ПРОДАТИ ФЕМІНІЗМ ЗА КІЛОГРАМ ВИНОГРАДУ, ДВІ СЛИВИ, МАЛЮНОК ЇЖІ ТА ФОТО БЛОШИНОГО РИНКУ

  • 18 жовтня 2011
  • 2184
ПРОДАТИ ФЕМІНІЗМ ЗА КІЛОГРАМ ВИНОГРАДУ, ДВІ СЛИВИ, МАЛЮНОК ЇЖІ ТА ФОТО БЛОШИНОГО РИНКУ

13.10.2011 я потрапила у художню роботу «EIONOMETRY» міжнародної групи E.I.O. – «Суспільство однієї години» (Марія Барончеа (Maria Baroncea) та Едуард Габіа (Eduard Gabia) з Румунії, Драгана Булут (Dragana Bulut) з Сербії). Представлена у рамках фестивалю сучасного танцю Explore у Бухаресті, робота, жанр якої складно визначити (танець? перформанс? хепенінг?) мала форму базару, вірніше, гри у «вільний» ринок. На вході учасникам і учасницям роздавали реквізит для участі у проекті: план приміщення, на якому кольоровими аркушами були позначені столи для специфічної торгівлі – товари за гроші, знання за товари, знання за знання, послуги за послуги, послуги за товари, а також 1 стіл для торгівлі ґудзиками; бейдж, на якому слід було написати тип знань чи послуг, які особа готова обмінювати; різні ґудзики. Вхід коштував 10 лей (близько 25 гривень).

Свою концепцію художниці пояснили коротко: «EIONOMETRY означає – ми збираємо, ми вимірюємо, ми діємо, ми оцінюємо, для того, щоб створити розриви в уже існуючих ціннісних системах, поширенні інформації, грошовому потоці. Ми можемо стати багатими, розумними чи щасливими тільки через пізнання і знання, розподілені між індивідами, об’єктами, артефактами чи інструментами навколишнього середовища» (з каталогу). На роздатковому плані пояснювались також правила та мета гри: «EIONOMETRY сприяє побудові стосунків через альтернативні способи торгівлі – досвіди, які можуть бути продовжені поза EIONOMETRY-чним ринком, та впливати на нашу й інших реальність».

У просторій залі уже був створений простір торгівлі – 20 столів, деякі з них (10 з 20) з цілком матеріальними товарами та «автентичними» продавцями і продавчинями. Саме на них початково зосереджувалась увага розгублених відвідувач(ок)ів – спектакулярна піраміда з меду, яскраві красиві квіти, одяг, книжки. Я ж одразу пішла до позначеного рожевим столу «знання в обмін на знання» (3 з 20) – адже саме знання є моїм основним життєвим інтересом та цінністю. Там нікого не було. Тоді я почала блукати «базаром» і придивлятись, хто що робить і що продає, саме так зробили і решта – роздивляння товарів виявилось найзвичнішою соціальною практикою, яку пропонувала художня подія. Оскільки я не хотіла нічого купувати за гроші, знову повернулась до столів «знання в обмін на знання» – тепер уже там було багато людей, які переважно розповідали про себе, але румунською,  мені незручно було просити їх переходити заради мене на англійську, тому перемістилась до сусіднього (порожнього) столу – знання в обмін на товари (2 з 20). На моєму бейджі було написано «фемінізм».

Це було дещо хвилююче – хоча я перебувала у звичній ролі (у житті обмінюю власні знання на матеріальні блага – гонорари за статті чи виступи, подорожі на конференції, стипендії) однак так відверто продавати їх (себе?) мені ще не доводилось. Торгівля була успішною (думаю, через відсутність конкуренції й екзотичність товару). Спочатку я розповідала, який основний акцент мого фемінізму інженеру-власнику невеликої компанії по розробці металевих конструкцій (репродуктивні права жінок) – за кілограм винограду, потім – Адріані про феміністичну критику моди (засудження індустрій моди та краси, але поціновування особистої креативності і стилю) – за малюнок їжі. Жінці з бейджом «медсестра» відповіла на питання «навіщо бути феміністкою?» (щоб помічати патріархальні несправедливості і опиратись їм) за дві сливи, і дала консультацію продавцям книжок – про те, як вирішити конфлікт у проекті, у якому жінка-партнерка вважає, що чоловік бере на себе всю роботу та ініціативу, не залишаючи для неї простору (проговорити свої не-раціональні почуття і висловити повагу до них – з обох боків), за фото блошиного ринку. У цій оголеній символічній структурі кілька речей, знання про які я витісняла кудись у закутки свідомості, повстали з жорстокою очевидністю – пропагуючи фемінізм, я користуюсь своєю привабливою зовнішністю і сексуальністю (у житті ще й використовую дружбу та любов для вербовки). У залежності від співбесідника(ці), подаю інформацію так, щоб вона могла бути легко прийнята, але разом з тим залишались емансипуючою правдою. Я отримую більше у процесі торгівлі/обміну, ніж обумовлено – окрім товарів, якими заплатили за консультації, усі розповіли трішки про себе. Моя позиція продавчині знання і моя зовнішність полегшує контакт з іншими людьми, легітимує інтерес до їх приватного життя.

Отримавши дещо матеріальних благ і «напрацювавшись», я вирішила спробувати інший досвід – витратити їх, обмінявши товари на послуги (2 стола з 20, ще 2 – для обміну послуг на послуги). Навколо було кілька дівчат з пропозиціями «Обнімаю», «Цілую» (чоловіків з такими я не бачила) – і я поміняла жменю ґудзиків на поцілунки однієї з них, та попросила хлопця з «Будь-який сервіс, я голодний» віднести мій конверт з ґудзиками організаторам. Це ще один оголений досвід – відчуття садистської насолоди від влади, коли ти володієш певними ресурсами, і можеш змусити інших людей щось робити для твого задоволення.

Я би також могла спробувати продати свій виноград чи малюнок (чи тіло чи сервіс) – але товарно-грошові відносини, як і втрата владної позиції через надання послуг – виявились надто некомфортними навіть у якості опції.

Поки через безпосередній чуттєвий досвід рефлексувала над структурами економіки і обміну, поняттями символічного та матеріального капіталу і влади, навколо відбувалось багато інших цікавих речей, частину з яких я реконструюю завдяки розповідям Веди Попович. Наприклад, торгівля ґудзиками. Ґудзики – символічна валюта, яка отримувала цінність лише в межах цього одногодинного суспільства і лише у процесі обміну. Організатори ефективно ввімкнули жадібність і боротьбу за ресурси, оголосивши, що приймають конверти з комбінаціями ґудзиків (прозорі, зелені, чорні), і певна комбінація отримає приз – 1000 євро (значна сума для Румунії). Веда розповіла, що бачила кілька людей з бейджами «маркетинг», «консалтинг», які були активно залучені у торгівлю ґудзиками, намагались зібрати максимальну кількість – що було абсолютно безглуздо, за задумом організаторів, перемогла «середина середини» – виграшною комбінацією стало середнє число ґудзиків, покладених у конверти (гарна символічна репліка про всеперемагаючу сірість). Окрім того, митці оприявнили інстинктивну та афективну захланність людських істот і їх нездатність раціонально керувати ресурсами для спільної користі – повернули глядач(ам)кам гроші за квитки, які можна було використовувати індивідуально чи колективно. Ніхто не організувався заради спільного проекту, наприклад, благодійної пожертви (солідарність і планова економіка у капіталістичному суспільстві?) – їх просто взяли ті, хто був поблизу (знову ж, не заморочуючись підрахунком і рівним поділом між усіма присутніми) і досить бездумно потратили. Одна учасниця розповіла мені, що це були «безкоштовні гроші», які одразу ж, не замислюючись, витратила на щось солодке та іграшки – і потім пожалкувала, адже могла б зберегти і купити собі фарби у «зовнішньому світі».

За спільними спостереженнями мене і друзів, більшість глядачів та глядачок були максимально залучені у торгівлю речами та послугами, захоплені звичним спектаклем товарного фетишизму у начебто незвичному (мистецькому) контексті.  Але мистецтво саме по собі є певним видом торгівлі – обміну символічними цінностями, яке залучає також значний фінансовий елемент – завдяки зусиллям ПінчукАртЦентру в Україні, наприклад, сформувалось стереотипне бачення мистецтва як постачальника статусних ультра-дорогих товарів для багатих. Організувавши лотерею, митці відповіли на посполите «а навіщо мені це коштовне непрактичне шахрайство?», використовуючи найзрозуміліший аргумент – бабло («беріть участь, рефлексуйте в обмін на шанс отримати тисячу євро!»). До речі, ці гроші – з призу Prix Jardin d’Europe competition, 10 000 євро, які група отримала за попередню роботу, що також полягала у створенні одногодинного суспільства і «ставленні під питання способів виробництва у мистецтві і в житті, творення, поширення та цінності мистецтва» http://www.jardindeurope.eu/index.php?id=34&detail=294. Повертаючи їх через лотереї у своїх «EIONOMETRY» перформансах (другий відбувся 17.10 в Стамбулі),  художня група робить сильний жест-відмову від позиціонування своїх творів у якості символічних товарів на арт-ринку, глибше занурює власну творчість у процес творення (ситуацій для) критичного знання.

Одногодинне суспільство є саме такою ситуацією, яка уможливлює відсторонений аналіз власного повсякденного досвіду, проявлення тієї інформації, котрою ми уже володіємо, але витісняємо за межі свідомості (або ж не маємо часу свідомо відрефлексувати). Протягом цієї години мисткині створили дзеркальну копію суспільства, з усіма його обмінними процесами, але, через їх сконцентрованість у часі і просторі, оголили самі структури, зв’язок і співвідношення між ними – між монетарною і символічною вартостями, способами їх формування, стосунками між людьми, накопиченням капіталу, товарною ідеологією і споживацькими інстинктами, символічними ієрархіями. Осторонь цієї ситуації опинились «справжні» торговці – я спостерігала за молодими хлопцями-продавцями квітів, один з яких був повністю байдужий до навколишнього, інший же намагався зрозуміти, що відбувається, жваво реагував на оголошення про лотерею – але не наважувався долучитись. Їх присутність підкреслювала, що доступ до нового критичного знання, яке створюється у процесі художнього виробництва і спів-творчості з публікою, напряму залежить від попереднього досвіду та знань. Вартує поставити питання, де ж саме запрацювала ця ситуація творення нового знання? У критичному дискурсі (моїх реакціях, Веди, інших арт-критикинь та художників), чи у досвіді усіх учасників/учасниць – як той власник фабрики, з яким я розмовляла? Чи аналізуватимуть вони, що робили, постфактум? Чому намагались зібрати побільше ґудзиків, чому дівчата одразу ж стали цілувальницями? Чи став цей досвід для них також і само/освітнім?

Рекомендовані

Наші видання

Блоги

Facebook

Допомогти

Наші партнери