Лівія Валенсісе
Бути феміністичною організацією проти торгівлі людьми означає протистояти багато чому, що сьогодні видають за боротьбу з нею. Активістка одного з найстаріших жіночих проєктів Берліна проти торгівлі людьми розповідає про виклики, що стоять перед ним.
Торгівля людьми — серйозний злочин проти особистого самовизначення людини. Ніхто не виступає за торгівлю людьми, всі висловлюються проти. Але існує набагато менше єдності в питанні про те, які практичні наслідки повинні випливати з цієї позиції. І ми, як феміністична неурядова організація, часто опиняємося в сумнівній компанії.
Небажані соратники/ці: два уроки
Небажаний, самопроголошений соратник у боротьбі з торгівлею людьми — Маттео Сальвіні. Колишній міністр внутрішніх справ Італії — відвертий расист, чоловік, від якого вже кілька років мусять відмежовуватись організації, такі як феміністичний консультаційний центр проти торгівлі людьми «Бан Їн» у Берліні. Сальвіні, справді, закликав припинити торгівлю людьми, але для нього це означає криміналізацію певних перевізників і неурядових організацій.
"Саме ці невизначені та небезпечні міграційні маршрути сприяють тому, що люди потрапляють в умови експлуатації."
Інші групи із задоволенням втілюють це в життя. Влітку 2017 року біля узбережжя Сицилії з’явився плакат «Стоп торгівлі людьми!». Судном, на якому висів цей банер, керували члени радикальної правої групи Génération Identitaire, що знаходиться під спостереженням Федеральної служби захисту конституції Німеччини. Вони хотіли самі зупинити біженців та мігрантів в рамках акції «Захисти Європу!». Ідентитаристи прагнули перешкодити кораблю «Лікарів без кордонів» вийти з порту для пошуку мігрантів, що потрапили в біду. Важко збагнути цинізм тих, хто звинуватив «Лікарів без кордонів» та SOS Meditérrané у торгівлі людьми в Середземномор’ї.
Урок перший: торгівля людьми — це не те саме, що перевезення мігрантів (дивись, наприклад, розрізнення, яке робить у своєму визначенні ООН). Це, зі свого боку, означає, що не можна зупинити торгівлю людьми шляхом криміналізації перевізників/ць та зведення ще більш щільних кордонів. Навпаки, саме ці невизначені та небезпечні міграційні маршрути сприяють тому, що люди потрапляють в умови експлуатації. Створення законних, безпечних та довгострокових можливостей для імміграції та працевлаштування, зокрема в низькооплачуваному секторі, стане першим кроком до захисту мігрантів/ок від експлуатації.
«Фемінізм і його дивні побратими»
Цілком зрозуміло, що Сальвіні вживає термін «торгівля людьми» з популістських причин і не збирається допомагати справжнім жертвам.
Але як бути тим, хто, як «Бан Їн», намагається підтримувати жінок, які стали жертвами цього експлуататорського злочину? Тут також виявляється, що є тонкі відмінності. Навіть серед організацій, що визначають себе як феміністичні, існують чіткі розбіжності. Основним моментом є зазвичай ставлення до секс-праці.
У вступі до доповіді Глобального альянсу проти торгівлі жінками «Організація секс-працівниць заради змін: Саморепрезентація, громадська мобілізація та умови праці» (2018) Марія Стейсі та Борислав Ґерасімов зазначають, що «зв’язок між торгівлею людьми та секс-працею залишається одним із найбільш спірних питань у сфері протидії торгівлі людьми». З цього погляду, вся сфера протидії торгівлі людьми, здається, поділена на два табори з протилежними думками про те, які обставини призводять до торгівлі людьми, і, відповідно, як боротися з цим явищем.
Як організації, що фінансуються євангелістами/християнами, так і деякі самопроголошені феміністичні групи розглядають будь-яку форму секс-праці як експлуатацію, а тому як основну причину торгівлі людьми. Вони вимагають криміналізувати всю секс-індустрію. Їх методом боротьби часто стає так звана нордична модель, коли за купівлю сексу передбачається кримінальна відповідальність. Через цю суперечку розкололася асоціація Terre des Femmes.
"Секс-праця — це не те саме, що торгівля людьми (і навпаки)."
Індивідуальні випадки часто складніші. Багато жінок самі вирішують стати секс-працівницями, але пізніше їм говорять неправду про фактичні умови праці. Так вони опиняються в ситуаціях, що відповідають юридичним критеріям торгівлі людьми. Юридично кажучи, ця початкова згода не знімає відповідальності зі злочинців. Але стає менш зрозумілим, ніж того хотіли б аболіціоністські організації, як вирішувати проблему.
Звідси випливає другий урок: секс-праця — це не те саме, що торгівля людьми (і навпаки), тобто не кожна форма експлуатації стосується секс-праці та не кожна форма секс-праці — це експлуатація чи торгівля людьми.
Проблема ототожнення секс-праці та торгівлі людьми полягає в тому, що за цією логікою жінки стають жертвами навіть тоді, коли вони свідомо вирішили займатися секс-працею. «Індустрія порятунку» — як таке ставлення називає антропологиня Лаура Марія Аґустин — приписує статус жертви особам, в основному жінкам, які раціонально та свідомо вирішили стати секс-робітницями та які, принаймні в момент рішення, не вважають себе жертвами.
Проєкт «Права, а не порятунок», який сьогодні впроваджує Міжнародний комітет з прав секс-працівників у Європі (МКПСЄ), ставить питання про те, чому пропонують порятунок, коли досі немає доступу до прав. Ідея полягає в тому, щоб не розглядати секс-працівників/ць як жертв, а як активних суб’єктів у боротьбі за гідну працю й проти експлуатації та торгівлі людьми. Вирішальне значення для дискусії про заборону на купівлю сексу має питання про те, що можна вважати добровільним. Табір противників секс-праці стверджує, що хоча, можливо, деякі молоді студентки з хороших сімей працюють в ескорті заради задоволення, вони складають абсолютну меншість в секс-індустрії. На їхню думку, ця меншість не повинна легітимізувати переважну більшість, яка не продає секс «добровільно» в привілейованих умовах.
Але що означає раціональне, добровільне, свідоме рішення в часи надзвичайної (глобальної) нерівностї Чому так сильно покладаються на уявну свободу волі (особливо у сфері секс-праці) у світі, яким так рішуче керують економічні обмеження?
За словами координатора МКПСЄ Лука Стівенсона, ця думка відбиває підхід, властивий білому середньому класу. Він говорить, що «дуже мало людей вільно обирають професію, і багато чинників визначають, чому хтось працює в неформальній, нестабільній чи навіть небезпечній галузях, таких як секс-праця. Криміналізація секс-праці не створює економічних можливостей, але робить секс-працівників/ць більш вразливими, а їхню працю — більш нестабільною».
Немає потреби вважати, що секс-праця — це найкраща, найемансипативна робота у світі. Звичайно, існують якісні відмінності між секс-працею та іншими галузями, такими як догляд або хатня праця. Проте слід визнати, що секс-праця може стати вибором для людей, які мають дуже мало інших можливостей. А ті, хто обирає секс-працю, заслуговують на максимальний захист та доступність прав.
Тому «Бан Їн» закликає до реального захисту всіх секс-працівників/ць, незалежно від їхнього статусу, а не подальшого виштовхування за межі легальності, як це, наприклад, робить із секс-працівниками/цями без документів «Закон про захист прав осіб, що займаються проституцією» в Німеччині.
Що означає феміністична протидія торгівлі людьмй
Феміністична протидія торгівлі людьми на практиці означає, що під час консультацій не треба намагатися змінити цих жінок або засуджувати їх. Треба приймати їхню міграцію, працю та історію життя так, як вони про це розповідають. Це означає, що консультації отримують як ті жінки, які, можливо, ніколи не хотіли працювати в масажному салоні, так і ті, хто, можливо, працював у секс-індустрії в рідній країні та продовжує займатися своєю професією після переїзду за кордон, хоча й стали жертвами торгівлі людьми, позбавлення заробітної плати та експлуатації.
Вона також означає:
– приймати та поважати рішення клієнток;
– забезпечувати права жертв експлуатації та торгівлі людьми, одночасно усвідомлюючи проблематичність категоризації на мігрантів, біженців, жертв торгівлі людьми;
– сприймати вразливість жінок до експлуатації та/або торгівлі людьми не як природний стан речей, а як результат глобальних структурних обмежень жінок, зокрема в працевлаштуванні в неформальному секторі та нерівному доступі до соціального забезпечення;
– відмовлятися від зображення жінок як пасивних жертв, що часто використовують у сфері протидії торгівлі людьми;
– відстоювати законні, безпечні, шляхи імміграції на довгий час та працевлаштування, зокрема в низькооплачуваному секторі.
_(2).jpg)
І, нарешті, все це вимагає постійної роботи над власною позицією в суперечливому полі соціальної роботи, критичного її осмислення та збереження відкритості до того, що готує майбутнє.
Про організацію «Бан Їн»
Тайською мовою «Бан Їн» означає «дім жінок». Організація була заснована під цією назвою 1989 року в Берліні. У той час соціальні працівниці відділу охорони здоров’я адміністративного округу Шарлоттенбурґ заявили, що їхня мета — створення безпечного простору для все більшої кількості тайських жінок, які приходили до них за медичною консультацією та повідомляли про примусову проституцію. На той час звичайні жіночі притулки не були готові приймати цих жінок: іноземки та до того ж повії — це не та цільова група.
Відтоді співробітниці «Бан Їн» консультують жінок, координують протидію торгівлі людьми й надають притулок мігранткам, постраждалим від експлуатації, насильства та торгівлі людьми. А саме: вони дають прямі поради, можуть забезпечити притулок в анонімній квартирі, а також виконують наукову та громадську роботу.
У вересні 2019 року організація відсвяткувала свою тридцяту річницю виставкою під назвою «Ніт у дорозі — Сесіль у вигнанні — Дора в діаспорі» в Будинку демократії та прав людини в Берліні, де з 9 по 26 вересня можна було побачити картини, колажі та фотографії художниць Буссарапорн Тонгай та Крісанти Каґуї-Мьоніх.
Переклав Павло Шопін за публікацією: Valensise, L., 2019. "What we talk about when we talk about trafficking". In: OpenDemocracy. Available 12.11.2019 at: [link].
Стаття вперше була опублікована німецькою мовою під заголовком «What we talk about when we talk about Menschenhandel» в журналі Missy Magazine 5 вересня 2019 року.
