Fanuc and Kawasaki), Німеччина (Kuka), Швейцарія (ABB) (Citi & Oxford Martin School 2016, 26).

Згідно з розрахунками Boston Consulting Group (Sirkin et al. 2015), виробнича конкурентоспроможність від використання робототехніки до 2025 року зіграє на користь уже наявних промислових центрів впливу. Зокрема Корея, Німеччина, Китай, Японія і США в наступному десятилітті лише зміцнять свою позицію за рахунок збільшення прибутків від використання роботів. Суспільства, що розвиваються, можуть частково компенсувати збитки, зумовлені відставанням у виробництві та використанні робототехніки, іншими методами. Наприклад, за рахунок поліпшення логістичної інфраструктури, що давало б змогу імпортувати товари замість їх виготовляти. Однак швидкість, із якою прогресує робототехніка, працюватиме не на користь бідніших суспільств, що й надалі відставатимуть за імплементацією технологій у виробничий процес (Citi & Oxford Martin School 2016, 28).

Хоча країни другого та третього світу суттєво поступаються розвиненим економікам у технологічному переоснащенні виробництва, не можна сказати, що процес автоматизації ніяким чином не вплинув на зайнятість і умови праці в бідних суспільствах. Окрім зменшення витрат на виробництво шляхом заміни людської праці роботами, власники в економічно розвинених суспільствах мають ще одну опцію: перенести виробництво в суспільства з дешевою працею, адже це також стало можливим унаслідок розвитку технологій.

ІКТ-революція, як другий після Промислового перевороту потужний поштовх до змін у виробничому процесі, зробила можливою фрагментацію виробництва та його вихід за межі державних кордонів. Швидке зниження цін і підвищення потужності обчислювальної техніки, а також досягнення в царині комунікаційних технологій роблять дедалі вигіднішим економічно розмежування різних етапів виробничого процесу в географічній площині. Це стало можливим із появою технологічних засобів для координування та контролю за виконанням завдань навіть на великій відстані. Тож процес виробництва стає дедалі фрагментованішим географічно між регіонами світу (Citi & Oxford Martin School 2016, 20).

Глобальні ланцюги виробництва не стимулюють індустріальних робітників у бідних країнах вимагати підвищення заробітних плат через ризик втрати роботу внаслідок заміни людей робототехнікою (Friends of Gongchao 2013). Адже якщо в економічно розвинених суспільствах справді є низка запобіжних механізмів від впливу автоматизації на рівень безробіття, у суспільствах колишньої периферії з низьким рівнем соціального захисту та залежною від іноземних інвестицій економікою ніхто не дбатиме про перекваліфікацію працівників чи забезпечення належного рівня зайнятості шляхом скорочення тривалості робочого дня (Arntz et al. 2016). 

Окрім перенесення індустріального виробництва, експлуатація економічно розвиненими суспільствами дешевшої робочої сили за кордоном відбувається і в інший спосіб – шляхом аутсорсингу персоналу нефізичної праці. У минулому основна перевага комп’ютера в порівнянні з працею людини полягала у виконанні рутинних дій, які можна закласти в комп’ютерний код. Однак, враховуючи останні технологічні розробки, дедалі ширший спектр нерутинних завдань зараз так само піддається автоматизації. Це розширення обсягів автоматизації здебільшого стосується технологій машинного навчання (Machine Learning), в тому числі збирання даних (Data Mining), машинного зору (Machine Vision), обчислювальної статистики (Computational Statistics) та інших підвидів штучного інтелекту (Artificial Intelligence). Наприклад, такі компанії, як Work Fusion, продають програмне забезпечення для автоматизації нерутинних завдань, що їх раніше виконували офісні працівники. Зокрема, програмне забезпечення ділить роботу на дрібніші завдання, автоматизує рутинну працю й наймає фрілансерів через платформи краудсорсингу для виконання нерутинних завдань. Програмне забезпечення контролю за працівниками навчається їхньої роботи й із часом може автоматизувати дедалі більше нерутинних завдань. Інакше кажучи, фрілансери тренують програмне забезпечення для заміни своєї праці в майбутньому. Схожим чином дедалі більший обсяг цифрового перекладу тексту дозволяє розумному програмному забезпеченню, як-от Google Translate, порівнювати та поліпшувати якість машинного перекладу (Citi & Oxford Martin School 2016, 11).

Таблиця 1. Глобальний рейтинг офшорингу послуг і напрямів аутсорсингу (Джерело: Citi GPS: Global Perspectives and Solutions. University of Oxford 2016, с. 23).

Як видно з Таблиці 1, напрями аутсорсингу та офшорингу послуг (як і перенесення індустріального виробництва) сконцентровано переважно в суспільствах, де робоча сила дешевша, ніж у країнах ядра. Це дає змогу власникам збільшити прибутки шляхом зменшення витрат на заробітні плати. Наприклад, різниця у вартості праці в галузі програмного забезпечення в Індії та США на початку 2000-х років варіювалася в проміжку 1:6 і 1:10. Заробітна плата інженера з програмного забезпечення в США – близько 45000 доларів на рік, тоді як у Індії – близько 4500. Звісно, ще легше зекономити на аутсорсингу менш кваліфікованої прекарної праці в тих випадках, коли завдання можна виконувати дистанційно (Ilavarasan 2007; Thibodeau 2012; Fuchs 2014).

Таким чином, прискорене зростання промисловості в суспільствах, що розвиваються, свідчить не так про їхню перспективу наздогнати країни ядра, як про можливість переносити етапи виробництва в суспільства з дешевшою робочою силою. Доступ до накопичення прибутків унаслідок імплементації нових технологій мають економічно розвиненіші суспільства, у яких, по-перше, зосереджено виробництво робототехніки та програмного забезпечення; по-друге, заміна людської праці автоматичною має сенс унаслідок високих заробітних плат; по-третє, існують механізми нейтралізації впливу автоматизації на рівень безробіття. Одночасно з автоматизацією у суспільствах ядра відбувається паралельний процес географічно розведеної фрагментації виробництва. Його зумовлено тим, що не всі операції поки що можливо автоматизувати, і в деяких випадках економічно рентабельніше перенести частину виробництва в країни з дешевшою робочою силою і вищим рівнем експлуатації. Це, у свою чергу, лише консервує гірші умови праці в країнах, що розвиваються, і робить їхню економіку дедалі більш залежною від іноземних інвестицій, сприяючи максимізації прибутку закордонних власників.

Парадокс вищого ризику автоматизації в суспільствах, що розвиваються

Базуючись на методології дослідження схильності праці до автоматизації (технічної можливості заміни робочої сили автоматизованою технікою) (Frey and Osborn, 2013), останній звіт Світового Банку показує, що бідніші суспільства більше схильні до автоматизації, навіть порівняно з розвиненими економіками, де витрати на робочу силу значно вищі (World Bank 2016). Схильність до автоматизації в суспільствах, що розвиваються, коливається від 55% в Узбекистані до 85% в Ефіопії. Велика частка робочої сили з високим ризиком автоматизації спостерігається також у Китаї (77%) та Індії (69%). Разом із тим, середнє значення для країн ОЕСР – 57%. Хоча між суспільствами з нижчим рівнем ВВП на душу населення існує варіація в ризиках автоматизації, вони загалом більше схильні до заміни людської праці комп’ютерними технологіями, ніж економічно розвинені країни, як видно з регресійного аналізу (рис.2).

Рис. 2.Схильність суспільств до автоматизації негативно залежить від їхнього ВВП на душу населення (Джерело: Citi GPS: Global Perspectives and Solutions. University of Oxford 2016, с. 19).

Здавалося б, суспільствам, що розвиваються, треба радіти з перспективи технологічного розвитку. Однак варто враховувати специфіку методології, за якою розраховують ризики автоматизації праці. Зокрема Фрей і Осборн свої розрахунки базували на кількості робочих місць, що передбачають виконання рутинних завдань, які можна автоматизувати. Загалом розрахунки з ризиків автоматизації зазвичай базуються на теоретичній імовірності заміни технологіями наявних робочих місць. Однак вони не враховують того, чи ці технології справді адаптуються, а це призводить до переоцінки реального впливу автоматизації на кількість робочих місць у економіці.

Насправді імплементація нових технологій – повільний процес, це зумовлено економічними, правовими й соціальними обмежувальними чинниками (OECD 2016, 3). Мало того, обмеження тим вище, чим бідніше суспільство. Адже якщо в країнах із розвиненою економікою процес автоматизації сповільнюється здебільшого через можливість фрагментації виробництва (що поєднує елементи автоматизації та пошуку дешевшої робочої сили за кордоном), то в країнах, що розвиваються, вона загалом є нерентабельною через низьку вартість праці та відставання технологічного розвитку. Варто враховувати, що в країнах периферії проблема дешевої робочої сили призводить навіть до відсутності оновлення зношених фондів, що суттєво знижує продуктивність, не кажучи вже про імплементацію новітніх технологій і заміну людської праці роботами. Наприклад, в Україні ступінь зношеності основних засобів виробництва сягає понад 80% (Державна служба статистики України).

Таким чином, основна причина більшої схильності до автоматизації країн, що розвиваються, полягає лише в тому, що ці суспільства мають більше робочих місць, які можна автоматизувати. Як показує низка досліджень, працезбережувальні технології можуть імплементуватися лише в тому випадку, якщо доступ до дешевої робочої сили ускладнено або ціни на переобладнання виробництва є порівняно високими. Наприклад, як показує кейс-стаді, механізація виробництва бавовни у 18 столітті відбулася спочатку тільки у Великобританії в зв’язку з тим, що праця тут була дорожча за обладнання, на відміну від інших країн (Allen 2009). Тож в умовах ринкової економіки, за якої основним критерієм економічного розвитку є максимізація прибутку, а не задоволення потреб, марно сподіватися на швидкий технологічний розвиток суспільств із дешевою робочою силою.

Умови праці та поляризація зайнятості

Часткова автоматизація у суспільствах із розвиненою економікою разом із фрагментацією виробництва призводять до поляризації структури зайнятості. Хоча автоматизації найбільше піддається найменш кваліфікована праця, можливість наймати дешеву робочу силу за кордоном утримує високу частку низькокваліфікованих працівників у структурі зайнятості. Використання і обслуговування нових технологій, у свою чергу, потребує вищого рівня компетенцій працівників. Мало того, поки що неавтоматизованою залишається висококваліфікована праця, що неможлива без застосування таких здібностей, як творчий інтелект (здатність до продукування нових ідей), соціальний інтелект (розуміння соціального та культурного контексту), сприйняття й керування (здатність реагувати на події у непередбачуваних умовах) (Citi & Oxford Martin School 2016, с. 19).

Поляризація зайнятості на висококваліфіковану та низькокваліфіковану працю, а також на постійну та прекарну зайнятість призводить і до поляризації структури заробітних плат на високооплачувану та низькооплачувану зайнятість. У деяких суспільствах зниження попиту на працівників із навичками середнього рівня (якраз унаслідок того, що з урахуванням економічної рентабельності саме така праця є найбільш автоматизованою) підвищило конкуренцію за низькооплачувану роботу, що призвело до ще більшого знецінення низькокваліфікованої праці. Водночас заробітні плати за ті категорії праці, що посідають верхівку розподілу доходів, ще більше зросли внаслідок підвищення попиту на працівників із вищим рівнем компетенцій. Ці тенденції можуть призвести до підвищення рівня бідності та консервування незадовільних умов праці (OECD 2015). Важливо також враховувати, що фрагментація виробництва уможливила перенесення промислових потужностей до суспільств із нижчими стандартами захисту, гіршими умовами праці та слабшими можливостями для розвитку профспілкового руху.

Такий перехід до капіталомісткого способу виробництва також може призвести до подальшого зниження частки праці у ВВП й подальшого поглиблення нерівності. Зміни в структурі зайнятості провокують поглиблення нерівності в розвитку не лише цілих суспільств і окремих індивідів, а й регіонів і населених пунктів. Нові робочі місця здебільшого створюються у великих містах із високою концентрацією висококваліфкованих працівників, тоді як інші території потерпають від втрати робочих місць (Berger and Frey, 2016).

Які перспективи для суспільств (напів)периферії?

Автоматизація у суспільствах (напів)периферії залишатиметься нерентабельною доти, доки винаймати робочу силу в них буде дешевше, ніж автоматизувати виробництво. Глобальні економічні тенденції не вказують на жодні перспективи радикальної зміни ситуації в найближчий час. А крім того, хоча потенційна загроза підвищення рівня безробіття внаслідок автоматизації може зачепити (напів)периферію значно пізніше, ніж розвинені економіки, вона сильніше вдарить по суспільствах із обмеженою системою соціального захисту. Що за цих умов радять робити біднішим країнам експерти економічних дослідних центрів? Більше інвестувати в освіту та підвищення внутрішнього попиту. За словами економістів із університету Оксфорда, «оскільки більш кваліфіковані робочі місця є менш придатними для автоматизації, найбільшою надією для країн, що розвиваються, є підвищення кваліфікації працівників» (Citi & Oxford Martin School 2016, 19).

Проте важливо також розуміти, що самої наявності висококваліфікованої робочої сили в суспільствах, що розвиваються, замало для економічного розвитку цих країн. Скажімо, показник залучення до вищої освіти в Україні є вищим за середній показник по країнах ОЕСР (Мулявка 2016). Однак зниження соціальних стандартів і підвищення цін, орієнтація влади на збереження дешевої робочої сили в умовах високої експлуатації та створення привабливого інвестиційного клімату для зовнішнього капіталу жодним чином не формують умов для розвитку економіки в довгостроковій перспективі. Такі кроки лише роблять дешеву робочу силу українських працівників привабливим напрямом для іноземного аутсорсингу.

Для більшості суспільств, що розвиваються, і для України зокрема, саме модель орієнтації на західних інвесторів сприймається як оптимальний шлях до успіху. Порівняно доступна вища освіта в Україні інтерпретується урядом як нераціональний розподіл видатків, а найбільшим успіхом у працевлаштуванні вважається робота в іноземній компанії. Такий курс потенційно не створює сприятливих умов для економічного розвитку та підвищення рівня життя населення, а лише консервує нерівність між суспільствами ядра та (напів)периферії, зберігаючи за останніми становище країн Третього світу.

Країнам, що розвиваються, безумовно, потрібне розширення доступу до вищої освіти (і, що не менш важливо, покращення її якості). Освіта – неодмінна складова розвитку демократичного суспільства, і вона має виконувати набагато ширшу функцію, ніж підготовку до майбутньої професії. Однак у ринкових умовах функціонування економічних відносин за принципом максимізації прибутку замість їх орієнтації на задоволення суспільних потреб, економію робочого часу та звільнення працівників від рутинної праці, марно сподіватися на те, що самі лише інвестиції в людський капітал сприятимуть швидкому економічному розвитку бідніших країн. Це лише змусить індивідів із вищою освіту конкурувати за низькооплачувану працю разом із низькокваліфікованими працівниками, а обраним пощастить працювати фрілансером на іноземного власника, отримуючи мізерну частку від заробітної плати працівників у суспільствах із розвиненою економікою.

Висновки

Розвиток ІКТ й автоматизація виробництва потенційно створюють можливості для покращення рівня життя людства. Однак в умовах ринкової економіки ці процеси лише вписуються в структуру вже вибудуваних глобальних і класових нерівностей, створюючи нові механізми експлуатації з огляду на наступні чинники:

- Більш схильними до автоматизації є економічно розвинені суспільства, що, по-перше, мають дорогу робочу силу, яку вигвідніше замінити комп’ютерами та робототехнікою, по-друге, мають більше можливостей для розвитку ІКТ і є центрами виробництва робототехніки, а по-третє, передбачають механізми нейтралізації негативного впливу автоматизації на рівень безробіття.

- Розвиток ІКТ уможливив фрагментацію виробництва та географічне розведення різних його етапів. Це, у свою чергу, створило механізм для аутсорсингу країнами ядра дешевої робочої сили бідніших суспільств для виконання тих завдань, які рентабельніше не автоматизувати або які поки що не надаються до автоматизації.

- Процеси автоматизації й перенесення частини виробництва в суспільства з вищим рівнем експлуатації та слабшими профспілками призводять до глобального погіршення становища робітничого класу та збереження незадовільних умов праці в країнах (напів)периферії: поляризація структури зайнятості та заробітних плат, зростання рівня прекарної зайнятості, консервування низьких стандартів захисту праці. Водночас вигодами від автоматизації користуються люди з вищим рівнем освіти, вищим доходом і доступом до Інтернету.

- Наявна глобальна нерівність підтримується орієнтацією місцевих еліт у суспільствах, що розвиваються, на збереження дешевої робочої сили задля приваблення іноземних інвестицій, і це лише покращує умови для експлуатації, а не сприяє економічному розвитку бідніших країн.

- Використання потенціалу технологічного розвитку задля покращення рівня життя людства в цілому, а не найбільш привілейованих його представників, потребує кардинальної зміни логіки виробництва та переходу від ринкового принципу максимізації прибутку до першочергової орієнтації на задоволення людських потреб, економії робочого часу та звільнення працівників від рутинної праці.

Статтю підготовлено в рамках роботи економічного відділу Центру соціальних і трудових досліджень.

Посилання

1. World Bank (2016) Digital Dividends. World Development Report
2. Citi GPS: Global Perspectives and Solutions. Technology at work v2.0. Oxford Martin School. University of Oxford 2016
3. Dyer-Witheford, Nick (2015) ‘Cyber-Proletariat. Global Labour in the Digital Vortex’, London: Pluto Press
4. Arntz, M., Gregory, T., & Zierahn, U. (2016). The Risk of Automation for Jobs in OECD Countries.
5. Moretti E. (2010), “Local Multipliers”, American Economic Review: Papers and Proceedings, N100
6. Goos M., J. Konnings and M Vandemeyer (2015) “Employment Growth in Europe: The Roles of Innovation, Local Job Multipliers and Institutions”, Utrecht School of Economic Discussion paper Series, Vol.15, No 10
7. Spiezia V. & M. Vivarelli (2000) “The Analysis of Technological Change and Employment” in M. Pianta and M.Vivarelli, The Employment Impact of Innovation: Evidence and Policy, London: Routladge
8. United Nations (2014) ‘National Accounts Main Aggregate Database. GDP/ Breakdown at Constant 2005 Prices in US Dollars (all regions)’,
9. Maddison, A. (2004), The World Economy: Historical Statistics, OECD
10. Sirkin, H. et al. “The Robotics Revolution – The Next Great Leap in Manufacturing” Boston Consulting Group (September 2015)
11. Friends of Gongchao (2013) ‘10 Paragraphs Against 1 Rotten Apple – iSlavery at Foxconn’
12. Ilavarasan, Vigneswara (2007) ‘Is Indian Software Workforce a Case of Uneven and Combined Development?’, Equal Opportunity International, 26(8): 802–22
13. Thibodeau, Patrick (2012) ‘In a Symbolic Shift, IBM’s India Workforce Likely Exceeds U.S.’
14. Fuchs, Christian (2014) Social Media: A Critical Introduction. Los Angeles: Sage
15. Frey, C. B., & Osborne, M. A. (2013). The future of employment: how susceptible are jobs to computerisation. Retrieved September, 7, 2013.
16. World Bank Development Report 2016
17. OECD (2016) “Automation and Independent Work in a Digital Society”, Policy Brief on the Future of Work, OECD Publishing, Paris
18. Кравчук Олександр (2016) Можливі соціально-економічні наслідки євроінтеграції для України.Спільне: журнал соціальної критики:
19. Allen, Robert C. (2009), “The Industrial Revolution in Miniature: The Spinning Jenny in Britain, France and India“, The Journal of Economic History, 63(04): 901-927
20. OECD (2015) OECD Employment Outlook 2015, OECD Publishing, Paris
21. Berger T. and C. Frey (2016) “Structural Transformation in the OECD: Digitalization, Deindustrialization and the Future of Work”, OECD Social Employment and Migration Working Papers, OECD Publishing, Paris
22. Мулявка (2016) Нова освітня політика: якість та рівний доступ? Спільне: журнал соціальної критики
23. Державна служба статистики України