Право на місто чи креативна економіка? Випадок аеропорту Берлін-Темпельгоф

  • 12 липня 2009
  • 2056
Право на місто чи креативна економіка? Випадок аеропорту Берлін-Темпельгоф

Flughafen_Tempelhof-08

Місто стало осердям активного життя людини не одне тисячоліття тому. Від міського оточення залежить, що люди думають, відчувають і роблять – але думки, дії та почуття людини теж впливають на те, як виглядає простір навколо її помешкання. Можливість визначати вигляд міста і способи використання публічного простору є, отже, однією з найважливіших умов справді самостійного життя. Тому соціальні теоретики говорять про особливе «право на місто».

Щоправда, сьогодні це право в мешканців міст дедалі частіше забирають – частково через мізерний зв’язок між владою та громадянами, частково через вплив на життєсвіт ринкової економіки, яка розвивається за своїми власними законами. За переможного всесвітнього маршу неоліберальної політики, якому активно сприяють уряди, система влади та система грошей діють заодно, посилюючи одна одну. Влада стає інструментом отримання прибутку, гроші стають засобом боротьби за владу, застосування влади та її втримання. Разом вони змінюють наші життєві обставини значно сильніше, ніж коли діють поодинці, складаючи одне одному противагу.

Визначний приклад того – стрімкі зміни великих міст по всьому світові: посеред історичних пам’яток, як гриби, під грошовим дощем виростають однакові в Києві, Шанхаї та Франкфурті хмарочоси; трущоби в передмістях «компенсуються» елітними будинками в центрах. Нині подібні зміни можна спостерігати навіть у тих містах, яким досі вдалося зберегти придатний для гідного життя людини вигляд. З цього погляду просто-таки симптоматичною виглядає боротьба за майбутнє колишнього аеропорту Берлін-Темпельгоф і близьких до нього районів. Він знаходиться майже в центрі Берліна й займає площу десь у 525 футбольних полів. До появи тут аеропорту 1923 року це було улюблене місце відпочинку мешканців. Минулого року, 31 жовтня, аеропорт остаточно вивели з користування. Рішення ухвалювали за підтримки плебісциту, адже мешканці прилеглих районів, страждали від шуму й почувалися в небезпеці. Сьогодні, однак, ця величезна ділянка опинилася в центрі запеклої суперечки.

Через своє вигідне положення аеропорт став об’єктом інтенсивного комерційного інтересу. Про те, що їм «інтенсивно цікавляться», інформує Berliner Immobilienmanagement GmbH, підприємство, відповідальне за подальше використання Темпельгофа. Наразі воно проводить комерційні екскурсії та здає в оренду ангари й вільні ділянки. Людям, що не платять за екскурсії та не мають стосунку до оренди, доступ до території закрили парканом. Поки що Берлінській сенат «продовжує дискусію» про майбутнє аеропорту. Серед проектів подальшого використання – створення тут так званого «центру креативної економіки». Але є й альтернативні проекти. Наприклад, архітектор Майнрад Єдельскі ще 1995 року присвятив цілу книгу перспективам використання аеропорту після його закриття. Він хотів, аби тут злітали та сідали значно екологічніші за літаки дирижаблі, тоді як навколо були би парк, центр інноваційного дослідження польотів, школа парашутистів і дельтапланеристів, а також сцена просто неба. Поки Берлінський сенат дискутує, а Berliner Immobilienmanagement GmbH шукає інвесторів, протестний рух намагається звернути їхню увагу на інші альтернативи.

На початку 2009 року ініціатива «Сквот Темпельгоф» вирішила провести масове захоплення аеропорту. Привід для цього дала незадоволеність учасників ініціативи нинішнім діалогом між міською владою та мешканцями про майбутнє використання Темпельгофа. З їхнього погляду, люди поки що мають замало можливостей брати участь у відповідних політичних рішеннях.

Центр креативної економіки, на який начебто мають перетворити Темпельгоф, критикують насамперед тому, що він може стати причиною джентрифікації, тобто населення з доволі високим рівнем прибутку витіснить бідніших мешканок через підвищення цін на житло. Коли за оренду квартир люди матимуть платити більше, студентки, іммігрантки, гірше оплачувані працівниці будуть змушені переселитися до більш віддалених районів. Улюблене міською владою гасло «Берлін для всіх» перетворилося б тоді на формулу «Берлін для багатих».

Крім того, «Сквот Темпельгоф» вимагає відкрити вільний доступ до території аеропорту всім охочим. Рух виходить із того, що люди мають беззаперечне право перебувати в будь-якому місці, яке належить до громадського простору. Наприклад, у відкритому листі до Берлінського сенату йдеться: «Неприпустимо, що Сенат забороняє використання луку, хоча ми постійно читаємо про те, що в прилеглих районах замало спортивних та ігрових майданчиків». Напевно, закид, що нагляд за територією занадто дорогий, менш важливий. Але доволі очевидно, що видатки з державних коштів навряд чи прийнятні, якщо самі платниці податків вважають ці видатки нелегітимними, надто якщо ці видатки прямо порушують їхні права.

Крім критики з боку «Сквоту Темпельгоф», є й інші аргументи на користь відкриття території та проти її забудови. Наприклад, у вже згаданій книзі Майнрад Єдельскі стверджує, що в сусідніх районах бракує зелених зон. А вони дуже важливі для міста, адже на забудованих ділянках повітря тепліше, ніж на вільному ландшафті. Це також дало б змогу зберегти унікальне переживання простору: зараз центр Берліна видно через майже порожнє поле з величезної відстані. Ця обставина могла би правити за додаткову рекламу для туристів та частково покрити «збитки», які нібито тягнула за собою відмова від забудови. Утім, і з туристичною справою варто бути обережними, бо вона може піднімати ціни не гірше за різноманітні «креативні» споруди.

У цій ситуації Берлінський сенат і поліція опинилися в положенні тих, хто мусить захищатися від критики. Мер німецької столиці Клаус Воверайт, звертаючись до протестувальників, весь час повторює, що дискусія триває й остаточне рішення ще не ухвалено. Не те щоб він зовсім не мав рації: протести часом вимушують певне рішення, під їхнім тиском зважають не так на недоліки й переваги кожної пропозиції, як на те, аби заспокоїти протестувальників. Проте, з погляду противників мера, нині мешканці навряд чи якось впливають на рішення в цьому питанні. А де вони не мають реальної можливості брати участь в ухваленні рішень, звісно, вони мають повне право змусити надати їм таку можливість.

Поліція застерігала від захоплення аеропорту, бо проникнення туди буцімто небезпечне для самих протестувальників через велику кількість незнайомої їм авіатехніки. «Сквот Темпельгоф» не забарився з відповіддю: «Чому ж тоді в день відкритих дверей 12 травня люди вільно пересувалися територією, якщо вхід туди насправді являє небезпеку для необізнаних?»

Але насамперед мер і поліція наголошували на протиправному характері захоплення території. Бо ж пошкодження майна (йшлося про пошкодження паркана) та порушення недоторканності житла – це протиправні дії. З формального юридичного погляду це правда; але ж це суперечить здоровому глузду, коли мешканці не можуть потрапити на гігантське поле в центрі свого міста, а їхні спроби зайти туди попри всі перешкоди розглядують як правопорушення – чому? – просто тому, що вони пошкодять паркан і порушать недоторканність житла там, де ніхто не живе. Правові норми не самоціль, їх ухвалюють унаслідок суспільного консенсусу. Чинна правова норма може порушувати права людини. Теоретики, що виступають за спеціальне «право на місто», розглядали би випадок Темпельгофа як яскравий приклад.

І ось, 20 червня «Сквот Темпельгоф» провів давно заплановану акцію, поставивши владі низку вимог: прибрати паркан і забезпечити для всіх вільний доступ, відмовитися від забудови та комерційного використання, запобігти витісненню мешканок, припинити джентрифікацію, приватизацію та комерціалізацію міста та сприяти натомість вільному, визначеному знизу розвитку міста. Спроба захоплення, у якій взяло участь понад 6000 людей (за даними поліції, як завжди, – втричі менше) провалилася: 2000 поліцейських надійно перекрили можливість потрапити всередину. Серед заарештованих 103-х учасників акції було чимало таких, які не заходилися до активних дій. Тому поліцейські заходи наштовхнулися на гостру критику з боку організаторів, які назвали їх «непропорційними» й «геть неприйнятними». У цьому пункті думка преси часто резонувала з думкою організаторів. І тільки мер похвалив поліцію.

Що ж такого унікального в усій цій історії? Я не певен, чи є в ній щось унікальне; але вона, безумовно, цікава – якраз тим, що вона не унікальна, а показова. Випадок аеропорту Темпельгоф – це лише один із численних прикладів, які ілюструють тенденції розвитку міст, схожі по всьому світові.

Не секрет, що розвиток капіталістичної економіки тісно пов’язаний з урбанізацією. Адже міста – це центри виробництва та споживання. Капітал за своєю логікою повинен постійно зростати: надлишкову вартість, яку він продукує, підприємці мають наново інвестувати, аби продукувати подальшу надлишкову вартість. Тому капітал охоплює все нові й нові сфери. Останнім часом дедалі більше перетворюється на товар та засіб виробництва міський простір.  Крім того, товари потрібно продавати, тому для збільшення капіталу важливо стимулювати споживання. Зріст споживання, надто в центрах постіндустріальних міст, спричинює ріст цін на житло. Чимало мешканок втрачають можливість сплачувати оренду та переселяються. Потім інвестори модернізують старі квартири або навіть будують нові дорогі будинки. Заселяються нові мешканки з вищим рівнем доходу. Відтак люди розселяються відповідно до свого фінансового становища, що веде до сегрегації й має далекосяжні негативні наслідки для суспільства.

Усе це називають уже згаданим словом «джентрифікація». Останніми десятиліттями джентрифікація була однією з головних тенденцій міського життя. Особливо вражаючих форм вона набула у великих містах «третього світу», в Мумбаї, Делі, Ріо-де-Жанейро (в Ріо міська влада навіть вирішила обнести бідні квартали парканом, аби заможнішим людям жити не заважали). В Україні також цілком непропорційно зросли ціни в центрах міст: якщо там досі живе хтось не дуже багатий, то тільки тому, що протягом 20 років не з’явилося нагальної потреби продавати квартиру за величезні гроші й переселятися до спального району. У багатьох містах Центрально-Східної Європи джентрифікація в центрах міст була результатом цілком свідомої політики, мета якої – зробити міста привабливішими для туристів. При цьому наслідки такої політики для суспільства та для цілого образу міста – «включно зі спальними районами» – ніхто не враховує. У Західній Європі також можна спостерігати інтенсивну джентрифікацію. Можливо, вона була однією з причин заворушень у передмістях Парижа 2006 року.

Німецькі міста поки що страждали від таких тенденцій менше від міст інших країн. Антоніо, аспірант з Італії, який брав участь в спробі захоплення аеропорту, тому що живе поруч і боїться, що далі не зможе дозволити собі знімати квартиру в такому зручному місці, розповідає, що Берлін значно комфортніший для проживання за, приміром, Болонью або Рим: там-бо житло значно дорожче, ніж у німецькій столиці, зарплати нижчі, а вільного простору й зелених зон не так багато. Їх збереження не в інтересах забудовників. Зовсім катастрофічна ситуація в Барселоні, – каже Антоніо, – там майже все залили в бетон. Я в Барселоні не був, але ладний вірити.

Від інтенсивної джентрифікації Німеччину досі берегли соціальна політика (ліквідацію соціальної держави почали в 90-х роках, але цей процес ще доволі далекий від свого завершення) та сильні громадські рухи. Утім, і Німеччина потроху наздоганяє весь «прогресивний» капіталістичний світ:  джентрифікація вже зачепила Мюнхен, Гамбурґ, район Пренцлауер Берґ у східній частині Берліна.

Такі рухи, як «Сквот Темпельгоф» або «Збережи старий Київ» поки що лише вповільнювали логічний за капіталістичної системи розвиток міста; аби зупинити його, потрібна докорінна зміна системи. Але ці рухи в справі виборюють розширення прав політичної участі: вони нагадують людям про їхнє право на місто. Місто потрібне всім, хто там живе, а «креативна економіка» – лише небагатьом людям, яких ми рідко бачимо, бо живемо в інших районах і послуговуємося іншим транспортом.

Рекомендовані

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери