Сонячна енергія нас не врятує, і ось чому

Горнборг, Альф

  • 19 вересня 2019
  • 4011

Альф Горнборг

За останні два століття мільйони небайдужих — революціонерів, активістів, політиків та теоретиків — не змогли змінити траєкторію згубної і все більш глобалізованої економічної поляризації та руйнування довкілля. Можливо, це тому, що ми потрапили в пастку помилкових ідей про технології та економіку. І це показує нинішній дискурс про зміну клімату.

Зростання викидів парникових газів спричиняє не просто зміну клімату. Ми все більше тривожимося через клімат. Все частіше сценарії кінця світу захоплюють заголовки. Вчені з усього світу кажуть, що за десять років ми повинні зменшити викиди наполовину від того, якими вони були десять років тому. Інакше нас чекає апокаліпсис. Школярі, наприклад Грета Тунберг, та активістські рухи, такі як «Повстання проти вимирання», вимагають, щоби ми панікували. І це правильно. Але що нам робити, щоб уникнути катастрофи?

 

"Здається все більш імовірним, що нам доведеться пережити щось схоже на катастрофу, перш ніж ми почнемо серйозно ставити під сумнів те, як зараз працюють гроші та ринки."

 

Більшість учених, політиків та провідних бізнесменів схильні сподіватися на технологічний прогрес. Незалежно від ідеології, є спільне сподівання, що нові технології замінять викопне паливо завдяки відновлюваним джерелам енергії, таким як сонце та вітер. Багато людей також вірять, що з’являться технології для видалення вуглекислого газу з атмосфери та «геоінженерії» клімату Землі. Спільним знаменником цих бачень є віра, що ми можемо врятувати сучасну цивілізацію, якщо перейти на нові технології. Але «технологія» не чарівна паличка. Вона вимагає великих грошей, а це означає залучення трудових і матеріальних ресурсів з інших галузей. Ми, як правило, забуваємо цей важливий факт.

 

 

Я стверджую, що наше сприйняття звичайних «універсальних» грошей як чогось належного — основна причина того, чому ми не в змозі зрозуміти, наскільки передові технології залежать від привласнення робочої сили та ресурсів з інших країн. Отримавши можливість обмінювати на ринку майже все (людський час, пристрої, екосистеми тощо), люди постійно шукають найкращі пропозиції. Зрештою це сприяє найнижчим зарплатам та найдешевшим ресурсам на Глобальному Півдні.

Саме логіка грошей створила сучасне глобальне суспільство, дуже нестійке та залежне від економічного зростання. Щоб змусити нашу глобалізовану економіку дотримуватися природних меж, ми повинні встановити межі того, що можна обмінювати. На жаль, здається все більш імовірним, що нам доведеться пережити щось схоже на катастрофу (наприклад, напівглобальний неврожай), перш ніж ми почнемо серйозно ставити під сумнів те, як зараз працюють гроші та ринки.

 

Зелене зростання?

Візьмемо ключове питання, на яке ми шукаємо відповідь: чи може наша сучасна, глобальна та зростаюча економіка працювати на відновлюваній енергії? Більшість поборників стійкого розвитку, наприклад прихильники «Нового зеленого курсу», непохитно переконані, що проблему зміни клімату можуть вирішити інженери.

 

"Ті, хто скептично ставиться до потенціалу технологій, зазвичай маргіналізуються в політиці та ЗМІ."

 

Загалом ідеологічні позиції відрізняються не вірою чи невірою в технології, а вибором різних технічних рішень та визнанням або запереченням необхідності серйозних політичних змін. Ті, хто скептично ставиться до потенціалу технологій (наприклад, прихильники радикального дауншифтингу чи антизростання), зазвичай маргіналізуються в політиці та ЗМІ. Поки активіст, який серйозно виступає за антизростання, найімовірніше, не має політичного майбутнього.

Мейнстримний оптимізм стосовно технологій часто називають екомодернізмом. У «Екомодерністському маніфесті», стислому викладі цього підходу, опублікованому 2015 року, нас просять підтримати технічний прогрес, який принесе нам «хороший або навіть чудовий антропоцен». Технічний прогрес «відокремив» нас від природного світу, і йому слід дозволити продовжувати це робити, щоб повернути довкілля до «природного стану». На думку авторів маніфесту, ілюструють таке відокремлення зростання міст, промислове сільське господарство й атомна енергетика. Наче ці явища не мають екологічного сліду поза своїми межами.

 

 

Тим часом заклики до «Нового зеленого курсу» лунають уже не одне десятиліття, але в лютому 2019 року вони прийняли форму резолюції до американської Палати представників. В основі цього бачення — масштабний перехід до відновлюваних джерел енергії та великі інвестиції в нову інфраструктуру. Як стверджують, це забезпечить подальше зростання економіки.

 

Переосмислення технологій

Тож, здається, існує загальний консенсус, що проблема зміни клімату — це лише питання заміни однієї енергетичної технології на іншу. Але історичний погляд показує, що сама ідея технології нерозривно переплітається з накопиченням капіталу, нерівним обміном та ідеєю універсальних грошей. І тому змінити ситуацію не так просто, як нам хотілося б. Реорганізація основної енергетичної технології — це не лише питання заміни інфраструктури. Це означає трансформацію економічного світового порядку.

 

"І технології, і економіка охоплюють як природу, так і суспільство."

 

У XIX столітті промислова революція дала нам уявлення, що технологічний прогрес — це просто людська винахідливість щодо природи, що він не має нічого спільного зі структурою світового суспільства. Це дзеркальне відбиття ілюзії економістів, ніби зростання не має нічого спільного з природою, і тому немає потреби рахуватися з природними межами. Замість того, щоб визнати, що і технології, і економіка охоплюють як природу, так і суспільство, стверджується, що інженерія має справу лише з природою, а економіка — лише із суспільством.

Наприклад, паровий двигун вважають просто оригінальним винаходом використання хімічної енергії вугілля. Я цього не заперечую, але парові технології в ранній промисловій Британії залежали й від капіталу, накопиченого на світових ринках. Фабрики в Манчестері, які використовували парові двигуни, ніколи не були б побудовані без трикутникової трансатлантичної торгівлі рабами, бавовною та бавовняним текстилем. Парова технологія була не лише справою винахідливої інженерії стосовно природи. Як і будь-яка складна технологія, вона також сильно залежала від глобальних відносин обміну.

 

Паровий двигун

 

Ця залежність технологій від глобальних суспільних відносин — це не лише питання грошей. У певному фізичному сенсі, життєздатність парового двигуна залежала від потоків енергії людської праці та інших ресурсів, вкладених у бавовняні волокна з Південної Кароліни в США, вугілля з Уельсу та залізо зі Швеції. Тож сучасні технології — продукт метаболізму світового суспільства, а не просто результат відкриття «фактів» природи.

З часів індустріальної революції ми перебуваємо у владі ілюзії, ніби технологічні зміни— це просто питання інженерних знань, незалежно від структури глобальних матеріальних потоків. Особлива проблема цієї ілюзії в тому, що вона закриває нам очі на надзвичайну нерівність таких потоків.

 

"Марксисти більше турбуються про емансипацію промислових робітників, а не про глобальні потоки ресурсів, втілених у промисловій машині."

 

Це стосується не лише часів Британської імперії. Навіть сьогодні технологічно розвинені регіони світу — це чисті імпортери ресурсів (які використовують як сировину для виробництва технологій та інших товарів), таких як земля, робоча сила, матеріали та енергія. Технічний прогрес та накопичення капіталу — дві сторони однієї медалі. Але матеріальні асиметрії світової торгівлі невидимі для більшості економістів, які зосереджуються виключно на грошових потоках.

За іронією долі таке розуміння технологій не визнається навіть у марксистській теорії, хоча вона стверджує, що є матеріалістичною і відданою ідеям соціальної справедливості. Марксистська теорія та політика схильна до того, що їхні противники називають прометеївською вірою в технічний прогрес. Марксисти більше турбуються про емансипацію промислових робітників, а не про глобальні потоки ресурсів, втілених у промисловій машині.

Ця марксистська віра в магію технологій періодично набуває крайніх форм, як у випадку біолога Девіда Шварцмана, який впевнено говорить про майбутню колонізацію людством галактики, та Аарона Бастані, який передбачає видобуток ресурсів на астероїдах. У цікавій книжці «Повністю автоматизований розкішний комунізм. Маніфест» (2018) Бастані повторює відоме твердження про дешевизну сонячної енергії. І це показує, як мало більшість із нас розуміють суть технологій.

Він пише, що природа «забезпечує нас практично безкоштовною, безмежною енергією». Це переконання часто висловлювали вже 1964 року, коли хімік Фаррінґтон Даніельс проголосив, що «нам доступна найбільша і найдешевша енергія». Понад 50 років потому мрія не згаса.

 

Реалії

Загалом у світі електроенергія становить близько 19% від загального споживання енергії. Інші основні витрати енергії — це транспорт і промисловість. 2017 року лише 0,7% світового енерговикористання забезпечувала сонячна енергія та 1,9% вітрова, тоді як 85% залежало від викопного палива. До 90% світового енерговикористання надходить від викопних джерел, і ця частка, насправді, зростає. То чому ж не відбувається довгоочікуваний перехід на відновлювану енергію?

Одне з найбільш спірних питань — необхідні площі для видобутку відновлюваної енергії. Експерти з енергетики, наприклад Девід Маккей і Вацлав Сміл, підрахували, що «щільність енергії» (кількість ват, яку можна виробити на одиницю земельної площі) відновлюваних джерел настільки нижча, ніж у викопних видів палива, що заміна викопної енергії відновлюваною потребує значно більше земельних ділянок для вироблення енергії.

 

"Десять років тому багато говорили про проєкт Desertec, який коштував 400 мільярдів євро. Він розвалився, коли один за іншим з нього вийшли всі основні інвестори."

 

Частково через цю проблему автори масштабних сонячних енергетичних проєктів давно згадують можливість розумного використання таких непродуктивних районів, як пустеля Сахара. Але сумніви в рентабельності відштовхують інвестиції. Наприклад, десять років тому багато говорили про проєкт Desertec, який коштував 400 мільярдів євро. Він розвалився, коли один за іншим з нього вийшли всі основні інвестори.

Сьогодні найбільший у світі проєкт сонячної енергетики — сонячна електростанція «Уарзазат» у Марокко. Вона займає близько 25 квадратних кілометрів, а її будівництво коштувало близько 9 мільярдів доларів США. Станція може забезпечити електроенергією близько мільйона людей, а значить потрібно ще 35 таких проєктів (тобто 315 мільярдів доларів інвестицій), щоб просто задовольнити потреби населення Марокко. Ми часто не усвідомлюємо, що величезні інвестиції капіталу, необхідні для таких масштабних інфраструктурних проєктів, потребують ресурсів з інших регіонів. Вони мають величезний екологічний слід, який ми не бачимо.

 

Сонячна електростанція «Уарзазат»

 

Крім того, ми повинні замислитися, чи справді сонячна енергія не має вуглецевого сліду. Як показав Сміл для вітрогенераторів, а Сторм ван Леевен — для атомної енергетики, виробництво, встановлення та обслуговування будь-якої технічної інфраструктури залишається критично залежним від викопної енергії. Звісно, можна легко заперечити, що поки не здійснено перехід на відновлювану енергію, сонячні батареї потрібно буде виробляти шляхом спалення викопного палива. Але навіть якби 100% нашої електроенергії надходило з відновлюваних джерел, вона не змогла би забезпечити глобальний транспорт або виробництво сталі та цементу для міської та промислової інфраструктури.

І зважаючи на те, що здешевлення сонячних батарей в останні роки — це переважно результат перенесення виробництва до Азії, ми повинні запитати себе, чи справді боротьба Європи та Америки за стійкий розвиток має ґрунтуватися на глобальній експлуатації дешевої робочої сили, обмежених ресурсах та зруйнованих десь ландшафтах.

 

Збір вуглецю

Сонячна енергія не витісняє викопну енергію, а лише додається до неї. А темпи зростання потужностей відновлюваної енергії застопорилися: 2018 року вони були приблизно такими ж, як і у 2017 році. Тим часом у світі спалюють усе більше викопного палива. Зростають і викиди вуглецю. Ця тенденція здається невпинною, тож багато хто сподівається побачити широке використання технологій збору та виведення вуглецю з викидів електростанцій та заводів.

Уловлювання та зберігання вуглецю (УЗВ) залишається важливою складовою Паризької угоди про зміну клімату 2016 року. Але не слід очікувати, що такі технології можуть стати економічно доступними у світовому масштабі.

Збір атомів вуглецю, розсіяних глобальним спалюванням викопного палива, був би так само енерговитратним та економічно невигідним, як і намагання зібрати молекули гуми, які постійно розсіюються в атмосфері через тертя автомобільних шин об дорогу.

 

"Щоб зупинити невпинне зростання вартості за кошт біосфери та бідних, ми повинні створити економіку, яка зможе себе стримувати."
 

Покійний економіст Ніколас Ґеорґеску-Роґен використовував цей приклад, щоб показати, що економічні процеси неминуче ведуть до ентропії, тобто збільшення фізичного безладдя та втрати виробничого потенціалу. Не розуміючи наслідків цього факту, ми продовжуємо очікувати на дивовижну нову технологію, яка протидіятиме закону ентропії.

 

 

Ідея економічної «вартості» — це витвір культури. Наслідок закону ентропії — те, що виробничий потенціал в природі (сила енергії або якість матеріалів) систематично втрачається в міру створення вартості. Ця перспектива перевертає наш економічний світогляд з ніг на голову. Вартість вимірюється в грошах, а гроші формують наше розуміння вартості. Економісти мають рацію в тому, що вартість має визначатися з точки зору людських бажань, а не витрат праці чи ресурсів, але результат полягає в тому, що чим більше вартості ми виробляємо, тим більше нам потрібні дешева праця, енергія та інші ресурси. Щоб зупинити невпинне зростання вартості за кошт біосфери та бідних, ми повинні створити економіку, яка зможе себе стримувати.

 

Зло капіталізму

Значна частина дискусій про зміну клімату наштовхує на думку, що ми боремося зі злими людьми, які хочуть зупинити нас на шляху до екологічної цивілізації. Але концепція капіталізму зазвичай приховує істину, що ми всі потрапили в гру, правила якої визначає логіка наших власних конструкцій. Створюється враження, наче ми маємо звинувачувати абстрактну «систему» та її аморальних прибічників. Ми не вважаємо справжньою проблемою сам задум гри в гроші, а спрямовуємо зброю проти гравців, яким пощастило витягнути щасливий квиток. 

Натомість я стверджую, що головна перешкода — це не питання людської моралі, а нашої спільної віри в те, що Маркс назвав «грошовим фетишизмом». Ми делегуємо колективну відповідальність за своє майбутнє бездумному людському винаходу, який Карл Поланьї називав «універсальними грошима», дивній ідеї, що все можна обміняти на будь-що інше. Загальна логіка цієї відносно нової ідеї — саме те, що зазвичай називають «капіталізмом». Він визначає стратегії корпорацій, політиків і громадян.

 

"Звинувачувати у зміні клімату абстрактну систему під назвою «капіталізм», але не оскаржувати ідею універсальних грошей означає заперечувати власну суб’єктність."

 

Усі хочуть, щоб їхні грошові активи зростали. Логіка глобальної грошової гри не дає достатніх стимулів до інвестицій у відновлювані джерела енергії. Вона породжує жадібність, обурливу та все більшу нерівність, насильство та деградацію навколишнього середовища, включно зі зміною клімату. Але традиційна економіка, здається, як ніколи покладає надії на дотримання цієї логіки. Зважаючи на те, як зараз організована економіка, вона не бачить альтернативи підкоренню логіці глобалізованого ринку.

 

Китайські робітники на виробництві сонячних панелей

 

Єдиний спосіб змінити гру – це переписати її основні правила. Звинувачувати у зміні клімату абстрактну систему під назвою «капіталізм», але не оскаржувати ідею універсальних грошей означає заперечувати власну суб’єктність. «Система» продовжує своє існування, бо ми продовжуємо купувати продукти, незалежно від того, чи ми радикальні активісти, чи кліматичні скептики. Важко визначити винуватців, якщо ми всі граємо в одну гру. Погоджуючись з правилами, ми обмежили нашу потенційну колективну суб’єктність. Ми стали знаряддями та слугами нашого власного творіння – універсальних грошей.

Незважаючи на добрі наміри, незрозуміло, що саме вимагають зробити Тунберг, «Повстання проти вимирання» та решта кліматичного руху. Як і більшість із нас, вони хочуть зупинити викиди парникових газів, але, здається, вірять, що такий енергетичний перехід сумісний з грошима, глобалізованими ринками та сучасною цивілізацією.

Якщо наша мета – повалення «капіталістичного способу виробництва», то як цього досягти? Чи варто звинувачувати політиків у тому, що вони не протистоять капіталізму та інерції універсальних грошей? Або (що має автоматично випливати з цього) чи варто звинувачувати виборців? Чи варто звинувачувати себе в тому, що не обираємо політиків достатньо чесних для того, щоб виступати за зниження нашої мобільності та рівня споживання?

Багато хто вірить, що завдяки технологіям нам не доведеться знижувати власну мобільність чи споживання енергії, а глобальна економіка може продовжувати зростати. Але як на мене, це ілюзія. Вона свідчить про те, що ми ще не зрозуміли, що таке «технології». Електромобілі та багато інших «зелених» пристроїв можуть давати надію, але часто виявляються підступними стратегіями, що приховують від нас навантаження на робітників та довкілля — низькооплачувану працю, що шкодить здоров’ю, в шахтах Конго та Внутрішньої Монголії. Заможним користувачам технології здаються стійкими та справедливими, але насправді вони підтримують недалекоглядний світогляд, що бере початок у часи винаходу парової машини. Я називаю цю ілюзію «машинним фетишизмом».

 

Зміна правил гри у сфері глобальних грошей

Перше, що ми маємо переосмислити, — це економічні ідеї, які створили технології, що працюють на викопних паливах, та завдяки яким ми продовжуємо їх використовувати. «Капіталізм», зрештою, означає артефакт чи ідею універсальних грошей, які більшість із нас сприймають як належне та як щось, чому немає альтернативи. Але є інші шляхи, і це треба визнати.

Починаючи з XIX століття універсальні гроші приховували нерівномірні потоки ресурсів у часи колоніалізму, створивши видимість взаємного обміну: гроші служили завісою, яка приховувала експлуатацію, представляючи її як справедливий обмін. Сьогодні економісти відтворюють цю містифікацію XIX століття, використовуючи мову, що виявилася марною у вирішенні глобальних проблем справедливості та стійкого розвитку. Політика, спрямована на захист довкілля та встановлення глобальної справедливості, не завадила використанню підступної логіки універсальних грошей, яка прискорює знищення навколишнього середовища та зростання економічної нерівності.

Щоб зрозуміти, що універсальні гроші — це справді основна проблема, ми повинні збагнути, що існують альтернативні способи організації грошей і ринків. Як і правила настільної гри, це людські витвори, які можна змінити. Для економічного «антизростання» та стримання безперервного накопичення капіталу, ми повинні змінити саму системну логіку грошей.

Національні органи влади можуть встановити додаткову валюту, яка розподіляється як універсальний базовий дохід, але її можна використовувати лише для придбання товарів та послуг, що виробляються на обмеженій відстані від місця продажу. Це не «місцеві гроші» в сенсі системи місцевого обміну та торгівлі або брістольського фунту, які реально зовсім не перешкоджають розширенню глобального ринку, а справжня палиця в колесі глобалізації. За допомогою місцевих грошей ви можете купувати товари, вироблені на іншому кінці планети, якщо тільки ви купуєте їх у місцевому магазині. Я ж пропоную особливі гроші, які можна використовувати лише для придбання товарів місцевого виробництва.

 

 

Це допоможе зменшити попит на глобальний транспорт (потужне джерело викидів парникових газів), одночасно збільшивши місцеве різноманіття й стійкий розвиток та заохочуючи громадську інтеграцію. Низька заробітна плата та слабке екологічне законодавство перестануть бути конкурентними перевагами у світовій торгівлі, як це відбувається зараз.

Прищеплення місцевим спільнотам та екосистемам імунітету проти логіки глобалізованих потоків капіталу може бути єдино можливим способом створення справді «посткапіталістичного» суспільства, яке поважає планетарні межі та не поглиблює глобальну несправедливість.

Таке повернення до локалізації основної маси економіки не означає, що громадам не знадобиться електроенергія для лікарень, комп’ютерів і домогосподарств. Але вона може дозволити нам розібрати більшу частину глобальної інфраструктури, що працює на викопних паливах для перевезення людей, харчових продуктів та інших товарів по всій планеті.

 

"Перехід на сонячну енергію повинен означати не просто заміну викопного палива, а реорганізацію світової економіки."

 

Це означає відокремлення забезпечення потреб людства від викопної енергії та відновлення зв’язку людей з їхніми ландшафтами та громадами. Повністю змінивши ринкові структури попиту, такий перехід не вимагатиме від будь-кого (корпорацій, політиків чи громадян) порівнювати й обирати між викопною та сонячною енергією як двома можливими варіантами з різною прибутковістю.

Повернімося до прикладу Марокко. Сонячна енергетика, очевидно, відіграватиме важливу роль у виробництві незамінної електроенергії, але зовсім неможливо уявити, що вона зможе забезпечити приблизно той самий рівень використання енергії на душу населення на Глобальній Півночі. Перехід на сонячну енергію повинен означати не просто заміну викопного палива, а реорганізацію світової економіки.

Сонячна енергетика, без сумніву, може стати життєво важливою складовою майбутнього людства, але цього не відбудеться, поки ми дозволяємо логіці світового ринку робити вигідним перевезення товарів першої необхідності за півсвіту. Нас не врятує нинішня сліпа віра в технології. Щоб планета мала бодай шанс, глобальну економіку треба змінити. Проблема є більш фундаментальною, ніж капіталізм чи наголос на зростанні: це самі гроші та те, як вони пов’язані з технологіями.

Зміна клімату та інші жахи антропоцену не просто вимагають від нас припинити використання викопних палив. Вони говорять нам, що викликом є сама глобалізація.

Переклав Павло Шопін за публікацією: Hornborg, L. "A globalised solar-powered future is wholly unrealistic – and our economy is the reason why". In: The Conversation. Available 06.09.2019 at: [link].

 

Читайте також: 

Ілюзія антизростання (Лі Філліпс)

ХХІ сторіччя: чи існує альтернатива (соціалізму)? (Лі Міньці)

Нам не потрібна ваша надія. Ми вимагаємо дій

Кліматичні зміни та капіталізм (Майкл Робертс)

 

Рекомендовані

Залишити коментар