Для румунського муніципалітету Клуж-Напоки прагнення міжнародного визнання його міської політики перетворилося на ключове джерело легітимності. 2015 року місто назвали молодіжною столицею Європи. Наступного року воно потрапило у фінал національного конкурсу на здобуття звання «Культурної столиці Європи» 2021 року – програш був серйозною втратою. Коли 2020 року місто назвали одним із шести найбільш інноваційних в ЄС, мер наголосив: «Клуж знову на висоті!».
Усе це цілком природно як на місто, котре величають Силіконовою долиною Східної Європи. Коли 2017 року у звіті Світового Банку про «міста-магніти» Клуж назвали найбільш затребуваною міською локацією для потенційних внутрішніх мігрантів, місто позбавилося конкуренції і на національному рівні. Безлік титулів свідчить про те, що Клуж перейшов у вищу лігу. Через такі гучні й трендові перемоги ціни на нерухомість стрімко виросли. Вже декілька років як вартість збудованого квадратного метра у Клужі перевищує столичну. Можна припустити, що у цьому власне і полягала мета.
Невпинний процес вестернізації, що лежить в основі румунської міської політики, ґрунтується не на прагненні наздогнати соціальну політику, скажімо, французьких чи німецьких міст. Це спроба створити конкурентоспроможне національне міське поле, зосереджене на оспівуванні тих муніципалітетів, що притягують іноземні приватні інвестиції, жертвуючи соціальним захистом. Поворот до уявного західного суспільства спершу відбувся за рахунок засудження попередньої соціалістичної політики, а згодом і більшості соціальних політик.
Рейтинги перетворюють Клуж на гетеротопію, наш острівець західного світу в морі посткомуністичного занепаду. На практиці, однак, проєкт Європи вдома передбачає екстенсивну комодифікацію міського простору та міського життя. Житло становить особливий інтерес, позаяк житлове питання не відстає від останніх глобальних трендів, особливо після фінансової кризи. Таким чином, поєднання успішної і високоприбуткової галузі нерухомості та популярної європейської цивілізаційної парадигми допомагає закрити очі на соціальне невдоволення, пов’язані з житлом. Чим більше зростають ціни на житло в Клужі, тим моднішими стають отримані містом європейські титули. Можна запитати: чому такий компроміс має сенс? Я спробую відповісти на це питання, вказуючи на глибоко вкорінену віру у те, що для європейського способу життя потрібні жертви, і це переконання підтримується як внутрішніми, так і зовнішніми акторами.
Нові забудовні проєкти поблизу центру міста. Поряд знаходиться підвал, де 20 років мешкала родина до виселення у 2018 / Фото: Джордже Юліан Замфір.
Розумне місто як антисоціальне місто
Муніципалітет постійно шукає нових способів просувати власні забудовні плани. Поняття «розумного міста» поступово вкорінилося у політичних промовах та стратегічних документах, а також у заходах, які впроваджувалися. Приміром, першу румунську «розумну вулицю» відкрили у Клужі 2020 року. Там хотіли встановити сенсорні системи поливу газону, зарядні станції для електромобілів, безкоштовний Wi-Fi і USB-розетки. Я не маю на меті засуджувати технічний прогрес, а радше підкреслити те, що політичні цінності переважають соціальні, такі як соціальне житло. Тож «розумність» міста передбачає його перетворення на технополіс і відкидання принципів соціальної справедливості, оскільки технічний прогрес сам собою вважається формою справедливості. Відповідаючи на спостереження Вітале Спринчане про те, що, на диво, загальноприйнятого визначення «розумного міста» не існує, хочеться зауважити, що якраз туманний характер цього поняття і приваблює чиновників.
До слова, існує дивовижна подібність поміж категорією «належного урядування» [good governance], якою користуються задля критики урядів 90-х, і більш сучасною категорією «розумного міста», спрямованою на критику, так би мовити, дурних міст. Настанова розвивати соціальну організаціюта підкреслювати вартісніть міста відповідно до його спроможностей та моральних догм, таких як «розумність» або «належність», говорить про те, що політичним дебатам настав кінець. Насправді, відповідати моральними оцінками на кричущу нерівність є старим добрим ігноруванням лівої повістки.
Як і у випадку міської конкуренції, заснованій на запозичених західних концепціях, поняття «розумного міста» уміщує суперечність: чим більше міст інтегрують його у свої стратегії, тим швидше таке бачення міського управління втрачає позиції. Зрештою, «розумне місто» — це більше маркетингова стратегія: для функціонування їй потрібні менш розумні міста. Розмивається самобутній характер міста із власними конкурентними перевагами, адже «розумн(ніше) місто» є непереконливим меседжем як для інвесторів, так і для освічених і вимогливих громадян. Маркетинг диктує, що контрасти мають бути вищими, аби ваш бренд відрізнявся від конкурентів. Отже, останнім часом муніципальний дискурс переходить від розумного міста до інших трендів: «інновацій» та «якості життя».
Можна запитатися: чому, порівняно до західних міст, у нинішній міській реформі відсутні політики перерозподілу, приміром, фінансування соціального житла, якщо тиск вестернізації такий всепроникний? Типова відповідь полягала у тому, що через комуністичний спадок на наш ґрунт можливо перекласти лише деякі елементи західного проєкту, насамперед виробництво капіталу та інтенсифікацію експлуатації праці. Питання перерозподілу відклали доти, доки його врешті-решт зовсім переінакшили. У всякому разу, меритократію у Клужі можна звести до одного питання: чи готові ви і чи спроможні взятися за створення технокапіталістичної утопії. Якщо відповідь позитивна, ласкаво просимо на борт.
Вигнання ромів як передумова вестернізації
Ніхто не запрошує ромське населення стати частиною міської утопії. Навпаки, виселення ромів якраз і є ознакою європейського проєкту. У цьому сенсі Клуж дуже нагадує західні міста, хоч і незрозуміло, чи цю політику Схід запозичив у Заходу, чи навпаки. Хай там як, вона ґрунтується на інституційному расизмі, що тягнеться із часів ромського рабства у Румунії 14-19 століть (у князівствах Валахія та Молдавія). Вигнання ромів є ключовою рисою румунської політики після 1989 року, яка частково перетинається з антикомуністичною практикою, позаяк багато ромів отримали державне житло в націоналізованих будівлях, що пройшли реституцію (поновлення порушення майнових прав). Їхнє виселення було соціальною жертвою, необхідною для забезпечення швидкого переходу до західного капіталізму. Займаючи раніше націоналізовані будівлі, роми були уявною перешкодою для запуску ринку житла.
Протягом останніх 32 років іншування ромів задля виправдання відчуження житла перетворилося на своєрідний національний спорт. Воно систематично розгорталося через міські політики, а також за замовчуванням очікувалося від багатьох неурядових організацій та просувалося ними. Іншування виявляється у тому, що важке становище ромів сприймається як стихійне лихо, що потребує благодійної допомоги. Звідси випливає те, що державні адміністрації схвалюють і навіть фінансують деякі неурядові організації, аби тимчасового вирішити проблеми, замість того, щоби інтегрувати потреби ромів у регулярні цикли державного бюджету. Декілька благодійних організацій Клужу користуються муніципальним фінансуванням для реалізації проєктів соціального залучення – а відділ соціальної допомоги перетворює їх на пункти для нових виселених.
Район Пата Рит. Деякі споруди самотужки звели виселені люди, деякі модульні будинки надав муніципалітет / Фото: Джордже Юліан Замфір.
Показовою у цьому плані заявка на здобуття статусу «Культурної столиці Європи» 2021 року, яку місто подало у 2016 . Постулювалося, що Клуж є федерацію громад, які намагаються утворить союз громад під егідою «Культурної столиці Європи». Особливу увагу приділили понад 1500 ромам, виселеним із Пата Рит, котрі живуть поруч із міським сміттєзвалищем у найбільшому європейському гетто поблизу сміттєзвалища. Це була пропозиція культурної справедливості як відповіді на несправедливість соціальну. Ромів з Пата Рит запросили зібратися в центрі міста задля оцінки й популяризації своєї культури, а також обговорення «інституційних відносин» на триденному заході та організації щорічного маршу проти структурного расизму. Ці зусилля однозначно вітаються, але важливо, що ніде не вказали, яким таким чином ця жахлива ситуація виникла, ніби всі раптом прокинулися від кошмару несподівано дізналися про насильство без винних.
На щастя, історія цих громад добре задокументована. Фактично, це один із ключових напрямків діяльності клузьких активістів за житлові права. Масове виселення 76 ромських родин 2010 року супроводжувалося громадським резонансом, а згодом і увагою з боку активістів. Наші групи із «Căși Sociale ACUM/Social Housing NOW» складаються з ромів, етнічних угорців та румунів і відстежують історію минулих виселень, виступають проти нових, документують житлову та загальну політику міського розвитку, пропонують заходи для розширення доступу до житла та розширення муніципального житлового фонду.
Що стосується політики соціального житла, помітні схожі європейські тенденції. Десь під час фінансової кризи 2008 року критерії доступу до нього поступово жорсткішали, припинилося автоматичне щорічне поновлення заявок. Для підготовки необхідних документів потрібно було дотримуватися чіткого 13-сторінкового посібника, що колись складався усього з кількох сторінок. Незабаром кількість заявок різко впала. Отже, за відсутності бюрократичного підтвердження попиту, скорочення пропозиції державного житла стало не лише виправданим, а й обов’язковим для адміністрацій, які займалися валідацією державного фінансування. У період з 2015 по 2020 рік, під час найуспішнішого економічного періоду міста з часів соціалістичної індустріалізації, не було побудовано жодного нового державного житла. Після численних відтермінувань, 2021 року було зведено лише один будинок на 12 квартир.
Виселення як ключовий елемент політики у сфері нерухомості
Поступово стало зрозуміло, що масові виселення є необхідною основою для перебудови політик нерухомості. Посткризове божевілля на ринку нерухомості швидко прибрало до рук міську землю та ті будівлі, що стали доступні завдяки виселенням. Попри 30-річну владну монополію мерів Георге Фунара та Еміля Бока, ця спільна тенденція була очевидною. Хоча їх практику вважають радикально різною, вони зійшлися на одному – політиці виселення. Згідно з офіційними звітами, з якими я нещодавно ознайомився, на початку 1990-х місцева влада запланувала близько 800 виселень із державного житла, причому приблизно половину таки здійснили.
Пізніші випадки примусового виселення, які висвітлювалися ЗМІ чи активістами, свідчать про те, що роми є основною мішенню. Після масового виселення у 2010 році 76 ромських сімей (приблизно 350 осіб) з вулиці Коастей та протестів, які їх супроводжували, муніципалітет зробив крок назад і вирішив розібратися із окремими житловими одиницями зі старого житлового фонду. Оскільки 2013 року прийняли новий Цивільний процесуальний кодекс, що законодавчо полегшив виселення, муніципалітет перейшов до суворішої юридичної інструменталізації цієї практики. Завдяки їй, політичне обґрунтування причин виселення перестало бути тягарем для місцевої влади. Натомість, простого звернення до слова закону було достатньо. Мали місце й інші виселення, але активісти швидко на них реагували.
У 90-х виселення ромів з центру міста фактично означало, що їх переміщали на околиці міста, ближче до сміттєзвалища. До кінця 90-х там поступово сформувалася громада Пата Рит. Проте навіть нужденне життя у такому місці не вберігає від виселень: з новим величезним забудовним проєктом, що планується неподалік, доля виселених у Пата Рит видається знову невизначеною. Тут простежується ключова мета муніципалітету: бути активною силою на ринку нерухомості, розігруючи карту із виселеннями, які впливають на вартість землі. По завершенню проєкту «Transilvania Smart City» з’явиться 10 тисяч нових розкішних квартир, мешканці котрих користуватимуться послугами доставки з дронів і гондол і житимуть менш ніж за 500 метрів від помешкань виселених ромів. Як це зазвичай трапляється, нові мешканці, ймовірно, будуть тиснути на муніципалітет, щоби той відселив ромські сім’ї.
Помічник судового пристава фотографує електрощиток ромської родини, яку виселяють 2021 року / Фото: Джордже Юліан Замфір
Зазвичай примусове виселення, переважно із муніципального житла, здійснюється за підтримки правоохоронних органів. Присутність збройних сил жандармерії означає, що місто не підтримує муніципальне житло, а опосередковано сигналізує про обов’язковий доступ до житла через ринок. Отже, правоохоронці прибувають на місце виселення, щоби захистити житловий ринок. У такий спосіб бідні мешканці стають злочинцями. Поки забудовники часом зводять будівлі без відповідних дозволів або ігнорують архітектурні принципи лишень щоб прибудувати додатковий поверх, мешканці соціального житла, які не можуть оплачувати комунальні послуги, оренду або подальші штрафні санкції, ніяких поблажок від муніципалітету не отримують.
Антирасистський активізм проти житлової несправедливості
Проаналізувавши місцеву житлову політику, наша спільнота «Social Housing NOW!» поступово розширювала перспективу на національному та міжнародному рівнях водночас. Ми є засновниками «Blocul pentru Locuire / Block for Housing», мережі активістів за житлові права з Бухареста, Клужа та Тімішоари, започаткованої 2017 року. Нам вдалося підняти проблему ширшого масштабу житлової нерівності та, таким чином, уникнути локальних та виняткових пояснень. Разом ми втілили декілька проєктів, де розкрили історію виселень в Румунії, підготували посібник, як протидіяти примусовому виселенню, а також ініціювали контакти з профспілками. 2020 року ми адаптували нашу просвітницьку кампанію «Соціальне житло за 2 роки, а не за 20!» до житлових викликів пандемії.
Наша співпраця із European Action Coalition to the Right to Housing and to the City (EAC) з 2017 року передбачає кілька напрямків. З одного боку, йдеться про подальше розширення розуміння житлових питань та надання розгорнутої відповіді на житлову кризу, що враховувала би різноманіття європейського досвіду. З іншого боку, як і для багатьох зарубіжних товаришів, коаліція служить платформою для побудови контрнаративу, спрямованого на місцевих акторів, які вважають відчуження житла обов’язковою європейською рисою. Таким чином, ми можемо показати, що на міжнародному рівні точаться дискусії щодо цього типу несправедливості, який не є самозрозумілим доповненням до європейськості.
У наших активістів є декілька тактик. Ми виграли в суді проти місцевої ради та довели, що критерії надання соціального житла були юридично дискримінаційними та расистськими, підтримавши понад сотню сімей у подачі документів на соціальне житло. Коли ми дізнаємося, що плануються виселення, то збираємося на знак солідарності із цими сім’ями і боремося або за відтермінування, або за альтернативні рішення. Іншою тактикою боротьби з виселенням є робота із адвокатами як у національних, так і в міжнародних судах. Залучення ЗМІ – звична річ, коли ми організовуємо круглі столи, виставки чи марші, а також коли відбуваються примусові виселення. Окрім того, ми заснували журнал «Cărămida / The Brick», який випускаємо три-чотири рази на рік з 2017 року. Ми також виступали проти наративу елітарного партисипативного громадянства, активно дискутуючи із депутатами міської ради та мером на засіданнях міської ради. Головною метою «Social Housing NOW!» є експерименти з різними активістськими тактиками.
Як показує наш досвід, боротьба за право на житло – це боротьба з моделлю міського розвитку, побудованою на безкінечних пластах відчуження власності та приниження. Це боротьба проти окультуреного способу соціального розшарування. Це не просто історія сім’ї та домівки. Існують ширші проєкти соціальних трансформацій, яким варто кинути виклик. Незважаючи на те, що ми беремо до уваги такі ідеї, як «розумне місто», стійкість, відновлення та плейсмекінг (назвемо лише деякі, що їх зазвичай використовують муніципалітети у контексті міських перетворень), ми пам’ятаємо, що ці концепції витікають із політичного. Приклади у цій статті показують, що клузький муніципалітет володіє дискурсом міського маркетингу, який натуралізує примусове виселення. Натомість ми продовжуємо зосереджуватися на тому, що приховують під цією вигадливою концептуальною парасолькою: житлову та расову нерівність. Водночас підкреслюємо, що ринок нерухомості, що стрімко зростає, обслуговує накопичення прибуток на шкоду найманій і неоплачуваній праці. Чим далі ми говоримо про це на міжнародному рівні, тим міцнішою стає спільна основа для дії. Зрештою, це те, чого ми прагнемо в умовах позбавлення житла під виглядом європеїзації: спершу створити місцеву, а згодом і ширшу систему солідарності для боротьби з несправедливістю.
