Право НЕ робити аборт

  • 24 червня 2015
  • 1600
Право НЕ робити аборт

Менш ніж два роки тому ми з товаришкою з України мали нагоду долучитися до протесту-солідарності проти заборони абортів в Іспанії, який проходив у Брюсселі. Кількість людей була захмарною, декілька площ та вулиць європейської столиці були заповнені іспанською діаспорою, феміністичними, лівими організаціями та звичайними бельгійцями, які не могли повірити, що в ХХІ столітті, в країні з одним із найпрогресивніших законодавств у сфері гендерних питань, може пройти такий закон. Цього і не сталося. Наразі можна було сподіватися, що більше таких проблем не виникне: аборти будуть легальними, безпечними та безкоштовними, бо праві в Іспанії переживають далеко не найкращі часи. Але не в Україні.

Набожні сповідувачі консервативних цінностей знову підняли цю тему. І у мене, як у потенційної матері, постає запитання: наразі мені хочуть відмовити у праві на аборт, а чи є у мене право НЕ робити аборт? Чи право вибору, яке є одним із основних аргументів проти заборони абортів, справді існує?

У мене, як і у багатьох інших молодих жінок та чоловіків, єдиною реальною перспективою є прекарна робота, що, можливо, і забезпечить якийсь рівень існування, але точно не дасть можливості отримати оплачуваний декрет на 3 або більше років. Багато жінок обирають шлях залежності від партнера, який потенційно має більш стабільну роботу. І лише в тому разі, якщо цей партнер їх не залишить. У поєднанні із економічною кризою в країні проблеми працевлаштування молоді аж ніяк не створюють умов для народження дитини. Виплати від держави за таких умов підуть не лише на забезпечення дитини, а на забезпечення матері, а пізніше ― того з партнерів, який припинив працювати, щоб доглядати за дитиною.

Добре. Можливо, я вирішила завагітніти або ж зберегти ембріон. Що далі? Так! Саме система охорони здоров’я. Некваліфікованість персоналу, корупція, наскрізна комерціоналізованість. Особливо у сфері здоров’я матері та дитини. Це все не дає мені можливості бути впевненою, що я та моя дитина будемо здоровими, а в разі ускладнень ― отримаємо допомогу. Це обмежує право вибирати, чи хочу я мати дитину, бо я просто не можу.

Уявимо, що якимось чарівним чином я та дитина залишились живими до часу, коли треба зіштовхнутися із системою дошкільної освіти. Якщо вагітність була незапланованою, то місць, звичайно ж, не буде, бо у садочках, де малята отримають більш-менш достойну опіку, їх треба “бронювати” принаймні за рік до народження.

На додаток до усього перерахованого скоріше за все дитина буде рости в помешканні, в якому вона/він буде третім, якщо не четвертим поколінням. Бо у молодих батьків, з яких працює лише один (інший-бо займається малям), доступу до житла не буде. Особливо в місті.

Якщо ж у потенційних батьків з’явиться бажання віддати дитину на всиновлення, чи то у дитячий будинок і підтримувати лише віддалений зв’язок з ним/нею, або ж взагалі ніякого, то мати впевненість, що дитина отримає все необхідне, в країні Україна, не є можливим. Дитячі притулки у містах функціонують переважно за рахунок благодійності, яка проводиться лише для привернення медіа уваги до політиків чи інших публічних фігур. А в селах ― через низьку вірогідність отримати публічну увагу ― відсутнє навіть це. Система ж всиновлення є жахливо забюрократизованою, і в додаток до цього унеможливлює всиновлення дітей групою населення, яка могла б значно допомогти вирішити проблему дітей-сиріт: одностатевими сім’ями.

Не маючи стабільної роботи за чесним трудовим контрактом, доступу до медицини та освіти, доступного житла, можливості віддати дитину на виховання державою чи всиновлення, навіть за наявності права на аборт, я не маю права його НЕ робити. Фактично, народивши дитину, я зруйную її життя. Багато жінок розуміють це, тому і роблять аборти. Саме тому право на аборт не сильно впливає на те, чи зменшиться кількість абортів в країні, а лише на те, яким чином їх робитимуть ― в лікарнях чи вдома. Тому що права мати дитину у мене та у багатьох інших жінок та чоловіків немає.

Зменшення кількості абортів можливе лише за умов створення суспільних інститутів, які б підтримували матір та її партнера(ку), партнерів(ок) у вихованні дитини, частково або ж повністю перебирали на себе ці функції. Це одне з найголовніших завдань, що стоять наразі перед суспільством, бо, як часто коректно консерватори почитають свою риторику, діти ― це справді наше майбутнє. 

 

Наступна конференція

  •  

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери